Закону України "Про дорожній рух та його безпеку"



Сторінка17/22
Дата конвертації05.05.2016
Розмір5.24 Mb.
ТипЗакон
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Стаття 69. Рух по автомагістралях

  1. Під час виїзду на автомагістраль водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по ній.

  2. На автомагістралях забороняється:

  3. рух тракторів, самохідних машин і механізмів, мопедів, велосипедів, гужового транспорту і вершників (в тому числі перегін тварин через дорогу та випасання їх у межах смуги відведення), а також пішоходів, крім їх руху пішохідними доріжками, місцями стоянки і відпочинку;

  1. рух транспортних засобів, не обладнаних ременями безпеки для водія і всіх пасажирів, вантажних автомобілів із дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, а також составів транспортних засобів довжиною понад 7 м, автобусів, мотоциклів, трициклів, квадроциклів – далі другої смуги руху (якщо крайня права смуга на проїзній частині є смугою гальмування чи призначена для руху лише маршрутних транспортних засобів далі третьої смуги);

  2. зупинка поза спеціальними місцями для стоянки, позначеними дорожніми знаками 5.38 "Місце для стоянки", 6.15 "Місце відпочинку" або 6.21 "Будинки для відпочинку" (додаток 3);

  3. розворот і в'їзд у технологічні розриви розділювальної смуги;

  4. рух заднім ходом;

  5. навчальна їзда.

  6. На автомагістралях, крім спеціально обладнаних для цього місць, забороняється рух механічних транспортних засобів, швидкість яких за технічною характеристикою або їхнім станом менше 40 км/год.

  1. На автомагістралях пішоходи можуть переходити проїзну частину лише по підземних або надземних пішохідних переходах.

  2. У разі вимушеної зупинки на проїзній частині автомагістралі водій повинен позначити транспортний засіб відповідно до вимог частини восьмої статті 52 цього Закону і вжити заходів для того, щоб прибрати його за межі проїзної частини праворуч.

Стаття 70. Рух по гірських дорогах, на крутих спусках і підйомах٭

* Вимоги цієї статті стосуються ділянок доріг, що позначені знаками 1.6 "Крутий підйом" і 1.7 "Крутий спуск" (додаток 3).

На гірських дорогах, крутих спусках і підйомах, де зустрічний роз'їзд утруднено, дорожній рух не регулюється за допомогою регулювальника або світлофорів, а знаки пріоритету 2.5 "Перевага зустрічного руху" та 2.6 "Перевага перед зустрічним рухом" (додаток 3) відсутні, водій транспортного засобу, що рухається на спуск, повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються вгору.


  1. На гірських дорогах, а також крутих спусках і підйомах водій вантажного автомобіля з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, автобуса з дозволеною максимальною масою понад 5 т та колісного трактора повинен:

  2. користуватися спеціальними гірськими гальмами, якщо вони встановлені на транспортному засобі заводом-виробником;

  1. під час зупинки або стоянки на підйомах і спусках користуватися противідкотними упорами;

  2. використовувати ланцюги протиковзання чи інші аналогічні засоби (крім випадків, коли це заборонено виробником транспортного засобу (виробником шин) або на зазначених транспортних засобах використовуються обшиповані шини) на ділянках доріг, які позначені дорожнім знаком 4.19 "Рух із застосуванням ланцюгів протиковзання" (додаток 3).

  3. На гірських дорогах та крутих спусках заборонено:

  1. рухатися з непрацюючим двигуном, вимкненими зчепленням або передачею;

  1. буксирування на гнучкому зчепленні;

  2. будь-яке буксирування під час ожеледиці.

Стаття 71. Рух механічних транспортних засобів у колонах

  1. На кожному механічному транспортному засобі і причепі, що рухається в складі колони, встановлюється розпізнавальний знак "Колона" (додаток 5) (крім мотоциклів, трициклів, квадроциклів та мопедів) і вмикається ближнє світло фар або протитуманні фари (на причепах – габаритні ліхтарі).

Розпізнавальний знак може не встановлюватися, якщо колону супроводжують оперативні транспортні засоби з увімкненими червоним або синім і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами.

Механічні транспортні засоби повинні рухатися в колоні в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків:



  1. коли вони супроводжуються оперативними транспортними засобами з увімкненими червоним або синім і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами;

  2. руху колони двохколісних механічних транспортних засобів (мопедів та мотоциклів без бокового причепу) в два ряди в межах крайньої правої смуги проїзної частини (в тому числі смуги для руху маршрутних транспортних засобів), коли дорога має дві або більше смуг для руху в цьому напрямку;

  3. руху в супроводі автомобіля прикриття колони велосипедистів згідно вимог підпункту 5 частини четвертої статті 47 цього Закону.

  4. Швидкість руху колони та дистанція між механічними транспортними засобами встановлюються старшим колони або за режимом руху головної машини відповідно до вимог цього Закону.

  1. Колона механічних транспортних засобів, що рухається без супроводження транспортними засобами, обладнаними відповідними спеціальними світловими сигналами, повинна бути розділена на групи (не більше п'яти транспортних засобів у кожній), дистанція між якими повинна забезпечувати можливість обгону групи іншими транспортними засобами.

Колона мотоциклів, трициклів, квадроциклів та мопедів на дорогах з однією смугою для руху в кожному напрямку повинна бути розділена на групи (не більше 10 транспортних засобів у кожній) з дистанцією між групами не менше 100 м.

У разі зупинки колони на дорозі на всіх механічних транспортних засобах повинна вмикатися аварійна світлова сигналізація.



  1. Іншим транспортним засобам забороняється займати місце для постійного руху в колоні.

Розділ Х . НАВЧАННЯ УЧАСНИКІВ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

Стаття 72. Навчання учасників дорожнього руху

    1. Вивчення громадянами цього Закону та набуття необхідних навичок водіння для отримання права керування транспортними засобами на основі Типової програми підготовки (самопідготовки) водіїв транспортних засобів, розробленої та затвердженої Національним бюро, може здійснюватись в загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах (закладах освіти) або в інших закладах, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, що здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, а також в індивідуальному порядку.

    2. Навчання громадян цьому Закону та набуття ними необхідних навичок водіння для здобуття професії "Водій транспортного засобу" тієї чи іншої категорії (категорій) в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах здійснюється згідно з відповідними державними стандартами професійно-технічної освіти та навчальними програмами, розробленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки. Зазначені стандарти і програми готуються на основі Типової програми підготовки (самопідготовки) водіїв транспортних засобів, розробленої та затвердженої Національним бюро, при цьому дозволяється збільшувати кількість предметів, що вивчаються, та кількість учбових годин для вивчення окремих дисциплін.

    3. Типова програма підготовки (самопідготовки) водіїв транспортних засобів та навчальні програми обов’язково повинні включати вивчення статті 6, розділів VIII – IX та додатків 1-5 цього Закону, що складають основу безпеки дорожнього руху.

    4. Будь-який заклад, що здійснює навчання (перенавчання), підготовку (перепідготовку) та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, повинен бути зареєстрований в Державному реєстрі безпеки дорожнього руху.

    5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, забезпечує вивчення цього Закону в дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, а також підготовку і перепідготовку педагогічних працівників, діяльність яких пов'язана з навчанням громадян цього Закону та з навчанням (перенавчанням) і підвищенням кваліфікації водіїв транспортних засобів в зазначених закладах.

    6. Розвиток у дітей навичок безпечної поведінки на дорогах розпочинається в дошкільних навчальних закладах із трирічного віку.

    7. У загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах проводяться навчання учнів правилам безпечної поведінки на дорозі згідно типових навчальних програм, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки.

    8. Уповноважені органи державної виконавчої влади, засоби масової інформації надають допомогу у проведенні профілактичних заходів з безпеки дорожнього руху і навчанні різних груп населення цього Закону.

Стаття 73. Вимоги до навчання та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів

      1. Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами тієї чи іншої категорії чи типу, повинна мати відповідний вік, зобов'язана пройти психофізіологічне тестування та медичний огляд для виявлення розумової та фізичної придатності до керування транспортними засобами, навчання (перенавчання), підготовку (перепідготовку) або підвищення кваліфікації, успішно скласти теоретичний тест і тест на навички і поведінку водія у встановленому цим Законом порядку.

2. Після проходження теоретичної підготовки в індивідуальному порядку або в закладі освіти чи іншому закладі (підприємстві, установі, організації), що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, особам, що бажають отримати право на керування транспортними засобами, надається можливість складати теоретичний тест у порядку, визначеному статтею 76 цього Закону, на підставі поданих власноручно або закладом, в якому проводилось навчання, особистих даних.

3. У випадку успішного складання теоретичного тесту особі, що бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії, присвоюється статус "Кандидат у водії" і видається довідка кандидата у водії із записом про допущення до навчання практичному водінню. Якщо особа має підтверджене відповідними документами право на керування транспортним засобом певної категорії (категорій), але бажає відкрити іншу категорію (категорії), навчання практичному водінню така особа може проходити після складання теоретичного тесту лише в частині, що стосується додаткових вимог до проведення теоретичних тестів для водіїв даної категорії (категорій) транспортних засобів.

4. Початкове навчання водінню транспортного засобу повинно проводитися на закритих майданчиках, автодромах або у місцях, де відсутні інші учасники дорожнього руху. Наявність у матеріально-технічній базі закладу освіти або іншого закладу (підприємства, установи, організації), що здійснює підготовку (перепідготовку) або підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, власного або орендованого автодрому (майданчика) не є обов’язковою.



5. Навчати водінню транспортного засобу на автомобільних дорогах (вулицях) загального користування дозволяється лише осіб, що зареєстровані в Державному реєстрі безпеки дорожнього руху і отримали статус кандидата у водії. Місце проведення початкового навчання водінню визначається кожним окремим закладом освіти або іншим закладом (підприємством, установою, організацією), що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, чи особою, що навчає практичному водінню в індивідуальному порядку, самостійно. Забороняється навчання водінню транспортних засобів у житловій, пішохідній зоні та на автомагістралях.

Заборона навчання водінню на окремих дорогах області, району, міста або їх ділянках при наявності на те підстав може вводитися органами місцевого самоврядування виключно у відповідності до законодавства.

6. Кандидати у водії можуть навчатися практичному водінню транспортним засобом певної категорії на дорогах загального користування не раніше, ніж за 24 місяці до досягнення ними віку, що дозволяє отримати посвідчення водія даної категорії. Наявність у особи, що навчається водінню, медичного допуску, довідки кандидата у водії з відповідним записом про допущення до навчання практичному водінню, а також документу, що посвідчує її особу, під час навчання практичному водінню є обов’язковою.

7. Навчальна їзда на дорогах (вулицях) загального користування дозволяється тільки в присутності особи, що має підтверджене право здійснювати навчання водінню, за умови достатніх початкових навичок водіння у того, хто навчається, та з використанням транспортного засобу, обладнаного відповідно до вимог частини дев’ятої цієї статті.

8. Особа, що здійснює навчання водінню, несе відповідальність як водій транспортного засобу згідно із законодавством, і повинна мати при собі під час навчання документи, передбачені частиною шостою статті 44 цього Закону, зокрема документ на право навчання водінню.



9. Механічні транспортні засоби (за винятком мотоциклів, трициклів, квадроциклів та мопедів), на яких проводиться навчання на дорогах (вулицях) загального користування, повинні мати розпізнавальні знаки "Учбовий транспортний засіб" (додаток 5) та бути обладнані для особи, що навчає водінню, додатковими педалями зчеплення (у разі, коли конструкція транспортного засобу передбачає педаль зчеплення) і гальмування, а також додатковим дзеркалом (дзеркалами) заднього виду.

10. Після успішного закінчення повного курсу навчання заклад освіти або інший заклад (підприємство, установа, організація), що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, подає до Державного реєстру безпеки дорожнього руху уточнені дані (якщо потрібно) про кандидатів у водії, які пройшли навчання практичному водінню, а також дані про осіб, які проводили їх підготовку, та транспортні засоби, на яких здійснювалося навчання.

У випадку, якщо кандидат у водії готувався до здачі іспитів в індивідуальному порядку, свої особисті дані, дані про транспортний засіб, на якому проводилося навчання водінню, а також особу, яка проводила навчання водінню, він подає екзаменатору особисто перед проведенням тесту на навички і поведінку.



11. Для допуску до теоретичного тесту та (або) тесту на навички і поведінку екзаменатором не вимагаються свідоцтво про закінчення закладу освіти чи іншого закладу, що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, або будь-які документи, що підтверджують проходження теоретичного та (або) практичного курсу навчання.

  1. Дані про результати підготовки закладами освіти та іншими закладами (підприємствами, установами, організаціями) слухачів та кандидатів у водії вносяться до Державного реєстру безпеки дорожнього руху, де формується рейтинг закладів, що здійснюють навчання (перенавчання), підготовку (перепідготовку) та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів. Основними показниками рейтингу є дані про загальну кількість слухачів та кандидатів у водії, підготовлених закладом, кількість осіб, які з першого разу склали теоретичний тест і тест на навички і поведінку водія, а також данні про накладені на таких осіб протягом трьох років з моменту отримання посвідчення водія адміністративні стягнення за порушення вимог цього Закону.

  2. Водії, які мають відкриті категорії В, С1, С, Д1, Д, С1Е, СЕ, Д1Е, ДЕ або декілька з них і працюють за професією "Водій", зобов’язані проходити кожні п’ять років підвищення кваліфікації за програмою, затвердженою Національним бюро.

  3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, створює та веде реєстр закладів, які здійснюють навчання, перенавчання й підвищення кваліфікації трактористів-машиністів та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства в цій сфері.

Розділ XI. ВИМОГИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ІСПИТІВ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ПРАВА КЕРУВАННЯ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ

Стаття 74. Порядок проведення іспитів для отримання права керування транспортними засобами

  1. Іспити для отримання громадянами права керування транспортними засобами (далі – іспити) є необхідним заходом, спрямованим на виявлення у кандидатів у водії необхідних знань, навичок та поведінки, достатніх для безпечного керування транспортними засобами.

  2. Іспити складаються із теоретичного тесту, а потім тесту на навички і поведінку водія транспортного засобу (практичного тесту).

  3. Теоретичні тести складаються в Центрах тестування водіїв транспортних засобів (далі – Центри тестування), практичні тести – за допомогою спеціально підготовлених фахівців – екзаменаторів, які діють на підставі Положення про порядок підготовки та допуску екзаменаторів до приймання іспитів на отримання громадянами права керування транспортними засобами, затвердженого Національним бюро (далі – Положення).

Доступ осіб, що бажають здати теоретичні тести, до робочого місця для тестування, розташованого в Центрі тестування, забезпечують екзаменатори.

  1. Місце здачі іспитів не залежить від місця знаходження Центру тестування, екзаменатора або місця реєстрації особи, що бажає скласти такі іспити.

  2. Порядок формування та єдині вимоги до Центрів тестування розробляються і затверджуються Національним бюро.

  3. Здача іспитів відбувається на платній основі. Вартість проведення іспитів визначається кожним екзаменатором окремо, з урахуванням часу проведення практичного тесту, і обов’язково повинна включати сплату за користування Державним реєстром безпеки дорожнього руху для проведення теоретичного тесту.

У разі відмови особи від здачі іспитів гроші, внесені за здачу іспитів, підлягають поверненню в установленому законодавством порядку.

  1. Екзаменатор має право відмовити особі, що бажає здати іспити для отримання права керування транспортними засобами, в допуску до іспитів. Про таку відмову екзаменатор зобов'язаний повідомити в письмовій формі із зазначенням причин відмови. Причини відмови, а також результати іспитів можуть бути оскаржені особою, що бажає здати іспити для отримання права керування транспортними засобами, в судовому порядку.

  2. Особа, що не склала теоретичний тест, до практичного тесту не допускається.

У випадку нескладання тесту на навички і поведінку повторний практичний тест призначається не раніше ніж через 7 днів з дня проведення попереднього.

Стаття 75. Вимоги до екзаменаторів

  1. Екзаменатори повинні мати спеціальні знання, навички і розуміння питань, визначених у теоретичних та практичних тестах, для того, щоб правильно оцінити здатність кандидата у водії до безпечного керування транспортним засобом відповідної категорії. Екзаменатор не може одночасно працювати у будь-якому закладі по навчанню, перенавчанню і підвищенню кваліфікації водіїв транспортних засобів або бути його власником (співвласником), а також займатися індивідуальною підготовкою осіб, що бажають отримати право керування транспортними засобами.

  2. Екзаменатором може стати особа, яка:

  1. має вищу освіту та вік щонайменше 28 років;

  2. має безперервний стаж керування транспортним засобом не менше 10 років;

  3. на протязі останніх 3-х років не має адміністративних стягнень або відкритих кримінальних проваджень за порушення, пов’язані з дорожнім рухом та його безпекою;

  4. має посвідчення водія на право керування транспортними засобами тих категорій, за якими буде проводитися практичний тест;

  5. пройшла спеціальну теоретичну підготовку за програмою, передбаченою Положенням;

  6. пройшла спеціальну практичну підготовку з водіння транспортного засобу з елементами контраварійного та екстремального водіння за програмою, передбаченою Положенням;

  7. пройшла психофізіологічне тестування та медичний огляд для виявлення розумової та фізичної придатності до керування транспортними засобами;

  8. отримала допуск від Національного бюро на приймання іспитів відповідно до вимог Положення.

Накладення на особу, що має допуск до приймання іспитів, адміністративного стягнення або відкриття відносно такої особи кримінального провадження за порушення, пов’язані з дорожнім рухом та його безпекою, автоматично призупиняє дію допуску до приймання іспитів. Відповідні данні відображаються у Державному реєстрі безпеки дорожнього руху.

  1. Заходи щодо забезпечення якості іспитів передбачають нагляд за роботою екзаменаторів, підвищенням і підтвердженням їхньої кваліфікації, постійним професійним ростом, а також регулярний огляд результатів проведення тестів на навички і поведінку водія, прийнятих ними.

Екзаменатор несе персональну відповідальність згідно із законодавством України за висновок щодо допущення кандидата у водії до керування транспортними засобами певної категорії за результатами проведення практичного тесту на навички і поведінку водія.

  1. Контроль і нагляд за роботою екзаменаторів здійснюється уповноваженими представниками Національного бюро з метою забезпечення правильного і послідовного застосування системи оцінювання за встановленими цим Законом вимогами.

  2. На практичному іспиті можуть бути присутні представники закладів освіти та інших закладів, що займаються підготовкою водіїв, а також представники центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у сфері дорожнього руху та його безпеки.

Каталог: uploads -> filemanager -> file
uploads -> До числа значущих псохогенних факторів відносяться емоції
uploads -> Кроки до майстерності Ділова гра
uploads -> Громадська та виховна робота
uploads -> Урок мудромовлення тема. Найбільше багатство здоров'я
uploads -> Конспект уроку з української літератури 11 клас Олександр Довженко "Зачарована Десна". Автобіографічний характер твору. Вчитель української мови та літератури: Біла О. М
uploads -> № уроку Тема уроку Сторінка підручника (зошита) Дата Примітка Розділ
file -> Закон україни про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що зафіксовані в автоматичному режимі


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка