Загальні відомості про гормони


ФІ – фосфатидилінозитол, ФІФ – фосфатидилінозитолфосфат, ФІФ



Сторінка8/81
Дата конвертації29.01.2021
Розмір4.97 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   81
ФІ – фосфатидилінозитол, ФІФ – фосфатидилінозитолфосфат, ФІФ2 – фосфатидилінозитол-4,5-дифосфат, ІФ – інозитолмонофосфат, ІФ2 – інозитолдифосфат, ІФ3 – інозитолтрифосфат, ДАГ - діацилгліцерол
цГМФ активує протеїнкіназу G, що, як і протеїнкінази А, С і Са2+- залежні, фосфорилює ряд клітинних білків.

Під дією цГМФ гальмується процес передачі сигналу через фосфо- інозитидну систему, що забезпечує негативний зворотний зв'язок у ній. У більшості клітин аналогічно пригнічує проведення сигналу через фосфоінозитидну систему підвищений рівень цАМФ, тобто активація аде- нілатциклазної системи. Таким чином попереджується надмірна інтенсивність чи тривалість стимуляції гормонами та іншими сигнальними молекулами функціональної активності клітин.

Система гуанілатциклаза-цГМФ-протеїнкіназа G може самостійно, без включення фосфоінозитидної системи, передавати гормональний сигнал усередину клітин. Такий механізм реалізується при зв'язуванні з мембранним рецептором натрійуретичного гормону передсердя.

Для ряду гормонів білково-пептидної природи, зокрема інсуліну, вторинний посередник чи посередники передачі сигналу всередину клітини достовірно не встановлені. Мембранні рецептори інсуліну і деяких полі- пептидних факторів росту містять субодиниці з протеїнкіназною активністю, тобто сам рецептор є ферментом. На відміну від вище розглянутих протеїнкіназ А, С, G протеїнкіназні субодиниці рецепторів фосфорилюють білкові субстрати не за залишками серину і треоніну, а за залишками тирозину. При зв'язуванні інсуліну відбувається самофосфорилювання рецептора (залишку тирозину в бета-субодиниці) та запускається каскад реакцій фосфорилювання-дефосфорилювання ряду мембранних і внутрішньоклітинних білків, що впливає на їх ферментативну активність. Крім того, зв'язування інсуліну з рецептором викликає взаємодію молекул рецепторів між собою, утворення в мембрані їх агрегатів та надходження інсулін-рецепторних комплексів усередину клітини шляхом ендоцитозу. Останній процес називається інтерналізацією.

Через різні шляхи передачі інсулінового сигналу регулюються активність ряду ферментів, синтез нуклеїнових кислот і білків. Саме впливом інсуліну і поліпептидних факторів росту (епідермісу, фібробластів, нервів і

тромбоцитів тощо) на транскрипцію генів пояснюється їх мітогенна роль, стимуляція проліферації клітин.

Таким чином, у дії інсуліну та поліпептидних факторів росту можна виділити такі ефекти:


  1. активація транспортних систем плазматичної мембрани, підвищення надходження в клітину іонів, глюкози, амінокислот;

  2. регуляція процесів метаболізму вуглеводів, ліпідів, білків;

  3. стимуляція розмноження клітин.

Друга група гормонів – стероїдні та тиреоїдні – проникають через мембрани клітин-мішеней у цитоплазму і з'єднуються із специфічними білками-рецепторами. Комплекси гормон-рецептор переміщуються в ядро клітини, де зв'язуються із специфічними ділянками ДНК (гормоночутливими елементами). В результаті відбувається вибіркова транскрипція мРНК, а потім синтез транспортних і рибосомних РНК.

Новосинтезовані РНК надходять із ядра в цитоплазму, де відбувається синтез відповідних білків. Стероїдні гормони (статеві та кортикостероїди) індукують синтез багатьох специфічних для даної клітини білків у процесі її поділу і диференціації. Крім того, стероїдні гормони можуть регулювати наступні етапи переносу інформації від ДНК до білка: процесинг мРНК, швидкість розпаду РНК, посттрансляційні модифікації білків.

Зазначимо, що такі ефекти кортикостероїдів, як стимуляція надходження у клітини води, глюкози, амінокислот, гальмування секреції гіпофізом АКТГ проявляються вже через декілька хвилин і тому зумовлюються не впливом на процеси транскрипії і трансляції, а, вірогідно, зв'язуванням гормонів із рецепторами мембран і змінами останніх. Встановлений вплив стероїдних гормонів на аденілатциклазну і фосфоінозитидну системи. В той же час при реалізації гормональних сигналів через вторинні посередники відповідні протеїнкінази можуть фосфорилювати ядерні білки, внаслідок чого стимулюються чи гальмуються транскрипція генів і синтез специфічних

білків у клітинах-мішенях. Таким чином, обидва механізми дії гормонів не є різко відмінними, а можуть взаємодоповнюватись.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   81


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка