Загальні принципи лікування гдн



Скачати 143.44 Kb.
Сторінка4/4
Дата конвертації08.02.2021
Розмір143.44 Kb.
1   2   3   4
Набряк легень

Лікування осіб із токсичним набряком легень має ряд загальних підходів і проводиться диференційовано залежно від фази асфіксії у період завершення набряку згідно з даними клінічної картини. 1. Виведення потерпілого із зони ураження. 2. Заміна забрудненого одягу, обробка шкіри водою або милом, промивання очей антисептичними або знеболюючими краплями. Інгаляції, полоскання ротової порожнини та промивання носа 2% розчином натрію гідрокарбонату. 3. При ураженні гортані необхідний режим мовчання. У разі розвитку тяжкого ларингоспазму необхідно терміново провести трахеостомію. 4. Особи, що мали контакт із газами подразнювальної дії внаслідок нещасного випадку, підлягають госпіталізації у стаціонар на добу, незважаючи на задовільне загальне самопочуття на момент огляду. Враховуючи етапність розвитку токсичного набряку легень, слід мати на увазі, що патологічний процес має латентний, прихований період (період удаваного благополуччя), після закінчення якого розвивається токсичний набряк легень. 5. Проведення заходів, спрямованих на зниження проникності судин. 6. Відволікаючі рефлекторні засоби. 7. Оксигенотерапію проводять для усунення кисневої недостатності з різними підходами залежно від фази гіпоксемії. На етапі синьої гіпоксемії застосовують інгаляції кисню або киснево-повітряної суміші (вміст кисню – 50–60%) у зволоженому та підігрітому стані в поєднанні з речовинами, що переводять піну в рідину і сприяють покращанню вентиляції в легенях. При сірій асфіксії проводять інгаляцію суміші 60% кисню і 5% вуглекислоти з повітрям або карбогену, що містить 95% кисню і 5% вуглекислоти, в першу чергу для насичення крові вуглекислотою, оскільки дихальний центр людини реагує на вміст саме вуглекислоти в крові. Якщо в даному разі почати з вдихання кисню, то вміст вуглекислоти в крові різко знизиться на відміну від кисню, що, у свою чергу, призведе до рефлекторної зупинки дихання. Після 5–10 хв інгаляції сумішей з вуглекислотою переходять на інгаляцію кисню або киснево-повітряної суміші. 8. Дегідратація шляхом застосування діуретиків. 9. Призначення еуфіліну як препарату, що позитивно впливає на різні ланки патогенезу виникнення токсичного набряку легень. Еуфілін має бронходилатаційну та сечогінну дію, покращує мозковий та коронарний кровообіг, знижує тиск у системі легеневої артерії. 37 10. Засоби, що тонізують діяльність серцево-судинної системи. 11. З метою розвантаження малого кола кровообігу застосовують гангліоблокатори та нітрати. 12. Депонування крові шляхом накладання джгутів на нижні кінцівки або кровопускання об’ємом 250–350 мл. При сірій асфіксії кровопускання протипоказане. 13. Корекція кислотно-лужного балансу. 14. Для стабілізації гемодинамічних розладів (тахікардія, гостра лівошлуночкова недостатність) показане введення серцевих глікозидів. 15. У разі зупинки дихання необхідно вводити дихальні аналептики. 16. Після виведення хворого зі стану набряку можливе профілактичне призначення антибіотиків і сульфаніламідів для попередження розвитку інфекційних ускладнень.

ТЕЛА

Лікування. Лікування хворих з ТЕЛА складається з невідкладної допомоги на догоспітальному етапі й наданні стаціонарної допомоги. Невідкладна допомога на догоспітальному етапі зводиться до наступного: 1. Попередження розвитку рефлекторного больового шоку. З цією метою призначають 10–15 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, 1–2 мл 0,005% розчину фентанілу з 2 мл 0,25% розчину дроперидолу. 1–2 мл 1% розчину промедолу або 1 мл 2% розчину морфіну, або 3 мл 50% розчину анальгіну з 1 мл 2% розчину промедолу. 2. Запобігання утворенню фібрину: з цією метою вводять 10 000– 15 000 ОД гепарину в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. 43 3. Зняття бронхоспазму, зменшення легеневої гіпертензії здійснюється введенням 10 мл 2,4% розчину натрію хлориду внутрішньовенно повільно. 4. Ліквідація колапсу: для цього внутрішньовенно вводять 400 мл реополіглюкіну, 2 мл 2% розчину норадреналіну в 250 мл ізотонічного розчину NaCl або 0,5 мг ангіотензинаміду в 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Якщо артеріальна гіпотензія зберігається, вводять внутрішньовенно 60–90 мг преднізолону. При вираженій гострій дихальній недостатності проводиться ендотрахеальна інтубація і штучна вентиляція легень будь-яким апаратом. При неможливості проведення штучної вентиляції легень застосовується інгаляційно-киснева терапія. У випадку клінічної смерті здійснюється непрямий масаж серця, продовжується штучна вентиляція легень; при неможливості проведення штучної вентиляції легень проводять штучне дихання "рот в рот". При розвитку аритмій проводиться антиаритмічна терапія в залежності від виду порушення ритму: – при шлуночковій пароксизмальній тахікардії і частих шлуночкових екстрасистолах вводять внутрішньовенно струминно лідокаїн – 80– 120 мг (4–6 мл 2% розчину) в 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду, через 30 хв – 40 мг; – при суправентрикулярних тахікардіях, суправентрикулярній або шлуночковій екстрасистолії, а також при шлуночковій пароксизмальній тахікардії застосовують кордарон – 6 мл 5% розчину в 10–20 мл 0,9% розчину натрію хлориду внутрішньовенно повільно. Надання стаціонарної допомоги Здійснюється у відділенні інтенсивної терапії і реанімації. Основним лікувальним заходом є тромболітична терапія, яка повинна здійснюватися негайно. З цією метою призначають активатори плазміногену. Стрептокіназа (стрептаза, целіаза, авелізин, кабікіназа). Вона, як інші тромболітичні препарати, через циркулюючі в крові продукти деградації і фібрину блокує агрегацію тромбоцитів й еритроцитів, зменшує в’язкість крові, викликає бронходилатацію. В 100–200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду розчиняють 1 000 000–1 500 000 ОД стрептокінази і вводять внутрішньовенно краплинно протягом 1–2 год. Для запобігання алергічним реакціям рекомендується внутрішньовенно ввести 60–120 мл преднізолону попередньо або разом зі стрептокіназою. Стрептодеказа: загальна доза стрептодекази 3 000 000 ОД. Попередньо 1 000 000–1 500 000 ОД препарату розчиняють в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять внутрішньовенно у вигляді болюсу 300 000 ОД (3 мл розчину), при відсутності побічних реакцій через 1 год вводять 2 700 000 ОД препарату, що залишився, який розводять в 20–40 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, протягом 5–10 хв. 44 Урокіназа – вводять внутрішньовенно струминно в дозі 2 000 000 ОД протягом 10–15 хв. Після введення тромболітиків хворий отримує гепарин в дозі 5 000– 10 000 ОД під шкіру живота 4 рази на день. Гепаринотерапія починається через 3–4 год після закінчення лікування тромболітиками і проводиться 7–10 днів. В подальшому проводиться лікування антиагрегантами протягом 2–3 міс. Призначають тиклід – по 0,2 г 2–3 рази на день, трентал – спочатку по 0,2 г 3 рази на день (по 2 драже 3 рази на день) після їди, через 1–2 тиж дозу зменшують до 0,1 г 3 рази на день, ацетилсаліцилова кислота в малих дозах – 150 мг на добу. У стаціонарі, як і на догоспітальному етапі, проводиться терапія, спрямована на ліквідацію болю і колапсу, зниження тиску в малому колі кровообігу, киснева терапія. Антибактеріальна терапія призначається при розвитку інфарктпневмонії. При тромбоемболії легеневого стовбура або його головних гілок і вкрай важкому стані хворого абсолютно показана емболектомія (не пізніше 2 год від початку хвороби) . Лікування рецидивуючої ТЕЛА полягає в призначенні на тривалий термін (6–12 міс) прийому всередину антикоагулянтів нетривалої дії в адекватній дозі (підтримка величини протромбінового індексу в межах 40–60%). Профілактика ТЕЛА можлива у загрозливого контингенту, більшість якого представлена пацієнтами, що знаходяться на ліжковому режимі після операцій, травм і в результаті важких гострих захворювань. Розвиток флеботромбозів можливий в умовах гіподинамії і стресу, які провокують стан тромбофілії. Тенденція до гіперкоагуляції посилюється при вживанні їжі, що містить велику кількість тваринних жирів і холестерину. Для профілактики флеботромбозу в доопераційному періоді призначають ЛФК, седативні препарати, а в післяопераційному періоді застосовують еластичну або пневматичну компресію гомілок, еластичні панчохи. Медикаментозна профілактика флеботромбозу в післяопераційному періоді найкраще забезпечується гепарином в дозі 500–1 000 ОД 2–4 рази на добу протягом 5–7 днів. Хорошу профілактичну дію мають препарати декстрану – поліглюкіни і реополіглюкіни по 400 мл внутрішньовенно 1 раз на добу. В останні роки отримав розповсюдження метод хірургічної профілактики ТЕЛА за допомогою зонтичних фільтрів (пастки для емболів), які встановлюються в інфраренальний відділ порожнистої вени шляхом пункції яремної або стегнової вени.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка