Загальні принципи лікування гдн



Скачати 30.71 Kb.
Сторінка3/4
Дата конвертації08.02.2021
Розмір30.71 Kb.
1   2   3   4
Аспірація

Лікування у випадках аспіраційного синдрому: 1) негайне, відразу після аспірації, видалення вмісту з дихальних шляхів; 2) усунення ларинго- та бронхоспазму, запобігання бронхіоліту і пневмоніту; 3) підтримка адекватної вентиляції легень і лікування у випадках гіперергічного пневмоніту. Ці заходи виконують на фоні корекції ОЦК і метаболізму, який при гіперергічному пневмоніті завжди порушується. Видалення вмісту з дихальних шляхів проводять за принципами і методами, описаними раніше. Може виникнути потреба лаважу легень, який виконують із бронхоскопією і струминною ШВЛ, проте такий захід необхідний лише у випадках масивної аспірації. Для усунення ларинго- і бронхіолоспазму застосовують аерозольне і внутрішньовенне введення атропіну сульфату, алупенту, еуфіліну. Бронхорозширювальний ефект еуфіліну зумовлений пригніченням фосфодіестерази, внаслідок чого знижується розщеплення цАМФ і відповідно збільшується його концентрація. Крім того, це також пов’язано зі збільшенням виділення ендогенних катехоламінів і їхнім впливом на ß-адренорецептори бронхіол.



Останнім часом замість уведення атропіну сульфату використовують глікопіролат (0,5–1,0 мг), який викликає більш тривале розширення бронхіол. Крім зазначених препаратів, для усунення бронхіолоспазму обов’язково вводять глюкокортикоїди. Слід за цими заходами протягом 1–3 год здійснюють інгаляцію ізотонічного розчину натрію хлориду, глюкокортикоїдів, детергентів. Стимулюють діурез, застосовують режим ПТКВ чи постійного позитивного тиску, щоб запобігти зменшенню легеневих об’ємів у зв’язку з можливим ателектазом легень. Профілактика цього ускладнення полягає у видаленні шлункового вмісту перед операцією, застосуванні інтубаційних трубок із роздувними манжетами, повторній аспірації вмісту із глотки і гортані під час наркозу, призначенні антацидних засобів під час премедикації, інтубації у положенні Фовлера на операційному столі з використанням прийому Селліка.
РДС
Інтенсивна терапія при РДСД визначається трьома взаємопов’язаними лікувальними комплексами: – респіраторна терапія, спрямована на усунення ГНД ; – лікування основного захворювання, яке спричинило РДСД; – профілактика (лікування) множинної недостатності органів, що супроводжує РДСД. Тактика респіраторної терапії ґрунтується на необхідності забезпечення достатнього об’єму вентиляції легень, для чого використовують спеціальні режими самостійної вентиляції з ПТКВ або ШВЛ, якщо спонтанна вентиляція не забезпечує адекватного газообміну. Найбільш фізіологічним у таких випадках є застосування високочастотної інжекційної штучної вентиляції легень. Щоб забезпечити розправлення ателектазованих альвеол і запобігти розширенню зони ателектазу, використовують штучні сурфактанти (сукрим, куросурф та ін.). Їх уводять внутрішньолегенево катетером або під час санаційної бронхоскопії у дозі 50–100 мг/кг. Враховуючи ушкоджуючу дію вільних радикалів, застосовують антиоксиданти. До інгібіторів реакцій вільнорадикального окиснення відносять селенвмісні препарати, каталазу, супероксиддисмутазу, аскорбіновукислоту (внутрішньоклітинний антиоксидант), токоферолу ацетат (мембранний антиоксидант ) тощо. Щодо застосування глюкокортикоїдів єдиної думки немає. Вважають, що їх застосування у великих дозах (30 мг/кг метилпреднізолону) у хворих із супутніми множинними травмами летальність не зменшує. Останнім часом проводять дослідження здатності глюкокортикоїдів зменшувати фібропроліферацію у легеневій паренхімі на пізніх стадіях РДСД, тобто приблизно з 7-ї доби захворювання. Для поліпшення легеневого капілярного кровотоку і запобігання подальшому прогресуванню легеневої гіпертензії застосовують препарати вибіркової дії на легеневі судини – інгаляції простацикліну (до 2 мг/кг/хв), перспективним є використання простагландину Е1, який має активну судинорозширювальну та антиагрегатну дію. Для цього потрібно також призначати нефракційований гепарин (або його низькомолекулярні фракції) та інші дезагреганти. Для зменшення ушкоджувальної дії агресивних метаболітів використовують антикініновий та антипростагландиновий ефект нестероїдних протизапальних засобів (ацетилсаліцилової кислоти, диклофенаку, індометацину тощо). Незважаючи на тенденцію до інтерстиційного набряку і гемодинамічного перевантаження легень, уведення рідини зазвичай продовжують. При цьому забезпечують потреби організму у воді, корекції електролітного і кислотно-основного стану, вводять енергозабезпечувальні засоби, при необхідності застосовують парентеральне харчування. У разі РДСД є велика загроза чгіпергідратації, набряку легень, прогресування легеневосерцевої недостатності. Інфузійна терапія при РДСД потребує ретельного моніторингу з адекватним контролем центральної гемодинаміки. Накопичення внутрішньоальвеолярної та інтерстиційної рідини є одним з основних чинників тяжкого порушення легеневого газообміну в ранній стадії РДСД, тому лікування має бути спрямоване не запобігання набряку. У разі задовільної функції нирок може бути достатнім застосування діуретиків, особливо ксантинових (наприклад, еуфіліну), які, впливаючи на фосфодіестеразу, сприяють синтезу сурфактанту. Однією з головних ланок у патогенезі РДСД є гіпоксія, тому важливу роль у лікуванні відіграє оксигенотерапія. У тяжких хворих з ураженням великої частини легеневої паренхіми єдиним ефективним заходом є застосування екстракорпоральної мембранної оксигенації.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка