Глава З
ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
§ 1. Фінансово-правові норми, їх зміст, особливості та види
Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов'язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, які виділяють їх з великої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.
Норми права всіх галузей — це обов'язкові правила поведінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єктом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило, предписане в нормі, не виконується добровільно, держава примушує до цього, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий характер, забезпечений примусовою силою держави. Всі ці ознаки властиві й фінансово-правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансової діяльності і містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу порядку мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Вони ма-
67
ють імперативний характер, оскільки вміщують державне веління. Але імператив виступає в формі категоричного припису, що виключає зміну умов норм за волевиявленням суб'єктів відносин.
Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов'язок сплачувати податок при наявності самостійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.
Категоричність фінансово-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна) в зобов'язуючих, забороняючих і уповноважуючих.
Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.
Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.
Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.
В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.
Так, законодавство дозволяє місцевим органам самоврядування надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень в їх бюджети. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення
68
імперативності і повноважності передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.
Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імперативність все одно є, але виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин на цілком добровільних засадах купує облігації державної позики, однак він не зможе змінити умов, на яких випускається і реалізується позика. Умови позики держава встановлює в імперативному порядку, не дозволяючи змінювати їх.
Таким чином, фінансове-правова норма — це загальнообов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.
Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи) не відрізняється від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.
Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.
Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.
Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.
Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни
69
застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.
Примусове стягнення не внесених у строк платежів застосовується в основному за судовими рішеннями, але може бути і в адміністративному у відповідності до законодавства. До порушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, означених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що перехід до ринку істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам.
За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансове-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин.
Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов'язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб.
У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єднуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні — у бюд-
70
жетному процесі. Бюджетний процес — це встановлена законом процедура проходження бюджету.
§ 2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості
У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту національного доходу країни та утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави. Фінансово-правові відносини є юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.
У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.
Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використанні фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків учасників фінансових правовідносин.
Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нормативному акті про податок на добавлену вартість, реалізуються в конкретних правовідносинах, що виникають між фінансових органом і підприємством будь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на добавлену вартість. Модель поведінки учасників цих правовідносин (правова норма) сформульована компетентним органом, який ствердив нормативний акт про податок на добавлену вартість. В цьому акті встановлені права і обов'язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на добавлену вартість, який є одним з важливіших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці приписи у фінансових правовідносинах, що виникають між
71
фінансовим органом і платником, що вносить податок у бюджет. У випадках невнесення платежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповідний період у дію приводяться юридичні засоби забезпечення прав податкова адміністрацій, що представляють інтереси держави в цілому обов'язків конкретного платника. Одночасно із забезпечення юридичних прав податкових адміністрацій у правовідносини забезпечується право другого учасника — платника податку н добавлену вартість.
В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансове правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться у фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів), цим і досягається мет фінансово-правового регулювання. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.
Зрозуміло, що фактичні (матеріальні) відносини в галузі фінансів можуть відхилятися від приписів держави (наприклад приховування доходу від податку), але це вже правопорушення, а не фінансові відносини поза правовідносинами.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним - суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права — це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволені (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками другої сторони відносин — наприклад, платником податку. Сам обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містяться нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці на інші потреби), або, навпаки, виконання обов'язку (внесення платежу)1.
Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах — це приписана зобов'язаному суб'єкту (платнику податків, одержу
_________________________________
1Див.: Алексеев С. С. Общая теория права. М.: Юрид.лит., 1982, с. 112-120
72
вачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встановленими щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на добавлену вартість передається в бюджети областей. Фінансові органи мусять виконати приписи Верховної Ради передати в нижчестоящі бюджети визначену частину податку.
Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків другої сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин пов'язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений орган.
Як бачимо, фінансові правовідносини мають ті ж характерні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості. Специфічні особливості фінансово-правових відносин полягають ось в чому. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом, як кажуть юристи, “ех lege” (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону). Наприклад, податкова адміністрація, а вірніше інспектор цієї адміністрації не може за своїм розсудом не стягнути пеню з підприємства,
73
яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом строк податок. Однак через непостачу сировини це підприємство не виробило продукцію і через це не змогло її реалізувати, що й призвело до порушення строку внеску обов'язкового платежу. Платник буде оскаржувати дії фінансового органу, поведінку постачальника сировини, але до прийняття компетентними органами рішення по цій скарзі нарахування пені і стягнення її після реалізації продукції не припиняється.
Для виникнення фінансового правовідношення видання закону або підзаконного акту недостатньо, оскільки в них установлюють лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб'єкту — наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових правовідносин, необхідний певний юридичний факт, а саме — індивідуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одержав цей громадянин.
Юридичний акт — це життєві обставини, з якими правова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події'.
Юридичні факти — дії у фінансових правовідносинах можуть поділятися на правомірні та неправомірні.
Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на: 1) індивідуальні акти;
2) юридичні вчинки: 3) правомірні дії, які скеровані на підтримку фінансових інтересів держави.
Індивідуальний акт — це правомірна дія суб'єкта фінансових правовідносин, з якою зв'язані юридичні наслідки. Наприклад, подання в податкову адміністрацію індивідуального акту — податкової декларації про доходи, що підлягають оподаткуванню.
Юридичний вчинок — це правомірна дія, з якою фінансово-правова норма пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.
_____________________________________________
1Див.: Алсксеев С. С. Общая теория права, т. II, с. 168 - 171.
74
Правомірні дії скеровані на підтримку фінансових інтересів держави можуть бути виражені, наприклад, у спонсорських внесках на фінансування якихось необхідних для держави або органів місцевого самоврядування потреб'.
До активних дій як юридичних фактів у фінансовому праві належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам фінансово-правових норм. Наприклад, нецільове використання бюджетних коштів — це неправомірні дії, що призводять до правопорушень і викликають захист державою своїх фінансових інтересів.
І нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу на один неоподатковуваний мінімум.
Зміна фінансових правовідносин, як бачимо, здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події.
Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію і т.п.
Держава для ії безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати кошти, які є частиною внутрішнього валового продукту і національного доходу країни. В зв'язку з цим у фінансових правовідносинах держава виступає як владний суб'єкт, який за допомогою законодавства розпоряджається майном (у даному випадку це майно — кошти), а відносини, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошовий) характер. Держава, здійснюючи через систему своїх органів господарсько-організаторську функцію, забезпечує можливість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності.
Фінансові відносини можуть носити і переважно організаційний характер, наприклад, складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають май-
________________________________
Див.: Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом общсстве. — М. 1958, с. 176.
75
нові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і порядок внесення обов'язкових платежів, нормує видатки тощо. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні, з приводу обов'язкових сплат підприємств і організацій в бюджет; податкові:
з приводу державного майнового і особистого страхування; державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і валютних операцій;
видатків державного бюджету.
Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової бази держави, впливає на рентабельність роботи підприємств і організацій, проведенню соціальних заходів.
Отже, фінансові правовідносини — це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов'язків, які реалізують приписи цих норм по формуванню, розподілу і використанню державних фондів коштів.
§ 3. Суб'єкти фінансового права і фінансових правовідносин
Фінансове право регулює відносини, які включаються до його предмета, визначає права і обов'язки їх учасників, тобто юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності. Ось ці учасники і є суб'єктами фінансового права і, як правило, вони ж стають суб'єктами фінансових правовідносин.
Але не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами конкретних фінансових правовідносин.
Суб'єкт фінансового права — це особа, учасник фінансових відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Так, в силу статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Отже, кожний громадянин є суб'єктом фінансового права і потенційно він може бути суб'єктом фінансових правовідносин. Кожний громадянин може бути носієм суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, він реально здатний брати участь у податкових бюджетних та інших фінансових правовідносинах в силу приписів Конституції України.
76
Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм юридичних прав і обов'язків в силу юридичних норм називається правосуб'єктністю'. Правосуб'єктність у фінансовому праві включає в себе два елементи: можливість мати права і нести обов'язки (правоздатність) і можливість до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність).
Так, у ч. 2 ст. 67 Конституції приписано всім громадянам щороку подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Подаючи декларацію про доходи, громадянин вступає у фінансові правовідносини з податковою адміністрацією.
Правосуб'єктність у фінансовому праві поняття більш широке, ніж суб'єкти фінансових правовідносин.
Суб'єкти фінансового права — це юридичні і фізичні особи, які мають Правосуб'єктність, тобто можуть потенційно бути учасниками фінансових правовідносин, а суб'єкт фінансових правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин2.
Так, у нашому прикладі, громадянин є безумовним носієм фінансових прав і обов'язків в силу дії норм Конституції України, тобто є суб'єктом фінансового права, але, подаючи декларацію в податкову адміністрацію, він вступає у конкретні фінансові правовідносини, бо реалізує надані Конституцією України права і обов'язки, стає суб'єктом фінансових правовідносин, але не губить своїх властивостей, як суб'єкт фінансового права.
Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи — підприємства і організації усіх форм власності, установи, громадські організації, тобто колективні суб'єкти і громадяни, як індивідуальні суб'єкти.
Держава виступає, як правило, в особі уповноваженого нею свого органа — Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Національного банку (а в міжнародних фінансових відносинах держава виступає суб'єктом відносин). Суб'єктами фінансового права виступають адміністративно-територіальні одиниці — Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, селища, села.
_________________________________
' Див.: Алсксеев С. С. Обшая теория права, і. II, с. 139. -' Див.: Халфина Р. С). Общее учение о правоотношении, М., 1974, с. 115-116.
77
Держава і адміністративно-територіальні утворення виступають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов'язані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.
Ці суб'єкти беруть участь і у правовідносинах, пов'язаних із державним кредитом, бо їм надане право випуску державних і місцевих позик.
До колективних суб'єктів фінансового права належать органи законодавчої і виконавчої влади — Верховна Рада, Рахункова палата. Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство. Ці державні органи не тільки можуть, але й зобов'язані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладається на них Конституцією.
У фінансових правовідносинах беруть участь органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. Вони збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають позабюджетні фонди тощо.
Велике коло учасників фінансових правовідносин складають підприємства різних форм діяльності і форм власності. Господарюючі суб'єкти юридичні особи — активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських позичок, учасниками торгів на біржах тощо.
Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засоби для свого фінансування і вступають у інші види фінансових правовідносин. Суб'єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Вони сплачують податки в бюджет, придбають облігації державних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.
І, нарешті, індивідуальними суб'єктами фінансового права є громадяни. Стаття 67 Конституції України покладає на всіх громадян обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Громадяни вступають у правовідносини з державою.
78
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Дайте поняття фінансово-правової норми.
2. Які особливості властиві фінансове-правовим нормам?
3. Як класифікуються норми фінансового права за способом впливу на учасників фінансових відносин і які особливості фінансово-правових норм виявляються в кожному виді?
4. Що таке матеріальні фінансово-правові норми?
5. Що розуміють під процесуальними фінансово-правовими нормами?
6. Яка структура фінансово-правової норми?
7. В чому полягає особливість санкцій фінансово-правових норм?
8. Дайте поняття фінансово-правових відносин.
9. Які особливості властиві фінансово-правовим нормам?
10. Назвіть підстави виникнення, зміни і припинення фінансово-правових норм.
11. Які види фінансових правовідносин можете назвати?
12. Дайте поняття суб'єкта фінансового права і суб'єкта фінансового правовідношення.
Поділіться з Вашими друзьями: |