Юліан Семенов


«Так, саме так — я справді вас підозрюю…»



Сторінка2/20
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.27 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
«Так, саме так — я справді вас підозрюю…»


 

— Здрастуйте, Штірліц, дуже радий вас бачити. Сідайте, — сказав Мюллер, і вмить подовжня гримаса перекосила його ліву щоку. — Хочете випити моєї яблучної горілки? — Хочу. — А покуштувати справжнього магдебурзького сала? — Тим паче. Мюллер витяг з холодильника, вмонтованого в книжковий стелаж, запітнілу пляшку баварського «айнціану», дерев'яну дощечку з тонко нарізаним біло-рожевим салом, банку консервованих мідій, поставив усе це на маленький столик у своїй кімнаті відпочинку й сказав: — Якщо не можете не курити — куріть. — Спасибі. — Штірліц усміхнувся. Мюллер швидко глянув на нього: — Чого це ви смієтесь? — Я колись читав книжку єврейського письменника Шолома-Алейхема… В нього там були цікаві рядки: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна». — Чудово, — сказав Мюллер і підняв свою чарку. — За ваше благополучне повернення, за те, що ви блискуче виконали свій обов'язок, і за ваші філологічні здібності. Штірліц випив, закусив салом — воно й справді було смачне — і спитав: — А чому «філологічні здібності»? — Тому, що я знаю списки всіх тих євреїв, книжки яких видавалися в Німеччині. Шолома-Алейхема там не було. Його видавали тільки в Росії. — Правильно. І ще тричі видавав його Галлімар у Парижі. — Та чорт з ним, з тим Алейхемом, я зараз хотів би знайти серед своєї рідні якогось єврея, незабаром це дуже знадобиться, коли сюди наїдуть жидочки з Америки, а Сталін пришле своїм намісником Іллю Еренбурга… Гаразд, розповідайте про розмову з Борманом… Ви не писали її? — Ні. І надалі цього не робитиму. — Чому? — Тому що після моєї першої з ним зустрічі він і так змінив своє ставлення до вас… Ви ж були в нього після того, як я розповів йому про вашу безмежну відданість? — Він сказав вам про це? Штірліц знизав плечима: — А хто ще міг мені про це сказати? — Ваш шеф і мій друг Шелленберг, наприклад… — Мій шеф і ваш друг Шелленберг, мабуть, віддасть мене в руки імперського народного суду за те, що я сприяв зрадницьким переговорам пастора Шлага з англо-американцями… — А кого представляє Шлаг? За ним хіба стоїть хтось? Він зв'язаний з нами? Чи з партією? Він був і лишився зрадником, Шелленберг знав, кого відправляти в Берн… Мене принаймні Шелленберг поки що не просив зайнятися вами як «пособником ворогів». — Попросить. — Ви сказали про це Борману? — Звичайно. — Як він відреагував? — Сказав, що подумає… Але мені здалося, що ви заздалегідь обговорили з ним таку можливість… Мюллер знову налив чарки, подивився на свою проти світла, похитав головою: — Якого біса всіх нас потягло в політику, Штірліц? — Які ми політики? Шпигуни… — Справжніми політиками на цьому світі є саме шпигуни: вони знають обидва боки медалі, тобто абсолютну правду, а політики звиваються, як змії, аби відчеканити орел і решку на одному боці, а це, погодьтесь, неможливо. — Саме тому їхня робота буде необхідна в усі часи, ще не кажіть, ілюзія, а люди до неї охочі… — Борман справді попросив мене подбати про вашу безпеку, ви знову вгадали… Спалося в Швейцарії добре? — Так само, як і тут. — Але там не бомблять, тиша… — А я не реагую на бомбардування. — Ви фаталіст? — Ви до чого завгодно доведете, — зітхнув Штірліц. — Це правда, уміємо, — погодився Мюллер добродушно. — Ну, розповідайте, про що він говорив? — Про те, що Шелленберг, мабуть, веде й далі своє діло в Швейцарії і готує нове, в Стокгольмі. — І вам як спеціалістові по зриву переговорів доручено ввійти в ці комбінації Шелленберга? — Так. — Але ні Борман, ні ви не знаєте, як це можна зробити? — Саме так. — І Мюллер-гестапо, добрий, старий тато-Мюллер повинен допомогти вам у цьому? — Повинен. — А як він це зробить? Що він, мудріший за всіх? Я не знаю, як підкрастися до вашого шефа. Я сушу собі голову другий день і нічого не можу придумати. Краще викладайте ваші міркування, Штірліц, ви розумний і хитрий… Сміливо кажіть усе, що спаде на думку, а я вас коригуватиму… — Групенфюрер, якщо ви вже не знаєте як, то навіть я при всій своїй хитрості взагалі нічого не придумаю… — Штірліц, я не люблю, коли кокетують… Та ви й не вмієте кокетувати, ви дуже розумні для цього… Розкажіть мені весь хід операції по Вольфу… З самого початку… Англійці, мабуть, все-таки були праві, коли вирішили — у судовому розгляді — жити за законами аналогії… Я слухаю… Штірліц зрозумів: почалася перевірка. «Він хоче послухати, як я викладатиму йому свою версію всієї справи… А він ще раз перевірятиме її, виходячи з донесень агентури, розшифровки моїх телефонних розмов, рапортів служби спостереження… Зараз він підніметься й підійде до шафи або кудись іще, де в нього є кнопка, яка вмикає запис… Навряд чи він зважиться, сидячи навпроти мене, шарити рукою в кишені, щоб увімкнути диктофон, він надто великий професіонал, він вичисляє контрагента заздалегідь…» Але Мюллер не встав з крісла, він просто присунув до себе маленький пульт, що лежав на столі, натиснув на кнопку й сказав: — Я запишу вас, потім послухаємо разом, коли якийсь вузол буде незрозумілий, повернемося до нього й проаналізуємо заново. Згодні? — Звичайно, — відповів Штірліц і знову, уже вкотре, подивувався з цієї людини, з її зовсім особливої логіки. — Так от, мені доручили вести роботу з пастором, якого Шелленберг, мабуть, уже давно тримав на думці для прикриття Вольфа — на випадок, коли переговори з Даллесом закінчаться невдало чи відомості про них дійдуть до фюрера… Я працював із Шлагом не без інтересу: це — достойна людина, в цього своя позиція, він безстрашний, готовий на все, аби тільки з німцями уклали мир якнайшвидше… У Шлага досить широкі зв'язки серед учасників руху пацифістів, про нього знають у Ватікані, з екс-канцлером Брюнінгом його зв'язує давня дружба… За легендою він мав увійти в контакт з Даллесом, назвавши імена кількох достойних людей у переговорах про мир, бо він — за словами агентів Даллеса — немає в рейху опори на ті реальні сили, які зможуть утримати в країні порядок і не дозволять, щоб Німеччина стала поживою для росіян — повною мірою, а не так, як було вирішено в Ялті. Від Брюнінга до Шлага надійшли дані, що Даллес почав переговори з обергрупенфюрером Вольфом. Але й це не все: Шлаг — і це найголовніше, з чим я до вас приїхав, я не сказав про це Борману, цініть мою вірність — вичислив, що операція Вольфа планувалася не тільки вашим другом і моїм шефом, а й досить серйозними силами в генеральному штабі і в міністерстві закордонних справ… — Факти? — закашлявшись, запитав Мюллер. Штірліц зрозумів, що той навмисне закашлявся, не хоче, щоб голос його був на плівці, кашель змінює голос до невпізнанності, однак, відзначив Штірліц, на його пасаж про генштаб і дипломатів Мюллер клюнув, одразу зажадав фактів. «Ну що ж, я дам тобі факти, тільки погано, що я не розповів про цю мою ідею пасторові, вони, я думаю, зараз до нього підкрадатимуться… Треба зробити все, щоб Мюллер, саме Мюллер, доручив мені поїхати до Швейцарії. Я повинен так повести себе під час допиту, а це допит, ясна річ, аби залишити щось таке на денці, що стало б украй необхідним Мюллерові… Потрібен гачок, тільки тут не треба поспішати, тільки б повести мені, тільки б розбудити у цій стомленій людині фантазію… А як її розбудиш? Інтересом, особистим інтересом, він розумний, він знає, що думати тепер треба тільки про себе самого, все програно. Але. ж і він заложник у Гітлера. Вони всі заложники, боягузливі, маленькі заложники в руках хворого, напівпаралізованого маніяка… Он який жах! Чому таке можливо? Правильно кажуть: «Не сотвори собі кумира». Вони думали, що їхній кумир приведе їх до світової могутності, покладе їм до ніг людство… Мала інтелігентність, відсутність справжнього знання завжди породжують доктрини саме такого роду, адже вчитися не всі люблять, а дітей часом примушують читати історію, студіювати іноземні мови. Доктрина націонал-соціалізму розрахована на ледарів, на тих, хто найбільше полюбляє спортивні ігри, розважальні програми по радіо й кухоль пива ввечері, після того, як відсидів роботу…» — Факти цікаві, — сказав Штірліц. — Хоча Шлаг мені далеко не все відкриває — він багато чого тримає в резерві, для торгу, — але склад його логіки в даному випадку абсолютний. Ось його схема: чому Вольфа зняли наприкінці минулого року з поста начальника особистого штабу рейхсфюрера? Адже це — крах, падіння, чи не так? Штірліц подивився на Мюллера, ждучи відповіді; той мовчав; Штірліц, чітко уявивши, як повільно й шорстко тягнеться плівка в диктофоні, глузливо запитав: — Групенфюрер, ви не хочете, щоб ваш голос був на одній плівці з моїм голосом? Мюллер мовчки кивнув. — Добре, я зрозумів. Слово «групенфюрер», яке я щойно сказав, легко зітреться, плівка, мабуть, шведська, добре склеюється, ривка при прослухуванні не буде… Продовжую… Так зване «падіння» Вольфа було першою фазою операції, задуманої тут, у Берліні, в цьому будинку… Наступною фазою було підключення генерального штабу, який зобов'язаний був дати згоду на призначення Вольфа заступником командуючого групою військ у Північній Італії. Армія — за підписом генерал-полковника Гудеріана — дала таку згоду. Норми протоколу вимагали, щоб факт приїзду Вольфа в Італію було обговорено по дипломатичних каналах з урядом Муссоліні. Листування з цього приводу зберігається в архіві міністерства закордонних справ. Чорний мундир СС, наш з вами, такий тенденційний, Вольф спритно змінив на зелений френч — військова людина, каста служивих, за всіх часів генерали ворогуючих армій періодично сідали за стіл переговорів… І сталося все це ще напередодні нашого наступу проти союзників в Арденнах. Отже, комбінація справді готувалася заздалегідь? Більше того, Шлаг вважає, що коли Шелленберг заарештував Канаріса, сам на сам, без свідків, адмірал, очевидно, віддав йому такі зв'язки, які гарантували Вольфу цілком надійний контакт з Даллесом, і якби не моя… ні, скажемо, наша з вами робота по пастору, переговори напевне могли б закінчитися повним успіхом… Ви просили мене викласти факти; я виклав вам хід логічних роздумів пастора — це, якщо хочете, факти. Їх тільки треба ретельно перевірити: хто конкретно готував у штабі вермахту наказ про Вольфа для Гудеріана? Шелленберг напевно діяв через свої особисті зв'язки, а може, й через дуже довірену агентуру в армії. Найближче за всіх до Гудеріана стоїть Гелен. Його робота змикається з тією діяльністю, якою займається другий підрозділ Шелленберга. Може, він, Гелен? Мюллер вимкнув запис, наблизився до Штірліца, запитав: — Ім'я Гелена вам назвав Шлаг? — Ні. — У вас є якісь причини вважати Гелена близькою людиною Шелленберга? — Ні… Припущення. — Хитруєте? — Щирий, як дитя. Мюллер раптом злякався; страх був несподіваний, бо — вкотре вже! — він ловив себе на тому, що Штірліц немовби читає його думки, на диво поінформований про його вчинки і наперед знає те, що він таємно від усіх замислив. Раніше, ще до того, як він дістав дані про зв'язки Штірліца з секретною службою, найімовірніше з російською, що тепер давали можливість розстріляти його тут, у кабінеті, таке вгадування захоплювало групенфюрера, але зараз він відчув жах, тому що — вперше в житті — усвідомив свою нікчемність і трагічну безнадійність становища, в якому опинився через клятого австрійського психа. «А якщо зараз спитати його про контакти з росіянами в лоб? — подумав Мюллер. — Я побачу своїми очима, як він здригнеться від жаху, і мені буде не так страшно, як стало тільки що. Ні, — сказав він сам собі, — ти не маєш на це права. Штірліц — твоя козирна карта, і ти розіграєш її так, щоб побити нею будь-якого туза. Але гра буде кривава, і коли він зрозуміє мене, відчує, що я знаю щось, але мовчу, буде непоправний програш». — Ну, добре, це вже цікаво — з Геленом, спасибі, Штірліц. Ви обговорили зв'язок з пастором? — Так. — Обопільний? — Так. — Віддасте мені його адресу? — Звичайно. — Тепер ось що… Прикордонна варта повідомила, що ви пересікали кордон не сам, а з дамою. Це правда? — Ні. Неправда. Я перевіз через кордон не тільки фрау Кірштайн, а й двох її дітей. — Хто вона? — Біженка. Її чоловік працював у нас на заводах Круппа, спеціаліст годинникової техніки, швейцарець… Загинув… Вона стояла на дорозі, тільки-но закінчився наліт варварів… — Якого віку діти? — Немовлята… Я, на жаль, погано розбираюсь у цьому… Вони дуже пищали… — Де вона вийшла в Швейцарії? — У Берні. — Біля готелю? — Так. — Назва? — «Золота корона»… Мюллер знизав плечима: — Чому республіканська Швейцарія так полюбляє королівські назви, пов'язані з атрибутами тиранічної влади? — Я думаю, що в нас незабаром, навпаки, республіканських назв готелів буде понадміру… Кожен з загостреним інтересом ставиться до того, чого не має сам. — Хм, можливо. У Берліні напевно з'являться готелі «Російський двір», «Калинка» і «Самовар»… — А в Мюнхені «Уолдорф Асторія» і «Пенсільванія», — додав Штірліц. Мюллер кивнув, потягся стомлено, запитав: — А кого ви шукали в пансіонаті «Вірджінія»? — Ви стежили за мною в Швейцарії? — Я прикривав вас. — У такому разі відповідаю: у «Вірджінії» я шукав професора, який контактував з пастором. — Чому пастор сам не пішов у «Вірджінію»? — Тому що я інструктував його про заходи безпеки. Професор… я забув його ім'я… не прийшов до пастора на зустріч… Досить поінформована людина. Він представляв якусь групу в рейху, глибоко законспіровану… Чомусь він покінчив з собою… Мюллер дістав з кишені френча — лінивим, повільним жестом — маленький аркушик, поклав на стіл перед Штірліцом: — Саме він приніс на нашу конспіративну квартиру цю шифровку. Пригадуєте, я показував її вам, коли мені довелося посадити вас у камеру? Цікаво, правда ж? Шифр точнісінько, як у радистки, чарівної молодої дами… «Якщо він примусить мене писати лівою рукою, буде погано, — подумав Штірліц, розглядаючи свою шифровку. — Треба заздалегідь підготувати себе до цього. Провал? Випадок? Може, він веде гру? Але Борман навряд чи став би розмовляти зі мною так, як розмовляв, якби Мюллер сказав йому про свої підозри». — Ви підозрюєте мене, групенфюрер? — У якійсь мірі. — І яка ця міра? — Я підозрюю вас у тому, що ви почали свою гру. Така собі, знаєте, «мінівольфіада»… А чому б і ні? По-людськи я можу зрозуміти вас — у нашій державі «національної спільності» кожен зараз думає тільки про себе. — А коли я справді веду таку гру? — неквапливо запитав Штірліц. — Коли я скажу вам, що граю свою партію, не дуже сподіваючись навіть на вас, хоч ваш план зникнути в ту мить, як тут гуркотітиме канонада союзників, здається мені оптимальним? Адже ви досі не сказали мені: з ким ми підемо? Куди саме? Яким чином? Ви хочете бути хазяїном діла, але у ваше діло я вкладаю не гроші, а життя. Тому я так трепетно й акуратно поводився з пастором. — І так хвацько сховали кудись його сестру з виродками, що бідолашний Айсман мало не повісився. Де вони? — У Швеції. — Не брешіть. — Тоді не запитуйте. — А якщо я знайду її, пастор прийме мене у вашу компанію? — Він прийме вас у компанію, якщо ви санкціонуєте мою з ним роботу. Продовження роботи, так буде точніше. — У чому вона полягатиме? — В тому, щоб він, Шлаг, став фігурою, яка представляє реальні сили в рейху. Він, а не Шелленберг. — Ви думаєте, що Даллес зважиться проміняти шило на мило? Гадаєте, моє ім'я для нього привабливіше, ніж ім'я Вольфа? Мене ніхто не вводив у комбінацію, як Вольфа, — ні Гіммлер, ні генеральний штаб, ні дипломати… Я — фігура для настрашки, це й дурень знає. — Але ви маєте змогу організувати такі матеріали на людей армії, що виламаєте їм руки й примусите їх погодитись увійти в наше діло… А з ними Даллес сяде за стіл, незважаючи на прикру невдачу з Вольфом. — Коли у вас призначена зустріч із Шелленбергом? — Ви ж знаєте… — Його апарат ми поки що не прослухуємо. — О дев'ятнадцятій тридцять. — Знайдіть можливість поставити йому запитання: «Від кого Сталін міг дізнатися про переговори в Берні?» — А у вас є такі дані? — Штірліц, я попросив вас поставити Шелленбергу запитання і вислухати його відповідь. Це все… — Ви впевнені, що я вийду живим з його кабінету? — Впевнений. Я не впевнений у тому, що ви прокинетесь завтра вранці у вашому Бабельсберзі, от у цьому я по-справжньому не впевнений. Саме тому я прикріпляю до вас мого шофера… Так, так, шофера, у вас болить кисть правої руки, вам важко водити машину — скажете про це Шелленбергу… — Мюллер натиснув на одну з кнопок у панелі, на дверях зразу ж з'явився Шольц. — Де Ганс? — Чекає. — Будь ласка, запросіть його. Увійшов шофер. — Ганс, з сьогоднішнього дня ти станеш нянькою в цього чоловіка, — сказав Мюллер. — Його життю загрожує небезпека. Ти ночуватимеш у нього в домі, на першому поверсі, ти нікому не відчиниш дверей, жодній живій душі; мій знайомий не має права ризикувати собою, ти повинен бути нерозлучний з ним і служити йому так, як служив мені і моєму нещасному хлопчикові. Тобі ясно все? — Мені ясно, групенфюрер.  

Інформація для роздумів — I
(ОДЕССа)


 

Ідея створення цієї таємної організації належала Мюллерові. Він розумів, що врятувати есесівські кадри після краху рейху буде нелегко, практично неможливо, якщо вже зараз, у березні сорок п'ятого, не конституювати діло. І коли ідею затвердять, тоді можна буде фінансувати створення надійних шляхів перебазування есесівців у Латинську Америку, Іспанію, Португалію і в монархічні арабські країни пронацистської орієнтації. Купувати — через підставних осіб — особняки, автомобілі, яхти, невеличкі готелі на узбережжі Середземного, моря для того, щоб там стали опорні бази СС; вербувати іноземців, які працюватимуть на організацію; готувати надійну агентуру на кордонах, у поліцейських апаратах, у залізничних, авіаційних та океанських компаніях світу. У Мюллера були інформатори, тісно зв'язані з Ватіканом, і він знав, що син Бормана, двадцятирічний Алоїз, мав ось-ось прийняти сан священика, що суперечило духу нацистської моралі. Проте він не був відступником, а дістав санкцію Гітлера на такий крок; Мюллер здогадувався, що рейхслейтеру вдалося лагідно переконати фюрера в тому, що хлопчик «жертвує світською кар'єрою» для того, щоб втертися в кола клерикалів, близьких до папи, в ім'я ідеї націонал-соціалізму і аж ніяк не всупереч їй. І лише наприкінці березня до Мюллера дійшла інформація, яка остаточно переконала його в тому, що Борман готує таємні канали для переміщення по світу найвірніших йому членів НСДАП, вважаючи, що для цього він зможе використати зв'язки з деякими священиками Ватікану з тамошнього відомства закордонних справ, які контактували з Берліном, починаючи з тридцять третього року, коли Гітлер ще тільки-но прийшов до влади. Мюллер намагався з'ясувати, як Борман вибудовує свої таємні канали переміщення, але рейхслейтер умів берегти таємницю. І все-таки Мюллерові пощастило одержати дані, що ряд функціонерів НСДАП, акредитованих при посольствах у нейтральних країнах, веде активну роботу, пов'язану з можливістю нелегальних переміщень по світу всіх тих, кого можуть оголосити військовими злочинцями. І тоді він дав зрозуміти Борманові, що знає набагато більше. — Ну то й що? — запитав рейхслейтер, не підводячи на Мюллера очей. — Припустимо, що мої люди справді ведуть таку роботу. Ви підозрюєте когось із них у нечесній поведінці? В користолюбстві? Вони приховують від мене факти? Брешуть? «Коли ж він почне говорити зі мною відверто? — подумав Мюллер. — Він завжди недоговорює, завжди чогось побоюється, нікому не вірить… Тоді навіщо він запросив мене бути з ним у всіх його починаннях? Навіщо він після зустрічі з Штірліцом казав про необхідність постійного співробітництва, щоб координувати спільні дії? Коли він зрозуміє, що не можна не вірити один одному? Коли він почне говорити правду?» — Я нікого ні в чому не підозрюю, рейхслейтер, особливо, коли йдеться про ваших людей. Просто я думаю, що вам не з руки займатися технічними питаннями — навіть якщо вони стосуються такої важливої справи, як доля функціонерів НСДАП. Техніка — все-таки справа техніків, подібних до мене, а не політиків… Ваші недоброзичливці, коли дізнаються про це, неодмінно звинуватять вас у пораженстві; скажуть, що вже є відділ закордонних організацій НСДАП на чолі з Боле, навіщо дублювати організацію; більшовиків розіб'ють під Берліном, перемога близька і таке інше… А моя фірма має право просити санкцію створити запасний таємний центр, який дасть нам змогу — в разі трагічного закінчення битви — врятувати сотні тисяч вірних борців націонал-соціалізму. Я замотивую таку необхідність тим, що серед ряду наших дипломатів і військових існує думка про можливість сепаратного миру; такі відщепенці не мають права бути без нагляду за кордоном; конче потрібно негайно кинути за рубіж моїх людей, які стежитимуть за мерзотниками в будь-якому куточку світу, щоб покласти край їхнім злочинним намаганням… Я навіть ладен для цього попросити в Шелленберга якісь там дані про те, що, мовляв, у Латинській Америці зріє зерно повстання проти янкі; це, гадаю, зацікавить фюрера — наступальний аспект, а йому таке зараз мов бальзам на рани… — А що? — Борман почесав мочку вуха. — Хороша пропозиція. Складайте меморандум, я постараюсь переконати фюрера в розумності такої пропозиції… У вас є прикидки? — Я вже відрегулював канали для таємного переміщення потрібних людей з рейху в безпечні місця. В Європі є готелі, які можна взяти даром; в портах Латинської Америки стоять яхти без хазяїв, їх можна придбати за півціни у далеких родичів… У мене все готове, але мені потрібна санкція на дії; ви ж розумієте, що активність моїх людей за кордоном зразу ж помітять резиденти Шелленберга, отже, Гіммлер поставить мені запитання: з якою метою? для кого? хто санкціонував? — Ну, а якщо два перших запитання із названих вами трьох спочатку поставлю вам я? — Відповідаю… Вам — відповідаю… В моєму розпорядженні тепер сімдесят тисяч чудових документів — паспорти, ліцензії водіїв, нотаріальні свідоцтва — з Парагваю, Аргентіни, Португалії, Іспанії, Єгипту, Сінгапуру, Чілі… Проведено бесіди з сімома тисячами тих членів СС, які становлять інтерес для нашої майбутньої роботи: активні, розумні, молоді, спритні… Щоб випробувати ряд каналів виходу, я санкціонував гру: відправив одного з моїх колег з фальшивим паспортом через усю Німеччину з наказом нелегально пересікти наш кордон з Швейцарією, потім попасти до Італії, пробратися в Рим і поміняти мою фанеру на справжній ватіканський паспорт. — Хто у вас у Ватікані? — спитав Борман. — Я можу передати вам списки, я плутаюсь в італійських прізвищах. — Спасибі. Мені буде цікаво подивитися, я зовсім не інформований про Ватікан, — сказав Борман. (Мюллер знову подумав: навіщо завжди брехати? Яка з цього користь? Адже його син Алоїз у Ватікані). — Продовжуйте, — попросив Борман. — Я слухаю. — Я попередив цю людину, — зітхнувши, сказав Мюллер, — що в разі провалу — якщо це станеться в рейху, в Швейцарії чи в Італії — я йому не допоможу, відречусь, зраджу, все мусить бути наближене до бойової обстановки… Мюллер пошарив у кишенях, вийняв зім'ятий бланк міжнародної телеграми, простяг Борману. — Що це? — спитав той. — А ви подивіться… Він уже надіслав мені звістку із Буенос-Айреса… На текст не звертайте уваги… Розшифровується це так: «Влаштувався працювати агентом по рекламі в іспанській фірмі «Куелья». Можу придбати два будинки в безлюдному районі біля Пунта-Аренас, де в можливість приймати судна середнього каботажу і підводні човни. Потрібно сорок тисяч доларів. Готовий улаштувати трьох колег. Обмін документів у Ватікані пройшов ідеально». — Вважаєте, що таким чином можна буде організувати нові резидентури СС повсюдно? — В Росії — навряд, — хмикнув Мюллер. — А от у Латинській Америці, там, де сильні наші позиції, діло піде. — Як довго йшов туди ваш молодий колега? — П'ять місяців. — Виходить, уже в листопаді минулого року ви почали думати про те, як рятувати ваших людей — після поразки? Чи не занадто рано ви стали ховати рейх? — Я зрозумів, — сухо відповів Мюллер, — що на рейх чекає похорон, уже в лютому сорок третього, після Сталінграда. — Ви мені смієте говорити отаке?! — Рейхслейтер, а ваші люди почали працювати в цьому ж напрямку ще раніше… — Мої люди були, є і будуть вірні фюреру, який упевнений у перемозі! Мюллер кашлянув, прикривши рот долонею: — Я торопію, коли відчуваю недовір'я… По-моєму, час нещирості кінчився… Пора вже говорити один одному правду… Борман встав, походив по кабінету, потім зупинився біля вікна, припав лобом до шибки і, не обертаючись, сказав: — Викладіть мені структуру організації. З яких підрозділів вона складається? Як і через кого підтримуватимуться контакти з іноземцями? Скільки буде залучено — тепер і в майбутньому? Принцип відбору членів? Хто затверджуватиме кандидатів? Який статут членів та їхніх родин? Форма зв'язку між членами організації у різних регіонах світу? Де дислокуватиметься штаб? Його структура? Хто віддаватиме накази? Їхня форма? Мюллер знову кашлянув, подумавши, що головне запитання — про штаб і його структуру, тобто, кажучи мовою нормальною, про те, хто стане на чолі таємної організації, — Борман поставив у самому кінці, підкинувши його як щось другорядне, хоч було ясно, що насправді це цікавить його найбільше. Однак, прийнявши гру рейхслейтера (спробуй не прийми!), Мюллер став відповідати в тій послідовності, яку запропонував Борман. — Структура організації має бути, мені здається, двошаровою. Спочатку ми легендуємо її як таємний консорціум, покликаний — у разі потреби — забезпечити врятування офіцерів СС, які — згідно з декларацією Сталіна, Рузвельта і Черчілля — є воєнними злочинцями, всі гуртом, без розбору, за те тільки, що служили в головному управлінні імперської безпеки і в армії. Оскільки мої люди зникнути в Німеччині не можуть — усі вони були на виду, а ми знаємо, який розгул зради виникає після державного краху, — мова може й мусить іти про передислокацію найцінніших борців СС за кордон. Але другий, справжній напрямок структури цієї організації полягає в тому, щоб уже зараз закласти опорні пункти в усіх регіонах світу для продовження нашої боротьби в майбутньому. Контакти з вірними нам іноземцями зміцнять ті офіцери, яких ми передислокуємо негайно; пропаганда Геббельса працює прекрасно, здалеку все видається інакшим, ніж зблизька. До того ж грамотних, на щастя, небагато. Люди більше вірять чуткам, а тому зараз ще є можливість працювати в обстановці найбільшої сприятливості в Аргентіні і Парагваї, в Іспанії і Португалії; ми ще до кінця не використали можливості наших японських бойових союзників у Сінгапурі й Індонезії, в Бірмі і на Борнео. А саме там традиційно зосереджено найбільші торгові точки, пов'язані з Лондоном і Канадою, — чудовий шлях для проникнення в Америку і Європу… Думаю, ви пробачите мені несанкціоноване свавілля: я вже обговорив з моїми друзями з наших автомобільних, хімічних та авіаційних концернів деякі аспекти перспективного плану створення в тих регіонах Азії своїх філіалів… Союзники, певна річ, спочатку полютують собі на втіху, можливі санкції проти наших промисловців, але ж економіка сильніша від емоцій. Куди Заходові подітися без Німеччини? — Концерни подали вам міркування в письмовій формі? Мюллер посміхнувся: — Хіба вони підуть на це, рейхслейтер? — А чому б ні? — А тому, що вони бояться ваших представників у правліннях. Якби вони мали санкцію, тоді інша справа — розгорнуті пропозиції складуть за тиждень… — І потім про них дізнаються союзники… А ті будуть приємно здивовані, чому цим перспективним проектом так цікавилась людина на прізвище Мюллер… Все, що відбувається, відбувається — так чи інакше — на краще. — Коли б то все, — зітхнув Мюллер. — Не все, рейхслейтер, хоч і на цей раз ви знову праві — я не додумав про можливість розголосу інформації. — Отже, не завжди помиляється Борман? І в ньому бувають часом не зовсім марні думки? — усміхнувся рейхслейтер. — Далі, будь ласка. — Що стосується кількості залучених у таємну організацію СС, то мені зараз важко назвати точну цифру, але за попередніми моїми підрахунками приблизно тридцять тисяч… — Який принцип попереднього підрахунку? — Знову-таки, якби я міг собі признатися, що цей підрахунок був по-справжньому необхідний уже два-три роки тому, якби ми взяли за обов'язкове правило допускати на початку справи можливість програшу, а не тільки перемоги, то я продумав би систему, і, повірте, це була б непогана система… А зараз мені довелося піти досить примітивним шляхом: я почав з того, що згадав кількасот людей з мого апарату, яких просто треба буде врятувати… Всі керівники моїх референтур з російського, українського, польського, французького, єврейського, іспанського секторів, усі ті, хто здійснював нагляд за промисловістю й банками, ті, хто курирував питання ідеології, церкву, молодіжні організації, ті, хто керував роботою в концентраційних таборах, повинні — якщо, звичайно, ви схвалите мій задум — почати вже зараз підготовку до передислокації в заздалегідь підготовлені центри… Опорні бази я беруся налагодити в Базелі, Асконі, Мілані, Ватікані, Пальма де Мальорці, Барселоні, Мадріді, Лісабоні, Буенос-Айресі, Асунсьйоні… Борман подивився на карту світу й сказав: — Цілком конкретна лінія… Непогано… — Щодо принципу відбору, то тут, звичайно, можливі певні витрати, знову ж таки через фактор часу… Далеко не всі керівники відділів гестапо — мої люди; Кальтенбруннер часто призначав своїх людей — тих, кому він протегував… Отже, я не можу покладатися на абсолютну компетентність усіх моїх підлеглих в областях… Але в Гамбурзі, Мюнхені, Осло, Ганновері, Любеку, Копенгагені, Фленсбурзі, Бремені, Вюрцбурзі, Мілані, Веймарі, Дрездені в мене сидять цілком надійні люди, я їм довіряю повністю, вони думають так само, як і я, якщо ви дозволите, я доручу їм скласти списки, — Мюллер хмикнув, — звичайно, усно, зовсім не фіксуючи цього в документах… З приводу затвердження кандидатів — довірте мені провести попередній відбір, а потім ви благословите його остаточно. Що ж стосується членів сімей майбутньої організації СС, то вони мають бути спочатку переконані, що їхній годувальник загинув… Тільки так, хоч це й жорстоко… Інакше почнуть шукати… А за їхнім пошуком стежитимуть вороги, і це приведе до розшифровки всієї справи. Щодо форм зв'язку між майбутніми регіональними групами, то це питання змикається з вашим запитанням про штаб. Я гадаю, що штаб доведеться очолити мені… Якби ви санкціонували при цьому ще одну для мене посаду — спеціальний помічник фюрера НСДАП Бормана з питань СС, — тоді наша справа набула б такої важливості, що дала б змогу провести всю необхідну роботу в максимально короткий строк… Звичайно, така посада, — Мюллер посміхнувся, — також не повинна фіксуватися в документах, принаймні поки що… — Ви забули прізвище мого друга Гіммлера… Його поки що ніхто не знімав з посади рейхсфюрера СС… — Знімуть. Треба, щоб зняли, — спокійно відповів Мюллер. — Ви ж розумієте, що одіозність рейхсфюрера не дозволить йому жити в підпіллі… Та й потім… — Що? Мюллер знизав плечима, зітхнув. — Продовжуйте, будь ласка, — сердито сказав Борман. — Це нечемно — обривати думку. — Він — ваш ворог, рейхслейтер, навіщо ж на нього зважати? Його треба виводити з розрахунку. — А Кальтенбруннер? — замислено спитав Борман. — Чому б йому не стати фюрером організації, а вам — його начальником штабу й заступником? — Тому що я не вірю Кальтенбруннеру, — відповів Мюллер. — У вас є на це підстави? — Є. — Викладайте. Мюллер похитав головою. — Не буду, рейхслейтер. Будь ласка, пробачте мені, але я цього не зроблю… Я ніколи не був донощиком, зважте… Ви самі можете переконатися, що це правда, перевіривши Кальтенбруннера. — Яким чином? — діловито спитав Борман. — А ви попросіть його попрацювати з Канарісом. Борман здивувався: — Чому саме з Канарісом? Мюллер відповів жорстко: — Я сказав вам те, що вважав за можливе, рейхслейтер… Борман знизав плечима, знову підвівся, походив по кабінету, потім спитав: — Як ви хочете назвати нашу таємну організацію офіцерів СС? — По перших літерах: ОДЕССа[3]. І велике вам спасибі за те, що ви назвали ОДЕССу нашою організацією… — Розгортайте роботу, Мюллер… І як слід подумайте, щоб траса нашої ОДЕССи починалася з Берліна, звідси, з рейхсканцелярії… Обладнайте запасні штаби цієї траси тут, у Берліні, тому що не за горами вуличні бої, так, так, саме так… Підвали, метрополітен, підземні комунікації — все ви повинні знати досконало, щоб орієнтуватися в цьому лабіринті, як піп у Ветхому завіті…  


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка