Європейський кинджал та його вплив на мілітарну культуру високого та пізнього середньовіччя



Скачати 31.01 Kb.
Дата конвертації21.07.2021
Розмір31.01 Kb.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КИНДЖАЛ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА МІЛІТАРНУ КУЛЬТУРУ ВИСОКОГО ТА ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Палій Людмила Іванівна

Львівський національний університет ім.. Івана Франка

Науковий керівник: Войтович Л.В.,доктор історичних наук,

завідувач кафедри Середніх віків та візантиністки ЛНУ ім.. І.Франка
З появою у Західній Європі водяного молота в ХІІІ ст.. починається стрімкий розвиток захисного спорядження військового контингенту. Цей винахід напряму впливає на зміни у мілітарній технології. Виникає потреба у вдосконаленні наступального спорядження: з’являються нові типи мечів, розвивається древкова зброя, посилюються арбалети. З середини ХІІІ століття кинджал стає невід’ємною частиною спорядження та мілітарної культури, а з середини ХІV ст.. і складовою бойових мистецтв (European Martial Arts). Період Пізнього Середньовіччя є розквітом для європейських кинджалів, формуються п’ять базових типів: квілон, баселард, баллок, рондель, «вухастий» кинджал. Вони поширюється не тільки серед військових, але стають популярними серед міщан, заможних ремісників та селян і навіть, жінок [5. с.13].

Слід розуміти, що таке кинджал в бойовій системі Середньовіччя. В першу чергу типологічно кинджал є холодною зброєю, яка призначена для колючого удару, і має військове призначення, себто не використовується з господарською метою. Кинджал частіше займає місце дублюючої зброї, в той час, коли бойовий ніж може бути самостійним видом наступального спорядження, як корд чи крігмессер. Є конструктивні відміни: клинок кинджала зазвичай має два леза та складніший профіль клинка, в той час, коли ніж – одне лезо та обух. Обидва цих види об’єднує те, що виготовляють їх профільні спеціалісти-зброярі, а не звичайні ковалі. Дублюючу роль кинджала можна побачити в античні часи у тактичній парі гладіус-пугіо, але у ХІІІ ст.. перед кинджалом стають нові завдання. Це ілюструють типи європейських кинджалів. На полі бою кинджал використовують для нанесення удару по слабких місцях в обладунку: шия, пахви, перехід між нагрудником та латними ногами. З поширенням їх серед міщан та поза війною, цей вид озброєння отримує значну самостійність, стає ознакою статусу та елементом цивільного костюму. В залежності від регіону, періоду та умов змінюється спосіб його носіння. Кинджал, незалежно від типу, могли носити з правого боку, з переду, та за спиною, не рідко на окремому поясі чи ланцюзі [4. с.336].

Що стосується термінології, за частиною кинджалів закріплюються їх «власні» назви (баселард, баллок, рондель) чи характерні для регіону. Звідти маємо терміни «Daga» (фр.), «Degen» (нім. до XIVст.) чи «Gnadgott» (нім. з XIVст.) «Мisericordia» (іт.). При чому терміни «Gnadgott» та «Мisericordia» напряму відображають призначення цього виду зброї – добивання ворога [7. .228]. Кожен з п’яти типів європейських кинджалів має свої зовнішні ознаки, ступінь поширеності серед різних верств населення. Квілон – найстаріший тип кинджала, про що свідчать мініатюри Біблії Мацейовського [1. fol. 36v]. Як і рондель був поширений серед військового контингенту, в той час коли баллок та баселард частіше носили міщани. Зовнішньо квілон схожий на меч, має такий самий профіль клинка та елементи ефесу, але меншого розміру [6. c.25]. Нерідко, він має однакову оздобу з мечем власника, що підкреслює його дублюючу роль. Цей тип кинджалу поширений на скульптурних надгробках військової еліти по всій західній Європі. Другий кинджал з яскраво вираженою мілітарною ознакою – рондель, який поширюється у першій чверті XIV ст.. Свою назву він отримав через конструкційні особливості ефесу, завдяки яким його зручно тримати у латній рукавиці. Такий тип кинджалу як баселард зароджується в Швейцарії, але швидко поширюється по за її межами у XIV ст. Найбільшу популярність цей тип отримує серед міського населення різних верств, але зустрічається у військових, хоча в XV ст. стає атрибутом піхоти, а не лицарства. Крім того, саме цей кинджал вважався улюбленим серед маргінального контингенту за його простоту конструкції, зручність та ціну. Найпопулярнішим кинджалом заможних міщан був баллок. Через ефектну форму ефесу був поширений саме серед чоловіків і часто ставав елементом цивільного костюму. Іноді зустрічається і серед військових. Ці два типи кинджалів демонструють зростання самостійного значення цього виду зброї в міському просторі, через обмеження носіння деяких видів зброї (наприклад меча) в межах міста. Таким чином кинджали беруть на себе функцію маркера статусу, починає відігравати роль розмір, оздоблення, матеріал. «Вухастий кинджал» – екзотичний тип європейського кинджалу, який має виражений східний вплив. Крім того є найбільш пізнім з усіх п’яти типів. З’являється у західній Європі наприкінці XIV- початку XV ст.. На відміну від своїх «колег» часто не має перехрестя. Його ефес імітує ефес ятагана, через що кинджал отримав свою назву.

Слід зазначити, що заможне населення Середньовіччя є достатньо мілітаризованим. Заняття військовою справою та вміння користуватися зброєю лишається популярним і в мирний час. Через це міста стають осередком розвитку фехтувальних шкіл та в подальшому, створенню фетхбухів. Попит в заможного населення стати на захист власного життя, честі або майна та цільове використання кинджалу на полі бою, призводить до інтеграції цього виду озброєння в систему бойових мистецтв (Martial Arts). Фехтбухи Фіоре Деі Лібері [2. fol. 8v] , Ханса Тальхоффера [3. 61r - 71r] та багатьох інших майстрів мають окремі розділи, присвячені вправам з кинджалом. В подібних зошитах опрацьовані основні точки ураження опонента, набір позицій з кинджалом та окремо позиції «кинджал проти меча». Це наочно демонструє варіативність бойових ситуацій, в яких цей вид озброєння може бути самостійним елементом спорядження.

Європейський кинджал починає свій шлях з малих розмірів та місця допоміжного озброєння, але протягом XIV - XV ст.. стає невід’ємною частиною мілітарної культури, атрибутом святих та ознакою злодіїв, елементом спорядження професійного воїна та мірилом статусу міщанина. Зміна мілітарної технології та моди наприкінці XV ст.. призведе до появи нових типів (стилет, дірк, дегенбрехер, кинджал-фламберг та багато інших). Вдосконалюється бойова система їх використання. Поштовх, який цей вид клинкової зброї отримав в період Високого та Пізнього Середньовіччя, продовжує розвиток кинджала у Ранньомодерну епоху.

Анотація


Ця стаття присвячена поширенню кинджала в західній Європі та процесу його інтеграції у мілітарну культуру XIV-XV ст. Джерелознавча база цього питання ілюструє масовість цього виду зброї за межами кола професійних військових. Серед зброєзнавчих досліджень є низка праць, присвячених темі європейського кинджалу (В. Бегайм, Е. Окшот та Х. Петерсон). Аналіз таких джерел, як книжкові мініатюри, живопис, скульптура, підтверджують, що кинджал – невід’ємний атрибут епохи Високого та Пізнього Середньовіччя.

Ключові слова: європейський кинджал, мілітарна культура, Пізне Середньовіччя, Високе Середньовіччя, зброєзнавство


EUROPEAN DAGGER: INFLUENCE ON MILITARY CULTURE OF HIGH AND LATE MIDDLE AGES
This article is about European dagger and its place in medieval culture. Today we have some basic works about this weapon. E. Oakeshott and W. Boeheim paid attention to daggers in their researches. H. Peterson wrote fundamental work about European daggers and fighting knives. It is not enough. There are so many materials, which tell us about popularity of this weapon. It is not only second-line weapon, but important part of European Martial Arts and military culture of Western Europe.

Key words: European dagger, EMA, military culture, High Middle Ages, Late Middle Ages.

Список джерел та літератури:

Джерела:


1. The Crusader Bible, MS M.638 // The Morgan Library & Museum // https://www.themorgan.org/collection/Crusader-Bible [date of access 29.09.2019].

2. Fior di Battaglia, Ms. Ludwig XV 13 (83.MR.183) // The J. Paul Getty Museum // http://www.getty.edu/art/collection/artists/973/fiore-furlan-dei-liberi-da-premariacco-italian-about-13401350-before-1450/ [date of access 29.09.2019].

3. Meister Hans Talhofers, Alte Armatur und Ringkunst (1459) // The Royal Danish Library // http://www.kb.dk/manus/vmanus/2011/dec/ha/object23662/da/#kbOSD-0=page:1 [date of access 29.09.2019].

Література:

4. Oakeshott, Ewartt. The Archaeology of Weapons Arms and Armour from Prehistory to the Age of Chivalry. Woodbrige: The Boydell Pres, 2002.

5. Peterson, Harold. Daggers and Fighting Knives of the Western World: From the Stone Age Till 1900. N.Y.: Dover Publications, Inc., 2001.



6. Thompson, Logan. Daggers and Bayonets: A History. Eastbourne: Gardners Books, 1999.

7. Бехайм, Венделин. Энциклопедия оружия. СПб: АО "Санкт-Петербург оркестр", 1995.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка