Януш Корчак король матіуш перший



Сторінка14/23
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.9 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23

L

 

оговір свідчив:  

Пункт І. Узяти короля Матіуша в полон живим. Пункт II. Заслати короля Матіуша на безлюдний острів.  

Через третій пункт між Сумним королем і Молодим знову спалахнула суперечка. Перший вважав, що Матіушу треба надати право взяти із собою на безлюдний острів десятеро людей на власний вибір. Другий не погоджувався. — З Матіушем поїдуть три офіцери і тридцять солдатів — по одному офіцерові й по десять солдатів від кожного короля-переможця, — говорив він. Два дні тривала суперечка. Нарешті обоє пішли на поступки. — Ну гаразд, — погодився Молодий король, — хай приїдуть до нього десять друзів, але не раніше, ніж через рік. І потім, я вимагаю, щоб Матіушу всенародно оголосили смертний вирок і помилували лише в останню хвилину. Нехай народ помилується, як їхній Матіуш проливає сльози і благає пощади. Нехай безглуздий народ, який дозволяв водити себе за ніс нетямущому хлопчиськові, раз і назавжди зрозуміє, що Матіуш не герой, а зухвалий і боязкий шмаркач. Інакше через кілька років народ може повстати й зажадати повернення Матіуша. А він тоді буде старший і небезпечніший, ніж тепер. — Припиніть сперечатися! — втрутився король-хитрун. — Доки ви тут сперечаєтесь, Матіуш із голоду помре і всі ваші міркування пропадуть дарма. Сумний король поступився. І в договорі з’явилися ще два пункти:  

Пункт III. Польовий суд засудить Матіуша до розстрілу. Перед стратою три королі помилують його. Пункт IV. Перший рік Матіуш проведе наодинці на безлюдному острові. Через рік йому дозволяється запросити на власний вибір десятьох людей, якщо такі знайдуться.  

Потім приступили до обговорення подальших пунктів: скільки міст і грошей отримає кожен із королів, які права надати столиці як вільному місту, і так далі. Засідання вже добігало кінця, коли доповіли: якась людина вимагає, аби його допустили на військову раду з дуже важливою справою. Виявилось, це був хімік, винахідник присипляючого газу. Він запропонував напустити у звіринець газ. Знесилений від голоду і втоми, Матіуш засне, і його можна буде зв’язати й закувати в кандали. — Якщо бажаєте, випробуйте дію мого газу на тваринах, — послужливо запропонував хімік. Принесли балон, встановили за півверстви від королівської стайні й пустили струмінь рідини, яка вмить випарувалася. Стайню немов туманом заволокло. Через п’ять хвилин входять до стайні і бачать: коні сплять стоячи, хлопчисько-конюх, що валявся на сіні й від неробства колупав у носі, теж спить, як убитий. Його торсали, стріляли над самим вухом із пістолета, а в нього навіть вії не здригнулися. Через годину конюх і коні прокинулися. Дослід удався на славу. І королі вирішили не гаяти часу й сьогодні ж захопити Матіуша. Матіуш три дні нічого не їв, віддаючи залишки їжі своїм вірним товаришам. — Ми маємо бути готові оборонятися цілий місяць, — твердив він. Матіуш сподівався: раптом багаті городяни одумаються і проженуть ворожі війська? Тому, помітивши поблизу якихось штатських, він прийняв їх за парламентерів і наказав не стріляти. Але що це? Дощ — не дощ? Холодний струмінь із силою вдарив у вікна. Кілька шибок тріснуло, і приміщення наповнилося чи то туманом, чи то димом. У роті — солодкуватий смак, у носі — задушливий запах. І не зрозумієш, приємно це чи гидко. «Зрада!» — промайнуло в голові в Матіуша, і він схопився за револьвер. Але руки були ніби ватяні. Він напружив зір, прагнучи розгледіти, що там, за пеленою туману, та безуспішно. — Вогонь! — пересилюючи слабкість, кричить Матіуш і судомно хапає ротом повітря. Але очі самі злипаються. Револьвер випадає з рук. Матіуш нагинається, хоче його підняти, але сили полишають його, і він падає на підлогу. Йому все байдуже. Він забуває, де він, і засинає.  



LI

 

робудження було жахливе. На руках і ногах — кандали. Високо, під самою стелею, — заґратоване віконце. У важких, кованих залізом дверях — маленький круглий отвір, у який заглядає тюремник: стежить за королем-в’язнем. Лежачи з розплющеними очима, Матіуш прагнув пригадати, що сталося. «Як бути?» — снувалося в голові. Матіуш не належав до людей, які перед труднощами опускають руки і впадають у відчай. Ні, він ніколи не втрачав цілковитого самовладання й завжди прагнув знайти вихід із будь-якого, найбезвихіднішого становища. Як бути? Та щоб прийняти рішення, треба знати, що сталося. А він не знає.

Матіуш лежав біля стіни на оберемку соломи, кинутої на підлогу. Він легенько постукав у стіну. Може, хтось відгукнеться? Стукнув раз, другий — жодної відповіді. Де Клу-Клу? Що з Фелеком? Що відбувається в столиці? У кованих залізом дверях заскреготав ключ, і до камери увійшли двоє ворожих солдатів. Один зупинився у дверях, інший поставив на підлогу поряд із підстилкою кухоль молока й поклав шматок хліба. Матіуш несвідомим рухом простягнув руку, аби перевернути кухоль. Але тут же одумався. Адже від цього він все одно не стане вільним. А їсти хочеться, і сили йому ще знадобляться. Матіуш сів і, насилу піднімаючи руки у важких кандалах, потягнувся за кухлем. А солдат стоїть і дивиться. Матіуш з’їв хліб, випив молоко й каже: — Ну і скупі ваші королі! Хіба одним шматком хліба наситишся? Я годував їх трохи краще, коли вони гостювали в мене. І Старого короля, коли він був моїм полоненим, теж пригощав на славу. Мене утримують три королі, а дають всього-на-всього один кухлик молока та один шматок хліба. — І Матіуш весело й невимушено засміявся. Солдати промовчали. Їм дуже суворо заборонили розмовляти з в’язнем. Але, вийшовши з камери, вони переказали слова Матіуша тюремному наглядачеві, а той терміново подзвонив по телефону, запитуючи, як вчинити. Не минуло й години, як Матіушу принесли три кухлі молока і три шматки хліба. — Це, мабуть, забагато. Я не маю наміру об’їдати своїх добродійників. Їх троє, і, аби нікого не образити, візьму в кожного порівну, а зайвий шматок хліба й зайвий кухоль молока прошу забрати. Після їжі Матіуша зморив сон. Він спав довго і, напевно, проспав би ще довше, якби його не розбудив опівночі скрип дверей, що відчинялися. — «О 12 годині ночі відбудеться суд над колишнім королем Матіушем Реформатором», — прочитав військовий прокурор і показав Матіушу папір із печатками трьох ворожих королів. — Прошу встати! — Передайте суду, щоб із мене зняли кандали. Вони для мене дуже важкі й натирають ноги. Матіуш це навмисне придумав. Просто йому хотілося постати перед судом спритним і граціозним, як раніше, а не жалюгідним в’язнем у потворних ланцюгах, що сковують рухи. І він наполіг на своєму: важкі кандали замінили витонченими золотими ланцюжками. З високо піднятою головою, швидким, легким кроком увійшов Матіуш у той самий зал, де зовсім недавно диктував свої умови арештованим міністрам. З цікавістю озирнувся він навсібіч. За довгим столом сиділи генерали трьох ворожих армій. Королі займали місця в лівій половині зали. Справа сиділи якісь особи у фраках і білих рукавичках. Хто це? Вони весь час відверталися, і він не міг розгледіти їхніх облич. Обвинувачувальний акт свідчив:  

Перше. Король Матіуш звернувся з відозвою до дітей всього світу, закликаючи їх до бунту й неслухняності. Друге. Король Матіуш хотів стати повновладним володарем світу. Третє. Матіуш застрелив парламентера, який прямував до нього з білим прапором. Оскільки Матіуш тоді вже не був королем, його слід судити, як звичайного злочинця. А за це, згідно із законом, вішають або розстрілюють.  

Слово надається обвинуваченому. — Що я звернувся з відозвою до всіх дітей — це брехня. Що я не був королем, коли застрелив парламентера, — теж брехня. А чи хотів я стати володарем світу, цього, окрім мене, ніхто не може знати. — Добре! Прошу, панове, зачитати вашу постанову, — звернувся голова суду до осіб у фраках і білих рукавичках. Хочеш не хочеш — а довелося встати. Один товстун із блідим, як у мерця, обличчям тримає в тремтячих руках папір і тремтячим голосом читає: — «Ми, що нижче підписалися, бачивши, що бомби руйнують наше житло, і бажаючи врятувати жінок і дітей, відрікаємося від короля Матіуша Реформатора. Ми, імениті городяни, постановили на своїй раді позбавити Матіуша трону й корони. Далі так тривати не може. Білі прапори означають, що місто здається. І з цієї хвилини війну веде не наш король, а простий хлопчик Матіуш. Нехай він сам розплачується за свої вчинки, ми за нього відповідати не бажаємо!» Голова суду простягнув Матіушу папір: — Підпишіть, будь ласка. Матіуш узяв ручку і, подумавши недовго, написав унизу:  

З рішенням банди зрадників і боягузів, що зрадили батьківщину, не згоден. Бо я був королем і залишуся ним до самої смерті.  

І голосно прочитав написане вголос. — Панове судді! — звернувся Матіуш до генералів. — Я вимагаю, аби мене називали королем Матіушем, бо я був королем і залишуся ним, доки живий. Інакше це буде не суд, а розправа з переможеним. Тоді ганьба вам! Це негідно людей взагалі, а тим більше солдатів. Або ви виконаєте мою вимогу, або я мовчатиму. Генерали віддалилися на нараду, а Матіуш стоїть і насвистує хвацьку солдатську пісеньку. Але генерали повернулися. — Матіуш, чи визнаєш ти, що звертався з відозвою до дітей всього світу? Мовчання. — Ваша величносте, чи визнаєте ви, що зверталися з відозвою до дітей всього світу? — Ні, не визнаю. Жодної відозви я не писав. — Викликати свідка, — розпорядився судця. До зали увійшов шпигун-журналіст, Матіуша пересмикнуло, але зовні він залишився спокійний. — Слово надається свідкові, — оголосив суддя. — Я стверджую, що Матіуш хотів стати королем усіх дітей. — Це правда? — суворо запитав судця. — Правда, — прозвучало у відповідь. — Так, я хотів цього. І мені б це вдалося. Але підпис під відозвою фальшивий, і підроблював його ось цей шпигун. Так, я хочу бути королем усіх дітей. Судці стали роздивлятися підпис Матіуша. Похитують головами, вертять папір і так, і так, удають із себе знавців. Але тепер це вже не мало значення. Адже Матіуш у всьому зізнався. Прокурор виголосив довгу обвинувачувальну промову і закінчив її такими словами: — Треба засудити Матіуша до смерті. Інакше на землі не буде порядку і спокою. — Чи бажаєш ти сказати щось на своє виправдання? Мовчання. — Чи бажаєте ви, ваша величносте, сказати щось на своє виправдання? — повторив судця запитання. — Ні, — почулася відповідь. — Нічого втрачати даремно час. Година пізня. Пора спати, — виголосив Матіуш безтурботним тоном. По його обличчю не можна було вгадати, що відбувається в нього на душі. Він вирішив бути стійким до кінця й не втрачати своєї королівської гідності. Судді віддалилися в сусідню кімнату, ніби на нараду, але одразу ж вийшли й оголосили вирок: — Розстріляти! — Підпиши! — звернувся голова суду до Матіуша. Той не ворухнувся. — Ваша величносте, підпишіть! Матіуш підписав. Тут один із панів у фраку і білих рукавичках кинувся йому в ноги і, схлипуючи, заголосив: — Усемилостивий королю, пробач мені, підлому зраднику! Я тільки тепер зрозумів, що ми наробили. Коли б не наша злочинна боязкість, не вони, а ти судив би їх, як переможець. Солдати насилу відтягнули його від короля. Після бійки, як мовиться, кулаками не махають. — Добраніч, панове судці! — сказав Матіуш і з істинно королівською величчю полишив залу. По коридору й тюремному двору попрямував Матіуш у свою камеру в супроводі двадцяти солдатів з шаблями наголо. Він приліг на солом’яну підстилку і прикинувся сплячим. Про що він думав і що відчував у ніч перед стратою, хай залишиться таємницею.  

LII

 

де Матіуш посеред вулиці, на руках і ногах поблискують золоті ланцюжки. Уздовж тротуарів стіною стоять солдати, а за ними товпиться народ. День видався погожий. На безхмарному небі сяяло сонце. Жителі столиці висипали на вулиці, щоб востаннє поглянути на свого короля. Багато хто плакав, але Матіуш не бачив сліз, а якби бачив, легше було б іти на страту. Ті, хто любили й жаліли Матіуша, мовчали. Вони не наважувалися у присутності ворога висловити вголос свою відданість і пошану колишньому королеві. Та й що могли вони сказати? Кричати, як завжди: «Ура!» і «Хай живе!» не годилося — адже короля вели на страту. Зате п’яниці й волоцюги, яких Молодий король навмисне напоював вином і горілкою з королівських підвалів, кричали на все горло: — Ой, гляньте, король іде! Ще молоко на губах не обсохло! Ну й король! Ха-ха-ха! Що, слізки проливаєш? Іди, носика тобі утремо. Ех, король, корольок!.. А Матіуш крокував із високо піднятою головою: хай усі бачать, що очі в нього сухі. Лише брови звів і дивився на сонечко. Він не звертав уваги на те, що відбувалося довкола. Його непокоїли інші турботи: «Що з Клу-Клу? Де Фелек? Чому Сумний король зрадив мене? Що станеться з його державою?» І про батька з матір’ю подумав востаннє. Місто залишилося позаду. Ось він і біля стовпа, біля виритої ями. У лиці — ні кровинки. Холоднокровно дивиться він, як взвод солдатів заряджає рушниці й цілиться в нього. Так само спокійно й холоднокровно вислухав він акт про помилування:  

ЗАМІНИТИ РОЗСТРІЛ ЗАСЛАННЯМ НА БЕЗЛЮДНИЙ ОСТРІВ  

Під’їхав автомобіль і відвіз Матіуша назад у в’язницю. Через тиждень його відправлять на безлюдний острів.  



КОРОЛЬ МАТІУШ НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВІ

 



 

І


 

х, до чого погано Матіушу у в’язниці! Погано і тужливо. Тиснуть тюремні стіни. Тісно. Понуро. Його зашлють на безлюдний острів. Війну програно. Він королівський полонений, і його зашлють на острів, як Наполеона. А поки що треба чекати. Сказали, відправлять через тиждень, але минуло вже три тижні, а він усе ще у в’язниці. Виявляється, три королі ніяк не могли домовитися між собою, який вибрати острів. Молодий король не приховував своєї ненависті до Матіуша й хотів раз і назавжди його позбутися. Сумний король відкрито зізнавався, що він — друг Матіуша. Тому умови диктував третій король, якому доля Матіуша була байдужа. А умови були такі: нехай Матіуш живе спокійно, але ні у що не втручається, а головне — щоб він не втік. Острів Марас — не підходить: там болота, жовта лихоманка й чорна віспа. Острів Луко теж не годиться: дуже близько від материка й чорні королі можуть влаштувати йому втечу. Щоб вийти зі скрутного становища, оголосили конкурс. У газетах усього світу надрукували таке оголошення: «Учитель географії, який вкаже відповідний для ув’язнення Матіуша острів, отримає велику винагороду. У місячний термін пропонується повідомити, де розташований цей острів і чим він хороший для заслання». Посипалися пропозиції. Королі розвісили по стінах географічні карти й позначали маленькими прапорцями острови, які здавалися їм відповідними. Приїхав Бум-Друм, а з ним ще кілька чорних і жовтих володарів — менш важних. Приїхала королева Кампанелла і п’ять білих королів. Вони напускали на себе таємничість, ніби мали повідомити щось надзвичайне. Радилися в різних містах. Королі були пихаті й найбільше боялися принизити свою королівську гідність. — Хочуть почути мою думку, нехай приїжджають до мене, — зарозуміло заявляли вони. — А то вийде, ніби я нав’язуюся зі своїми порадами. Крім того, їм просто хотілося помандрувати. Отже, двічі радилися в містечку на березі моря, потім у великому місті в горах, потім у місті, яке славиться найсмачнішим пивом, а потім у країні, де завжди тепло. Кожен король возив із собою двох міністрів, у кожного міністра був секретар, у кожного секретаря — дві помічниці, які записували все, що говорили королі. Це називається вести протокол. А Матіуш тим часом тужив у в’язниці. Якби він читав газети, йому було б легше: він знав би, що про нього говорять і пишуть. А так йому здавалося — про нього забули. Бум-Друму дуже хотілося побачитися з Матіушем, але він боявся виказати себе і тому прикинувся розсердженим. — Виманив у мене стільки золота! — скаржився він. — Обіцяв узамін виучити наших дітей, а що з цього вийшло? Половина хлопців загинула в бою, половина сидить у таборі для військовополонених. А бідна Клу-Клу — у в’язниці. І Бум-Друм на знак печалі хотів перекинутися через голову, але, пригадавши, що він людина цивілізована, став терти очі, ніби плаче. — Ваша королівська величносте, якщо бажаєте, ми можемо звільнити принцесу Клу-Клу, — улесливо сказав Молодий король, який тепер підлещувався до Бум-Друма. — Ні, — зі сльозами на очах відповів Бум-Друм, — витрачати дорогоцінний час на легковажне дівча, коли стільки важливих справ, просто неприпустимо. Бум-Друм засвоїв, що білі плачуть, коли говорять про що-небудь сумне. Тому він завжди носив із собою бульбашку з нашатирним спиртом. І коли, на його думку, належало лити сльози, він виймав бульбашку з кишені й нюхав. А від нашатирного спирту, гірчиці й цибулі, як відомо, сльозяться очі. Нарешті, на двадцять четвертому засіданні дійшли згоди, куди заслати Матіуша. Востаннє зібралися в палаці Кампанелли, тому що в її країні з вини Матіуша діти вперше вийшли на вулиці із зеленими прапорами. Красуня Кампанелла жила в палаці сама: чоловік її помер, дітей не було. А палац стояв на березі мальовничого озера в красивому апельсиновому гаю. На нараду прибули троє вчителів географії в чорних фраках — троє переможців у конкурсі на кращий острів для Матіуша. Тепер із трьох островів належало вибрати один. — Мій острів, — сказав перший учитель, — розташований ось тут. — І він тицьнув указкою в блакитний простір, на якому не було навіть ознаки суші. — Не дивуйтеся, ваша королівська величносте, що острова немає на карті. Зараз я все поясню. На картах позначають лише великі острови, для всіх не вистачило б місця. Якщо на карті маленька цяточка, значить, острів великий. А мій острівець зовсім крихітний, завбільшки у три квадратні кілометри. У цьому його перевага: легко стерегти Матіуша. Високих дерев там немає, і взагалі рослинність небагата: трава та чагарник. Острів безлюдний і розташований дуже далеко від материка. Клімат там здоровий, зими зовсім не буває. Тому бараку з дощок для Матіуша й варти цілком достатньо. Привезти раз на місяць прові-, зію — і справа з кінцем! Матіуш там розкошуватиме. На щастя, Бум-Друм був негром, а то він зблід би і всі здогадалися б, як він злякався, почувши про цей острів. — А як називається ваш острів? — запитав Молодий король. — Якраз про це хотів я зараз сказати. Острів у 1750 році відкрив мандрівник Дон Педро. Зазнавши корабельної аварії, він насилу дістався до острова, прожив там двадцять років і невідомо скільки прожив би ще, якби випадково його не виявили пірати. Дону Педро нічого не варто було самому прикинутися піратом: він так заріс волоссям, що виглядав справжнім розбійником. Пірати узяли його на свій корабель. Чотири роки плавав він із ними. Урешті- решт йому вдалося втекти. І він назвав цей острів островом Безнадійності. Усе це описано в одній товстій книзі, і, крім мене, головою ручаюся, її не читав жоден учитель географії. — Мій острів, — почав другий учитель, — має лише один недолік: він знаходиться дуже близько від материка. Зате недалеко від нього розташований маленький острівець із маяком. Під час туману й ночами маяк освітлює все довкола. У південній частині острова є скеля й галявина. На галявині стоїть вже готовий будиночок дня Матіуша. У далекі часи острів населяло миролюбне плем’я тубільців. Коли білі відкрили острів, вони влаштували там школу, навчили тубільців молитися й курити трубки. Матроси міняли на тютюн корицю, ваніль і канарок. Торгівля приносила великий прибуток, і через п’ять років один заповзятливий торговець навіть лавку відкрив на острові. Усе йшло добре, але раптом діти торговця захворіли на кір. Для білих кір не дуже небезпечна хвороба, а чорні хлоп’ята, заразившись, померли всі до одного, з дорослих уціліло не більше ста осіб. Якщо вони ще живі, то ховаються в чагарниках, рятуючись від кору, лавки і школи. — А де цей острів? — поцікавився Сумний король. — Ось тут, — показав учитель географії. Тут Бум-Друм як схопиться та як стукне кулаком по столу. — Не дозволю! — заволав він. — Цей острів дуже близько від моєї країни! Матіуш утече і підніме бунт серед дітей. Та ви що, з глузду з’їхали, зелена мавпа вас візьми! Королі образились. Кампанелла ледве не знепритомніла, а вчитель географії від страху впустив указку, тому що Бум-Друм кинувся на нього з кулаками. Молодий король насилу втримав Бум-Друма, котрий розбушувався. — Заспокойся, чорний друже, ніхто на цьому не наполягає. Не хочеш — не треба. Хіба на світі мало островів? А увечері білі королі, зійшовшись в апельсиновому гаю, на зло Бум-Друму, і водночас щоб насолити Молодому королеві, на всі лади почали розхвалювати цей острів. — Смішно брати до уваги думку неосвіченого дикуна. Він ще, чого доброго, подумає, ніби ми його боїмося. Як же Матіуш утече? А солдати на що? А маяк? — Матіуш — дитина, йому буде погано без дерев, квітів і птахів, — сказала Кампанелла. — Хоча він переді мною винен, я йому пробачаю. — Ваше благородство, шановна Кампанелла, глибоко нас вражає, — зазначив відомий своєю галантністю король Мальто. — Але, віддаючи належне вашій доброті, — додав Молодий король, — ми перш за все керуватимемося міркуваннями розуму й обережності. — Але ж він дитина! — повторила Кампанелла, простягаючи Молодому королеві два апельсини й сім фініків. — Усе говорить за те, щоб обрати саме цей острів, — сказав король-хитрун. — І провізію для Матіуша й варти недалеко возити, і море там завжди спокійне, і будувати нічого не треба — є приміщення колишньої школи. Подивімося на речі тверезо. Якщо навіть Матіуш спробує втекти, його розтерзають хижі звіри. І потім, не знаючи мови, як він домовиться з тубільцями? Отже, не лише добре серце нашої чарівної хазяйки, але й розум і обачність схиляють нас до того, щоб зупинити свій вибір саме на цьому острові. Молодий король без жодного задоволення їв фініки й мовчав. Він був заклопотаний майбутніми неприємностями з Бум-Друмом.  

II



 

атіуш гуляє тюремним двором. Довкола, куди не глянь, високі кам’яні стіни. Посеред двору одне-єдине дерево — горіх. Раніше дерев було більше, але вони росли дуже близько від стіни, і років десять тому, коли з в’язниці втік знаменитий розбійник, їх зрубали. Тепер уздовж стіни стирчать дванадцять пеньків, і це надає тюремному двору ще сумнішого вигляду. Прогулянка триває півгодини. Два солдати із зарядженими рушницями крокують попереду Матіуша, два — позаду, три, з шаблями наголо, — ліворуч, три — праворуч. Матіуш дивиться собі під ноги й рахує кроки: «Раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім…». Сто двадцять маленьких кроків або вісімдесят великих: сімдесят кроків до горіхового дерева і п’ятдесят від дерева до стіни. Через кожні десять кроків Матіуш піднімає голову й дивиться на дерево. На що ж йому ще дивитися? Він то йде із заплющеними очима, то розплющує їх, лише щоб поглянути на дерево. Або чергує великі кроки з маленькими. Або ходить навшпиньки. А то десять кроків на носочках, десять — на п’ятах. Треба якось урізноманітнити нудну тюремну прогулянку. Хотілося пострибати на одній ніжці, і він стрибав у себе в камері, коли його ніхто не бачив. Простим в’язням живеться значно краще! А йому, королівському полоненому, доводиться весь час бути напоготові: адже вороги всіляко прагнуть його принизити. — Засуджений номер двісті одинадцять — у канцелярію! — прокричав у заґратоване віконце начальник в’язниці. Матіуш здригнувся: номер його. Але він іде далі, ніби не чує. — Ваша величносте, вас викликають у канцелярію, — сказав начальник варти. Був відданий наказ: розмовляючи з Матіушем, називати його королем, інакше він не відповідав. Про нього говорили: «засуджений номер двісті одинадцять», а до нього зверталися «ваша королівська величносте». «У канцелярію!» Матіуш поглянув ще раз на дерево, обернувся і, насупивши брови, заклавши руки за спину, пішов маленькими кроками, щоб не подумали, ніби він поспішає. От і канцелярія. Матіуш зупинився, чекає. А в самого від хвилювання ноги тремтять, серце б’ється, немов у підстреленого птаха. — Сядьте, ваша королівська величносте, — ввічливо звертається начальник в’язниці й посуває йому стілець. «Неспроста це», — подумав Матіуш. Він навчився звертати увагу на різні дрібниці, навчився читати чужі думки. Матіуш знав: люди часто говорять не те, що думають. І він різко відсунув від себе послужливо запропонований стілець. Тут до канцелярії входить король Орест II і з ним красива пані в чорній оксамитовій сукні. Орест II був у Матіуша в гостях, і Матіуш одразу пізнав його за орденом Великого півмісяця: за розміром це був найбільший орден, який він коли-небудь бачив. — Королева Кампанелла, — представилася пані в чорній сукні. — Засуджений номер двісті одинадцять, — з гіркотою промовив Матіуш. Він стояв, недбало спершись об спинку стільця, і прямо дивився їй у вічі. — О, для мене ви — король Матіуш Реформатор, друг дітей і відважний воїн, — з підкупливою простотою відповіла королева й подала Матіушу руку, яку він шанобливо поцілував. Коли король Орест хотів із ним привітатися, Матіуш гордо випростався й не подав йому руки. — Я ув’язнений, у мене немає орденів, — сказав він і зміряв Ореста недружнім поглядом. Начальник в’язниці, бажаючи припинити неприємну сцену, свідками якої були солдати й чиновники, запросив усіх до вітальні. Матіуш оглянув кімнату: килим, дорогі м’які меблі, на вікнах квіти — і непомітно усміхнувся. Але від погляду королеви не сховалася його гірка посмішка. Орест надувся і, розвалившись у кріслі, почав перегортати велику книгу з картинками, яка лежала на столі. Матіуш розсердився. Його дратувало все: і розкішна вітальня, і квіти, і килим, і піаніно, і мовчання королеви, і те, як вона на нього дивиться. Але найбільше дратував його Орест зі своїм величезним орденом Великого півмісяця. «Цікаво, викличе він мене на дуель за те, що я йому не подав руки?» — промайнуло в нього в голові. Потім, роздумуючи про цю зустріч, Матіуш зрозумів причину свого роздратування. Довгими годинами тужливої самотності він мріяв побачити Сумного короля. Піаніно у вітальні начальника в’язниці нагадувало йому про Сумного короля, й у вухах зазвучали сумні мелодії. Окрім нього, ніхто не мав права приїжджати сюди. Кампанелла — жінка, їй можна вибачити, але що потрібно тут цьому жалюгідному корольцю? «Що б таке образливе йому сказати, щоб іншим разом не пхав носа не у свої справи?» Матіуш не знав, як поводитися, що сказати. От коли б згодився всезнайко-церемоніймейстер! Як бути? Кампанелла не зводить із нього очей, Орест розглядає картинки, а начальник в’язниці стоїть стовпом. Здається, кінця не буде цим тортурам! — Накажете подати чай чи каву зі збитими вершками? У мене є смачне домашнє печиво, — догідливо почав начальник в’язниці, але одразу прикусив язика. — Ви що, при своєму розумі! — обурився Матіуш, і його очі заблищали. — Я що, цілий місяць гнию в цій дірі, щоб пригощатися вашим печивом?! Я хочу знати рішення моїх ворогів! Категорично вимагаю, щоб мене негайно заслали на безлюдний острів. Знав би я заздалегідь, що мені доведеться цілий місяць сидіти у в’язниці, я відмовився б від помилування. Я хотів померти в будиночку для диких звірів, а вони по-зрадницьки захопили мене в полон. Вимагаю офіційний документ із печаткою! Він схопив дорогу фарфорову вазу і вдарив нею об стіл поряд із книжкою. Ваза вщент розбилася. Матіуш поранив собі руку. Орест схопився з крісла, королева заплющила очі. Начальник в’язниці зовсім очманів і з усіх ніг кинувся за лікарем. Кампанелла, вийнявши із сумочки напарфумленого носовичка, обережно приклала його до рани, що кровоточила. У неї визрів план: вона не дозволить заслати хлопчика на безлюдний острів і візьме його до себе. У неї немає ні чоловіка, ні дітей — вона, як і він, зовсім самотня. Якщо потрібно, нехай обнесуть високою стіною апельсиновий гай: він замінить в’язневі безлюдний острів, а Кампанелла — матір. Тюремний лікар перев’язав Матіушу руку — інакше він не міг вчинити у присутності їхньої королівської величності — і дав йому заспокійливих крапель. П’ять крапель на шматочок цукру. У тюремного лікаря від усіх хвороб було двоє ліків: у лівій кишені — краплі, у правій — пігулки. І те й інше — гірке, дуже гірке, і належало запивати водою. Але якщо начальник в’язниці жертвує власний цукор, чому не зробити виняток? Наступного дня Матіуш оголосив: він відмовляється від їжі і від прогулянок, доки йому не пред’являть документ із печаткою. Він хоче знати, що з ним мають намір зробити. Довше сидіти у в’язниці він не бажає. Опівдні Матіуша викликали в канцелярію. Матіуш відмовився: він не рушить з місця, доки йому не покажуть документ із печаткою. Досить гратися в хованки! Він хоче знати правду! Начальник в’язниці обурювався: Кампанелла не лише не образилася на Матіуша, але ще більше стала його захищати. Мало того: висловила бажання поглянути, як він живе. А Матіуш перебував у дуже поганих умовах. Камера сира й темна, по стінах снують павуки і клопи. Замість ліжка — солом’яна підстилка на підлозі. У кутку — миска і глек із водою. Навіть стільця немає. А королева принесла великий букет білого бузку. Як тут бути? Наглядач приніс із квартири начальника в’язниці м’яке крісло й вазу, таку саму, як вчора розбив Матіуш. Виявляється, були дві однакові вази: одна стояла на столі, друга — на піаніно. «Було б добре якби він розбив і другу вазу! — подумав начальник в’язниці. — Тоді королева побачила б, як важко з ним, і зрозуміла, чому його тримають у такій темній камері». Але, на превеликий жаль начальника в’язниці, Матіуш зустрів Кампанеллу дуже люб’язно. Подякував за квіти, але поставив їх не в розкішну вазу, а в простий глиняний глек. Підбадьорена таким прийомом, Кампанелла непомітно вийняла з кишені пальта коробку шоколадних цукерок. Вона заховала їх, не знаючи, в якому настрої буде Матіуш. — О ні, дякую! Цукерки викликають у мене неприємні спогади про мою першу реформу. Кампанелла повідомила Матіушу наступне. Безлюдний острів для нього вже вибрали. І хоча гнів Матіуша зрозумілий, швидше ніяк не можна було. Король Орест не винен — він супроводжував Кампанеллу з ввічливості. Сумний король дуже хотів приїхати, але Бум-Друм і Молодий король не дозволили. Бум-Друм подружився з Молодим королем. Вирок із печаткою й підписами королів ще не готовий. Кампанелла приїхала повідомити Матіушу, що про нього не забули і він скоро зможе виїхати. А поки… — Якщо ваша величність дозволить, я щодня вас відвідуватиму. Замість відповіді Матіуш поцілував добрій королеві руку. — На жаль, більше чотирнадцяти хвилин мені не дозволяють бути у вас. — Зрозуміло: етикет. — Ні, тюремні правила.  

Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка