Вступне слово

ПАНАС МИРНИЙ

Біографія

Навчався майбутній письменнику початкових школах Мирго­рода та Гадяча, за старанність ї відмінні успіхи щороку нагоро­джувався «похвальними листами».

У 1862 р. Панас закінчив Гадяцьке повітове училище. З 1863 р. почав служити в канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. У віль­ний від служби час захоплювався літературою, усною народною творчістю.

У 1869, 1879 pp. його брат Іван Білик друкує частину зібраних Панасом фольклорних творів у збірниках «Народні південноруські казки».

У 1871 р. Панас переселився до Полтави, працював у губернській скарбниці; писав вірші, прозові твори, наступного року надрукував свій перший вірш «Україна» в жур­налі «Правда» за підписом Панас Мирний; у цьому ж журналі опубліковано його перший прозовий твір-оповідання «Лихий по­путав». Письменник починає роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» надрукований в Женеві в 1880 р.

Після загибелі в Першій світовій війні старшого сина Віктора і мобілізації до діючої армії середнього сина Михайла письменник перебував у пригніченому стані.

У 1918 р. за його участі в Полтаві було організоване видавни­че товариство «Зірка», яке друкувало книжки для школярів.

Панас Мирний помер 20 січня 1920 р., похований у Полтаві.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Цікавою була історія написання твору. Минуло кілька місяців потому, як П. Рудченко переїхав до Полтави, багато часу відбирала робота, тому на необхідне для митця знайомство з навколишньою дійсністю часу майже не було. Тому Мирний дуже любив службо­ві відрядження, які надавали таку можливість. Навесні 1872 р. Панас Мирний перебував у службовому відрядженні. Під час по­їздки з Полтави до Гадяча хлопчик-візник розповів йому жахливу історію селянина Василя Гнидки, який вирізав сім'ю заможного козака, за що був засуджений до каторжних робіт. Особа Гнидки так зацікавила митця, що він весь час у своїх думках повертався до почутого. Під враженням цієї розповіді він пише нарис «Подо­рож з Полтави до Гадяча». Письменник доходить висновку: «На мій погляд, Гнидка — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побуту,— пригніченого усяким панством... — де все стало і стоїть нерухомо на однім місці, стояло, поки зачало гнити у самому корні. Де одно загнива, там починається інше за­ражатись, і при вонючій духоті, яку розносить усе гниле, тяжке стає життя народженому, гірке воловодіння з цвіллю. І от починає воно боротьбу за своє місце за життя; почина розшукувати шляху. Де ж ти знайдеш його без освіти, де ти знайдеш його у тому широкоглядному мороці, який сповива усе й усіх? А тут устає таке питання: не я задавлю — мене задавлять!.. І кидається чоловік, як звірина, на все, купається в крові людській і знаходить в тім свою утіху, пораду для свого серця».

Влітку 1872 р. Мирний пише пер­шу редакцію повісті «Чіпка», деякі зауваження до якої зробив його брат, відомий літературний критик і публіцист Іван Білик. У першій редакції автор повністю зосередився на постаті головно­го героя, здійснюючи намір показати, як соціальні умови руйну­ють особистість, творять із чесних людей «пропащу силу». Одер­жавши рецензію на початку 1873 року, Панас Якович переглянув текст повісті, виправив деякі суперечності в образі головного ге­роя, дещо деталізував, накидав штрихами нову сюжетну лінію про Грицька тощо. І відклав роботу на певний час. Коли ж він знову повернувся до твору, то почав писати зано­во — розгортати повість у багатоплановий соціально-психологіч­ний роман.

Над четвертою і п'ятою редакціями Панас Мирний, працював разом з І. Біликом (четверта редакція, написана 1874 р., мала назву «Пропаща сила», складалась із чотирьох частин).

У 1875 р. роман було закінчено під назвою «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Але далі над твором навис якийсь фатум. Почалося з того, що київські друкарні його чомусь не взяли. Можливо, вони були перевантажені. Коли нарешті домовилися про друк у Петер­бурзі — цим питанням займався композитор М. В. Лисенко,— виявилося, що цензор у поспіху не поставив свій підпис на кожно­му аркуші рукопису. Роман повертається до Києва, розшукують звільненого з роботи цензора. Той підписує рукопис, і роман знову їде до Петербурга. Друк його почався тільки наприкінці травня 1876 р. І тут цензурними відомствами пройшов горезвісний цирку­ляр від 5 червня 1876 року про заборону українських видань, який і припинив друк роману.

Прогресивні громадські діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. Тому вперше роман був надрукова­ний М.П. Драгомановим у Женеві в 1880 р., але відразу потра­пив до списку заборонених видань і проникав до читачів у Росію таємно, як підпільна література. Уперше легально роман був опу­блікований у 1903 р. в журналі «Киевская старина» під назвою «Пропаща сила».

Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — перший в україн­ській літературі соціально-психологічний роман, у якому життя та боротьба українського селянства проти соціального гноблення напередодні та під час реформи 1861 р. подається через розкрит­тя психології Чіпки Варениченка, його думок, прагнень і пере­живань.

Твір має своєрідну і складну композицію. Це зумовлено винятково широкими хронологічними рамками зображення жит­тя. Автори, заглибившись в історію українського села, почали розповідь від часів зруйнування Запорізької Січі та офіційного за­кріпачення українського селянства. Ще роман цікавий тим, що має кілька сюжетних ліній: рід та життя Чіпки; рід та життя Мак­сима Ґудзя; Грицько і його дружина; пани Польські; історія села Пісок. Ці лінії розвиваються на тлі суспільно-історичних подій: то окремо, то перетинаються і виплітають загальний сюжет твору.

Композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», його сюжет підпорядковані головному завданню — розкрити соціаль­но-психологічні мотиви протесту селянства, зокрема Чіпки, по­казати причини того, чому розумна, енергійна й здібна людина стає на шлях розбою.

Наскрізним образом роману «Хіба ревуть воли, як ясла по­вні?» є образ Чіпки Вареника. При всій індивідуальній своєрід­ності, винятковості це один із найтиповіших образів української дожовтневої літератури. У його створенні найповніше розкрився величезний літературний талант Панаса Мирного. Кожен епізод життя Чіпки, рисочка характеру, портретний штрих допомагають краще уявити цього сильного, розумного й талановитого чолові­ка, який міг би принести багато користі людям, а силою соціаль­них обставин став розбійником-каторжником. Такий Чіпка Варениченко. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Більше ображали: батько покинув, землю відібрали, вигна­ли із земства, навіть мати в дитинстві лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Тому ще з дитинства Чіпка прагнув помсти. Спочатку були горобці, потім багатій Бородай, який побив за непослух, потім пан, який при­власнював плоди селянської праці. Раз ставши на шлях злодій­ства, розбою, пияцтва, Чіпка вже не зміг від нього відмовитись.

Були в його житті й світлі моменти — знайомство й одружен­ня з Галею, господарювання на землі, вибори в земські гласні. Дружина й мати своєю любов'ю деякий час утримували Чіпку від темних справ. Але нові несправедливості та лихі друзі підштов­хнули його до остаточного падіння, кривавого розбійництва. Хоч Нечипора називали стихійним бунтарем, борцем за соціальну справедливість, але нічим не можна виправдати його злочину, коли він убив сторожа, вирізав разом зі своїми співучасниками мирну сім'ю хуторян. Такий життєвий вибір зробили свого часу й батько Галі Максим та його дружина Явдоха. Іншими шляхами пішли Грицько, Христя, Галя. Грицько, такий самий сирота й бід­няк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно гос­подарювати на ній. Галя, дружина Чіпки, була «розбишацькою дочкою». Але вона ненавиділа крадене багатство, засуджувала батьків, відмовляла від злодійства Чіпку.

Таким чином, внутрішня масштабність роману, його прони­кливий психологізм, філософічність дають підстави твердити про появу в українській прозі нового типу епічного полотна, відмінно­го багатьма жанровими якостями від зразків, створених не тільки раніше, а й одночасно з ним.