Володимир Владко аргонавти всесвіту



Скачати 10.32 Mb.
Сторінка20/20
Дата конвертації05.05.2016
Розмір10.32 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

ЕПІЛОГ,

написаний автором за вимогами читачів, які бажали довідатися, як міжпланетний корабель «Венера-1» повернувся на Землю.  



Земля чекала. Увага всього людства була зосереджена на одному: експедиція академіка Риндіна, успішно виконавши завдання, залишила Венеру і летить у міжпланетному просторі, повертається на Батьківщину. Так сповіщало урядове повідомлення, передане всіма радіостанціями, опубліковане всіма газетами світу. Астроплан «Венера-1» перебував на шляху додому, на Землю. Це знали всі, про це сповіщала і коротенька радіограма з борту «Венери-1», відправлена ще пам’ятного дня 16 лютого. Проте нею і обмежувалися відомості про астроплан. Ця радіограма виявилася останньою, яку вдалося прийняти радіостанціям Землі. З цього моменту зв’язок з астропланом обірвався знову. Могло статися, що експедиція Риндіна і чула радіосигнали, які безперервно надсилали в міжпланетний простір потужні радіостанції Землі; можливо також, що й передавач астроплана акуратно відповідав на ці сигнали. Проте відповіді експедиції Риндіна не досягали Землі, — очевидно, заглушені потоками космічного проміння, в сфері якого пролітав міжпланетний корабель. Операторам Землі не могли допомогти тут навіть найчутливіші приймачі. Повторювалося те ж саме, що відбувалося під час польоту астроплана з Землі на Венеру, кали радіозв’язок з експедицією також надовго обривався через неподоланні космічні перешкоди. Але тепер становище було значно тривожнішим. Тоді астроплан летів за найпростішим маршрутом, який був розроблений ще першими ентузіастами міжпланетних подорожей на початку нашого віку. То був час, коли польоти в світовий простір відбувалися хіба що в науково-фантастичних романах, а вчені, які виношували цю сміливу ідею в тиші своїх кабінетів, примушені були задовольнятися лише теоретичними розрахунками. Такі розрахунки дуже прислужилися в подальшому. Напівеліптичний маршрут польоту Земля-Венера, наприклад, логічно витікав із взаємного розташування орбіт цих планет, ідея його була цілком правильною, як довели всі подальші перевірки. Міжпланетний корабель, вилетівши за цим маршрутом і встановивши правильний курс у Всесвіті, обов’язково мусив досягти Венери… І завадити йому, привести до іншої точки міжпланетного простору могла б тільки виключна, катастрофічна причина.. Зовсім іншою була картина тепер. До споконвічної схеми і співвідношення небесних світил втрутилася нова сила — комета, яка пролітала крізь Сонячну систему. Астроплан, вилетівши з Венери, потрапляв до сфери її тяжіння і мусив описати в просторі складну криву яка кінець кінцем приведе його на Землю. Докладні розрахунки, проведені найновішими швидкісними електронними обчислювальними машинами, говорили саме так. Астрономи на підставі таких розрахунків розробили для експедиції академіка Риндіна нові строки вильоту з Венери і новий курс. Зрозуміло, як важливо було б тепер стежити за польотом астроплана за тим новим маршрутом! Втім, через те, що міжпланетний корабель академіка Риндіна залишався невловимим навіть, для найпотужніших земних телескопів і радіолокаційних установок, астрономи могли б стежити за його польотом виключно за радіограмами з астроплана. Між тим, цей зв’язок обірвався, і тепер ніхто на Землі не знав про дійсне становище і місцеперебування корабля. Грунтуючись на розрахунках, астрономи, певна річ, могли першого-ліпшого дня і першої-ліпшої секунди визначити на небесній карті ту точку, в якій мусив перебувати міжпланетний корабель. Але все це були тільки теоретичні розрахунки. І хоч би якими точними і переконливими вони були, все одно вони не могли замінити собою практичних відомостей, реальних повідомлень про долю живих людей, перших відважних посланців Землі в міжпланетний простір! Людство хвилювалося з кожним днем більше. Астрономи не виходили з обсерваторій. Вони відривалися від телескопів лише для того, щоб у тисячний раз знову зануритися в перевірку обчислень, і припиняли обчислення тільки для того, щоб знову припасти до окулярів телескопів. Оператори провадили безперервні чергування біля радіолокаторів і найчутливіших радіоприймальних устроїв. Астроплан лишався невидимим і нечутним. Між тим, наближався вже час, коли можна було б сподіватися помітити його на небозводі у вигляді найдрібнішої виблискуючої іскорки, принаймні у найпотужніші земні телескопи Кримської і Кантонської обсерваторій. І ще одне питання хвилювало Землю: де спуститься міжпланетний корабель? Московський і Пекінський інститути міжпланетних сполучень опублікували спільне комюніке, в якому говорилося, що місце спуску остаточно ще не визначено. Могли бути два варіанти. Якщо академіку Риндіну вдасться загальмувати рух астроплана, спуск буде можливим на Азовському морі. Коли ж гальмування буде утруднене, тоді посадочна швидкість буде надто великою і для зниження доведеться обрати океанські простори. Все це з’ясується тоді, коли поновиться радіозв’язок з «Венерою-1», коли астроплан опиниться у безпосередній близькості до Землі. Людство чекало… І в цьому напруженому чеканні Землю наче блискавка облетіло перше повідомлення, передане потужною московською радіостанцією, яке сповіщало: — Кримська обсерваторія виявила в просторі міжпланетний корабель «Венера-1»! Астроплан наближається до Землі! За обчисленнями обсерваторії — він через дванадцять днів зможе розпочати кругове гальмування, облітаючи Землю по еліпсах! І на протязі всіх тих дванадцяти діб не було на земній кулі людини, яка не вдивлялася б ночами в зоряне небо, намагаючись відшукати там нову крихітну іскорку — корабель академіка Риндіна. Втім, природно, всі такі намагання були даремними, побачити астроплан неозброєним оком було неможливо. Це знали всі — і все ж таки наполегливо вдивлялися в небо: а може, пощастить помітити?.. Минали дні й ночі. Московське радіо передавало тепер короткі бюлетені: — Міжпланетний корабель «Венера-1» наближається. Його можна спостерігати вже через звичайні телескопи! — Від експедиції одержано першу після обриву радіозв’язку радіограму. Академік Риндін сповіщає, що екіпаж астроплана почуває себе добре. Ультразолоте вкриття інфрарадію від впливу космічного проміння цілком виправдало себе! — Земні пости керування встановили контроль над двигунами астроплана. Академіку Риндіну лишається тепер тільки керувати під час спуску парашутним устроєм! — Провідний астроном Кримської обсерваторії, доктор математичних наук Олена Костянтинівна Рижко, яка провадить постійні спостереження за рухом «Венери-1», висловлює припущення, що астроплан зможе погасити швидкість у достатній мірі для того, щоб знизитися на Азовському морі! У цьому комюніке була одна особливість, зрозуміла всім: за наближенням міжпланетного корабля стежила з допомогою потужного телескопа матір тієї самої дівчини, яка несподівано появилася в астроплані. А хіба ж не про Галину Рижко було стільки безконечних розмов і сперечань з того самого моменту, коли на Землі стало відомо з радіограми академіка Риндіна про її появу, яка так вразила експедицію?.. Нове повідомлення: — Астроплан «Венера-1» перебуває поблизу Землі! Він розпочав гальмування і робить тепер перший еліпс навколо земної кулі, гальмуючи швидкість за допомогою тертя в земній атмосфері. Міжпланетний корабель можна бачити, користуючись найпростішими приладами, як, наприклад, добрий бінокль, — у нічний час у такі години… Радіо сповіщало про години, коли астроплан наближався до Землі, описуючи навколо неї еліпси. Тепер «Венеру-1» бачили десятки й сотні тисяч спостерігачів. Далеко-далеко в небі, серед мерехтливих зірок, рухалася блискуча іскорка. Вона повільно пропливала небозводом. Поблизу обрію її помітити було майже неможливо. Потім вона починала підійматися — і ставала дедалі яскравішою. А потім крихітна іскорка опускалася в протилежній стороні небозводу, поступово меркла і, гублячися в димці, зникала зовсім перед тим, як сховатися за лінією обрію аж до наступного свого з’явлення. Міжпланетний корабель зменшував швидкість. Його еліпси скорочувалися. І настав день, коли радіо сповістило: — «Венера-1», керована академіком Риндіним, погасила швидкість до потрібних норм. Остаточно вирішено, що астроплан знизиться на Азовському морі. Урочиста зустріч експедиції академіка Риндіна відбудеться в Ахтарському лимані, трохи вище сорок шостої паралелі, вздовж якої буде знижуватися корабель, у середу, об одинадцятій годині ранку! Ані поїзди, ані гігантські експресні ракетоплани не в змозі були вмістити тисячі й тисячі захоплених людей, які поспішали до середи опинитися якщо не в самому містечку Приморсько-Ахтарському, куди мусив підійти астроплан, то бодай в районі Ахтарського лиману, звідки можна було спостерігати наближення астроплана. Шляхи були вкриті безперервними потоками автомобілів. Здавалося, вся радянська країна прийшла в рух і прямувала до тихих берегів лиману. Люди мчали сюди з усіх кінців. Своїх представників надсилали Сибір, Середня Азія, Хабаровськ і Камчатка. Стратосферні ракетоплани привозили гостей з Китаю, Кореї, Індії, Югославії, Польщі, Чехословаччини, Німеччини, Угорщини. їхали вчені й журналісти з країн Європи, Азії, Америки, Африки і Австралії, які поспішали, щоб бути присутніми під час події, яка хвилювала весь світ. Ранкове сонце, визирнувши з-за моря, здивувалося: ніколи ще не доводилося йому бачити на спокійних і тихих берегах Ахтарського лиману такого пожвавлення! Береги змінили свій звичайний вигляд. Не було видно ані золотавого піску, ані зеленої трави, — безкраї натовпи людей закрили все. У чистому синьому небі не залишилося жодної хмаринки, — свіжий вітер відігнав їх вночі на південь. Сяюче радісне сонце неквапливо підіймалося вище й вище над сріблястою поверхнею моря. Заспокоївся і вітер; хвилі з легким шумом косою чередою набігали на берег і залишали на піску вологі широкі сліди. Усі знали, що астроплан уже розпочав зниження. Але де ж він? «Венера-1» мала показатися із західної сторони небозводу, з боку далекого, схованого за обрієм Сиваша. Десятки тисяч біноклів жадібно вдивлялися в голубий небосхил. Втім, у прозорому небі не було видно нічого. — Де ж астроплан?.. Крізь гул багатотисячного натовпу долинув звук сирени, встановленої на вишці в Приморсько-Ахтарському. Цей довгожданий сигнал був зрозумілий всім: міжпланетний корабель помічений в небі! — Де ж він? Де? Минуло лише кілька секунд — і біля самого обрію, далеко-далеко в небі з’явилася ледве помітна темна рисочка. Вона наче повисла в прозорій синяві на якусь мить — і враз почала підійматися. Вище й вище, ніби сковзалася по прозорій перекинутій чаші неба. Здавалося, що ця малесенька рисочка ось-ось зникне, розчиниться в сяючій синяві. Проте ні, вона помітно збільшувалася, вона наближалася! Рисочка завершила свій уявлюваний підйом небозводом. Вона тепер явно змінила напрям і мчала немовби під кутом, вниз до поверхні моря. От уже видно, що це не рисочка, а загострена сигарка. Астроплан, астроплан, це він! І слідом за ним тягнуться кілька зовсім маленьких темних трикутничків. Так, це — викинуті астропланом конічні парашути, за їх допомогою корабель уповільнює свою швидкість, гальмує в повітрі. Астроплан зростав прямо на очах. Ще мить — і він косо промайнув у повітрі і зарився носом у хвилі, зник під поверхнею моря, як стріла, випущена з лука. Високі сплески вказували місце, в якому міжпланетний корабель поринув у море. Ці сплески відвернули увагу спостерігачів, — а астроплан тим часом встиг уже знову виринути з-під води і швидко плив в напрямі до берега, погойдуючись на хвилях. Від нього здіймалися хмари білої пари, він цілком був оповитий ними. Вода скипала навколо його металічного корпусу, який розжарився від тертя в атмосфері. Астроплан описував на поверхні моря широке півколо, весь час уповільнюючи свою швидкість. Він наближався до Приморсько-Ахтарського, пропливаючи повз усіяні людьми береги. Повільніше, повільніше — і ось він зовсім спинився. Його відділяло від берега не більше ста метрів. Гримнула музика. Проте її звуки заглушила буря радісних вигуків, привітань, оплесків, якими люди зустрічали перший в світі пасажирський космічний корабель, що повернувся з далекої подорожі. У верхній частині астроплана відчинився люк. Зараз, зараз з нього вийдуть учасники експедиції! Втім, з люка ніхто не з’являвся. Люди на березі завмерли в напруженому чеканні. Одразу стало так тихо, що звуки оркестру здалися вже неймовірно гучними. Лише хвилі плюскотіли біля величезного металічного тіла астроплана. Чому ніхто не виходить з корабля?.. Проте ось з відчиненого люка астроплана висунулася тонка мачта. Вона підносилася вище й вище. Широке червоне полотнище повільно пропливло вгору вздовж мачти. Над астропланом розгорнувся червоний прапор з золотими серпом і молотом. Він переможно маяв у повітрі як вітання Батьківщині від мандрівників, що повернулися з глибин світового океану. Над люком з’явилася сива голова Миколи Петровича Риндіна. Академік вийшов на верхній місток астроплана, він простягав до берега, до рідної землі руки, немов прагнучи обійняти всіх, хто зустрічав експедицію. А слідом за ним виходили вже його супутники — Вадим Сокіл, який надаремно намагався приховати своє хвилювання, стриманий, проте цього разу усміхнений Ван Лун і розчервоніла, радісна Галя Рижко. І тепер уже справді не можна було почути нічого: ані музики, яка марно намагалася прорватися крізь ураган вітальних вигуків і оплесків, ані самих вітань, — нічого! Все чисто змішалося, все злилося в один радісний гул, який, не припиняючись ані на секунду, об’єднував почуття десятків і сотень тисяч людей. Радянська країна зустрічала своїх героїв, відважних переможців світового простору, перших людей, які побували на далекій Венері, сміливих і безстрашних аргонавтів Всесвіту!  

1935–1955  

 

ПІСЛЯМОВА




 

Науково-фантастичний роман Володимира Владка «Аргонавти Всесвіту» — цікава і цінна спроба автора познайомити читача з сучасним станом і перспективами розв'язання величезної проблеми людства — проблеми міжпланетних польотів. Письменник використовує в своєму творі численні результати теоретичних досліджень та експериментальних наукових праць, які доводять можливість вильоту за межі земного тяжіння. Роман В. Владка знайомить читача з багатьма науковими та технічними даними. Ця книга безперечно дуже корисна, вона приверне увагу читачів, особливо молоді до важливої галузі сучасної науки — астрономії, до її проблем. Астрономія була не тільки першою наукою людей, вона виявилась загальнолюдською наукою майбутнього, що визначатиме дальший розвиток історії людства в період комунізму, в епоху завоювання людиною космічних просторів. І досі є ще багато навіть так званих «освічених» людей, які відносять астрономію до галузі абстрактних наук, далеких від життя, від проблем соціалістичного будівництва. Проте відомо, що вивчення неба і небесних явищ було першим кроком у боротьбі з помилковими релігійними уявленнями людей про Всесвіт. Відкриття дійсної будови Сонячної системи і планетної природи Землі — великі відкриття Коперніка, Джордано Бруно, Галілея, Кеплера — обумовили звільнення наукових досліджень від релігійного панування, підготовили дальше торжество матеріалізму, розквіт науки і техніки. З відкриттям закону всесвітнього тяжіння, що витікає з пояснень небесних явищ і з розвитком механіки та математики, був зв'язаний науково-технічний прогрес 18-19-го століть і швидкий економічний розвиток деяких країн, що в свою чергу привело до виникнення нових чудових методів астрономічних досліджень. Було не тільки з'ясовано будову безконечного Всесвіту і покладено кінець багатовіковим релігійно-ідеалістичним уявленням про світ; наука виявилась також спроможною проникати в природу космічних явищ, вивчати небесні тіла так, ніби вони знаходяться тут, поблизу, в наших лабораторіях. У 1938 році астрономи довели, що джерелом випромінювання зірок і Сонця є особливого типу термоядерні реакції звільнення атомної енергії в надрах цих світил. Звідси астрономічні дослідження і їх результати поклали початок грандіозному прогресові сучасної фізики і створенню атомної техніки, що знаменує новий етап в розвитку суспільства. Здійснення завдань безпосереднього проникнення людини в астрономічний світ, яке вже почалось шляхом запусків висотних ракет на віддаль 100, 200, 400 кілометрів, підготовки «штучних супутників» і технічної розробки проблеми міжпланетних польотів, допоможе ще більше грандіозному розквіту техніки і наблизить теоретичні питання астрономії до практики повсякденного життя людей. Наука вже давно з'ясувала, що Земля і людина, яка живе на ній, дуже тісно пов'язані з процесами, що відбуваються в космічній природі. Явища Сонця і сонячної діяльності визначають стан іоносфери, в якій розповсюджуються радіохвилі, а також визначають стан погоди на Землі. Практика радіолокації вимагала вивчення космічного пилу — метеорів, що постійно бомбардують земну атмосферу. Проблема космічного випромінювання вимагає проникнення в суть процесів, які відбуваються в найдальших областях зоряної системи. Необхідність наукового пізнання минулого і майбутнього нашої Землі викликає особливий інтерес до вивчення інших планет, до розв'язання найдавніших завдань космогонії. Тому міжпланетні польоти, завоювання космічних просторів, дальше проникнення в суть астрономічних явищ — не мрія окремих людей, а потреба загальнолюдського розвитку, необхідний етап в розвитку суспільства, в розвитку сучасної науки і техніки. Не випадково радянська астрономія так швидко крокує вперед, здійснюючи все нові й нові відкриття. Адже передовий суспільний лад обумовлює розвиток найпередовіших, вирішальних галузей науки, з якими зв'язаний дальший розквіт людства. Тому і в радянську літературу все частіше проникають астрономічні теми — питання космічної природи, життя світів, що оточують нас. З цієї точки зору ми повинні відмітити значення романа В. Владка «Аргонавти Всесвіту». Тут ми не маємо на увазі розглядати всі питання, що підняті в романі і звіряти їх з уявленнями сучасної науки. В цілому в творі досить вдало відтворено і можливості, і труднощі, які розглядались в науці в зв'язку з проблемою міжпланетних польотів. Торкнемось тільки двох питань: сучасних завдань космічних польотів та нових результатів вивчення особливостей Сонячної системи, зокрема природи планети Венери. Теоретична можливість вильоту космічної ракети за сферу притягання Землі цілком доведена, і ця можливість підтверджується дослідами по запуску висотних ракет, які здатні підніматися на сотні кілометрів в атмосфері. В ракетах тепер вживають так зване хімічне паливо, що використовується в реактивних двигунах. Завдання досягнення великої космічної швидкості розв'язується в цьому випадку шляхом використання так званих складених ракет. На таку можливість вказував ще наш геніальний К. Е. Ціолковський. Ракетний поїзд цього типу може бути складений з трьох, наприклад, ракет, які відповідно зменшуються в розмірах. Коли вичерпується паливо першої, найбільшої, несучої ракети, вона відпадає і автоматично вмикається двигун другої ракети. Швидкості цих двох ркет складаються — і третя ракета може набути швидкості, необхідної для того, щоб вийти з сфери земного тяжіння. Є підстави думати, що виліт ракети з Землі на віддль в тисячі, а може й сотні тисяч кілометрів може бути здійснений ближчим часом. У 1957–1958 роках передбачається запуск «штучних супутників» Землі — спеціальних снарядів — літаючих лабораторій. Передбачається, що ці лабораторії будуть рухатися на висотах 250–600 кілометрів. Щоб забезпечити рух супутника довкола Землі, у верхніх шарах атмосфери, необхідно надати йому швидкість близько восьми кілометрів за секунду. Дальше, порівняно невелике, збільшення швидкості може вивести космічний снаряд далеко за межі атмосфери — в глибину космічного простору. Вважають, що повне вирішення проблеми космічних польотів принесе використання атомного палива, коли замість процесу хімічних реакцій буде здійснюватись звільнення атомної енергії. Все ж атомне паливо тут не маиме вирішальних переваг, які мають місце в інших випадках. Щоб забезпечити поступове збільшення швидкості руху міжпланетної ракети, швидкість виходу газів з ракети не повинна бути більшою як 5-20 кілометрів за секунду, але при цьому буде потреба у великій масі палива, тому що реактивна сила, яка даватиме ракеті розгін, визначатиметься і швидкістю, і кількістю речовини, від якої звільнюватиметься ракета. Використання атомної енергії в ракетах розглядається в двох напрямах — по-перше, коли здійснюється скероване витікання продуктів ядерної реакції, і, по-друге, коли атомна енергія служить лише для нагрівання і забезпечення хімічних реакцій у робочій речовині, витікання якої і створює реактивну силу. В першому випадку проблема поки що стикається з великими труднощами. Нагрівання складових частин хімічного палива може значно збільшити швидкість витікання ракетних газів, а це дуже важливо для космічних польотів. Проте тут виграш в зменшенні ваги палива виявляється взагалі невеликим. Важлива проблема застосування атомної енергії в польотах інтенсивно розробляється з різних точок зору, але це справа складніша, ніж, скажімо, використання атомної енергії в двигунах криголама, що скоро буде сконструйований на радянських заводах. Крім можливості використання хімічного та атомного палива, теоретично розглядались інші джерела великих швидкостей. Наприклад в «іонних» ракетах, як передбачається, робоча речовина може іонізуватися, тобто втрачати електрони і набувати електричного заряду під впливом, наприклад, радіоактивного випромінювання. Потім заряджені частки поступають в прискорювач, з'єднаний з електростатичним генератором, і внаслідок цього речовина розганяється до великих швидкостей, утворюючи робочий струмінь ракети. Однак цей та інші проекти також дуже далекі від проведення їх в життя. Дуже багато проблем чекають перших мандрівників у космічний простір. У романі «Аргонавти Всесвіту» детально освітлені такі проблеми, як питання керування міжпланетним кораблем і умови польоту в космічному просторі. Вирішення цих проблем обгрунтовано автором на. підставі деяких нових результатів вивчення особливостей Сонячної системи і природи інших планет, що досягнуті в останні роки. Глибоко розроблена в науці теорія руху великих планет, що становлять собою систему тіл, які обертаються в одній площині, в напрямі проти годинникової стрілки, якщо дивитися з півночі. На десятиліття і століття вперед і назад можуть бути точно визначені положення планет, їх взаємовплив та вплив планет на інші тіла Сонячної системи. Це дозволяє розв'язати будь-яке завдання по обчисленню руху космічного корабля в просторі. Відкриття останніх років з'ясували важливу роль в Сонячній системі так званих «малих тіл». До малих тіл Сонячної системи належать астероїди або малі планети, комети, космічне каміння — метеорити і космічний пил — метеори. Кількість астероїдів, що мають розміри не менше 1–1,5 кілометра, в доступній нам області Сонячної системи, очевидно, не переважає 100 тисяч. Вони рухаються переважно в просторі між орбітами Юпітера і Марса, але багато які з них рухаються по дуже маленьких орбітах в області планет Меркурія, Венери і Землі. Астероїди менших розмірів уже майже недоступні спостереженню сучасними телескопами, проте можна думати, що їх число значно більше і що існує поступовий перехід між астероїдами — космічними глибами і багатьма значно дрібнішими каменями — метеоритами. Наші астрономи називають метеорити маленькими астероїдами або астероїди — гігантськими метеоритами. За метеоритами йде космічний (метеорний) пил, що заповнює простір Сонячної системи. Поряд з «спорадичними» метеорами відомі досить багаточисленні потоки часток, що рухаються в певних напрямах. Нові методи точних фотографічних спостережень і так званих радіолокаційних спостережень за метеорами привели в останній час до чудового відкриття: виявилось, що більшість метеорів рухається по еліптичних орбітах, порівняно мало похилених до площин руху планет. Вони рухаються переважно в тому напрямі, що й планети або астероїди, тобто вони мають також прямі рухи. Між астероїдами, метеоритами і метеорними тілами виявився тісний, очевидно, генетичний зв'язок. Найбільш значні відкриття останнього часу були зв'язані з кометами. Було доведено, що комети, власне, тільки тим відрізняються від метеоритів, що поряд з уламками твердих порід в них є домішки льоду, але це не просто замерзла вода, а заморожені речовини, що мають в собі метано-аміакові сполуки. Лід в кометах, при їх наближенні до Сонця, бурхливо випаровується — гази утворюють туманну голову і хвіст комети. Кометам немає звідки поповнювати запаси речовини, що випаровується; лід свідчить про порівняно недавнє їх виникнення. У межах Сонячної системи, що сягає на сотню тисяч астрономічних одиниць, рухаються, як встановили радянські вчені, тисячі мільярдів комет. Всі вони належать до Сонячної системи, тому що в цій системі вони утворились. Серед них відіграють визначну роль так звані короткоперіодичні комети. Їхні орбіти нагадують орбіти астероїдів. Короткоперіодичні комети мають дуже малий вік, який часто не переважає 100 років. Все це приводить до висновку, що вони утворились недавно і утворюються й тепер від грандіозних вулканічних вибухів на багатьох планетах. Найбільше комет утворюють Сатурн із своїми супутниками, супутники Юпітера, очевидно Марс і безперечно Венера. На ці планети вказують особливості багатьох комет і метеорні потоки, що зв'язані з кометами. Так, через вивчення комет і метеорів наука підійшла до вияснення фізичних особливостей планет і процесів, що на них відбуваються. Безперечно, що, наприклад, супутники Юпітера вкриті метано-аміаковим льодом, замерзлою атмосферою. Виясняються особливості інших великих планет. Дійсно, ще два-три роки тому про планету Венеру, як відмічала Галя Рижко в своєму щоденнику, в романі В. Владка, були зовсім протилежні твердження. Однак за цей час спостереження професора М. А. Козирєва, добуті при допомозі великого рефлектора Кримської астрономічної обсерваторії, довели присутність азоту і кисню в атмосфері планети. М. А. Козирєв спостерігав інтенсивні полярні сяйва в нічній атмосфері Венери, що давали такі ж самі лінії в спектрі, як і полярні сяйва на Землі. Точне фотометричне вивчення Венери показало, що в її атмосфері суспендовано багато пилу і, як можна думати, зольних часток, що викидаються на велику висоту при вибухах вулканів. Недавно під час спеціального фотографування Венери було виявлено існування на поверхні планети хмарних поясів, що нагадують екваторіальні смуги на Юпітері, Сатурні та інших планетах. Це приводить до висновку, що Венера досить швидко обертається довкола своєї осі, як і передбачає В. Владно в своєму романі. Існування великої кількості космічного пилу в Сонячній системі прямо говорить про те, що ця кількість весь час поповнюється. А це можливо лише за рахунок викидання зольних часток в результаті вибухів вулканів на поверхні планет. Враховуючи всі ці дані, можна уявити сучасні умови на планеті Венері так: могутній багатошаровий хмарний покров віддзеркалює значну кількість сонячної енергії, що падає на планету. В полярних областях планети мусить бути дуже низька температура і умови — відповідні умовам льодовикових областей на Землі під час останніх обледенінь. А в екваторіальних областях, чи у великих районах вулканічної активності, в області гарячих лавових морів відбувається інтенсивне випаровування, і волога внаслідок атмосферної циркуляції переноситься в холодні області, де випадає у вигляді снігу чи льоду, і таким чином підтримує обледеніння поверхні. Цілком ймовірно, що зараз на Венері існують умови, подібні до тих, які переживала Земля, скажімо, 100 тисяч років тому в періоди останніх обледенінь. Уявлення про теплі тропічні умови на всій поверхні цієї планети, яке ще недавно було широко розповсюджене, не підтверджується в світлі нових відкриттів. Останнє питання, якого необхідно торкнутись — це питання про космічні промені, про таємниче космічне випромінювання, з яким неодноразово стикалися пасажири корабля «Венера-1». Космічні промені — це ядра звичайних відомих нам атомів — протони (ядра атома водню), нейтрони і електрони — тобто продукт руйнування! атомів, що мають одну властивість, яка відрізняє їх від звичайного стану речовини, а саме — надзвичайно велику швидкість руху. Швидкість руху цих космічних часток досягає десятків і навіть сотень тисяч кілометрів за секунду. Безперечно, що такі швидкості виникають в результаті грандіозних космічних катастроф і, як доводять деякі радянські вчені, збільшуються внаслідок розгону цих часток в міжзоряних магнітних полях. Інші радянські фізики й астрономи обговорювали можливості виникнення високошвидкісних часток (космічних променів) і на Сонці, де часто спостерігаються грандіозні спалахи, що викидають речовину з великою швидкістю; давно відомо також, що в області сонячних плям утворюються потужні магнітні поля. Давно вже було встановлено, що Сонце викидає з своєї поверхні речовину у вигляді потоків часток або, як їх почали називати, корпускулярних потоків, вплив яких на Землю проявляється у виникненні магнітних бур та інших явищ 23 лютого 1956 року відбулись події, які сприяли розв'язанню суперечок вчених про походження космічних променів. У цей день ранком по всій Землі спостерігалось надзвичайне посилення інтенсивності космічної радіації. Таке швидке зростання кількості і енергії космічних часток можна було пояснити тільки тим, що вони були викинуті з Сонця. Дійсно, водночас з підвищенням космічної радіації було відмічено послаблення радіозв'язку, явища в магнітному полі Землі, які свідчили про те, що причиною цього міг бути тільки спалах — вибух на Сонці. І раніше, в 1942, 1946, 1949 роках, спостерігались подібні, правда менш інтенсивні, спалахи космічної радіації. Однак залишався сумнів в тому, що Сонце може бути джерелом таких могутніх потоків космічних часток. Тепер цей сумнів відпадає. Лютневий спалах у 1956 році свідчить про те, що на Сонці відбуваються особливі фізичні процеси, в мільйони разів по своїй могутності сильніші вибуху атомної бомби. Таким же чином космічні випромінювання виникають і на зірках; уявлення про один направлений потік космічних променів не відповідає дійсності. Автор романа правий, коли вважає, що найбільш важкою проблемою міжпланетних польотів буде захист від космічної радіації. Але й зараз уже вчені працюють в цій галузі. Крім бронювання герметичних кабін міжпланетних кораблів передбачається наприклад, також устаткування для створення сильного магнітного поля довкола ракети, яке відхилятиме космічні частки. Роман В. Владна «Аргонавти Всесвіту» в цікавій і доступній читачам формі торкається багатьох питань науки і техніки сучасності і найближчого майбутнього. Збуджуючи інтерес до питань міжпланетних польотів, роман тим самим сприяє рішенню величезного завдання, до якого підійшло людство, — завдання безпосереднього завоювання космічних просторів.  

Доктор фізико-математичних наук професор С. Всехсвятський.  

ПРО АВТОРА


 

Владко Володимир Миколайович народився в 1900 році. Закінчив реальне училище, потім Інститут народної освіти. З дитинства мріяв стати інженером і винахідником, але, залишившись після смерті батька на власному утриманні, пішов на газетну роботу (1917 р.) як фейлетоніст і нарисовець. Перший науково-фантастичний твір В. Владка «Ідуть роботарі» (що був відзначений премією на Всеукраїнському конкурсі 1929 року) вийшов у 1930 році. Далі були опубліковані такі науково-фантастичні твори письменника: «Чудесний генератор» (1936 р.), «Аргонавти Всесвіту» (1938 р.), «12 оповідань» (1938 р.), «Нащадки скіфів» (1939 р.), «Сивий капітан» (у 1941 році надруковано було тільки скорочений варіант в журналі «Піонерія»; рукопис романа в цілому загинув під час війни в одеській друкарні). Науково-фантастичні романи В. Владка неодноразово перевидавалися і виходили в світ у перекладах російською та білоруською мовами. В. Владко — член КПРС. Він нагороджений орденом «Знак пошани» та медалями. Роман «Аргонавти Всесвіту» у 1955 році зазнав грунтовної переробки в світлі найновіших наукових досягнень; він значно доповнений, введені нові дійові особи. Відзиви про цей роман та його художнє оформлення просимо надсилати на адресу: Київ, Ворошилова, 3, Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», масовий відділ.  
Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка