Внутрішнє вухо auris interna



Скачати 33.61 Kb.
Дата конвертації15.04.2021
Розмір33.61 Kb.

Внутрішнє вухо (auris interna) розміщене в піраміді скроневої кістки. Воно складається з кісткового лабіринту (labirinthus osseus) та перетинчастого лабіринту (labirinthus membranaceus), який міститься в ньому. До кісткового лабіринту (див. вклейку, мал. 7) належать: присінок (vestibulum), завитка (cochlea) і система півколових каналів
(canalies semicirculares). Анатомо-топографічно півколові канали розміщені зверху і ззаду. Присінок розташований у центральній (середній) частині лабіринту, завитка — нижче від нього (мал. 8). Півколових каналів три: передній (canalis semicircularis anterior), задній
(canalis semicircularis posterior) та бічний (canalis semicircularis
lateralis).
Діаметр кожного каналу — приблизно 1 мм. Відносно один одного канали розміщені в трьох взаємно перпендикулярних площинах — горизонтальній, фронтальній та сагітальній.

У кісткових утвореннях внутрішнього вуха, повторюючи їхню форму, розташувався перетинчастий лабіринт, який містить рецепторні структури присінково-завиткового органа. Перетинчастий лабіринт включає завиткову протоку (ductus cochlearis), мішечок (sacculus), маточку (utriculus ) та три півколові протоки,. Порожнина маточки сполучена з півколовими протоками, мішечка — із завитковою протокою._У


кожному півколовому каналі є гладенька ніжка та ампульна розширена ніжка. Ампульна ніжка містить скупчення сенсорних клітин, чутливі волоски яких утворюють китичку (cupula).
Порожнини внутрішнього вуха наповнені рідиною: у перетинчастому лабіринті міститься ендолімфа, а між стінками кісткового і перетинчастого лабіринті – перилімфа.Ці рідини є гуморальною системою внутрішнього вуха. Перилімфа за своїм біохімічним складом
наближається до спинномозкової рідини — має високу концентрацію натрію та низьку концентрацію калію. Для ендолімфи, навпаки, характерна висока концентрація калію та низька — натрію. Чутливі волоскові клітини спірального органа омиваються третьою рідиною — кортилімфою багата на йони натрію, але не ідентична за хімічним
складом перилімфі.
Завитка (cochlea) усередині, якої міститься спіральний орган(organum spirale ), є периферійним відділом звукового аналізатора.
Унаслідок тісного анатомо-фізіологічного зв’язку слухової та вестибулярної систем порушення функції однієї з них позначається на функції іншої. Зокрема, гнійний процес у внутрішньому вусі призводить до руйнування рецепторів завитки і вестибулярного апарату, застосування ототоксичних препаратів спричинює порушення слухової та
вестибулярної чутливості, подразнення ампулярних рецепторів або рецепторів, закладених у мішечку і маточці, позначається на слуховій
функції.
Перетинчаста завитка міститься в кістковому каналі, має форму конусоподібної спіралі, закрученої на 2,5 оберта навколо кісткового стовпчика (modiolus). Розміщені в основній закрутці завитки чутливі волоскові клітини сприймають переважно високочастотні акустичні сигнали; медіальна та верхня закрутка відповідальні за сприйняття
тонів відповідно середніх і низьких частот. По всій своїй довжині кістковий канал завитки ділиться на два поверхні, які називаються сходами (scala). Межею між ними є спіральна кісткова пластинка. Вона відходить від внутрішньої стінки каналу, виступаючи в глибину просвіту приблизно на 1/3 його діаметра (мал. 9). З боку зовнішньої стінки каналу до цієї пластинки прикріплюється еластична перетинка — основна (базилярна) пластинка

(mem branabasilaris ), на якій розміщений спіральний орган з чутливими волосковими клітинами. На основі спіральної кісткової пластинки є мініатюрний кістковий хід, в якому містяться клітини спірального вузла завитки (ganglion spirale cochlea).


Його відростки з одного боку (дендрити) проникають у спіральний орган, з іншого (аксони) — утворюють слуховий нерв. Крім основної мембрани до кісткової спіральної пластинки в її верхній частині прикріпляється тонесенька перегородка — присінкова перетинка(membrana vestibularis). Ця мембрана повністю відмежовує спіральний
орган від верхнього поверху кісткового каналу завитки, утворюючи замкнутий канал — серединні сходи, або завиткову протоку (ductus cochlearis). Таким чином, кістковий канал завитки виявляється розділеним на три відділи: верхній — присінкові сходи (scalavestibu- li), середній — завиткова протока (ductus cochlearis), нижній — барабанні
сходи (scala tympani). Присінкові сходи сполучаються з вікном присінка, барабанні сходи — з вікном завитки. Між собою ці сходи сполучаються через отвір (helico trema ) у кістковій спіральній пластинці на куполі завитки. Завитковий прохід заповнений ендолімфою, тунель спірального органа— кортилімфою. Перилімфа має сполучений з підпавутинним простором через водогін завитки. Ендолімфа міститься в
анатомічно замкнутому просторі і не сполучається з мозковою рідиною. Із мішечка і маточки ендолімфа через ендолімфатичну протоку проникає в ендолімфатичний мішок (saccus endolymphaticus). Походження рідинних середовищ внутрішнього вуха та їх призначення вивчено недостатньо. Оскільки присінкові сходи сполучаються з підпавутинним простором, вважають, що перилімфа являє собою видозмінену
спинномозкову рідину. Походження ендолімфи пов’язане з продукцією судинної смужки, яка розташована на бічній стінці завитковоїпротоки. Щодо призначення рідин внутрішнього вуха, то багато дослідників вважають, що ендолімфа забезпечує спіральний орган живленням і киснем, а перилімфа бере участь у процесі проведення звуку.
У завитці міститься периферійний відділ звукового аналізатора — спіральний орган (organum spirale ), який ще називають органом Корті. Він складається зі стовпчикових, опірних і чутливих волоскових клітин, розміщених на основній мембрані (membrana basilaris )завиткової протоки (ductus cochlearis). Серед підтримувальних клітин
найважливішими є стовпчикові клітини дуг Корті, які утворюють тунель трикутної форми і відділяють зовнішні волоскові клітини від внутрішніх. Тунель заповнений кортилімфою) що омиває і живить чутливі волоскові клітини та інші структури спірального органа. Зовні
від стовпчикових клітин розміщені три ряди зовнішніх волоскових клітин. Нижні кінці волоскових клітин не досягають основної мембрани і спираються на тіла опорних клітин. Зверху нейроепітеліальні клітини закінчуються кутикулярною пластиною з чутливими волосками,що виступають — стереоциліями. Від верхньої губи спіральної пластинки бере свій початок покривна мембрана (membrana tectoria). Вона являє собою еластичну м’яку пластинку, розміщену над спіральним органом. Покривна мембрана не доходить до протилежної стінки завиткової протоки, її вільний кінець іде паралельно до основної мембрани і щільно змикається з волосковими клітинами, які сприймають щонайменші коливання покривної мембрани. Підтримувальні клітини містять велику кількість мікроворсинок, які не тільки виконують опорну функцію, а й передають поживні речовини волосковим клітинам.Уважають, що війки зовнішніх волоскових клітин безпосередньо втягнуті в покривну мембрану. Таким чином, коливання ендолімфи та основної мембрани передаються на покривну мембрану і через неї здійснюється подразнення волосків нейроепітеліальних клітин. Основна мембрана складається з низки поперечних радіальних волокон (струн) різної довжини. Волокна простягаються від країв кістковоїспіральної пластинки до спіральної зв’язки (lig. spirale), яка розміщена на зовнішній стінці завиткового лабіринту. Довжина струн основ
ної мембрани збільшується в напрямку від основи до купола завитки.
Найкоротші струни розміщені в основній закрутці завитки, найдовші — у верхівковій (апікальній) ділянці. Кількість струн коливається від 20 000 до 25 000. У центрі спіральної зв’язки розміщена судинна смужка (stria vascularis), яка утворена кількома шарами епітеліальних клітин. Між ними проходить сітка капілярів, через які здійснюється
кровотік.
Судинна смужка є єдиною структурою в завитці, що концентрує
ферменти, трансформує йони в ендолімфу, неорганічні та інші речовини, необхідні для забезпечення життєдіяльності спірального органа
й евакуації відпрацьованих продуктів.Від клітин спірального ганглію бере свій початок завиткова частина присінково-завиткового нерва. У внутрішньому слуховому ході до
завиткової частини приєднується вестибулярна гілка (присінкова частина), яка йде від чутливих нейроепітеліальних клітин присінка і півколових каналів. Разом вони утворюють VIII черепний нерв — присінково-завитковий нерв (п. vestibulocochlearis).
Із внутрішнього слухового ходу волокна слухового нерва вступають у довгастий мозок і закінчуються в центральному і дорзальному ядрах. Тут закінчується І і починається II нейрон слухового шляху. Менша частина нервових волокон пролягають на своєму боці, більша —переходить на протилежний бік. Далі ці два пучки йдуть до ядер верхньої оливи, звідки починається III нейрон. Від нього нервові волокна йдуть у складі бічної петлі і закінчуються в ядрах чотиригорбкового тіла і медіальному колінчастому тілі. Звідси починається IV нейрон слухового шляху, волокна якого проходять через низку структур стовбура мозку і закінчуються у скроневій частці мозку. Таким чином,
більша частина волокон слухового нерва перехрещується і закінчується на протилежному боці. Завдяки цьому кожна завитка має представництво в обох частинах головного мозку.
Кровопостачання внутрішнього вуха забезпечується гілкою внутрішньої сонної артерії, яка не має анастомозу з прилеглими судинами.
У разі її ушкодження часто настають необоротні зміни у внутрішньому вусі.

Фізіологія слухового аналізатора


Слух є аналізатором звукових сигналів. Фізичну основу звуку становлять коливальні рухи середовища (рідин, твердих тіл, газів). Джерелом звуку може служити будь-яке тіло, здатне створювати коливальні рухи. Звукові коливання утворюють низку згущень і розріджень. Звукові хвилі, що виникають при цьому, поширюються в різних
напрямах зі швидкістю, яка залежить від особливостей середовища —
пружності, щільності, температури. Звукова хвиля в повітрі за температури 0 °С поширюється зі швидкістю 340 м/с.
Порогом слуху, або порогом слухового відчуття, називають ту най
меншу силу звуку, що здатна викликати відчуття першого, ледь відчутного, акустичного сигналу. У людини, яка нормально чує, значення порога слуху дорівнює 0 дБ. Нуль децибел не означає відсутності звуку, а характеризує вихідний рівень звукового тиску, стандартизований як абсолютний поріг слухового відчуття здорової людини, тобто від
повідає пороговій інтенсивності за нормального слуху. У разі збільшення рівня звукового тиску (P3T) відчуття гучності звуку зростає. У разі сильних звуків виникають відчуття тиску у вусі та біль. Показник P3T, за якого з’являється дискомфортне відчуття у вусі, характеризує поріг дискомфорту, а показник сили звуку, який спричиняє біль у вусі —
поріг больового відчуття. Різниця між абсолютним порогом слуху і больовим порогом становить у людини в середньому 140 дБ. Інтенсивність шепітної мови коливається в межах 30— 35 дБ, розмовної —55— 60 дБ, голосної мови — 80— 85 дБ, крику біля вушної раковини —90— 95 дБ. РЗТ на вулиці міста в години “пік” коливається від 70 до
85 дБ, шум у лікарняній палаті — від 45 до 60 дБ, шум у метро —90 дБ, шум двигуна літака — від 110 до 120 дБ, звуки оркестру — від 90 до 120 дБ, запуск космічного корабля супроводжується шумом інтенсивністю 180 — 240 дБ. Розрив барабанної перетинки в людини настає, якщо РЗТ досягає 140— 160 дБ.__
Висота звуку дає змогу диференціювати акустичні сигнали за частотою — від низьких до високих. Оцінювати висоту звуку прийнято в герцах число коливань протягом 1 с. Наприклад, рівень висоти звуку ГГц означає, що тіло, яке звучить, здійснює 1 коливання протягом 1 с, 500 Гц — 500 коливань протягом 1 с. Діапазон частот, які сприймаються людиною, коливається в межах 16— 20 000 Гц. Звуки з частотою коливання до 500 Гц прийнято називати низькочастотними, від 500 до 3000 Гц — середньочастотними, від 3000 до 8000 Гц — високочастотними, звуки понад 8000 Гц — надчастотними. Діапазон розмов
ної мови обмежений частотами 500—4000 Гц, а діапазон музичної ділянки слуху

30-12 000 Гц. Найбільша гострота слуху в людей визначається у віці до 15— 17 років. У 40-річному віці слух починає відчутно знижуватися, як правило, спочатку за рахунок погіршення сприйняття високочастотних звуків. У осіб віком 60— 70 років сприйняття тонів високих частот (6— 10 кГц) в середньому знижено на 30—
50 дБ та більше.Акустичні сигнали з частотою коливання менше ніж 16 Гц називають інфразвуками, з частотою понад 20 000 Гц — ультразвуками. Інфра- та ультразвуки у звичайних умовах людина не сприймає, але їх сприйняття можливе завдяки використанню спеціальних випромінювачів і технічних приладів. Зокрема, проф. Б.М. Сагалович (1978)
довів, що у здорових осіб виникає слухове відчуття у разі кістково-тканинного проведення ультразвуку частотою від 21 до 226 Гц. Зона слухового відчуття, обмежена, з одного боку, порогом слуху, з іншого -порогом слухового дискомфорту, називається динамічним діапазоном слуху.
У разі захворювання слухової системи ділянка слухового сприйняття зменшується, а динамічний діапазон звужується.Тривала дія звуку на присінково-завитковий орган, наприклад, шум на вулиці, призводить до короткочасного зниження слуху, тобто розвивається адаптація, або пристосування. Адаптація являє собою захисно-пристосувальну реакцію слухової системи, спрямовану на захист її нервових структур від виснаження. В умовах тиші слух загострюється. У разі тривалого звукового подразнення (наприклад, шум на виробництві) настає слухова втома, яка характеризується значним зниженням слуху на тривалий час. При щоденному переподразненні звукового аналізатора розвивається професійна приглухуватість шумової етіології. У філогенетичному розвитку слуховий аналізатор є одним із пізніших аналізаторних систем. Його функціональне призначення —сприймати й аналізувати звуки навколишнього середовища. Вушна раковина не відіграє посутньої ролі у функції слуху. Вона має деяке
значення як колектор акустичних сигналів, а також бере певну участь
в ототопіці — визначенні спрямування звуків, які надходять із різних
боків. Головне призначення зовнішнього вуха полягає в проведенні
звукових хвиль до барабанної перетинки. Крім того, зовнішній слуховий хід виконує певну захисну функцію — захищає середнє вухо від несприятливої дії зовнішніх чинників (холод, травми, хімічні речовини), підтримує стабільний температурний режим, в’язкі сірчані виділення запобігають потраплянню у вухо комах. Вушна сірка має також
бактеріостатичні властивості. Зовнішній слуховий хід виконує функцію резонатора з власною частотою резонансу приблизно 3000 Гц. Він підсилюєзвуки резонансної та близької до неї частот у межах 10 дБ.
Головна роль барабанної перетинки і системи слухових кісточок полягає в трансформації звукових коливань більшої амплітуди та малої сили в коливання рідин внутрішнього вуха з малою амплітудою та великою силою (тиском). Коливання барабанної перетинки приводять у рух молоточок, коваделко і стремінце. Стремінце передає коливання
перилімфі, яка зміщує мембрани завиткового ходу. Рух основної мембрани зумовлює подразделяя чутливих волоскових клітин спірального органа. унаслідок чого виникають нервові імпульси, які проходять по слуховому шляху до кори великого мозку.
Трансформаційний ефект барабанної перетинки та ланцюга слухових кісточок досягається за рахунок різниці площини барабанної перетинки та площини основи стремінця (відношення площин 18 : 1), атакож завдяки важільній системі слухових кісточок.
Важільна дія системи слухових кісточок становить 2 дБ, а підвищення звукового тиску внаслідок різниці співвідношень корисних площин барабанної перетинки та основи стремінця забезпечує підвищення звуку на 23— 24 дБ.
Крім трансформації звукового тиску барабанна перетинка виконує функцію звукозахисту (екранування) вікна завитки. У нормі звуковий тиск, що передається через систему слухових кісточок до середовищ завитки, досягає вікна присінка трохи раніше, ніж вікна завитки через повітряний простір. Унаслідок різниці тиску і різниці фаз виникає рух
перилімфи, яка спричинює згин основної мембрани та подразнення
рецепторного апарату. При цьому мембрана вікна завитки коливається синхронно з основою стремінця, але в протилежному напрямі. У разі відсутності барабанної перетинки цей механізм звукопроведення порушується, наступна звукова хвиля із зовнішнього слухового ходу одночасно досягає вікон присінка і завитки, унаслідок чого хвилі
взаємознищуються. Теоретично при цьому не має бути зміщення перилімфи і подразнення чутливих волоскових клітин. Насправді ж у разі повного дефекту барабанної перетинки, коли обоє вікон однаково доступні звуковим хвилям, слух знижується до 40— 50 дБ. Порушення ланцюга слухових кісточок супроводжується втратою слуху
до 50— 60 дБ.
Конструктивні особливості важільної системи дають змогу не тільки посилювати слабкі звуки, а й певною мірою виконувати захисну функцію — послаблювати передачу сильних звуків. За наявності слабких звуків основа стремінця коливається переважно навколо вертикальної осі, здійснюючи поступальні рухи в напрямі внутрішнього
вуха або в зворотному напрямі в просвіт барабанної порожнини. Унаслідок дії сильних звуків основа стремінця починає коливатися переважно в горизонтальній площині, що також послаблює передачу звукової енергії.
Важливу роль у механізмі звукопроведення відіграють мязи барабанної порожнини. Вони виконують дві функції — акомодації (пристосування) "і захисту. Функція акомодації полягає в тому, що м’язи утримують слухові кісточки в положенні, найбільш сприятливому для проведення слабких і низьких звуків. Захисна функція їх проявляється
в разі дії на слуховий аналізатор дуже сильних звуків, коли два м’язи зазнають одночасного тетанічного скорочення. Унаслідок цього основа стремінця починає коливатися навколо своєї поздовжньої осі, що перешкоджає проникненню дуже гучних звуків до внутрішнього вуха.
Звукопровідна система середнього вуха функціонує в оптимальному режимі, коли тиск повітря в барабанній порожнині та клітинах соскоподібного відростка дорівнює атмосферному тиску. У нормі тиск повітря в системі середнього вуха врівноважується з тиском навколишнього середовища. Досягається це завдяки слуховій трубі, яка, відкриваючись у носову частину глотки, забезпечує приплив повітря до барабанної порожнини. Проте безперервне поглинання повітря слизовою оболонкою барабанної порожнини створює в ній негативнийтиск, що потребує постійного вирівнювання його з атмосферним. У спокійному стані слухова труба закрита. Вона відкривається під час
ковтання або позіхання внаслідок скорочення м’язів м’якого піднебіння (т. tensor palatini) та частково м’яза — підіймача піднебіння(т. levator palatini). У разі закриття слухової труби внаслідок патологічного процесу, коли повітря не надходить у барабанну порожнину,виникає різко негативний тиск. Це призводить до зниження слухової чутливості, а також до транссудації серозної рідини зі слизової оболонки середнього вуха. Втрата слуху при цьому (переважно на тони низьких і середніх частот) досягає 20— 30 дБ. Цю функцію слухової виконує ще дві функції — дренажнуі захисну. Дренажна функція слухової труби полягає в тому, що через неї здійснюється відтік ексудату і транссудату. Захисна функція здійснюється війками слизової оболонки слухової труби, що сприяє
видаленню слизу, ексудату і транссудату із барабанної порожнини. Звукові хвилі, що сприяють переміщенню лабіринтної рідини, призводять до коливання основної мембрани, на якій розміщені чутливі волоскові клітини спірального органа. Подразнення волоскових клітин супроводжується нервовим імпульсом, який надходить у спіральний ганглій, а потім по слуховому нерву до центральних відділів аналізатора. Що стосується фізіологічного призначення рідин внутрішнього вуха, то їхня участь зводиться до виконання низки важливих функцій: доставки продуктів живлення до клітин внутрішнього вуха та видалення продуктів їх розпаду, переміщення від основи стремінця
до сенсорних клітин вібраційного стимулу, забезпечення певного хімічного складу середовища, необхідного для трансформації механічної енергії в нервовий сигнал, підтримання нормального тиску по всій системі внутрішнього вуха.
Первинний аналіз звукових сигналів на його окремі складники певною мірою здійснюється на периферії. У найбільш спрощеному вигляді аналіз звуку в завитці відбувається внаслідок частотно-вибіркової селекції сигналів уздовж основної мембрани за допомогою резонансу.Цю точку зору вперше висловив німецький фізіолог і фізик Г. Гельмгольц (1863). Коротко його “резонансну” теорію можна викласти таким чином. Основна мембрана складається з волокон різної довжини.
Найкоротші волокна розміщені в основі завитки, найдовші — на верхівці. Кожне волокно має резонанс, тобто частоту, за якої воно вібрує максимально. Звуки низької частоти призводять до вібрації довгих волокон, звуки високої частоти — до вібрації коротких волокон. Відповідно до частоти звуку вібрацію відчувають лише певні групи волокон, вони спричинюють збудження волоскових клітин, які там містяться. Таким чином завдяки резонансу волокон основної мембрани спіральний орган здійснює первинний частотний аналіз звуку.Аналогічного висновку дійшов Д. Бекеші після серії дослідів на
гвінейських (морських) свинках і препаратах завитки людини. Свої
погляди на механізм слуху він виклав як теорію “бігучої хвилі”(D. Bekesy, 1960). За цією теорією, у відповідь на звуковий подразник усередині завитки виникає хвиля, яка поширюється від основи до верхівки вздовж основної мембрани. Відстань, яку проходить ця хвиля по мембрані, визначається частотою коливання стремінця. Хвиля від високих звуків проходить меншу відстань і зумовлює максимальну деформацію основної мембрани, а відповідно і максимальне подразнення волоскових клітин, переважно в ділянці основної закрутки завитки.
Хвиля від низьких звуків здатна проходити на великі відстані і спричинювати деформацію мембрани по всій її довжині. Відчуття висоти звуку визначається ділянкою максимальної амплітуди коливань основної мембрани.
Варто визнати, що концепція Д. Бекеші по своїй суті не заперечує резонансної теорії Г. Гельмгольца, а лише доповнює її гідродинамічними механізмами (ця теорія має ще назву гідродинамічної). У фізіологічних умовах звукова хвиля досягає структур внутрішнього вуха переважно через повітряне середовище. Однак, потрапляючи на тканини черепа та зумовлюючи їх коливання, звукова хвиля може проникати у внутрішнє вухо завдяки кістково-тканинній провідності.
Механізм передачі звуку шляхом кістково-тканинної провідності ґрунтується на інерції та компресії. Інерційний механізм передбачає,що кістки черепа під дією звукових хвиль здійснюють коливні рухи,але при цьому ланцюг слухових кісточок унаслідок інерції відстає від коливань черепа, що забезпечує переміщення основи стремінця відносно овального вікна завитки і зміщення лабіринтної рідини. Такий механізм відіграє основну роль у передачі через кістку низькочастотних звукових подразників.

­У проведенні високочастотних сигналів переважне значення має компресійний механізм кістково-тканинної передачі. У разі дії звуків високої частоти череп коливається окремими ділянками, одні з яких відчувають стиснення, інші — розслаблення. Зміна компресії передається на кістковий лабіринт. Унаслідок його стиснення лабіринтна
рідина тисне на лабіринтні вікна і випинає їх у барабанну порожнину,причому мембрана вікна завитки більш податлива, ніж колова зв’язка,яка утримує основу стремінця у вікні присінка. За рахунок цього вторинна барабанна перетинка зміщується більше, що забезпечує прогин основної мембрани в бік барабанних сходів і подразнення волоскових
клітин.
Отже, в основі механізму компресійної передачі звуку шляхом кістково-тканинної провідності лежить не рухливість мембран лабіринтних вікон, а різна їх податливість до змін внутрішньолабіринтного тиску. Тому зарощення одного з вікон, наприклад анкілоз стремінця при отосклерозі, посилює механізм компресійної передачі звуку через
кістку і забезпечує посутню різницю в сприйнятті звуку, що передається шляхом повітряної та кістково-тканинної провідності. Це широко застосовують в аудіологічній практиці для диференціальної діагностики уражень звукопровідного і звукосприймального апаратів.На цьому принципі грунтується використання слухових апаратів з кістковими телефонами для протезування осіб із тяжкими формами кондуктивної приглухуватості.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка