Виявлення, попередження І розгляд випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми методичні матеріали


Схема спостереження за поведінкою дитини, що постраждала від насильства



Скачати 457.99 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації05.05.2016
Розмір457.99 Kb.
1   2   3

Схема спостереження за поведінкою дитини, що постраждала від насильства

П.І.Б. дитини

Заповнив: батько, психолог, педагог

Дата заповнення

Підкресліть порушення поведінки дитини, що часто спостерігаються, додайте незазначеиі в переліку.



Характер порушень поведінки

У чому конкретно виявлялося

таке порушення поведінки

Агресивність

ламає іграшки або споруди; дитина свариться з однолітками

Негативізм

робить усе навпаки; відмовляється навіть від цікавої гри; часто вживає слова «не хочу» або «не буду» тощо.

Демонстративність

відволікається на заняттях, перекривляє рухи дорослих і однолітків, прагне звернути на себе увагу на шкоду організації занять; роблячи все навпаки, спостерігає за реакцією оточуючих і т.д.

Емоційна відгородженість

важко включається в колективну гру; уникає дивитися в обличчя співрозмовникові; коли всі діти разом, прагне усамітнитися; дитина зайнята своєю справою і не помічає оточуючих

«Пссвдоглухота»

не виконує прохання, хоча чує і розуміє зміст вимоги

Запальність

кидає іграшки, може нагрубити дорослим, скривдити однолітків

Уразливість

(емоційна нестійкість)



болісно реагує на зауваження; ображається, якщо програє у грі; незадоволенні'! вираз обличчя

Конфліктність

дитина сама провокує конфлікт; не враховує бажань та інтересів однолітків у спільній діяльності тощо

Нерішучість

відмовляється від провідних ролей в іграх; уникає ситуації усного опитування на занятті; не відповідає, хоча знає відповідь

«Пустотливість»

реагує сміхом на зауваження дорослого: пустує; передражнює; похвала або осуд не викликають значної зміни у поведінці дитини

Страхи

страх пилососа; страх собаки; страх нових людей у новій ситуації; страх залишатися наодинці; страх темряви; страх від поривів вітру тощо

Тривога

нсконцентрований, відсторонений погляд; дитина не може пояснити причини поведінки уникнення, зненацька здригається, проявляє невмотивовану боязкість, обережність; спить разом з батьками

Скутість

дитина скута у рухах, "повільна" у новій ситуації

Загальмованість

не знає, чим зайнятися; бездіяльно дивиться навколо; говорить занадто тихо; темп дій уповільнений; під час виконанні дій за сигналом запізнюється та ін.

Егоцентричн ість

вважає, що всі іграшки, всі цукерки виключно для неї; прагне нав'язати свою гру дітям

Уникання розумових зусиль

не дивиться "мультики"; швидко стомлюється від доступного для віку розумового завдання

Дефіцит уваги

Не концентрує увагу на занятті; доводиться повторювати завдання по декілька разів; перепитує умови виконання завдання

Рухове розгальмування

(гіперактивність)



поспішно планує власні дії; встає на першій половині заняття, коли інші діти ще сидять; темп дій прискорений; кількість дій надмірна (багато зайвих рухів та ін.); швидко збуджується і повільно заспокоюється від шумної гри; починає діяти раніше домовленого сигналу та ін.

Мовне розгальмування

говорить занадто голосно, темп мови прискорений; переговорюється на занятті, незважаючи на зауваження дорослого та ін.

Нерозуміння складних словесних інструкцій

плутає або пропускає послідовність дій за словесною інструкцією дорослого

Нерозуміння простих словесних

інструкцій



орієнтується на наочний зразок поведінки або дій дорослого, а не на пояснення завдання

Знижена працездатність (розумова)

швидко стомлюється від завдання, яке потребує розумової активності тощо

Знижена працездатність

(фізична)



швидко стомлюється на прогулянці; втомлюється від фізичного навантаження, знижує працездатність на початку заняття; вимагає варіювання складності завдання, що не потребує розумових зусиль і т. ін.

Програма інтерв'ю з травмованою дитиною

Деякі факти про дітей, що постраждали від насильства

  • Дво-трирічні діти можуть розповісти про події, що відбуваються, точно згадати й описати події, що відбулися з ними

  • Діти, старші 3-х років змогли дати в суді адекватні показання.

  • Діти будь-якого віку можуть повідомити все, що вони знають, якщо задавати їм правильні запитання у відповідній формі.

Принципи проведення інтерв 'ю з дітьми, що постраждали від насильства

  1. Ми не «допитуємо» дітей.

  2. Діти й дорослі не говорять однією мовою.

  3. Суперечливість у показаннях дітей нормальна.

  4. Маленькі діти використовують слова в прямому значенні.

  5. Доросле використання мови не означає неодмінно наявність дорос­лих когнітивних і лінгвістичних умінь.

  6. Маленьким дітям дуже важко стежити одночасно за двома або більше думками.

  7. Діти не завжди можуть повідомити, що вони не розуміють питання.

  8. Реакція дітей на питання не є неодмінно відповіддю, якщо відповідь не містить необхідну інформацію.

  9. Діти не здатні давати «дорослі» пояснення особистих переживання.

Фази дослідницького інтерв'ю

1. Знайомство.

Відрекомендуватися: «Мене звати.... Я працюю



  • Я можу задати деякі питання двічі (якщо я не зрозумію)

  • Говори мені, якщо ти не зрозумів(ла) питання...

  • Скажи мені, якщо ти не знаєш відповіді

  • Скажи мені, якщо ти не впевнений у відповіді...

  • Виправ мене, якщо я неправильно зрозумів(ла) тебе...

2. Дослідження здатності дитини розуміти дорослого.
Розуміння:

  • часу (Скажи мені, який сьогодні день тижня, місяць; пори року);

  • кольору;

  • більше, ніж; менше, ніж...;

  • сухий - мокрий, твердий - м'який, до - після;

  • нагорі - унизу, усередині - за межами, спереду - позаду;

  • Доторкнися до свого носа...

  • Назви частини свого тіла...

3. Бесіда на головну тему.

Ознайомте дитину з темою сьогоднішньої розмови, уникаючи по мож­ливості таких сугестивних слів як: «важкий», «страшний», «насильство» і т.д.



4. Послідовність бесіди.

Домашнє життя дитини:



  • Як тебе звати, скільки тобі років, коли в тебе день народження?

  • Де ти живеш?

  • Хто живе разом із тобою? Школа і друзі:

  • У якій школі ти навчаєшся?

  • Як звати твою вчительку?

  • Що тобі в школі подобається найбільше?

  • Чи є в тебе найкращий друг?

5. Вільна розповідь дитини про насильство.

Підбадьорюйте дитину вільно розповідати про те, що трапилося, вико­ристовуючи коментарі з відкритим фіналом, такі як: «1 тоді...», «Розкажи мені про це більше...». Можна використовувати також звернення: «Твоя мами розповіла мені, що ти сказав (па) їй... (або «Я чув(ла), що з тобою щось трапи­лося...»), розкажи мені про це».



6. Уточнюючі питання фахівця під час бесіди.

Розглядайте необхідні теми в тому порядку, в якому дитина їх тор­кається, щоб уникнути зміни теми в ході інтерв'ю. З'ясуєте найбільш важ­ливі терміни та отримайте опис подій; у випадку, якщо вони здаються недостатніми, необхідно з'ясувати: де це трапилося; опис оточення; коли це трапилося, у який час - уранці, вдень, увечері, вночі, у яку пору року



Пам'ятка дітям і підліткам

«Як вижити, якщо ви у небезпеці»
До нападу:

Довідайтеся, хто зможе вам допомогти (рідні, близькі, соціальні служ­би, кризові центри, телефони довіри).



Під час нападу:

Обороняйтеся і захищайте себе.

Кличте на допомогу якнайгучніше (кричіть «Пожежа»).

Постарайтеся викликати міліцію.



Після нападу:

Негайно зверніться до травматологічного пункту. Навіть якщо зараз вам здається, що ви цього не потребуєте, медогляд допоможе вам зібрати необхідні докази для можливого судового розгляду. Правоохоронні орга­ни зобов'язані призначити експертизу. Якщо міліція відмовляється напра­вити вас до медичного експерта, зверніться до травмпункту або в поліклініку. Відповідно до ст. 20 Основ законодавства РФ «Про охорону здоров'я грома­дян» громадяни мають право на медичну експертизу. Крім того, якщо нена-дання допомоги лікарем стало причиною нанесення середньої або тяжкої шкоди здоров'ю особи, що звернулася по допомогу, він несе карну відпові­дальність згідно з ст.124 УКРФ1.

Простежте, аби лікар записав усю інформацію до медичної карги.

Зберігайте порваний одяг і зламані речі.

Розкажіть про все людям, яким ви довіряєте. Подзвоніть до кризового центру.

Якщо це трапиться знову, це може бути ще небезпечніше. Пам'ятайте - 70-80 % усіх убивств відбувається в родинах. Зверніться по допомогу негайно.



Що робити після прибуття міліції:

Зберігайте спокій.

Вимагайте, аби у вас прийняли заяву. Якщо працівники міліції відмов­ляться зробити це, вимагайте зустрічі з керівництвом.

Запишіть номер реєстрації заяви.

Покажіть міліціонерам тілесні ушкодження та нанесені збитки.

Якщо є можливість, скористайтеся фотоапаратом. Сфотографуйте тілесні ушкодження і завдану шкоду у будинку.

Розповідайте працівникам міліції про інші випадки застосування на­сильства порушником.

Розповідайте міліції про свідків. Бажано вказати їх імена, прізвища, адреси.


Анкета експертного опитування фахівців,

які працюють з дітьми - жертвами насильства
Шановні колеги! Наразі ми проводимо дослідження, яке має за мету вивчити проблеми сексуального насильства над дітьми. Ваші знання та досвід у цій галузі нададуть нам суттєву підтримку в нашій роботі. Просимо відпо­вісти на такі запитання. Отримана інформація конфіденційна і буде вико­ристана у наукових цілях.

  1. Як часто Ви стикаєтесь із сексуальним насильством над дітьми?

  2. За якими ознаками Ви визначаєте здійснене сексуальне насильство?

  3. Які, на вашу думку, розпізнавальні риси поведінки дітей, що стали жертвами насильства?

  4. Як Ви вважаєте, хто найчастіше здійснює насильство?

  5. Як Ви вважаєте, який вплив надалі справляє скоєне сексуальне на­сильство на дітей?

  6. Перерахуйте, будь ласка, методи, які Ви використовуєте під час ро­боти з цими дітьми.

  7. Наскільки ефективна, на Вашу думку, проведена з дітьми робота?

  8. Чи проводите Ви роботу із ґвалтівниками?

  9. Назвіть, будь ласка, критерії підвищення ефективності роботи з дітьми, що постраждали від насильства.

Дякуємо за участь у дослідженні!
Рекомендації щодо роботи з групами для попередження насильства

Що робити, якщо дитина повідомляє про насильство над нею?

Пам'ятка для шкільного персоналу
(Спеціальний комітет з насильства над дітьми Канади)

Якщо дитина розповідає вам про насильство:

  1. Поставтеся до дитини серйозно.

  2. Спробуйте зберігати спокій.

  3. Заспокойте та підтримайте дитину словами:

- «Добре, що ти мені сказала. Ти правильно зробила»;

- «Ти в цьому не винна»;

-- «Не ти одна потрапила в таку ситуацію, це трапляється також і з іншими дітьми»;

- «Мені треба сказати декому (соціальному працівникові та поліцейському офіцеру) про те, що це трапилося. Вони захочуть задати тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти почувала себе у безпеці» (Пам'ятайте, Ви можете показати дитині, що ви розумієте її почуття з цього приводу, але ви не повинні залишати дитині вибору.) Скажіть дитині: «Бу­вають такі секрети, які не можна зберігати, якщо тобі зробили погано».



  1. Не думайте, що дитина обов'язково ненавидить свого кривдника або гнівається на нього (він може виявитися членом родини, батьком або опікуном).

  2. Терпляче відповідайте на питання та розвіюйте тривоги дитини.

  3. Стежте за тим, аби не давати обіцянок, які ви не зможете виконати (наприклад: «Твоя мама не засмутиться» або «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять»).

Якщо дитина говорить про це в класі:

Покажіть, що ви прийняли це до відома, наприклад:

«Це дуже серйозно. Давай ми з тобою поговоримо про це пізніше», і змініть тему.

Організуйте якнайшвидше розмову з дитиною наодинці (наприклад, на найближчій перерві, під час перерви на обід). Процедура повідомлення: Процедури варіюють у різних установах і в різних законодавствах.

Ознайомтеся із правилами вашої школи і дійте відповідно. Деякі кроки

можуть частково відрізнятися від запропонованих тут.



  1. Повідомте директора про те, що дитина розповіла вам про насиль­ство (залиште дитину із секретарем або з іншим працівником школи, але не залишайте дитину саму).

  2. Повідомте владу самі, якщо директора або його заступника немає на місці.

  3. Уточніть конфесію (релігійну приналежність) дитини, якщо у вашо­му районі діє більш ніж одна організація з захисту дітей (ОЗД), з якою можна зв'язатися.




  1. Простежте щоб працівників ОЗД поінформували про те, скільки часу вони мають у своєму розпорядженні, щоб вони могли розрахувати свої дії.

  2. Зачекайте з повідомленням батьків доти, доки директор і співробіт­ники поліції або ОЗД не визначать найкращий час і спосіб, щоб це зробити.

  3. Плануйте подальші дії разом зі співробітниками поліції або ОЗД. З'ясуєте, чи збираються вони приїхати до школи або додому до дитини й коли саме, чи вони обмежаться тільки консультуванням.

  4. Повідомте поліції або ОЗД всю інформацію, що стосується дитини та її родини, яка може допомогти при плануванні подальших дій.

  5. Залишайтеся з дитиною, поки співробітники поліції або ОЗД не при­їдуть до школи, розуміючи, що дитині необхідна підтримка.

  6. Запитайте дитину, чи не бажає вона, щоб разом з нею залишився хтось із дорослих для підтримки при розмові з поліцією або ОЗД. Скажіть дитині про те, з ким вона може залишитися. Поважайте бажання дитини. Дитина може захотіти, а може й не захотіти, щоб з нею був хто-небудь дорослий.

  7. Проконсультуйтеся з поліцією та ОЗД перед тим, як відпустити дити­ну додому на обід або після школи, якщо їх представники ще не поговорили з дитиною.

  8. Обговоріть зі співробітниками ОЗД або поліції, якою інформацією ви можете поділитися з дитиною та її батьками, якщо вони ще не опитали дитину.

  9. Якщо дитина повідомила, що її кривдник - інший учень, уживайте тих самих заходів. Спочатку проконсультуйтеся з поліцією або ОЗД, перш ніж поговорити з цим учнем або з його батьками. Тільки поліція або ОЗД може спілкуватися з тим, кого обвинуватила дитина.

Після розкриття:

  1. Поговоріть з колегою або з кимось іншим, кому ви довіряєте, про свої почуття. Такі випадки завжди важко переживати, а Вам теж потрібна підтримка.

  2. Довідайтеся, чи зможете ви одержати інформацію про стан розслі­дування, про вжиті заходи тощо, і якщо зможете, то як.

  3. Підтримуйте зв'язок з дитиною, якій необхідна постійна підтримка (на­приклад, скажіть їй: «Якщо захочеш поговорити, я у твоєму розпорядженні»),

  4. Поважайте право дитини на усамітнення, не викриваючи її іншим шкільним працівникам та учням. Не відкладайте повідомлення. Пам'ятайте, якщо ви підозрюєте, що дитина стала жертвою будь-якого насильства, вп відповідальні перед законом і повинні сповістити про цс владі.

Порадник для вчителя з підтримки дитини в класі

після розкриття випадку насильства

(Спеціальний комітет з насильства над дітьми Канади)

Як учитель, ви можете спостерігати, що дитина починає виявляти агре­сивну або деструктивну поведінку в класі, їдальні або на шкільному подвір'ї, що може бути прямим результатом вчиненого над нею насильства.

У класі дитина може бути надмірно послужливою, не здатною зосере­дити увагу й зазнавати труднощів у спілкуванні з однолітками. Реакція деяких дітей може бути внутрішньою, вони переживають усе в собі, і їм може бути необхідна допомога, щоб вони змогли розповісти про свої по­чуття, довірити їх іншим. їх довіру підірвано, і їм необхідно заново вчити­ся довіряти людям.

На додачу до моделювання ненасильницької поведінки й створення се­редовища, безпечного й дружнього для дітей, педагог відіграє подвійну роль у забезпеченні безперервності реакції на розкриття випадків сексуального насильства над дитиною, будучи зобов'язаною особою, що повідомляє про насильство, а також педагогом, що сприяє профілактиці.

Однак роль педагога не закінчується після розкриття випадку насиль­ства. Педагог може і повинен відігравати істотну роль як учасник команди реагування (поліція - організація з захисту дітей (ОЗД) - батьки - соціальні працівники - органи охорони здоров'я - шкільна адміністрація), що допо­магає дітям відновлюватися після сексуального насильства. Те, що відбу­вається у класі, може мати дуже велике значення для тих учнів, які зазнали сексуального насильства.

Важливо пам'ятати, що діти можуть відновитися й відновлюються після сексуального насильства і що педагоги можуть, і навіть зобов'язані чітко переконати дитину, що «життя триває», звертаючись до наступних проблем:



  • захист від повторного насильства;

  • захист від ганьби;

  • нормалізація середовища.

Надаючи підтримку дитині, що стала жертвою сексуального насиль­ства, ви можете уявити собі інші ситуації, з якими ви добре впоралися (наприклад, смерть у родині, важка хвороба дитини, сепарація або роз­лучення батьків дитини), і перенесіть у цю ситуацію необхідні навички та мову.

Наприклад, якщо у дитини вкрали велосипед, їй допомагають зрозумі­ти, що у неї щось відібрали. Аналогічно, якщо дитина стала жертвою сексу­ального насильства, це значить, що її позбавили можливості самій відчути свою власну сексуальність. Таких дітей треба заспокоїти та виявити до них розуміння. Ви не будете уникати розмови про вкрадений велосипед, якщо дитина хоче про це поговорити, тс ж саме ви повинні зробити й у ситуаці­ях, що стосуються сексуального насильства.



Ви можете допомогти дитині, забезпечуючи наступне:

  • Нормальність: підтримуйте нормальний статус дитини в класі.

  • Інтимність: виражайте у доречний спосіб. Не вирішуйте за дитину, що вона хоче і чого не хоче. Запитуйте! Це допоможе вам виявляти тепле ставлення на рівні, комфортному для дитини.

  • Тепле ставлення: використовуйте нормальні вияви теплого ставлен­ня; нехай у вашому голосі відчувається тепло.

  • Схвалення: кивніть, підморгніть дитині, поставте якусь позначку на її роботі, — що завгодно, аби підкреслити значущість дитини, почуття її цінності, прийняття.

  • Сталість і передбачуваність: життя дитини поза класом може стати хаотичним. Клас може бути єдиним місцем, де дитина буде почувати себе нормально. Чітко визначайте ваші вимоги та очікування.

  • Почуття приналежності та включеності: демонструйте роботу ди­тини, втягуйте дитину в дискусію тощо.

  • Структура: спочатку дитина може хотіти, щоб їй говорили, що вона повинна робити і як реагувати, поки вона не зможе мобілізувати власні ресурси. Структура стане її безпекою.

  • Безпека й конфіденційність: підтримуйте звичний спосіб життя. Не обговорюйте деталі того, що трапилося з дитиною, будь з ким. Шукайте надійну підтримку для себе. Переживання дитини не призначені для персо­налу.

  • Поведінкові обмеження: деструктивна й антисоціальна поведінка по­винна твердо й постійно засуджувати.

  • Заохочення і стимуляція: доступність корисного матеріалу для читан­ня і художня творчість (наприклад, малювання) - це можливості для дитини висловити свої почуття.

Що ви можете сказати:

Діти, які стали жертвами насильства, можуть «відреагувати» свої по­чуття під час кризи (або під час кризи фази розкриття насильства, або з наближенням суду). Наступні твердження можуть допомогти їм краще зро­зуміти свою поведінку;



  • «Деякі діти так поводяться (назвіть характер поведінки), коли вони почувають себе... (назвіть, як дитина може почувати себе, наприклад, сумно, самотньо)».

  • «Діти, які стикаються з такою проблемою, іноді... (назвіть поведінку)».

  • «Коли це (назвіть поведінку) відбувається, у дітей звичайно буває дуже багато турбот».

  • «Ти не будеш так себе почувати завжди. Ллє тобі може знадобитися допомога, підтримка, щоб подолати це сьогодні».

Ці зауваження можуть допомогти зменшити ізоляцію дитини:

Показово, що травмовані діти часто негативно реагують на традиційні методи модифікації поведінки. Якщо дитина у вашому класі має труднощі з поведінкою, варто зібрати конференцію (педраду).

Якщо у вашій школі є консультанти або соціальні працівники, нехай вони попрацюють з дитиною. Це може допомогти знизити потребу дитини розповісти іншим дітям («Зі мною все в порядку?». «Я усе ще подобаюся людям?»), а отже, і стати жертвою пліток, глузувань тощо.

Дайте дитині знати, до яких дій ви готові (наприклад, що ви завжди готові з нею поговорити). Помилково переконувати дитину не думати про те, що трапилося, або забути про це. Про це треба говорити відверто. Діти будуть інтерпретувати мовчання як замовчування і, крім того, вирішать, що вони «погані».

Запитайте дитину, з ким ще вона може поговорити про свої почуття. «Я помітив, що останнім часом ти виглядаєш не дуже щасливою. Я за тебе турбуюся. Чи можу я шо-небудь зробити, щоб тобі допомогти? Може, ти хочеш ще з кимось поговорити?»

Поясніть дитині вашу роль і роль представників органів, що надають їй підтримку (працівник організації захисту дітей, соціальний працівник, кон­сультант та інші). Діти потребують багатьох безпечних можливостей роз­рядки своєї тривоги.



Скажіть дитині, яка стали жертвою насильства:

Я тобі вірю.

Мені шкода, що це з тобою трапилося.

Це не твоя провина.

Добре, що ти мені про це сказала.

Я постараюся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека.

Якщо реакція дитини виражається сексуально недоречним способом або дитина здійснює насильство над іншими дітьми, не зволікаючи, проконсуль­туйтеся з фахівцями у галузі захисту дітей. Шукайте підтримки для себе, якщо необхідно, з боку однолітків, адміністрації, соціальних служб та ін.

Як поводитися у випадку розкриття насильства:

Роль учителя в класі у тих випадках, коли дитина стала жертвою на­сильства, може бути як дуже необхідною, так і негативною. Усі члени колек­тиву повинні розуміти, який вплив справить на всіх розповідь дитини. У той же час вони повинні усвідомлювати, що дитині в цій ситуації необхід­но надати підтримку. Крім того, усі зобов'язані дотримуватися закону та повідомляти про випадки насильства у відповідні органи.



Щоб правильно реагувати на розкриття випадків насильства над дити­ною та забезпечити дитині необхідну підтримку, вчитель повинен бути впев-ненм у правильності своїх вчинків. Тривога з приводу почуттів, реакція на те, що сталося, і почуття відповідальності перед школою і громадськістю -усі ці почуття звичайні. Кожен учитель має досить великий досвід і навички у створенні та підтриманні хвилюючої, стимулюючої, творчої, теплої ат­мосфери, що характеризується також відчуттям передбачуваності та над­ійності, у якій діти можуть учитися й розвиватися.

Якщо дитина словами або поведінкою поінформувала свого вчителя про насильство - це значить, що вчитель досягнув успіху в забезпеченні необхідного для дітей середовища. Розмірковувати про це, про ваші власні почуття й про те можливе почуття дискомфорту, що вони у вас виклика­ють, - це краща підготовка до того, щоб упоратися з такою ситуацією. Учителеві може бути нелегко натренувати або підготувати свою реакцію на розповідь дитини, але все-таки йому варто з'ясувати для себе, якими є його власні цінності і страхи перед реакцією на дитину, що стала жертвою сексу­ального насильства. Краще розуміння наших власних реакцій на цю про­блему допоможе нам більш ефективно впоратися із ситуацією.
Каталог: download -> version -> 1330706559 -> module -> 5973095680 -> name
version -> О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл
version -> Тема. Історія як навчальний предмет і наука. Мета
version -> Завдання для IV загальнонаціонального етапу XI міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (2011) з клас
version -> 5 клас українська література василь симоненко. «Цар плаксій І лоскотон» Мета: ознайомити п'ятикласників з цікавими сторінками життя митця, його твором «Цар Плаксій І Лоскотон»
version -> Матвійчук К. В. Формування високої мовленнєвої компетентності особистості як шлях до її успішної соціалізації
version -> Iv узагальнення і систематизація знань
version -> Робота з обдарованими дітьми – діяльність заради майбутнього України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка