Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Кафедра медицини катастроф та військової медицини

Вона включає:

> витягування постраждалих з бойових машин, важкодоступних місць, осередків пожеж та з-під завалів тощо;

> гасіння палаючого одягу і запалювальних сумішей, що попали на тіло;

> надівання протигазу при знаходженні на зараженій місцевості;

> тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі;

> введення антидотів ураженим отруйними речовинами;

> усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові і можливих чужорідних предметів, фіксування язика при його западанні, введення повітропроводу;

> введення знеболюючих засобів за допомогою шприц-тюбика;

> накладання асептичної пов'язки на рану або опікову поверхню, а при відкритому пневмотораксі - окклюзивної пов'язки із використанням гумової обкладинки індивідуального перев'язувального пакету;

> іммобілізацію пошкоджених ділянок із використанням табельних і підручних засобів;

> часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри і дегазацію одягу, що прилягає до цих ділянок, за допомогою індивідуального протихімічного пакету;

> вживання антибіотиків, протиблювотних та інших лікарських засобів.

При наданні першої медичної допомоги в першу чергу використовуються індивідуальні засоби медичного захисту постраждалого і тільки після цього - індивідуальні засоби того, хто надає допомогу, а також засоби із сумки медичної військової чи сумки санітара.

Своєчасне надання першої медичної допомоги має надзвичайно велике значення. Досвід Другої світової війни показав, що біля 20% всіх вбитих могли б вижити, якщо б їм своєчасно була надана допомога на полі бою, хоча б у порядку взаємодопомоги. Біля 40% всіх поранених, загиблих на полі бою, померли від шоку і крововтрати. До 13% поранених надходили на полковий медичний пункт у вкрай тяжкому стані з наявною артеріальною кровотечею, без накладених джгутів, а 50% - з переломами кісток без іммобілізації.

У роки війни 1941-1945 рр. перша медична допомога надавалась у 5-9% випадків у порядку самодопомоги, у 32,3% - у порядку взаємодопомоги, у 53% - санітарами і санітарними інструкторами рот, у 2,6% - фельдшерами батальйонів, у 6,2% - лікарями частин. Тільки у 84,4% вона надавалась на полі бою.