Відповіді до практичних. Група №77 Практичне заняття 1



Скачати 51.44 Kb.
Дата конвертації11.05.2021
Розмір51.44 Kb.
#14898
Практичні
хірургія-3, Будова наркозно, хірургія-3, Практичні, Практичні, Практичні, Практичні, Практичні, Практичні, Практичні завдання, Практичні завдання

Відповіді до практичних . Група №77
Практичне заняття 1

1. Геронтологія як наука. Поняття старості і хвороби в похилому віці.

Геронтологія це наука про старість, старіння окремої людини, його біологічні механізми, темпи, особливості, чинники та ін.

Старість - це етап розвитку організму.

Хвороба - це порушення життєдіяльності, яке може виникнути в будьякому віці. В більшості геріатричних пацієнтів захворювання пов'язані з віковими змінами. Найчастіше вони прогресують без явних больових явищ і протягом довгого часу, тільки якісь додаткові фактори. (надмірне фізичне навантаження, інфекційні хвороби, простуди, стреси) можуть привести до проявлення хвороби.

Старість не є хвороба. Ці два поняття не можна змішувати.

Треба чітко розрізняти і поняття старіння і старості.

Старість - це закономірне настання періоду вікового розвитку. Старіння - це руйнівний процес, який настає внаслідок наростаючої з віком пошкоджуючої дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що веде до недостатності функцій організму. Старіння призводить до обмеження пристосування організму, розвитку вікової патології. Протягом життя у людини відбувається старіння одних складових елементів його організму і виникнення нових.


2. Особливості клінічного перебігу захворювань різних органів і систем в осіб похилого і старечого віку.

В середньому у старої людини можна виявити одночасно не менше п'ятьох хвороб. Найчастіше поєднуються атеросклероз судин серця і мозку, артеріальні гіпертензії, хронічний бронхіт, пухлини, гіперплазія простати, цукровий діабет, психічна депресія, катаракта, туговухість та ін.

Геріатричні хворі можуть страждати на хвороби, які виникли в них ще в молоді роки. Також в них можуть виникати і гострі, в тому числі інфекційні хвороби. Вікові особливості організму (атиповість, відсутність яскравих проявів хвороби) впливають на перебіг цих захворювань.

Діагностика, лікування, догляд за хворими старшого віку має свої особливості і часто ті методи, які використовують у молодих пацієнтів, не використовують у старих людей. Причини цього наступні:

1. Повільний і часто замаскований перебіг пневмоній, інфаркту міокарда, туберкульозу легень, цукрового діабету, пухлин.

2. Інші механізми розвитку хвороб (виразка при атеросклерозі).

3. Прихований перебіг катастроф в черевній порожнині, що вимагає невідкладного хірургічного втручання.

4. Гострі хвороби часто набувають субхронічної форми.

5.Ступінь важкості ураження організму не відповідає незначно вираженій симптоматиці захворювання.
3. Психологічні особливості взаємовідносин медичної сестри і хворих похилого віку.

Клінічні прояви хвороби , особливості психіки старшої людини вимагають певних особливостей в проведенні опитування і обстеження пацієнта.

На психологію старої людини, його орієнтацію в довкіллі впливають вікові зміни.

Збір анамнезу у такого хворого, який має порушення з боку декількох систем, триває набагато довше, як опитування молодої людини. Слід взяти до уваги, що у старої людини мають місце зниження слуху, зору і взагалі сповільнена відповідна реакція.

Якщо хворий постійно носить окуляри, або слуховий апарат, то їх потрібно використовувати під час опитування.

Говорити з старшими хворими людьми треба чітко, повільно, не кричати у вухо. Обличчя людини, що веде опитування повинно бути достатньо освітленим, тому що рух губ при розмові в певній мірі допомагає хворому зрозуміти звернену до нього мову.

Ящо хворий прийшов з родичами, то спочатку треба поговорити з ними (але у відсутності хворого). Це дозволяє виявити особливості особистості хворого, його взаємовідносини з родичами, можливості сім'ї в проблемі забезпечення домашнього догляду за пацієнтом. У випадку наявності змін з боку психіки опитування хворого обов'язково проводиться з участю рідних.

Загальний догляд за хворими похилого і старого більш складний і вимагає від медперсоналу більшої уваги і часу, ніж звичайний догляд. Понятгя "догляд за хворими" включає в себе не тільки фізичний догляд, але й відновлення порушених психічних і фізичних функцій, підтримання або розвиток соціальних зв'язків хворого з родиною і суспільством, в яке він може повернутись, та медичним закладом або закладом соціальної допомоги, в якому він знаходиться.

Основним принципом догляду є повага до особистості пацієнта, прийняття його таким, який він є, з всіма його недоліками (фізичними, психічними, подразливістю, розумовими розладами). Медсестра повинна знати, що ці недоліки в більшості випадків - прояв хвороби, а не старості і відповідний догляд може покращити стан здоров'я.

Практичне заняття 2



  1. Особливості етіології та патогенезу артеріальних гіпертензій в похилому і старечому віці.

Артеріальна гіпертензія зустрічається при захворюваннях різних органів і систем. Часто підвищення АТ є лише симптом. У похилому та старечому віці підвищення АТ найчастіше характерне для гіпертонічної хвороби і так званої склеротичної або ізольованої систолічної гіпертензії. Поєднання вікових, склеротичних і зв'язаних безпосередньо з гіпертензією змін органів і систем робить у геріатричному віці боротьбу з артеріальною гіпертензією з точки зору повного вилікування безперспективною. Але допомогти хворому уникнути важких ускладнень і продовжити йому життя - актуальна задача медперсоналу.

Особливості гемодинаміки:



  • підвищення АТ з віком (наслідок втрати еластичності судинної стінки та підвищення периферичного опору),

  • венозний тиск падає - наслідок ослаблення тонусу венозної стінки, зменшення її еластичності, що дає збільшення просвіту вен;

  • хвилинний об’єм серця знижується - обумовлено зменшенням ЧСС, а ударний об’єм серця зменшується;

  • перерозподіл реґіонарного кровообігу: мозковий і коронарний зберігаються, нирковий і печінковий значно знижуються, сповільнюється швидкість кровоплину, зменшуються потреби тканин в кисню.

Зниження скоротливої здатності міокарда є результатом прогресуючого склерозу міокарда, вогнищевої атрофії м’язових волокон, розростання сполучної тканини.

Розлади нейрогуморальної регуляції. Для старих людей характерна інертність судинних реакцій. Сила відповіді на безумовні та умовні рефлекси знижується. Відновний період подовжується. В похилому віці зменшується вплив симпатичної нервової системи на серцево-судинну систему (ССС), в той же час чутливість тканин до катехоламінів підвищується.

В процесі старіння зменшується вплив блукаючого нерва на серце, але чутливість його до холінергічного медіатора підсилюється. Ослаблення нервових впливів на ССС пов'язане з деструкцією нервового апарату і змінами в синтезі нервових медіаторів, воно відбувається нерівномірно, носить гетеротопний характер.

Особливості реакції на фізичне навантаження: характерним є зниження фізичної працездатності. На фізичне навантаження виникає виражена гіпертензивна реакція. Резерв приросту ударного об’єму серця на навантаження низький. У відповідь на навантаження спостерігаються сповільнені зміни геодинамічних і дихальних показників .

З віком рівень АТ підвищується. Цьому сприяє насамперед погіршення еластичності судин і здатності стінок аорти і її головних гілок розтягуватись. Цей процес відбувається також і в периферичних артеріях. Внаслідок таких процесів великі артеріальні судини, особливо аорта, втрачають свої властивості активного амортизатора кінетичної енергії серця, що призводить до вікового підвищення САТ.

Ускладнення артеріальних гіпертензій:

Кардіальні:

- гостра або хронічна серцева недостатність;

- прискорений розвиток атеросклерозу вінцевих судин із симптомами стенокардії або інфаркту міокарда;

- аритмії/блокади (частіше ЛНПГ).

Аортальні:

- атеросклероз;

- розшаровуюча аневризма.

Симптоматична артеріальна гіпертензія (САГ)

САГ - це захворювання, що супроводжується підвищенням САТ.

Причини:

1. Атеросклероз з зниженням еластичності артерій, зниженням функції барорецепторів дуги аорти, ішемією головного мозку і нирок.

2. Порушення кисневого обміну, забруднене використання кисню тканинами організму. Щоб покращити утилізацію кисню, спрацьовує механізм збільшення серцевого викиду, що збільшує рівень САТ.

3. Збільшення хвилинного об’єму, загального еластичного опору артеріальної системи.

4. Крім артеріальної гіпоксемії виникає і венозна гіпоксемія, на що організм відповідає підсиленням дихальної функції і збільшенням об’єму кровообігу.


Особливості клініки САГ

Скарги: головокружіння, головний біль, шум в голові, вухах, задишка при фізнавантаженні. Скарги непостійні, пов’язані з періодами високого АТ. На цьому фоні - ГХ їх особливість: немає вираженого емоційного забарвлення мало клінічних проявів важкість стану зростає поступово, періодично покращення стану змінюється погіршенням.

Ґенез ГХ може бути пов’язаний з ішемією різних відділів головного мозку, порушенням кровообігу в вертебро-базилярній системі або гострою коронарною недостатністю.

Перебіг ГХ часто доброякісний: хворий може навіть не знати про підвищення АТ.

Об’єктивно. ЧСС не змінюється, ДАТ нормальний, границі серця зміщені вліво помірно, судинний пучок розширений до 7-8 см. Посилення ІІ тону на аорті. На верхівці тони серця приглушені, може вислуховуватись функціональний систолічний шум.

В перебігу САГ немає стадійності, її клініка визначається локалізацією атеросклерозу і наявністю або відсутністю СН.

Диференціюють САГ з іншими АГ та ГХ. Чим пізніше виникла АГ, тим триваліший і доброякісніший її перебіг, чим менше у хворого скарг і виражених функціональних розладів в діяльності різних органів, тим більше підґрунтя для того, щоб діагностувати у хворого САГ, а не ГХ.

Типи гіпертонічних кризів в геріатричних хворих.

Гіпертонічний криз - це основа гіпертонічної хвороби.

Гіпертонічні кризи класифікують як:

1.Неускоаднений криз (без гострого або прогресуючого ураження органів - мішеней).

2.Ускладнений гіпертензивний криз.

- інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, набряк легень, гострі тахіаритмії;

- інсульт, транзиторна ішемічна атака, еклампсія, гостра енцефалопатія;

- розшаровуюча аневризма аорти.

Вони відмічаються у 20-35% хворих.

Клініка: раптовий початок з головного болю, головокружіння, шум у вухах, мерехтіння чорних «мушок» перед очима, кардіалґія, нудота, блювота, почервоніння або блідість шкіри, напружений пульс, тахіабо брадикардія, АТ підвищений. Триває 2-3 год -декілька днів.

Основною лікувальною метою є зниження АТ до такого рівня, який добре переноситься -бажано до 140/90 мм рт ст. Недопустиме різке і швидке зниження АТ.


3. Вікові зміни обміну речовин, які призводять до розвитку атеросклерозу та ішемічної хвороби серця в похилому віці. Надати екстренну долікарську допомогу при приступі стенокардії у хворих похилого і старечого віку.

ІХС - це гостра або хронічна дисфункція серцевого м’яза, яка зумовлена порушенням рівноваги між енергетично-кисневою потребою міокарда і коронарним кровообігом.

Основним причинним фактором її є атеросклероз вінцевих судин.

Атеросклероз - хронічна прогресуюча хвороба артерій еластичного або еластично-м’язового типу з вогнищевою інфільтрацією ліпідами, наступним реактивним розростанням сполучної тканини, відкладанням солей кальцію. Це веде до звуження артерій, порушення притоку крові до тканин (ішемія), дистрофії, фіброзу, некрозу.

Стенокардiя (СТ) - найбiльш частий синдром IХС. Стенокардiя - це гострий напад болю за грудниною тривалiстю 5-10 хв з iррадiацiєю в лiву руку, лiву половину грудної клiтки, нижню щелепу, епiгастральну дiлянку. Бiль тиснучого або пекучого характеру, нерiдко супроводжується страхом смертi, як правило, виникає пiд впливом фiзичного або психоемоцiйного напруження.

Перша допомога при нападі стенокардії



  • посадити або покласти людину, забезпечивши доступ свіжого повітря, розстебнути тісний одяг, відкрити вікна, якщо напад стався в приміщенні.

  • заспокоїти та не дозволяти вставати;

  • дати таблетку нітрогліцерину під язик. Полекшення зазвичай проходить вже через 2-3 хвилини, якщо цього не сталося, дати ще одну таблетку.

  • крім нітрогліцерину, під час нападу необхідно прийняти 150-300 мг аспірину, це може попередити тромбоз і захистити від некрозу міокарда.

У більшості випадків біль вгамовується через 5-10 хвилин, однак при серйозних порушеннях може тривати довше.
Практичне заняття 3

1. Вікові особливості системи травлення. Етіологія, патогенез розвитку гастритів,

виразкової хвороби у хворих похилого і старечого віку.

Вікові зміни зміни в ротовій порожнині:

- зменшення об'єму ротової порожнини;

- атрофія м'язів обличчя і кісток, при чому в/щелепа більше зменшується, ніж нижня, а це змінює прикус та ускладнює відкушування їжі і жування;

- зуби стираються, емаль зубів набуває жовтого кольору;

- згладжуються сосочки язика;

- атрофуються слинні залози, зменшується продукція слини, виникає сухість в роті, тріщини язика і губ.

Вікові зміни стравоходу :

Стравохід - помірно подовжується внаслідок викривлення грудного відділу хребта, розширення дуги аорти:

- атрофія слизової стравоходу;

- зменшення секреторних клітин стравоходу;

- м'язові волокна гинуть, заміщуються сполученою тканиною;

- внаслідок зниження тонусу структура стравоходу спостерігається почастішання шлункового рефлюксу.

Вікові зміни шлунку :

- зменшення товщини слизової шлунку із зменшення кількості секреторних клітин;

- зменшується кількість функціонуючих капілярів, в наслідок чого порушується кровопостачання стінки шлунку;

- атрофія м'язового шару шлунку.

Все це веде до зниження секреторної і моторної функції шлунку.

Вікові зміни кишок :

- збільшення загальної довжини, особливо товстої;

- атрофія слизової, що зменшує перетравлення їжі, всмоктування вуглеводів, білків, жирів;

мікрофлора кишок змінюється: зменшується кількість молочнокислих бактерій, а бактерій гнилісної групи значно збільшується. Це сприяє росту продукції ендотоксинів і приєднанню патологічних процесів в кишечнику.


Хронічний гастрит (ХГ)

Це прогресуючий запальний процес, який вражає слизову та підслизову оболонку, завдяки чому зменшується кількість секреторних клітин.

Причини:

- Гелікабактерна та вірусна інфекція;

- порушення режиму харчування;

- переїдання;

- прийом гарячої або холодної їжі (систематично);

- зловживання алкоголем;

- куріння;

- порушення в системі нейрогуморальної регуляції;

- дуоденогастральний рефлюкс;

- хронічні запальні вогнища в інших органах.

Клінічні прояви ХГ в похилому і старечому віці:

- шлунковий дискомфорт (нудота, блювота, розпирання і важкість в животі, болі);

- страждає загальний стан, але помірно;

- маса тіла зменшується незначно;

- хвилеподібний перебіг;

- диспепсичний синдром виражений більше, ніж больовий;

- секреторна недостатність виражена: атрофічний гастрит з ахлоргідрією і ахілією складає 40-60%.

Діагностиці допомагає рентгендослідження, гастроскопія з біопсією і гістологічним дослідженням, визначення функціонального стану секреторного апарату шлунка.

Виразкова хвороба- це хронічне рецидивне захворювання, при якому виникає дефект слизової оболонки внаслідок дії патологічної флори (гелікобактер) та порушення трофіки слизової оболонки.

Розрізняють виразкову хворобу, яка виникла :

1. в молодому віці і зберігається з роками ("рання");

2. в похилому і старечому віці ("пізня");

3. "старечі виразки" - це симптоматичні виразки при хр. захворюваннях системи, дихальної с-ми, крові, прийомі медикаментів (преднізолон, серцеві глікозити).
Особливості клінічних проявів:

1. Зменшення сезонності, переважає прогресуючий тип перебігу захворювання з довготривалими загостреннями;

2. Приєднання патології жовчного міхура, підшлункової залози;

3. Супроводжується зниженням підшлункової секреції;

4. Термін рубцювання довготривалий;

5. Біль має ряд особливостей:

- помірний або відсутній;

- постійний, не залежить від прийому їжі;

- а-типовість локалізації: під грудиною або за, іррадіює в спину, л/руку, ділянку серця, в підребер'я.

6. Виражений диспепсичний синдром;

7. Скрита кровотеча, часом з перфорацією ;

8. Злоякісне переродження;

9. Рубцеві стенди бувають рідко але якщо вони виникають, то декомпенсація стенду настає дуже швидко.


  1. Особливості клінічної картини і діагностики гепатитів у геріатричних хворих.

Хронічний гепатит (ХГ) у людей старших вікових груп як правило є продовженням хронічного вірусного процесу, який виник ще в молодому віці. Є декілька типів перебігу ХГ : ін апаратний або безсимптомний, малосимптомний (персистуючій), активний.

Ускладнення: цироз і рак печінки з усіма їхніми наслідками.

Аутоімунний гепатит (АІГ) розвивається майже у 20% пацієнтів після 60 років, хвороба є прогресуючою і виявляється несподівано, оскільки асцит і цироз – це типові прояви цього захворювання на момент діагностування. Відмінностей в клінічній картині і лікуванні між молодими і літними пацієнтами з АІГ немає.


  1. Особливості клінічної картини і діагностики холециститів у геріатричних хворих.

Хронічний холецистит (XX) може бути калькульозним або некалькульозним. Частіше він спостерігається у жінок, особливо повних. У старих людей XX — це, як правило, продовження багаторічного процесу, який почався ще в молодому віці. Некалькульозний XX в геріатричному віці буває рідко. Клінічне характеризується помірною інтенсивністю больових приступів. При латентному перебігу - диспепсичний синдром. Після порушення дієти - жовчна колька.
Хронічний калькульозний холецистит (XКX) характеризується часто атиповим перебігом: диспепсичний синдром, аналогічний хр. гастриту: скарги на поганий апетит або його відсутність, гіркоту в роті, нудоту, блювоту, дискомфорт в в/половині живота. Типові приступи жовчної кольки рідкі. Хворі відмічають лише легкі болі або відчуття тиску в правому підребер'ї, частіше після порушення дієти. Такий атиповий перебіг приступу обумовлений:

  • зниженням тонусу мускулатури ж/міхура і сфінктерів;

  • віковою атрофією;

поєднанням XX з хронічним запальним процесом в шлунку, 12-п. кишці, підшлунковій залозі або в кишечнику.

Рефлекси жовчного міхура можуть провокувати приступи стенокардії.


Практичне заняття 4

  1. Вікові зміни дихальної системи, бронхіального дерева.

В процесі старіння відбуваються зміни органів дихання як морфологічні так і функціональні, а також тканин, які беруть участь в реалізації функції дихання.

1. Зміни з боку кісткового апарату грудної клітки: хрящі ребер втрачають пластичність, зменшується рухливість ребернохребцевих з’єднань, окостеніння зв’язок. Внаслідок цих процесів виникає деформація; грудна клітка змінює свою конфігурацію: витягнута вперед, сплющена з боків. Об’єм рухів грудної клітки знижується.

2. Зміни з боку м’язового апарату: міжреберні м’язи і діафрагма зменшуються в своїй масі, заміщуються фіброзною тканиною. Це ще більше зменшує рухливість грудної клітки при диханні.

3. Зміни в трахеї і бронхах: слизова атрофується, кількість секрету зменшується, витончується м’язовий шар бронхів, трахея кальцинується. Навкруги бронхів розростається сполучна тканина. В бронхах виникають випинання, просвіт їх звужується. Перистальтика бронхів зменшується. Внаслідок атрофії слизової і зменшення бронхіального секрету знижується кашльовий рефлекс, тобто самоочищення бронхів зменшується.

4. Зміни в альвеолах: стінки альвеол витончуються, а в деяких місцях потовщуються за рахунок фіброзної тканини. Просвіт деяких альвеол заповнюється сполучною тканиною з виникненням зони склерозу різних розмірів. Сполучнотканинний каркас легень стає ригідним. Внаслідок цих змін зменшується вентиляційна здатність легень.

5. Зміни капілярів стають ригідними, порушується їх проникливість. Поступово зменшується кровонаповнення судин.

6. Знижується функція зовнішнього дихання: погіршується бронхіальна прохідність, ЖЕЛ, дихальний об’єм, резервний об’єм вдиху і видиху падає, а залишковий об’єм зростає. Поряд з цим зменшується максимальна вентиляція легень, тобто страждає механічна функція легень. Це є причиною легкої появи задишки у старих людей при фізичному навантаженні. Вентиляційна функція легень падає.


  1. Особливості етіології та патогенезу бронхітів у хворих похилого і старечого віку. Клініка і діагностика гострого та хронічного бронхітів у осіб похилого віку. Особливості лікування і профілактики бронхітів у хворих похилого і старечого віку.

Гострий бронхіт - захворювання, що характеризується дифузним пошкодженням слизової оболонки бронхів.

Причини: віруси (аденовірус, риновірус), бактерії, пил та ін.

Провокуючі фактори: ГРЗ, грип, хр. вогнища інфекції, тонзиліт, куріння, алкоголь, кіфосколіоз.

Клінка:

Якщо запалення вражає тільки великі бронхи порушень бронхіальної провідності немає і хворий легко відкашлює харкотиння.

Якщо ж запальний процес уражає лише дрібні бронхи, в яких немає кашльових рецепторів, то в цих випадках задишка може бути єдиним проявом бронхіту.

У старих людей частіше спостерігається поєднання запалення дрібних і середніх бронхів. Це спричиняє порушення бронхіальної провідності. В таких випадках харкотиння відкашлюється важко і спостерігається тяжка задишка. Перебіг захворювання залежить від виду збудника при грипозній етіології приєднується враження трахеї з болями і саднінями за грудиною, герпесні висипання на губах, запалення слизової носоглотки з цятковими крововиливами, прожилками крові в харкотинні, скарги на відчуття лоскоту, пекучості за грудиною. Загальна слабість, температура, сухий кашель. пізніше приєднується слизисто-гнійне харкотиння.

Гострі явища як правило зменшуються через 3-5 днів, а кашель може утримуватись ще протягом місяця тому, що функція зовнішнього дихання і бронхіальна прохідність відновлюються дуже повільно. При аденовірусній інфекції бронхіт супроводжується кон"юнктивітом, фарингітом, ринітом зі значними серозними виділеннями. Підвищення температури може тривати 7-10 днів.

При парагрипі перебіг захворювання нетяжкий, але приєднується ларингіт з втратою голосу, рініт. Через 2-3 дні можуть виникнути диспепсичні розлади.

Лікування

1) ліжковий режим при тяжкому стані. Напівсидяче положення, часті зміни положення в ліжку для покращення вентиляції легень;

2) сульфаніламіди подовженої дії (сульфален, бісептол):

3) напівсинтетичні антибіотики (ампіцилін, еритроміцин);

4) знеболюючі і протизапальні (аспірин, анальгін).

5) при сухому кашлі протикашльові препарат (кодеїн, лібексин), при вологому відхаркувальні засоби (настій кореня алтея, мукалтин, бромгексин);

6) при явищах обструктивного синдрому - еуфілін, теопек, теодур, солютан. 7) фізотерапевтичне лікування: банки, гірчичники, інгаляції з відварами ромашки, звіробою, евкаліптовою олією, УФО, УВЧ, індуктотермія.
Хрорнічний бронхіт - захворювання, що супроводжується кашлем із виділенням харкотиння не менше 3 місяців на рік, протягом 2 років, за умови відсутності інших захворювань дихальних шляхів. Це найбільш розповсюджене хронічне захворювання органів дихання у людей похилого і старечого віку.

Причини :

- дія на слизову оболонку бронхів тютюнового диму;

- забрудненість, повітря;

- метеорологічні умови;

- інфекція;

- захворювання серця з застійними явищами в легенях;

- гострі хвороби бронхолегеневої системи (гострі бронхіти, пневмонії).

Класифікація:

1) гострий неускладнений із виділеннями слизового харкотиння без порушення вентиляції;

2) гнійний із виділенням гнійного харкотиння;

3) обструктивний із стійким порушенням вентиляції легень;

4) гнійно-обструктивний.

Основні симптоми :



  • при простому бронхіті кашель частий сухий, переважно вранці після сну, харкотиння скудне до 20мл за добу.

  • при гнійному кашель постійний, харкотиння слизисто-гнійне до 100 мл/добу. Під час загострення -підвищення температури до 37-380С, посилюється пітливість, при аускультації сухі і вологі хрипи.

Хронічний обструктивний бронхіт (65% серед ХБ) характеризується експіраторною задишкою, малопродуктивним кашлем, харкотиння виділяється важко, кількість невелика. Аускультативно - послаблене везикулярне дихання з подовженим видихом, сухі свистячі і вологі хрипи. Гнійно-обструктивна форма клінічно нагадує обструктивну, але перебігає тяжче. Харкотиння гнійне, ускладнюється бронхосктазами.

Хронічний бронхіт супроводжується дихальною недостатністю.

Розрізняють 3 ступені дихальної недостатності:

I - задишка при фізичному перевантаженні;

II - задишка при щоденних навантаженнях, ціаноз нерізкий, виражена втомлюваність, в диханні бере участь допоміжна мускулатура;

III - задишка в спокої, ціаноз і втомлюваність різко виражені, допоміжна мускулатура постійно бере участь в диханні


Лікування в період загострення ХБ:

  1. антибактеріальні препарати (антибіотики, сульфаніламіди).

2) для відновлення бронхіальної прохідності: пуринові похідні (еуфілін, теопек); холінолітики (атропін, платифілін, атровент); симпатоміметики (ефедрин, ізадрин. беротек).

3) відхаркуючі: ацетил цистеїн, бромгексин, трипсин при гнійному харкотинні, настої трав термопсісу, іпекакуани, подорожника;

4) при надсадному кашлі - лібексин, тусупрекс, стоптусин;

5) для боротьби з гіпоксією - оксигенотерапія;

6) для підвищення захисних сил організму, вітаміни, екстракт алое, ФІБС, імуностимулятори (продігіозан. левамізол та інші);

7) фізичні методи лікування: інгаляції антибіотиків. антисептиків (фурацилін), фітонцидів (часник, хрін),бронхолітиків; УФО, електрофорез з еуфіліном. кальцієм, йодом; індуктотермія, парафіново-озокеритові аплікації, поступальний дренаж масаж грудної клітки, дихальна гімнастика.

Практичне заняття 5

1.Анатомо-фізіологічні властивості інкреторної функції підшлункової залози. Механізми регуляції вмісту цукру в крові.

Підшлункова залоза це орган травної системи який продукує різні ферменти і гормони. У нього є дві функції – це інкреторна функція (ендокринна, внутрішньо-секреторна) і зовнішньо-секреторної функція – екзокринна діяльність.

Внутрішньо-секреторна частина підшлункової залози відповідає за нормальну концентрацію цукру в людському організмі. Вміст глюкози регулюють певні гормони. Їх функціональність описана інкреторним механізмом процесів, що відбуваються це так зване скупчення клітин (панкреатичні острівці)які виділяють гормон глюкагон і інсулін.

Інсулін - знижує концентрацію цукру, глюкагон - збільшує вміст цукру. Якщо спостерігається дефіцит інсуліну, то виникає хронічне захворювання – цукровий діабет. Його буває мало, або він зовсім не синтезується. Цю патологію зараховують до найбільш складним хворіб підшлункової залози внутрішньої секреції. При перебігу цукрового діабету функціональність внутрішніх органів значно порушується, що призводить до розвитку ускладнень. На тлі відсутності корекції глікемії існує загроза не тільки для здоров’я, але й життя хворого. Внутрішньо-секреторна функція підшлункової залози порушується внаслідок різних причин – вікові зміни в організмі, неправильне харчування, гіподинамія, патології травного тракту, шлунково-кишкового тракту та ін.

2. Що таке діабет і чим він небезпечний?

Цукровий діабет (ЦД) – це захворювання, обумовлене абсолютним або відносним дефіцитом інсуліну і порушенням всіх видів обміну речовин, в першу чергу – вуглеводного.

Цукровий діабет – одне з найпоширеніших захворювань, з кожним роком частота його зростає. Поширеність ЦД пов’язують з зміною факторів зовнішнього середовища, особливостями популяцій (генетичними, демографічними), концентрацією факторів ризику захворювання в популяціях (надмірна маса тіла, артеріальна гіпертензія, значна частота серцево – судинних захворювань, порушення ліпідного обміну ).

Цукровий діабет виникає на тлі інсулінової недостатності – абсолютної або відносної. Дефіцит інсуліну призводить до порушення обміну речовин. Порушується проникнення глюкози в клітину, її перетворення в глюкозо– 6-фосфат із звільненням енергії;

Порушується утворення глікогену, відкладання його в печінці, м’язах, серці. Порушується синтез ліпідів і підвищується ліполіз, нагромаджуються неетерифіковані жирні кислоти (НЕЖК), кетонові тіла, які отруюють організм, зростає рівень β-ліпопротеїдів низької і дуже низької густини та холестерину. Підвищується глюконеогенез, знижується синтез білків;

При відсутності інсуліну не засвоюється фосфор, калій, магній;

Недостатня дія інших анаболічних гормонів – соматотропного гормону, андрогенів, естрогенів.

Дефіцит інсуліну абсолютний або відносний веде до невикористання глюкози, яка в надлишку циркулює в крові, поступає в сечу, що викликає поліурію (кожний грам глюкози забирає з собою 20 мл води); полідипсію, поліфагію, схуднення, дегідратацію, загальну слабість, у важких випадках – кетоацидоз. Чим глибші розлади вуглеводного обміну, тим більші зміни в обміні ліпідів, білків, води і електролітів.

3.Визначення типу ЦД. Діагностичні критерії 1 і 2 типів діабету.

Цукровий діабет буває наступних типів:

Перший тип характеризується дефіцитом інсуліну, при цьому глюкагон в нормальних межах або трохи вище допустимих меж.

Другий тип захворювання протікає на тлі нормальної кількості інсуліну, однак проявляється синдром інсуліно-резистентності.

Враховуючи клінічні і лабораторні дані розрізняють легку, середню і тяжку форми ЦД:

а) легка форма – вміст цукру в крові до 8,3 ммоль/л, в сечі – до 20 г/добу, компенсація дієтою;

б) середньої важкості – глікемія до 14 ммоль/л, глюкозурія від 20г/добу до 40 г/добу, компенсація досягається прийомом цукрознижувальних таблеток і інсуліну до 30-40 ОД;

в) важка форма – глікемія вище 14 ммоль/л, глюкозурія більше 40 г/добу, схильність до кетоацидозу, компенсація – інсулін більше 60 ОД. Ретинопатія, нефросклероз, органічні зміни з боку нижніх кінцівок також відносяться до важкої форми навіть при невисокій глікемії і глюкозурії.

За перебігом ЦД поділяється на: інсулінозалежний діабет (І типу)

а) аутоімунна форма (антитіла до островців підшлункової залози),

б) вірусіндукована форма (бета-тропні віруси – епідемічного паротиту, краснухи, епідемічного гепатиту) – у хворих швидко з'являються антитіла до ендогенного інсуліну,

в) повільнопрогресуюча форма – 2-3 роки можуть обійтися без інсуліну, але потім призначають його.

інсулінонезалежний діабет (ІІ типу) – 90% мають зайву вагу. Головна причина -переїдання і ожиріння.

Практичне заняття 6

Особливості перебігу хвороб крові (лейкозів) в геріатрії.

Серед всіх захворювань крові на частку лейкозів у людей геріатричного віку припадає до 55%. Найчастіше зустрічаються хронічний лімфо-лейкоз, хронічний моноцитарний лейкоз, хронічний мієлолейкоз та гострий лейкоз.
Особливості клініки гострого лейкозу:

- скарги на задишку, серцебиття, загальну слабкість, кровоточивість - геморагічний синдром проявляється кровотечами з носа, ясен, синцями, можуть бути крововиливи у внутрішні органи - виражена анемія і тромбоцитопенія лейкопенія у 50% хворих лімфовузли і селезінка рідко збільшуються, часто виникають ускладнення: пневмоніі, сепсис, виразково-некротична ангіна.

Хронічний лімфолейкоз -це доброякісна пухлина лімфоідної тканини. Хворіють переважно чоловіки похилого віку. Перебіг переважно доброякісний. Клініка:


  • збільшення в розмірах лімфовузлів, селезінки, печінки, часто лімфоідна інфільтрація шкіри;

  • кров - лейкоцитоз з лімфоцитозом, клітини лейколізу Боткіна-Гумпрехта, анемія, тромбоцитопенія;

  • інфекційні ускладнення внаслідок ослаблення імунітету - неповноцінні лімфоцити В перебігу розрізняють 3 стаді: початкова, розгорнута, термінальна.

Хронічний мієлолейкоз зустрічається частіше в середньому і похилому віці. В основі хвороби - пухлина з клітин мієлоїдного ряду, які не втрачають здатності диференціювання до зрілих клітин.

В перебігу розрізняють початкову стадію (клінічної симптоматики немає, визначають початкові зміни в периферичній крові), розгорнуту (збільшена селезінка, печінка, в крові лейкоцитоз з зсувом в формулі крові вліво, наявність метамієлоцитія, мієлоцитів, проміелоцитів, міелобластів, еозинофільно-базофільна асоціація, спочатку еритро- і тромбоцитоз, потім анемія і тромбоцитопенія). В термінальній ст. - бластний криз із злоякісним перебігом - нагадує гострий лейкоз.


Хронічний моноцитарний лейкоз зустрічається переважно в похилому віці. Характеризується гіперплазією кісткового мозку з розростанням клітин моноцитарного ряду.

Клініка:


- доброякісний перебіг збільшення селезінки;

- геморагічний синдром;

- в крові - моноцити до 20-40% ;

- в кістковому мозку поліморфно-клітинна гіперплазія із збільшенням кількості клітин моноцитарного ряду;

- пізніше приєднується анемія, тромбоцитопенія.

2. Вікові зміни нирок і сечових шляхів. Етіологія і патогенез гострого і хронічного пієлонефритів у хворих похилого і старечого віку.

Вікові зміни нирок:

- з віком втрачається 1/3 - 1/2 нефронів, а ті клітини, що лишилися, гіпертрофуються компенсаторно;

- розростається сполучна тканина, формується віковий нефросклероз;

- знижується потреба в кисні;

- зменшується кількість мітохондрій у клітинах;

- знижується загальна АТФазна активність, що в цілому вказує на зменшення інтенсивності енергетичного обміну в нирці;

- знижується фізіологічний рівень ниркового кровотоку, клубочкової фільтрації;

- знижується екскреторна (азото-, водо-, електролітновидіьна) функція нирок;

- формується вікова ниркова гіпофункція;

- зменшується роль ниркової іннервації, збільшується значення гуморального впливу;

- ниркові чашечки, миски, сечоводи ущільнюються, втрачають еластичність;

- збільшується частота рефлюксів.

 Сечовий міхур:


  • стінка потовщується, ущільнюється;

  • ємність його зменшується, що сприяє почастішанню сечовипускання;

  • послаблюється функція сфінктерного апарату, що зумовлює нетримання сечі.

Гострий пієлонефрит - гостре бактеріальне захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців.

Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або висхідним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, ереохолодження, розлади сечовиділення, застій сечі в мисці, цукровий діабет. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можливе внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок.

Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостсматозний нефрит, абсцес і карбункул нирки). Запалення мисок буває одно- і двобічним, залежно від анатомічних особливостей.
Клінічно гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38—40°С. Хворі відчувають тупий біль у попереку і в підребер'ї, який посилюється при зміні положення тіла, їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначити напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастернацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостерігаються рефлекторні метеоризм, нудота, блювання. Також клінічний перебіг захворювання - залежить від шляху проникнення інфекції: при гематогенному — переважають загальні симптоми, при уроґенному — місцеві. В тяжких випадках можливий розвиток септичного стану — уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.
Хронічний пієлонефрит — захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців, яке є наслідком гострого пієлонефриту з поступовим ураженням клубочків і кровоносних судин нирок.

Перехід гострого пієлонефриту у хронічний спричиняється тривалими патологічними процесами в нирках і сечовивідних шляхах, функціональними змінами сечових шляхів, хронічними запальними процесами в організмі, хронічними інтоксикаціями, ожирінням, цукровим діабетом, неефективним лікуванням гострого пієлонефриту.

Хронічний пієлонефрит може перебігати упродовж багатьох років під «маскою» різних захворювань. Враховуючи локалізацію ураження нирок, одно або двобічність процесу, ступінь пошкодження ниркової паренхіми, розрізняють латентну, рецидивну, гіпертензивну, анемічну і азотемічну форми хронічного пієлонефриту.

Захворювання може перебігати безсимптомно, із субфебрильною температурою, легким ознобом, почуттям розбитості. Іноді виникають гарячкові загострення, біль в ураженій нирці. Під час об'єктивного дослідження визначають позитивний симптом Пастернацького. При прогресуванні хвороби розвивається синдром артеріальної гіпертензії з гіпертонічними кризами, болем у ділянці серця, приступами ядухи, анемічний синдром, хронічна ниркова недостатність.

3. Особливості перебігу гострих порушень мозкового кровообігу в людей похилого віку. Профілактика динамічних і гострих порушень мозкового кровообігу у хворих похилого і старечого віку.
Гостре порушення мозкового кровообігу є не тільки медичною, але й соціальною проблемою через свою поширеність, тяжкість захворювання, швидкий, деколи блискавичний перебіг, високий рівень смертності та інвалідизації.

В поняття стійких порушень мозкового кровообігу входить "інсульт" або "мозковий інфаркт".

Інсульт – це гостре порушення мозкового кровообігу, внаслідок якого виникає пошкодження частини головного мозку. Дане порушення мозкових функцій переважно судинного ґенезу з загальною і вогнищевою симптоматикою тривалістю більше 24 годин. Інсульт найчастіше є ускладненням гіпертонічної хвороби і розвивається на фоні різкого підвищення артеріального тиску.

Існують два різновиди інсульту:



  • геморагічний, який викликаний розривом мозкової артерії, при даному інсульті визначаються крововиливи або в мозкову тканину, або під оболонки мозку;

ішемічний, при якому артерія, що постачає кров у мозок, закупорюється тромбом або спазмується.

Розрізняють два типу геморагічного інсульту:

1.Субарахноїдальний крововилив — гостре порушення мозкового кровообігу, що виникає внаслідок крововиливу в субарахноїдальний простір і супроводжується структурними та морфологічними змінами в тканинах мозку і стійкими органічними неврологічними симптомами.

В клініці переважають симптоми подразнення оболонок мозку: головний біль, що носить гострий характер або свердлячий біль з різною локалізацією, раптова блювота, головокружіння, шум у вухах, збудження, епілептичні напади, іноді різкий підйом АТ.

Рано з'являються менінгіальні симптоми, гаснуть колінні і ахілові рефлекси.

Обличчя хворої гіперемоване, температура підвищена, брадікардія. 2.Внутрішньомозковий крововилив - це крововилив в півкулі головного мозку або мозочково-стовбурові структури, що відбувається внаслідок патологічних змін судин головного мозку при гіпертонічній хворобі та атеросклерозі. Виникає переважно у віці 40-65 років на фоні гіпертонічної хвороби: у 75% хворих на ІІІ стадії, у 20%  на ІІ стадії і у 5% на І стадії.



Внутрішньомозковий крововилив може супроводжуватись дифузним субарахноїдальним крововиливом, у 10-16% геморрагічний інсульт ускладнюється вторинними крововиливами у мості та ніжках мозку внаслідок дислокаційних порушень. Прорив крові у шлуночкову систему зустрічається у більшості випадків при глибинній локалізації гематоми (внутрішня капсула, шкаралупа, зоровий пагорб, хвостате ядро).

Первинна профілактика інсульту – це комплекс заходів спрямованих на запобігання розвитку гострих порушень церебрального кровообігу, яка включає в себе: раціональне харчування, підтримування нормальної маси тіла, відмова від куріння та зловживання алкоголем, мінімізація стресових ситуацій (позитивні емоції, максимум доброзичливості і взаєморозуміння у відносинах з оточуючими людьми). Важливо регулярно контролювати артеріальний тиск, рівень цукру, холестерину в крові. При наявності захворювань серця та судин, цукрового діабету та інших, слід регулярно проходити медичні огляди і дотримуватися призначеного медикаментозного лікування.
Скачати 51.44 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка