«Відлуння золотого віку» перша в українській перекладній літературі антологія пізньої латинської поезії



Сторінка7/12
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.41 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Епітафія Сенеці

[R 667] Болі, турботи, труди і почесті, рівні заслугам, —


   Іншим тепер, не мені, занапащайте серця!
Бог мене кличе — усе клопітне, земне полишаю,
   Земле, де гостем я був, от і кажу — прощавай!
Тіло, одаче, прийми, плитою укрий урочисто:
   Прах-бо належить тобі, в небо — душа одлетить[431].

ЕПІГРАФІЧНА ПОЕЗІЯ




Написи на стінах


1

[CIL IV. 6842; В 2057] На Апеллесову б ти захотів поглянуть Венеру —


   На мою цяцю поглянь: сяє красою й вона.[432]

2

[CIL, IV 1649; В 944] Хочеш закоханих угомонить, то краще повіддя


   На вітерець ти накинь чи на стрімкий потічок.

3

[В 945] Хто полюбив, хай живе; хто не вміє любити, хай гине;


   Хто збороняє любить — двічі хай гине такий![433]

4

[В 940] Все б я, що маю, роздарував хорошим дівчатам,


   Жодна, однак, із юрби не до вподоби мені.

5

[В 943] Геть я душею знеміг, очей мені сон не змикає,


   Дні йдуть чи ночі — дарма: в серці любов палахтить.[434]

6

[CII.IV, 1520; В 354] Заборонила білявка мені чорнявих любити;


   Зможу, то добре, а ні — любитиму, хоч і не схочу.[435]

7

[CII.IV, 1904; В 957] Дивно, як досі, стіно, ще стоїш ти, хоч од таких-от


   Написів (сором один!) мала б упасти давно.[436]

8

[В 1491] Знайте: ми живемо, смерть же ненависна — йде.[437]



Епітафії


9. Вільновідпущеники Турпілій і Турпілія

[CIL VI. 27788; В 1488] Зводить палати багач; мудрець — мурує гробницю.


   Прихист для тіла — у них; дім наш постійний — у ній.
Гості хвилинні ми там, а тут — поселення стале.
   Там — метушня лиш, а тут — спокій на вічні часи.[438]

10. Ветеран Ціссоній

[C1L 111. 293; 6825; В 243] Поки жив я, радо пив я. Пийте, поки живете.[439]



11. Скатерій Целер

[CIL VI, 26003; В 1495] Ми — вже ніщо. Та й були умирущі. Бачиш, мандрівче,


   Як то, з нічого в ніщо, вмить потрапляємо ми.[440]

12. Луцілла, бездоганна жона Ексуперанція

[CILVIII, 11665; В 1497] Злом і добром є життя, а смерть — ні одне, ані друге.


   Зваж, коли мудрий, що з двох менше натомлює нас.[441]

13. Квестор Вінесій Фірм

[CIL V, 6842; В 1093] Жив — набував, набуваючи — тратив; смерть перестріла —


   Й від набувань і від трат миттю звільнила мене.[442]

14. Тіберій Клавдій Секунд

[CIL VI, 15258; В 1499] Лазні, Венера і Вакх — зіпсуття для нашого тіла.


   Все ж вони й творять життя — лазні, Венера і Вакх.[443]

15. Октавій Валеріан

[CILVI 11743; В 1498] Втік я, звільнивсь. «Бувайте! — кажу і Надії, й Фортуні, —


   З вами вже я поквитавсь. Інших за носа водіть!»[444]

16. Секст Перенна Фірм

[CIL VI, 23942] Жив я собі, як хотів. А чому помер — і не знаю.



17. Гай Публій Ампліат, що прожив 6 років і 27 днів

[CIL XI. 207; В 507] Годі вже, батьку ридать, утри вже й ти свої сльози,


Матінко люба моя. В своїй смерті я кари не чую:
Карою — жити було, а смерть — то спокій для мене.[445]

18

[В 2071] Мав я надію, гай-гай, на довге життя, та по смерті —


   Вже ні надій, ні бажань — лиш порожнеча сама.

19

[CIL IX, 952; В 1340] Звільнююсь, світе, із сітей твоїх, прощавай, лицеміре!


   Нині я тілом своїм, земле, до тебе горнусь.
Що мені та марнота, коли, опинившись на волі,
   Ген до етерних осель злинути прагне душа.[446]

20. Раб Квінт Аммер

[CII. III 3247; В 1207] Тіло — в землі, ім’я на плиті, душа — у повітрі.


   То чи не краще було б [і не топтати той ряст]?

КОМЕНТАР




Авсонія, Боеція, Клавдіана, Максиміана, Марціала і «Дистихи Катона» перекладено за виданнями: Decimi Magnі Ausonii Burdіgalensis Opuscula / Recensuit R. Peiper. — Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1886; Anicii Manlii Torquati Severini Boethii. De consolatione philosophiae / Ed. by Weinberger. — Vindobonnae, 1935 (Corpus scriptorum ecclesiasticorum Latinorum); Claudian / Ed. with transl. by M. Platnauer. L. — N.Y., 1922 (Loeb Classical Library); The Elegies of Maximianus / Ed. by Richard Webster. — Princeton, 1900; M. Valerii Martialis Epigrammaton libri / Recognovit W. Gilbert. — Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1896; Catonis philosophi liber […] / Rec. F. Hautlial. — Berolini, sumptibus Calvarii Sociorum. 1869. Переклади з Авсонія і Клавдіана мають додаткове   м а р к у в а н н я, яке відсилає до нумерації творів у вказаних виданнях. За Пайперовим виданням Авсонія перекладено також «Вислови семи мудреців» та «Народження троянд» невідомих авторів. Авіана, Немесіана і Рутілія Намаціана перекладено за антологією Дафів: Minor Latin Poets / Ed. with transl. by J. W. Duff & A. M. Duff. — L. — Сambr., 1934 (Loeb Classical Library); Тіберіана — за антологією Ґаррода: The Oxford Book of Latin Verse / Ed. by H. W Garrod. — Oxford: Clarendon Press, 1912. Анонімні твори «Латинської антології» (зокрема, й «Загадки Симфосія» та «Зміїні вірші»), а також Алкіма, Луксорія, Октавіана, Пентадія, Тукціана, Сульпіція Луперка і Флора перекладено за другим виданням «Латинської антології» А. Різе: Anthologia Latina, sive Poesis Latinae supplementum. Pars I: Carmina in codicibus scripta / Recensuit A. Riese. — ed. II — Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1894—1906. — Fasc. I—II. За цим же виданням перекладено епіграми Сенеки і Петронія. «Суперечку весни з зимою» Алкуїна, вилучену з другого видання Різе, перекладено за першим: Anthologia Latina, sive Poesis Latinae supplementum. Pars I: Carmina in codicibus scripta / Recensuit A. Riese. — [ed. I] — Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1869—1870. — Fasc. І-II. При перекладах з «Латинської антології» є   м а р к у в а н н я  — «R» з числом, яке відсилає до нумерації поезій у виданні А. Різе. Епіграфічну поезію перекладено переважно за виданням Ф. Петровського: Петровский Ф.А. Латинские эпиграфические стихотворения. — М.: Изд. Академии наук СССР, 1962; а №№ 8 і 16—20 — за польським виданням Л. Стороні Маццолані: Rzymskie epitafia, zaklęcia i wróżby / Wybrała i opracowała L. Storoni Mazzolani; przełożył i wstępem opatrzył S. Kasprzysiak. — W.: Czytelnik, 1990 М а р к у в а н н я   при епіграфічній поезії відносить: «CIL» — до Corpus inscriptionum Latinarum, а «В» — до продовження «Латинської антології» А. Різе, яке на епіграфічному матеріалі підготували Ф. Бюхелер (тт. 1—2: №№ 1—1858) і Е. Ломмач (т. 3: №№ 1859—2299)[447];  

«Дистихи Катона» і «Розрада від Філософії» в перекладі А. Содомори вже видавались окремими книжками (Дистихи Катона / Пер. з лат. А. Содомори. — K.: Грані-Т, 2009; Боецій. Розрада від Філософії/ Пер. з лат. А. Содомори. — K.: Основи, 2002). Тут вони передруковуються вибірково і з незначними змінами. Решта перекладів друкується вперше. Це стосується також окремих епіграм Сенеки, які вже публікувалися в перекладі А. Содомори (Сенека. Епіграми // Всесвіт. — 1976. — № 8. — С. 166—169), проте для цього видання вони перекладені наново.  

Більшість творів, пропонованих у цьому виданні, вперше бачать світ українською. Давніші переклади (у тих випадках, коли вони були) переважно згадуються в коментарях.  

Знайти попередні переклади пізньої латинської поезії можна у двох загальних хрестоматіях, а також у виданнях творів М. Зерова (більшість перекладеного належить саме йому): Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. Білецький. K.: Радянська школа, 1968 (2-ге вид.). Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. — Львів: Світ, 2000. Зеров М. Твори: в 2-х тт. — K.: Дніпро, 1990.  

[Решта коментарів віднесено до тексту у вигляді приміток. — Прим. верстальника електронної версії.]

ПОКАЖЧИКИ




І. Поезія «Латинської антології» у «Відлунні золотого віку»

R = Anthologia Latina, sive Poesis Latinae supplementum. Pars I: Carmina in codicibus scripta / Recensuit A. Riese. — ed. II — Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1894—1906. — Fasc. І—ІІ. (Посилання на номери творів); ВЗВ = Відлуння золотого віку. (Посилання на сторінки нашого видання). R ВЗВ Автор Назва 5 179 невідомий Молитва до Матері Землі 30 187 невідомий Сон пияка 38 174 невідомій Зміїні вірші: Випадок 39 174 невідомий Зміїні вірші: Нарцис 40 174 невідомий Зміїні вірші: Суд Паріса 48 174 невідомий Зміїні вірші: Геро і Леандр 56 175 невідомий Зміїні вірші: Венера 77 175 невідомий Зміїні вірші: Про Ніса і Евріала 78 175 невідомий Зміїні вірші: Ще про дружбу 79 175 невідомий Зміїні вірші: До Аполлона й читача 80 175 невідомий Зміїні вірші: Епітафія 104 64 Петроній Про мурашку 112 65 Петроній Про канатоходця 246—52 145 Флор Про життя, яким воно є (1—7) 200 180 невідомий Нічне свято Венери 232 57 Сенека Про час 235 151 Пентадій Прихід весни 236 60 Сенека [До Корсики] 268 152 Пентадій «Морю судно довіряй…» 277 155 Тукціан «Пісня — з любові…» 286 166 Симфосій «Загадки Симфосія» 290 154 Луксорій 4. Чому у цій книзі лише малі епіграми 318 154 Луксорій 32. До того, хто спав удень і не спав уночі 388а 186 невідомий Пісня веслярів 398 61 Сенека Про смерть Катона 407-8 58 Сенека Про помірковане життя, I-II 405 61 Сенека До найкращого приятеля 409 59 Сенека До батьківщини про себе 418 57 Сенека «Де є споруда така…» 433 59 Сенека Про добро скромного життя 447 187 невідомий Про руїну Греції 451 187 невідомий Про початок і кінець любові 452 62 Сенека Про дзвін у вухах 453 62 Сенека Про ревнивицю 646 184 невідомий Народження троянд 648 147 Сульп. Луперк Про тлінність світу 649 147 Сульп. Луперк Про жадобу 651 63 Петроній Про сни 667 188 невідомий Епітафія Сенеці 674 188 невідомий Про образ уві сні 687 136 Алкуїн Суперечка весни з зимою 694 65 Петроній «Що нарікання гіркі…» 702 63 Петроній «Вдень я очима тебе…» 706 64 Петроній «Снігом, а він аж іскривсь…» 7191 155 Октавіан «Друзі застільні!..» 740 150 Алкім Про Гомера й Верґілія II. Епіграфічна поезія у «Відлунні золотого віку»

Всі посилання — на номер епіграми у відповідному виданні. ВЗВ = Відлуння золотого віку. (Посилання на номер епіграми в розділі «Епіграфічна поезія»); CIL = Corpus inscriptionum Latinarum; В = Anthologia Latina, sive Poesis Latinae supple-mentum. Pars II: Carmina Latina epigraphica: Fasc. І—ІI conlegit Fr. Buecheler (Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1895—1897); Fasc. III curavit E. Lommatzsch (Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1926). Петр. = Петровский Ф. А. Латинские эпиграфические стихотворения. — М.: Изд. Академии наук СССР, 1962; Storoni = Rzymskie epitafia, zaklęcia i wróżby / Wybrała i opracowała L. Storoni Mazzolani; przełożył i wstępem opatrzył S. Kasprzysiak. — W.: Czytelnik, 1990. ВЗВ CIL В Петр. Storoni 1 IV, 6842 2057 138 - 2 IV, 1649 944 139 - 3 - 945 142 - 4 - 940 143 - 5 - 943 144 - 6 IV, 1520 354 146 - 7 IV, 1904 957 156 - 8 - 1491 - 142 9 VI, 27788 1488 83 - 10 III, 293; 6825 243 92 - 11 VI, 26003 1495 95 38 12 VIII, 11665 1497 96 - 13 V, 6842 1093 109 - 14 VI, 15258 1499 114 107 15 VI, 11743 1498 115 31 16 VI, 23942 - - 21 17 XI, 207 507 - 70 18 - 2071 - 92 19 IX, 952 1340 - 100 20 III, 3247 1207 - 119

Примітки (до електронної версії)


Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником електронної версії

С. 14—15: Намаціан із тугою прощається з Римом, а вже у нові часи французький поет Дю Белле, член [літераурної] => літературної школи «Плеяда», перебуваючи у Вічному місті, — тужить за своїм родинним Анжу, але водночас пише збірку сонетів «Старожитності Риму». С. 24: Rúmpitur ínvidiá ([досліно] => дослівно: «розривається від заздрості», «ось-ось лусне від заздрості») — це саме та окрилена звуковою гармонією ритмічна і смислова одиниця, поетична формула, яка вперто не піддається перекладові… С. 112: Так що їй [задрити] => заздрити б міг сам Пеоній, першоцілитель… С. 130: …Од [джрела] => джерела б одійшло й занепало. С. 148: Міри нема — то й майна брак тобі, [сільки] => скільки б не мав. notes



Примечания


1


Гаспаров М. Поэзия риторического века // Поздняя латинская поэзия. — М.: Художественная литература. 1982. — С. 10.

2

Пахльовська О. Розмова з поетом: Від грецьких ліриків — до «люди голого короля» // Калабро К. Я не скажу тобі, що це любов. — Львів: Літопис, 2009. — С. 55.



3

Частина цих перекладів побачила світ у першому виданні хрестоматії античної літератури О. Білецького (1936 p., без імені перекладача), більше було надруковано у другому виданні (Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. Білецький. К.: Рад. школа, 1968), а перед тим — у «Вибраному» Зерова (K.: Дніпро, 1966).



4

Іноземна філологія, 1979. — Вип. 55. — С. 157—159.



5

Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. — Львів: Світ, 2000.



6

Іноземна філологія, 1977. — Вип. 45. — С. 114—115.



7

Т. зв. Докторська чи Гепнерівська кам’яниця: пл. Ринок, 28.



8

Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х тт. — K., 1973. — Т. 2. — С. 423.



9

Існуванням перекладів більшості текстів названих авторів завдячуємо праці однієї людини — А. Содомори.



10

Показово, що словом epigonoi греки називали спершу просто «народжених після», «нащадків», не вкладаючи у це ніякого пейоративного змісту.



11

До речі, саме роботі збирачів і переписувачів доби каролінзького відродження ми завдячуємо збереженням багатьох безцінних текстів античних авторів. Часто саме рукописи того часу виявляються найдавнішими зі збережених.



12

Сучасний Туніс.



13

Луцій Анней Сенека (4 р. до P. X. — 65 p. після P. X.), уродженець Кордови, провідний римський філософ-стоїк, автор численних філософських трактатів, листів (найпопулярнішими стали його «Моральні листи до Луцілія»); писав також трагедії, сатири, епіграми тощо. Якийсь час, будучи вихователем молодого Нерона, фактично керував державою. Внаслідок придворних інтриг був висланий на Корсику; згодом, на веління того ж таки Нерона, покінчив життя самогубством. У дусі стоїчної філософії, Сенека закликав до скромного життя у злагоді з природою, до плекання розуму, що вирізняє людину з-поміж усіх інших створінь, до стійкості й готовності гідно сприйняти будь-які удари долі, до вміння бути собою; ділився своїм розумінням щастя, дружби, дозвілля, багатства й убогості, життя й смерті… Про що б, однак, не писав, усюди проступає провідна в античних письменників тема часу. Твори Сенеки справили величезний вплив на формування європейської думки. Відомим був Сенека й в Україні (в «Галицьких приповідках», що їх зібрав Г. Ількевич, є й така, іронічна: «Казав Сенека: стій собі здалека та потакуй»). Серед козацької старшини особливо популярними були стоїчні заклики зневажати багатства, біль, несхитно стояти за правду, плекати вірність, дружбу, спокійно дивитися в обличчя небезпеки й самої смерті. Подані тут епіграми дійшли до нас під іменем Сенеки, проте сам Сенека, очевидно, написав з них лише «Про час» і «До Корсики».



14

Пояснення до маркування див. у вступі до коментарів (с. 201—203). (У електронній версії — прим. їїї)



15

1. «…нагострює зуба…» — найпоширеніший в античних епітет часу — «edax», тобто «їдкий, що усе з’їдає» (у ваґантів: «tempus edax rerum» — «час, пожирач речей»). Найближча наша метафора — «зуб часу».



16

2. «Зрушує все із основ…» — увиразнені в поетичних образах візії неминучих змін знайшли яскраве відлуння у пізнішій європейській поезії, наприклад, у П'єра Ронсара («Гастінському лісорубові»): «Тож істину повів філософ давніх літ, / Що в світі кожна річ прямує до загину, / Щоб форму полишить і іншу взять на зміну. / Там здійметься гора, де мріє простір піль, / Широкий ляже діл, де був афонський шпиль, / I зашумлять жита, де лютували шторми. / Матерія — жива, лиш відмирають форми» (переклав Ф. Скляр). У живописі ця філософська тема чи не найзворушливіше подана на полотнах представника німецького романтизму XVIII—XIX ст. Каспара Фрідріха Давіда.



17

6. «…запломеніє в огні…» — за уявленнями філософів стоїчної школи, весь світ періодично гине у вогні. Ця ж тема — далі, у Сульпіція Луперка (с. 147) (У електронній версії — прим. їїї).



18

3. «…на гори громадячи гори…» — натяк на велетнів, Ота й Ефіальта, які, наваливши на Олімп гору Оссу, а на неї — Пеліон, спиналися до неба, поки Аполлон не повбивав їх стрілами.



19

5. «Розуму смерть не йме…» — звеличення розуму, людської думки — в основі стоїчної філософії; Сенека — її чільний представник у Римі. «Toute la dignité de l’homme consiste en Ia pensée» («Уся гідність людини — в її думці») — не раз наголошує у своїх «Думках» Блез Паскаль, чиї роздуми рясніють ремінісценціями із творів античних письменників.



20

1. «Дружби царів уникай…» — автор тут розвиває мотив, який раніше бачимо в Овідія («Скорботних елегії», III, 4, 4 і далі).



21

7. «…вітрило згорни…» (contrahe vela) — Цю ж саму пораду (contrahes vela) дає Горацій Ліцінієві у своїй знаменитій оді про золоту середину (II, 10).



22

11. «З… великим мале…» — поняття відповідності (грец. prepon, лат. aptum, decorum) — одне із засадничих у морально-етичній філософії стародавніх.



23

4. «…юрби уникай…» — таким закликом Сенека починає свій сьомий лист до Луцілія: «Питаєш, чого слід уникати передусім?.. Юрби…». У подальших рядках епіграми помітні виразні ремінісценції зі «Скорботних елегій» Овідія.



24

5. «Інших — труди бойові…» — антитезу «я — інші» чи не найпоетичніше увиразнив Тібулл у своїй першій елегії: «Інший хай горне собі рудого золота копи… — Я ж — убогість обрав, життя дозвільного стежку…».



25

8. «…Часом своїм володіть.» — бути господарем свого часу, не піддаватись «окупації» (homo occupalus — зайнята, ділова людина) — провідна думка філософських творів Сенеки.



26

1. Кóрдуба (тепер Кордова) — місто в Іспанії, батьківщина Сенеки. Кордуба сильно постраждала від громадянської війни між Цезарем і Помпеєм.



27

11. Лузитанія — римська провінція на території суч. Португалії; у II ст. до н. е. лузитани воювали з римлянами, зокрема і проти Кордуби, що була в римському володінні.



28

13. «…прибивають до скелі…» — натяк на прикутого до скелі Прометея; цей натяк акцентовано грою слів: «вбив» (12) — «прибивають» (13).



29

Острів Корсика (у греків — Кірнос) в епоху Імперії був звичним місцем для заслання. Сенека відбував тут заслання вісім років (41—49 pp.). Перше місто на острові заснували у VI ст. до н. е. грецькі колоністи з малоазійського міста Фокеї. Ільва (тепер — Ельба) — невеликий острів на схід від Корсики. Пес — сузір’я Великого Пса (який «ощирюється» своєю найяскравішою зіркою — Сіріусом); поява цього сузір'я на передранковому небі (в середині липня) збігалася з настанням найспекотнішої пори року.



30



Паллади дари — оливки (оливкове дерево було деревом Афіни).

31

1. Крісп — Ґай Саллюстій Пассієн Крісп, впливовий політик, оратор, консул 44 р. н. е., родич історика Саллюстія, близький до імператора Клавдія.



32

8. Кекроп — міфічний перший цар Аттіки, тому «мед Кекропа» — аттічний мед; Аттіка славилась своїм смачним і цілющим медом.



33

12. «…меж не накреслено їй» — в ориґіналі дещо інший образ: якщо тіло ув’язнене (cohibetur) місцем вигнання, корсиканською землею, то дýмки — не ув’язнити, вона завжди вільна. Так вигнанець Овідій думкою був у Римі, Шевченко, шанувальник Овідія, — в Україні…



34



Катон Молодший (95—46 р. до н. е.) — римський політик-республіканець, противник Цезаря; наклав на себе руки, коли стала зрозумілою безповоротна поразка Республіки. Сенека, зокрема, у «Листах до Луцілія», оправдовує самогубство, якщо це не спонукана страхом втеча із життя, а розумний вихід. Сам Сенека відійшов із життя, перетявши собі вени (див. також у Марціала, II, 80).

35

Дзвін у вухах вважали свідченням того, що хтось людину обговорює або згадує.



36

4. «Милою будь…» — в ориґіналі (commoda si fueris) «якщо будеш ввічливою» (уступливою, догідною). В епіграмі з гумором подано ще один приклад золотої середини.



37

Петроній Арбітр († 66 р. н. е.) — письменник і державний діяч, наближений до Нерона, естет, «арбітр вишуканості» (arbiter elegantiarum), автор знаменитого роману «Сатирикон», у якому дав живу яскраву картину римського суспільства. Через звинувачення у змові під тиском Нерона подібно до Сенеки скінчив життя самогубством. Під його іменем в «Латинській антології» дійшли деякі епіграми.



38

Чотиривірш, приписуваний в антологіях Петронієві, є варіацією фраґмента Овідієвих «Героїд» (XVI, 101—104).



39

Античні, починаючи від Гомера, живо цікавилися природою снів. Цікаві описи і вигаданих, і правдивих снів знаходимо у багатьох авторів. Це зацікавлення перейняли й нові часи. «О ти, хто спиш, скажи мені, що таке сон?» — читаємо у Леонардо да Вінчі.



40

5. «…що впродовж дня було — діє вночі…» — ту саму думку і з такими ж прикладами (правник, полководець, мореплавець, гончак тощо) висловлює ще Лукрецій («Про природу речей», IV, 962 і далі).



41

«Рівним же палом грудей» — «Подібне лікується подібним» (Гален) — один із принципів античної медицини; народне: «клин — клином».



42

3. «…завзята мурашка…» — маленька мурашка й для античних була символом великої праці («parvola… magni formica laboris» — у сатирах Горація).



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка