«Вакцини та імунні сироватки»



Сторінка1/2
Дата конвертації19.02.2021
Розмір0.49 Mb.
  1   2

Практичне заняття № 14

Тема: «Вакцини та імунні сироватки»

Конкретні цілі:


  • Аналізувати принципи одержання вакцинних препаратів, дати порівняльну характеристику кожному з них, вивчити методи їх стандартизації і контролю, практичне використання.

  • Ознайомитись з вакцинами. Що вживаються в медичній практиці, принципи їх класифікації.

  • Оволодіти принципами виготовлення імунних сироваток, методами їх стандартизації, контролю, практичне значення.

Завдання 1. Визначити силу дифтерійного анатоксину за допомогою реакції флокуляції

Реакція флокуляції базується на здатності токсина або антитоксина при змішуванні в певному співвідношенні з антитоксичною сироваткою утворювати помутніння – ініціальна флокуляція.

Механізм реакції флокуляції аналогічний реакції преципітації.

Застосовується для титрування антитоксичних сироваток і визначення типу токсину.

Реакція нейтралізації токсина in vitro.



Реакція флокуляції

Специфічну активність або силу анатоксина визначають реакцією флокуляції в так званих одиницях флокуляції – LF).

Силу антитоксичної сироватки – в міжнародних одиницях (МЕ).

Одна антигенна одиниця анатоксина позначається Limes flocculationis (LF – поріг флокуляції), тобто кількість анатоксина, який вступає в реакцію флокуляції з однією одиницею антитоксина.



Умова ініціальної флокуляції – nLF=nME

В даному дослідженні помутніння – ініціальна флокуляція – відбувається в пробірці №3. Кожна пробірка містить 2х20=40 LF токсина. Оскільки умова ініціальної флокуляції nLF=nME, то в даній пробірці 40 МЕ сироватки.

Якщо 0,4 мл сироватки містить 40 МЕ, то 1 мл – 100 МЕ.

Класифікація вакцин



1-ше покоління – живі (атенуйовані та дивергентні) та інактивовані вакцини

2-ге покоління – хімічні вакцини: субодиничні, субвіріонні та анатоксини

3-тє покоління – генно-інженерні: живі (векторні) та рекомбінантні

4-те покоління – синтетичні кон’юговані: ліпосомальні, мукозальні, антиідіотипові, РНК-вакцини, ДНК-вакцини, їстівні вакцини



Атенуйовані вакцини створювались, як правило, емпірично, шляхом тривалого підбору середовищ, умов культивування та інших факторів (тривала дія температурних факторів, пасажі збудника в організмі лабораторних тварин, тривала селекція вірусів в культурі клітин).

Дивергентними називаються вакцини, отримані в результаті добору мікроорганізмів з близькими антигенними властивостями.

Для підвищення імуногенності хімічних (субодиничних вакцин) додають речовини, що здатні неспецифічно посилювати імунну відповідь на антиген, такі речовини називаються ад’юванти.

Вакцини, що містять вбиті мікроорганізми і їх окремі структурні компоненти, які отримують фізичним або хімічним шляхом відносять до групи корпускулярних вакцинних препаратів.

Генно-інженерні рекомбінантні вакцини створюють шляхом введення генів, які кодують основні Аг патогенних вірусів і бактерій в геном непатогенних для людини про- або еукаріот (наприклад, ген HBsAg вірусу гепатиту В або ген екзотоксину збудника правця).

Генно-інженерні живі (векторні) вакцини створюються на основі непатогенних вірусів, які є переносниками (векторами), що продукують антигени певних патогенних вірусів, які в свою чергу стимулюють імунну відповідь. В якості векторів найчастіше використовують альфавіруси (вірус Венесуельського енцефаліту, вірус Сіндбіс, вірус лісу Семліки); аденовірусни (аденовірус-асоційовані віруси) і поксвіруси (вірус віспи птахів).

Біосинтетичні вакцини представляють собою синтезовані з амінокислот пептидні фрагменти, які відповідають амінокислотної послідовності тим структурам вірусного (бактеріального) білка, які розпізнаються імунною системою і викликають імунну відповідь.

Антиідіотипові вакцини виробляються на основі антиідиотипових антитіл, які утворюються при імунізації тварин гетерологічними імуноглобулінами (наприклад, імуноглобулінами людини). При цьому паратопи первинних Ig (ідіотипів) є тими антигенними детермінантами, на які виробляються вторинні Ig (антиідіотипи). Таким чином, антиідіотипові антитіла є “дзеркальним відбитком” антигену і можуть використовуватися як вакцинний матеріал. Проте, хоча вже отримано експериментальні вакцини проти багатьох вірусних, бактеріальних і протозойних збудників, зацікавленість антиідіотиповими вакцинами в останній час зменшилась, тому що вони не здатні забезпечити необхідний рівень нейтралізуючих антитіл і формування напруженого імунітету.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка