Вадим Кожевников



Сторінка40/42
Дата конвертації05.05.2016
Розмір9.87 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42

66



 

Шелленберг тими днями був найбільш цілеспрямованим, енергійним і рішучим з усіх державних діячів Німеччини. Та найменше він думав про те, як складеться дальша доля рейху. Він був переконаний, що його власне майбутнє від цього зовсім не залежить. Давно, ще з часів Сталінграда, він зрозумів, що воєнна поразка рейху неминуча. І зробив ставку на Гіммлера. Якщо Гіммлер стане першою особою в Німеччині, то він, Шелленберг, буде другою. Якої Німеччини — це тепер не має значення. Але саме тепер, у ці дні, для нього все вирішувалось. 1 поставки фольксштурму на Східний фронт цікавили Шелленберга лише тому, що це могло затримати просування Радянської Армії. А йому треба було виграти час, щоб завершити переговори Гіммлера з тими, хто взяв на себе роль таємних дипломатичних агентів західних держав. Переддень падіння гітлерівської Німеччини став для Шелленберга немовби вершиною усієї його діяльності. Від його розуму й спритності залежало тепер, чи буде він першим наперсником нового фюрера і другою особою в Німеччині. Особиста капітуляція Гіммлера була б для нього трагедією, більшою катастрофою, ніж капітуляція Німеччини. Воєнна поразка рейху, на його думку, ще не означала політичної поразки. Якщо діяти в цей критичний момент цілеспрямовано й рішуче, можна виграти для себе особисто велике майбутнє. Так він і діяв. Протягом усіх цих днів Шелленберг не залишав Гіммлера. Був надзвичайно бадьорий, самовпевнений і красномовно розпалював уяву свого шефа принадними перспективами самодержавного єдиновладдя. У бомбосховищі Хоенліхену Шелленберг продемонстрував Гіммлерові кіноплівку, на якій з його наказу один з агентів зафіксував фюрера за допомогою прихованої камери. Знімали спеціальним, уповільненим способом, який дав змогу чітко й докладно зафіксувати найменші відтінки фізичного стану Гітлера. На сірому екрані перед ними, наче в акваріумі під водою, пересувався у просторі сутулий чоловік з блідим, крихким, обповзлим обличчям і нижніми повіками, відтягнутими, як у старезного пса. Ліва рука мимоволі трусилась, наче ласти в тюленя, праву він підносив до вуха, прислухаючись: слух його значно погіршав після недавньої операції. От він пішов до стола. Підошви його штиблетів ніби прилипали до підлоги, і через це хода була немовби падаюча, як у старезної людини. Узяв аркуш паперу і насилу, мов надмірну вагу, підніс до очей. З очима в Гітлера теж було погано, і документи тепер для нього друкували на спеціальній машинці з незвичайно великими літерами. Гіммлер пересунув стілець ближче до екрана. Він дивився на свого фюрера мовчки, допитливо, з явною насолодою. Кілька днів тому Шелленберг розмовляв про стан здоров'я Гітлера з професором де Кріні та директором психіатричної лікарні Шаріте. То були свої люди, і відомості, які він почув, мали цілком підбадьорюючий характер: стан Гітлера безнадійний. Тоді він улаштував Гіммлерові побачення з де Кріні та імперським керівником охорони здоров'я Конті. Гіммлер вислухав їх напружено й жадібно, з повним розумінням: ще раніше він прочитав у медичній енциклопедії статтю про так звану хворобу Паркінсона — цей діагноз ставили Гітлерові. Тепер, коли перегляд кіноплівки було закінчено і в залі засвітилося світло, Гіммлер сказав з лицемірним співчуттям: — Це все через те, що фюрер веде зовсім протиприродний спосіб життя: перетворює ніч на день, залишаючи для сну тільки дві-три години. Його безупинна діяльність і постійні вибухи люті мучать усіх навколо і створюють нестерпну атмосферу. — Признався: — Коли він мене викликає, я щоразу відчуваю смертельний страх, адже в припадку ярості йому зовсім легко мене застрелити. — Атож, — погодився Шелленберг. — І якщо ви будете зволікати, однієї чудової днини ваш труп вивезуть з бомбосховища під рейхсканцелярією, як уже було з іншими. Гіммлер зблід, але, як і перше, лицемірно вигукнув: — Загинути від руки фюрера — велика честь! Шелленберг мав залізну витримку і терпіння, але навіть його іноді збивало з пантелику це безсоромне і тепер уже нікому не потрібне удавання. Лицемірство було начебто другою натурою Гіммлера. Підписуючи наказ про «особливий режим» для десятків тисяч в'язнів у концтаборах, він нарікав: — Якби наші противники були гуманніші, вони взяли б на себе витрати на утримання військовополонених і самі постачали б їм продукти харчування. Не можу ж я прирікати на голод німецький народ, щоб його коштом відгодовувати цих нероб. Більшість медичних експериментів над в'язнями провадилася з його санкції. 1, читаючи надіслані йому катами-медиками матеріали про ці експерименти, Гіммлер казав: — Я дбаю про здоров'я німецького народу, як ніхто інший. Випробування різних нових препаратів на живому матеріалі гарантують нашу медицину від помилок під час лікування людей вищої раси. З особливою увагою він стежив за успіхами есесівських медиків, що провадили досліди по стерилізації в'язнів. — Фюрер вимагає від нас, щоб ми умертвляли мільйон слов'ян на рік. Але я мрійник. Ми можемо забезпечити своє майбутнє: збережемо для себе робочу силу, але позбавимо її небезпечної можливості розмноження. Гіммлер до нестями боявся, що Гітлер дізнається про його таємні переговори з агентами західних держав. І напередодні їхнього прибуття в Хоенліхен він удав з себе хворого. Щоб активізувати Гіммлера, Шелленберг навіть наважився полякати його. Сказав, що, за його відомостями, Кальтенбруннер підозріває про ці переговори Гіммлера. Сотні особистих агентів Кальтенбруннера ганяють навколо Хоенліхену і полюють на людей Шелленберга. Тоді Гіммлер вигукнув роздратовано: — Їх треба вбивати, вбивати на місці! — І вже лагідніше порадив: — А тих наших агентів, які не можуть з ними справитись, не привертаючи уваги, треба негайно ліквідувати і так скласти матеріали слідства, щоб було ясно: в наших лавах є зрадники і їх знищують. — Слухаюсь, — відповів на це Шелленберг. Через кілька днів після перегляду кіноплівки Гіммлер викликав Шелленберга в свій маєток у Вустраві і, коли вони гуляли в лісі, сказав: — Шелленберг, мені здається, що з Гітлером більше нічого робити. — Спитав: — Ви вірите діагнозові де Кріні? — Так, — відповів Шелленберг, — я, правда, давно не бачив фюрера, але мої спостереження дають мені змогу зробити висновок. Гіммлер, погоджуючись, кивнув. Потім зупинився і промовив значливим тоном: — Якщо англо-американці сумлінно допоможуть мені у перемозі над Росією, я згоден винагородити їх. Ми можемо передати під управління Англії частину Сибіру — ту, що між Об'ю й Леною. А США віддамо район між Леною, Камчаткою і Охотським морем. — Спитав: — Я гадаю, їх задовольнять ці умови? — Так, — сказав Шелленберг. — Безперечно. Зараз його не цікавили мрії майбутнього фюрера. Він був реалістичніший. І його втішило, що Гіммлер настроєний рішуче. Значить, і діяти тепер можна енергійніше. Найбільше Шелленберга турбувала кривава репутація Гіммлера. Найголовніше було тепер по змозі обілити його, щоб ця репутація не стала перешкодою до зведення нового диктатора на трон. Понад шість мільйонів євреїв умертвлено за затвердженим Гіммлером планом на нараді в одній віллі у районі Ванзее, — план цей тому дістав назву план «Ванзее». Ще в січні 1944 року Шелленберг передбачливо організував зустріч Гіммлера з колишнім президентом Швейцарії Музі. Від імені єврейських організацій той запропонував п'ять мільйонів швейцарських франків за звільнення євреїв, ув'язнених за певним списком. Гіммлер був схильний зробити цю аферу. Він вимагав, щоб на всю суму доставили в рейх трактори, автомашини й технічне обладнання. А для себе особисто побажав, щоб в американській та англійській пресах були опубліковані статті, автори яких охарактеризували б його тільки як державного діяча Третьої імперії. Про його роль керівника служби безпеки слід змовчати. І от зараз для переговорів з Гіммлером в Німеччину прибув із Швеції Бернадотт, а з Швейцарії, майже одночасно з ним, вісімдесятилітній Артур Лазар. Супроводив старого його молодший син. Шелленберг доставив Лазара в одну з Гіммлерових резиденцій. Музі виконав свою обіцянку: Артур Лазар привіз із собою пачку англійських та американських газет, в яких були опубліковані статті про Гіммлера. Старий Лазар мовчки сидів у кріслі. У чорній візитці, в широких смугастих сірих брюках. Крохмальний комірець з відігнутими ріжками ніби підтримував його голову. Очі тьмяні, погляд їх звернений всередину, і через це вони були мертві. Коли він виїздив до Німеччини, дружина попрощалася л ним, як з покійником. Але він не боявся смерті: вона й так уже пленталася десь поруч, як тінь, як данина прожитим рокам. Уб'ють сина? Шість мільйонів плюс один чоловік. Себе він уже не міг вважати жертвою. Він поїхав сюди тому, що був дуже старий: його висохлому серцю легше стерпіти це все. Він думав: якби був бог, він не допустив би нічого подібного. Але, якщо можна виторгувати зараз у фашистів життя кількох тисяч чоловік, чому не зробити цього? Він знав: коли Гітлер прийшов до влади, західні держави допомагали йому озброюватись, сподіваючись, що він нападе на більшовиків. І коли націсти в Німеччині вбивали євреїв, західні держави мовчали. Мовчали, а наці на євреях навчалися ремесла вбивць. Він знав, що Ейхман навіть вивчив єврейську мову, намагаючись мати підготовку, потрібну для посади начальника служби, спеціалізованої на винищенні євреїв. Лазар був противником Радянського Союзу: вважав, що в цій країні пограбували тих, хто, переважаючи розумом, уміє робити гроші так само, як він умів їх робити. Але поразку фашистській Німеччині завдали саме більшовики. І тільки Радянська Армія могла б звільнити всіх в'язнів із фашистських концтаборів. Якби ж то!.. Лазар знав про таємні переговори союзників з гітлерівцями. Знав, що фашисти всі свої армії перекидають із Західного фронту на Східний, сподіваючись за підтримкою союзників зупинити росіян. Він знав, що Аллен Даллес у розмові з агентом гітлерівців заявив: «При всій повазі до історичного значення Адольфа Гітлера і його діла важко уявити собі, щоб збуджена громадська думка англосаксів погодилась побачити в Гітлерові безперечного хазяїна великої Німеччини». І далі: «Гіммлер може бути партнером для переговорів». Лазар знав, що Даллес, і не тільки він один, настійливо підтримує кандидатуру Гіммлера як наступника Гітлера. Якщо Гіммлер стане новим фюрером, він заправить за звільнення в'язнів занадто багато. Але може і знищити їх усіх начебто з веління Гітлера. Звалить убивство на найближче оточення фюрера. Лазар знав, що місія, яку він узяв на себе, дуже сумнівна. Він повинен був вступити в переговори з головним катом свого народу заради того, щоб врятувати кілька тисяч чоловік, зазначених у списку, а сотні тисяч, приречених на смерть, залишаться в концтаборах. Але він узяв на себе цю місію, сподіваючись умовити Гіммлера, щоб він не евакуював концентраційні табори ні перед нестримною лавиною радянських армій, ні перед військами союзників, які повільно і обережно просуваються від західного узбережжя. Заради всього цього він тут.  

Рейхсфюрер увійшов до кімнати в супроводі Шелленберга. Він був не впевнений у собі, роздратований і явно хвилювався, розуміючи всю небезпечність переговорів з Артуром Лазаром. Потиснути руку євреєві — для Гіммлера й те було вже подвигом. Але він пішов на цей подвиг заради вигід, які обіцяв йому Шелленберг. Гіммлер вже з перших слів плутано заговорив про те, що він особисто пропонує розв'язати єврейське питання шляхом евакуації євреїв куди-небудь на острови. Та виявилося, що це неможливо: по-перше, через іноземну пропаганду, а по-друге, через опір, що виник у партійних колах. Начебто бажаючи виправдатися, він раптом захотів показати Лазарові якийсь документальний доказ своїх гуманних намірів. Попросивши пробачення, він пішов до свого кабінету й почав там порпатись у паперах. Він перебирав зведення, що надходили до нього з концтаборів, про кількість проведених умертвлінь за тиждень, за місяць, за квартал. Копії своїх наказів з доганами керівникам табірної адміністрації за виявлене зволікання. Доповідні з технічними проектами газокамер і його схвальними резолюціями в кутку титульного аркуша. Знімки препарованих трупів з розірваними легенями після перебування у вакуумних камерах, де провадилися з його санкції випробування людських організмів на ступінь витривалості у розрідженій атмосфері (замовлення Герінга для вивчення впливу на льотчиків висотних польотів). Зведення про кількість тонн крові, одержаних для потреб фронту від дітей, ув'язнених у концтаборах. Доповідь міністерства сільського господарства про використання добрив, виготовлених з кремаційного попелу. До рук йому потратив наказ від 16 лютого 1942 року за його підписом. Він нашвидку прочитав його: «Вищому керівникові СС і поліції на Сході обергрупенфюрерові СС Крюгерові. Краків. З метою встановлення безпеки наказую, щоб після переведення концентраційного табору варшавське гетто було знесено дощенту. Причому перед цим слід використати всі придатні частини будинків і всякі матеріали. Знести гетто і влаштувати концентраційний табір необхідно, бо інакше ми ніколи не заспокоїмо Варшаву, а бешкети злочинних елементів не можуть бути викорінені, якщо гетто буде залишено. Мені повинен бути поданий загальний план ліквідації гетто. У будь-якому разі треба домогтися, щоб наявна досі житлоплоща, на якій проживає 500 тисяч чоловік нижчої раси і яка ніколи не буде придатна для німців, була стерта з землі, а мільйонне місто Варшава, що завжди є небезпечним вогнищем розкладу й заворушення, було зменшене. Генріх Гіммлер». Він злісно сунув цей папір знов у шухляду, туди, де лежав кусок експериментального мила з людського жиру. На столі він побачив копії заздалегідь наготовлених телеграм комендантам таборів Дахау та Флоссенбурга: «Про передачу не може бути й мови. Табір необхідно негайно евакуювати. Жоден в'язень не повинен потрапити живим до рук ворога. Генріх Гіммлер». Він схопив ці телеграми, зібгав і кинув у кошик під стіл, потім нахилився, підняв і спалив у попільниці. І, зробивши це, прийшов у кращий настрій: на один доказ поменшало. Повернувшись у кімнату, де його терпляче ждав Лазар, Гіммлер зразу заявив, що приймає всі три запропоновані йому пункти. Пункт перший: він накаже не вбивати більше євреїв. Другий пункт: наявні євреї, число яких дуже неточне і спірне, у всякому разі, залишаться в таборах, їх не будуть «евакуювати». 1 третій: всі табори, де є ще євреї, будуть перелічені у списку, і про них буде повідомлено. Лазар вислухав це все з кам'яним виразом обличчя, мовчки. Після паузи сказав: — Я хочу, щоб мій син відвідав один з таборів. Це потрібно для того, щоб ми могли бути впевнені, що ваші вказівки виконуються в точності. Гіммлер стривожено озирнувся на Шелленберга. Той кивнув. Тоді Гіммлер спішно сказав: — Ваше бажання, мосьє Лазар, буде виконане. У вас не повинно залишатись ніяких сумнівів. Гіммлер вірив у талант Шелленбсрга викручуватися з усякого становища. Йому хотілося справити на Лазара хороше враження. І, сівши поряд у кріслі, він із найдружелюбнішим виглядом поремствував на те, що німецька економіка, розв'язуючи єврейське питання, зазнала деякої шкоди, втративши вмілі робочі руки, а також ту частину технічної інтелігенції, яка могла бути особливо корисна. І, зітхнувши, сумно додав: — Але, на жаль, принципи, хоч би якими вони здавались дивними, є принципи. Нам доводилось іти на жертви заради укріплення національного духу. — Підвівся і, пославшись на зайнятість, попросив пробачення, що не може продовжувати розмову. На прощання простяг руку. Лазар у старечій неуважності, здавалось, не помітив цього жесту. 1 був заклопотаний у цей момент тільки тим, щоб розкурити сигару. Руки його були зайняті. Гордо підкинувши голову, Гіммлер вийшов з кімнати. Він справді поспішав: у Хоенліхені у нього була призначена зустріч з Бернадоттом. Ця зустріч мала для Гіммлера виключно важливе значення, бо Бернадотт повинен був підтвердити визнання кандидатури Гіммлера на пост нового фюрера зацікавленими колами США й Англії. Але все-таки, перш ніж вийти з кімнати, Гіммлер, затримавшись на порозі, встиг сказати Лазарові, що сьогодні ж накаже звільнити з Равенсбруку групу жінок-єврейок. Але Лазар мусить знайти найскоріший спосіб інформувати генерала Ейзенхауера про цей акт милосердя. Гіммлер мав намір через посередництво Бернадотта добитися побачення з Ейзенхауером і був надзвичайно люб'язний з графом.  

Граф Бернадотт не вперше удостоювався честі бути прийнятим в Хоенліхені, цій штаб-квартирі Гіммлера, — панському маєтку, чудово замаскованому під величезний упорядкований госпіталь начебто для поранених есесівців. Тут у безлічі котеджів розміщались найсекретніші канцелярії служби безпеки; до того ж в окремих флігелях були розташовані лабораторії, де хіміки та бактеріологи винаходили нові засоби для масових умертвлінь. Рядові співробітники цих служб з уміло перев'язаними кінцівками і з милицями приїздили і виїздили з Хоенліхену в санітарних машинах. Деяких особливо секретних агентів виносили з машин і вносили в машини на ношах, і, як у важко поранених в голову, обличчя їхні були старанно забинтовані. У такому ж вигляді доставляли сюди тих, кого Гіммлер вважав за потрібне допитати особисто. Такі люди, як правило, не повертались назад: при Хоенліхені було кладовище, як і при деяких інших госпіталях. У цьому «госпіталі» нікого не піддавали грубим катуванням: у досконало устаткованому хірургічному кабінеті робились найрізноманітніші операції, але без застосування будь-яких засобів анестезії. Викликали на відвертість за допомогою електродів, якими торкались до трепанованих ділянок мозку або до звільнених від м'язових тканин сплетінь нервових вузлів. Есесівці не в мундирах, а в лікарняних піжамах справно несли тут свою службу. Ще в попередні візити до Гіммлера графові Бернадоттові вдалось добитися свободи для ряду осіб скандінавського походження. Із концентраційних таборів їх вивозили ночами на автомашинах шведського Червоного Хреста під наглядом людей Шелленберга. Граф дав зобов'язання повідомити про це Ейзенхауера, коли передаватиме йому умови Гіммлера, на яких бажано було б укласти сепаратний мир із США. Зустрічаючись у ці ж дні з Ріббентропом і Кальтенбруннером, граф і від них вислухував таку саму просьбу: посередничати між ними та Ейзенхауером. Він знав про те, що деякі кола союзників роблять ставку на Гіммлера. І сам додержувався такої ж точки зору. Він був глибоко розчарований, коли Кальтенбруннер раптом заборонив надалі вивозити полонених шведів на батьківщину. Граф, як хороший дипломат, розумів, що. Кальтенбруннер зробив це, бажаючи стати на заваді Гіммлерові, — перешкодити йому удавати перед західними державами роль гуманіста. Розумів він також, що Кальтенбруннер і, сам був би не від того, щоб грати перед ними подібну роль. Але цей факт свідчив про те, що Гіммлер не такий ще всевладний, щоб виступити відкрито проти своїх суперників і тим більше проти Гітлера. Граф давно підозрівав Гіммлера в нерішучості, легкодухості. І тепер йому лишалось тільки одно: дивуватись, як ця людина з конституцією слимака могла виконувати обов'язки головного ката в Третій імперії. Крім того, до графа було доведено, що радянським колам стали відомі переговори гітлерівців з агентами союзників, які провадяться через шведських посередників. Його ім'я делікатно не згадувалось, але граф і без того зрозумів, як докладно інформовані про його діяльність радянські кола. Усе це було результатом тонкої роботи радянської розвідки. Очевидно, розвідник проник у головну цитадель німецької секретної служби. Знаючи непохитну позицію Радянського Союзу, його стратегічну й політичну міць і розуміючи, яка буде роль Країни Рад під час розв'язання післявоєнних проблем Німеччини, граф віддавав собі звіт у тому, що будь-які спроби висувати тепер кандидатуру Гіммлера на пост глави нового німецького уряду безнадійні і в майбутньому можуть принести йому тільки шкоду. Був момент, коли Гіммлер міг очолити уряд: лідери змови 20 липня йшли на те, щоб Гіммлер став главою Німеччини. Знаючи про змову, рейхсфюрер потурав змовникам, його служба безпеки до якогось часу була бездіяльна. Але він був боязкий і нерішучий. Замість того, щоб самому керувати організацією вбивства Гітлера, Гіммлер чекав, коли це зробить відома йому людина, що віддала себе в жертву подвигові розпачу. Адже Гіммлер міг, якби він діяв напевне, стратити потім убивцю й головних змовників і по їхніх трупах зійти на престол фюрера, як його вірний наступник. Тепер, наприкінці війни, ненависть до фашизму об'єднала народи світу, і важко буде переконати громадську думку в тому, що роль посередника між німецькими фашистами і західними державами належить до сфери тонкої дипломатії, і тільки. Бернадотт у душі розумів, що діяльність його має вигляд, як спроба допомогти вбивці сховати докази, як поради вбивці зробити яку-небудь дрібну добру справу, наприклад, випустити з клітки пташку в будинку, де він зарізав людей. Усе це викликало почуття прикрості у графа. І він був у дуже поганому настрої, коли Гіммлер і Шелленберг, просячи вибачення за кілька хвилин запізнення, ввійшли до нього в котедж. Шелленберг уже з першої хвилини помітив не без тривоги, що у графовій поведінці з'явилося щось нове. Якщо раніше, на попередніх зустрічах, він завжди був діловито заклопотаний, цілеспрямовано поспішав перейти від світської балаканини, неминучої на початку серйозної розмови, до суті справи, то тепер він раптом заговорив про околиці Хоенліхену, зацікавився його мисливськими вгіддями і виявив при цьому тонкі знання у мисливському мистецтві. Намагаючись зрозуміти, якими таємними причинами викликано таке відхилення від звичайної поведінки, Шелленберг вирішив підтримати розмову на цю тему і простежити за графом. Але Гіммлер, сам витончений облудник, не вмів угадувати цей дар в інших. Сівши поряд, він скористався короткою паузою і зразу перейшов до справи. Розпочав він урочисто, наче готувався повідомити графові важливу політичну таємницю. — Ми, німці, — заговорив він глухим голосом, — повинні оголосити себе переможеними перед західними державами. Гіммлер витримав паузу, чокаючи, яке враження це приголомшливе признання справить на грифи. Бернадотт, схилившись, розглядав нігті на своїх руках так уважно, мов побачив їх уперше, потім вийняв з жилетної кишеньки замшеву подушечку і став орудувати нею. Гіммлер сказав трохи розгублено: — Це те, що я прошу вас переказати через шведський уряд генералові Ейзенхауеру для того, щоб уникнути дальшої безглуздої боротьби й кровопролиття. Граф підвів голову, запитав співчутливо: — Здається, тепер втрати німецької армії на Східному фронті досягають в окремі дні понад сто тисяч? — Сказав без усякого виразу на обличчі: — Це жахливо. Гіммлер пробурмотів: — Перед росіянами нам, німцям, і насамперед мені, неможливо капітулювати. — Це зрозуміло, — сказав граф. Ніби діставши схвалення, Гіммлер палко заявив: — Там ми будемо й далі боротися, поки фронт західних держав не змінить воюючий німецький фронт. — Атож, звичайно, — погодився граф і зразу ж сказав: — Але за відомостями, які я маю, американські та англійські воєначальники не мають дивізій, подібних есесівським. Крім того, вони потребуватимуть часу, щоб домовитись із своїми солдатами, які досі були переконані, що вони союзники росіян. — Спитав несподівано: — Як здоров'я фюрера? Гіммлер відповів похмуро: — Я не маю права повідомляти це для дальшого розголошення. Але вам особисто скажу, що при теперішньому розвитку подій — це питання двох, найбільше трьох днів. Гітлер розлучиться з життям у цій драматичній боротьбі. — Додав сумно: — Втішати може тільки те, що він впаде в боротьбі з більшовизмом — з тим лихом, відверненню якого він присвятив усе своє життя. — Ви точно знаєте день, коли фюрер впаде в цій боротьбі? — задав запитання граф. Гіммлер збентежився: — Я, власне, керуюсь міркуваннями, які висловлювали лікарі фюрерові. — Ах, лікарі! — тільки й сказав граф. Шеллснбергові довелося втрутитись, щоб скерувати розмову більш певним річищем: адже головна мета сьогоднішнього побачення — це організація зустрічі Гіммлера з Ейзенхауером. Внаслідок граф погодився на те, щоб Гіммлер написав листа Гюнтерові і виклав у ньому свою просьбу, сподіваючись, що його превосходительство підтримає його. Посилаючись на невідкладні справи, Гіммлер попрощався й пішов, а Шелленберг під якимось приводом затримався ще на кілька хвилин. Він зробив це, щоб ще раз настійливо повторити просьбу Гіммлера до Бернадотта: негайно летіти до Ейзенхауера і добитися для Гіммлера побачення з ним. Граф дружньо взяв під руку Шелленберга, бо до нього він завжди відчував особливий нахил, вважаючи його розумним і сміливим, пройдисвітом. Коли б Шелленберг був на місці Гіммлера, він діяв би куди рішучіше і день смерті Гітлера визначив би, не радячись з його особистими лікарями. М'яко ступаючи темною алеєю, граф сказав: — Рейхсфюрер не розуміє справжнього стану речей. — Зітхнув — Я тепер нічим не можу допомогти йому. — Додав після паузи: — Я міг це зробити після моїх перших відвідин, якби він тоді повністю прийняв на себе керівництво справами рейху. Тепер, на мою думку, він не має ніяких шансів. — Люб'язно усміхнувся, порадив:-А ви, мій милий Шелленберг, діяли б розумніше, дбаючи про самого себе. Коли Шелленберг повернувся до Гіммлера, той, натхнений розмовою з графом, став говорити про те, з чого він почне насамперед, коли стане фюрером. І одразу сказав, заклопотано наморщивши лоба, що доведеться якось інакше назвати партію. Націонал-соціалістська — од цієї назви західні держави вимагатимуть відмовитись. — Національна партія об'єднання. Як ви вважаєте? — запропонував Шелленберг. — Чудово! — вигукнув рейхсфюрер і похвалив: — Ви на диво швидко міркуєте, Вальтер! Потім Гіммлер почав нарікати на Кальтенбруннера: той втручається в його розпорядження і касує його накази, зв'язані із звільненням невеликих груп ув'язнених. А це ж потрібно у зв'язку із зобов'язаннями, прийнятими під час переговорів з Музі й Бернадоттом. Сказав з прикрістю: — Я розумію, для фюрера всі ці в'язні й іноземні робітники — заложники. До останньої хвилини він може загрожувати західним державам, що накаже зробити побоїще в таборах. Але я також маю право створити собі деяку гарантію перед Заходом шляхом загрози знищення всіх таборів з усім їхнім змістом. Гіммлер дав наказ Шелленбергові створити секретну групу з особливо надійних осіб його служби. З одного боку, цій групі доручалось перешкодити повному знищенню в'язнів у таборах, коли такий наказ буде від Гітлера або Кальтенбруннера. З другого боку, люди, які складають цю групу, повинні бути готові виконати такий самий наказ, якщо він ітиме від Гіммлера.  

Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка