Вадим Кожевников



Сторінка28/42
Дата конвертації05.05.2016
Розмір9.87 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   42

47

 

Зустрічаючись з Ельзою в місцях заздалегідь призначених явок, Йоганн з сумом переконувався, що здоров'я її що не день погіршувалося. Ельзині щоки запали. Великі очі хворобливо блищали, і в куточках у них з'явилися тонкі зморшки. На схудлих руках набрякли вени. Він привозив Ельзі велику частину свого продуктового пайка, але, мабуть, хвороба зайшла так далеко, що навіть посилене харчування вже не могло допомогти. І якось Йоганн зважився: — Вам треба кинути к бісу це вар'єте! — Ще чого! — обурилась Ельза. — Я повідомлю в Центр. Ви хворі. Вас треба замінити. — Яким чином? — Замінити? — Ні, яким чином ви повідомите про мене в Центр? Я не пропущу шифровку на особисту тему. — Хіба це тема особиста? — Вона стосується тільки мене. — А якщо зляжете? — Можете не турбуватися! Ваші матеріали завжди буде доставлено вчасно. — Послухайте, — сказав Йоганн, — ви просто закохані в Зубова. В'янете з кохання. І це шкодить справі. Тому моя телеграма про вас не буде особистого характеру. Я повідомлю, що ваш стан не сприяє нормальній роботі. Він говорив так різко тому, що відчував: сили дівчини на волоску. І раптом Ельза заплакала. Йоганн невміло обійняв її тремтячі плечі. Вона уткнулася головою йому в груди, щоб сховати заплакане обличчя, затамувати ридання. Він розгубився, прошепотів: — Ти ж чекістка, розвідниця. Хіба можна?.. — Можна… — схлипуючи, пробелькотіла Ельза. — Можна… — Підняла на нього обличчя, що враз стало сердитим. — А що, я не людина? Думати, як він там цілими днями упадає біля цієї гарненької фашистки! — Вона не фашистка, — непевно заперечив Вайс. — Однаково. Та ще й стара. — Вона на рік молодша за нього. — Однаково гидко. Я бачила, як він їй по-особливому усміхається. — Ельза закусила губу. Йоганн здивовано стенув плечима. Запропонував: — Ти старша. Можеш наказати — і завтра ж він її кине. Він хлопець дисциплінований. Ельза злісно примружилась: — Ну, звичайно, втратити таку явку і «дах»! Ще чого бракувало! — То чого ж ти хочеш? — Не знаю, — сказала Ельза. — Для Зубова його німкеня — об'єкт надзвичайно перспективний. Але, розумієш, від хвороби, чи що, я зовсім розрюмалась, — у мене бажання, ну, хоч би раз пройти з ним вулицею. Не для справи, а так… Просто щоб він ішов поруч і нічого не говорив… Йоганн, помовчавши, пообіцяв: — Ну що ж, мабуть, це можна буде організувати. Якщо знайдеться вільний час. — Вільний час! — вигукнула Ельза. — У нас вільний час? Його немає. І не буде. Не буде у нас вільного часу. І немає ні особистих справ, ні особистих переживань. — Сказала твердо: — А Зубову передай, що ставлю йому на вид: в останній інформації він неточно передав транскрипцію технічної термінології. Це брак. Довелося вимагати додатковий час на зв'язок. А ти знаєш, що означає кожна зайва секунда роботи рації: чим більше вона працює, тим швидше її засічуть пеленгатори. — Повторила: — Так і передай: більше я не терпітиму неточностей. Це розпуста. І я можу вибачити все, крім нехлюйства.  



Олександр Бєлов так звик до Йоганна Вайса, так перевтілився в нього, що нинішнє його становище вже здавалося йому цілком природним «виробничим» становищем розвідника. І якщо він у думці і звертався до самого себе, до Олександра Бєлова, то лише в тих випадках, коли виникала необхідність одержати наступні вказівки від людини, якій він, як кажуть, строго підзвітний. Зовнішність абверівця майже не сковувала його. У нього ні разу не виникало потреби подумати, як у тому чи іншому випадку має поводитись, мислити або діяти абверівець Йоганн Вайс. Але він трохи розгубився, коли остаточно переконався в тому, що Ельза кохає Зубова. З міркувань суто ділової необхідності Ельза рішуче примусила Зубова налагодити взаємини з Брігіттою, і ці взаємини незабаром набрали характеру любовних, тобто корисних для справи, але болісних для Ельзи. Це було для неї однаково, що самій відмовитися від коханої людини, відмовитися від надії на можливе щастя. То була одна з багатьох безповоротних втрат, які доводиться переживати розвідникові. Ввечері Ельза, кокетлива, з грайливою усмішкою на губах, в чорному трико, що щільно облягало її останнім часом нібито безплотну постать, мусила розважати у вар'єте воїнів вермахту. Після виступу приймати залицяльників за своєю дерев'яною, ніби стійло, перегородкою в артистичній і всіляко хитрувати, щоб збити армійську настирливість фронтовиків, які переносять стратегію бліцкрігу на взаємини з жінкою. Вдень вона мусила репетирувати свій номер, обходити тайники, зустрічатися на місцях явок з товаришами, передавати радистові матеріали, приймати і розшифровувати шифровки, виконувати доручення Центру. Крім усього цього, у себе дома, серед сусідок і сусідів, треба було наполегливо і послідовно поводити себе так, щоб зберегти репутацію напівпорядної дівки, яка твердо вирішила зібрати собі посаг і вийти заміж за поважну літню людину, не дуже вимогливу, яка не буде копирсатися в її минулому. І, готуючи собі в загальній кухні обід, вона мусила, як справжня німкеня, виявляти максимальну бережливість, а співчуваючи багатодітній удові, чоловік якої загинув на Східному фронті, приховувати від усіх, що ділиться з нею своїм мізерним пайком. Це розцінили б не інакше як те, що вона, Ельза, — розпутна дівка, їй перепадає дещо від фронтовиків, а тому вона бездумна і щедра. Якось Ельза, сміючись, розповідала Йоганнові, що їй запропонував одружитися літній удівець, лейтенант із роти пропаганди. І коли вона дістане документи, що підтверджували б її арійське походження, він готовий негайно оформити шлюб і навіть хоче ще до того, як вони стануть подружжям, влаштувати так, щоб вона відпочила в одному з високогірних санаторіїв у Австрійських Альпах. Йоганн, не звертаючи уваги на іронічний тон Ельзи, сказав поспіхом: — От і добре. Нехай поки що Зубов тебе замінить. А ти відпочинеш. А потім пошлеш цього вдівця кудись подалі. — Зубов? — перепитала Ельза. — Ну, знаєш, ти зовсім не розбираєшся в людях. Ця людина абсолютно не годиться для серйозної організаційної роботи. — Стривай, — обурився Йоганн, — адже у нього вже ціла група. І діє вона успішно. Зовсім недавно вони перебили близько десяти курсантів розвідувально-диверсійної школи, а п'ятьох покалічили по дорозі до аеродрому, звідки їх мусили закинути до нас у тил. — Ні-ні, — непохитно сказала Ельза, — проти Зубова я категорично заперечую. — Додала сумно: — Мабуть, після війни я в Бакуріані поїду, відпочину. — Стенула презирливо плечем: — І коли Зубов працюватиме там інструктором лижного спорту, — це для нього найбільше підхоже. Нехай їде туди разом зі своєю славетною мускулатурою.  

У Варшаву приїхав Гуго Горфельд, старий друг Лансдорфа. Він був одним з директорів заводу «Оппель», що входив у концерн «Дженерал моторс». Горфельд зупинився у Варшаві проїздом після тривалої ділової поїздки по Донбасу, де він вів переговори з командуванням СС про найскорішу відбудову кількох металургійних підприємств: останнім часом фірмі помітно не вистачало спеціальних сортів сталі, необхідних для виробництва танків пової конструкції. Але в Донбасі його чекали невдачі, Старий радянський інженер, засуджений у тридцятих роках за участь в антирадянській організації, після того, як відбув покарання, посідав рядову посаду постачальника на одному з заводів, що цікавив Горфельда. Німецьке командування врахувало «поважні» обставини біографії старого чоловіка. Йому виявили особливе довір'я, призначили головним інженером заводу, і навіть німецькі службовці мусили йому підкорятись. Горфельд покладав великі надії на цього чоловіка. І той справді надзвичайно вимогливо і навіть жорстоко ставився до радянських робітників, яких під загрозою розстрілу приневолили працювати тут. Він ще до революції; служив у колишніх власників цього заводу і зумів примусити своїх підлеглих працювати з таким нелюдським напруженням, що вони, і не раз навіть, намірялися вбити його. Гестапо приставило до нього охоронців. Він одержав дуже велику зарплату і навіть побував у Німеччині, де познайомився з деякими технічними нововведеннями. Отже, ця людина була справжньою знахідкою. Але через кілька місяців виявилося, що деталі машин, виготовлені з металу, який постачав цей завод, дають тріщини і спрацьовуються завчасно, а танкова броня лускає від радянських болванок, як вітрове скло автомобіля, коли в нього пошпуриш каменем. Тривалими і складними аналізами було встановлено, що псують метал присадки, які при зварюванні сталі давав головний інженер. Його привезли до Берліна, і найкваліфікованіші слідчі почали провадити дізнання. І цей кволий старий, що пережив на допитах усі способи фізичного впливу, мовчав, очевидно, маючи намір понести в могилу таємницю свого методу псування металу. Подолати його впертість пощастило лише наркотичними способами. Очамрілий, він, сміючись, проговорився про рецептуру присадок, що утворюють у металі волосовики, які неможливо виявити на шліфах навіть найдосконалішими оптичними пристроями. І похвалився, що сам, без нічиєї допомоги, кидав у киплячу сталь паперові пакети з цими присадками. Старого засудили до смертної кари, але обіцяли помилувати, коли він згодиться знову працювати з німцями. — Уяви, — з огидою закінчив свою розповідь Горфельд, — цей нахаба навіть дозволив собі заявити, що саме тепер він особливо жалкує з приводу своїх колишніх сумнівів і про те, що не з першого дня революції віддав свої знання радянському народові. Тому народові, який тепер, коли радянські танки прийдуть у Берлін, дасть Німеччині останній і найповчальніший історичний урок. І одразу Горфельд заклопотано спитав у Лаисдорфа, — Як ти оцінюєш таку версію? — З цим старим? — Ні, з методом псування металу. — Техніка — твоя галузь, — ухилився від прямої відповіді Лансдорф. І в свою чергу запитав: — Якими тобі здаються росіяни? — Вони все ще воюють. — Ні, ті, які залишились на окупованій землі? — Пробач, але психологія ворога — це вже, у всякому разі, твоя галузь, — усміхнувся Горфельд. Лансдорф замислено пожував сухими губами. — Ми зробили велику стратегічну помилку. — О, ти вже критикуєш генералітет! — Ні, — сумно сказав Лансдорф. — Генералітет планує битви, і, можливо, в них — вершина нашої воєнно-наукової думки. Абвер дав генералітету всі відомості про озброєння ворога, його дислокації тощо. Справа зовсім в іншому. — У чому ж? Лансдорф насупився. — Вивчаючи росіян, я прийшов до цікавого відкриття. Певна кількість їх має — як би точніше висловитись — загальнолюдські вади, пов'язані з біологічними факторами: вони бояться смерті, страждань тощо. Але таких меншість У значної ж більшості повністю відсутня природна психологічна якість добровільно приймати в певних умовах деякі форми рабського підкорення, щоб продовжити своє життя. Спочатку я шукав пояснення цього в їхніх атеїстичних переконаннях. Але поступово — і зрозумій, я ще не зовсім впевнений у своїх висновках, бо визнати таке — значить втратити багато що з того, в чому ми були непохитно переконані, — поступово я почав думати, що в цього народу свідомість свободи рівнозначна відчуттю власного існування. — І який же висновок ти зробив після таких тонких спостережень? — поцікавився Горфельд. Лансдорф не надав значення іронії, що звучала в його голосі. — Висновок єдиний. Якщо ми знищимо радянський народ, епідемія розповсюдиться по всьому світу, і навіть люди Заходу стануть схожі на твого російського інженера, який боровся проти ненависної йому Радянської влади, я потім віддав життя за її перемогу над нами. Тому нам слід відмовитися від расових забобонів. Ми повинні будь-якою ціною зберегти сталу структуру взаємин між заможними і незаможними. В сучасних умовах німецький націзм не може не відштовхувати можливих союзників. Горфельд розуміюче всміхнувся: — У всякому разі, фірма «Оппель» вчинила далекосяжно й розумно: на її комерційних бланках немає зображення свастики. Танки «Дженерал моторс» і фірми «Оппель» воюють зараз в Африці, і водять ці танки і німецькі танкісти, і наші вороги. Якість нашої продукції і продукції наших компаньйонів рівнозначна, як це й зазначалося в угоді між фірмами. І мені здається, що саме тут складаються основи майбутньої співдружності націй, незалежно від того, хто переможе в цій війні. Ми вже мали досвід першої світової війни. Згадай, у скільки міліардів доларів і фунтів обійшлося США і Великобританії те, що після поразки наша промисловість зробилася ще могутнішою, ніж тоді, коли ми почали війну. Все стає на своє місце: — І Горфельд закінчив єлейним тоном: — Ми християни і повинні в серці своєму зберігати священні і великі біблейські заповіти.  

Йоганн, сидячи за рулем — Лансдорф хотів показати своєму другові околиці Варшави і попросив Йоганна допомогти в цьому, — намагався не пропустити жодного слова з цієї бесіди. Він узяв од неї багато корисного для себе. Так, він довідався, крім дечого іншого, що німецька фірма «Оппель» «передала фірмі «Дженерал моторс» нові фільтри для танкових моторів — старі часто під час маршів засмічувались пісками африканської пустелі. Натомість Роммель, що воював з англійцями в Африці, одержав од фірми «Шелл» нову рецептуру мастила, надзвичайно стійкого до високих температур, що було дуже важливо для танків і машин, які рухаються під палючим сонячним промінням. Така комерційна взаємодопомога фірм воюючих держав лише простакові могла видатися зрадою. На мові бізнесу це називалося інакше: точне виконання взятих на себе домовленими сторонами зобов'язань, які порушити неможливо навіть тоді, коли уряди цих країн опиняться у стані війни між собою. Скептичну оцінку використання військовополонених як агентуру, за висловом Лансдорфа, Йоганн приписав не стільки його проникливості, скільки до певної міри перестраховці. Було відомо, що через підступність Гіммлера фюрер знов учинив рознос Канарісові. Той дав Гітлерові добуті агентурою креслення нових радянських танків. Але танк, побудований за цими кресленнями з відповідних сортів броньової сталі, німецькі протитанкові гармати розтрощили на танкодромі вщент. Цей успіх німецької протитанкової артилерії Йоганн міг повністю приписати своїм заслугам, бо особливо ретельно підготував групу для цієї операції і через його старання розвідник-ходок дістав креслення танка і рецептуру сталі. А при звільненні нашими військами Ростова німецькі танкісти в дуельній битві з радянськими танками мали серйозні втрати. Лансдорф давно шукав можливості перейти із «штабу Валі» в Берлін, бо вважав, що там знайде ефективніше і безпечніше застосування своїх здібностей. Тому приїзд Горфельда був йому вигідний: через нього він вирішив нагадати про себе Гіммлерові, сподіваючись, що той, можливо, вважатиме своєчасним повернути його туди, де зараз робиться політика.  



Йоганн виконував покладені на нього обов'язки з неухильною точністю, яка відповідала чіткому стилю роботи всього абверівського апарату. За цей час обстановка на фронтах стала такою несприятливою для вермахту, що недавні відчутні втрати в Росії не можна було вже надолужити. Наростало незадоволення серед союзників Німеччини. Від бомбардування руйнувалося все більше німецьких міст. Однак Йоганн здивовано спостерігав, що, незважаючи на все це, співробітники «штабу Валі» поводять себе так, ніби сам плин часу і дух його не підвладні ніяким зовнішнім впливам. Які б не відбувалися бурі на безмежному океані фронту, острівець «штабу Валі», гарнізон його жив по раз і назавжди всталеному розпорядку, і люди мислили так само, як і рік тому. Тут вважалося за доблесть, якимсь особливим шиком ігнорувати все, що стосувалося прямих службових обов'язків. І коли слідчі з третього відділу «штабу Валі» в перші дні війни, вербуючи в концтаборах в'язнів, з механічною точністю доводили їм, чому Німеччина стане володаркою світу, а Радянський Союз розпадеться під ударами доблесних сил вермахту, то й тепер вони з тією самою механічною точністю повторювали стару аргументацію, не намагаючись ні на йоту пристосувати її до зміненої обстановки. Спочатку Йоганн мало не помилився, вважаючи цю механічну аргументацію витвором пропагандистської догматики, приписуючи її чиновницькому безініціативному педантизму. Але потім він зрозумів, що справа тут набагато складніша і коріння слід шукати в тому грунті, який живив стиль і дух імперії. Поразка на Східному фронті викликала ще більшу активність всіх карних і розшукних служб рейху, скерованих проти самих німців. Тому навіть співробітники абверу — довірені люди імперії — не намагалися «опрацьовувати» агентуру відповідно до змін в обстановці. Адже самий факт констатації співробітником абверу змін обстановки на Східному фронті міг обернутися свідченням невіри в перемогу. А за цей злочин, як і за найменші сумніви в непогрішимості фюрера жорстоко карали. І коли дещо й змінилося в поведінці рядових співробітників «штабу Валі», то помітно це було лише в тому, що тепер вони публічно, з показною пристрастю змагалися між собою у виявленні відданості фюророві і передбаченні перемоги в якнайскоріший строк. Але коли ці люди, що давно пристосувались один до одного, розробляли план операції для чергової групи, яку засилали в радянський тил, вони працювали надзвичайно старанно, намагаючись все передбачити. І Вайс розумів, як тепер важко, точніше, майже неможливо. було б розгадати такі операції, коли б він вчасно не розставив у багатьох ланках штабної роботи «Валі» своїх людей. Навіть у шевській майстерні у Вайса була своя людина. І підківку на каблук до трофейного радянського кирзового чобота він прибивав під певним кутом, щоб слід цього чобота був для радянського слідопита-контррозвідника доказом того, що тут проходив злочинець. З допомогою невдахи курсанта — в'язня № 740014 — Вайсові вдалося знайти вірних людей серед тих, що прокладали траншеї для телефонного кабеля до однієї з ставок на Східному фронті. Вони зробили підкоп під цей кабель, спорудили щось схоже на бліндаж, де, як у могилі, обкладеній дерном, довгий час переховувався наш зв'язковий, закинений сюди для того, щоб підключати свій апарат до кабеля, що з'єднує ставку на фронті з рейхсканцелярією в Берліні. Але кожний свій крок, слово, вчинок Йоганн тепер, як ніколи раніше, мусив особливо ретельно контролювати в складній атмосфері стеження й недовіри, яка так відчутно нависла над головами всіх німців без винятку. Навіть тих, хто мав особливі заслуги перед рейхом і раніше не раз виявляв сміливість, коли доводилося власноручно застосовувати найвигадливіші способи швидкої ліквідації людей. Тепер навіть такі «майстри» своєї справи втрачали самовладання і не могли приховати, як тремтять у них руки, коли хтось із їхніх-таки співробітників уїдливо запитував: — То ви, здається, висловили бажання ввійти у спеціальну групу німецьких військовослужбовців, що здалися добровільно, щоб взяти участь у диверсійній операції звільнення від радянського полону старших німецьких офіцерів? Щось подібне зробили недавно троє чекістів. Вони пробралися в один з німецьких концтаборів разом з партією військовополонених, звільнили велику групу в'язнів, і потім утрьох під прикриттям дорожнього котка дві години вели бій на шосе, не даючи есесівському моторизованому підрозділові переслідувати втікачів. Всю цю операцію розробив Вайс. Після тривалих допитів і вивчення слідчого матеріалу контррозвідка абверу і відповідний відділ гестапо констатували: всі деталі операції і сукупність пов'язаних з нею заходів свідчать про те, що нею керував видатний майстер. І описання цієї операції було розіслано абвергрупам не тільки як інформацію для здійснення заходів, щоб надалі відвертати подібні ексцеси, але й як рекомендацію агентам. Тим, хто, маючи високу мужність, спробує повторити подібну операцію в радянському тилу для звільнення німецьких військовополонених. Та в цій інформації замовчувалося про те, що три радянських чекісти, використавши дорожній коток як бронековпак циліндричної форми, тягнули його трактором по шосе і вели бій під його захистом. А коли в'їхали на залізничний віадук, останній живий чекіст заклав у каток таку кількість вибухівки, що під час вибуху його осколки з силою бронебійних снарядів зрізали устої ферм і пробили баки нафтоцистерн так, ніби вони були не з металу, а з картону. Навіть залишків тіл чекістів неможливо було виявити на обпаленому грунті, вкритому обгорілим і пожолобленим металом. Вони ніби випарувалися, щезли. Послідовників такої методики великої визвольної операції серед співробітників абверу щось не виявлялося. Хоча за завданням Канаріса сотні чиновників підбирали в архівах розвідок всі схеми втеч, що будь-коли здійснювали військовополонені з таборів, щоб рекомендувати найбільш вдалі з них своїм групам. А до всього цього тепер перед абвером виникло завдання звільнити ряд офіцерів вермахту з радянського полону, що досі не було передбачено ні у функціях абверу, ні в плані «Барбаросса». Дітріх послав на фронт спеціальну групу німців, співробітників абверу. Вони одержали завдання добровільно здатися ворогові, щоб у радянських таборах для військовополонених вчинити розправу над німцями, які, потрапивши у полон, дозволяють собі сумніватися в непереможній величі Третьої імперії. І від Вайса вимагалося немало спритності, прозорливості та й часу, щоб виявити мету цього завдання, ознайомитися із списками відібраних Дітріхом співробітників, скласти картотеку їхніх прикмет і негайно переслати всі ці матеріали в Центр. Якщо виключити із сфери діяльності Йоганна Вайса обов'язки, покладені на нього як на співробітника «штабу Валі», а взяти лише складні завдання, що доводилось виконувати йому як радянському розвідникові, то й цього було носить, щоб зрозуміти, що людина працює з величезним перенапруженням всіх нервових, фізичних і розумових сил. Одна лише операція з Гвіздком вимагала колосальної і копіткої щоденної роботи. Гвіздок, ставши «резидентом», розгорнув на Уралі під керівництвом Баришева активну роботу. І від нього весь час надходили заявки на додаткове засилання нових груп, засобів зв'язку, озброєння, найновіших підривних матеріалів. І, нарешті, просто значних грошових сум для «підкупу» все нових відповідальних радянських працівників. Сам Гвіздок, як він повідомив, пробрався на металургійний комбінат як співробітник відділу кадрів, що давало йому майже необмежені можливості для влаштування німецької агентури в різних цехах і установах, якими керує комбінат. Зі всього цього Вайс зрозумів, що радянські контррозвідники організували величезну пастку оптового масштабу і викачують з «штабу Валі» все більше і більше людей і засобів у цей резервуар, очевидно, дуже великий за розміром. Група Гвіздка вже перейшла в розряд «розвідцентру», повідомлення про діяльність якого, обминаючи «штаб Валі», потрапляли тепер безпосередньо самому адміралові Канарісу. І Лансдорф відчував деяке невдоволення: самолюбство його було зачеплене тим, що найбільший розвідцентр абверу вийшов з-під його безпосереднього керівництва. А Дітріх просто лютував. Заслуги цього найбільшого розвідувального центру він приписував собі цілком. І ампутацію Гвіздкової ноги вважав не так досягненням медицини, як частиною блискуче розробленої ним розвідувальної операції. Ще б пак! Підготовлено агента так само невловимого, як людина, що має чарівну шапку-невидимку. Тим часом деякі абверівські розвідувальні групи, заслані в радянський тил, тільки-но приземлившись, уже мусили вести бій з радянськими оперативниками. Найрозсудливіші учасники цих груп стали працювати під контролем радянських чекістів, завантажуючи відділи штабів абверу різноманітною інформацією, яку тут зовсім не вважали брехливою, через те що вона була правдоподібна. І саме через цю свою правдоподібність вона нищівніше впливала на діяльність штабів вермахту, ніж навіть сміливі нальоти підрозділів радянських парашутистів на ці штаби. Так, наприклад, Гіммлеру було доставлено папку з добре підробленими доповідними і щоденником великої радянської геологічної експедиції, яку очолював визначний учений. В них містився аналіз покладів рідкісних металів у відповідних районах країни. Всі матеріали безперечно свідчили: поклади ці виявились такими мізерними, що експлуатувати їх було б нерозумно, нікчемно. На обкладинці папки майстерною рукою графолога була накреслена люта резолюція наркома. А насправді нарком не так давно з великою радістю підписав подання до вищих урядових нагород майже всіх учасників цієї експедиції, що відкривала для країни і, зрозуміло, для потреб оборонної промисловості нечувані поклади рідкісних металів.  

48



 

Хоч би яким видатним був розум людини, що досліджує першопричини явищ — стосується це матеріальної структури всесвіту чи імпульсу, породженого такою досконалою і чутливою сигнальною системою, як нервова клітина, — видатні генії в ім'я виявлення істини ввічливо, але неухильно захищають на сторінках великих наукових праць кожен свою точку зору. Різноманітні численні концепції, гіпотези, доктрини, що стосуються одного й того ж явища. Так само і провал розвідника досліджується по-науковому ретельно, всебічно, об'єктивно, але часом першопричини катастрофи пояснюються такими витонченими обставинами, що встановити їх так само неможливо, як визначити мить, коли згасає день і настає ніч. Як і завжди, о п'ятій годині ранку, після гімнастичних вправ перед відчиненою кватиркою у своїй кімнаті, Ельза, схилившись над мискою, обтиралася мокрою губкою. Тьмяне дзеркало, що висіло над малюсіньким столиком, відбивало її вузьке в стегнах, широкоплече, пласке тіло, худі мускулисті руки і ноги. Купу закучманого бронзово-рудого пофарбованого волосся. Вузьке, маленьке обличчя із запалими щоками і строго стиснутим ротом. Похмуро блискаючі, глибоко запалі очі. І бруднуваті патьоки на щелепах від ще звечора нафарбованих він. Ельза з огидою дивилася в дзеркало і здавалася сама собі нещасним галченям з общипаним пір'ям. І оскільки вона була сама, її жорстокий присуд щодо своєї зовнішності ніхто не заперечував. Але, чесно кажучи, вона була несправедлива до себе. В цьому виснаженому худорбою дівочому тілі будь-хто, навіть посередній скульптор побачив би ті гармонійні пропорції, які, наче естафету, у мармурі передають один одному, від самої давнини, великі художники, шукачі абсолютного ідеалу жіночої краси. І, не так соромлячись своєї наготи, як відчуваючи огиду до себе, Ельза швидко одяглася а тією продуманою вульгарністю, що відповідала професії актриси вар'єте. Намазала обличчя гримом, підбила банальний кок над опуклим чистим лобом, підвела тушшю ті ні під очима, що псувало їхню чистоту. Взявши цератову сумочку з орзац-лаку, спустилась брудними смердючими сходами і пішла вихляючою ходою канатоходця. Сьогодні об одинадцятій годині десять хвилин Ельза мала пройти повз людину, що купувала в газетному кіоску на Маршалковській, три номери геббельсівського тижневика «Дас рейх» і, коли він їх розглядатиме, покласти на прилавок «Фелькішер беобахтер», щоб ця людина взяла собі. Ельзі не треба було знати прикмети цієї людини. Єдине, що вона знала, — він буде у світлих рукавичках і в лівій руці, між мізинцем і підмізинним пальцем, мусить бути затиснений короткий бурштиновий мундштук з незапаленою сигаретою. От і все. Якщо ця людина вважатиме за потрібне запропонувати їй сигарету, вона повинна взяти третю, коли рахувати зліва. Так, вона одержить шифровку, яку муситиме обробити, коли повернеться додому. Завдання звичайне, зовсім не складне. І це необтяжливе, безпечне, ординарне завдання ніби звільнило її свідомість для інших, зовсім не службових думок, що переслідують її останнім часом з нестерпною настійливістю. Вона безуспішно намагалася одігнати їх від себе. Те, що Зубов з такою покірливою готовністю і безтурботністю виконав її вказівки і зблизився з Брігіттою, боляче вразило Ельзине серце. Вона йшла до газетного кіоска на Маршалковській, і думки її були далеко від того, що їй належало виконати. Зараз не треба було виключати із своєї свідомості все, що могло заважати їй і примусити хоча б на мить засумніватись у своїй невразливості. Жінка, така, якою вона є, виглядає, — поза всякою підозрою. Таких, як вона, тут багато. І саме вони поза підозрою: адже їхні моральні принципи співзвучні етиці представників рейху. У тих не може виникнути навіть тіні сумнівів у тому, що така жінка, як Ельза, не своя. І тому вона сміливо йшла по Маршалковській вихляючою ходою канатоходця, і її круглі коліна, обтягнені шовковими панчохами, глянцем блищали під короткою спідницею. Очі підмальовані, примружені. Рот яскраво накрашений і вирізняється на блідому обличчі, як мішень. І коли вона бачила своє відображення у склі порожніх вітрин, їй здавалося, що це не вона, а образливий шарж на жінок певного способу життя: типаж вдалося скопіювати бездоганно точно. Жінки на окупованій ворогом землі намагались будь-яким способом приховати свою молодість, миловидність, жіночність. Бідність, убогість їхнього вбрання не завжди були лише наслідком злиденного життя, на яке німці прирекли населення. Часто потворний траур, через який жінка видавалась старішою, було старанно продумано. Молоді польки носили грубі панчохи, щільно нав'язували голови бабськими хустками і ходили, незграбно човгаючи по тротуару своїми розношеними черевиками. Але такий їхній вигляд викликав у патрулів лише більшу пильність. А були й інші — свіжорозмальовані, з хвацькими зачісками, із протравленого пергідролем волосся, в надзвичайно коротких спідницях і блузках з глибоким вирізом, такі, що з продуманою ретельністю виставляли напоказ всі свої жіночі принади. Ці ступали конячою ходою на високих каблуках і всім своїм виглядом ніби являли собою пароль, демонструючи відданість і готовність до послуг. І слід сказати, що саме вони і користувалися прихильністю окупантів. Патрульні офіцери не вимагали від них пред'явлення аусвайса, і якщо й запитували делікатно про місце проживання, то з метою, зовсім не пов'язаною з поліцейськими обов'язками. Таким чином, Ельза вибрала найбільш придатну в даних умовах захисну оболонку. Чоловіка, якого вона мусила зустріти біля кіоска, щоб передати газету з вписаною між рядками шифровкою, вона не знала. Не знала вона також, яке завдання виконував той у тилу ворога. Ким би він не був, Ельзі треба було лише точно виконати таке, на перший погляд, просте завдання, що не вимагає навіть кмітливості. Вона мусила в домовлений час підійти до кіоска, залишити на прилавку згорнуту трубочкою газету і піти, навіть не глянувши на людину, заради якої все це робилося. У плані операції, розробленої Центром, кожна незначна дрібниця мала таке саме значення, як дрібна деталь величезного механізму: адже якщо вона, ця деталь, не виконуватиме свої певні функції в гармонійній взаємодії з численною кількістю інших деталей, могутній агрегат не зможе працювати, зупиниться. Отже, Ельза дріботіла по Маршалковській. Її жорсткі від туші вії колючим віночком обрамляли очі, що приховували пригнічений сум. Єдино непідробний був колір очей. Вона точно розрахувала час. І, не пришвидшуючи й не сповільнюючи ходи, підійшла до кіоска майже одночасно з людиною, пам'ятати зовнішність якої їй не було потреби. Поклала на прилавок скручену трубочкою стару газету, купила дві поштові листівки, сховала їх у цератову сумочку і відійшла від кіоска, механічно усміхнувшись на прощання старій кіоскерші, яка вважала негідним для себе відповідати на усмішку вже зранку розмальованій дівиці. Людина, що розглядала щотижневик, взяла його разом з газетою, залишеною Ельзою, розрахувалася і, не оглядаючись, пішла на другий бік вулиці. І тут дверці газетної будки раптом відчинились. З неї вискочив якийсь чоловік і, засунувши праву руку в проріз на грудях свого плаща з капюшоном, поспіхом пішов услід за людиною, яка щойно купила щотижневик. Рухи його були настільки явно професіональні, що Ельза вмить зрозуміла, в якій небезпеці людина, що кілька хвилин була під її захистом. Не вагаючись, вона шпурнула свою сумочку з ерзац-лаку у дротяний кошик для сміття, кинулась навздогін за типом у плащі і, наздогнавши його, хапаючи за руку, закричала, що ось зараз, цієї миті, він украв біля газетного кіоска її сумочку. Цей тип виявився дужим дядьком. Але в чіпкій спритності Ельза не поступалася перед ним. Зав'язалася боротьба. І відразу ж з-за рогу виїхало два мотоциклісти і машина з зафарбованими боковим і заднім стеклами. Все відбулося так швидко, що перехожі навіть не встигли зрозуміти, в чому справа. От і все, що сталося цього ранку.  

Того ж вечора атракціон фрейлейн Ніколь у програмі вар'єте було замінено виступом актриси, що виконувала танок з палаючими факелами.  



Олександрові Бєлову пощастило сформувати в тилу ворога цілеспрямовану, організаційно закріплену розвідувальну сітку. Для створення подібної структури необхідний не лише організаторський, оперативний, професійний талант розвідника, — треба ще володіти даром людинознавства. Адже навіть незначна неточність в оцінці психологічних особливостей людини за своїми наслідками схожа на помилку мінера. Чому загинув мінер, є багато причин, але встановити ту, єдину, яка спричинила до вибуху, неможливо, бо знищено все, що є найменшим натяком справжньої причини катастрофи. Останнім часом розвідувальні і диверсійні операції «штабу Валі» все частіше і частіше провалювалися. Це свідчило про успішну роботу Йоганна Вайса і тих, кого він, довіривши їм своє життя, зробив своїми співробітниками. Гіммлер послав у «штаб Валі» найдосвідченіших контррозвідників, щоб виявити причини провалів, і тут створилася вкрай небезпечна, напружена обстановка. Загроза нависла і над начальством, і над рядовими співробітниками. Кожний крок, кожний вчинок будь кого, хто мав відношення до «штабу Валі», — чи то один з його керівників, викладач розвідувально-диверсійної школи, вартовий або курсант, — ретельно перевірялися. Геть усе перебувало під суворим наглядом, і Вайсові що не день ставало важче спілкуватися із своїми людьми. Небезпека щохвилини чатувала на них, та й на нього самого. Умови склалися так, що доводилося вирішувати, як бути далі, чи провадити хоч мінімальну роботу, яку з таким трудом налагодив Вайс всередині «штабу Валі», чи навіть тимчасово припинити її. Звичайно, можна було б на якийсь час причаїтися, вичікувати, поки контррозвідка припинить своє розслідування. Адже поступово її активність спаде, пильність ослабне, а там, диви, контррозвідувальну групу і зовсім знімуть, щоб не стежила за «винуватим» об'єктом, перекинуть на інший. Але був і другий вихід з становища: знайти можливість переміститися на іншу арену, щоб там продовжувати свою діяльність. Йоганн вибрав цей шлях. Він наказав Зубову та його інтернаціональній групі активізуватися. Поляків, чехів, угорців і росіян, що входили в цю групу, Зубов за допомогою Брігітти призначив для обслуговування у будинки її знайомих. Вдень вони спокійно виконували обов'язки кухарів, двірників, садівників, а ночами здійснювали на чолі з Зубовим силові акти, частину яких за рекомендацією Вайса вони приписували якійсь таємничій спілці штурмовиків імені Рема, що нібито, мстить есесівцям і гестапівцям за страту свого ватажка. А щодо висадження в повітря залізничних ешелонів і складів з боєприпасами і пальним, то ці операції залишалися анонімними. На нараді керівного складу «штабу Валі», в якому взяли участь прибулі з Берліна співробітники СД, було висловлено таке припущення: не виключено, що ворожа розвідка засікла розташування «штабу Валі» і почала за ним стежити. Це припущення зробили самі абверівці, керівники «штабу». Представники СД заперечили, вбачаючи тут скоріше регулярні терористичні дії розрізнених груп польських патріотів. І все ж у результаті тривалих обговорень і суперечок вирішили передислокувати «штаб Валі» в район Кенінгсберга. А внутрішній розпорядок «штабу Валі» і підлеглих йому розвідувально-диверсійних шкіл члени комісії СД визнали задовільним. Разом з абверівцями вони підписали протокол обстеження і приклали його до доповідної на ім'я рейхсфюрера СС Гіммлера, який був украй стурбований становищем, що склалося в «штабі Валі». І хоч неприязнь Гіммлера до Канаріса була дуже велика і Гіммлер просто горів бажанням підкласти адміралові палицю в колеса, в даному випадку інтереси рейху перемогли. Так, внаслідок діяльності Вайса та його розвідувальної сітки співробітники абверу мусили залишити прекрасну, із здоровим кліматом місцевість поблизу Варшави і помандрувати в кам'янисту, вологу і вітряну Прибалтику. З переїздом були пов'язані не лише побутові труднощі. Передислокація всієї системи «штабу Валі» вимагала багато часу і, власне, надовго виводила з ладу важливий розвідувальний орган вермахту. Витрати від такої перерви в нормальній роботі «штабу Валі» були рівнозначні найбільшій диверсії, що принесла збитки, які навіть не підлягають обліку, такі вони серйозні. Але, крім усього іншого, для Йоганна Вайса було найважливіше те, щоб разом з особистим складом, устаткуванням, приписаним до штабу майном повністю передислокувалися на нове місце ті люди, яких він знайшов і навчив, які працювали в складній мережі, розгалуженій всередині абверу. І ці радянські люди, співробітники Вайса, виконуватимуть свої обов'язки в нових умовах. І наша розвідка знатиме про всі ворожі замисли, що визріватимуть під бетонним тім'ям «штабу Валі», де б він не був — у затишному лісі під Варшавою чи на кам'янистому грунті в районі Кенігсберга. І не так важливо, що тут розташування «штабу Валі» приховує вже не дощана, а неприступна залізобетонна огорожа: за нею є і свої, радянські люди. В технічній лабораторії «штабу Валі» уже другий місяць працював хімік Петер Хіммель — спеціаліст по виготовленню симпатичного чорнила. В його обов'язки входив також інструктаж курсантів про способи застосування цього чорнила. Це був старий член націонал-соціалістської партії, фронтовик, тяжко поранений під Смоленськом. Після госпіталю його направили в систему абверу. Педантичний, небагатослівний, він був надзвичайно високої думки про свою персону, вважаючи, що два ордени залізного хреста першого і другого класу промовляють самі за себе. Сім'я його загинула в перші ж місяці війни при бомбардуванні Кенігсберга радянською морською авіацією. Тому для всіх було зрозуміло, чому він похмурий і відлюдькуватий. Так само коротко і без усмішки Петер Хіммель, він же Петрусь Матусов, доповів про себе Вайсові, передаючи йому секретку Центру. Сім'я Петруся Матусова загинула в Мінську в перші дні війни. З групою білоруських чекістів він організував партизанський загін. Потім його відізвали в партизанський штаб. Командував загоном, був тяжко поранений, пролежав у госпіталі. Потім він відбував військову службу, як санітар одного з госпіталів для поранених німецьких військовополонених. Знання німецької мови допомогло йому вміло прислужувати німецьким солдатам і офіцерам, а також узнавати те, що мала знати людина, яка виявила бажання працювати у ворожому тилу. Після того як він таким чином підвищив не тільки медичну кваліфікацію, але й кваліфікацію розвідника, серед німецьких військовополонених знайшли відповідний типаж з підхожою біографією. Потім Матусова перекинули через лінію фронту, пройшовши систему явок, він опинився в розташуванні «штабу Валі» на вищезгаданій посаді. Поступово вводячи Матусова в курс справи, Вайс переконався, що йому є на кого покластися, якщо виникне необхідність передати свою посаду — не ту, яка числиться в штатному розкладі співробітників «штабу Валі», а ту, яку мусить тут виконувати радянський розвідник. Петер Хіммель цілком впорається, коли заступить Йоганна Вайса, який просунувся в своїй службовій кар'єрі уже до звання обер-лейтенанта служби абверу.  

Очевидно, імперський радник фон Клюге говорив по телефону з Гердом і Лансдорфом про Йоганна Вайса. У всякому разі, в такий гарячий час, коли всі співробітники «штабу Валі» захопилися організацією переїзду, Вайс одержав розпорядження вирушити у відрядження, щоб відвідати кілька концентраційних таборів, указаних йому імперським радником. Олександр Бєлов так міцно зжився з Йоганном Вайсом, що щиро відчував себе ображеним. Його не на жарт обурило несправедливе ставлення до Вайса: ніхто з керівництва не заперечував проти його відрядження, ніхто не висловив жалю, що такий цінний працівник — а в Йоганна Вайса були всі підстави вважати себе цінною для абверу людиною — від'їздить у важкий для «штабу Валі» час. Керуючись цією логікою, Вайс тримався при Лансдорфі з підкресленою холодною повагою, і вираз ображеної гідності не сходив з його обличчя. Він навіть насолоджувався думкою про вчинену йому образу. І для цього були причини. Образили його явно несправедливо, виходить, надалі він може розраховувати на компенсацію. Але важливіше було інше. Поки що це цілком безперспективне в службовому відношенні відрядження несподівано вивільнило для нього кілька днів, які були необхідні, щоб знайти Ельзу. Вся інформація, зібрана Вайсом з найрізноманітніших джерел, і натяку не мала на причину арешту Ельзи. Та в яку тюрму її посадили, він довідався. Тюрма ця містилася досить далеко, в одному з гірських районів, на території старовинного замка. Стародавні стіни приховували невелику залізобетонну споруду сучасної конструкції. Ця тюрма призначалася для особливо небезпечних політичних злочинців. Перебувало там звичайно десятків зо два в'язнів. Відповідно невелика була і варта.  



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   42


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка