Університет державної фіскальної служби україни



Скачати 29.94 Kb.
Сторінка2/4
Дата конвертації09.02.2021
Розмір29.94 Kb.
1   2   3   4
Теоретичні завдання

  1. Історія логіки як науки нараховує близько 2,5 тисячі років. Її розвиток поділяють на два етапи: традиційний (тривав з ІV ст. до н. е. до середини ХІХ ст. н. е.) і сучасний (розпочався в другій половині ХІХ ст. і триває до наших днів). Біля джерел Античної логіки стоять представники елейської школи у філософії, насамперед, Парменід (540 – 480 до н. е.). . Цей філософ першим ототожнив мислення і буття. Парменід заснував метафізику як філософське вчення про основні принципи буття і пізнання. Ще одним значним представником античної логіки був Зенон Елейський (490 – 430 до н. е.).

Він сформулював знамениті парадокси (їх часто називають апоріями): «стадії», «стріла», «час», «простір» та інші, в яких виключно логіко-теоретичними засобами заперечувалась реальність існування часу, простору, руху і змін в істинному бутті

Значний внесок у розвиток логіки зробив Демокрит (460 – 370 до н. е.). У певній мірі саме його можна вважати засновником логіки, оскільки він написав першу власне логічну роботу «Про логічне або про правила», яка, на жаль, не зберіглась до наших днів.

Наступний етап у розвитку логіки пов’язаний із вченням софістів. Найбільш відомим із софістів був Протагор (490 – 399 до н. е.), який висунув ідею релятивістського тлумачення істини. Він наголошував, що людина є мірою для всіх речей. Сократ (469 – 399 до н. е.) і Платон (427 – 347 до н. е.) з позицій філософії об’єктивного ідеалізму розглядали індукцію, дедукцію, співвідношення між одиничними та загальними поняттями, умови і критерії істинності знань

Аристотель (384 – 322 до н. е.) вважається батьком формальної логіки, яку він називав «аналітикою». Його внесок у становлення логіки як науки важко переоцінити. Аристотель був людиною енциклопедичних знань. Саме він упорядкував та розвинув сучасне йому логічне знання. Завдяки Аристотелю ми знаємо, які логічні ідеї наявні у працях грецьких філософів досократівської епохи (на жаль, жодна із них повністю не збереглась). Аристотелю та його учням належить пріоритет у формулюванні трьох основних законів логіки: тотожності, несуперечності (заборони суперечності), виключеного третього. Йому належить класичне формулювання істини як відповідності між тим, що стверджується у судженні, і тим, що має місце у дійсності. Він запровадив у логіку кванторні (кількісні) слова: «всі» і «деякі». Аристотель досліджував модальні судження (насамперед, алетичні та темпоральні). Крім того, він детально дослідив окремий вид дедуктивних умовиводів - простий категоричний силогізм (ПКС). Але найголовніше, що зробив Аристотель для логіки, – це, по-перше, виокремлення її предмету дослідження (форм і законів мислення) і, по-друге, запровадження у логіку її основного методу – формалізації. Адже певна галузь знання перетворюється на науку лише тоді, коли чітко виокремлюються її предмет, розробляються її методи дослідження, а також впроваджується специфічна термінологія.

Далі античну логіку розробляли представники школи стоїків (назва походить від одного з портиків в Афінах): Зенон із Кітіону (336 – 254 до н. е.), Хризип (281 – 208 до н. е.) 4 та інші. У своїх найбільш оригінальних працях стоїки досліджували, насамперед, складні судження: кон’юнкцію, диз’юнкцію, імплікацію та еквіваленцію; а також умовиводи, які будуються з цих суджень: умовно-категоричні, розділово-категоричні, розділово-умовні та ін. Після стоїків антична логіка поступово занепала, що пояснювалось загальною кризою, яку переживала у той час антична культура.


  1. Різновидом суджень є релятивні судження (від лат. rеlаtіо - повідомлення (оповіщення) та зв’язок), які розкривають наявність або відсутність у певного предмета (або групи предметів) того чи іншого відношення з іншим предметом (або з групою предметів).

Відношень між предметами існує необмежена кількість: «більше», «менше», «важче», «легше», «гарніше», «батьківство», «синівство» та ін.

Їхні основні формули:

х R у (для стверджувальних);

Оксана гарніша за Любу

х не R у (для заперечних)

Петро не вищий за Степана

Прості релятивні судження в своїх структурах містять два суб’єкти і один предикат. Подібно до атрибутивних суджень, релятивні теж поділяються на різновиди за якістю предикатів та кількістю суб’єктів. Оскільки в атрибутивних судженнях предикат (Р) стосується одного суб’єкта (S), то такий предикат є одномісним. В релятивних же судженнях предикат стосується двох або більше суб’єктів. Відповідно, він буде двомісним для простих релятивних судженнях або більш ніж двомісним (n-місним) в складних релятивних судженнях.

1) Одинично-одиничне стверджувальне (формула: х1 R у1; наприклад, «Річка Амазонка довша за річку Ніл»);

2) Одинично-одиничне заперечне (формула: х1 не R у1; наприклад, Місто Кропивницький не більший за площею за місто Київ ;

3) Одинично-загальне стверджувальне (формула: х1 R будь-яке у

4) Частково-одиничне стверджувальне (формула: деякі х R у1; наприклад, «Деякі озера України довші за річку Вись»);

5) Частково-одиничне заперечне (формула: деякі х не R у1; наприклад, Тарас Шевченко не менш відомий поет ніж деякі поети Росії);

6) Одинично-часткове стверджувальне (формула: х1 R деякі у; наприклад, «Місто Київ старше за деякі італійські міста»);

7) Одинично-часткове заперечне (формула: х1 не R деякі у; наприклад, «Український режисер О. Довженко не менш відомий у світі, ніж деякі режисери, які є володарями премії «Оскар»);

8) Загально-загальне стверджувальне (формула: всі х R будь-який у; наприклад, «Всі коти важчі за будь-яку летючу мишу»);

9) Загально-загальне заперечне (формула: всі х не R будь-який у; наприклад, «Всі шахраї не можуть бути більш суспільно небезпечними за будь-якого вбивцю»);

10) Загально-часткове стверджувальне (формула: всі х R деякі у; наприклад, «Всі океани за площею більші, ніж деякі озера в Україні»

11) Загально-часткове заперечне» (формула: будь-який х R деякі у; наприклад, «Всі ті, хто має право голосувати на виборах в Україні, старші за деяких школярів»);

12) Частково-загальне стверджувальне (формула: деякі х R будь-які у; наприклад, «Деякі брильянти дорожчі за будь-які золоті самородки»);

13) Частково-загальне заперечне (формула: деякі х не R будь-які у; наприклад, «Деякі українські футболісти не менш відомі у світі, ніж будь-які українські політики»);




  1. Заслуга у виокремленні і дослідженні простого категоричного силогізму належить Аристотелю. Ми вже зазначили вище, що слово «силогізм» із грецької мови перекладається як вивід, умовивід або міркування. Слово

«категоричний» означає, що ми можемо точно визначити значення істинності суджень, з яких він складається (істина або хиба), а слово «простий» у даному випадку позначає ту обставину, що ПКС складається із простих (елементарних) суджень і що він в структурному плані є порівняно простішим, ніж інші опосередковані дедуктивні силогізми.

Структурно ПКС є системою трьох взаємопов’язаних суджень видів: А (Всі S є P), Е (Всі S не є P), І (Деякі S є P), О (Деякі S є P), перші два з яких є засновками, а третє – висновком. Представимо загальну структуру ПКС:

1. Перший засновок (судження виду А, або Е, або І, або О).

2. Другий засновок (судження виду А, або Е, або І, або О).

3. Висновок (судження виду А, або Е, або І, або О).

Розуміння ПКС передбачає знання змісту наступних понять: термін, фігура і модус силогізму.

Під термінами ПКС мається на увазі суб’єкти і предикати засновків і висновку умовиводу.

Більшим терміном (позначається літерою Р) є предикат висновку

Меншим терміном (позначається літерою S) є суб’єкт висновку

Середнім терміном (позначається літерою М) є той термін, який входить лише у засновки, і якого немає у

Більшим засновком ПКС є той засновок, що містить більший термін.

Меншим засновком ПКС є той засновок, що містить менший термін.

У більшості випадків більший засновок ПКС йде першим, а менший засновок ПКС – другим, оскільки це відповідає сутності дедукції (руху думки від більш загального знання до менш загального). Але, якщо це необхідно, більший і менший засновки ПКС можна поміняти місцями, що не вплине на істиннісне значення висновку. Залежно від розташування середнього терміну, розрізняють 4 фігури ПКС:

Перша фігура характеризується тим, що середній термін у ній займає місце суб’єкта у більшому засновку і місце предиката у меншому засновку.

Друга фігура характеризується тим, що середній термін у ній займає місце предиката у більшому і у меншому засновках.

Третя фігура характеризується тим, що середній термін у ній займає місце суб’єкта у більшому і у меншому засновках.

Четверта фігура характеризується тим, що середній термін у ній займає місце предиката у більшому засновку і місце суб’єкта у меншому засновку



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка