Теоретичні основи для Теми №6



Сторінка1/2
Дата конвертації23.10.2020
Розмір1.02 Mb.
#10878
  1   2
Теоретичний зміст теми №6 e45858309e1f35deee4e9eeec071310b
Базовая Терминология, Базовая Терминология, Базовая Терминология, Теоретичний зміст теми №6 e45858309e1f35deee4e9eeec071310b, Теоретичний зміст теми №6 e45858309e1f35deee4e9eeec071310b, docsity-testy-pediatriya-dlya-4-kursa
Теоретичні основи для Теми № 6
Найпростіші методи вилучення рідких і твердих сторонніх тіл з верхніх дихальних шляхів.

Рідини аспіровані у дихальні шляхи вилучають в основному за рахунок створення дренажної позиції потерпілого.



Западання язика. У хворого без свідомості можлива обструкція дихальних шляхів язиком

Закидання голови запобігає обтурації гортаноглоткової ділянки язиком.

Закинути голову можна підтягуванням підборіддя вверх, або підкладанням однієї руки під шию хворого.

Якщо закидання голови не усуває обтурацію, необхідно висунути нижню щелепу вперед і вверх. При цьому нижню щелепу виводять за кути вперед і вверх.

У хворого в коматозному стані із збереженим самостійним диханням відповідне положення також може запобігати западанню язика.



Трійний прийом (закидання голови + відкривання рота + висування нижньої щелепи) В положенні постраждалого (хворого) лежачи висувають нижню щелепу вперед і відкривають рот; пальцями ІІ-V (або ІІ-ІV) обох рук захвачують висхідну гілку нижньої щелепи хворого і вушної раковини і висовують її з силою вперед (вверх), зміщуючи таким чином, щоб нижні зуби виступали спереду верхніх зубів. Великими пальцями віддтягують нижню губу. Метод використовується при підозрі на перелом шийного відділу хребта. При цьому закидання голови помірне і тракція голови обережна впродовж осі тіла.

Повітропроводи (назофарінгеальні і орофарінгеальні трубки –Гвадела) зміщують корінь язика вперед, а також запобігають обструкції дихальних шляхів губами і зубами. При їх використанні також потрібне закидання голови.

Назофарінгеальні трубки повинні бути із надто м’якої гуми або пластика. Трубку (добре змазану краще водним розчином місцевого анестетика) проводять в більш прохідний носовий хід під прямим кутом до поверхні обличчя і паралельно піднебіння до тих пір, поки не відчується “віддача” (опір) при проходженні трубкою задньої стінки носоглотки. Потім трубку просувають до оптимального повітряного потоку (в гортаноглотку, до надгортанника).

Надто глибоке введення може привести до розвитку ларингоспазма або попадання трубки в верхній відділ стравоходу. При їх введенні можлива носова кровотеча. Перевагою цих трубок над ротоглотковими являється можливість їх використання у хворих з тризмом або ригідними щелепами, а також легша переносимість хворих в стані ступору. В той же час ротоглотковий повітропровід забезпечує більш широкий дихальний шлях.

Оротрахеальні трубки типу Гведела випускаються декількох розмірів і виготовляються із гуми, пластика, метала.

При введенні трубки спочатку відкривають рот постраждалого (хворого) за допомогою схрещених пальців, підняття язика і щелепи або прийому “палець за зубами”.

Ротоглоткові трубки вводять тільки у випадках, коли щелепа постраждалого (хворого) помірно релаксована. Спочатку трубку можна ввести в рот зворотною кривизною (випуклістю вниз), а потім ротаційним (на 180) рухом установити її в потрібне положення.

Можливий інший прийом. Бажано під контролем зору, за допомогою шпателя відтіснити корінь язика і акуратно провести трубку поверх нього.

Перед тим як фіксувати зовнішній кінець повітропроводу тесьмою (бинтом), потрібно розігнути голову назад і переконатися в збереженні вільного ротового дихання.

Відстань між кінчиком носа і мочкою вуха приблизно відповідає довжині необхідного повітропроводу. Правильне положення ротоглоткового та носоглоткового повітропроводів показано на рисунку 18.

Неправильне положення орофарінгеального повітропроводу може викликати обструкцію дихальних шляхів. Необхідно також не форсувати введення повітропроводу. Можна пошкодити зуби. Губи не повинні попасти між зубами і трубкою. Можливе подразнення кореня язика або надгортанника, що буде супроводжуватися ларингоспазмом або блювотою.

S-подібний повітропровід вводиться так же, як і оротра-хеальні повітропроводи і може використовуватися при дихальній реанімації “із рота в рот “(в S-подібний повітропровід).



Методика оротрахеальної інтубації технічно більш проста. Найчастіше інтубацію трахеї проводять методом прямої ларингоскопії. Маніпуляцію виконують у стані відсутності свідомості із застосуванням міорелаксантів. У новонароджених можлива інтубація трахеї за збереженого спонтанного дихання в стані наркозного сну без застосування м’язових релаксантів у момент максимального розкриття голосової щілини під час дихання. Пацієнт перебуває в класичному (лежачи на спині на площині операційного столу із закинутою назад головою і висунутою вперед нижньою щелепою таким чином, щоб утворилася уявна пряма лінія від передніх різців по всій поздовжній осі гортані та трахеї) чи покращеному (під голову в стані помірного розгинання підкладений валик) положенні Джексона (рис. 4).

а б



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка