Тема структура І принципи функціонування імунної системи. Імунологічні методи досліджень



Дата конвертації26.10.2020
Розмір89 Kb.


Модуль «Клінічна імунологія та алергологія»

ТЕМА 1. Структура і принципи функціонування імунної системи. Імунологічні методи досліджень.
Варіант 5

  1. Гуморальні природжені фактори захисту.

  2. Оцінка клітинного імунітету. Комплексна оцінка місцевого імунітету.

  3. Фізикальні симптоми імунної патології.


1.

Лізоцим (мурамідаза) – протимікробний фермент, який синтезується і секретується нейтрофілами, моноцитами і макрофагами. Він міститься у всіх біологічних рідинах організму (слині, сльозах, лікворі, сироватці крові) і обумовлює їх бактерицидні властивості. Лізоцим розщеплює муреїн, що входить до складу клітинної стінки бактерій. Це і призводить до лізису мікроорганізмів.

Система комплементу – це комплекс розчинних білків і білків клітинної поверхні, взаємодія яких опосередкує різні біологічні ефекти: руйнування (лізис) клітин, залучення лейкоцитів в осередок інфекції або запалення (хемотаксис), полегшення фагоцитозу (опсонізація), стимуляція запалення і реакцій гіперчутливості (анафілатоксини). Велика частина компонентів комплементу синтезується гепатоцитами і мононуклеарними фагоцитами

Існують два основні механізми активації комплементу: класичний та альтернативний шляхи Система комплементу може забезпечувати розвиток всіх класичних ознак запалення

Існують білки гострої фази запалення, які приймають участь у реалізації ефекторних (пошкоджуючих) механізмів природженого імунітету. Найбільш вивченими з них є С- реактивний білок (СРБ) та манозозв’язуючий протеїн (МЗП). Обидва фактори мають принаймні дві властивості, що визначають їх протимікробну активність – здатність до опсонізації та активації комплементу.


Природні антитіла – це імуноглобуліни до шаблонних (типових) структур мікроорганізмів. Природні антитіла синтезуються постійно, навіть за відсутності антигенної стимуляції (апріорно).

Вважають, що синтез природних антитіл здійснюють так звані В1- лімфоцити. За рахунок діяльності цих клітин створюється пул імуноглобулінів, що містить антитіла практично до будь-якого типового антигену патогенних мікроорганізмів ще до моменту їх можливого вторгнення до організму.

IgM - Вони ж першими синтезуються у відповідь на первинну антигенну стимуляцію, тобто IgM є маркерами первинної імунної відповіді

IgG – антитіла класу IgG, при імунній відповіді з’являються в сироватці услід за IgM, з’являються у крові через 14-16 днів з моменту антигенної стимуляції і досягають максимуму на 21-24-й день.

IgA – основні антитіла, що містяться в секреті, в легенях, кишечнику, сечі.

IgE здатні через Fc-фрагмент зв’язуватися з опасистими клітинами і стимулювати їх дегрануляцію.

IgD діють на поверхні В-клітин, виконуючи регулюючі функції.
ІНТЕРФЕРОНИ. Існує щонайменше 14 інтерферонів-α (продуктів лейкоцитів), кілька різновидів інтерферонів- β (продуктів фібробластів) і інтерферон-γ, який синтезується Т- хелперами 1 типу (Th 1) і природними кілерами (ПК). Основне призначення інтерферонів (ІФН) α/β полягає у захисті від вірусів.
Протизапальні цитокіни

Інтерлейкін 1 (IL-1).

ІЛ-1 сприяє тому, що Т-лімфоцити-хелпери починають продукувати ІЛ-2.



Інтерлейкін 2 (IL-2) відомий як фактор росту лімфоцитів, тобто білок, що сприяє проліферації лімфоцитів. Продукується Th1.

Інтерлейкін 3 (IL-3) продукується активованими Т-клітинами і має здатність посилювати проліферацію всіх гемопоетичних клітин.

Інтерлейкін 4 (IL-4) продукується Т-хелперами 2-го типу (Тh2).

Основна функція IL-4 – це контроль проліферації, диференціації та функцій В-лімфоцитів, тобто антитільної відповіді.



Інтерлейкін 5 (IL-5) – еозинофільний фактор. Сприяє активації еозинофілів і подовжує термін їхньої персистенції у вогнищах еозинофільного запалення.

Інтерлейкін 6 (IL-6) є мультифункціональним цитокіном, який продукують як лімфоїдні, так і нелімфоїдні клітини і який регулює імунну відповідь, гострофазну запальну відповідь і гемопоез.

Інтерлейкін 8 (IL-8)

Інтерлейкін 10 (IL-10) – супресорний інтерлейкін, продукується так само, як ІЛ-4 і ГЛ-5, Th2. Є цитокіном, який пригнічує функціонування Th1.

Інтерлейкін 12 (IL-12) продукують моноцити, макрофаги, а також дендритні клітини, нейтрофіли, активовані лімфоцити.

IL-12 є ключовим цитокіном для посилення клітинно-опосередкованої імунної відповіді та ініціації ефективного захисту проти вірусів, бактерій, грибків і простіших.



Інтерлейкін 13 (IL-13).

Цей цитокін є продуктом активованих Т-лімфоцитів: як CD4+, так і CD8+. Серед CD4+ Т-лімфоцитів цей цитокін продукують і Th1, і Th2



Фактор некрозу пухлини-альфа (TNF-α), він же кахектин – поліпептидний цитокін, що виконує регуляторні та ефекторні функції в імунній відповіді і запаленні.

Інтерферон-гамма (INP-γ).

Найважливішим прозапальним цитокіном є інтерферон-гамма (INP-γ), який продукується активованими Т-лімфоцитами і активованими природними кілерами (NK).


2.

Т-клітинний імунітет оцінюють за такими показниками:

- кількість T-лімфоцитів

- визначення субпопуляцій T-лімфоцитів


Проточна цитометрія.

Проводиться з використанням моноклональних антитіл, пов’язаних з флюоресцентними фарбниками. Проводять фарбування клітинних елементів крові. Моноклональні антитіла мають ідентичну специфічність до мембранних антигенів, тому вони згруповані і позначені відповідним номером кластера диференціювання (CD).



Метод розеткоутворення.

Тест розеткоутворення з еритроцитами барана (Е-РОК, розеткоутворюючі клітини) застосовують для виявлення Т-лімфоцитів. Показано, що Е-рецептори ідентичні CD2, що виявляються моноклональними антитілами і присутні на Т-клітинах.

Е-РУК тот. – загальна кількість Т-лімфоцитів, що утворили розетки.

Е-РУК акт. – кількість Т-лімфоцитів, що утворили активні розетки. Активні розетки утворюються при певному співвідношенні кількості еритроцитів і лімфоцитів і без інкубації після центрифугування.

Е – РУК + ГТ – кількість Т-лімфоцитів, що утворили гравітаційні розетки.

Гравітаційні розетки утворюються при спонтанній седиментації клітин, тобто без центрифугування, протягом 1 год.



Тести навантажень з лікарськими і другими речовинами.

Зазвичай застосовують інкубацію клітин протягом певного часу з невеликими дозами, близькими до фізіологічних кількостей препаратів, або без них.

Тести ставлять з лікарськими препаратами, зокрема імунокоригуючими (тималін, левомізол і ін.), для того, щоб, визначивши дію препарату на клітини, прогнозувати ефективність його застосування при лікуванні.

У розеткоутворенні найчастіше використовуються наступні тести навантаження:

1) інкубація клітин при 37 о С протягом 0,5-2 год. 49

2) інкубація клітин протягом того ж часу з розчинами різних препаратів у концентраціях, близьких до фізіологічних, наприклад з левамізалом, теофіліном, Т-активіном, іншими імунокоригуючими препаратами;

3) інкубація клітин з різними дозами цих же препаратів
Оцінку клітинного імунітету проводять також за допомогою шкірних проб.

Вони засновані на алергічних реакціях сповільненого типу. Антигени для проведення проб підбирають на підставі даних анамнезу. Позитивна реакція при проведенні шкірних проб дозволяє виключити важку недостатність клітинного імунітету, тоді як негативна реакція не має діагностичного значення.



При проведенні цього дослідження необхідно дотримувати наступних правил.

1. Слід упевнитися в активності антигена, для чого шкірну пробу потрібно спочатку провести у здорової людини, чутливої до нього.

2. Слід враховувати, що при проведенні проб на фоні імуносупресивної терапії можливі псевдонегативні результати.

3. Слід з’ясувати, чи контактував хворий у минулому з антигенами, використовуваними при постановці проб, і якщо так, чи не було при цьому місцевих або системних реакцій. При важких реакціях в анамнезі шкірні проби з даним антигеном не проводять або проводять з менш концентрованим антигеном.

4. Шкірні проби проводять таким чином.

Для шкірної ін’єкції використовують окремий стерильний туберкуліновий шприц об’ємом 1 мл і голку 27 G завдовжки 13 мм. У шприц набирають 0,1 мл розчину антигена, видаляють бульбашки повітря. Антиген вводять внутрішньошкірно в передпліччя або спину.

Відразу після введення антигена в місці ін’єкції повинен з’явитися пухир діаметром 5-10 мм. Якщо пухир не з’явився, ін’єкція зроблена не внутрішньошкірно, а підшкірно. В цьому випадку антиген вводять повторно в іншу ділянку шкіри.

Місце ін’єкції обводять, наприклад, кульковою ручкою.

Результати оцінюють через 24 і 48 год. Якщо через 24 год. результат проби негативний, можна вводити більш концентрований розчин антигену. Для проведення шкірних проб зазвичай використовується комерційний набір Мультітест CMI, що складається з 7 антигенів: Candida albicans, Trichophyton spp., Proteus spp., правцевого анатоксину, дифтерійного анатоксину, стрептокінази і очищеного туберкуліну. Слід зазначити, що оцінка результатів дослідження із застосуванням цього набору часто буває утруднена, оскільки при позитивній реакції пухир може бути невеликим (трохи більше 2 мм).
3.

При фізикальному дослідженні звертають увагу на наступне.

Зріст і вага дитини

У дітей з недостатністю клітинного імунітету часто відмічається затримка розвитку, оскільки у них часто спостерігається хронічна діарея. Лімфатична система

При недостатності гуморального і клітинного імунітету піднебінні і глоткові мигдалики і периферичні лімфовузли зменшені або відсутні. Проте при деяких імунодефіцитах, наприклад хворобі Леттерера-Сиве, синдромі гіперпродукції IgM, загальній варіабельній гіпогаммаглобулінемії, синдромі Оменна, імунодефіциті, обумовленому реакцією «трансплантат проти господаря», спостерігаються збільшення лімфовузлів і гепатоспленомегалія. Кандидоз шкіри і слизових оболонок.

У дітей з недостатністю клітинного імунітету (синдром Ді Джорджі, синдром Віскотта-Олдріча, важкий комбінований імунодефіцит), на відміну від здорових грудних дітей, кандидоз рота характеризується важким і тривалим перебігом.



Захворювання вуха і носа

Часто спостерігається хронічний гнійний середній отит, що супроводжується перфорацією і рубцевими змінами барабанної перетинки, виділенням гною з вуха, хронічні синусити і риніт.

Симптом барабанних паличок, збільшення переднє-заднього розміру грудної клітки і постійні хрипи спостерігаються при лімфоцитарному інтерстиціальному пневмоніті у ВІЛ-інфікованих дітей.

Ці симптоми відмічаються також при хронічному бронхіті та бронхоектазах. При недостатності фагоцитів часто спостерігається пародонтит.



Виразка шкіри і слизових оболонок.

Імунодефіцити, особливо важка недостатність клітинного імунітету, часто супроводжуються виразкою язика, слизової оболонки рота і шкіри навколо заднього проходу. Гнійні інфекції шкіри і підшкірної клітковини характерні для недостатності фагоцитів. При порушенні адгезії лейкоцитів і синдромі гіперпродукції IgE можливі хронічні абсцеси.



Серед інших шкірних проявів імунодефіцитів можна відзначити наступні:

- висип, що нагадує себорейний дерматит, – при важкому комбінованому імунодефіциті, хворобі Леттерера-Сиве, синдромі Оменна і реакції «трансплантат проти господаря»;

- дифузний нейродерміт – при важкому комбінованому імунодефіциті, синдромі Віскотта-Олдріча, синдромі гіперпродукції IgE і гіпогаммаглобулінемії;

- ураження шкіри, що нагадує червоний вовчак, – при недостатності компонентів комплементу C1q, C1r, C4, C2, C5, C6, C7 і C8, ізольованому дефіциті IgA і загальній варіабельній гіпогаммаглобулінемії;

- дерматоміозит – при X-зчепленій агамаглобулінемії та іноді при дефіциті C2.

Артрит і артралгія часто супроводять недостатність гуморального імунітету.






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка