Стан слизової оболонки порожнини рота при вірусних захворюваннях



Скачати 27.79 Kb.
Дата конвертації10.04.2020
Розмір27.79 Kb.
Спеціалізація: стоматологія ІV курс (практика)
Дата заняття: 01.04.2020р. (середа)
Тема: Стан слизової оболонки порожнини рота при вірусних захворюваннях

Вірусні хвороби слизової оболонки ротової порожнини

Зміни в ротовій порожнині при вірусних хворобах мають переважно запальний характер. Вони залежать від перебігу хвороби, загального стану організму, наявності у ротовій порожнині дитини подразників, які ускладнюють перебіг хвороби.



Гострий герпетичний стоматит (ГГС)

Етіологія. Хвороба спричиняється вірусом звичайного герпесу (ВЗГ), який є ДНК-вмісним і належить до групи нейротропних. Хвороба найчастіше виникає у дітей віком від 6 міс до 3 років, проте може спостерігатися також і у дітей старшого віку. Джерелом інфекціє діти з гострими формами хвороби, рецидивами герпетичної інфекції, дорослі. Передача інфекції відбувається контактним і повітряно-краплинним шляхами. Виникає нерідко у вигляді епідемічних спалахів у дитячих колективах. Цьому сприяє невелика тривалість інкубаційного періоду хвороби (2—6 днів).

ГГС як типова інфекція має 5 періодів розвитку: інкубаційний, продромальний, розпалу хвороби, згасання і клінічного видужання. Інкубаційний період триває від 2 до 17 днів. Виникненню хвороби сприяє травма покривних тканин.

Після проникнення інфекційного агента в організм дитини він починає розмножуватись у клітинах місцевих тканин і прилеглих лімфатичних вузлах. Після місцевого ураження вірус може поширюватись гематогенним і неврогенним шляхами (первинна вірусемія). Накопичуючись у різних органах (печінці, селезінці та ін.) і тканинах, він спричиняє їх ураження з утворенням некротичних ділянок.

Після накопичення вірусу в цих органах виникає вторинна вірусемія, під час якої вірус уражує шкіру, слизові оболонки, де відбувається його внутрішньоклітинне розмноження.



Клініка. Залежно від ступеня прояву клінічних симптомів розрізняють легку, середньотяжку і тяжку форми герпетичного стоматиту. Хвороба характеризується інтоксикацією організму, виразною запальною реакцією слизової оболонки ротової порожнини, пригніченням місцевого імунітету; характерним є лімфаденіт підщелепних, рідше — шийних лімфатичних вузлів, що передує розвитку хвороби і зберігається протягом 7—12 днів після епітелізації в ротовій порожнині.

Хвороба починається з підвищення температури тіла від 37,5 до 38—39 °С. У цей період погіршується загальний стан дитини, спостерігаються слабкість, головний біль, нудота, блідість шкіри. У ротовій порожнині виявляються гіперемія, кровоточивість ясен (катаральний гінгівіт), катаральна ангіна. У період розвитку хвороби через 1 — 2 доби на тлі посиленої гіперемії виникають поодинокі або численні елементи ураження, що розташовуються на слизовій оболонці губів, щік, язика, м'якого і твердого піднебіння, ясен. Це ділянки поверхневого некрозу епітелію або пухирці діаметром 1 —3 мм з прозорим або мутним вмістом, які швидко розриваються, утворюючи вторинні елементи — ерозії або афти. Афти вкриті жовтуватим фібринозним нальотом, мають круглу або овальну форму і тонку червону облямівку, різко болючі при доторканні, розміром від просяного зерна до вишневої кісточки.



При легкій формі хвороби кількість афт досягає 3—5, висипання одноразові, хвороба триває 4—7 днів. На шкірі приротової ділянки, повіках, вушній часточці спостерігаються типові герпетичні пухирці. Елементи зливаються і утворюють великі ділянки некрозу, їх кількість залежить від ступеня тяжкості хвороби.

Середньотяжка форма ГГС характеризується тривалішим перебігом (7—12 днів), наявністю 5—15 елементів ураження, їх рецидивами до 2—3 разів, значною інтоксикацією.

Тяжка форма ГГС спостерігається значно рідше. Температура тіла дитини підвищується до 39—40 °С. Уражуються значні ділянки слизової оболонки ротової порожнини внаслідок великої кількості елементів. Характерні численні рецидиви висипань. Катаральний гінгівіт переходить у виразково-некротичний. Тяжкі зміни в ротовій порожнині супроводжуються проявами запалення слизової оболонки носа, дихальних шляхів. Спостерігається виражена інтоксикація. Нерідко виникають порушення з боку органів кровообігу, травного каналу (пронос). У крові виявляються значні зміни (лейкопенія, еозинофілія, зрушення лейкограми вліво), спостерігається пригнічення гуморальних і місцевих чинників імунітету.

Особливістю ГГС є різка болючість ділянок ураження, афт. Вона посилюється під час доторкання, вживання їжі. Акт мови порушується внаслідок болючості при рухах язика. Стоматит супроводжується підвищеною салівацією, неприємним запахом із рота.

Період клінічного видужання характеризується зменшенням запальних проявів, очищенням вогнищ ураження від фібринозного нальоту та епітелізацією елементів ураження.

ГГС потрібно диференціювати з подібними за клінічними проявами гострими інфекційними дитячими хворобами, багатоформною ексудативною еритемою, медикаментозним стоматитом.



Лікування залежить від віку дитини, патогенезу, тяжкості клінічного перебігу, періоду розвитку хвороби, наявності супутніх хвороб. Необхідні дотримання постільного режиму та ізоляція дитини.

У разі легкої форми з перших днів хвороби слід проводити місцеве лікування для знеболювання слизової оболонки ротової порожнини, профілактики рецидивів, виникнення нових елементів і прискорення епітелізації вогнищ ураження.

Для знеболювання слизової оболонки ротової порожнини слід використовувати: 3—5% олійну суміш анестезину, 1% розчин піромікаїну, уснінат натрію в гліцерині або в ялівцевому бальзамі з додаванням 2% анестезину.

Знеболювання проводять шляхом обережного змазування уражених ділянок слизової оболонки ротової порожнини, губів за 3—5 хв до лікування або годування дитини.

З перших днів лікування необхідно застосовувати противірусні препарати з метою блокування репродукції вірусів у клітинах, їх елімінацію. Для цього використовують оксолін (0,25% мазь), теброфен (1,2,3 і 5% мазь), флореналь (0,5% мазь)

Перспективними новими антивірусними препаратами є так звані аномальні нуклеозиди. Серед них найефективнішим є ацикловір (зовіракс). Він має вибіркову противірусну дію.


Окрему групу противірусних препаратів складають інтерферони. Вони мають широкий спектр дії як на віруси, які вміщують РНК і ДНК. 

У разі вираженої запальної реакції і великої кількості фібринозного нальоту показані препарати протеолітичних ферментів — трипсин, хімотрипсин, дезоксирибонуклеаза.

Після ліквідації гострого запалення слизової оболонки ротової порожнини і очищення афт від фібринозного нальоту з метою епітелізації рекомендується призначення олійних розчинів ретинолу і токоферолу ацетату, шипшинової олії, каротоліну, солкосерилу, аерозолю "Лівіан", вініліну, соку каланхое та ін.

Як симгоматичне лікування призначають гіпосепсибілізуючі препарати, саліцилати, анальгетики, вітаміни.

У комплексі лікувальних заходів важливу роль відіграють раціональне харчування і догляд за хворою дитиною. Дієта має передбачати достатню кількість білків, вітамінів, мікроелементів, унаслідок інтоксикації дитині потрібно багато пити. Їжа має бути м'якою, не подразнювати слизову оболонку.
Рецидивуючий герпетичний стоматит

Хвороба спостерігається у 10% дітей, які перенесли ГГС. Це пов'язано з тим, що герпетична інфекція належить до типових вірусних інфекцій, для яких характерне періодичне загострення. Рецидиви спостерігаються при гострих респіраторних хворобах, загостренні хронічних хвороб дихальних шляхів, після травмування слизової оболонки ротової порожнини, перегрівання, охолодження, психоемоційного або гормонального стресу тощо. Рецидиви частіше виникають у весняно-літній та осінній періоди, 1—3 рази на рік або частіше.



К л і н і к а. У період загострення хвороби у дитини виникають слабкість, швидка втомлюваність, дратливість, плаксивість. На слизовій оболонці ротової порожнини, як і при гострому стоматиті, утворюються пухирці, згодом болючі афтоподібні елементи - ділянки поверхневого некрозу епітелію діаметром від 3 до 5 мм. Найчастіше вони локалізуються на слизовій оболонці язика, губів, щік. Полегшує діагностику наявність герпетичних висипань пухирців на шкірі приротової ділянки. Елементи ураження здебільшого згруповані, частіше по 2—3 і більше. Характерною ознакою рецидивуючого герпесу є типовість ділянок висипань: губи або слизова оболонка ротової порожнини, очі, шкіра або зовнішні статеві органи. Локалізація рецидивів залежить від первинної локалізації інфекції.

Залежно від симптомів загального та місцевого характеру, частоти рецидивів виділяють 3 форми хвороби — легку, середньотяжку і тяжку.



При легкій формі рецидиви виникають 1—2 рази на 3 роки, елементи одиничні (1—2), локалізуються на слизовій оболонці язика, губів, щік, у кутах рота, на шкірі.

Середньотяжка форма характеризується одним-двома рецидивами на рік; у дітей молодшого віку виражені симптоми загального характеру.

Тяжка форма рецидивуючого герпетичного стоматиту спостерігається у 7% хворих. Рецидиви виникають 4 рази на рік і більше. Виражені загальні симптоми: підвищення температури тіла, головний біль, зниження апетиту, біль у суглобах.

Профілактика полягає в усуненні шкідливих звичок, що сприяють травмуванню слизової оболонки ротової порожнини, загальному оздоровленні дитини, санації ротової порожнини. Діти з рецидивуючим герпетичним стоматитом підлягають диспенсеризації.



Коксаківірусний стоматит (герпетична ангіна)

Етіологія. Збудниками герпетичної ангіни є віруси Коксакі А і В. Хворіють діти різного віку, здебільшого дошкільного і молодшого шкільного. Хвороба спостерігається частіше в літньо- осінній період, у частини дітей вона має тенденцію рецидивувати. Тривалість хвороби-12-14 днів.

Кл і н і к а. Герпетична ангіна характеризується гострим гарячковим станом з виникненням у зіві дрібних пухирців. Хвороба починається гостро, з підвищення температури тіла до 38 -39°С. Діти скаржаться на головний біль, біль у животі; у кожної третьої дитини спостерігається блювання. На слизовій оболонці м'якого піднебіння, передніх піднебінних дужках, мигдаликах, язиці виникають дрібні пухирці, які швидко прориваються. На їх місці утворюються ерозії, що можуть зливатися і перетворюватися на круглі ерозивні ділянки. Пухирці та ерозії розташовуються на помірно гіперемійованій слизовій оболонці. Елементи ураження болючі. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені, слабко болючі.

Іноді виникають нові елементи ураження, що супроводжується підвищенням температури тіла і погіршенням загального стану дитини.

Діагностика. Потрібно враховувати характерний вік хворих, сезонність хвороби, локалізацію елементів ураження в ротовій порожнині. При герпетичній ангіні немає герпетичних висипань на шкірі, гінгівіту. Збудник захворювання належить до ентеровірусів, тому в окремих хворих виражені симптоми ентероколіту. Спостерігаються лейкопенія або лейкоцитоз, збільшення ШОЕ, ознаки імунодефіциту.

Лікування. Переважно застосовується аерозольний спосіб уведення лікарських засобів. У перші дні хвороби доцільно використовувати рідкі противірусні засоби: інтерферон, 0,1% розчин РНК-ази. Із протибактерійних лікарських засобів показані фурацилін, етоній, кератопластичні препарати "Лівіан","Вінізоль" та ін. Лікування має передбачати призначення антигістамінних препаратів у відповідних до віку дитини дозах. Для прискорення епітелізації застосовується УФ опромінення і світло гелієво-неонового лазера.
Вітряна віспа

Вітряна віспа — гостре вірусне захворювання у дітей з характерним плямистим висипом на шкірі. Хворіють діти переважно у віці до 10 років.



Етіологія. Збудник — вірус, нестійкий у зовнішніх умовах, швидко гине під впливом УФ опромінення, під час нагрівання.

Клініка. Інкубаційний період триває 2—3 тиж. У цей період виникає вірусемія; фіксація і розмноження вірусів у епітеліальних клітинах слизової оболонки спричиняють їх вогнищеву дистрофію.

Місцеві зміни в ротовій порожнині при вітряній віспі виникають здебільшого одночасно з висипанням на шкірі. Елементом ураження при вітряній віспі є пухирець. Пухирці майже завжди спостерігаються на язиці, твердому піднебінні, слизовій оболонці зіва, рідше — на яснах. У ротовій порожнині пухирці лопаються внаслідок різних механічних подразнень. Епітелій, що вкриває пухирець, некротизується. На місці пухирця виникає округла ерозія невеликих розмірів з чіткими контурами або елемент, що нагадує афту, яка має запальну яскраво-червону облямівку. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болючі. Діти скаржаться на біль у ротовій порожнині, особливо під час приймання їжі. Можливі повторні висипання протягом усієї хвороби, тому на слизовій оболонці виявляються елементи на різних етапах свого розвитку.

На шкірі пухирці мають спочатку прозорий, потім мутний вміст. Вони виникають на обличчі, волосистій частині голови, тулубі діаметром не більше ніж 4—5 мм. Пухирці підсихають через 1—2 дні, на їх місці утворюються тонкі бурі кірочки, які відпадають, не залишаючи слідів. Поява висипу на шкірі і слизовій оболонці супроводжується свербежем, підвищенням температури тіла, головним болем, погіршенням апетиту. Загальна тривалість висипань на шкірі і слизовій оболонці коливається від 2—3 до 7—8 днів. У периферичній крові виявляється лейкопенія, іноді лімфоцитоз.

Висипання в ротовій порожнині має діагностичне значення тоді, коли висип на шкірі мало виражений або його зовсім немає. У такому разі в перші дні хвороби можна використовувати цитологічний або імунофлюоресцентний метод обстеження для виявлення велетенських багатоядерних клітин або специфічного світіння клітин плоского епітелію.



Лікування. Місцеве лікування полягає у ретельному догляді за ротовою порожниною для запобігання вторинній інфекції. Воно залежить від періоду хвороби і тяжкості її перебігу, проводиться відповідно до схеми лікування вірусних хвороб.

Оперізувальний герпес

Оперізувальний герпес — це гостра інфекційна хвороба, яка спричиняється вірусом простого герпесу. Ушкоджується  шкіра і слизова оболонка ротової порожнини. Частіше хворіють дорослі, але трапляється в дітей віком після 7 років.

Вірус оперізувального герпесу є нейродерматотропним Вважають, що спочатку уражуються спинномозкові міжхребцеві вузли, а потім вірусний гангліоніт поєднується з хворобою відповідних або прилеглих ділянок шкіри і слизових оболонок.

Клініка. Хвороба починається з підвищення температури тіла до 38 -39 °С, головного болю, інтенсивного болю в місцях наступних висипань. Елементи ураження — пухирці невеликого розміру, що розташовані на запальній основі. Множинні пухирці в ротовій порожнині виникають за ходом другої і третьої гілок трійчастого нерва. Вони локалізуються найчастіше на твердому піднебінні, язиці, губах і щоках. Усі пухирці виникають одночасно і перебувають на одній стадії розвитку. Характерним є однобічність висипань пухирців, які є різко болючими. Пухирці не зберігаються тривалий час у ротовій порожнині, швидко лопаються і перетворюються на ерозії, частіше вкриті жовтуватим нальотом або чисті.

Під час діагностики оперізувального герпесу в ротовій порожнині слід враховувати різку болючість, однобічність локалізації, згрупованість пухирців за ходом нервів, бурхливий початок.



Лікування залежить від періоду хвороби, ступеня її тяжкості. Доцільно використовувати противірусні препарати, інтерферон тощо. Поряд із цим рекомендується призначати саліцилати, антибіотики, полівітаміни. Місцеве лікування уражень ротової порожнини передбачає зменшення болю, полегшення можливості вживання їжі хворими за допомогою місцевих знеболювальних розчинів, обволікаючих засобів (відварів шавлії або ромашки), запобігання вторинній інфекції - використання антибіотиків, прискорення епітелізації — кератопластичні засоби. Із фізіотерапевтичних процедур рекомендуються УФ опромінення, фонофорез із 50% інтерфероновою маззю, солюкс.

Kip

Kip — гостра висококонтагіозна хвороба, яка супроводжується гарячкою, запаленням слизової оболонки, висипом.



Етіологія. Збудник кору належить до групи міксовірусів, є РНК-вмісним. 

Клініка. Інкубаційний період триває 7—17 днів. Розрізняють три періоди хвороби: катаральний, висипань і клінічного видужання

— пігментації (реконвалесценції).

Катаральний період триває 5—6 днів. У дитини порушується самопочуття, виникають гарячка, кашель, нежить, збільшуються лімфатичні вузли, надто шийні. Через 2—3 дні на м'якому піднебінні з'являється енантема — блідо-червоного або рожевого кольору, яка утримується недовго. Одночасно з енантемою виникають характерні зміни на слизовій оболонці ротової порожнини — плями Бєльського— Філатова — Копліка. Вони мають важливе значення для ранньої діагностики кору, тому що виникають також у продромальний період хвороби. Плями розвиваються внаслідок дегенерації і часткового некрозу поверхневих шарів епітелію з наступним зроговінням запа-леьної слизової оболонки ротової порожнини. Ці  плями точкові, різні за розміром, однак не більші за шпилькову головку. Вони нагадують бризки вапна, які розсіяні на поверхні гіперемійованої слизової оболонки і трохи підвищуються над її поверхнею. Під час пальпації ура жених ділянок відчувається нерівність слизової оболонки. Плями Бєльського — Філатова — Копліка локалізуються на слизовій оболонці щік у ділянці кутніх зубів. На інших ділянках слизової оболонки плями виникають рідко. Вони спостерігаються до початку висипань на шкірі, потім поступово зникають, залишаючи після себе шорсткість. Наприкінці катарального періоду температура тіла трохи знижується .

Період висипань характеризується збільшенням катаральних проявів: обличчя дитини одутле, виникають світлобоязнь, сльозоточивість, підвищується температура тіла до 39—41 °С.

На шкірі з'являється висип плямисто-папульозного характеру діаметром 2—5 мм. Характерна етапність висипань: 1-й день — на обличчі, 2-й — на тулубі і верхніх кінцівках, 3-й — по всьому тілі.

Період пігментації починається через 3—4 дні після початку висипань. Усі елементи поступово зникають або заміщуються пігментацією. Спостерігаються лейкопенія, зрушення лейкограми вліво, нейтрофільоз.

Лікування. Специфічне лікування не потрібне. Обов'язковим є дотримання гігієни ротової порожнини. Для профілактики ГГС та рецидиву хронічного герпетичного стоматиту потрібно викорисовувати противірусні мазі. 
Інфекційний мононуклеоз

Інфекційний мононуклеоз (хвороба Філатова—Пфейфера) — малоконтагіозна інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою, запальними проявами в горлі, збільшенням лімфатичних вузлів, селезінки, печінки, мононуклеарною реакцією в крові. Хворіють переважно діти від одного до 10—12 років.



Етіологія. Збудником є фільтрівний вірус.

Клініка. Інкубаційний період триває 5—20 днів. Початок хвороби поступовий. У перші 2—3 дні спостерігаються нежить, незначне підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів і деякі ознаки ураження горла. У розпалі хвороби виникають біль у горлі, риніт, кашель, підвищується температура тіла.

Найбільш сталою ознакою є збільшення лімфатичних вузлів, надто шийних, уздовж заднього краю груднино-ключично-соскопо-дібного м'яза і підщелепних. Вузли мають вигляд ланцюга або пакета. Можливе збільшення також пахвинних, підм'язових та інших вузлів, проте їх ізольоване збільшення (без задньошийних) не характерне для інфекційного мононуклеозу. Вузли рухомі, мало болючі. Навколо них іноді виявляється колатеральний набряк, але на шкірі немає ознак запалення.

У всіх дітей хвороба супроводжується різкою гіперемією піднебінних мигдаликів. Процес може розвинутися за типом лакунарно-фолікулярної або катаральної ангіни. При ангіні частина мигдаликів вкрита жовтувато-сірим нальотом. Унаслідок наявності нальоту виявлені зміни нагадують дифтерію, проте при інфекційному мононуклеозі наліт знімається легко.

Одним із непостійних симптомів мононуклеозу є катаральний стоматит, який іноді супроводжується геморагіями у вигляді петехій. У перші дні хвороби язик вкривається нальотом.

У період розпалу хвороби спостерігаються характерні зміни в крові: лейко-, лімфо- і моноцитоз, поява атипових мононуклеарів(до 25-30%).

Через 3—4 тиж температура тіла нормалізується, всі клінічні ознаки хвороби зникають, проте протягом кількох місяців може спостерігатися збільшення лімфатичних вузлів і селезінки.

Лікування. Специфічного лікування при інфекційному мононуклеозі немає. Рекомендується зрошення ротової порожнини відварами лікарських трав, антисептиками. Для прискорення епітелізації потрібно застосовувати кератопластичні препарати. У період гарячки показані анальгетики, антигістамінні засоби.
Скарлатина

Скарлатина — гостра інфекційна хвороба, збудником якої є в-гемолітичний стрептокок групи А.

Етіологія. Джерелом інфекції при скарлатині є хворий з перших годин хвороби. 

Клініка. Інкубаційний період триває 7 днів. Хвороба починається з інтоксикації, болю в горлі.

Зміни в ротовій порожнині мають важливе діагностичне значення, тому що часто є раннім симптомом хвороби. До цих симптомів належить катаральний стоматит, який виникає за добу до появи висипу на шкірі. Стоматит може мати генералізований характер і локалізується в ділянці ясен, щік і губів, на дні ротової порожнини. Він супроводжується лімфаденітом підщелепних лімфатичних вузлів, які збільшені і болючі. Надто виражені зміни виявляються на м'якому піднебінні, мигдаликах, дужках. Вони носять характер катарального запалення, набувають яскраво-червоного кольору, чітко відмежовані (палаючий зів). У разі тяжкої форми хвороби на зміну катаральному стоматиту виникає некротичний, який уражує зів і горло, спостерігається також у ділянці ясен, перехідної складки, слизової оболонки щік і губів, іноді на дні ротової порожнини. Некротичні ділянки мають сіруватий колір.

Надто характерними є зміни слизової оболонки язика (скарла-тинозний,"малиновий" язик). Протягом І—2-ї доби хвороби язик значно обкладений білувато-сірим нальотом, який вкриває всю його спинку. Язик набряклий, сухий, на його бічних поверхнях помітні відбитки зубів. На З—4-й день хвороби спинка язика поступово очищується від нальоту. Спочатку зникає наліт на кінчику і по краях язика, потім на спинці. Язик набуває яскраво-червоного кольору, стає блискучим, сухим. Цей процес зумовлений десквамацією епітелію слизової оболонки язика і відторгненням ниткоподібних сосочків. На цьому тлі помітні збільшені грибоподібні сосочки, які нагадують зерна малини. Завдяки цьому такий язик дістав назву "малинового". Після зникнення висипу на шкірі зникає набряклість грибоподібних сосочків, язик вкривається епітелієм.

Зміни язика під час скарлатини мають діагностичне значення, особливо при стертому перебігу хвороби, якщо висип на шкірі недостатньо виражений.

Висип на тілі виникає через 1—2 доби після початку скарлатини. Він розташований на гіперемійованому тлі шкіри і має вигляд дрібних елементів.

Характерним для скарлатини є білий носогубний трикутник, розташований на носі, верхній губі і підборідді.

Через 2—3 дні симптоми хвороби згасають, зменшується температура тіла, зникають запальний процес у горлі та енантема на м'якому і твердому піднебінні, висип, на його місці у багатьох хворих виникає пластинчасте лущення, особливо на долонях.

Діагностика. Основні діагностичні критерії — інтоксикація, ангіна, висип, "малиновий" язик. Хворобу треба диференціювати з кором, краснухою, вітряною віспою.

Лікування. Важливу роль відіграє гігієнічний догляд за ротовою порожниною, раціональне харчування. На початку хвороби потрібні часті зрошення і полоскання слабко дезінфікуючими розчинами. При десквамації слід застосовувати місцеві антисептики та кератопластичні засоби.

 
Домашнє завдання: опрацювати алгоритми набуття практичних навичок та дати відповіді на тести, скласти 5 ситуаційних задач-тестів (5 варіантів відповіді, одна з них вірна),  (матеріал на електронній пошті, Viber).





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка