Спонукального дискурсу



Скачати 261.91 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації06.05.2016
Розмір261.91 Kb.
ТипАвтореферат
  1   2


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФРАНКО ОКСАНА БОГДАНІВНА

УДК 811.112.2’37:81’42+82-3 “19”



СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ПАРАМЕТРИ

СПОНУКАЛЬНОГО ДИСКУРСУ

(на матеріалі німецькомовних художніх творів ХХ ст.)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови



Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі німецької філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, професор

Гаврись Володимир Іванович,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра німецької філології, професор
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Сахарчук Людмила Іллівна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

кафедра германської філології, професор


кандидат філологічних наук, доцент

Потапенко Сергій Іванович,

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя,

завідувач кафедри англійської філології

Захист відбудеться 24.01.2008 p. о 10-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розісланий 22.12.2007 p.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор О.М.Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційне дослідження виконане у руслі антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики, яка характеризується підвищеним науковим інтересом


до проблем міжособистісної мовленнєвої взаємодії. У лінгвістичних працях останніх років дискурс розглядається як багатовимірне явище (Н.Д.Арутюнова, А.Д.Бєлова, О.П.Воробйова, В.І.Карасик, М.Л.Макаров, Л.І.Сахарчук). Увага науковців сьогодні звернена до проблем лінгвістичної інтерпретації постаті головного продуцента вербальних дискурсів – адресанта (Н.К.Данилова, М.В.Ляпон, А.М.Приходько). Ґрунтовне вивчення мовної канви дискурсу крізь призму цільових настанов суб’єкта мовлення (О.І.Морозова, Н.Б.Шершньова)
та його вольових станів (Т.М.Нікульшина, І.С.Шевченко) зумовлене переважанням у сучасній вітчизняній лінгвістиці соціолінвального напряму. Зацікавленість вивченням різних типів дискурсу пов’язана з розглядом функціонування мови у сферах соціального, матеріального й духовного життя людини та суспільства (К.Я.Кусько, М.Л.Макаров, С.І.Потапенко, К.Я.Серажим, W.Chafe, G.Cook, T. van Dijk).

Особливе місце в сучасній лінгвістиці посідає вивчення діалогічного дискурсу, зокрема таких його різновидів, як інституційний та неінституційний дискурс (В.І.Карасик, С.Ilie). Проблеми комунікативної діяльності мовця


та адресата, їх мовленнєві стратегії і тактики досліджувалися в аргументативному (Л.Г.Ряполова, Т.А.Скуратовська) та прагмалінгвістичному (Г.П.Апалат, О.В.Дмитрук, О.В.Фадєєва) аспектах у різних типах діалогічних дискурсів. Всебічно досліджені типологія комунікативних невдач (Ф.С.Бацевич, Л.Л.Славова) та їх причини в неофіційному діалозі (М.Н.Смирнова), а також структурні особливості директивної дії в інших типах діалогічних дискурсів, що були об’єктом багатьох дисертаційних досліджень (Г.Є.Блинушова, Л.Л.Ільницька, П.Г.Крючкова, В.Г.Куликова, Т.М.Нікульшина). Водночас діалогічний дискурс неінституційного типу, суттю якого є непрямий директивний вплив на адресата, залишається недослідженим. Недостатньо уваги приділено також вивченню умов успішної спонукальної мовленнєвої взаємодії у німецькій мові.

Актуальність роботи зумовлена загальною антропоцентричною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень з дискурсу, орієнтованих на вивчення специфіки мовленнєвої діяльності людини, втіленої у мовно-розумових явищах, у тому числі у способах мовленнєвої взаємодії комунікантів. У зв’язку
з цим актуальними є встановлення семантичних та прагматичних параметрів різних типів дискурсу, включаючи спонукальний дискурс неінституційного типу, в німецькомовній лінгвокультурній традиції, розкриття його специфіки
та виявлення основних умов успішної взаємодії комунікантів.

Гіпотеза роботи полягає у припущенні того, що семантична та прагматична організація спонукального дискурсу, зокрема німецькомовного, віддзеркалює його стратегічну мету та особливості адресантно-адресатних відносин, виявляючись у специфіці реалізації цього типу дискурсу через взаємодію мовних та позамовних чинників.

Зв’язок роботи з науковими темами. Роботу виконано в рамках наукової теми “Взаємодія мовних одиниць різних рівнів у системі мови та мовлення: семантико-когнітивний та функціонально-прагматичний аспекти”, що розробляється на кафедрі німецької філології (тема кафедри затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 2 від 30 вересня 2004 року). Проблематика дисертації вписується у коло питань, досліджуваних у межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України № 0106U002115 “Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти” (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 30 січня 2005 року).

Метою дослідження є виявлення семантичних та прагматичних особливостей німецькомовного спонукального діалогічного дискурсу з погляду його успішності.

Мета роботи передбачає розв’язання таких конкретних завдань:

– виявити характерні риси спонукального дискурсу як підвиду діалогічного дискурсу неінституційного типу;

– розкрити спонукальний потенціал семантичних засобів, які беруть участь


у формуванні німецькомовного спонукального дискурсу;

– охарактеризувати їх прагматичну маркованість;

– визначити семантичну сітку німецькомовного спонукального дискурсу
та її основні семантичні вузли, в яких зосереджений спонукальний потенціал;

– з’ясувати специфіку адресантно-адресатних відносин та вплив соціального статусу комунікантів на успішність спонукального процесу;

– встановити необхідні та достатні умови успішного спонукання;

– виділити комунікативні стратегії мовців та описати механізм формування пріоритетних стратегій адресанта в німецькомовному спонукальному дискурсі;

– систематизувати набір мовленнєвих тактик комунікантів німецькомовного спонукального дискурсу.

Об’єктом дослідження є німецькомовний спонукальний дискурс неінституційного типу як різновид діалогічної мовленнєвої діяльності.

Предметом дисертаційного дослідження є семантичні та прагматичні особливості реалізації німецькомовного спонукального дискурсу неінституційного типу шляхом визначення спонукального потенціалу його мовних маркерів
та виявлення ступеня впливу лінгвальних і нелінгвальних чинників на
успішність спонукання.

Матеріалом дослідження слугували дискурсивні фрагменти, в яких успішно реалізована комунікативна спонукальна інтенція адресанта. Діалогічні дискурси, в яких ініціатор не досягає спонукального ефекту, не потрапили
у рамки нашого дослідження. Змістова єдність представлених у дисертаційному дослідженні фрагментів визначається спільністю кінцевої мети спонукального впливу адресанта на адресата. Методом суцільної вибірки відібрано
та проаналізовано 1115 фрагментів діалогічного дискурсу, які вилучені
з німецькомовних художніх творів ХХ ст. (загальний обсяг близько 4900 сторінок).

Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань у роботі використано такі методи: метод дискурсивного аналізу застосовувався для встановлення основних дискурсних параметрів мовленнєвої взаємодії комунікантів спонукального дискурсу; комунікативно-прагматичний аналіз залучено для визначення спонукального потенціалу й прагматичної маркованості вербальних компонентів мовленнєвої взаємодії, в його межах використовувалася методика денотативного аналізу для з’ясування семантичних зв’язків між денотатами як структурними одиницями дискурсного змісту; метод актомовленнєвого аналізу вжито для виділення мінімального фрагмента дискурсу як базового для лінгвістичного опису спонукальної мовленнєвої взаємодії адресанта та адресата на завершальному етапі спонукання; за допомогою комунікативно-інтенціонального аналізу виявлено ступінь впливу лінгвальних


та нелінгвальних чинників на успішну реалізацію спонукального дискурсу; метод інтерпретаційного аналізу сприяв встановленню комунікативних стратегій побудови спонукального дискурсу, розкриттю механізму пріоритетних стратегій адресанта та систематизації основних тактичних прийомів комунікантів.

Наукова новизна дослідження полягає у виявленні семантичних
та прагматичних параметрів німецькомовного спонукального дискурсу неінституційного типу. Виділені типові ініціальні та неініціальні одиниці, які сприяють інтенсифікації процесу спонукання. Новим є специфіка розкриття особливостей семантичної та прагматичної структури спонукального дискурсу
за допомогою семантичної сітки та визначення її основних семантичних вузлів. Встановлені ключові комунікативні стратегії, що актуалізують непрямий директивний вплив у німецькомовному спонукальному дискурсі. Вперше
на матеріалі сучасних німецькомовних художніх творів встановлені умови, за яких адресант застосовує механізм пріоритетних дискурсних стратегій.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що аналіз дискурсних, семантичних і прагматичних особливостей текстів-діалогів є внеском у розробку теоретичних питань прагмалінгвістики, теорії тексту та дискурсу. Інтегративний підхід до встановлення семантичних та прагматичних параметрів спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу сприяє розбудові дискурсології
як окремої галузі науки. Визначення комунікативних стратегій і тактик спонукального діалогічного дискурсу в інтенційно зумовленому спілкуванні слугує базою для розв’язання теоретичних питань комунікативної лінгвістики та з’ясування принципів організації інформації у міжособистісному спілкуванні
в інших типах дискурсів шляхом виявлення їх жанрово-стильової
та композиційної побудови.

Практичне значення дисертаційного дослідження зумовлене можливістю використання його основних положень у курсах теоретичної граматики
німецької мови (розділ “Синтаксис”), стилістики (розділи “Стилістична семантика”, “Стилістика тексту”), прагматики, для розробки спецкурсів з теорії мовленнєвої комунікації та теорії дискурсу (розділи “Неінституційний дискурс”, “Спонукальний дискурс”), а також при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт з філології, а також у читанні курсів лекцій з прагматики
та комунікативної лінгвістики.

Апробація основних положень та результатів дослідження здійснювалася на двох міжнародних конференціях: “60 років ЮНЕСКО: погляд у майбутнє” (Київ, 2006), “Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006), на двох міжвузівських конференціях: “Проблеми загальномовної та реальної семантики: мовна і концептуальна картина світу” (Луганськ, 2005), “Педагогічні технології підготовки перекладачів у вищих навчальних закладах” (Хмельницький, 2006); на чотирьох наукових конференціях у КНЛУ: “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004), “Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі” (Київ, 2005), “Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції” (Київ, 2006), “Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві”
(Київ, 2007).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено
у трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України (2,22 др. арк.), матеріалах (0,35 др. арк.) та тезах (0,53 др. арк.) конференцій. Загальний обсяг публікацій – 3,1 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної наукової літератури (270 найменувань вітчизняних і зарубіжних авторів, із них 95 іноземними мовами, і 6 лексикографічних джерел), списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків. Загальний обсяг дисертації становить
229 сторінок, із них 179 сторінок основного тексту (в тому числі 5 рисунків,
3 таблиці та 2 схеми).

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження


та підкреслено її актуальність, визначено мету, зміст поставлених завдань, об’єкт, предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, описано матеріал та методи дослідження, сформульовано положення, що виносяться
на захист, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі уточнено поняття спонукальності, обґрунтовано правомірність виділення спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу на основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних учених у галузі дискурсології; охарактеризовано особливості німецькомовного спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу.

У другому розділі розглянуто організацію дискурсного семантичного простору тексту-діалогу, здійснено дискурсний аналіз мовних засобів, які визначають його комунікативну зв’язність та змістову цілісність, з’ясовано особливості побудови семантичної сітки спонукального дискурсу та її основні семантичні вузли.

У третьому розділі розглянуто соціально значущі умови реалізації комунікативного наміру адресанта німецькомовного спонукального дискурсу, виявлено способи досягнення його комунікативної мети та розкрито специфіку адресантно-адресатних відносин у неінституційному спонукальному процесі.

У загальних висновках представлено результати виконаного дослідження, окреслено шляхи та перспективи подальшого вивчення цієї проблематики.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження спонукального дискурсу”.
У сучасній лінгвістиці існують певні розбіжності у визначенні поняття дискурсу, чим пояснюється існування кількох його типологій (М.Л.Макаров, Г.Г.Почепцов, П.Серіо). Ці розбіжності стосуються також і розуміння дискурсного аналізу, вони спричинені гетерогенністю дискурсу як складного комунікативного явища (G.Brown, G.Yule, W.Chafe, G.Cook, T.A.van.Dijk, J.Habermas). Недостатньо чітко встановлені критерії, на основі яких виділені окремі підтипи діалогічного дискурсу (М.Л.Макаров, Г.Г.Почепцов, С.Ilie, R.T.Lakoff).

Під спонукальним дискурсом у реферованій дисертаційній праці розуміємо мовленнєву діалогічну взаємодію комунікантів, яка відбувається під впливом спонукальної інтенції ініціатора і спрямована на здійснення непрямого директивного впливу на адресата в конкретній комунікативній ситуації. Комунікативна мета адресанта дискурсу полягає у спонуканні адресата здійснити певні мовленнєві чи немовленнєві дії.

Як окремий вид мовленнєвої діяльності виділяємо німецькомовний спонукальний діалогічний дискурс за такими параметрами: характер відносин між учасниками (К.С.Серажим); принцип іллокуції (О.О.Селіванова); загальні комунікативні настанови й принципи (Ф.С.Бацевич, В.І.Карасик, О.О.Селіванова)
у контексті окремого дискурсу, спосіб мовного кодування комунікативної ситуації (М.Л.Макаров, О.Й.Шейгал, G.Gook.)

Діалогічний дискурс поділяють на інституційний та неінституційний (В.І.Карасик, М.Л.Макаров, G.Cook, С.Ilie). Їх формування залежить від низки позамовних чинників, що пов’язані з партнерами комунікації (їхнім досвідом, комунікативними ролями та соціальними статусами), з темою і предметом спілкування та ситуацією мовлення (офіційною чи неофіційною). Неінституційному діалогічному дискурсу властива значна міра спонтанності, його учасники будують висловлення, виходячи з власних поглядів


та докомунікативних настанов (Ф.С.Бацевич), тоді як висловлювання учасників інституційного дискурсу зумовлені насамперед статусною, представницькою функцією кожного з комунікантів.

Цілями адресанта у міжособистісному спілкуванні є не лише організація самого діалогічного дискурсу, а й обмін інформацією та непрямий директивний вплив на адресата. Визначальними особливостями зазначеного типу дискурсу


є: 1) спонтанність у розвитку основної комунікативної інтенції адресанта;
2) спонукальна маркованість комунікативної ситуації вже на її початку;
3) непрогнозованість досягнення адресантом бажаного для нього результату.

Спонукальний потенціал закладається ініціатором в усю семантичну


та прагматичну організацію дискурсу. Спонукальний діалогічний дискурс
є цілісним утворенням, а не послідовністю окремих мовленнєвих ходів адресанта, структура яких містить компоненти спонукальних сем чи вкраплень. Спонукальна комунікативна інтенція адресанта дискурсу виявляється вже на самому початку такого спілкування. Маркерами спонукального наміру адресанта є висловлення, тотожні обрамлювальному мовленнєвому ходу або зачину, наприклад: Ich bin in Geschдften hierher gekommen (Kellermann) “Я прийшов
у справі” (тут і далі переклад наш – О.Ф.); Du kannst mir helfen (Kernmayr) – “Ти можеш мені допомогти”; Ich brauche jetzt Sie (Seghers) – “Ви потрібні мені”; Es fehlt nur Ihre Aussage (Prodцhl) – “Не вистачає тільки Вашої думки”.
З розвитком комунікативної ситуації накопичується й спонукальний потенціал
як на семантичному, так і на прагматичному рівнях дискурсу, інтенсифікуючи процес спонукання та забезпечуючи безперервність спонукального впливу
на адресата в дискурсі.

Специфічність мовленнєвої реалізації спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу полягає у тому, що його виникнення та розвиток відбувається під впливом спонукальної інтенції ініціатора. Спрацювання спонукального механізму настає в результаті взаємодії всіх складників дискурсу, які спрямовані на виконання комунікативного завдання – спонукати адресата


до відповідних дій. Головним критерієм успішності спілкування є повнота
та цілісність комунікативного ланцюга: від комунікативної інтенції адресанта через закодований у вербальну форму зміст повідомлення, що сприймається адресатом, до конкретних мовленнєвих чи немовленнєвих дій, реалізованих ним.

Поєднання комунікативного і прагматичного аспектів дослідження дозволило встановити кореляції семантичних та прагматичних параметрів, притаманних цьому типу дискурсу, та розкрити спонукальний потенціал


лексико-семантичних засобів, використовуваних адресантом у німецькомовному спонукальному дискурсі.

Розділ 2. “Семантична та прагматична організація німецькомовного спонукального дискурсу”. Виходячи з того, що спонукальність є наслідком комплексної взаємодії всіх мовних засобів, що використовуються для створення цілісного комунікативного процесу, розкриття спонукального потенціалу семантичної та прагматичної структури дискурсу здійснено нами через
виявлення його номінативної зв’язності, семантичної цілісності, особливостей актуального (тема-рематичного) членування, оцінно-прагматичної та дейктичної маркованості дискурсу.

Диференціацію номінативних засобів, використовуваних у спонукальному дискурсі, здійснюємо, керуючись положенням про те, що номінативні одиниці


у мовній системі є первинними, а у мовленні – вторинними (В.Г.Гак, О.О.Селіванова). Номінативна зв’язність спонукального дискурсу відображається в особливостях номінативної діяльності адресанта у контексті спонукання і має чітке прагматичне спрямування. До сфери номінативної діяльності ініціатора насамперед залучається адресат як об’єкт спонукання. Відображення
у спонукальному мовленні соціолінгвальної діяльності адресанта
як суб’єкта-номінатора представлено двома типами номінативних одиниць: ініціальні номінативні одиниці – переважно власні імена: Helmut von Klemm (Seghers); Frau Martin, (Prodцhl); Iris (Kernmayr); Helmut (Konsalik); Peter (Konsalik) та неініціальні (повторні) номінації – різноманітні лексичні засоби, специфічні форми звертання, що містять прагматично марковану семантику HelmutSiemein SohnDu (Seghers); MadameSieFrau Betty (Prodцhl);
der einzige MenschDuLiebes (Kernmayr); Lieblingder Alleinerbekein Froschkцnigein wirklicher Kцnig (Konsalik); Peterein Pfundskamerad (Konsalik); Peterein guter Kerlein verdammt guter Freund (Konsalik).

Повторні номінації відображають установлені між комунікантами соціальні відносини (дружні чи близькі стосунки). З розвитком комунікативної ситуації адресант свідомо змінює параметр спілкування в бік соціального зближення


з адресатом, використовуючи для цього повторні номінації. Наприклад, від нейтрального Sie до близького mein Sohn чи від фамільярного Du до інтимного Liebling “любий”, Liebes “люба’ або експресивно насиченого der Alleinerbe “єдиний спадкоємець”, ein wirklicher Kцnig “справжній король”, ein guter Kerl “хороший хлопець”, ein Pfundskamerad “вірний товариш”, ein verdammt guter Freund “справжній друг”. У такий спосіб адресант істотно зачіпає і порушує психологічну рівновагу адресата, чинить посилений спонукальний вплив на нього
у конкретному дискурсі.

Семантична цілісність спонукального дискурсу – це тісне переплетення семантичних вузлів та смислових зв’язків між основними денотатами дискурсу, що належать до його семантичної сітки. Як “формалізована модель представлення значення мовних одиниць конкретної ситуації” (О.О.Селіванова) ця модель використана нами для відображення мережі зв’язків між елементами (вузлами) спонукального дискурсу. Перевагою семантичної сітки як моделі, яка відображає ситуаційну репрезентацію, є те, що вона проектується на конкретний дискурсний зміст. Семантична сітка спонукального дискурсу передбачає обов’язкову наявність трьох основних семантичних вузлів: семантичного вузла сфери адресанта, семантичного вузла сфери адресата та семантичного вузла сфери предмета спонукання. Лексичне наповнення семантичної сітки змінюється в залежності від теми спілкування у конкретному дискурсі. Брак одного з трьох семантичних вузлів, наприклад, сфери предмета спонукання, означає,
що спілкування комунікантів перетворюється на формальну, безпредметну бесіду. Розглянемо її особливості на прикладі спонукального дискурсу з роману А.Зегерс “Довіра”. Комуніканти дискурсу (Кастріціус та Гельмут) зустрілися
як давні знайомі, що мають певні уявлення один про одного. Головна тему дискурсу – зруйнування будинку адресанта після його смерті (dieses Haus abtragen) – відображає предмет спонукання. Адресант розкриває її у процесі створення спонукального дискурсу. Досвід попередньої співпраці з Гельмутом дозволяє ініціаторові дискурсу реалізовувати мовленнєві кроки, що несуть передусім прагматично значущу інформацію. Значне спонукальне насичення характерне вже для самого початку розмови, коли адресант тільки позначає предмет спонукання, напр.,

Dieses Haus, in dem wir sitzen, ist mir auf Erden der liebste Ort. Ich war hier mal lange glьcklich. Eigentlich bin ich’s noch jetzt so ziemlich. Nicht mehr so toll


wie frьher. Es ist aber immerhin was Sicheres. Nicht so ungewiss wie der
Himmel(Seghers).

Словосполучення der liebste Оrt auf Erden Erden “найулюбленіше місце


на землі”, was Sicheres “щось надійне” та nicht so ungewiss wie der Himmel
“не таке невідоме, як небо” конкретизують “цей будинок” (dieses Haus) як один цілісний об’єкт. Вони розкривають індивідуальне, суто особистісне сприйняття адресантом основного предмета розмови, до знищення якого він спонукає адресата після своєї смерті. Смислові відгалуження теми дискурсу знищення будинку адресанта (das Haus abtragen) розвиваються у двох напрямках: один спрямовується на Кастріціуса – справжнього власника будинку (семантичний вузол сфери адресанта), другий – на відображення логічного зв’язку між будинком та Гельмутом (семантичний вузол сфери адресата) як людиною, якій належить знищити цей будинок. Вживаючи фразу dieses Haus на початку дискурсу, ініціатор ставить предмет розмови в центр уваги адресата. У такий спосіб формується семантичний вузол – сфера предмета спонукання, який
є компонентом семантичної сітки дискурсу. На цьому етапі спілкування відбувається перехрещення двох сфер – сфери адресанта та сфери адресата. Це перехрещення реалізує дейктична одиниця ми (wіr), яка містить сему спільності. Наступним комунікативним кроком ініціатор безпосередньо формулює завдання адресатові, яке полягає в тому, щоб знищити будинок: Da hast du die Vollmacht,
du lдsst das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen. Наведене висловлення містить експліцитну інформацію про конкретне завдання адресата
і розкриває предмет спонукання.

Комунікативний намір адресанта відображає певний прагматичний ракурс його уявлень про явища навколишнього світу й найповніше реалізується


через актуальне членування дискурсу. Тематичного розвитку набувають
всі три основні параметри спонукального дискурсу – адресата, адресанта та предмета спонукання. Інтенсивність їх розгортання ініціюється адресантом
через інформаційно насичені реми.

Здійснений нами аналіз у ракурсі актуального членування названого спонукального дискурсу з твору А.Зегерс підтверджує, що реми просувають розвиток тематичної інформації та розгортають ситуацію мовлення у напрямку, що задається ініціатором. Вони відображають “наскрізність” спонукального процесу. Так, тема адресанта “Я” IchCastrisius представлена такими ремами: war hier glьcklich “був щасливий”; bin jetzt noch so ziemlich glьcklich “все ще трохи щасливий”; nicht mehr so toll wie frьher “не такий щасливий, як раніше”; kann nicht lange mehr hier sein “більше не можу бути тут довго”; will nicht, dass jemand nach mir hier drin wohnt “не хочу, щоб після мене хтось тут жив”. Адресант розкриває цю тему на початку ситуації мовлення, ще до моменту формування комунікативного завдання адресатові, і поєднує її з темою предмета спонукання hier=in dem Haus. Адресант завершує її розвиток логічним висновком, звертаючись до адресата:Ich brauche jetzt Sie” (“тепер ти потрібний мені”).

Тема адресата “Вити” SieduHelmut представлена у два етапи:
на початку ситуації мовлення ремами haben an machem, an vielem Schuld
“у чомусь винні”; sollen wieder an etwas Schuld haben “знову маєте бути в чомусь винні”, що відображають інформацію про адресата, яка певним чином пов’язується адресантом з його намірами. Він називає також і конкретну причину, що впливає на його рішення, це – договір, що належить до його заповіту, згідно з яким будинок перейде у власність іноземного підприємства:
„ist hier der Grund und Boden verдuЯert an den Amцneburger Betrieb”
.

У контексті нових обставин адресант вказує на конкретне завдання, яке належить виконати адресатові після смерті Кастріціуса, а саме – знищити будинок, в якому відбувається ця розмова:Wenn es also soweit ist, Helmut,


du lдsst das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen. Тема адресата Sie→Helmut→Du формується інформаційно насиченими ремами. Вони реалізують безпосереднє спонукання, вказуючи на адресата як на особу, яка має знищити будинок: hast da die Vollmacht “ось тобі доручення”; musst alles gut vorbereiten “ти маєш все добре спланувати”; lдsst das Haus ausrдumen und sofort abtragen “ти звелиш зруйнувати будинок”. Інтенційний розвиток спонукального дискурсу відбувається через розвиток мовленнєвих дій у напрямі від вихідної інтенції адресанта спонукати адресата до виконання певних мовленнєвих дій (погодитися виконати те, до чого спонукають) і завершується кінцевою інтенцією, яка в кожному конкретному дискурсі інша. Істинний прагматично маркований зміст висловленняEs soll Ihnen SpaЯ machen(“це”, тобто знищення будинку, “повинно принести тобі задоволення”) адресант розкриває лише наприкінці дискурсу, тобто після згоди адресата знищити його будинок. Ось цей фрагмент розмови:

Hier istne Anweisung fьr dich, mein Sohn, damit du groЯzьgig vorgehen kannst. Das ist von heut an unser Geheimnis. Der hier vermerkte Betrag kommt dir zu, wenn du die Sache anstдndig ausgefьhrst hast. Geld kannst du vermutlich noch immer brauchen?”Ja, Herr Castricius.” „Siehst du. Schon in der Bibel steht: Jede Arbeit ist ihres Lohnes wert.” „Es ist nicht ganz einfach, aber es ist zu machen (Seghers).

За допомогою номінативної одиниці – наша таємниця (unser Geheimnis) адресант створює уявний образ спільної участі комунікантів у цій справі. Дейктична одиниця unser “ми” позначає об’єднання партнерів у цій комунікативній ситуації та вказує на їх спільну причетність до знищення будинку. Відбувається перетин трьох сфер семантичних вузлів, що належать до семантичної сітки аналізованого дискурсу. Висловлення „Es soll Іhnen aber auch Spass machen” набуває тепер конкретного прагматичного змісту. Адресант висловлюється з певною обережністю, немовби запитує: Geld kannst du vermutlich noch immer brauchen?” (“Я так думаю, тобі все ще отрібні гроші”). Такий комунікативно-інтенційний розвиток спонукального процесу приводить
до успішної реалізації вихідної спонукальної інтенції його ініціатора: Я Ich (адресант) спонукаю тебе Du (адресата) до конкретних дій: (тема) das Haus (будинок)(рема – завдання спонукання) abtragen (знищити) – згода адресата
(es ist zu machen).

Оцінна мовленнєва діяльність ініціатора задля досягнення комунікативного успіху поширюється тільки на ситуативно необхідні напрямки дискурсного розвитку. Вибір ознаки оцінювання адресата обов’язково передбачає вихід на конкретну перспективу. Сприйняття адресатом оцінки, висловленої ініціатором стосовно нього, є містком, який уможливлює успіх спонукального процесу. Так, у наведеному дискурсі Кастріціус, переконуючи Гельмута, наголошує, що адресат має необхідні риси характеру – молодий (ziemlich jung), схожий на себе, такий, як і раніше (sich selbst дhnlich), хитрий (du bist gerissen), що дозволить йому виконати запропоноване завдання (dieses Haus abtragen).
На думку адресанта, саме такі риси мають бути притаманні людині, якій він довірить знищення свого власного помешкання. Однак найбільшу прагматичну маркованість у цьому дискурсі отримує характеристика адресата як хитрої людини: Ich weiЯ, du bist gerissen. Прагматично маркований оцінний компонент, що виводиться на підставі аналізу глибинної структури цього висловлення адресанта, такий: “ти молодий, ти хитрий, я обираю тебе як виконавця надзвичайно важливої справи”. Позитивна оцінка його фізіологічних
та індивідуально-психологічних особливостей приводить до компресії інформації в розмові вже на самому її початку та сприяє інтенсифікації спонукального впливу на адресата.

Однак у контексті спонукання потенційний вплив оцінки може бути використаний адресантом ще й тоді, коли його мовленнєві зусилля направлені


на зміну певної ситуації. Так, опора на негативну оцінку референтної ситуації,
в якій, імовірно, перебуватиме адресат у разі неприйняття ним комунікативного завдання ініціатора, є основним засобом мовленнєвого впливу в іншому дискурсі, вилученому з роману E.M.Ремарка “Полюби ближнього свого” (“Liebe deinen Nдchsten”). Керн та Рут перебувають нелегально в іншій державі, ховаючись від переслідування фашистів. Рут занедужала, однак місце (auf dem Heuboden –
на горищі
), де вона перебуває – не найкраще для лікування. Селянин, у якого переховуються молоді люди, переконує їх, щоб хвора лягла в лікарню. У розмові
з Керном, товаришем Рут, він розпочинає спонукання. Наведемо цей
фрагмент дискурсу:

Da muss sie wohl ins Krankenhaus. Sie braucht Pflege. Es kann eine Lungenentzьndung geben, da oben, wissen Sie das? Sie sollten in einem Zimmer liegen und nicht hier auf dem Heuboden. Es kann gefдhrlich werden”(Remarque).

Фрагмент цього дискурсу містить прагматично марковані оцінні семи небезпеки та загрози (gefдhrlich). Інтенсивність оцінного компонента є такою, що наближається до критичної позначки на загальній шкалі негативних оцінок. Співадресат дискурсу, товариш Рут, визнає таку оцінку релевантною: da oben, auf dem Heuboden – schlecht; in einem Zimmer, im Krankenhaus – gut. Коректно сформульована оцінка посилює спонукальний вплив на Рут у подальшій розмові
з Керном. Згода адресатки лягти у лікарню свідчить про ефективність спонукальної оцінно маркованої діяльності учасників цієї комунікативної ситуації.

В оформленні та структуруванні спонукального дискурсу значне місце належить дейктичним елементам. Їх участь у контексті конкретного дискурсу


є різною. Дейктичні семи, що містяться у прагматично маркованих висловленнях адресанта, посилюють спонукальний потенціал дискурсу. Під дейксисом розуміємо вказівку на такі компоненти дискурсу, як адресант, адресат, а також все те, що може бути позначене, як елементи, які безпосередньо стосуються акту мовлення (К.Бюлер, O.М.Вольф). Центром, на який направлені дейктичні одиниці, найчастіше виступає безпосередній виконавець, адресат, як це відбувається у наступному фрагменті дискурсу:

Wenn es also soweit ist, Helmut, fahr sofort hierher, da hast du die Vollmacht,


du musst alles gut vorbereiten, du lдsst das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen. Dass nichts mehr da liegt als Schutt. Und im Grab wird ich lachen ьber
die dummen Gesichter von denen, die ankommen und aussteigen, um hier einzusteigen, ist aber gar nicht mehr da (Seghers).

У наведеному фрагменті дейктичні маркери групуються специфічним способом, утворюючи координатні осі, які стосуються як адресанта (ich, im Grab wird ich lachen), так і адресата (du), а також предмета спонукання (das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen; nichts mehr da liegt als Schutt; gar nicht mehr da). Таке використання дейктичних елементів фокусує увагу адресанта не лише


на конкретному предметі (das Haus), а й на особі адресата (Helmut) як на людині, якій належить знищити цей будинок. Центром координації дейктичних одиниць виступає тепер предмет мовлення das Haus, на який вказує адресант, спонукаючи Гельмута.

Провідну спонукальну роль у міжособистісному спілкуванні відіграють вербальні компоненти, найбільш очевидним у плані мовного впливу є потенціал лексики. У контексті спонукання мовні засоби виступають основними носіями спонукальних смислів повідомлень, через них реалізується прагматично маркований спонукальний потенціал.



Каталог: media
media -> Денісова олена Сергіївна
media -> Посадова інструкція завідуючого кабінетом хімії
media -> Юрко Тютюнник, повстанський генерал
media -> Генерал-хорунжий Армії унр юрко Тютюнник
media -> Дмитро Шурхало. Українська "якбитологія": нариси альтернативної історії
media -> Історія пишеться тими, хто вішав героїв. Ця істина добре відома народам, які програли національно-визвольні змагання
media -> Завдання для III етапу Всеукраїнської олімпіади з географії на 2014/2015 навчальний рік 11 клас
media -> Устименко Наталія Василівна


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка