Щелепно-лицева ортопедія є невід'ємною складовою частиною ортопедич­



Скачати 33.67 Kb.
Дата конвертації25.05.2020
Розмір33.67 Kb.
Білет 1

1.Щелепно-лицева ортопедія є невід'ємною складовою частиною ортопедич­ної стоматології, яка вивчає клініку, діагностику та лікування ушкоджень ще­лепно-лицевої ділянки, що виникли в результаті травми, поранення, оператив­них втручань з приводу новоутворень. Щелепно-лицева ортопедія включає:



1) ортопедичне лікування переломів щелеп та їх наслідків;

2) протезування уроджених та набутих дефектів лиця та щелеп;

3) виправлення деформацій зубо-щелепної системи ортопедичними методами;

4) ортопедичні заходи у разі відновної хірургії лиця та щелеп;

5) лікування захворювань жувальних м'язів та скронево-нижньощелепного суглоба.

Розвиток хірургічних методів лікування, особливо новоутворень щелеп­но-лицевої ділянки, вимагав широкого застосування в операційний та після­операційний період ортопедичних апаратів. Ортопедичне лікування може про­водитися самостійно або застосовуватися у поєднанні з хірургічним.

Мета щелепно-лицевої ортопедії — реабілітація хворих з дефектами зубо-щелепної системи. Для досягнення цієї мети проводиться вивчення частоти, етіології та патогенезу, клініки та діагностики дефектів і деформацій зубо-ще­лепної системи; розробляються методи протезування дефектів щелепно-лице­вої ділянки, проводиться профілактика посттравматичних та післяоперацій­них деформацій лиця і щелеп.

Часто після оперативних втручань залишаються важкі наслідки у вигляді значних дефектів лиця та щелеп. Крім того, існують визначені протипоказання до застосування хірургічних методів лікування переломів щелеп та проведен­ня хірургічних операцій на лиці. Звичайно, це наявність у хворих важких за­хворювань системи крові, серцево-судинної системи, відкритої форми тубер­кульозу легень, виражених психогенних станів тощо. Існують протипоказан­ня, коли хірургічні методи лікування неможливі або неефективні. У такому разі показано застосування ортопедичних методів лікування, які можуть бути як основними і постійними, так і допоміжними в комплексному лікуванні щелеп­но-лицевої ділянки.

2.Диференційний діагноз переломів нижньої щелепи слід проводити із забиттям м'яких тканин,травмами зубів, передніми та задніми вивихами нижньої щелепи, патологічними переломами на тлі пухлинного процесу, який на рентгенограмі характеризується відсутністю кісткової тканини.

Диференційну діагностику переломів верхньої щелепи слід проводити із забиттям верхньої щелепи, травмами м'яких тканин, переломами кісток носа та основи черепа.

3.Транспортні шини


1 проста головна пов'язка з бинта;
2 стандартна шина-дощечка А.А. Лімберга;
3 стандартна підборідна шина-праща Д.А. Ентіна;
4 стандартна верхньощелепна металева шина-ложка з
позаротовими стержнями ААЛімберга

Білет 2


1.

2.

3.Показання до проведення лігатурного зв’язування зубів:



-Переломи нижньої щелепи в межах зубного ряду, за наявності на кожному з фрагментів не менше 2 стійких зубів, що мають антагоністів на верхній щелепі.

-Переломи нижньої щелепи в ділянці кута і гілки з незначним зміщенням, в разі якщо ризик значної дислокації малого фрагменту при транспортуванні мінімальний.

-Для фіксації розхитаних зубів в наслідок їх підвивку або за інших причин.

Протипоказання до лігатурного зв’язування зубів:

-Перелом верхньої щелепи

-Переломи альвеолярних паростків щелеп

-Відсутність достатньої кількості стійких зубів на нижній і верхній щелепі, розхитаність зубів

-Уламкові, нестабільні переломи нижньої щелепи, або переломи з дефектом кістки.

-Переломи поза межами зубного ряду із значним зміщенням

-Ризик виникнення ранніх посттравматичних ускладнень під час транспортування хворого

-асфіксії, кровотечі, блювоти тощо.

Білет 3


1. Переломи нижньої щелепи, можуть бути травматичного й патологічного походження. Травматичні переломи розподіляють на вогнепальні й невогнепальні.

Невогнепальні - відбуваються по “лініях слабкості”, у той час як вогнепальні виникають у місці прикладання ударної сили снаряду і, як правило, спотворюють обличчя.

В залежності від лінії перелому розрізняють наступні переломи: поперечні, косі, повздовжні, зигзагоподібні;

за характером зламу - лінійні, крупно- і дрібноосколкові;

за числом відламків - одинарні, подвійні, множинні.

Переломи можуть бути повні, неповні, підокісні.

2. Один з найпростіших способів міжщелепного зв’язування зубів – так званою „вісімкою”. Якщо перелом локалізується в межах зубного ряду зв’язують зуби, розташовані на кінцях уламків і їх антагоністи на верхній щелепі. Якщо перелом локалізований поза межами зубного ряду переважно зв’язують премоляри або моляри. За допомогою анатомічного пінцета або затискача Пеана бронзово-алюмінієву лігатуру вводять в проміжок між двома сусідніми зубами з вестибулярного боку і виводять на язичний бік. Потім дріт знову виводять в присінок порожнини рота (охоплюючи шийку одного з зубів) через сусідній міжзубний проміжок. Далі, обійшовши навколо 2 зубів, що підлягають лігатурному зв’язуванню з вестибулярного боку, кінець дроту вводять в міжзубний проміжок і виводять назовні поряд з іншим кінцем. Слід пам’ятати, що лігатуру необхідно проводити з таким розрахунком, щоб один кінець дроту розташувати над петлею, що охоплює зуби з вестибулярного боку, а інший під нею. Обидва кінці дроту захоплюють кровоспинним затискачем Пеана і підтягуючи скручують по годинниковій стрілці. Необхідною умовою щільного утримання уламків є накладання лігатури на шийку зуба, що запобігає її зісковзування. Таким самим чином накладають лігатуру на зуби антагоністи верхньої щелепи. Після пальцевої репозиції уламків лігатури, закріплені на зубах верхньої і нижньої щелепи скручують між собою поворотом по годинниковій стрілці. Скручені кінці обрізають ножицями і підгинають в напрямку до зубних рядів.

Розкривання рота при міжщелепному зв’язуванні зубів неможливе, тому хворим слід призначати тільки рідку їжу, що вводиться через проміжки на місці відсутніх зубів, або простір позаду молярів.

3. Матеріальне забезпечення:- анатомічний пінцет;- кровоспинний затискач Пеана;- гачок Фарабефа;- бронзово-алюмінієвий або сталевий дріт товщиною 0,4-0,5 мм;- ножиці по металу;- гачок для зняття зубних відкладень;- шприць і анестетик, для проведення знеболення;

- стерильні марлеві шарики і серветки.

Білет 4


1.Тип III (Лефор III) — відрив верхньої щелепи разом із виличними та крилоподібними відростками клиноподібних кісток (повне черепно-лицеве роз"єднання). Ознаки: під час похитування зубів рухаються щелепа, ніс, очні яблука; кривовилив в орбіти (симптом окулярів), іноді кровотеча із слухових ходів.

Тип II (Лефор II) — відрив тіла верхньої щелепи з носовими кістками. Ознаки: під час похитування зубів рухаються тіло верхньої щелепи та ніс, крововилив в орбіти (симптом окулярів).

Тип І (Лефор І) — відлам коміркового відростка разом із твердим піднебінням. Ознака: під час похитування зубів рухається комірковий відросток з твердим піднебінням (низький поперечний перелом верхньої щелепи). Уламки щелепи зміщуються у напрямку травмувальної сили під дією цієї сили і менше — від тяги жувальних і мімічних м"язів.

2.

3. Техніка накладання пов’язки за Айві. 



Шматок бронзово-алюмінієвого лігатурного дроту товщиною 0,4-0,5 мм. згинають навпіл і на згині закручують невелику петлю. Обидва вільні кінці дроту вводять в міжзубний проміжок з вестибулярного боку і по виході їх з язичної сторони розгинають їх в різні боки. Потім, огинаючи сусідні зуби, виводять кінці дроту в присінок порожнини рота через відповідні міжзубні проміжки. Дистальний кінець перед скручуванням проводять через петельку для кращої стійкості пов’язки і запобігання її зміщенню вглиб міжзубного проміжку. Потім обидва кінці лігатурного дроту підтягують і скручують разом по годинниковій стрілці, надлишок зрізають, а кінці підгинають в напрямку до низу і до середини, таким чином, щоб кінці лігатурного дроту не травмували слизової оболонки порожнини рота. Аналогічним чином зв’язують два протилежних зуба на верхній шелепі. Потім беруть окрему дротяну лігатуру, один кінець якої проводять через петельки на верхній і нижній щелепі, а потім скручують з іншим кінцем, забезпечуючи міжщелепну іммобілізацію.

Білет 5


1. 1. Переломи коміркового відростка — лінія перелому проходить біля основи (підошви) коміркового відростка і відповідає типу І за Лефором.

2. Суборбітальні переломи — лінія перелому проходить нижче від орбіти і частково відповідає типу І за Лефором.

3. Суббазальні переломи — лінія перелому проходить вище від підорбітального отвору (відповідає типам III, II за Лефором). зд

2. Апарати репонувальні, або вправлювальні, регулювальні:

Такі апарати призначені для вправлення (репозиції) кісткових уламків щелеп шляхом їх переміщення у різних напрямках з метою встановлення у правильне (попереднє) положення. Конструкції апаратів дуже різноманітні. Найбільшого поширення набули дротяні алюмінієві шини з еластичною тягою, дротяні пружні дуги, апарати з позаротовими регулювальними важелями, апарати з нахиленими площинами, ковзкими шарнірами. Управлювальні апарати складаються із двох частин — фіксувальної (неактивної) та репонувальної (активно діючої). Фіксувальні частини апаратів за своїми конструктивними особливостями дуже різноманітні. За формою вони можуть бути: дротяними, алюмінієвими, стальними дугами, протезами, гіпсовими наголовними шапочками.

Апарати ретенційні:

Призначені для ортопедичного лікування та профілактики утримання зубів у певному положенні. Звичайно такі апарати використовуються для профілактики вторинних деформацій зубних дуг у дітей після раннього видалення першого моляра, рецидиву аномалії. Конструкцій ретенційних апаратів є багато. Це можуть бути шини, знімні зубні протези, знімні ортодонтичні пластинки з кламерами, лабільними дугами.

Апарати фіксувальні:

Як фіксувальні ортопедичні конструкції використовують шини, протези, шини-протези, призначені для утримування фрагментів щелеп, зубів у певному положенні. їх конструкції мало в чому відрізняються від ретенційних апаратів. До таких апаратів відносять: підборідні пращі, гладенькі дротяні скоби, капи, дротяні шини із зачепними петлями для міжщелепної фіксації, позаротові та внутрішньоротові апарати для фіксації уламків щелеп, шини для фіксації зубів з патологічною рухомістю. Конструктивно фіксувальні апарати є дуже різними. За способом фіксації їх ділять на знімні (зубо-ясенна шина, шини-протези) та незнімні (капи, дротяні шини, шини зі спаяних коронок, напівкоронок, ковпачкові). За місцем фіксації їх можна розділити на внутрішньоротові (шини Тігерштедта, шина Васильєва, капи, дротяні скоби) та позаротові (підборідна праща, апарати Рудько, Панчохи, Збаржа та ін).

3. Зв’язування за Вільгою — готують лігатурну зв’язку двох зубів, надягають на скручені з вестибулярного боку кінці олов"яну кульку і затискають її лігатурою. Надлишок лігатури зрізають. Готують подібну зв"язку на зуби-антагоністи. Між верхньою і нижньою кульками накладають гумову тягу.

Білет 6

1. Вогнепальні поранення:.



1) за видом ушкоджених тканин:

а) поранення м"яких тканин;

б) поранення з ушкодженням кісток: нижньої щелепи, верхньої щелепи, обох щелеп, виличної кістки, кількох кісток лицевого скелета;.

2) за характером ушкодження:

а) наскрізні без ушкодження органів (язика, слинних залоз) чи з ушкодженням їх;

б) сліпі (ізольовані, комбіновані, одиночні, проникні в ротову та носову порожнини, непроникні);

в) дотичні;.

3) за видом зброї ураження:

І. Кульові, осколкові.

II. Невогнепальні ураження та ушкодження.

III. Комбіновані ушкодження.

IV. Опіки.

V. Відмороження. 

2. Звязування за Гейкіним — з використанням металевого чи пластмасового ґудзика, необхідного для накладання гумової тяги.

3.Помилки і услкаднення:

- неефективність транспортної іммобілізації;
- травма міжзубного сосочка і маргінальної зони ясен, некроз міжзубного сосочка;
- зіскальзування лігатури при транспортуванні хворого
- дислокація кісткових фрагментів;
- розвиток асфіксії (дислокаційної – при зміщенні кісткових уламків під час маніпуляції, або аспіраційної в разі виникнення блювоти чи кровотечі під час транспортування хворого);
- розхитування зубів;
- травма емалі зуба, при необережних маніпуляціях.

Білет 7


1.Апарати репонувальні, або вправлювальні, регулювальні:

Такі апарати призначені для вправлення (репозиції) кісткових уламків щелеп шляхом їх переміщення у різних напрямках з метою встановлення у правильне (попереднє) положення. Конструкції апаратів дуже різноманітні. Найбільшого поширення набули дротяні алюмінієві шини з еластичною тягою, дротяні пружні дуги, апарати з позаротовими регулювальними важелями, апарати з нахиленими площинами, ковзкими шарнірами. Управлювальні апарати складаються із двох частин — фіксувальної (неактивної) та репонувальної (активно діючої). Фіксувальні частини апаратів за своїми конструктивними особливостями дуже різноманітні. За формою вони можуть бути: дротяними, алюмінієвими, стальними дугами, протезами, гіпсовими наголовними шапочками.

Апарати ретенційні:

Призначені для ортопедичного лікування та профілактики утримання зубів у певному положенні. Звичайно такі апарати використовуються для профілактики вторинних деформацій зубних дуг у дітей після раннього видалення першого моляра, рецидиву аномалії. Конструкцій ретенційних апаратів є багато. Це можуть бути шини, знімні зубні протези, знімні ортодонтичні пластинки з кламерами, лабільними дугами.

Апарати фіксувальні:

Як фіксувальні ортопедичні конструкції використовують шини, протези, шини-протези, призначені для утримування фрагментів щелеп, зубів у певному положенні. їх конструкції мало в чому відрізняються від ретенційних апаратів. До таких апаратів відносять: підборідні пращі, гладенькі дротяні скоби, капи, дротяні шини із зачепними петлями для міжщелепної фіксації, позаротові та внутрішньоротові апарати для фіксації уламків щелеп, шини для фіксації зубів з патологічною рухомістю. Конструктивно фіксувальні апарати є дуже різними. За способом фіксації їх ділять на знімні (зубо-ясенна шина, шини-протези) та незнімні (капи, дротяні шини, шини зі спаяних коронок, напівкоронок, ковпачкові). За місцем фіксації їх можна розділити на внутрішньоротові (шини Тігерштедта, шина Васильєва, капи, дротяні скоби) та позаротові (підборідна праща, апарати Рудько, Панчохи, Збаржа та ін).

2.Оскільки комбіновані апарати виконують одразу декілька функцій, їхня особливість полягає в тому що, при виборі методу лікування потрібно враховувати всі ці функції.

3. Помилки і ускладнення при проведенні лігатурного зв’язування зубів:


- неефективність транспортної іммобілізації;
- травма міжзубного сосочка і маргінальної зони ясен, некроз міжзубного сосочка;
- зіскальзування лігатури при транспортуванні хворого
- дислокація кісткових фрагментів;
- розвиток асфіксії (дислокаційної – при зміщенні кісткових уламків під час маніпуляції, або аспіраційної в разі виникнення блювоти чи кровотечі під час транспортування хворого);
- розхитування зубів;

- травма емалі зуба, при необережних маніпуляціях.

Білет 8


1. Характер перелому нижньої щелепи залежить від сили й напрямку удару, а також функціонального стану жувальної мускулатури в момент травми. Зміщення відламків нижньої щелепи при переломі відбувається в одному з 4-х напрямків або в деякій комбінації їх. Можливі наступні напрямки зміщення відламків: - вертикальний напрямок - зміщення вгору та вниз; - горизонтальний поперечний напрямок - зміщення назовні та всередину; - горизонтальний сагітальний напрямок - зміщення назад і вперед; - поворот навколо повздовжньої осі в напрямку назовні та всередину.

Статика й динаміка переломів верхньої щелепи різко відрізняються від переломів нижньої. По-перше, у зміщенні відламків верхньої щелепи не приймає участі м'язова тяга (зміщення винятково залежить від ступеня й характеру втрати опори даним відламком і від напрямку, сили й особливостей агента, що травмує). По-друге, наявність широкої площі прикріплення верхніх щелеп до основи черепа створює різні градації переломів.

2.

3.Знати анатомічні особливості будови верхньої і нижньої щелепи, принципи надання невідкладної допомоги при травматичних ушкодженнях щелепно-лицевої ділянки, розуміти методики транспортної іммобілізації при переломах щелеп, показання і протипоказання до їх застосування, можливі ускладнення;


Міжщелепне лігатурне зв’язування протипоказане: а) при переломі альвеолярних відростків щелеп; б) для закріплення уламків нижньої щелепи при переломі верхньої щелепи; в) при рухомих зубах; г) при наявності або можливості ускладнень (пневмонія, кровотеча, блювота)






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка