Сценарій виховного заходу «Спадщина з глибини віків»

Щоб вірно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченими людьми пропоную сьогодні подорож до минулого для того, щоб краще зрозуміти сучасне і, можливо, передбачити майбутнє.

А поговоримо ми з вами про естетику побуту українців. Перш за все, давайте з'ясуємо, що озна­чає слово естетика?

(Відповіді учнів).

Учитель. Так, естетика — це наука про красу, а побут — це те, що оточує нас у повсякденному житті.

(Далі розповідь учителя супроводжується ти­хою баянною музикою на мотив пісні «Мамина вишня» у виконанні учениці)

Ми повинні з вами відзначити, що в українців всі речі мали не тільки практичне значення, вони повинні були прикрашати кімнати. Господарі та господині завжди оздоблювали свою оселю ма­люнками, різьбою, розписами, вишивками, ме­реживом... Це було свідченням працелюбності й достатку членів родини. І підтвердженням цьому був хліб.

Рушник в українців був оберегом оселі. Послуговувався не тільки як оздоба, а й мав практичні значення: був скатертиною і вузликом, де зберігали харчі, утирачем і стирком, закутником і божником, плечовим, весільним, ритуальним.

Про це і говориться у «Пісні про рушник» на слова Андрія Малишка.

Голкою з ниткою ніби ма­лювали на тканині пишні та скромні узори, вкла­даючи в роботу свої думки та мрії. Довгі осінні та зимові вечори дівчата скрашували вишиванням. А під час роботи складали та співали пісні.

З вечора тривожного аж до ранку

вишивання.

Що ж закарбували мудрі жінки-українки у сво­їх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг. Ще раз погляньте на цю красу, на ці сорочки і вслу­хайтеся своїм юним серденьком у рядки вірша «Два кольори» Дмитра Павличка.

Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складні й прості візерунки — все це прагнення людини влас­кавити добро, обійти лихо. Тут поруч - геометрич­ний і рослинний орнамент, зображення тварин і птахів, надписи і символи.

Погляньте на наші доробки. Чи не склада­ється у вас враження, що найбільше старалися вишивальниці, зображуючи квіти? Адже черво­на і біла барва калини — символ цнотливості, моральної чистоти дівчини, барвінок — немерк­нучого життя, а коловидні форми — символ ко­хання.

Шановні діти! Спробуйте пригадати, які вислови побутують на нашій українській землі, пов'язані з сорочкою.

• 
  Як неділя, то й сорочка біла.
  

• 
  У кого мати рідненька, у того й сорочка бі­ленька, і голівонька гладенька.
  

• 
  Нема нічого милішого від сорочки, у якій мама народила.
  

• 
  Починати шити сорочку треба у чоловічий день, краще в четвер, бо як почнеш у середу, вона негарна буде.
  
• 
  Не можна залишати вузол на вишиванці, то сорочка довго носитиметься і чоловік сердечно любитиме.
  

Із захопленням і подивом відзначав він, що українці дуже люблять квіти, тому оточують вони людину повсюди — в житті, поезії, а надто у ви­шиванні. Особливо відзначав барон витончений смак у жінок, гармонію і багатство кольорів у ви­творах народного мистецтва.

Любі діти! Тож давайте постараємося, щоб наш оберіг, наша свята вишивка, вбирала очі й брала за душу. А ви, дівчатонька, коли будете вишивати хоча б малесеньку квіточку на вашій хусточці, відчуйте себе чарівницею, чаклункою і візьміть собі в допомогу червоний колір — від сонця, чорний — від землі, зелений — від трав і листя, жовтий — від місяця і зір, синій — від неосяжного неба.

Дорогі друзі! Я прошу розказати про ваших сі­мейних, родинних рукодільниць, майстринь.

Поширене твердження серед науковців, що всі предмети, виготовлені вручну з деревини, глини, каміння та інших матеріалів, мають певні худож­ні якості.

Найпоширенішим ремеслом на Україні було деревообробництво.

Вироби з дерева були практичними, зручними і гарними. Подивіться на прядку, за якою жінки виготовляли нитки з вовни чи льону. Ця річ зро­блена вправною чоловічою рукою. Нічого зайвого і в той же час гарно, компактно. Як майстерно виготовлене колесо, ніби сонечко, розпустило свої промінчики. Як нижня, так і верхня частини прядки оздоблені різьбою. Мабуть, можна було б зробити все простіше — прямі кути, рівні лінії, та майстер побажав, щоб його дітище було зовнішньо гарне, вражало і зачаровувало. Чоловік, поважа­ючи працю жінки, хотів подарувати красу, зруч­ність, частинку своєї душі.

А ось який гарний столовий набір: дощечки, товкачик, велика ложка, лопатка та інші предме­ти, необхідні для приготування смачної їжі, оздоб­лені дуже гарно, а про майстра, навіть не знаючи його, можемо сказати: він має естетичний смак,
внутрішньо чисті й світлі помисли; тільки така людина могла створити таку красу.

А що вам відомо про гончарство?

Перед вами - зразки чарівних глечиків і та­рілок. Хочете дізнатися, як і коли виникло це ремесло?

Спочатку первісні гончарі формували виріб вручну, обмазуючи кошики, камінні чи дерев'яні форми глиною. А в IV ст. до н.е. було винайдено гончарний круг. Посуд, виготовлений на ньому досить легкий і тонкостінний із симетричними обрисами, чіткими орнаментальними смугами та лініями. Особливого розвитку гончарство набуло у XVII—XVIII ст. Вироби почали розписувати емалями (керамічною склоподібною фарбою), звідси і багатство кольорів. Чільне місце посіли на цих виробах рослинні й тваринні орнамен­ти, фігурні та геометричні зображення. Вироби скульптурного характеру в нашому сучасному житті прикрашають оселі як сільських хат, так і міських помешкань. Розгляньте сучасні зразки «Півник», «Дівчина з ромашкою», «Гармоністи», «Химери»...

Вміли і вміють наші чоловіки-українці виплі­тати з лози, соломи, рогози, обгорток з початків кукурудзи. Брилі і кошики, жіночі торбинки і дитячі колиски, навіть меблі зробити під силу справжнім майстрам.

Посуд із глини, вироби з лози та соломки є до­сить зручними, естетичними, модними і в наш час. Вони - свідчення того, що змайстрували і на­дихнули красою ці вироби люди з природним чи набутим гарним естетичним смаком.

Із часом змінюється побут українців, звичаї, прикраси. Та дуже добре, що давні традиції в оздобленні сучасних осель не забуваються і зараз.

А ось килимарством на Україні займалися і чоловіки, і жінки. Килим — символ багатства, статку, працелюбності, найбільш цінна річ у приданому дівчини.

Погляньте на цю роботу, скільки праці й тер­піння, часу й таланту вкладено в неї! Зачаровують кольори, форми.

Не один день і ніч потрібно було, щоб виткати таку красу - килим, який прикрасить житло, зро­бить його теплішим, затишнішим, принесе спогади літа у зимову хату. Такими виробами пишалися, їх передавали з покоління в покоління.

Більш доступними і дешевими були доріжки; виготовлені зі старого одягу, порізаного на стріч­ки, вони були теплими і зручними.

Здавна приваблювали до себе охайні дітки в гар­но оздобленому вишивкою чи аплікацією одязі. І сьогодні наші дівчатка одягли українські сорочки та спіднички, гаптовані дбайливими руками май­стринь.

Помилуйтеся на них. А дівчатка тим часом виконають для всіх присутніх танок «А я, україночка».

Ми з вами переступили поріг у XXI століття. Зроблено перші кроки у третьому тисячолітті, тож давайте не будемо йти по ньому людьми, котрі не пам'ятають ні своєї історії, ні звичаїв, ні культу­ри. Адже я впевнена, що і в XXI столітті будуть цінуватися вправні майстри і майстрині, добрі гос­подарі, роботящі руки.