Роман юрби Хроніка «безперспективної» вулиці Письменник, який випробовує буденністю



Сторінка34/42
Дата конвертації05.05.2016
Розмір7.06 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   42

7

Вася Равлик прокинувся з важкою головою. Настрій у нього був лихий, бо всі оті нічні мариська ще й досі мигали перед очима; мав таке враження, ніби безпробудно пив цілу ніч, а зараз йому в душі кисло і прісно.

- Слиш, ти, - штовхнув він Раю ліктем, - піди сніданок приготуй.

Відчував, що вона завмерла біля нього, навіть дихала ледь-ледь.

- Я кому сказав!

Ніякої відповіді.

- Не заводь мене, Райко! - мовив погрозливо. - Не будеш слухатися, виставлю!

По її тілі пробіг ніби трем, але вона й не рухнулася.

Тоді він зіскочив із ліжка, дав їй кілька ляпасів і штовхнув у бік кухні.

І вона пішла, навіть плаття не захопила.

Він знову ліг у ліжко і насторожено чекав. Коли приготує йому сніданка, він уже знає, як з нею вестися.

Рая виросла на порозі з розкудланим волоссям, запухлим від сну обличчям і з юним, залитим ранішнім сонцем тілом.

- Що? - спитав він грізно.

- Я не знаю, - шепнула вона.

- Що не знаєш?

- Не знаю, що варити.

- Почисть картоплі, - мовив він. - Там у коробці під столом.

Зникла, чути було, як висуває залізну коробку. Він усміхнувся. Нечутно встав із ліжка і, ступаючи навшпиньках, пішов подивитись.

Рая сиділа на стільці, тримала картоплину в руках і крутила її.

- Чого не чистиш?

Здригнулася і злякано на нього подивилася.

- Я не знаю як, - сказала самими вустами.

- Ти що, ніколи не чистила картоплі?

- Нє, - мовила - Мамка їжу зі столовки приносила.

- Господи! - звів Вася Равлик руки. - 3 якого лісу ти прийшла? Візьми ножа, ось так, дивися, й чисть.

Узяв ножа й картоплину і показав, як чистити:

- Отак!

Але вона сиділа з кам’яним лицем.



- Нє, - сказала. - Це ти сам собі роби!

- Бити буду! - понуро пригрозив.

- Не бий мене, Вась! - прожебоніла вона тонко.

- Чисть картоплю!

- Нє, - похитала вона головою.

Тоді він замахнувся - вона заверещала. Кинулась у куток і там зібгалася у грудку: гола, нещасна, тремтлива, з переляканими очима. Наставила руки, ніби захищалася, І йому знову стало її жаль.

- Де ти росла? - спитав він лагідніше.

- На Мальованці, - тихо відповіла.

- Ти в лісі росла, а не на Мальованці.

- Ну да, там і ліс є, - сказала Рая.

- Іди вдягнися, - наказав, а сам сів на стільця, щоб чистити картоплю.

- А бити мене не будеш?

- Ні, - сказав понуро. - Морока мені з тобою.

Вийшла з кутка і, сторожко на нього озираючись, пішла з кухні.

За хвилю стала в дверях.

- Чого? - спитав він.

- Не виганяй мене, Вась, - прожебоніла.

- Візьми віника і замети хату, - наказав він. - Це ти вмієш?

- Сам роби, - мовила вона тужно.

- Не знаю, чи ти малохольна, чи ти дурна, - сердито буркнув Вася. - А ліжко застелити можеш?

Вона захитала заперечно головою.

- Хіба не бачиш - нікому ти така не потрібна, - сказав гостро.

- Не виганяй мене, Вась, - знову прожебоніла.

- Іди, дрихни! - буркнув він і щосили кинув обчищену картоплину в миску з водою.

Було йому на душі бридко. Одне те, що з природи був не брутальний і вести себе так, як вів, понуджував, а може, й прокинувся сьогодні не з тієї ноги, а може, це отой ідіотський сон так його скошлатив. Знову береться за те саме, а чи треба її понуджувати, коли жити з нею все одно не збирається. Отак він міркував, а той брат-равличок, котрий сидів у нього в голові, уже єхидненько йому нашіптував, що мовляв він, Вася Равлик, брехунець і хоче сховатись у собі самому глибше, ніж може сховатися звичайний равлик у хатку, навіть думкам і рішенням своїм не довіряє, бо в нього слово - капуста. Адже обіцяв, що не буде її бити, а вже кілька разів ударив. «Але ж із нею не можна інакше!» - кволо спробував захиститися Вася Равлик. «А нащо тобі інакше, - єхидно спитав брат-равличок, - коли ти вирішив з нею лише погратися - зірвати вишню, яка висить над дорогою, - фігурно сказав брат-равличок, - навіщо ж ту вишню в’язати до гілки у власному садку?» Але Вася Равлик не міг відповісти на ті равличкові резони, бо не вмів. Він чистив картоплю й сердито жбурляв її у миску з водою. Там же, за спиною, були розчинені двері в малу, прохідну кімнату; він знав, що вона залита сонячними стягами, і вони тягнуться од вікна до підлоги сивими полотниськами; сюди виходять ще одні двері, за якими стоїть у сірій сутіні (сонце туди не сягає), а може, плаває, ліжко і там спокійно посапує та, з якою він живе ось уже третій тиждень. Коли отак комусь розказати про те життя, то міг би тільки покрутити біля лоба пальцем, але Вася Равлик не був, як то кажуть, чокнутий; здається, він по-своєму ту Раю полюбив. Не так полюбив, щоб молитися на неї, щоб завойовувати її серце і зв’язатися подружнім зв’язком, аби вік прожити, а може, лиш клаптиком серця, ну, може, половиною серця - друга половина була холодна і навіть ворожа до Раї. Отож мучився від того, що повівся з нею грубо, а з іншого боку, не міг себе й не виправдовувати: як інакше? Не буде ж він весь час її прислужником, подумав Вася, і в ньому заграла чоловіча гординя. «А коли ти є прислужником сам собі, - спитав його єхида-равличок, - то яка різниця: на одного звариш їсти чи на двох, для одного підметеш хату чи для двох, для одного застелиш ліжко чи для двох?»

Вася помив картоплю й поставив варитися. «Кат із нею, - подумав милостиво, - хай собі живе». Аби тільки не шлялася, бо тут він із собою нічого вдіяти не може, а вона, здається, вже не буде шлятися. Пішов зазирнути до спальні: Рая спала. Дивовижну мала здатність до сну. Спала вночі, спала вранці, спала з обіду і хіба ввечері виглядала бадьоро. Коли ж він дивився телевізора, то спала і ввечері. Здавалося: не буди він її, спала б, не прокидаючись, цілу добу.

Зрештою, він такий експеримент вирішив якось учинити. Не будив її до сніданку - вона проспала до обіду, не будив на обід - проспала до вечері. Тоді він повечеряв і до півночі дивився телевізор (було то у вихідний, а мав він вихідні у середу й неділю) - Рая спала. Спокійнісінько проспала до ранку, й він злякався: коли її не будити, то чи не впаде у летаргію? Отож уранці, йдучи на роботу (був тоді на першій зміні), він її розштовхав, і вона, як звичайно, прокинулася й пішла поснідати, а по сніданку спокійно повернулась у ліжко. «Нє, вона таки ненормальна! - думав він, з маху виходячи на Просиновську гору, але що мав удіяти? Навіть цікаво стало: невже коли він її не битиме й не виганятиме (той епізод з танцями можна вважати за випадковий), вона так і житиме біля нього, як сомнамбула чи, швидше, як кішка. «Ну й нехай буде кішка, - думав розважливо Вася Равлик, задихано долаючи останні метри гори, - тримають же люди дома всяку живність!»

Коли ж повернувся з роботи, думки в нього були інші. Сів на ослінці в кухні й, слухаючи соковитий булькіт картоплі, закурив і задумався. Ситуація, в яку потрапив, була безвиглядна. Як жінкою, він Раєю вже наситився і не чіпав навіть по кілька день, на що вона також не ремствувала, а відчувати, що в твоєму домі весь час хтось спить, теж було якось некомфортно. До хатньої роботи він її, напевне, не привчить, то, може, десь виходити з нею на люди: в кіно, театр, на річку, на човні покататися чи на катамарані, яких цього року випустили на річку кільканадцять; можна було б піти в кафе, на танці, на гойдалки й атракціони, піднятися разом на чортовому чи б пак оглядовому колесі, пограти біля ігрових автоматів - може, так він зможе її розважити. її і себе, бо сидіти весь час у хаті Васі Равлику, незважаючи на таке прізвисько, таки не хотілося, він уже, відверто кажучи, знудився, бо скільки ж можна? Ще молодий, хоче розваг, хоче руху, а не тільки цього елементарного животіння, коли вона спить, а він їсти варить або щось робить у домі чи біля нього.

Вася Равлик був хлопцем рішучим, отож він торкнув ножем картоплину в кастрюлі, а що не зварилася, рушив до спальні й Раю безцеремонно розбудив.

- Слухай, ти в кіно ходити любиш? - спитав.

- Нє, - злякано мовила вона.

- Та не бійся, дурна, - засміявся Вася Равлик. - Я от тут сидів і думав: сидимо в хаті, як сичі, й нікуди не ходимо.

- А я й не хочу кудись ходити, - боязко сказала Рая.

- На танці ж бігала.

Вона затремтіла.

- Ти мене за це вже бив.

- Та брось ти! - плеснув її по голому коліні Вася. - Дурний був, що такого не тямив. Розважитися нам треба. Хочеш, підемо на танці.

Вона закрутила головою.

- Нє, я туди більше не піду.

- Ну, гаразд, підемо на гойдалки, чортове колесо, карусель.

Подивилася на нього, може, з невеличким інтересом.

- Я там ніколи не була.

- Ну, ти й справді ніби з лісу вискочила, - сказав Вася Равлик. - Як та Мавка з «Лісової пісні».

- З якої пісні? - спитала Рая.

- Ну, книжка така є. В школі учать. Мавка, Лукаш, ти що, ніколи не чула?

- Нє. Вони на чортовому колесі каталися?

- Хто?

- Ну, що ти казав.



- Ще й як каталися, - мовив, усміхаючись, Вася Равлик. - Вдягайся!

Слухняно встала й накинула на себе плаття. Вася пішов на кухню, картопля вже доварилася. Зцідив її і засмачив маслом. Тоді накрив покришкою й потрусив.

- Іди їсти! - гукнув.

Вийшла на кухню боса, але вже з начорненими й насиненими очима.

- А ти не можеш не мазатися? - спитав, розкладаючи тарілки.

- Нє, я так красіва.

- Думаєш?

- Ну да, - мовила, нахмурившись.

- По-моєму, ти краща, не мазавшись.

- Так модно, - шепнула вона, опускаючи начорнені вії.

Вони поїли, і вона завершила свій туалет. Наваксила губи, поклала на щоки рум’яна і ще більше начорнила й підсинила очі. Вася Равлик тим часом одяг костюма під білу сорочку без краватки, а туфлі начистив. Рая взула свої на височезному підборі, і Вася Равлик, зирнувши на неї, подумав, що їм доведеться пройти під списами поглядів вуличних пащекух. Тож легковажно завуркотів якусь пісеньку без мелодії і ретельно зачинив хату.

І ось вони вже на вулиці, Рая взяла його під руку, а він задер кирпу, бо не проста це річ - пройти по втиканій, ніби сонячні пасмуги, списами поглядів пащекух вулиці. Рая байдуже несла густо наваксоване личко, кучугура її волосся залишилася нерозчісана і робила те личко зовсім малим. Сонячне проміння пронизувало її тонку сукенку, і всім пащекухам, що повстромляли в повітря списи поглядів, було увіч видно, що вона принаймні без сорочки. Сочки перс виразно проступали через матерію, і пащекухи чудово бачили, що вона й без станика. І вони зашелестіли язиками, а може, це дерева ожили довкола; Вася Равлик, сколихнутий тим шумом, раптово збагнув, що гойдатися йому з Раєю аж ніяк не можна, бо вітер збиває там дівочі сукенки часом аж занадто високо. На каруселях також дівчата затискають подоли між ніг, а він напевне знав, що Рая й не подумає цього робити, отож лишалися на атракціонах хіба літачки та чортове колесо. Тимчасом вони минули вікно рябої Надьки, і звідти блиснула в їхній бік скельцем підзорна труба; біля свого обійстя заклякла з відвислою щелепою Магаданша, а що тією щелепою й поворушити не могла, то Вася Равлик був урятований від щастя слухати звук пилорами, й ніхто його цього разу тією пилорамою не розпиляв. Звісна річ, він і не подумав привітатися з Магаданшею, і через те в її очах спалахнув жовтий вогонь, а Рая не зробила цього тим більше, бо знати не знала Магаданші. Через це Магаданша, все ще не можучи приставити долішню щелепу до горішньої, ображено рушила в бік підзорної труби рябої Надьки, адже була неймовірно уражена та ображена поведінкою Васі Равлика, а Вася Равлик про неї й думати не думав, його турбувало, як пояснити Раї, чого вони не кататимуться на гойдалці й каруселі, коли вона того захоче: не робитиме ж він утіхи численним роззявлякам Раїними знадностями. Отож він вирішив завести її до кімнати сміху, але вона там навіть не усміхнулася, хоч він, Вася Равлик, аж за живіт брався. Тоді Рая поводила в його бік оком, а личко її залишалося так само холодне й завмерле. Зате біля гойдалок вона ожила, але він потяг її далі.

- Ти ж казав, що на гойдалки йдемо, - мовила Рая.

- Казав, а передумав, - категорично відрізав Вася Равлик.

- А я хочу на гойдалку, - примхливо сказала Рая. - Ти обіцяв.

- Обіцяв, бо не подумав, - зашепотів Вася. - Глянь, як у дівчат плаття злітають.

- Так що, коли злітають? - спитала наївно Рая.

- Забула, що ти без нічого? - прошепотів Вася Равлик.

- Не забула, а шо?

- А те, що все твоє буде видно, - вже сердито сказав Вася.

- То й хай.

- Не заводь мене. Купиш білизну чи джинси, тоді підемо.

- А ти мені даси гроші на джинси? - спитала Рая.

- Дам, - так само сердито сказав Вася і поволік її від гойдалок. - Зовсім сорому не маєш!

- Як це не маєш? - спитала наївно Рая.

Але він потяг її і повз каруселі, хоч вона й на каруселі озиралась, адже обіцяв і каруселі. Вася ж зупинився тільки біля літачків.

- Не побоїшся? - спитав.

- Нє, - мовила Рая.

- Чекай, візьму квитки. І на чортове колесо підемо.

Стояла біля літачків байдужа й покинута, несмачно вдягнена й несмачно нафарбована, розпатлана, і до неї раптом підійшов так само нечупарно одягнений і розпатланий хлопець і щось їй сказав. Рая засміялася, хлопець узяв її під руку й повів геть, але Вася Равлик з квитками ледве їх наздогнав. Він схопив молодика за плече, і те безвольно смикнулось.

- Ти чого, зараза, забрав мою дівчину, - дихавично сказав Вася.

- Маруха сама пішла, - криво всміхнувся патлань.

- Пшов вон! - тупнув ногою Вася Равлик. - Морду тобі розвалю!

- Брось, паря! - сказав, криво всміхаючись, патлань. - Міліції всюдова повно. Хочеш поговорить, отойдьом!

- Я ще тебе знайду, - сказав Вася Равлик і повів із собою Раю, бо в їхній бік і справді вже дивився міліціонер.

- Ми ішо стукнемося! - сказав патлань.

- Чого ти з ним пішла? - люто спитав Вася Равлик.

- А ти не казав, щоб не йти, - злякано сказала вона.

- Ти що, хочеш покинути мене? То я тебе не тримаю.

- Це він мене повів, - злякано сказала Рая.

- І ти йдеш за кожним, хто тебе поведе?

- Ну да. А шо?

Щелепа у Васі Равлика відвисла десь зовсім так, як недавно у Магаданші, й він з відразою відчув, що стає схожий на ту чортову пащекуху. Ні, Рая вражала його не раз, але її здатності вражати залишалися невичерпні. Однак, Вася не для того вийшов на люди, щоб із нею скандалити.

- Будеш кататися на літачках? - спитав сердито.

- Ну да. Ти ж обіцяв.

Вона влазила до літачка, при тому плаття в неї аж так оголило ноги, що це викликало глибочезний інтерес в зарослого щетиною молодика, котрий біля тих літачків стояв. Вася Равлик позеленів, Рая ж лишалася незворушна, а коли вони закрутилися, то навіть трохи заусміхалася. Коли ж літачок зупинився, вона легко зіскочила на землю, а Вася Равлик ледве з літачка виліз - його понуджувало. Зарослий щетиною молодик усе ще стояв на місці й дивився на Раю з таким же інтересом, і Вася поспішив її від цього небезпечного місця відвести; вона ж, здається, розглядин щетинистого так і не помітила. Тоді Вася полапав те місце в піджаку, де була внутрішня кишеня, і, налапавши там згорток грошей, зітхнув і запропонував Раї піти в місто й купити джинси.

- А чортове колесо? - спитала вона. - Ти ж обіцяв.

- Купим джинси, а тоді ще раз прийдемо, - сказав Вася.

- До джинсів треба ще й блузочку, - задумливо сказала вона.

- Купиш і блузочку.

- А може, ми покатаємося, а тоді підемо? - несміливо, але вперто мовила вона. - Я хочу покататися на чортовому колесі.

- Чорт з ним, із тим чортовим колесом! - буркнув Вася.

- А я хочу. Ти ж обіцяв, - мінорно протягла вона.

- Що тобі краще: джинси й блузочка чи чортове колесо.

- Чортове колесо, - сказала вона й опустила очі.

- Хм, - сказав Вася Равлик, а що добре знав її впертість, повів її на чортове колесо.

Вони спинилися високо над містом, і Рая там, на верхотурі, раптом засміялася.

- Чого ти? - спитав Вася Равлик без ентузіазму.

- Мальованку побачила, - сказала Рая.

- І що?


- Мамка не знає, де я.

- То це смішно?

- Ну да. А чого це колесо чортове?

Йому захотілося бовкнути: бо на ньому катаються такі чортиці, як вона, але стримався.

- На ньому чорти катаються?

- Еге ж, - буркнув Вася Равлик. - Уночі.

- Правда? - невідь-чому зацікавилася Рая.

- А тебе що, чорти інтерисують? - єхидно спитав Вася.

- Чорти? - перепитала Рая. - Нє.

Вони зійшли на землю, і Вася запропонував піти купити джинси і кофточку.

- І тоді ми на гойдалках та каруселях покатаємося?

- Обов’язково.

- Тоді я піду сама, - мовила Рая.

Знав уже як з нею говорити.

- Ясно, що сама. Я тебе у скверику почекаю.

Подумала, трохи помнулась, але задовольнилася.

- Я там у магазині перевдягнусь, можна?

- Можна, - сказав Вася Равлик і відчув, що він збіса хитрий, що нею керувати можна, тільки правильно треба смикати за ниточки.

Сидів у скверику, курив дорогу сигарету і зовсім навіть не думав, що вона з тими грішми зникне, - уже трохи її знав. Думав інше: про те, що на люди виходити з Раєю теж не так просто, бо вона перед світом аж зовсім незахищена. Дивно було, що прожила стільки років (а скільки років вона прожила? - запитав себе Вася Равлик), а нічого не знає і не вміє. А може, вона випала, блаженно міркував Вася Равлик, із неопізнаного літаючого об’єкта й ніякої мамки на Мальованці в неї нема? Правда, ряба Надька, цей всюдисущий інформатор, також сказала, що її матір живе на Мальованці, однак це ще треба перевірити, - фантастично подумав Вася Равлик, адже він любив читати науково-вигадницьку літературу. Те, що Рая була не від світу, сумнівів у нього не викликало, але коли так, спитав сам себе, то від якого вона світу? Як пояснити, що вибрала між джинсами й чортовим колесом таки колесо - яка б жінка так учинила? Так учинила б наївна, нерозвинена дитина, а не доросла дівчина. І чому вона так розпитувала про чортів? Може, вона й справді чортиця? - фольклорно-фантастично подумав, припалюючи від другої третю сигарету, Вася Равлик. Але він до ладу й не знав, що таке чортиця, а розпитатися не було в кого. Розпитатися можна було б хіба в рябої Надьки, котра, напевно, такі речі знає, бо сама разом з Магаданшею не менша чортиця, але це викликало б у неї нездоровий інтерес: чого це Вася про таке питається? Ні, цих чортиць чіпати не треба - може, вони мстиві? - знову фольклорно-фантастично подумав Вася Равлик. Такі дурні науково-фантастичні й фольклорно-фантастичні думки крутились у Васиній голові, аж він не помітив, що біля нього стоять чиїсь ноги і ноги ті так тісно обтягнуті тканиною, що кожна складочка тіла проступає через неї. Вася звів очі й побачив сліпучо-білу блузку, крізь яку проглядали настовбурчені пипки перс, вище від тієї блузки усміхалося наваксоване Раїне личко. Під пахвою вона тримала пакунка, а на шиї щось поблискувало.

- В мене лишилися гроші, - винувато продзвенів Раїн голосок. - І я купила намисто. Можна?

- Ну що ж, гарне намисто, - сказав Вася.

Тоді густо наквецяні губи ще більше розсунулись, а не менш намазане личико радісно засвітилося. Правда, це тривало мент, Рая сіла біля нього, і йому здалося, що ті джинси тріснуть, так натяглися від увігнаного в них тіла. «Е, - приречено подумав Вася Равлик. - Так вона, здається, голіша, ніж у платті».

- Куриш, а мені не даєш - примхливо сказала Рая.

Дав їй сигаретку і засвітив сірника. Вона спрагло затяглася.

- Підем на каруселю і гойдалку? - сказала.

- А може, додому? - несміливо запропонував він.

- Але ти ж сказав, що коли куплю джинси й кофточку…

- Гаразд, - сказав він, випльовуючи гіркого недопалка і твердо знаючи, що ніяка сила вже не виведе його з нею на гулі. - Ходімо на гойдалку й каруселю. В тебе не закрутиться голова?

- Нє, - мовила Рая. - В мене голова ніколи не крутиться.

В неї й справді не закрутилася голова, літала на гойдалці ніби пташка, і знову її обличчя засвітилося, стало аж натхненне, навіть ота косметична маска її не потворила. І Вася Равлик зрадів од того, що йому вдалося хоч так розтопити її непроникний холод та байдркість, а ще він подумав, що Рая таки дитина, яка виросла тілом, а не розумом, отож до неї треба ставитись, як до дитини. Отак він думав, шалено мотаючись на гойдалці й відчуваючи, що йому голова паморочиться, а ще його здорово-таки понуджує. Але героїчно тримався, бо відав: з’являтися слабким в її очах не можна. Чому не можна, не знав, але так наказував йому чоловічий гонор, а ще теж неабищо. І Вася Равлик героїчно матилявся між небом і землею, а Рая навпроти сміялася, щось вигукувала, щось до нього покрикувала.

Нарешті днище гойдалки тернулося об тормоза, і Вася Равлик полегшено зітхнув, бо ще трохи, і він не витримав би, а таки випав би з цього повітряного човника. Рая ж була невгамовна. Вона відразу ж потягла його до каруселі, але він сказав, що хоче перекурити, бо й справді йому конче треба було хоч трохи відсидітися й віддихатись. Тоді Рая хитренько на нього позирнула й спитала:

- А можна, я покатаюся, а тоді ще разом?..

Це, здається, була перша розумна чи розважна фраза, яку витворили її вуста, і Вася великодушно кивнув, дозволяючи. В губах у нього квітла цигарка, очі його зімружилися, бо дивився він услід тій істоті, туго затягнутій у джинси, і сам дивувався, що має щось із нею. Вона ж ішла визивно, навіть трохи вульгарно, покручуючи задком, і Вася Равлик відчув щось середнє між гордістю і бридливістю: «То оце я з нею живу?» Але вона вже забула про Васю Равлика, вже крутилася довкруж стовпа в підвішеному на ланцюжках сидінні; її нечісане волосся тріпотіло, очі солодко мружились, а вуста розтяглися. Вася випускав сині колечка диму і крізь ті колечка та й пасми ловив її лице, коли напливало на нього. Раптом Вася стрепенувся: на тій-таки каруселі, побіч Раї, хоч і на іншому сидінні, крутився той-таки патлань, якого він недавно від Раї прогнав. Той щось гукав дівчині, а вона повернула в його бік голову і приязно всміхалася, ніби й не знала, що він, Вася Равлик, за нею стежить. Патлань простяг руку, схопився за Раїне сидіння і щосили пожбурив ним від себе, Рая радісно верескнула. Вася Равлик зірвався на ноги: одне те, що перед очима його розігрувалося щось цілком обурливе, а друге, в його присутності Рая ніколи так радісно не верещала. Вася замахав руками, подаючи зрозумілі знаки, що поб’є її, тобто затрусив перед собою безсилим кулаком, але Рая, очевидно, була короткозора, а може, й справді забула про того, хто її сюди привів, бо не зважила на його жести ані на мак. Тоді Вася сердито плюснувся на лавку й почав витягувати із сигарети дим аж так, що та зашкварчала, аж попік собі пальці, бо цигарка докурилась; і єдине, що йому залишалося, дочекатися кінця запуску, а доти люто стежити за повітряними іграми своєї коханки. А може, встати, подумав він, повернутися й піти геть? Хай воно все пропадає, оті гроші на джинси і за плаття (до речі, он воно лежить біля нього, загорнуте в папір і перев’язане шворкою), оця чортиця з її нескінченними фокусами, оце чудне їхнє, майже нереальне співжиття! Хай отой патлань забирає її й веде під три чорти - він же, Вася Равлик, зачиниться в хаті й пізнає солодку розкіш самоти. Вася знову зірвався на ноги, рішучий і немилосердний, але саме в цей момент каруселя зупинилась і до нього підбігла повна непідробної радості Рая, а той патлань десь зник, розчинивсь у юрбі, а може, його й не було? Але Вася був надто сердитий і надто роздразнений, щоб вірити в таку чортівню.

- Як ти себе вела? - гостро спитав.

- Як? - вигнула брови Рая.

- Якийсь там паскуда до тебе приставав.

- Та де? - ще більше здивувалася Рая. - Там же по одному сидять.

- Хапав тебе й кидав. Це той самий. Ти що, його знаєш?

- Нє! - мовила Рая.

- Ходімо додому, - рішуче взяв її за руку.

- Але ми ж мали покататися ще раз. Тоді ти мене хапатимеш і кидатимеш.

І це було сказано таким наївним, безпосереднім і щирим тоном, ніби вона, Рая, поняття не має, що воно таке - чоловіки і що ці чоловіки з такими невинними, безрозсудними і щирими роблять. В одному мала рацію: Васі Равлику не треба було пускати її на каруселю саму, хоч би як у нього закручувалася й паморочилася голова. З її ж логіки випливало: він її відпустив, отож вона й прийняла залицяльника іншого, а тепер хай того залицяльника відіб’є, покатавшись на каруселі вже з нею. І Вася Равлик здався. Схопив її за руку й побіг до двох вільних сидінь - каруселя саме заповнювалася. Рая задоволено всілася, защіпнула кріпильного ланцюжка і раптом підморгнула Васі Равлику, який сидів на своєму сидінні набурмосившись:

- Крутанемося?

- А тоді додому! - наказово прорік він.

Не відповіла, тільки зітхнула, адже викаталася на всьому, на чому покататися він обіцяв. Зирнула хіба що любовно на свої джинси й ніжно погладила їх рукою.


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   42


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка