Роман квант покарання роман



Сторінка9/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Розділ 25


1

Ще кілька днів пропливли крізь мене, не залишивши нічого особливого в душі. Про записку, звичайно, я нікому не казав, а самостійна спроба дізнатися правду нічого не дала. Її написати і залишити в мене в палаті міг будь-хто. Тому, я вирішив про це не думати.

До речі, через три дні потому, на мене чекала одна новина. Приємна вона була чи ні, важко сказати. Але ця новина принаймні змінила моє положення на заданій площині реальності. Я змістився кудись в інший бік. І відчував, що ця несподівана подія потягне за собою безліч інших подій — цілу лавину бурхливих явищ, що несподівано змінять моє існування. Власне, так в житті буває, коли до тебе стукає в двері новина (хороша чи погана не важливо), то приймаєш у гості ще декілька несподіванок, що можуть круто змінити твоє життя, тутешнє становище та відкрити нові горизонти попереду.

В той вітряний осінній день, коли я прогулювався парком і милувався пожовклим, засохлим листям на гіляках дерев, несподіванка прийшла, навіть не постукавши у двері. Нахабно, самовпевнено, егоїстично відкрила двері без стуку і вломилася у мій життєвий простір, мою домівку, де я надійно ховався від неприємностей та проблем. Непрохана гостя, без попередження зайшла у мій дім, залишивши за собою сильний порив холодного, крижаного, як лід вітру. Із цим приходом, я втратив останню надію на бодай малесеньку можливість переконатися, що я цілком нормальний.

Отже, гуляючи просторами свіжого повітря, я побачив того, кого ніяк не очікував побачити в такий час. До мене підійшов Пилип Пшеничний, який наче матеріалізувався несподівано з іншої галактики. Такий несподіваний прихід мене дещо здивував. Але я був задоволений його появою лише до того переломного моменту часу, поки не дізнався, як доля зіграла зі мною в шахи.

Пилип підійшов до мене і потис руку, не виказуючи жодного натяку на бодай найменше здивування мого місце перебування тут. Я здогадався, що йому повідомили усю прикру історію, що завела мене сюди.



2

— Пилипе, сподіваюся, ви мені допоможете. Я вже не знаю, як бути. Ці події, пов’язані із Долиною та загадковим селом Глибоководним мене зводять з розуму, — поділився я неприємним залишком страху, який останнім часом накопичувався та осідав у моїй душі темною сажею.

— Я зацікавився твоїм випадком, — мовив він через хвилину мовчання. — Трансперсональна психологія налічує багато випадків аномальних явищ серед пацієнтів. Щоб встановити точний діагноз, доведеться провести ще кілька сеансів гіпнозу. Можливо і регресивний також.

— Встановити діагноз? Але ж ви казали, що Долина — це моя реінкарнація. А лікар мені казав про деперсоналізацію особистості. У мене ніколи не було роздвоєння особистості. Тим паче, я не вірю у цю маячню і поводжу себе адекватно.

Пилип подивився мені в очі і я потупив свій погляд. Не зміг довго дивитися в його смілі, відчайдушні очі, які бачили набагато більше того, ніж міг бачити я коли-небудь.

— Заспокойся. Треба визнати, що деякі ознаки параноїдальних відхилень легкої форми у тебе виявлені. Але для більш точного та обґрунтованого висновку, потрібні додаткові результати, факти із глибин твоєї підсвідомості. Я особисто зацікавився твоїм випадком і вирішив присвятити цьому певну частину свого вільного часу. Розумієш? Тому сьогодні ми проведемо перший сеанс гіпнозу.

Така перспектива мене не дуже влаштовувала. Схоже, що Пилип перейшов на інший бік. Невже окрім Зоряни мені ніхто більше не вірить. Хоча, і дівчина сумнівається у правдивості моїх слів. Це дуже паскудне становище для мене. Я не хочу, щоб мене вважали не від світу цього.

— Остапе, я розумію, що коїться у твоїй душі. Якщо ти хочеш собі допомогти, то ми повинні працювати разом. Розповідай усі свої страхи, підозри та сумніви. Абсолютно усе. Я не вважаю тебе божевільним. Просто екстремальні ситуації та наркотики можуть блокувати людині частину свідомості, яка відповідає за раціональне мислення. І права півкуля мозку починає активніше працювати, вигадуючи не існуюче, видаючи бажане за дійсне. Тим паче, ти митець, а творчі люди мають ризик шизофренії та інших розладів. Що поробиш, за талант митець мусить розплачуватися. Проте, у тебе більше зіграли свою роль наркотики. Це в загальному розуміння. Але ти мусиш усе розказувати.

Я кивнув. І розповів про таємничу записку, що знайшов у себе в палаті. Навіть показав її. Пилип прочитав повідомлення кілька разів і задумливо подивився у вікно.

— Ти чув про криптомнезію?

Я зізнався, що не знаю такого слова.

— Це стан, коли людина не може згадати коли була подія увісні чи наяву, бачила вона фільм чи хтось їй розповідав. Тобто, забувається джерело інформації. Одна із причин криптомнезії — це вживання наркотиків. Зараз ця аномалія у психіці почала зустрічатися частіше.

— Але це не має жодного відношення до мене, — зауважив я.

— Можливо. Я просто думав, що ти цікавився такими речами, коли писав свої книжки. Та це не суттєво зараз. Отже, сьогодні проведемо перший сеанс. Може твоя підсвідомість дасть пояснення цим незрозумілим явищам, — на останок зауважив він.



3

Власне, я відразу був упевнений, що нічого хорошого цей сеанс не дасть. Проте, якась моя частина, перманентне внутрішнє «Я», хотіло, щоб я зумів розкрити усі таємниці та витягнути їх на світло об’єктивної істини. У всякому разі, усі розбіжності, ірраціональні події, почали мені набридати і було б непогано дати усьому цьому якесь достойне, розумне пояснення, що відразу принесе відповіді на усі мої запитання.

Що ж, напевно, таке пояснення було, інша річ, що воно мене не до кінця влаштовувало. Бо я не бажав знати усю правду. Отже, Пилип прийшов через кілька годин і провів сам сеанс. Я поринув у трансовий стан, пригадуючи деякі епізоди свого минулого, а потім зазирнув у світи, де існують паралельні, ймовірні інші життя. Себто, подорож була такою туманною та незрозуміло, що її важко передати у вербальній формі. До того ж, прокинувшись, я нічого не пам’ятав. Лише запис на диктофоні допоміг мені зібрати до купи усі розкидані фрагменти, що так надійно зберігалися у архівних файлах моєї підсвідомості — вимір, який досі не розкрили до кінця вчені усього світу.

Але, оскільки сеанс гіпнозу пройшов без особливих ексцесів, то це вже було нормальним явищем. Я приходжу у нормальний стан і нікого не бачу. Пилип з’явився лише близько восьмої години вечора із записом проведеного сеансу гіпнозу на аудіо плівці.

— Як результати сеансу? — відразу спитав я.

— Не дуже втішні. Взагалі є багато незрозумілих питань. Ти щось пригадав нове, досі невідоме?

Я лише знизив плечима.

— Гаразд. Я зараз ввімкну диктофон, а ти уважно прослухай запис. Може це допоможе тобі зрозуміти, що з тобою відбувається, — зауважив Пилип.



4

Далі я приведу дослівний аудіозапис, коли я відповідаю на запитання гіпнотерапевта без жодних коментарів, так би мовити з об’єктивної, незалежної точки зору.

Пилип: Остапе, хто така Долина?

Остап: Молода жінка років двадцяти п’яти… Живе у двадцять першому столітті…

Пилип: Хто вона така? Чим займається?

Остап: Працює програмістом. Це — моє майбутнє життя.

Пилип: Звідки ти це знаєш?

Остап: Просто знаю.

Пилип: Звідки ти це знаєш?

Остап: Це не можливо пояснити у вербальній формі.

Пилип: Гаразд. Коли Долина народилася?

Остап: Я не бачу… У двадцять першому столітті. Не можу побачити дату.

Пилип: Придивися до її життя. Де вона народилася? Що ти бачиш?

Остап: Долина народилася в сім,ї юристів. В селі Глибоководне.

Пилип: Де знаходиться це село?

Остап: Не знаю… Я не можу його розгледіти… Це віддалене від суспільства село. Люди вимирають. Батьки Долини працюють нотаріусами. Вони переїхали із села у місто.

Пилип: Як звуть батьків Долини? Прізвища?

Остап: Петро та Клавдія. Прізвище в обох Рільченко.

Пилип: Коли і де вони народилися?

Остап: Не бачу. Тут все темно…

Пилип: В якому році народилася Долина?

Остап: Дві тисячі… Чорт, я не можу зрозуміти…

Пилип: Що ти бачиш? Якого рівня життя вони досягли? Машини, авто?

Остап: Машини нові. Електромобілі. Сучасні комп’ютери розраховують усі необхідні проекти та приймають більшість рішень за людей. Розраховують теорію ймовірності того чи іншого майбутнього випадку.

Пилип: Ти сам хто такий?

(Остап ніби перевтілюється у Долини і починає говорити її голосом).

Остап: Я — Долина Рільченко.

Пилип: Долина, скільки тобі зараз років?

Остап: Двадцять п’ять.

Пилип: Коли ти народилася?

Остап: У рік, коли проголосили Дунаєнко президентом країни.

Пилип: Який це рік? Точна дата народження?

Остап: Я народилася у жовтні дві тисячі… е-е-е… чорт, не бачу…

Пилип: Хто такий Дунаєнко?

Остап: Колишній президент країни.

Пилип: В якому році відбулася його інавгурація?

Остап: Туман… Я нічого не можу розгледіти…

Пилип: Скажи точний рік свого народження?

Остап: Не знаю…

Пилип: Скільки років ти прожила? Від чого померла?

Остап: Сорок чотири. Померла від автокатастрофи.

Пилип: Долина, чого в тебе розвинена гідрофобія?

Остап: Я боюся води, бо тону, тону, тону…

Пилип: Ким ти була в минулому житті?

Остап: Я була… чоловіком… знаменитим письменником…

Пилип: Ти може розгледіти його?

Остап: Не бачу… Але я відчуваю його.

Пилип: Як ти померла у минулому житті?

(Плівка шипить і слова Остапа не вдається почути).

Пилип: Остапе, виходь на зв'язок. Повернися до свого реального життя. Остапе! ОСТАПЕ! ОСТАПЕ! ПОВЕРНИСЯ У СВОЮ РЕАЛЬНІСТЬ!!!

(Близько хвилини пауза).

Пилип: Ти хто такий?

Остап: Я — Остап Дорошенко.

Пилип: Пригадуй, ким ти був у минулому житті? Повернися назад і перевтілься у свою минулу реінкарнацію… (Через хвилину) Що ти бачиш?

Остап: Я бачу повного чоловіка.

Пилип: Хто він? Як його звуть?

Остап: Він… не знаю хто… Зовуть Пауло.

Пилип: Коли Пауло народився?

Остап: Тисяча дев’ятсот дванадцятого року.

Пилип: Де він народився?

Остап: В Бразилії.

Пилип: Пауло, виходь на зв'язок.

Остап: НЕ МОЖУ! Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш! ЦЕ НЕ Я!!!

Пилип: Пауло, ти мене чуєш? Що трапилося?

Остап: Я НЕ ВІДЧУВАЮ СЕБЕ… ПРИПИ НЕГАЙНО! ВІДЧЕПИСЯ ВІД МЕНЕ! ЧОГО ТИ ЛІЗЕШ В МОЮ ДУШУ?!

Пилип: Заспокойся! Остапе, повернися назад! Остапе, чуєш? Повернися у своє життя? В дві тисячі дев’ятий рік.

Знову дефект плівки. Голоси пропадають і нічого не чути, окрім шипіння.

Розділ 26


1

— Святий Боже! — вирвалося в мене відразу, як закінчився запис на аудіо плівці. — Що це було?!

— Твої перевтілення душі. Як бачиш, регресивний гіпноз не дав потрібного результату.

— Я взагалі нічого не розумію. Звідки взялися ці голоси Долини, Пауло? Хіба вони існують? А це село Глибоководне… Як можна відчути себе Долиною у майбутньому? Звідки ще намалювався цей Пауло із Бразилії? Коротше, шо за шняга відбувається? — знервовано спитав я.

— Трохи повільніше, гаразд? Я не дав відповіді на усі запитання, бо й сам не все розумію. Але дещо спробую тобі пояснити. Оскільки, доведеться ще проводити сеанси та дослідження, то сказане мною, буде лише припущенням. Я вимушений тебе дещо розчарувати, але існування Долини та Пауло свідчить про розщеплення твоєї свідомості, себто про деперсоналізацію особистості. Це може призвести до активного стану шизофренії. Геніальність завжди ходить у парі з божевіллям. Мабуть, усі художники, письменники, музиканти та талановиті винахідці мусять розплачуватися за свій дар хворобою душі. Хто не витримує тягар, спивається або приймає наркотики. Як приклад, серед письменників, Едгар По, Вільям Берроуз, Філіп Дік. А ти наблизився зі своїм божевіллям до смертельної межі: або передозування наркотиків, нещасливий випадок або самогубства, як наприклад, в останньому випадку Ван Гог або Хемінгуей.

Ці слова мене вразили, наче холодна крижана вода, у якій тонеш.

— Не може бути! Минулого разу ви казали, що Долина — це моя майбутня реінкарнація. Я і сам у це не дуже вірю, проте, іншого пояснення немає. Тим паче, існує ще записка. А голоси так натурально я б не зміг підробити.

— Розумієш, у тебе виникають провали в пам’яті. Це не дуже часто відбувається, але такі прояви свідчать про деякі розлади у психіці. Записку ти міг написати у трансі. Можливо, це виникло із-за наркотиків, які ти раніше приймав… Твій випадок дуже рідкий, але його теж можна розібрати… Не хвилюйся так, — сказав Пилип, побачивши, що такі погані новини починають мене лякати.

Але не хвилюватися я не міг. Останні перипетії були настільки несподіваними, карколомними, що перевертали з ніг до голови увесь мій світогляд, усю свідомість, створюючи якесь метаморфозне сприйняття світу, видоспотворенне відношення до дійсності.

— Чому не чути слів, Долини, коли вона говорить про смерть у минулому житті?

— Ти і так знаєш, як померла Долина у минулому житті. Твої містичні видіння усе пояснюють. Насправді, я не виключаю ймовірність того, що ти можеш після смерті перевтілитися у тіло Долини. Тому, причину смерті у цьому житті називати не буду.

— Можливо ви маєте рацію, — задумливо мовив я. — В такому випадку вам немає сенсу мене тримати в цій психлікарні, чи не так?

Пилип подивився на мене, як на божевільного, який не розуміє цілком очевидних та банальних речей.

— Мені шкода, що ти не до кінця усвідомлюєш своє теперішнє становище. Ти втрачаєш пам'ять і робиш речі, які не пам’ятаєш після пробудження. Часом опиняєшся у несподіваних місцях і не знаєш, як там опинився, що до цього робив. А знаходячись у такому сомнабулістичному стані, людина може зробити, що завгодно. Навіть когось убити. Отже, це небезпечно для суспільства. Я розумію твій страх, але навіть реально існуючі реінкарнації не виправдовують твоїх безсвідомих подорожей.

— Що тоді робити? — розгублено спитав я. — Як далі буде?

— Треба пройти весь курс лікування до тих пір, коли ти зможеш усе контролювати та пам’ятати усі події. А до цього часу тобі доведеться лікуватися тут. Мені доведеться провести психосинтез, а також методи трансперсональної психології, які мають окультивне значення. Не бійся, я знаюсь на цих методах, але містичні переживання, розширення свідомості та зібрання до купи розщепленої свідомості допоможе тобі знайти себе без наркотиків. Усе буде проходити під моїм наглядом, так що підсвідомі страхи, медитативні техніки не становитимуть загрози.

— Але ж так не правильно! Я цілком нормальна людина. Окрім кількох наркотичних глюків я усе добре усвідомлюю. І я не хочу тут знаходитися, втрачаючи своє життя. В мене є твори, які треба публікувати. Мені треба зустрічатися із видавцями та читачами. Випускайте мене звідси! Випустіть!

Я кричав, ледве тримаючи себе в руках, а він спокійно на це реагував. Мовчки дивився, як цікавий фільм без жодних коментарів.

— Остапе, я нічим тобі не допоможу. Як лікар я не маю права тебе пускати у суспільство в такому безконтрольному стані, — спокійно зауважив він. — Наркотики привели тебе до безодні. Ти вигадав світ, де існує Долина, село Глибоководне та дух Психотроп-Маг. Але щоб це зупинити, ти повинен залишити усі наркотики в минулому. Раз і назавжди.

Я мовчу, бо від цієї думки стає страшно.

— Я не готовий до цього зараз. Це так складно, — невпевнено зауважив я.

— Усе відбувається в голові. Коли в тебе є мета, то усе зайве ти залишиш. Потрібно лише усвідомлено відмовитися від цього. Не для близьких людей і навіть не для здоров,я. А для самого себе, щоб жити повноцінним життям. Я відмінив більшість транквілізаторів, які тобі прописали тут. З твоєю нервовою системою та наркотичною залежність це може призвести до тяжких наслідків. Не вважай себе божевільним. Просто прийми це як належне. Це чергова пригода в твоєму житті, яка дає шанс почати життя з чистого аркушу. От почни спробу.

Я не знав, як на це реагувати. Більшість речей накривали мене своєю відвертістю та прямолінійністю.

— Коли наступного разу, зустрінеш Долину або ще когось, то поведи себе інакше. Перекресли звичайний сценарій, який прописаний у твоїй свідомості. Дивився на все відсторонено, як спостерігач, а не учасник. Намагайся до усього відноситися з долею гумору та вибирати у що вірити. Можеш навіть проекспериментувати. Спробуй сказати Долині, що вона не існує. Переконай її в тому, що існуєш лише ти. Якщо ти сильно у це повіриш, то значно подолаєш хворобу.

Пилип вийшов, залишивши мене на одинці. Мені було над чим подумати. Правда, я не знав з якого боку треба підступитися. Тепер не зрозуміло, у що можна вірити. Пшеничний казав про вибір, але я не готовий зараз вибирати.

Я лише хотів спокою. А більше усього втекти звідси. Бо усі абстрактні балачки, лікування гіпнозом та препаратами починає мене дратувати.



2

Я виходив на балкон і повільно курив сигарети. Свіже повітря і тютюн мене заспокоювали. Треба було знайти розумне пояснення цим речам. Або навіть спочатку втекти звідси непомітно, а на волі шукати вихід із цього ненависного лабіринту. Так, тепер можливість втечі не здавалася мені божевільною ідеєю. Але такою можливості поки що не було. Окрім того, Пилип перестав мені вірити і я не знав на кого можу розраховувати. Надія залишається на Зоряну, але й вона сумнівається у моїх словах. А може вона вже взагалі мені не вірить, вважаючи мене психом і просто робить вигляд, ніби усьому вірить, щоб заспокоїти.

В принципі втекти звідси не так важко, як здається на перший погляд. Але що мені робити далі, як опинюся на волі? Куди йти і що саме потрібно шукати, щоб зупинити ці містичні події? Трохи, подумавши, я зрозумів нарешті чого мені не вистачає. Після прийому психотропних речовин, я відкрив двері до іншого виміру. Отже, можна спробувати ще раз використати психоделіки, щоб закрити двері назавжди і не повертатися до безглуздих галюциногенних відчуттів. Проблема була лише одна: де дістати ці наркотики. Те, що вони можуть мені допомогти відкрити іншу реальність і повернутися назад, я навіть не сумнівався. Але в цій психлікарні їх точно не знайдеш.

Хіба що поцупити лікарські препарати, на шталт морфію чи кетаміну. Але як мені їх дістати?



3

Зоряна приходила мене провідувати після обіду. Я гуляв по території клініки, не звертаючи уваги на божевільних, що витворяли казна-що. Власне, коли більше місяця знаходишся у цьому закладі, то до усього звикаєш і стаєш частиною цієї лікарні. Стаєш одним із них, таким же ненормальним психом. Правда, я вважав себе ще при ясному розумі. Але як дівчина мене сприймає тепер? Оце я і намагався з’ясувати.

Зустріч була трохи стриманою та напруженою. Зоряна поцілувала мене в губи, але цей поцілунок був скоріше формальністю, необхідністю підтримувати наші стосунки, ніж приємним, спраглим, солодким бажанням відчувати поруч себе кохану людину.

— Як ти тут? — просто спитала вона.

— А ти, як думаєш? Лайно! Хреново тут знаходитися! — випалив я.

Зоряна опустила очі і мовчала. Я скористався паузою, закурив сигарету. Принаймні цей ритуал відволікав мене від усіх кепських справ.

— Зоряно, ти хоч віриш мені? Віриш, що я нормальний. Я цілком усе усвідомлюю… Поговори з Пилипом…

— Ти став іншим… — задумливо мовила дівчина, уникаючи зі мною прямого контакту очей.

— В якому сенсі? — я глибоко затягнувся і почав кашляти.

Добре, знав, що сам себе отруюю, але нічого з цим не міг поробити. Точніше міг, але не бажав з певних причин змінювати спосіб життя.

— Не знаю… Може ця обстановка на тебе впливає так.

— Обстановка? Та вони просто тупі козли! Я не повинен тут втикати! Послухай, — я взяв її за руку. — Зоряно, я тебе кохаю. Я хочу, щоб у нас все йшло чудово. Але відбувається якась шняга! Не вір цим діагнозам лікарським. Усі глюки можна пояснити наркотиками. Все просто… Я підсів на наркотики? Це — факт. Проте, це не означає, що я розумово відсталий. Реальність я сприймаю адекватно.

Вперше за цю зустріч вона уважно подивилася мені в очі. Цей прохолодний, жалісний, переповнений відчуттям хвилювання погляд очей мене трохи відштовхував від неї назад.

— Остапе, а спроба самогубства? Ти ще кричав про життя Долини? Пилип сказав, що в тебе час від часу виникають провали в пам’яті і ти після цього нічого не можеш згадати. Навіть я почала тебе боятися. Коли ти бігав з ножем по хаті і кричав, я спочатку подумала, що ти хочеш мене вбити.

Ці слова різали мене кололи по живій плоті. Я мовчки курив і дивився кудись у бік, не знаючи, що сказати. Але якась темна сторона моєї особистості виходила з під контролю і час від часу давала про себе знати. Що тут можна сказати? Я закурив ще одну сигарету від недопалка.

— Ну ти вже перегнула палицю! Я б ніколи тобі не заподіяв зла, чуєш?! Взагалі я не вірю цим лікарям. Їхні діагнози це маячня.

— Що ти збираєшся робити? — спитала Зоряна.

— Не знаю… — невпевнено відповів я, не збираючись їй відкривати свій план, адже вона може усе розповісти лікарю.

Тому реалізовувати план я буду на одинці.

— Я хочу вибратися звідси. Може, мене відпустять через пару місяців, — невпевнено мовив я.

— Боюся, що з таким станом психіки це станеться не скоро… Господи! Я так сподівалася, що ми станемо чудовою парою. А ти… Ти захопився наркотиками і все зіпсував. Навіщо це? Що тобі не вистачає в житті?

Я мовчав і палив.

— Тепер все скінчено. Коли я тебе зустріла, то вважала тебе великою людиною, досвідченою, талановитою, навіть геніальною. А зараз так не скажеш.

— Звісно, не скажеш. Твоя помилка в тому, що ти намагалася створити ідеальний образ, культ. Ти сподівалася, що я ідеальний, як в твоїх мріях. Але я такий, який є.

— Припини, прошу тебе… Я була наївною та імпульсивною, коли зустріла тебе. Мені шкода, що так вийшло… але я не знаю, що буде далі, — сумно сказала вона на останок.

Я довго дивився їй у слід. Що буде далі ще не відомо. Відомо лише, що саме я збираюся зробити найближчим часом. І коли зроблю це, то Зоряна повірить усім моїм словам. Я спробую переконати в першу чергу себе, що я не божевільний. Принаймні поки що.

Мене засмучувало те, що нашим із Зоряною стосункам настав кінець. Крапка. Хоча, якщо все виправити, то можна почати стосунки заново в іншій площині реальності. Це може бути, як нове речення після крапки.

Розділ 27


1

Кілька днів я прокидався у холодному поті, відчуваючи на собі сторонній погляд. Життя Долини, зокрема епізоди життя, які я вже розповідав, снилися мені щоночі. Я про це не казав лікарям, щоб не погіршувати собі і так вкрай паскудне становище. А в один прекрасний день в мене виникла одна цікава можливість.

Пилип приходи кілька разів і проводив сеанс регресивного гіпнозу. Проте, це не давало потрібного результату. Усі спроби зазирнути у моє минуле життя виявлялися марними та навіть у певному сенсі небезпечними. А про життя Долини й годі казати, бо нічого нового витягнути не можливо було, знаходячись у трансовому стані. Пилип не здавався, але його впевненість мені допомогти кожного разу згасала. Та я й сам думав, що ці сеанси, психологічні тести, обстеження нічого корисного не дадуть, але не сперечався з цього приводу, бо мав намір найближчим часом звідси зникнути, доки зовсім не з’їхав з глузду.

Причому зовсім несподівано.

Мені пощастило.

2

Все почалося пізно ввечері.

Я знаходився у кімнаті відпочинку і грав у шахи із одним хворим. Гра йшла погано, я постійно відволікався, але виграв без найменших зусиль. Навіть грати було нудно. Я вийшов в туалет. Подивився у вікно на темну прекрасну ніч, що запрошувала мене до себе в гості. Може зараз час влаштувати план втечі?

Шорох.


Я завмер.

Прислухався до несподіваного звуку. Сторонній шум лунав з однієї із кабінок. Насправді, людина могла справляти свої природні потреби. Проте, звук був дивний і якийсь підозрілий. Я підійшов ближче і відкрив кабінку. Микола сидів на унітазі і тримав в руці пакет із кокаїном. Я мовчки витріщався на це. Від несподіванки, він ледве не впустив пакет з рук.

— Що ти робиш? — спитав я, хоча і так все було очевидно.

Мене цікавило інше, а саме звідки він взяв наркоту? Звичайний хворий дістає наркотики… Це вже не просто божевілля.

— Та нічого… Цукор пробую…

— Який нахуй цукор?! А ну дай сюди!

Я несподівано вихопив з рук пакетик із білим порошком і принюхався. Сумнівів не було — це кокаїн.

— Дивно цукор пахне. І смак дивний.

Микола дивився на мене мутними очима, які просили цей порошок. Руки тягнулися до мене.

— Дай, — він хотів дотягнутися до пакету, але я відстрибнув назад.

— Звідки взяв?

— Даю сюди.

— Не дам, поки не скажеш.

— От гад… Ну добре… Я знайшов його під раковиною, приклеєним ізолентою, — відповів він.

— Та да, так я і повірив.

— Дай мені, чорт забирай! — Микола почав втрачати терпіння.

Я уважно подивився на його вираз обличчя. Було зрозумілим, що він щонайменше кілька разів відкривав для себе утопічний світ ілюзій за допомогою наркотиків. Але було ще дещо дивним і не зрозумілим…

— А ти не такий тупий, як здавався з першого погляду. Інопланетяни… Кому ти це втираєш? Коку поділимо навпіл.

Він почав заперечувати, відмахуватися і намагався вихватити пакет, але я діяв спритніше. Нарешиті ми домовилися і Микола дав мені понюхати порошок. Кожен із нас втягнув у ніздрі кілька разів.

— Давно приймаєш? — спитав я у нього.

Ми зачинили двері туалету, щоб до нас дісталися не відразу і сіли на підвіконня. Відверто кажучи мені було начхати, коли нас знайдуть і що станеться далі.

— Та нє, пару раз було… А ти?

— Новачок, значить. А я вже досвідчений ас у цій справі. Не раджу жартувати з цим, бо назад шляху немає.

— Мені по фіг…

Я встигаю прикурити і зробити кілька затяжок перш, ніж мене починає накривати віртуальністю. Усе зникає і перетворюється на абстрактне існування синьої субстанції. Я чудово її бачу, відчуваю, але не знаю, як себе поводити.

3

Синя субстанція існує повсюди. Вона оточує мене з різних боків. Проте, а ні страху, а ні паніки я не відчуваю. Лише ейфорійне, екзальтаційне захоплення новими можливостями. Я літаю над цією субстанцією, намагаючись вилетіти за її межі. Проте, виникає відчуття, ніби вона безконечна. Може це альтернативний світ із своїми правилами? Тоді повинні бути якісь живі істоти.

Уважно дивлюся на всі боки, але нічого окрім синьої субстанції не можу розгледіти. Правда у мене виникає таке дивне відчуття, ніби щось за цим приховується. Треба перейти на інший рівень. Знаходитися тут у таємничій атмосфері ірраціональності не дуже весело. Скажу більше — це дуже страшно та неприємно. Але я сам загнав себе сюди за допомогою психотропних речовин, щоб потім була можливість порвати із своїм паралельним життям Долини. Із майбутнім життям, яке тільки чекає попереду. Як подумаєш про такі речі, то відчуваєш приступи паніки та безконтрольного, всепоглинаючого королівства страху.

Далі стає ще цікавіше.

Я починаю ковтати усю субстанцію, намагаючись її вмістити у себе. Відчуваю, як мене роздуває, мов надувну повітряну кулю і від цього відкриття стає не страшно, а приємно і навіть блаженно. Я відчуваю, як усі атоми світу проходять крізь моє фізичне тіло. Аж раптом…

4

Сонячні промінчики пробиваються крізь густе зелене листя клену і падають на закриті повіки, що здригаються час від часу. Легкий вітерець шелестить зеленим листям і створює приємну прохолоду для мого тіла, що

(я не вірю! Потрібно зупинити це дежа вю!)

лежить у грузлій, вологій багнюці, над якою літає тьма-тьмуща малесеньких лісових мешканців — комах. Ці комашки дуже кусючі та набридливі, як кандидати в президенти перед самими виборами. Кілька з них вкусили мене за обличчя і, ймовірно, саме це пробудило мою свідомість, що досить довгий час знаходилася в трансендентації…

…Зелений «Москвич» зупиняється на моє прохання.

СТОП!!!


Я повинен зупинити повтор. Змінити цей епізод сценарію.

— Дежа вю, — мовив я у голос.

Руки в мене тремтіли і я не знав, що казати далі. Чи почув мої слова водій? Чи може дещо змінилося?

— Чого ти стоїш? Сідай.

Я полегшено зітхаю, бо цього в минулому не було. Отже, тепер все піде не так. Принаймні на це варто сподіватися.

— Ти маєш рацію, — несподівано каже водій за кермом.

Я здивовано на нього дивлюся. Той самий вусатий дядько Михайло, що підвозив мене до Дніпропетровська. Проте, водночас, щось мені здається дивним і не справжнім. Ніби все і натурально і так реалістично і одночасно щось явно не так. Якісь декорації існуючого світу змінені без мого відому. Тобто, відбулося порушення звичайного кроку подій.

— Дійсно, все піде не так, як ти цього хочеш. Тепер гра йде за моїми правилами, — знову говорить водій і я вже розумію, що це не той сільський дядько, з яким я зустрічався в минулому, а лише маскування.

Таємничий незнайомець ховав своє обличчя за темним склом авто.


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка