Роман квант покарання роман



Сторінка6/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Розділ 15


1

Біля самої хати розташовувався невеличкий, затишний двір, а позаду — сад. У дерев’яній будці ліниво, розкинувши свої лапи лежав великий чорний пес, що байдуже подивився на мене своїми зеленими очиськами. Сонячні промені падали на мою незахищену макітру, але в осінню пору особливо не припікало. Навіть приємний подих вітру лише покращував настрій і нагадував про недавнє гостювання літа.

Ми вийшли крізь відчинену хвіртку на зустріч людській буденній метушні, на зустріч реальному світу, що швидко змінюється і дуже часто буває непередбаченим. Повітря було свіжим та приємним для моїх легенів, а я його жадібно ковтав, поглинав у себе, відчуваючи значне полегшення, приплив життєвих сил. Не поспішаючи, ми дійшли до невеличкого магазину продовольчих товарів. Черга в магазині складалася з кількох чоловік і через кілька хвилин ми купили усе необхідне: пиво, цигарки та харчі.

З пакетом продуктів ми вийшли на вулицю, знайшли вільну лавочку та сіли. Я закурив. Простягнув одну пляшку Зоряні та сам зробив ковток пива. Декілька хвилин ми отак сиділи мовчки, ні про що не говорячи. Дивилися на прохожих, що йшли власними справами, та слухаючи шепіт осіннього листя, який створював приємну гармонію навколо нас. Час від часу, я робив ковток пива, затяжку та роздумував над дилемою. Чи варто мені розповідати Зоряні про таємниче послання від незнайомця? Взагалі хто це писав і чи не примарилося це мені? Краще всього про це не знати. Можливо, не треба ворушити цей вулик.

Зоряна відволікла мене спитавши, чи пам’ятаю я останню розмову перед тим, як втратив свідомість? Я ковтнув пива перед тим, як говорити. Звісно, про таке я не міг забути. Я дуже добре пам’ятав нашу останню розмову з усіма найменшими подробицями, ніби вона щойно відбулася. І позаяк я все пам’ятаю, то чому не можу пригадати, як опинився у селі Глибоководне?

Із дівчиною я не ділився останніми сумнівами. А лише наголосив на тому, що завжди прагнув дослідити границі реальності, відшукати справжній сенс життя, оскільки я постійно був у пошуках усього таємничого, містичного та окультного. Одним словом усього того, що виходить за межі розуміння.



2

— Я читала твої філософські роздуми стосовно життя і смерті, та вічності, але не все змогла зрозуміти, — Зоряна посміхнулася мені, наче ця посмішка все могла пояснити. Все, що існує в цьому світі.

— Ти знаєш, Зоряно, я і сам багато чого не розумію в своїх творах.

— Як же ти можеш писати книжки, не розуміючи їх сенсу? — здивувалася дівчина. — Тим паче настільки реально пишеш?

— Розумієш, так в житті буває, що ти володієш певними знаннями, але не вмієш ними сам користуватися. Лише даєш поради іншим. Отак, пишу про метафізику, а сам в ній мало що розумію. Відверто кажучи, я ставився з недовірою до деяких абстрактних речей, які навіть описував в книжках. Просто мистецтво — це інтерпретація безсвідомого людини, вивільнення її внутрішнього «Я» на зовнішній світ. Всі письменники вивертають душу, показуючи її іншим у своїх творах. Спостережлива, розумна людина завжди зуміє прочитати невербальне повідомлення, що сховано поміж рядків. Це їм і відкриває таємницю внутрішнього світу митця. Тому, реакція на твори мистецтва завжди така різнобічна: то похвали і фурор, а то безжалісна критика. Ось такий світ богем, творчих особистостей.

Вона задумливо подивилася на великий дуб, тінь від якого нас надійно захищала від сонця.

— Не дуже оптимістично, — задумливо сказала вона, все ще перебуваючи у своєму власному світі фантазій. — Мені чомусь митці завжди здавалися чимось таким не звичним… Носіями божественної іскри, обдарованості. Пророками, що вчать інших правильно жити, любити та творити… А виходить, митці самі не знають чого вони хочуть, чи як?

— Митці знають, чого вони хочуть, але вони б не хотіли цього знати. Ніщо так не губить людину, як багато знань. Але насправді знань багато не буває. Просто чим більше отримуєш знань, ти менше людина розуміє цей світ. Виникає депресія, оскільки набуті знання людині заважають жити в реальному світі. Адже більшість люду не переймаються власним «я», пошуком себе, вдосконаленням душі та не копаються у своїй підсвідомості. Більшість люду тупо відбатрачили робочий день, а ввечері дивляться телевізор і бухають. А коли знайти час для вдосконалення своєї душі? Для чого ми народжуємося? Щоб пахати в офісі весь день, вийти на пенсію і дуже скоро відкинути копита? Але для чого душа прийшла у цей світ? Я впевнений, що не для цєї херні, щоб лише працювати, ходити на тупі корпоративи, говорити с людьми ні про що, втикати в тупий телевізор. Ми мусимо віднайти своє призначення і виконати дані Богом таланти на користь собі та іншим людям. Але правила у суспільстві заважають нам бути самим собою, жити, як хочеться, міркувати як хочеться, говорити, як хочеться. Усі наші проблеми від того, що ми носимо маски, підкорюємося вказівкам натовпу, робимо безліч умовностей, виконуємо те, що від нас вимагають інші. Мріємо про майбутнє, сумуємо за минулим, але не цінимо теперішній час. Чекаємо кращих часів, більшого успіху, але не цінимо прості речі, які ми зараз маємо.

— Неймовірно! Ти дуже точно підмітив вади людства, — емоційно вигукнула Зоряна.

Я кивнув головою.

— Тому я і обожнюю писати прозу та поезію. Бо висока духовність мистецтва полягає у розумінні простих речей, усвідомлення події, явищ та предметів під таким кутом зору, під яким нетворчі люди цього зовсім не бачать, як сліпі кошенята. А якщо не вдається досягти гармонії зовнішнього та внутрішнього світів, то сенс життя заповнює така хуйня, як постійна зайнятість, алкоголь, цигарки, наркотики, спорт, різні справи. Звісно, деякі з цих речей просто необхідні нам, але вони ні на йоту не наближають людей виконати покликання душі. Я казав і буду казати, знайти себе, жити в гармонії зі своїм внутрішнім та зовнішнім світом — це і є сенс життя людини. Тому декотрі шукають порятунок у психоделіках, щоб частково вирішити це протиріччя.

— Але ж погодься, що ці психоделіки, якими ти досліджуєш свою свідомість ні до якого вдосконалення не приведуть. Це тільки приведе до деградації, розчарування у житті.

Скориставшись коротенькою паузою, я запалив ще одну цигарку.

— Найбільше розчарування у житті — це і є саме життя. Тільки ми цього не усвідомлюємо. А про наркотики і говорити не варто. Їх вплив на свідомість людини мені дуже добре відомий. Проблема в тому, що наркотики допомагають розширити свідомість, відкрити нові горизонти, але в той же час, повільно знищують тебе.



3

Трохи поговоривши про метафізику, я вирішив, що пора повністю відкрити карти і розповісти усе, що зі мною трапилося. Це мені допоможе краще зрозуміти себе і знайти зв'язок із Долиною. Отже, я все розповів дівчині. Вона уважно мене вислухала, а після закінчення розповіді деякий час мовчала. Мовчала та думала над історією, яка здавалася, завше містичним трилером ніж реальністю. Та я і сам вже не був упевнений, що можна вважати реальністю, а що лише плодом своєї хворобливої, надмірної, безмежної, як простори океан уяви, яку важко було контролювати.

— Отже, ти вважаєш, що життя Долини — це твоє минуле життя?

— Мабуть. Я не впевнений в цьому… Дуже багато питань залишається відкритими для мене… Я ніколи не вірив в паранормальні явища. А тепер це відбувається зі мною насправді. От, що мене лякає!

— Так буває: те, чого ти намагаєшся уникнути в житті, тебе наздоганяє і хапає за горлянку, — філософські зауважила Зоряна. — Ти вважав, що все знаєш у цьому світі і насміхався над ірраціональними речами. Тепер світ поставив тебе на місце, показавши, яку роль ти насправді граєш.

— Кожен із нас грає певну роль. Життя — це гра, а ми як гравці встановлюємо в ній власні правила. Але я кажу не про це. Чи насправді існує така дівчина Долина? Хто вона така?

— Хто його знає… Ця кошмарна історія зайшла дуже далеко.

— Я хочу викинути це з голови і жити далі.

— Остапе, ти і так живеш далі. Просто тепер все інакше. Не варто жартувати із окультизмом. Ти зайшов надто далеко, раз бачиш страшні речі.

Насправді вона мала рацію, коли казала ці слова. Я серйозно над цим задумався, розуміючи, що все більше занурююся в атмосферу аномальних подій, які затягували мене у карколомний вирій смертельних ситуацій. Тому, без допомоги мені не обійтися. І ця допомога повинна бути від медіума, який має великий досвід в подібних справах.

Я згадав про автоматичне письмо, себто, коли я спілкувався з духом, знаходячись у трансі. Це теж ще одне відкрите питання і я розповів дівчині і про цю подію. Власне, ми трохи поговорили на цю тему, але нічого конкретного не знайшли. Ні Зоряна, ні її батько, не бачили, щоб я писав ці строчки, знаходячись у стані зміненої свідомості. Отже, можна дійти логічного висновку: це дурниця, яку слід викинути із голови; або це серйозна штука і жартувати з такими речами ні в якому разі не можна. Якщо обрати друге, то я не знаю навіть, що робити далі. Тут вже точно потрібна кваліфікована консультація спеціаліста трансперсональної психології.

Бажано звернутися до нього якомога швидше.

І не відкладати це питання у довгий ящик.

4

Вночі йшов дощ.

Я ніяк не міг заснути, постійно перевертався з одного боку на інший. Щось незрозуміле сиділо у мене в голові. Нарешті, я не в змозі був лежати у ліжку і дивитися у темряву, тому, встав та ввімкнув світло. Кинувши незначний погляд, я відчув, що у кімнаті щось змінилося. Хоча, це квартира Зоряни, але деякі знайомі мені предмети розташовувалися трохи іншим чином.

Я кинув погляд на аркуш паперу.

Це той лист, на якому начебто написане автоматичне письмо!

Я взяв його в руки і уважно подивився на списані ручкою слова, наче вони мене кликали, звали йти за ними кудись у трансендентацію. Рука, що тримала аркуш паперу в мене затремтіла. Придивившись до написаних слів, я відчув щось фантастичне, ніби галюциногенні відчуття. Написані слова почали трохи колихатися самі по собі, ніби хотіли вирватися на волю. Здавалося, що ці слова просто розпливаються в мене на очах, а листок ще й почав шелестіти, а потім несподівано випав на килим.

Нахилившись, я підняв його і знову подивився на слова.

Нічого дивного. Все, як завжди. Отже, мені здалося, що слова самі рухалися і намагалися додати до себе ще кілька слів. Я зрозумів, що в мене було чергове видіння. Мабуть наркотики остаточно зведуть мене з розуму.

Я вийшов на двір, щоб нікого не розбудити і закурив. Вночі було дуже холодно та вітряно, але я не зважав на такі дрібниці. Зараз були набагато важливіші питання. Проте, я не міг ні про що думати, окрім бажання виспатися. Причому реально виспатися так, щоб потім не хотілося спати цілий рік. Ці кошмари мене вже остаточно дістали. Тому я повернувся назад, щоб заснути.

Зайшовши у кімнату, я відчув, що хтось побував тут за ці п’ять хвилин, поки я був на перекурі.

Але що могло змінитися?

Я помітив на вікні якісь малюнки і напис:



Я БУВ ТУТ

Хто ж це міг написати?

Придивившись ближче, я помітив, що цей напис могли написати пальцем руки. Але окрім Зоряни та її батька Івана більше нікого немає вдома. Ніхто із них таке не зміг би вчинити. Отже, залишається думати, що цей гість той самий, що писав повідомлення на аркуші. Але хто він?

Плюнувши на ці дурниці, я пішов спати.



Розділ 16


1

Наступного дня, батько Зоряни Іван домовився з Пилипом Пшеничним, щоб той допоміг мені розібратися із аномальними подіями. Власне, Пилип був гіпнотерапевтом та доктором трансперсональної психології. Трохи згодом, я дізнався, що це той самий чоловік, який проводив семінар по езотериці. Виявляється, світ тісний. Навіть дуже тісний, більш тісніше, ніж я коли-небудь міг собі уявити.

Після сніданку, Іван поїхав на роботу, а Зоряна збиралася на пари. Я наголосив, що буде непогано, якщо я підвезу її до інституту, але вона відмовилася. Мовляв, я ще не відійшов від шокового стану і мені краще відпочивати, відновлювати витрачені сили. Телевізор, комп’ютер, музичний центр, книжки — все в моєму розпорядженні. Тому, як згаяти свій час я вже точно знав. Розпорощавшись із дівчиною, я залишився сам у чужій квартирі.

Подивившись трохи телевізор, я вирішив зайнятися чимось більш кориснішим та цікавішим. Позаяк в мене немає під рукою ноутбука, щоб писати роман, а тому краще вийти на вулицю, прогулятися та подихати свіжим повітрям.

Повітрям я подихав, покурив. Але повертатися назад у чужу квартиру, знаходячись серед чужого майна та відчувати себе зайвою ланкою величезного ланцюга, я не хотів. До того ж, таке чудове сонечко привітно мені посміхалося, торкаючись своїми теплими промінчиками, та розпалюючи в душі вогонь надії. Несвідомо я почав думати про отой вчорашній напис на вікні. Я вже казав, що не вірив у всіляку містику. Написати це повідомлення могла лише людина. Хтось із двох: донька або батько. Зоряна або Іван. Вона або він. Отже, можна припустити, що це був жарт дівчини. Навряд чи Іван здатен займатися такою дурницею.

Але ж, напис був від чоловічого роду. Тоді… Закуривши чергову цигарку, я зрозумів, що точно збожеволію від такого дуального мислення. Ну, хоч стріляйте, але я не вірю, що це зробив Іван. Та й Зоряна не могла? Тоді хто? Далебі, це я зробив сам і просто забув про це.



2

Пройшла ще година.

Я ліниво сидів у кріслі і думав над тим, чого мені зараз не вистачає. Відповідь була простою та однозначною: спілкування. Спілкування із своїми однодумцями, що приймали психотропні речовини. До речі, як вони? Що роблять зараз?

Бажаючи задовольнити власну цікавість я домовився про зустріч із Петром та ще декількома учасниками минулої зустрічі.

Ми зустрілися у невеличкому кафе, переповненому голосною музикою, голосами відвідувачів та терпким, насиченим запахом тютюну, що вітав у нас над головами. Окрім цього слід було додати дзвін склянок, коли пили горілку і ставили чарчини на стіл. Але це було ніщо у порівнянні з тим, що я пережив останнім часом і як на це відреагували аматори психоделіків.

Власне, ми випили горілки, закусили і я розповів про свої наркотичні, галюциногенні переживання. Петро зауважив, що життя Долини може бути моїм минулим життям. Надалі ми потренділи про можливі наслідки (на щастя ніхто із учасників нічого жахливого не відчував) та дійшли висновку, що пора закривати неформальний, аматорський клуб «Аномалія». Лише сама назва викликає пафос. А учасники, члени цього клубу — звичайні наркомани, які шукають виправдання для своїх звичок. Всі ці жалкі виправдання, на кшталт, що психоделіки розширюють границі свідомості та викликають відчуття альтернативної реальності, створюють лише бажання лікувати людину в наркодиспансері.

— А я тобі казала, що не варто бавитися наркотиками, — критично зауважила Аня. — Скільки людей від них подихає! Тобі дуже повезло ще.

Я не став сперечатися стосовно небезпеки від наркотичних речовин (хоча зворотній бік медалі завжди існує), а дипломатично погодився із Анею та Юрком, що пора забути про ці божевільні експерименти назавжди. Як приклад, Петро назвав з десяток відомих людей, що загинули в наслідок вживання наркотиків. Завше, загинули у молодому віці.



3

Я повернувся назад до квартири Івана і поспав години зо дві. Прокинувшись, пообідав та поїхав до інституту, щоб відвезти Зоряну додому машиною. По дорозі, ми їхали мовчки, буцімто набрали води у рот.

На мобільний мені дзвонив Іван та повідомив, що Пилип чекає мене завтра о десятій ранку. Я щиро подякував за допомогу.

— Слухай, ти ж не збираєшся їхати від нас?

Ми вже опинилися в неї вдома, випили каву та дивилися по телевізору серіал «Загублені», який я просто обожнював.

— Поки що, ні. А що таке? — спитав я.

— Та от, батьки сьогодні ночують у друзів. І я подумала, що у нас буде чим зайнятися у цей час.

Вона багатозначно на мене подивилася. Я відчув спалах пристрасті, що переповнював моє серце до країв. Я підсунувся до Зоряни ближче і відчув приємний аромат дорогих парфум.

— До речі, в мене є ще дві твої книжки без автографа, — раптом повідомила вона.

В цьому був її прикол, коли дівчина несподівано перестрибувала з однієї теми розмови на іншу. Це мені страшенно подобалося в ній.

— Невже?

Зоряна принесла два мої романи, на яких я із задоволенням поставив автограф. А після цього, зовсім несподівано, ми почали пристрасно цілуватися, наче найдосвідченіші, найпрофесійніше коханці. Дівчина взяла ініціативу у власні руки і я не став заперечувати активність з її боку, а лише розслабився і отримував задоволення. Задоволення від чарівного, прекрасного тіла від якого втрачається голова.

Ми лише пізньої ночі заснули в обіймах один одного.

Розділ 17


1

Світ сновидінь в одну-єдину мить розчинився серед дзвону будильника.

Я прокинувся о дев’ятій годині, пригадавши із деяким відчуттям страху та сорому, що можу спізнитися на зустріч із Пилипом, яка назначена на десяту ранку. Швидко прийнявши душ, я поснідав та випив філіжанку чорної міцної кави. Це остаточно розбудило мене від залишків сну та додало впевненості, бадьорості для активного початку нового дня.

А день обіцяв принести багато сюрпризів.

Я попрощався із Зоряною, ще раз подякувавши за вчорашню ніч, яка була незабутньою. А потім поїхав на зустріч.

2

Зустрівши мене, Пилип імпровізував увесь подальший сценарій.

Ми сіли у «Тойоту» і поїхали у невеличкий ліс, що починався за містом. Я зупинив авто на відкритій галявині. Пилип зауважив, що це чудове місце для відпочинку.

Ми йшли лісовою стежкою, порослою кущами. Повітря було чистим, свіжим, із ароматами лісових квітів; із какофонією звуків — співів птахів, журчання потічка, метушні маленьких лісових мешканців, у яких було своє неупереджене, власне життя. Височезні дерева стояли колоною навколо нас, захищаючи від подиху, пориву вітру, що шелестів зеленим листям.

Пилип зупинив мене на одній галявині. Ми посідали на м’якеньку травичку, що росла біля помпезного, старого дуба, гілки якого створювали для нас тіньовий затишок. В цьому місці панували спокій та свобода.

3

Недаремно він вибрав місце в такому лісі, щоб відпочити від тамтешнього, гомінливого, швидкоплинного та не завжди корисного життя. Життя, що летить наче стріла, тільки от в невідомому напрямку…

Я почав розповідати Пилипу про усі пережиті відчуття в чужому тілі, дивні галюциногенні видіння та усе незрозуміле й страшне, з чим довелося зіткнутися останнім часом. Розповів усе із найдрібнішими деталями, які мають важливе значення в будь-якій історії. А також поділився з усіма міркуваннями стосовно того, що вважаю Долину своєю минулою реінкарнацією. Хоча, на сто відсотків не впевнений у цьому.

Адже це все можна легко списати на дію психотропних речовин. А це означає, що в мене серйозні проблеми із наркотиками. Правда, у мене величезні проблеми і без них.

Наприклад, як вибратися із постійного, хаотичного повернення у минуле життя?

— Це все дуже відносно, — відповів Пилип.

— Про що ти говориш?

Я дістав сигарету з пачки і запалив.

— Звідки ти знаєш, що Долина — це твоя минула реінкарнація? Хто тобі дав таку інформацію?

Трохи невпевнено я зауважив, що сам дійшов такого висновку.

— Отже, це лише твоє припущення. Деякий час я вивчав каббалізм. Зокрема, сенс життя людини — вдосконалення людської душі, перевтілення її в інше фізичне тіло. Якщо душа пройшла певний урок, виправила помилки та покращила життя, то в наступному житті їй даються інші випробовування, до яких людина вже готова. Це суть каббалізму. Ще я вивчав дзен-буддизм, даосизм, індуїзм та багато інших вчень, щоб віднайти себе. Усі медитації, астральні виходи з тіла та містичні переживання допомогли мені усвідомити важливий зв'язок зі світом. Точно так, як і ти я шукав вихід за рамки стереотипного примітивного існування в суспільстві. Проте, мої наркотичні переживання завершилися дуже скоро, завдяки високому ступеню усвідомленості та бажання жити тверезо. Але процес пізнання себе, стани зміненої свідомості відбувалися під наглядом наставника — лами Кушу.

— Кушу? — це духовний вчитель сходу? — запитав я.

Так. Кушу близько 90 років, але він виглядає у відмінній фізичній формі і дасть фору більшість двадцятирічним юнакам. Бо знаходиться у душевній та фізичній гармонії. Він виконує тібетські вправи для зміцнення енергетики, медитації, йогу, циган, а також вдень мандрує багато десятків кілометрів. Кушу навчив мене взаємодіяти з природою та усі відповіді знаходити у собі самому, а не зациклюватися на зовнішньому світові. Отже, щоб отримати точні відповіді, які тебе хвилюють треба вміти слухати себе, свій внутрішній голос. А ти не вмієш себе слухати і не знаєш чого хочеш. Навчитися цьому не так просто, як здається. Крім того, ти не можеш прислухатися до себе, бо глушиш внутрішній голос психоделіками. А прості балачки не допоможуть тобі змінитися. Потрібно багато практики.

— Я хочу позбутися відчуття в чужому тілі та інших наркотичних переживань, — відповів я.

— Усі наркотичні переживання — це наслідок. Ти ж почав приймати наркотики не просто так. Отже, для цього є причина. Причина є і твоїм галюциногенним відчуттям.

— Яка?


— Причина ще не встановлена. Для того, щоб тобі допомогти, я проведу сеанс регресивного гіпнозу. Це допоможе тобі пригадати попереднє життя. Ти колись був на сеансі гіпнозу?

— Ніколи, — чесно зізнався я. — Якось не доводилося.

— Та нічого страшного. Все буває в перший раз.

4

Спочатку я хотів повідомити Пилипа про свій страх по відношенню до гіпнозу і все, що з ним пов’язано, але передумав. Адже він погодився мені допомогти і якщо я хочу позбутися своїх проблем, то мені слід дотримуватися усього, що він скаже. Страх гіпнозу не полишав мене ніколи і я не міг назвати його причину.

— Зараз я введу тебе в транс, щоб ти спробував самостійно пригадати все, що з тобою відбувалося у минулому житті. Не бійся, таку практику я проводив сотні разів. Майже усі пацієнти після гіпнозу регресії почувають себе краще, більш упевнено. Пам’ятають деякі фрагменти попереднього життя, досліджують його. Позбавляються деяких страхів та нав’язливих ідей.

Я нічого не сказав у відповідь. Мовчав.

— Остапе, заплющ очі. Розслабся… Слухай тільки мій голос… Я порахую до десяти, а ти повністю розслабишся і будеш мене слухати… Один… Твої повіки наливаються свинцем… Два… Десять… Ти повністю розслаблений…

Зосередься, сконцентруйся. Спробуй відчути контакт із своїм минулим «Я». Не дивись, а побач те, що було насправді. Але не намагайся нічого інтерпретувати. Все повинно статися само собою, знаходячись у потоці. Не опирайся побаченому, але, водночас контролюй ситуацію.

Я не все зрозумів із його слів, але принаймні робив усе так, як казав Пилип. В мене щось почало виходити, але

(синя субстанція)

я відволікся.

СТОП!!!


Світ припинив своє звичне існування. Я голосно закричав, бо почав зникати разом із цією реальністю.

Все зникло разом зі мною.



Розділ 18


1

На вулиці стояла страшенна спека. Усі люди, які відпочивали йшли вниз до моря, щоб скупатися і охолонути від такого гарячого подиху літа. Батьки підвели маленьку

(Долину)

дівчинку до моря, щоб вона скупалася.

— Не хочу купатися. Мені страшно.

Тато зауважив, щоб вона не казала дурниць. Проте, Долина дуже боялася води і не хотіла навіть близько до неї підходити. Їй вже дванадцять років, а вона не вміє плавати і не хоче вчитися.

(я тону, захлинаюся, допоможіть!)

Цей страх виник із самого дитинства. Дівчина не розуміла, що з нею відбувається, але підсвідомо вода викликала у неї неприємні страшні спогади. Спогади, що були окутані непроглядною мрякою.



2

Несподівано я втрачаю рівновагу. Розумію, що зараз впаду вниз і розіб’юся на смерть, але нічого не можу вдіяти із силою гравітації.

Я падаю вниз.

Лечу.


Політ був дуже коротким, а падіння нестерпно болячим. Я закричала від страху, що ніяк не хотів мене випускати із своїх володінь. На щастя, я впала назад на балкон, а не вниз на асфальт.

Усвідомлення цього відкриття мене заспокоює. Але не надовго.

Попереду ще існує багато несподіваних моментів. І деякі з них не дуже втішні та приємні. Є навіть небезпечні та страшні моменти.

3

— У вашої доньки сильно розвинена гідрофобія, — говорить лікар психіатр, коли батьки привели свою доньку на психіатричне обстеження. — Можливо, це пов’язано із перенесеною травмою після народження. Або це підсвідомий страх від того, що хтось із ваших знайомих або родичів ледве не потонув. У вас були подібні випадки?

— Ні, — відповів батько. — Нічого подібного не було. Я не розумію, що відбувається з Долиною останнім часом. Може поясните за допомогою останніх досягнень в області науки?

Психіатр чухає свою лисину на голові і задумується на декілька секунд.

— Ви знаєте, зараз все більше лікарів допомагають своїм пацієнтам подолати фобії за допомогою регресивного гіпнозу. Цей гіпноз допомагає пригадати своє попереднє життя і, ймовірно, знайти причину страху у цьому житті. Іноді, страшна смерть у минулому житті, наприклад, автокатастрофа чи зупинка серця є фобією цього життя. Я особисто лікував таких хворих і більшість із них зараз позбулися своїх страхів.

Батьки Долини мовчать, думаючи, над сказаними словами. Щось незрозуміле не дає можливості їм зробити вибір.



4

— Долина, ну ти даєш! — крикнув Валера. — Ми вже думали, шо капець, ти впадеш униз! Стрьомно било. Ходімо в кімнату.

Я ще не можу сама йти, тому хлопці допомагають мені зайти в теплу, затишну кімнату, що діє на мене, як заспокійливе. Руслан дає мені цигарку і підносить запальничку припалити. Я нервово затягуюся і дивлюся на юнаків. Відчуття дуже близької смерті, яка була наді мною (а точніше піді мною) важко передати словами.

— Чуваки! — кажу я. — Більше я в ці ігри не буду грати. Ну його нафіг такий ризик! До біса…

Всі мовчки на мене дивляться. Я роблю висновок, що вони правильно мене зрозуміли. Деякі жарти заходять занадто далеко. Думаю, що я ніколи більше не захочу навіть доторкнутися до карт, не кажучи вже про те, щоб зіграти у партії під бажання. Та й бачити не хочу ці кляті карти! Якби вони були в мене перед очима, то я б порвала їх на шматки, але їх не було на столі.

— А шо ми далі будемо робити? — спитав Іван, з посоловівшими від алкоголю очима.

Валера пригадує, що у нього десь «завалялися колеса», а саме: трамадол. Він погодився їх пошукати, щоб потрапити у віртуальну реальність. Почувши слово «колеса», народ пожвавіваш, ожив, прокинувся, протверезів після випитого алкоголю, передчуваючи перспективу, ще й відчути надзвичайні галюциногенні переживання. Пожвавішали усі, окрім мене.

Я вже знаходжуся в такому апатичному стані, коли стає все байдуже, як воно буде далі. Яка різниця, що вони будуть робити? Все одно, ми купка ідіотів, наркоманів та останніх покидьків, які втратили здоровий глузд та тверезий погляд на сенс життя. Чи є різниця де відкидати копита: серед таких дурнів або десь у купі лайна, поруч із дохлими собаками та кішками? Правда, незважаючи на свій неадекватний стан свідомості, я дуже добре розумію, що всі забави із трамадолом до хорошого не призведуть. Але відмовлятися від цього я не маю жодних сил.

Ось, Катя, наприклад, робить спробу відмовитися від вживання пігулок. Але всі на неї кидають такий погляд, від якого не лише їй, а навіть мені робиться ніяково. Після цього в неї відпадає бажання сперечатися чи спробувати ще раз відстояти власну точку зору. Вона просто підкоряється натовпу, який хоче ковтати «колеса». Тим паче ми сюди вже прийшли точно знаючи, куди йдемо і що на нас може чекати. Тому гріх нарікати на долю чи на обставини. Можна лише себе сварити.

Валера повертається через кілька хвилин до нас у веселу компанію, тримаючи у лівій руці невеличку картонну коробку. Вона дуже стара, уся в дірках та подряпинах. Він ставить коробку на стіл і сідає поруч з нами. Пояснює, що треба брати дві-три пігулки, щоб знесло вежу і ми могли побачити щось надзвичайне. Лише один Іван мовчки встав і пішов з кімнати, навіть не глянувши на нас. Самий сміливий вчинок за цей вечір. Я поважаю його, бо сама не змогла б таке вчинити.

— Сєрий, де мінералка? Треба ж все це запивати водою, — зауважив Руслан.

— Краще горілкою запивати, щоб вставило конкретно, — помітив Валера.

Сергій дістає з під столу пляшку «Моршинської» і ставить її на стіл. Поруч ставить пластикові стаканчики, в яких ми нещодавно пили горілку. Не потурбувавшись їх навіть сполоснути, він наливає води. А Валера відкриває коробочку і я бачу продовгуваті пігулки блакитного кольору. Він каже, щоб «ми не кумарили та вживали пігулки». Валера перший бере в рот три пігулки і проковтнувши їх, запиває водою.

В слід за ним, трамадол починають ковтати інші учасники, включно зі мною. Я ковтаю лише дві пігулки, відчуваючи, що цього мені вистачить з головою. Сергій, як екстремал та експериментатор в області психоделіків, запиває пігулки, не водою, а горілкою. Але ні на кого це не справляє потрібного, очікуваного ефекту, адже трамадол несподіваним чином починає впливати на свідомість.

Буквально за кілька хвилин, я відчуваю цей дивний, незрозумілий вплив на собі. А потім усе починає тьмяніти, голова паморочиться.

Я опиняюся на ментальному рівні реальності.



5

Сеанс гіпнозу зірвався.

Спочатку все йшло чудово, за графіком. Лікар-психіатр, поступово витягував із підсвідомості Долини найбільші, найглибші її страхи, що засіли намертво і не хотіли виринати на поверхню швидкоплинного реального життя. А потім, все і почалося. Дівчина почала казати, що бачить якісь книжки, письмовий стіл… Несподівано вона почала панічно повторювати одне-єдине слово: вода. Повторюючи це слово, викрикуючи його із жахом, вона почала дриґатися і махати руками, наче по-справжньому тонула у воді. Звичайно, лікар негайно припинив процес. Хоча, повернути Долину назад у реальне життя, із царства минулих спогадів невідомої давності, було дуже важко і небезпечно. Проте, ще більша небезпека чекала її там, за межею.

Батьки дівчини були бліді, як мерці і виглядали вкрай жахливо. Лікар наголосив, що, ймовірно, в минулому житті їхня донька була чоловіком, але більш реальне та страшне припущення: що в попередній реінкарнації, вона померла, захлинувшись у воді. Себто, потонула. Тому, подальших спроб, щось дізнатися з приводу фобій не буде у вигляді регресивного гіпнозу.

— А що тоді робити? — розгублено спитала мати.

— Вашій доньці необхідно пройти стандартний курс лікування у нас. Наскільки я розумію, у Долини є слабо виявлені ознаки шизофренії.

Далі було ще цікавіше. Батьки дівчинки, звісно, були у розпачі. А лікар зауважив, що такого роду фобії навіть на ранній стадії вилікувати дуже важко і навіть бувають випадки, коли це не можливо зробити. А у Долини гідрофобія з’явилася років з чотирьох-п’яти і триває близько семи років. Отже, процес лікування може розтягнутися на довгі-довгі роки, на все життя і не принести бажаного результату. Звісно, лікар пообіцяв проконсультуватися із найдосвідченішими фахівцями у галузі психосоматики та парапсихології (навіть про таємниче згадав), проте, це буде коштувати дуже дорого, якщо хтось із них погодиться (погодиться, — підкреслив він) і це ще не факт, що Долина назавжди позбудеться фобії. На останок психіатр (якому теж не завадила б психічна допомога, бо він виглядав дуже дивно, постійно спілкуючись із різними психами, параноїками та маніяками), зауважив, що подібні хвороби часто залишають свій слід на усе подальше життя людини, десь у глибині підсвідомості.

Отже, батьки із маленькою, дивною, маргінальною дівчинкою Долиною, покинули приватну клініку майже ні з чим. З пустим гаманцем, втраченими нервами та із маленькою надією, яка танула на очах.



6

Дуже повільно я приходжу в себе. Цей процес дається дуже важко і не охоче. Я дивлюся на всі сторони горизонту і нікого не бачу. Принаймні не бачу жодну живу людину. Лише не живі, матеріальні предмети — витвори людських рук. То може ми люди, теж витвори чиїхось рук? Хто нас створив?

Недоречне зараз питання. Я не вірю в Бога і не маю намір розмірковувати над такими важкими питаннями буття. Зараз важливіше зорієнтуватися у часово-просторовому континууму і усвідомити, куди мені рухатися далі від початкової точки, що знаходиться на площини реальності. Ймовірно, вживання наркотиків дезорієнтувало мене на деякий час і тепер доведеться довго розбиратися у всьому. Куди дівалися всі інші?

Психотроп-Маг.

А це ще хто такий? Що за дивне прізвисько. Певно, якийсь дядько зареєструвався з таким ніком на форумі порно-сайту. Чи може це глюк? Краще б мені цього не знати, але я

(синя субстанція)

вже все одно влізла в цю справу. Треба забиратися з цієї вечірки і ніколи більше про неї не згадувати. Проте, невідома сила мене тримає на місці. Я можу рухатися, ходити і навіть легко встати і піти звідси геть, але просто не хочу цього робити. Не хочу та й годі!

У цьому світі існує повно загадок. От як зараз. Бо я нічого не розумію, а усілякі таємниці починають мене дратувати.

Я знову відчула, як чужий чоловік сидить у моїй голові. Колись я бачила його в іншому житті.

Але хто він такий? І навіщо за мною спостерігає?


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка