Роман квант покарання роман



Сторінка5/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Розділ 12


1

Приходжу до тями.

Дивлюся по сторонам і бачу навколо себе рожеві шпалери у кімнаті.

Я здивовано озираюся на всі боки ще раз, наче сподіваюся, що побачене трансформується, зміниться на щось інше більш зрозуміле для мене. Нічого не змінилося. Я роблю кілька кроків уперед, але в коридорі зупиняюся, бо бачу дзеркало. Дивлюся на своє відображення юного, янгольського обличчя із довгим пишним волоссям.

Я — Долина.

Залишаюся задоволеною своїм чарівним виглядом. Подружки завжди заздрили моїй тендітній фігурі із тонкою талією та крутими стегнами. Мені завжди подобалося дивитися на себе у дзеркало і любуватися своїм чудовим тілом, що так заворожувало усіх чоловіків і викликало заздрісні погляди інших жінок.

Надивившись на себе, я пригадую зустріч із подругою, а тому швиденько приводжу себе в порядок за допомогою макіяжу та косметики.

2

— Доля, привіт!

Я обернулася і побачила свою подругу Катерину, що була одягнена в коротеньку рожеву кофтинку та сині джинси. На плечі чорна сумочка, а на голові капелюх — теж рожевого кольору.

— Привіт, Катюхо! Я трохи спізнилася.

Ми провели вітальну церемонію: поцілувалися майже в губи.

— Та нічого. Ходімо, поговоримо.

Ми сіли в ресторані за вільний столик і замовили по келиху червоного вина. Кращого ресторану і кращої атмосфери, щоб поговорити душевно з подругою, перемити всі кісточки, пустити нові плітки, обговорити непристойну поведінку одного лузера, годі й придумати. А тим паче, обговорити нові зачіски, одяг, косметику та чоловіків — суто жіноча справа. Я завжди любила таким чином проводити час дозвілля.

Катя дістала «Kiss» і гламурно закурила сигарету. Останнім часом, в мене бракувало грошей і тому цигарки я купляла не часто, а от стріляла майже кожного дня по кілька разів, бо ця шкідлива звичка міцно мене тримала у полоні нікотинових ілюзій. Цього разу не було винятку і я знову позичила цигарку. Я закурила, насолоджуючись супертонкими ароматичними сигаретами.

— Як твій Борис? — спитала вона. — Ви вже помирилися?

— Ну, він вибачився і признав свої помилки. Загалом так, ми помирилися. Але це до наступного разу, поки він знову не набухається. Навряд чи буде з нього толк. Хоча, він обіцяв кинути пити. Але ж всі алкоголіки обіцяють кинути, а потім знову починають за своє. Алкоголізм — це не хвороба, а стиль життя.

— Принаймні твій не трахає усіх тьолок. А мій налижеться і десь валяється оббуханий під тином разом з такими ж алкашами. Або трахається з дешевими шлюхами. Трахає усіх баб, хто має великі сіські! Падлюка! Як я його ненавиджу! Але і жити без нього не можу.

— Мужики просто всі помішані на сексі. Окрім сексу та випивки їх мало, що може зацікавити, — зауважила я. — Борис не є виключенням.

— Ладно, не забивай голову дурницями. Знаєш, що я тобі скажу. Всі думки матеріальні, так що будь обережніше. Ти подумаєш про щось погане і воно може статися. А взагалі, дизайн будинку, місце розташування усіх речей безпосередньо впливає на життя людини, — повідомила подруга.

— Шо це за шняга?

— Це не шняга, а фен-шуй. Є навіть спеціалісти, які допомагають людині поліпшити життя.

— Фен-хуй, карочє, — сказала я. — Все це повна фігня. Я в такі дурниці не вірю. Слухай, Катюхо, ходімо сьогодні до Валєри. Там будуть гульки, п’янки. Може пацанів нормальних знайдемо. Крутих перців! Треба життя брати в свої руки.

Подруга задумливо курить сигарету, тримаючи її своїми наманікюренними пальцями.

— Добре. Созвонімся після обіду і домовимося про час зустрічі. Я ще дзвякну Наді та Даші. Може вони погодяться.

Ми з Катериною ще трохи погомоніли про шопінг, а потім розійшлися по своїх справах.

3

Після зустрічі із Катериною, я забігла в один магазин і купила собі кілька чудових нарядів, що видалися мені гламурними. Задоволена шопінгом, я повернулася додому, маючи намір годинку поспати. Але ситуація склалася зовсім інакша, ніж я спочатку собі уявляла. Вдома, розкинувшись у кріслі, на мене чекав Борис, від якого сильно несло горілкою.

— Привіт, кицю! Ти де була? — він встав і хотів мене обійняти, але сильно хитаючись, втратив рівновагу і впав би на підлогу, якби поруч не стояло крісло.

— Ти п’яний, — сказала я. — Шо тобі потрібно?

— Шо мені потрібно? Ти! Ти мені потрібна. Я прийшов до тебе. Як твої справи?

— Нормально. Боря, ти ж обіцяв більше не пиячити. Чи знову тебе дружки затягнули до найближчого бару?

Борис зареготав п’яним голосом, дивлячись на мене затуманеним поглядом.

— Ну, ти панімаєш… Корєша собраліся. Ми випили, побазарили про життя. Оно, знаєш, як на душі тяжко, то горілочка допомагає. Відразу забуваєш про усі проблеми.

— А чого ти прийшов без попередження в такому вигляді?

— Долина, ти чого. Я ж прийшов до тебе. Так скучив за тобою за ці кілька днів. Ти не рада?

Я дивлюся на його п’яну мармизу і розумію, що він більше не цікавить мене. Не зійшлися ми характерами та поглядами на життя. Але, звісно, в голос нічого не кажу. В такому стані він навряд чи зрозуміє мене.

— Якщо чесно, то не дуже… Я не хочу бачити тебе в такому стані.

— Але я вже тут. Я ж прийшов сюди, розумієш? Хочу бути тільки з тобою.

Борис на силу став на ноги і хитаючись зумів наблизитися до мене. Він спробував мене обійняти однією рукою, але це в нього не дуже вийшло. Рука зачепила мене за груди і він почав мене мацати за тверді соски. Це мене і дратувало, і збуджувало водночас. Навіть не знаю, що було сильніше.

— Перестань! — крикнула я. — Я не хочу, щоб ти мене мацав!

— Сонечко, ти ж мене хочеш? Так?

— Нє, не хочу. Відчепися.

Борис пробує розстібнути ґудзики на моїй блузці, але я відштовхую його руку і зовсім несподівано для себе даю йому ляпаса. Виникає такий неприємний звук. А потім приходить відчуття, що я даремно це зробила.

— Ти шо робиш, сучко! Якого хріна ти махаєш граблями! Я ж прийшов до тебе. А ти…

— Боря, іди проспися! Ти себе не контролюєш.

— Це я себе не контролюю! — закричав він. — На себе подивилася б! Я лише тебе хочу трахнути. Тобі ж подобається, коли я тебе лапаю. Чого мовчиш?

— Досить! — трохи роздратовано сказала я, відчуваючи, що дратування зовсім загасило збудження, як вода вогонь.

Він дихав мені в обличчя перегаром і хитався.

— Ти п’яний, як чіп. У нас із тобою нічого не вийде. В тебе навіть не встане після бухла! Це ти хотів почути від мене? Ось, почув. А тепер залиш мене саму. Якщо ще хоч раз ти прийдеш такий оббуханий, то між нами все буде скінчено. Зрозумів?!

— Та досить цих емоцій! Ти просто стала тако… Ой, бля!

З кишені куртки Бориса випала фотографія, що опинилася недалеко від мене. Я швидко підняла фото і побачила дівчину голу топлес з написом:



Для мого пупсіка!

4

— Шо це за фото?! — розлютилася я не на жарт. — Шо це за тьолка? Відповідай! Паскуда, ти мені брехав!

— Сонечко, це не те, що ти думаєш.

— Геть звідси! Пішов в жопу, самець паскудний!

Борис виглядав трохи розгубленим і навіть наляканим, аж ніяк не очікуючи такого розвитку подій.

— Послухай, я все можу пояснити.

— Ах ти ж, сука! — від злості я почала рвати фотографію на шматки. — То ти трахаєш усіх підряд, хто має дірку та сіські!

— Шо ти зробила з фото?

— Пашол на хрєн! Вон атсюдава! Валі кабель сраний!

Він щось пробурчав у відповідь, але потім розвернувся і покинув мою квартиру. Нарешті я полегшено зітхнула, коли мені дали спокій. Тепер можна подумати над деякими речами. Стосунки з Борисом, безперечно, розпалися і я навіть не хотіла про нього думати. Не кине від пити, та навіть якби і кинув, він все одно мені набрид. Тим паче, подруга була права, коли казала, що усі чоловіки однакові. Мій справжній виродок і даун.

Відразу виникала проблема пошуку нового кавалера, достойного моєї дівочої уяви. Все-таки мені двадцять п’ять і вже пора влаштовувати особисте життя. Більшість подруг вже давно повиходили заміж. І мені б пора подумати про сімейне життя.

Після сварки із Борисом настрій в мене спаскудився. Мені хотілося лише напитися в друзки та про усе забути.

Майбутня вечірка обіцяла таку можливість.

Розділ 13


1

Вечірка була організована на квартирі одного знайомого, що так люб’язно погодився дати приміщення на всю ніч майже за безкоштовно. Окрім мене та Катюхи, там ще були Надя, Дарця, Валера, Сергій, Іван та Руслан. Тобто, на вечірку збиралося чотири дівчини та чотири хлопця. Це давало мені можливість вибирати собі нормального пацана без понтів, поки їх ще не розібрали, як шаурму у центрі міста.

Сама квартира була простора на чотири кімнати, велика кухня та балкон. Коли ми з Катериною зайшли в квартиру, то там стояв тютюновий дим і лунала гучна музику. Близько десяти пляшок з під пива вже стояли порожніми у кутку. Ми привіталися з усією компанією і сіли за великий темний стіл, на якому вже стояли алкогольні напої. Як раз це мене цікавило найбільше. Бо після сварки з Борисом мені хотілося напитися до чортиків і про усе забути.

Проте, все вийшло не так, як хотілося. Хлопці випили не багато спиртного, чекаючи на нас. Схоже, пияцтво тільки почне набирати оборотів.

— Ну шо, чуваки і чувіхи! Всі тута зібралися шоб забухати і повеселитися. А хтось, можливо, і потрахатися. То ж давайте, вип’ємо за цю гламурну зустріч, — сказав Валера.

Усім без винятку наливали горілку, а тому мені теж довелося перехилити чарчину, щоб алкоголь почав свої активні дії в організмі для знищення усіх психологічних бар’єрів та розкриття внутрішніх резервів, на які твереза людина ніколи не здатна. Я випила горілки і закусила бутербродом.

— Шо ви всі, блядь, як задроти втикаєте! Розкажіть анекдоти, щоб можна було полахати, — втрутився Сергій в кілька хвилинну тишу, яка нагадувала медитацію тібетських лам для відкриття чергової істини. — Ладна, почну з себе. Всі слухайте гоніво. Карочє, приходіт чєл к шлюхє і питає: «Скільки»? «У нас такса 50 доларів». Мужик трішки подумав і каже: «Ладно, давайте хоча б таксу».

Я регочу з усією компанією, наливаючи собі чергову чарчину. Мені тут дуже весело і про Бориса навіть не згадую.

— Вот ще один анекдот, — підключилася Надя до веселої компанії. — Ну, приходить чувак в общагу к одной тєлкі. Ну, вони цілуються, ласкают друг друга. Збуджені. Тут баба і питає його: «Ти вже кінчив»? А пацан каже: «Нє, я тільки на другому курсі».

Ги-ги-ги — понеслося серед нас на всю квартиру.

— Нє, оцей ващє отпад, — сказав Іван. — Карочє, приходить мужик до любовніци. Приніс шампанське, квіти. Дзвінок в двері, на порозі наркоман. «Мужик тобі потрібна зелена фарба»? «Іди на фіг»! Сидять вони, базарять. Знову дзвінок і той самий наркоман. «Мужик, тобі потрібна зелена фарба»? «Та відчепися». Третій раз теж само: зелена фарба. Нарешті, четвертий дзвінок. Мужика це дістало і він взяв у наріка краску, щоб той відчепився. Зачинив двері і думає розважитися з тьолкою. Але знову дзвінок. Наркоман цього разу питає: «Мужик, а на хуя тобі зелена фарба»?

Я вже була трохи п’яною, а тому безконтрольно сміялася. Координація рухів була порушена і я пролила горілку на свій одяг.

— Ну тепер, давайте вип’ємо за наших баб. Щоб ми без них робили.

2

Валера розлив усім горілки і чергова (не пригадаю, яка за рахунком) чарчина знову потрапила у мій шлунок, все більше затуманюючи свідомість. Далі почалися шалені, безконтрольні, п’яні танці. Лунала голосна музика, але ще більше лунали вигуки напившихся хлопців, яких горілка робила більш дикими із звірячими інстинктами. Мене один раз запрошував Руслан, але його манера тупо танцювати і невдала спроба залізти рукою мені в трусики, страшенно дратувала. Я скаженіла від цього, хоча вже і прийняла певний градус.

— Ципочка, йди до мене. Я хочу з тобою трішки побавитися, — сказав він із шаленим блиском в очах.

Але я розвернулася і пішла в окрему кімнату, щоб відпочити і протверезити, адже ніч розваг лише починається і мені треба бути у формі. Побачивши Катерину, що сиділа у комфортному кріслі з цигаркою в руці, я не дуже здивувалася. Адже десь у цій квартирі і вона повинна знаходитися. То чому їй не знаходитися саме тут…

— Як твої справи? — поцікавилася я у подруги.

— Паскудно.

— Чого втикаєш? Давай розважатися.

Вона відмахнулася рукою. Я підсіла ближче і зазирнула їй в лице. Катя посміхнулася і щось зашепотіла.

— Що? — спитала я і підсунулася до неї ближче, щоб почути слова, які вона ледь чутно промовляє.

Проте, її шепіт не можливо було почути і я підсунулася ще ближче, дивлячись на неї.

Катя несподівано нахилилася до мене і поцілувала в губи. Я оторопіла від такого кроку, але вже відчула її язик у роті і почала відповідати на такий п’яний, випадковий поцілунок. Це мене сильно збуджувало і я відчула, що трусики в мене намокли. А вона почала ще пестити рукою мої груди. Я розуміла, що втрачаю контроль, адже переспати з дівчиною — це найбільша дурниця, яку я ще не робила.

Проте, в наступну мить Катя відсторонилася від мене і подивилася своїм затуманеним поглядом.

— Вибач. Це алкоголь так на мене вплинув.

Я нічого не відповіла. Закурила сигарету і мовчки сиділа, сподіваючись, що цей спонтанний, випадковий поцілунок не зіпсує нашу дружбу.

Навпаки, краще про це раз і назавжди забути. Проте, на мене чекали значно більші проблеми, ніж один невинний поцілунок з подругою, від якого я точно не стану лесбіянкою.

3


Привіт!

Я здивовано дивлюся на текст, що несподівано виник на папері сам по собі. Такого ж не буває!



Ти хто такий?

Не важливо. Коли прийде час, ми зустрінемося і ти усе зрозумієш.

Що відбувається?

Відбувається те, що ти бачиш.

Але хто ти і що тобі потрібно?

Оце ми і обговоримо, коли зустрінемося.

Контакт із незнайомцем пропав.

Мільйони питань крутилися у моїй голові, шукаючи вихід на волю. Але не було жодної відповіді на той час.

4

Ми повернулися на кухню. Хлопці сиділи за столом і допивали горілку. Помітивши нас, Валера махнув рукою.

— О, чувіхи, давайте зіграємо в дурня на бажання. Тільки щоб бажання були екстремальними.

Я потиснула плечима, бо після такої кількості горілки мені вже було байдуже у що та з ким грати. Весь здоровий глузд був витіснений прагненням досягти героїзму та спробувати нові враження. Власне, грало шестеро чоловік: ми з Катериною та ще чотири хлопці. Валера роздав усім карти і гра почалася. Вже з самого початку гри карти мені попалися вкрай жахливі: одні шістки та вісімки, від яких хотілося лише плюватися. Проте, дивлячись на кисле, похмуре обличчя Катерини, я подумала, що в неї ситуація не набагато краще ніж в мене, а може навіть гірше.

Схоже, хлопці змовилися, бо нас закидали козирями, а самі один одному нічого не підкидували. Цього разу я змогла відбитися у грі, а от Катя програла.

— Карочє, ми загадуємо бажання. Катя, ти повинна нам зараз станцювати стриптиз.

— Нє!

— Та не ламайся. Ти все одно програла, — зауважив Іван.



Вона вже була досить п’яною, бо довго не вагалася перед рішенням. Хтось із хлопців включив для цього легку, повільну музику, яка тільки стимулювала дії Катерини. Під дружні крики, свисти, вигуки пацанів, вона повільно знімала одяг, танцюючи. Валера це записував на відео з мобільника, а хлопці збуджено кричали і видавали звуки самців, які хочуть паруватися. Одним словом, мені було дуже гидко на це дивитися, розуміючи, що на її місці могла бути я. Хоча, мене сюрприз ще чекає.

Нарешті вистава закінчилася і знову всі почали грати. Вже з початком нової партії, я зрозуміла, що програю. Як не дивно, я в цьому не сумнівалася.



5

— Ну, Доля, тепер ти вдула! — весело прокоментував мою поразку Руслан. — Зараз ми тобі придумаємо випробування.

Я мовчки сиділа за столом, підсвідомо відчуваючи, що доведеться виконувати щось непристойне, шалене чи навіть божевільне. В ту мить я навіть не встигла усвідомити до чого можуть призвести бажання. А пацани, тим часом щось перешіптувалися між собою, поки Валера, як лідер команди ссавців (так принаймні я його називала) не махнув рукою: готове бажання.

— Всьо, ми тіпа вирішили, — мовив він. — Карочє, буде така тєма.

— Ну? — нетерпляче спитала я.

— Вобщєм, ми зараз підемо на балкон. А ти станеш на піріла і простоїш так хвилину. А ми це запишемо на камеру.

— Ти шо, с ума сашєл! Я на таке піду.

— Підеш, — втрутився Сергій. — Ми всі грали в дурня під бажання. Все було чесно. Ти програла, отже, виконуй наше бажання.

— Це дурниці. Я не хочу ризикувати. Там же можна впасти, — панічно сказала я, але ніхто мене не слухав.

— Не впадеш.

— Ні, я не піду. Хлопці, придумайте щось розумніше. Це ж смертельний ризик.

— Це — азартний ризик. В тебе немає вибору.

— Я сказала, що не піду. Це безумство.

— Не підеш сама, ми тебе заставимо. Вибирай.

Я мовчки дивилася на хлопців і не вірила, що це відбувається насправді. Хотілося думати, що це такий жарт.

— Я можу закричати, — невпевнено сказала я для свого захисту, який ставав дедалі слабшим.

Валера зареготав від цих слів. У мене мурашки пробігли по спині. Ба ні — гримучі змії проповзли, готові вкусити мене за шкіру та вприснути свою смертельну отруту у мій організм.

— Кричи, скільки влізе. Ніхто тебе тут не почує. Виконаєш це бажання і ти вільна. Все просто.

Дійсно, в мене не було іншого вибору, тому я пішла разом з пацанами на балкон. Нічне повітря було досить прохолодним і від цього я швидше тверезішала. Сіре небо, що вкрите мільярдами зірок, посміхалося, світилося сріблястим сяйвом, а темрява дихала нам в обличчя своєю прохолодою та таємничістю всього сущого. Я підійшла до перил і обережно подивилася униз в темну безодню — квінтесенцію усіх страхів. Страшно. Дуже страшно. Але через це необхідно пройти.

— А навіщо таке божевільне бажання? Це ж такий ризик, — зауважила я.

Вся тремчу від холодного погляду, доторку пітьми та жаху, який виник від божевільного експерименту. І не тільки божевільного, а ще й дуже смертельного та майже не реального.

— Нє, — каже Сергій. — В таких екстремальних умовах у людини відкривається друге дихання і стає більше можливостей в житті. Ну, тіпа познаєшь смисл жизні, когда смерть заглядивает в глаза.

— Ладна, хватіт триндєжа. Ставай на періла. Канєшна, медлєнно і астарожна.

Я ставлю одну ногу на перила і перелякано дивлюся на юнаків, наче чекаю, що вони можуть передумати та скасувати цю безумну гру. Але вони мовчки закурюють сигарети і чекають вистави.

— Давай, вперед! Шо стала?! — кричить Валера.

— Я боюся… Боюся впасти…

— Не тормозі. Вперьод!

Мені стає страшно. Особливо, якщо хлопці захочуть мене підштовхнути на перила і я повільно ставлю другу ногу на самий краєчок безодні. Повільно і дуже обережно піднімаюся і раптом розумію, що я вже стою на цих перилах на висоті метрів тридцять. Якщо впаду, не дай Боже, то мої кістки будуть збирати за кілька кварталів звідсіля. Від цієї думки мене трохи хитає вітром і я з жахом дивлюся в темряву, яка мене назавжди накриє своїми обіймами, якщо я впаду і підкорюся силі гравітації. Два хлопця тримають мене за руки для підстраховки, але я вже на це не звертаю жодної уваги. Дивне відчуття свободи і незалежності охоплює усі клітини мого тіла, вивільняючи назовні приховані, найінтимніші бажання та страхи. Бажання легкого польоту та безмежної свободи існування.

— Як ащущєнія? — питає Руслан.

— Афігєнниє, — чесно сказала я.

І це була правда. Замість страху мене накрила хвиля адреналіну, відчуття присутності смерті і пафосний настрій від цього відкриття. Я дивилася на смерть звисока, на можливість померти, ніби ця можливість існувала серед мільйонів варіантів сценаріїв мого життя. Я дивилася у пітьму і просто кайфувала від нових вражень, наче всі чакри одночасно повідкривалися і поглинули таку величезну енергію космосу, що вистачить освітлювати нашу планету десять років. Такого феноменального відчуття ейфорії я ніколи не відчувала. В мене ніби відкрилося третє око.

— Пацани! — азартно вигукнула я. — Чого ви сцитє?! А ну ставайте на перила, як я. Шо ви втикаєте, як тьолки. Сцикуни! Задроти!

Юнаки здивовано переглянулися між собою.

— В натурє! — погодився Валера. — Еслі баба смогла, то ми тожє сможєм. Пашлі!

Він першим заліз на перила, перш ніж хтось встиг заперечити чи відмовитися. Сергій також довго не розмірковував і вже через хвилину стояв обома ногами на вузьких перилах балкону. А інші юнаки, що не наважувалися навіть зійти з місця, мовчки із цікавістю в суміші зі страхом та деякою повагою за цим спостерігали.

— Ей, чуваки! Ходіть на перила! Чого ви втикаєте?! Це ж круто! Егей! — Валера трохи підстрибнув на місці і почав розмахувати руками на всі боки, наче орел махає крильми під час польоту.

— Астарожнєй! — кричить Сергій, трохи злякавшись його божевільних рухів руками, що ледве не зачепило його. — Не махай граблями, а то разабємся на хуй!

Я відчуваю, що час злазити, поки в мене не запаморочилася голова. Фобії в мене не було, але тверезість та раціональний розум до мене поверталися, нагадуючи мені про правила безпеки. А ще мене міцно тримав інстинкт самозбереження, який теж прокинувся, пригадавши, яку задачу він повинен постійно виконувати.

Валера шалено, дико зареготав,

(от чорт, хтось сидить в мені. Я відчуваю в голові чужі думки, чужий погляд. Хтось намагається контролювати мою свідомість)

а всі хлопці здивовано на нього дивилися, трохи налякані. Навіть Сергій обережно зліз назад, щоб не спокушати долю та не піддаватися величезному невиправданому ризику. Раптом в мене хтось перемкнув тумблер і я почала втрачати контакт із своїм фізичним тілом. Ні, цього не може бути! Я стала відчувати, ніби стаю іншою людиною. Хтось, знаходячись у мені мовчки спостерігав за розвитком події, як сторонній спостерігач. В голові виникла абсолютна порожнеча, що страшенно мене лякала своїм несподіваним приходом.

Затемнення.



Розділ 14


1

Я прокинулася/прокинувся і зрозуміла/зрозумів…

Хто я? Чоловік? Жінка? Остап? Долина? Все перемішалося в купу. Я не міг нічого усвідомити та збагнути. В голові не було жодних продуктивних думок з цього приводу. Взагалі відсутність будь-яких думок, наче знаходишся у глибокій медитації.

Знову провал в небуття.



2

Навколо тиша та цілковита темрява.

Я намагаюся щось розгледіти в пітьмі, але мої очі нічого не розрізняють окрім одного предмету, який здається мені дуже схожим на лампу. Я протягаю руку до цього предмету і вмикаю світло нічної лампи. Темрява з блискавичною швидкістю зникає з цієї території. Звикнувши дивитися у яскравому світлі, я бачу незнайому кімнату із шафою та ліжком, на якому я, власне лежу зараз. На підвіконні стоять горщики з квітами, а на невеличкому столику — кілька книжок. Усі предмети в цьому таємничому приміщенні говорять про чуже місце для мене. Хто я такий і як я тут опинився? Що це за місце взагалі?

З першим питанням труднощів в мене не виникає: я легко ідентифікую себе, пригадавши, що я — Остап Дорошенко. А от два наступні питання залишаються без відповіді. І це викликає лише розгубленість та безпорадність, наче людина, що заблукала у непроглядному тумані, не знаючи, яким шляхом їй треба йти.

Дуже повільно я пригадую, як пережив частину життя Долини, відчував і бачив усе так реально до найменших дрібниць та деталей. Навіть могло здатися, що я був на той час тією дівчиною і усе буквально відчував та жив повністю її окремим, невідомим для мене життям. Щоб це могло означати? Невже реінкарнація? Що ж, цілком може бути і таке. Чи я просто божеволію? Про останнє, звісно, краще всього не думати, але ці думки самі нав’язливо лізли в голову. Тепер я вже готовий був визнати, що можна обійтися в житті без наркотиків, але, мабуть, вже було пізно визнавати власні помилки та виправляти їх.

Я ще раз подивився на простори кімнати і вирішив встати, прийнявши вертикальне положення. Ставши на ноги я відчув, що самопочуття в мене загалом непогане. Тепер можна подумати про моє місце перебування тут. Провалів в пам’яті в мене ніколи раніше не було, та й зараз я чітко пригадав останню зустріч із Зоряною в ресторані: ми цікаво розмовляли, курили кальян, а потім щось сталося аномальне. Я випав із цієї реальності, почав відчувати частину життя Долини. Хто вона така і яке відношення до мене має? І врешті решт, де я знаходжусь? Пора вже прояснити ці питання для себе, інакше я далі так не зможу залишитися без відповідей, які є джерелом існування людини.

В першу чергу, я вирішив все-таки розібратися в цьому більш детально, але бажання виходити за межі цієї кімнати в мене поки що не виникало. Та й взагалі, переживши останні події — дуже небезпечні, я вирішив трохи відпочити, розслабитися та забути на деякий час про усі існуючі тривоги та недобрі передчуття. Я повернувся у ліжко та спробував заснути. Заплющив очі. Думки самі лізли в голову. Завше, неприємні пережиті відчуття Долини.

Проте, вже через кілька хвилин, я пірнув у глибини самого єства царства сновидіння.



3

Час промайнув непомітно.

Я повільно розплющую очі і відчуваю себе вже значно краще, ніж раніше. Ніякі спогади, ефекти дежа вю і внутрішні страхи мене не турбують. Але чи надовго це? Я вже збирався дослідити цей будинок та спробувати знайти господаря, але не встиг цього зробити.

Двері відчинилися.

Мій погляд зупинився на молодій дуже гарній дівчині. Я впізнав її відразу, без найменших вагань. Це була Зоряна. Перші кілька хвилин я був просто вражений і мовчки на неї дивився, не в змозі вимовити хоч одне-єдине слово.

— Привіт! Як ти себе почуваєш?

Зоряна не зводила з мене свого погляду, сповненого ніжності.

— Привіт. Зі мною все гаразд… А де я опинився?

— У мене вдома. Не хвилюйся про це.

— У тебе вдома? Щось у мене нічого не вкладається в голові…

— Та не хвилюйся ти так, добре? Остапе, ми ж з тобою балакали в ресторані. Потім ти втратив свідомість і я дуже злякалася… А зараз ти опинився у нас. Мій батько чудовий лікар. Він наглядає за тобою і каже, що нічого страшного не відбулося.

— Скільки я був без свідомості? — спитав я, щоб розібратися хоч трохи у питаннях, що не дають можливості мені заспокоїтися.

— Більше доби. Ми не везли тебе в лікарню, бо тато визначив, що зуміє сам допомогти тобі.

Я дивився на Зоряну і розумів, наскільки велика різниця реальності із нею та тієї реальності, в якій існує ця Долина. Хоча, та дівчина може бути не реальною, а лише вигадкою під впливом галюциногенних відчуттів.

— Дякую.

— Дякую скажеш моєму батькові. Остапе, я дуже злякалася, коли ти втратив свідомість у ресторані. Це було так несподівано. Що з тобою відбулося? Ти щось наче розповідав про психоделічні відчуття впливу на свідомість…

— Не знаю…

Я мовчки глянув на дівчину, думаючи про недавні, пережиті події. Чи варто було їй розповідати про існування в мене ще одного паралельного життя? Напевно, ще не прийшов для цього час. Я не готовий зараз розповідати таке, в чому сам ніяк не можу розібратися і у що ніяк не хочу вірити. Адже такі речі краще залишити поза увагою.

— Зоряно, знаєш, зі мною відбувалися надзвичайні речі. Але зараз я не готовий про це говорити.

— Звичайно, не варто. Пізніше можна буде це обговорити. Я впевнена, що твою ситуацію можна пояснити і знайти вихід.

Я кивнув, думаючи ще щось сказати. Але в цей час у кімнату зайшов високий чоловік, в світлому джемпері. Він уважно на мене подивився.

— Доброго дня. Я — Іван Миколайович, батько Зоряни.

— Здраствуйте. Дуже приємно. Мені трохи не зручно вас турбувати своєю присутністю…

— Перестаньте, це мій клопіт. Скажіть краще, як ви себе почуваєте?

— Досить непогано.

— Голова не паморочиться?

— Ні.

Іван сів у вільне крісло, підсунувши його ближче до ліжка. Погляд його був замислений та зосереджений.



— До речі, Зоряна казала, що ви модний український письменник і вона обожнює ваші книжки. Для нас це велика честь!

— Ну що ви! Я така ж людина, як і всі. Просто я займаюся в житті тим, до чого лежить душа, що подобається робити. І за це платять добре.

— Знаєте, я, на жаль, не читав ваших романів. Мене сучасна література останнім часом дещо розчаровує. Дуже багато ненормативної лексики, описання жахливих подій, насильництва, сексу. Але ви, мабуть, краще на цьому знаєтеся. Видно, у вас є щось таке, що сподобалося моїй доньці.

Я хотів відповісти на це достойно, але дівчина мене випередила.

— Звісно, є. Остапе, я просто була загіпнотизована, коли побачила живого письменника… Тим паче знайомство за таких екстремальних обставин…

— Я впевнений, що це не випадково, — сказав я. — Сподіваюся, я вам не завдав клопоту, коли тут опинився?

— Про що ви кажете! Звісно, ні. Вас забрали сюди, а не в лікарню, бо ніяких ускладнень не було. Звичайна втрата свідомості.

— Не звичайна… Дуже дякую вам за допомогу. Якби не ви, то не знаю, що б було.

Іван уважно на мене подивився.

— Донька сказала, що ви пережили містичні події, щось аномальне.

— Остапе, ти ж не проти, що я сказала про це? — спитала мене Зоряна.

— Ні, ні, все гаразд. Я дійсно пережив аномальні речі і вважаю, що мені потрібна допомога біоенергетика. Бо всі події були такими жахливими та реальними.

Хвилинна пауза, наче тільки підсилювала ефект від сказаних слів і створювала специфічну атмосферу феноменальних явищ.

— Якщо ви хочете мені їх розповісти, то я вас уважно вислухаю, — запропонував він.

— Велике спасибі, але не зараз…

— Я можу вам допомогти. У мене є один знайомий біоенергетик та гіпнотерапевт. Доктор трансперсональної психології. Він добре розуміється на таких речах. Якщо хочете, то я можу зателефонувати йому.

— Я подумаю над цим, добре? Просто зараз я не готовий вам дати відповідь.

— Гаразд, подумайте над цим. А поки що відпочивайте. Можете знаходитися у нас стільки, скільки вам необхідно, щоб прийти до тями.

— Ще раз дякую вам.

Іван вийшов з кімнати і я переключив свою увагу на дівчину. Зоряна сказала, що принесе мені поїсти і вийшла, залишивши мене самого хвилин на десять. Я вирішив трохи помислити над своїм становищем, але чомусь не міг ніяк зосередити думки на необхідних речах, тому плюнув на це і просто дивився у вікно на вулицю, милуючись надзвичайним краєвидом: в далечінь до самої лінії горизонту йшла велика лісова смуга. В дощові дні, коли сіро та темно, ця смуга певно зливається з небом, перетворюючись у щось не зрозуміле темно-сірого, попелястого кольору.

Зоряна повернулася за десять хвилин і принесла мені сніданок: смажену картоплю з двома котлетами та пару бутербродів із кавою. Вся їжа за кілька хвилин опинилася у моєму шлунку, наче її ніколи не було. Я випив каву і після всієї трапези про себе нагадала нікотинова залежність.

— Зоряно, тут можна курити? Вибач мою нахабність, але…

— У нас в приміщенні не палять. Якщо хочеш, підемо на вулицю.

Я погодився. Тим паче, що на свіжому повітрі буде можливість поговорити.



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка