Роман квант покарання роман



Сторінка14/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Розділ 39


1

Сон, наче рукою зняло.

Я із жахом думаю, що Зоряні насправді може загрожувати небезпека. Але як їй допомогти? Чи варто вірити цьому жахливому сновидінню? А якщо це відбувається вже насправді?

Питань було занадто багато, а рівень паніки вже давно перетнув усі допустимі межі і ставав дедалі критичнішим та неконтрольованим. Мені довелося повірити у цей сон, бо такий міст і така річка існує лише у селі Глибоководне. Отже, мені треба туди терміново потрапити і врятувати кохану Зоряну. Можливо тоді вона захоче до мене повернутися. Та для цього мені потрібна синя субстанція, як провідник із паралельними світами. Де її шукати зараз? Сподіваюся, що для цього не доведеться знову використовувати сильнодіючий наркотик.

Я випив чарчину горілки і подумав, що треба негайно зателефонувати Пилипу Пшеничному. Він екстрасенс і може мені чимось зарадити у цій надприродній ситуації. Крім того він сам неодноразово казав, що я можу йому дзвонити в будь-який час, якщо виникнуть серйозні проблеми. Я набрав його номер, але після сигналу почув, що абонент знаходиться поза зоною досяжності. Пізніше телефонувати, як радив автовідповідач мені геть ніяк не підходило, адже пізніше могло просто для мене не настати.

Я відчував присутність Психотроп-Мага кожною клітиною свого тіла, відчував, як він спостерігає за мною і чекає, коли я сам прийду до пастки і загину. Але я мусив врятувати Зоряну від смертельної небезпеки. На сторонню допомогу розраховувати марно, тому доведеться діяти власними силами. Але проблема полягала у тому, що я не знав із чого почати. Якщо Зоряна опинилася у селі Глибоководне (а як саме вона могла туди потрапити, якщо тільки її силою не затягнув Психотроп-Маг?), то я повинен через синю субстанцію опинитися там. Адже насправді цього села не існує, отже, воно знаходиться в паралельному світі, переповненому загадкових істот та страшних духів, що полюють на людей.

З невеселими думками я заснув.

2

Власне, коли я прийшов до тями, то нічого не змінилося.

Я продовжував сидіти у себе на дачі і дивитися на ввімкнений телевізор. За вікном панувала глибока, темна ніч, яка жадала поглинути мене своїм єством. На столі лежали зошити із рукописом «Переслідування». Я склав їх у рюкзак і не гаючи часу, вийшов на двір.

«Тойота» чекала на мене біля воріт. Ще не знаючи куди їхати, я сів у авто і поїхав по дорозі на захід. Фари освітлювали темну смугу дороги. У небі десь несподівано загриміло, блимнуло яскравим світлом і за кілька хвилин почалася справжнісінька злива. Дощ нещадно барабанив по лобовому склу машини і стікав краплями на асфальт. Дорога ставала дуже слизькою та небезпечною, а дерева, що росли уздовж дороги, небезпечно гойдалися, наче хотіли впасти зверху на авто. Тому я їхав повільно і уважно стежив, щоб хтось п’яний не вискочив на зустрічну смугу, адже тоді аварії не уникнути.

Дороги я зовсім не знав, але сподівався, що знайду це село. Або темні сили направлять мене у потрібну сторону. Одним словом, я їхав, не задумуючись, де слід повертати.

Проїжджаючи кукурудзяне поле я помітив здалеку табличку на якій було написано



ГЛИБОКОВОДНЕ

Пошарпана, стара табличка невідомого покоління зберігала в собі усю атмосферу цього містичного та небезпечного села. Фарба, якою було написано назву села вицвіла, потріскалася і деякі маленькі шматки вже давно впали на землю та потонули у товстому шарі пилюці. Звідси почалися мої пригоди після того, як я спробував наркотики.



Чорт забирай, я вже майже на місці. Де тепер шукати цей міст?

Я пригадав, що Мішко розповідав про широку річку та міст через неї, по якому машини вже давно не їздять. Навколо була така грязюка, що я ввімкнув першу передачу і почав обережно їхати, щоб не загрузнути. Адже пішки йти під такою зливою буде не дуже солодко. Проїжджаючи мимо сільських хат, я не помічав жодної людини, навіть світла, мабуть, вимкнуло електрику.

Але мене здивувало не це. Із подивом я констатував факт, що не бачив жодної зустрічної машини, коли їхав сюди. Навіть людей не довелося побачити, а це було не лише дивним, а й небезпечним. Схоже, що я вже потрапив в аномальну зону.

Раптом я почув сильний скрипучий звук, а потім глухий удар. Старий дуб несподівано впав прямо перед машиною, заляпавши скло багнюкою. Я натиснув на гальма з усієї сили і викручував руля, забувши, що в такій грязюці можна застрягти. Колеса почали буксувати, а «Тойоту» сильно занесло у правий бік. Почувся ще один удар, на цей раз я зачепив дверцятами дуб і загруз усіма колесами в багнюці.

Прокляття!

Деякий час я пробував безуспішно виїхати чи навіть з’їхати з місця, але усе було марно. Колеса ще більше грузнути у калюжі бруду. Здавалося, що темні сили навмисне мене не пускають потрапити до мосту, бо там має усе вирішитися.

Проте, я не збирався так легко здаватися. Витративши ще декілька хвилин на те, щоб виїхати з багнюки, я плюнув на це і вийшов прямо під страшний постріл дощових крапель. За кілька секунд я промок до останньої нитки і двічі послизнувся. Один раз навіть невдало впав, але не обличчям у бруд. На силу піднявшись я почув черговий гуркіт грому. Схоже, що така погода збиралася йти усю ніч. А мені треба було йти пішки у повнісінькій темряві до мосту. Та спочатку я захотів знайти Мішка і порадитися із ним.

Я дістав із багажника наплічник, де лежав рукопис і повільно, щоб черговий раз не впасти, пішов уперед не легким шляхом. Окрім дощу мені на заваді стояв сильний вітер, що дихав в обличчя своїм холодним, мокрим подихом. Ще одне дерево із страшним тріском впало за моєю спиною в кількох метрах, обляпавши мене з ніг до голови багнюкою темно-сірого кольору. Якби я секунду замешкався перед цим, то це дерево могло мене придавити. Я добре розумів, що це означає, але не міг відступати, бо ставки у грі почали зростати. А я все поставив на своє та Зорянине життя.

Поки я йшов, то намагався докумекати, яким чином рукопис може мені допомогти. Ніяких відповідей там немає, окрім вигаданого світу ілюзій. Але цей роман не випадково опинився у моїх руках і лише він може мені допомогти, якщо я знайду правильний спосіб ним скористатися. А поки ніякої користі з нього не бачу, то нехай поваляється у наплічнику. Все одно мені ще треба було йти далеченько, щоб дістатися мосту. Тим паче я погано пам’ятав, де саме він знаходиться.

3

За пів години я дістався до помешкання Мішка. Світло у хаті не горіло, як і у всьому селі. Але мене стривожило не це, а відсутність будь-яких ознак того, що в цій хаті і селі загалом хтось живе. Ніде не було жодного бодай натяку, що хтось живий ще тут знаходиться мешкає. Правда, страшна злива могла усіх заставити сховатися у будинках.

Я підсвідомо розумів, що це означає: скоро зустріч із духом. Якщо мені дадуть можливість дійти до мосту, то там все має закінчитися. Сподіваюся, що для нас із Зоряною все завершиться прекрасно. Та я помилявся.

На заборі чорною фарбою було щось написано. Цей напис і звернув на себе мою увагу:



НЕ ЙДИ ДО МОСТУ, БО ЗДОХНЕШ

Мене не дуже налякав цей напис, адже я чекав на щось подібне. Було очевидним, що темні сили усілякими способами намагаються мене залякати, щоб я не дістався мосту. Адже тоді у мене виникає шанс на перемогу. Так, дуже маленький шанс, але він все-таки є.



Зоряна. Ти повинен врятувати Зоряну, поки вона ще жива.

Внутрішній голос постійно повторював ці слова знову і знову, надаючи їм глобального значення. Я повторював їх про себе, як мантри, сподіваючись, що в мене ще є можливість допомогти дівчині. Було б непогано випити трішки чогось міцного, але алкоголь я залишив у машині, а повертатися назад не хотілося.

Дощ продовжував йти далі, не зволікаючи на мої нагальні проблеми. Я намагався бігти, але постійно застрявав у багнюці і кілька разів ледве не падав. Яскраве бліде, як у покійника обличчя сяйво блискавки в одну мить освітило усю територію і я помітив недалеко попереду синю смугу річки. Чорт забирай, я майже дістався до мети! Прискоривши крок, незважаючи на сильний вітер та дощ, я рухався упевнено вперед.

Я підійшов до річки ближче. Брудна дощова вода стікала прямо у річку. Уламки гілляк, сміття несло вниз за течією. Я придивився уважніше і помітив в далечині міст. До нього залишалося йти не більше кілометра і я сподівався, що ця частина шляху буде не дуже важкою. Адже сили мене потроху покидали і коли я зустрінуся із Психотроп-Магом, то повинен бути готовим до усього.



Остапе, зупинися!

Я обернувся назад і побачив перед собою образ Долини. Здавалося, що фізичне тіло залишилося десь там, а в цьому місці вона була на ментальному рівні. Вона дивилася на мене карими очима, але не казала в голос. Тоді як я зрозумів її слова? Раптом я зробив страшний висновок: її слова звучали у мене в голові.



Долина, як ти сюди потрапила?

Не суттєво. Тобі не можна йти до мосту, бо ти загинеш. Психотроп-Маг вже чекає на тебе, щоб знищити. Ти не переможеш його. Я теж нічого не можу зробити.

Але ж потрібно врятувати Зоряну. Я не зможу без неї… Існує же спосіб, щоб його зупинити.

Не знаю. Рукопис може тобі дати відповіді. Я не маю такої нагоди. Повертайся назад і не роби дурниць.

Долина зникла, розтанувши у повітрі.

Я навіть не встиг більше нічого нового спитати, хоча питань у мене в голові крутилося безліч. Отже, мене ще раз попередили про небезпеку. Проте, не зважаючи на усі попередження та погрози, я не збирався так легко здаватися та відступати. Я хотів довести в першу чергу собі самому, що не збожеволів і цей дух існує насправді. Пилип міг помилятися і міг казати правду. Та на його допомогу зараз не варто розраховувати. Він ні чим не зарадить. Лише ризикуючи, я маю змогу дізнатися правду та отримати відповіді на хвилюючі питання. Або пан або пропав. Або я псих або цілком нормальний і деякі небезпечні істоти з паралельного світу дійсно вийшли на полювання.

Тому, мені довелося йти далі.



4

Вже майже дійшовши до мосту, я зустрів Юрка.

Він виник несподівано у мене із-за спини. Я обернувся на його вигук і зрадів такій несподіваній та навіть загадковій зустрічі в паралельному світі. Як взагалі його сюди занесло? Невже він також приймав психотропні речовини і опинився тут? Раптом я помітив, що зі мною немає наплічника. Де я його загубив? Чому, він зник, коли мені так потрібен цей рукопис?

Я був злий на себе, але розумів, що у такій темряві повертатися назад та шукати наплічник буде повним безглуздям.

— Остапе, послухав би ти краще Пшеничного. Він каже розумні речі. Тобі все одно не врятувати Зоряну. Вважай, що ти божевільний і забудь цю історію, — несподівано запропонував Юрко, зробивши шах конем.

— Як забути історію?! Що ти таке кажеш? Я повинен врятувати Зоряну, — відповів я, коли ми дійшли до мосту.

Міст був старий та виглядав таким, що може в будь-яку мить розвалитися. Завше скидався на Пізанську вежу. Машини вже давно по ньому не їздили, а пішоходи не любили по ньому ходити, бо тут часто ставалися самогубства. Чомусь люди обирали стрибок із мосту, бо щось таємниче в цьому місці їх притягувало, щоб розстатися з дорогоцінним — власним життям.

Я ступив один крок на міст і зупинився. Мабуть, я запізно подумав про небезпеку. Мене попереджали написом на заборі, словами Долини та кількома деревами, які ледве не впали на мене. Доля давала мені знаки, а я просто проігнорував ці знаки і тепер мушу розплачуватися. Раптом я відчув дивний терпкий запах смороду, гнилої мертвої плоті. З переляку я озирнувся і помітив, як синій туман починає з усіх боків потроху насуватися на нас. Я подивився на Юрка, чекаючи підтримки з його боку, бо самому приймати рішення було дуже складно. Мій мозок просто відмовлявся працювати в такому режимі і я не знав чого слід очікувати.

А Психотроп-Маг знав.

Дуже добре знав.

Юрко в одну мить став синім і я зрозумів, що він і є цим духом.

Розділ 40


1

В цей самий час я стояла (так, це була я, Долина) біля рюкзака і думала, що робити далі. Я потрапила у його світ точно так же, як він приходив в гості у майбутнє. За допомогою синьої субстанції — позаземної речовини, яка була провідником між двома світами.

За словами Остапа там лежав рукопис, який безпосередньо впливає на моє та його життя. Отже, треба хоча б із ним ознайомитися, а, можливо, і знищити, якщо це буде необхідно. Я відкрила рюкзак і дістала зошити. Сильний дощ вмить їх намочив. Я схопила їх і побігла сховатися до найближчого сараю, який був необачно не замкнений господарями. Сховавшись від страшної зливи, я світила ліхтариком, щоб розгледіти текст роману.

Через деякий час, коли мої очі почали втомлюватися, а читання не приносило користі, я зрозуміла, що із цим треба закінчувати. Остап не послухав моїх рекомендацій, тому я повинна йому допомогти. Спочатку я подумала про запальничку. Взагалі-то я кинула палити, але вона мені потрібна для іншої справи. Якщо я усе правильно зрозуміла, то акт підпалення роману «Переслідування» буде першим кроком для поліпшення психічного стану Остапа.

Але спочатку треба знайти, чим спалити зошити.

2

— Світ змінився, друже, а ти не хочеш цього усвідомити, — зауважив Юрко, посміхаючись зловісною посмішкою. — Все стало інакшим.

— Чого ти такий дивний? — запитав я, усе чудово розуміючи, але не бажаючи усвідомлювати всю правду.

— Хіба ти не здогадуєшся?

Я уважно придивився до Юрка і з жахом зрозумів одну річ. Не було жодного сумніву, що у нього вселився дух Психотроп-Мага. Я був паралізований страхом і безпомічно на нього дивився, відчуваючи, як починаю програвати цю смертельну гру.

— Невже це ти? Я прийшов сюди рятувати Зоряну…

— Пізно вже. Ти створив мене власною уявою. Наркотики затуманили твою свідомість і ти не відрізняв фантазії від реальності. Це і призвело тебе сюди. На цьому мосту для тебе усе закінчиться.

— Я не вірю тобі. Тебе не існує.

— Як бачиш, я існую. Я покликав тебе сюди, щоб ти загинув. І твоя дівка загине. Не слухай лоха Пилипа. Він не вірить у твої страхи, а ці страхи тебе наздогнали.

— Остапе! Не слухай його!

Це був голос Зоряни.

Я повільно обернувся і побачив дівчину на середині мосту. Зоряна була уся блідна, нажахана, очі напухлі, а щоки впалі. Волосся було неохайно розтріпане на усі боки, руки тремтіли, як від сильного морозу. Вона була уся мокра від дощу. В такому вигляді Зоряну я ще ніколи не бачив. Небезпека надвисала над нею. Чорний птах, щось крикнув у небі і став наближатися до дівчини.



3

Я світила ліхтариком у кожний кут цього старого, напівзруйнованого сараю. Але це заняття поки що не приносило жодної користі. Я вже почала шкодувати, що втрутилася у цю справу. Навіщо було зустрічатися із своїм минулим життям. Розумні люди кажуть, що від минулого нікуди не втечеш. Так от: минуле мене знайшло.

Остап потребував моєї негайної допомоги. Одному йому не справитися із потойбічним духом та затуманеною психікою від наркотиків. Отже, потрібно знайти вогонь і повернутися до Остапа, щоб публічно спалити цей роман. Можливо, це його пробудить і підштовхне к раціональному мисленню.

Адже зараз він божеволіє. Оскільки, між нами існує телепатичний зв'язок, то це неминуче божевілля, втрата здорового глузду дуже добре відчувається. Кожної миті, шанс повернути його до реальності зменшується із геометричною прогресією.

Тонкий промінь ліхтаря окрім товстого шару пилу висвітив під шафою якісь речі. Я нахилилася нижче і посвітила. Під самою шафою лежало кілька поліетиленових пакетів та дохлі мухи біля них. Мух я із деякою огидою відштовхнула ногою далі по підлозі, щоб не заважали виконанню важливої операції. Тільки я зробила цей рух, як несподівано почулося шипіння.

Я завмерла.

Це змія!

Гадюка?


Що ж, і таке ймовірно. Я не хотіла отримати укус від отруйного гада, а тому обережно відійшла від шафи та нахилившись посвітила знову на ці поліетиленові пакети. Окрім цих самих пакетів, пилюки та обвислого павутиння, я більше нічого не бачила. Напевно, змія сховалася під цими пакетами і чатує, коли на мене можна буде напасти, щоб вкусити та отруїти. Я не збиралася давати їй таке задоволення, ще й задарма, а тому, вирішила її виманити. Я пошукала довгий патик і знайшла верхню частину лопати. Я взяла її в руки і почала шарудіти по пакетах.

Знову прочулося шипіння. Цього разу більш загрозливіше. Мовляв, обережніше, крихітко, я можу і вкусити. Трохи поштрикавши палицею під шафою я стала чекати, коли ця зміюка виповзе і дасть мені спокій.



Відкрий роман і перечитай 11 розділ.

Я не знала, кому може належати цей голос, але була впевнена, що у його словах не доцільно сумніватися. У таких місцях з такими речами не брешуть. Тому, я дістала із наплічника зошити і знайшла одинадцятий розділ. Почала уважно читати, зовсім забувши про повзучого гада, який десь неподалік зачаївся і навмисне охороняв ці пакети. Хоча, останнє вже було у зоні безглуздя.

Із подивом та шоком я читала опис дівчини, яку зустрів Орест, нібито, свою майбутня інкарнацію. За описом зовнішній вигляд цієї дівчини був майже стовідсотково такий, як у мене. Це не лише шокувало, а й відбирало дар мови, викликало страх, почуття безпорадності та втрати адекватної дійсності. Мені навіть здавалося, що в цьому романі існує частина мого життя. Ніби Остап навмисне вписав туди мене та себе самого, а тепер ми переживаємо сценарій, який відомо наперед.

Я мусила дізнатися, чим закінчиться цей роман. Я не бажала вірити, що в реальності настане щось подібне, але фінал тексту хотілося дізнатися. Аж раптом я пригадала, що треба рятувати Остапа. Я кинула читання і нахилившись почала підтягувати палицею пакети до себе. Шипіння більше не було чути і мені здавалося, що змія просто втекла, злякавшись шерхоту. Я підтягнула один пакет до себе і обережно його відкрила. Я ще встигла побачити запальничку серед книг та серед… Гадюка блискавично, з феноменальною швидкістю кинулася на мене.

Я закричала, коли вона мене вкусила за руку.

Це означало лише одне. Я знайшла те, що шукала, але отрута у організмі швидко почне діяти.



4

— Відпусти дівчину і ми поговоримо, — запропонував я, чудово розуміючи, чим усе закінчиться.

— Ти ж мене не переможеш, — з цими словами Юрко (а точніше Психотроп-Маг, що вселився у його тіло) махнув рукою.

Я відчув сильний поштовх і впав на землю. Хоча, він і не торкався мене. Мій суперник пустив у хід чорну магію. Я не міг достойно відповісти і чудово розумів, що починаю програвати. Але більше усього гнітила думка, що він навмисне втягнув Зоряну у цю гру на виживання.



Якби Пилип опинився тут, то він допоміг мені.

— Пилип тобі не допоможе. Якби він опинився тут, то я би знищив його одним рухом і все. Остапе, я можу подарувати тобі життя. Я дам усе, чого ти захочеш: слави, нечуваного багатства, влади. Ти можеш стати найуспішнішим письменником, найкращим коханцем світу. Я дам тобі безсмертя та здійсню усі бажання. Але для цього ти повинен зробити одну-єдину дрібничку: вбити Зоряну.

Ці слова пролунали страшніше, ніж повідомлення про початок війни. Його голос був страшним, та самовпевненим. Я дуже добре розумів, що він бреше і у всякому разі ми обоє приречені. Тому за жодних обставин я не погоджусь на його умови.

— Дрібничка?! Та йди геть! Я ніколи не зроблю цього!

— Зробиш, бо я тобі наказую. Я можу контролювати твою підсвідомість і управляти твоїми думками. Отже, у тебе немає вибору.

Його впевнений, тихий голос почав діяти на мене гіпнотично. Я не погоджувався із його словами, але відчував, як ці слова починають потрохи набирати нечуваної темної сили, яка може вийти із під контролю.

— Остапе, я можу зробити так, що ти цього усього не пам’ятатимеш. Завтра ти прокинешся і почнеш день перед тим, як зустрівся із Зоряною. Без наркотиків та зустрічі зі мною. Але для цього вбий Зоряну.

Я не вірив його словам, але хотів дійсно повернутися назад. Якби у мене був вибір, то я виправив би багато помилок, які накоїв у минулому. Проте, в таку можливість я ніколи не вірив. Тим паче життя Зоряни важливіше понад усе.

— Забирайся до біса! Я у тебе не вірю! — хоробро вигукнув я.

— Тоді ти здохнеш!

Психотроп-Маг лише одним поглядом підкинув мене вверх і я сильно вдарився рукою об металевий поручень. Біль була такою сильною, що я міг вивихнути руку або навіть зламати її. Проте, мене зараз турбувала дівчина. Необхідно було знайти спосіб її врятувати. Але як можна протистояти темним силам, чаклунським фокусам, мені простому пересічному громадянинові?

— Остапе, сконцентруйся. Ти не повинен слухати цього монстра, — порадила Зоряна. — Він тебе гіпнотизує.

Але я відчував, що втрачаю контроль і захотів напасти на дівчину.

5

Після укусу гадюки, рука у мене страшенно боліла, пекла і почала розпухати. Сама зміюка встигла втекти. Але я і не намагалася її затримати чи вбити, бо не хотіла отримувати ще одну порцію отрути у свій організм. Що робити далі? Дія отрути дуже небезпечна і за пів години я можу втратити свідомість, якщо сама собі не допоможу. Протиотрути в цій місцевості не дістати ніяк. Отже, доведеться розраховувати на власні сили.

Спочатку потрібно висмоктати отруту із рани і виплюнути її, а потім необхідно постійно пити гарячий чай декілька літрів і не витрачати даремно сили та енергію. Принаймні так пишуть у розумних книжках. Проте, я не могла вчинити таким чином. Остап потребував моєї допомоги і ризикуючи життям, я зможу принаймні його врятувати від смерті. Якщо я спалю цей рукопис, то зможу зупинити вплив духа, адже його сили зростають щохвилини і скоро його не можливо буде зупинити.

Я висмоктую усю отруту і постійно спльовую. Здається, це повинно спрацювати чи принаймні на деякий час додати мені сил. Цього повинно мені вистачити, щоб я устигла допомогти Остапу. Я хапаю наплічник і швидко виходжу із приміщення. Дощ продовжує лити цілим потоком, не вщухаючи. Час від часу десь з’явиться блискавка і загримить так, що аж у вухах позакладає. Дерева хитаються, як тоненькі осінні листочки. Я себе теж відчуваю таким листочком проти сильної зливи та вітру.

Мені варто було поспішати, хоча я і розуміла, що Психотроп-Маг хоче мене також заманити у пастку. Але у нього нічого не вийде. Треба діяти несподівано та впевнено.

Тебе створила людська уява. Забирайся геть.

Цей голос у мене в голові прозвучав досить несподівано. Я навіть злякалася і вирішила усе кинути. Але потім зібрала усю волю в кулак, та рушила далі, прискоривши крок.

Міст чекав мене попереду разом із смертельною небезпекою.

6

Я дивився на Зоряну і відчував, як потойбічний дух із неймовірною силою впливає на мою свідомість. Усі мої думки кудись зникли, ніби їх стерли і залишилося голе, пусте ніщо і разом із ним ще дурні накази духа, яким я намагався протистояти та ігнорувати.

— Остапе, ми опинилися у центрі твоєї уяви! — вигукнула Зоряна. — Часу майже немає. Але ти зможеш усе контролювати, як захочеш.

— Що за маячня?! Як можна реальним людям опинитися у фантазії?

— Я не знаю… Але ми в альтернативній реальності. І ти мусиш нас звідси витягти, поки ще не пізно. Пилип мені усе пояснив. Психотроп-Мага не існує, але ти повинен викинути його із своєї голови. Це і буде вилікування твоєї хвороби.

— То я хвороба? — глузливо спитав дух, появившись у формі розрідженого темно-синього туману. — Тоді дивися.

Він одним поглядом кинув Зоряну назад. Дівчина відлетіла і сильно вдарилася об металевий стовп. Вона закричала і почала плакати.

— Відпусти її! — сказав я упевнено. — Ти ніякий не дух покійного Бориса, а лише марення. То забирайся геть!

Я відчував, що Долина скоро прийде мені на допомогу. Якщо вона спалить цей рукопис, то ми зможемо вирватися із кошмарної фантазії. Але часу було дуже мало.

— Наркотики призвели тебе до краю безодні. То ж, доведеться розплачуватися за це, — відповіла істота.

Пауза була страшною та обіцяла трагічні наслідки вже за кілька хвилин.

— Твій час сплинув! — пролунав несподівано голос.

Я обернувся і побачив Долину.

Вона упевнено тримала в руці мій рукопис, а в іншій запальничку. Її погляд був упевненим та рішучим.



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка