Роман квант покарання роман



Сторінка13/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Розділ 37


1

Сказати, що я був шокований, то це взагалі нічого не сказати.

Усе сказане вважалося мені страшним сном, який закінчиться, як тільки я прокинуся. Але я ніяк не хотів прокидатися, знаходячись у царстві сновидінь та ілюзій. Я запалив сигарету і деякий час спостерігав за димом, щоб зібратися з думками та усвідомити важливу інформацію.

Власне, деякі дані були для мене новими. Я не усе із сказаного пригадував у своєму дитинстві. Хотілося вірити, що це вийшла прикра помилка, але на це не варто сподіватися.

— Що ти на це скажеш? — спитала Зоряна повернувши мене із утопічного світу фантазій у реальну дійсність речей.

— А шо тут можна сказати? Я не вірю у більшість із сказаного. У мене не було серйозних відхилень у психіці. Це все маячня.

— Хто бачив твого Психотроп-Мага або Долину окрім тебе? — поцікавився Пшеничний.

Я вимушений був зізнатися, що ніхто більше їх не бачив, тому підтвердити реальність існування не зможе.

— Остапе, ти сам себе покарав.

— Що ти маєш на увазі? — здивовано спитав я, відчуваючи, що ця полеміка починає мене виводити із себе.

— Дивись, в дитинстві ти переніс сильну травму: струс мозку. Можливо саме після цього в тебе почали з’являтися деякі порушення у психіці, зовсім незначні. Поки ти зростав вони не сильно давали про себе знати. Але як тільки ти почав вживати алкоголь та бавитися наркотиками, то все пішло шкереберть. Це був твій свідомий вибір, отже, ти сам себе покарав. Причому добровільно покарав.

— Ні, це не свідомий вибір. Психоделіки допомагають розслаблятися та уникати важких проблем.

— Психоделіки не розслабляють, а створюють ілюзію розслаблення. І вони створюють ще більші проблеми в твоєму житті, — зауважив Пшеничний.

— Але все одно я не вірю у шизофренію. Цей потойбічний дух існує насправді. Я зустрічався з Долиною у майбутньому. Але ми не змогли зупинити Психотроп-Мага.

Сказавши ці слова, я зрозумів, що з боку виглядаю геть божевільним, що не вирізняє реальність від витвору хворобливої уяви, понівеченою психічними відхиленнями.

2

— Що ти таке кажеш? — налякано спитала Зоряна.

Якби ми були в театрі, то я подумав, що це акторка так талановито вжилася у відведену для неї роль. Проте, в житті буває також, як в театрі.

— Остапе, припини таке казати, благаю тебе! Якщо ти не захочеш добровільно повернутися для обстеження у клініку, то я вимушена буду припинити з тобою усілякі стосунки.

Після сказаних слів у мене забракло дихання і стало не лише важко дихати, але й боляче дивитися на весь оточуючий світ, наче все було чужим, позаземним, невідомим та зовсім не бажаним для моєї понівеченої, втомленої від життя та розторощеної від наркотиків душі. Я відчував себе зайвим у цьому світі, грубою неприпустимою помилкою, наче самий факт моєї появи тут був небажаним та непотрібним. Наче, хтось у небесній канцелярії переплутав людські душі і пустив у світ хворобливу істоту, переповнену мареннями, фантазією та нав’язливими ідеями абсурдності.

Коли до мене повернувся дар мови, то я зрозумів, що тепер втрачаю останню радість в житті: любов до чудової жінки. Без неї моє життя стане нудним, важким існуванням без світла у кінці тунелю. Коли я це усвідомив, то відчув розпач та злість не лише до самого себе, а й до близької та коханої Зоряни, з якою нас поєднувало неймовірне відчуття.

— Припинити стосунки? — глухо перепитав я, почувши свій голос, який виявився абсолютно чужий і належав людині, яка щойно загубила свою особистість, індивідуальність, втратила своє перманентне «Я». — Та ну тебе до біса! Я трахав тебе не заради любові. Але тепер знайду іншу жінку, яка не буде чіплятися до дрібниць і сумніватися у правдивості моїх слів.

— Ну ти і сволота! Не чекала такого від тебе! — Зоряна заплакала і вибігла з кімнати, щоб не бачити мене.

Я налив собі горілки і випив одним махом чарку. Трохи полегшало.

— Ти точно тронувся, хлопче, — спокійно, не вимушено констатував факт Пилип, який завжди зберігав холоднокровність в будь-якій ситуації. — Послухай моєї поради: негайно йди на обстеження. А дівчину ти дарма образив. За таке я міг би дати в морду.

— Ну то дай, сука! Я тобі зуби виб’ю! — із ненавистю попередив я і налив ще одну чарку.

Пилип мовчки спостерігав, як я втрачаю рештки раціонального зерна адекватності і поки що не втручався. Проте, в будь-яку мить, карти могли змінитися: він може мене затримати і доставити у психлікарню.

— Остапе, я тобі даю останній шанс. Далі дороги назад не буде. Послухай мене. Ти постійно ховався від реальності. Щоб захистити себе від світу, ти вигадав нібито своє майбутнє життя. А щоб у фантазії було цікавіше, ти додав духа, який тебе переслідує.

— Дурня, це все.

— Де ти бачив село Глибоководне? Покажи мені його на карті.

— Воно просто не позначене на картах України.

— Бо такого села взагалі не існує. Ти вигадав це в своїй голові. Визнай, що наркотики затуманили твою свідомість. До речі, що ти скажеш про неопублікований роман «Переслідування»?

— Я тебе не розумію, — здивовано відповів я.

Пшеничний спокійно на мене дивився, очікуючи почути правдиву відповідь. Такої відповіді не могло бути, бо я не знав нічого.

— Цю частину історії я тобі ще не розповідав. Твої батьки розповіли мені про цей роман. Він написаний від руки у зошитах. Це про потойбічного духа, якого із необережності викликав на контакт молодий письменник, знаходячись під впливом наркотиків. Цей дух його переслідує до останнього. Кілька місяців тому, вони були на дачі і знайшли ці зошити. Усе прочитали майже за день. За словами твого тата, фінал був вражаючим..

— А чим закінчується ця історія? — спитав я, ще не розуміючи, у яку гру з ним граю.

Адже я не пригадував, щоб колись писав подібну історію.

— Поразкою. Літератор трагічно помирає загадковим чином. Остапе, невже ти не пригадуєш, коли писав цей текст?

— Та не писав я цей бісовий текст. Немає в мене такого твору. Ти це вигадав.

— Ні, це ти вигадав, ніби його в тебе немає. Так легше жити, коли хвороба прогресує. Особа, що сидить в твоїй голові не хоче тебе покидати і усіма способами намагається залишитися на своєму місці. Пригадай уважно, коли і за яких обставин ти писав цей твір?

Через деякий час я відповів, що нічого не зміг пригадати, бо не вірю у цю дурницю.



3

— Гаразд, давай розберемо деякі речі по полицях. В клініці ти казав, що бачив Долину у кімнаті відпочинку серед інших хворих. Ми перевірили усі приміщення, шукали хвору чи навіть випадкову жінку за твоїм описом. Але нікого подібного ми не знайшли. Перевірили навіть медперсонал. Охорона реєструє усіх відвідувачів. А записи камер спостереження теж нічого корисного не показали. Отже, Долина тобі примарилася. А потім ти втік через туалет, розбивши вікно. Решітка там погано трималася і ти її зумів розхитати.

— Це нічого не доводить. Записи з камер спостереження обновлюють часто. Щось могли стерти, — заперечив я.

— Але ти усвідомлюєш, що Долина тобі привиділась у лікарні?

— Можливо. Адже у психлікарні мене накачали препаратами. Тому і виник образ Долини…

— А клуб «Аномалія». Чому ти уникаєш його останнім часом? Ти спочатку не вірив у аномалії, боявся їх. А потім під впливом наркотиків твої страхи почали малювати тобі утопічну картину світу. Ти жив у двох світах. Так ось: це вигаданий світ. Не існує духа з того світу. Він лише прописаний у твоєму романі.

— Де цей роман? — спитав я.

— Повинен бути в підвалі на дачі. Саме там за словами твого тата лежить кілька зошитів з цим твором. Якщо хочеш, можемо разом поїхати і подивитися.

— Ні, я не буду цим займатися, — збрехав я, бо мав намір зробити це потайки від усіх і більше всього від самого себе того, що сидить у темній частині моєї підсвідомості і шепоче мені різні страшні речі, які не хочеться робити.

— До речі, давай поговоримо про гідрофобію. Ти казав, що в твоєму наступному житті ти будеш страшенно боятися води.

— Так, казав. Тепер я знаю дату і причину своєї смерті. Оце прокляття лягло на мене від того духа, що мене переслідує.

— Ніяких проклять не існує. Вони з’явилися лише в твоїй голові. Тільки ти можеш віршувати у що вірити, а що залишати поза увагою. Зрозумій, Остапе, ти вигадав село Глибоководне, як місце, де можна ховатися від зовнішнього світу. Психотроп-Мага, щоб відчувати адреналін у крові, азартний ризик та авантюрні пригоди. Долина з’явилася, як віра в те, ким ти хочеш стати, але ніколи не станеш. А дату і причину смерті ти вигадав навмисне, бо тобі хотілося прожити вісімдесят шість років. Але з таким способом життя, як ти ведеш, ти стільки не протягнеш. Поглянь правді у очі.

Я намагався дивитися правді в очі і зазирнути в їх середину, в саме єство істини, яке було не досяжне для смертних. Але зрозумів, що ці пафосні розмови Пшеничного, його наставляння, як гуру ні до чого хорошого мене не приведуть. Адже ніхто більше не хоче вірити, що я опинився у справжній халепі один на один із розлюченим духом та дівчиною, якою стану у наступному житті.

— Хочеш, почути ще одну болючу правду? В дитинстві, коли тобі було років три-чотири, ти страждав на гідрофобію. Батьки водили тебе на пляж, але ти до смерті боявся води. І навчився плавати лише після чотирнадцяти років. Гідрофобія на щастя сама якось пройшла. Такі везіння трапляються вкрай рідко, — зауважив Пилип.

— Не було в мене ніякої гідрофобії, просто я не вмів довго плавати! — заперечив я, відчуваючи, що ці слова вихопилися в мене мимоволі.

Проте, я смутно, дуже важко пригадував якісь туманні образи себе маленького, який пручається і плаче, коли бачить воду і не хоче навіть намочити ноги на прохання батьків, коли палить сонце і стоїть тридцятиградусна спекотна погода.

— Образ Долини ти створив для того, щоб в тебе був явний наставник. Долина давала тобі поради, ділилася своїми філософськими поглядами на життя. А саме головне: вона змінила життя, бо кинула наркоту, своє темне минуле і почала усе з нуля. Ти захотів теж змінитися, але реально був не готовий до цього і тому Долину прописав у своїй уяві, як нову особистість. Безсвідомо ти прагнув духовного поєднання: Інь і Янь, чоловік та жінка. У кожної людини присутнє чоловіче та жіноче начало. От жіноче начало — це уявний образ Долини. Ти настільки перевтілився у цей образ, настільки став грати цю роль, що тепер дуже важко повернутися назад. Твоє альтер-его займає більшу частину простору свідомості.

— Стривай. Пригадуєш, коли ти мене просив спробувати проекспериментувати з уявними персонажами? Я хотів переконати Долину в тому, що її не існує, але вийшло так, що вона обернула ситуацію навпаки.

Я йому усе розповів. Пшеничний спокійно вислухав, а тоді вже почав говорити.

— Нічого дивного тут немає. Усе було в твоїй уяві, а отже уявний ти не існуєш насправді. Навіть уявна Долина, тобто частина твоєї особистості хотіла допомогти тобі позбутися усіх марень, видінь та глюків. Але ти і цього не зміг чи не захотів збагнути. Ти перестав вже вірити не лише оточуючим, а й сам собі. Та водночас ти віриш у вигаданий тобою світ.

— Але що тоді робити? — нарешті спитав я, трохи подумавши і погоджуючись із деякими висновками Пилипа.

— Підіб’ємо підсумок. Тільки тобі вирішувати, що і як робити далі. Як твій наставник, я раджу погодитися пройти курс лікування у закладі добровільно, інакше, через деякий час тебе можуть туди забрати силоміць. Перед цим ти можеш провести свої дослідження. Знайти рукопис роману «Переслідування» і усе зрозуміти. Або залишити усе як є та намагатися шукати Психотроп-Мага, та боротися із ним. Хоча, ти знаєш, що цього не існує. Який би ти вибір не зробив, він буде правильним для тебе. Але і уся відповідальність ляже на твої плечі, якщо ти не захочеш пройти психіатричне обстеження.

— А як мені кинути наркотики, якщо усе викликано ними? — запитав я чи не найважливіше питання останніх часів.

— Я тебе добре розумію. У мене був період, коли я приймав антидепресанти і ненавидів свій спосіб життя. Але я усвідомив, куди мене несе потік і взяв усе в свої руки. В твоєму випадку ти зайшов надто далеко. Боюся, що лише наркодиспансер може вирішити цю проблему. Але лише в тому випадку, якщо ти добровільно та усвідомлено захочеш кинути наркотики та алкоголь. Проблема в тому, що більшість творчих людей схильні до психотропних речовин та божевілля. Вони бачать світ інакше і не можуть змиритися із недосконалістю людей, бо дуже добре знаються на тонкощах людської душі. А їх уява та передбачення події на основі інтуїції часто може зіграти з ними поганий жарт, або підштовхнути вживати наркотики. Це не пробуджує музу, але це створює химерні образи та неіснуючий кайф. Тому ти сам навряд чи зможеш цього позбутися. Якщо ти зумієш звільнити усі страхи і перепони у голові, то повний катарсис наступить самостійно без сторонньої допомоги. І ти зможеш пізнавати світ без допінгів. Усі лами зі сходу досягають нірвани, духовного просвітлення без жодних наркотиків і живуть більше ста років. В твоєму випадку катарсис це не переніс проблем на інших, а переживання усіх проблем заново, щоб усвідомити їх нікчемність та безглуздя. Таким методом, лікують хворих психіатри, коли дають можливість пацієнту пережити наново усі страхи, проблеми повністю, навіть театралізовано, щоб зрозуміти увесь абсурд.

— Як досягти цього катарсису?

— У кожного свій шлях. Навчись слухати себе. Для цього треба вміти користуватися скарбницями людської підсвідомості, яка у тебе засмічена наркотою. Крім того, в тебе занадто слабка аура та енергетика взагалі, щоб витрачати час на духовні пошуки і вдосконалення. Потрібно негайне втручання наркологів, гіпнотерапевтів і, можливо, психіатрів. Інакше життя може швидко обірватися.

Власне, мені не довелося довго вагатися перед тим, як прийняти рішення, бо я знав на перед, що буду робити далі: шукати спосіб позбутися впливу потойбічного духу і повернутися до нормального спокійного життя без усіляких трипів, що викликають кайф.

— Пам’ятай! — сказав на останок Пшеничний. — Зворотного шляху вже може не бути. Кожна хвилина на вагу золота. Але потрібне твоє особисте рішення, інакше ти зірвешся і почнеш знову приймати психоделіки. А з уявними образами ситуація теж не краща. Ти вже на стільки повірив у вигаданий тобою світ, що скоро він точно стане реальним. І тоді не уникнути кошмарів, що виникли з твоєї голови.

Адже усі думки матеріальні.

Розділ 38


1

В останніх словах Пилипа був схований глибинний, символічний сенс, що лякав мене своєю правдивістю та відвертістю.

Проте, я вирішив йти до самого кінця, яким би він не був. Спочатку я мав намір заїхати на дачу своїх родичів і спробувати знайти у підвалі кілька зошитів, які складають чернетку роману «Переслідування». Якщо це виявиться правдою, то тоді треба буде знайти Долину і з’ясувати деякі факти із її світу. Цей роман у майбутньому може бути опублікований. А потім ще залишається відкритим питання: як позбутися Психотроп-Мага, який останнім часом отримує контроль над моєю свідомістю?

Спочатку я заїхав до себе додому, поїв і трішечки відпочив, бо останні події сильно виснажували, забирали життєву енергію. А потім сів у авто і поїхав на своє ранчо, точніше на ранчо батьків. Небо затягувалося темно-сірими хмарами, що загрозливо надвисали над містом, затуляючи собою тепле яскраве сонце. Вітер наче віщав про дуже скорий прихід прохолодного, осіннього дощу.

Я зупинив «Тойоту» біля синіх воріт і вийшов з машини. Відкрив ворота і мовчки роздивлявся двоповерховий будинок, в якому вже давно не був. Власне, останній рік я приїжджав сюди двічі без ночовки, а тому бажання знову пожити тут деякий час виникло цілком природно і логічно. Але зараз поза всяку ціну мене цікавив лише рукопис роману, який необхідно витягти на божий світ і ознайомитися. Можливо, деякі відповіді на мене чекають саме в цьому місці.

Відчинивши металеві парадні двері, я опинився в передпокоях. Темно-зелений килим розстелився під моїми ногами, наче запрошуючи по ньому пройтися та відчути приємне розслаблення для втомлених ніг. Електричне світло в одну мить знищило світ пітьми і яскраво освітило кімнату, на порозі якої я стояв. Вже дуже давно я не заглядав до середини. Уважним поглядом я намагався знайти звичайний ключ від підвалу, де лежить саме те, що я шукаю. Проте, ніякого ключа ніде не лежало. Я обшукав усе приміщення: повідкривав усі шухляди, зазирнув в усі щілини, під диван та крісла, в інших малодоступних місцях, але нічого суттєвого не знайшов.

Така неприємність трохи дратувала мене.

2

Я вийшов на двір покурити. Дощу ще не було, але він мав ось-ось розпочатися. Трохи подумавши, я згадав, що у сараї є зв’язка старих ключів і один із них може мені знадобитися. Я відчинив сарай і передивившись ключі з третьої спроби знайшов потрібний. Це був старий, величезний ключ, що вкритий товстим шаром пилу та рештками павутиння. Я не помилився у виборі і відчинив двері, що вели до підвалу. Там було дуже темно, а лампочка перегоріла і тому мені довелося витратити пошуки на ліхтарик, який добре світив.

Із штучним освітленням в руках я спустився по сходинках униз і почав повільно розглядати усі існуючі предмети. Промінь ліхтарика вихватив із кута темряви кілька старих картонних коробок та декілька мішків, у яких лежали старі радянські книги та журнали. Я почав їх передивлятися дуже уважно, сподіваючись знайти саме те, що мені так потрібно. Якщо вірити словам Пилипа (а в мене немає причин сумніватися), то у рукописі повинна критися розгадка усіх подій чи принаймні частина розгадки. Ймовірно, я знайду відповіді на усі питання, що непокоїли мене останнім часом. Але чому я не пам’ятаю, коли писав роман «Переслідування»?

На це питання ти теж знайдеш відповідь.

Коли? — подумки спитав я у самого себе.

Коли будеш до цього готовий.

Я вже втратив усяку надію знайти зошити і вирішив полишити цю марну справу. Треба вміти програвати. А попри те, якась наче невідома сила заставила мене ще раз перевірити одну коробку, на дні якої лежало кілька старих, потертих товстих зошитів. Я невпевнено простягнув руку та витяг один із них на денне, сонячне світло. На обкладинці першого крупними літерами було написано:



Остап Дорошенко

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

У мене від несподіванки перехопило подих і забракло думок в голові. Очі довго вдивлялися у написані моїм почерком слова.

Нарешті я добрався до цього твору.

3

Я обережно витяг ці зошити з під товстого шару пилюки та павутиння, відчуваючи запах пліснявості. Повітря під землею було дуже важким та застоялим і тому я швидше виліз на поверхню. Протерши першою-ліпшою ганчіркою зошити, я ввімкнув яскраве світло. Нетерпляче сів у крісло і, хвилюючись, почав тремтливими руками гортати сторінки зошита, пильно вдивляючись у текст, написаний від руки юним літератором.

Я перебігав очима строчки тексту і намагався швидко щось пригадати. Але ніяк не міг збагнути коли і яким чином я писав цей текст. Для мене цей роман був відкриттям, як і для кожного читача, хто вперше його відкрив. Отже, його написав не я.

Цей висновок принаймні пояснював деякі моменти. У мене ніколи не було амнезії та провалів у пам’яті, а тому я сподівався, що Пилип щось наплутав і авторство цього тексту належить іншій людині. Але я вирішив його не просто переглянути, а й почав уважно читати. Прочитавши кілька розділів, я зробив перерву, щоб поїсти. Дещо із прочитаного було зрозумілим, проте, більшість здавалося мені безглуздям.

Зокрема, дух, з яким вступив у контакт літератор, справив на мене враження. Читати було дуже цікаво і деякі епізоди були схожі на мої власні. Але саме страшне було те, що літературний стиль та кілька прийомів були дуже схожими з моїм стилем та літературними прийомами. Це ще нічого не означало, але неприємні думки в мене у голові заважали спокійно мислити про головне. Зокрема автор Остап Дорошенко міг бути хто завгодно. А я точно не писав такого роману ніколи. Можливо, Пилип вирішив так наді мною пожартувати. Або в мене справді виникли серйозні відхилення у психічному стані, амнезія, галюцинації та інші розлади нервової системи.

Після трапези, я повернувся до читання твору. Мене настільки захопив цей процес, що я забув про навколишній світ та реальний час, поринувши у фантастичний світ, який пропонував автор. З кожною новою сторінкою, я все глибше поринав у світ ілюзій, відчуваючи, що між мною та вигаданим персонажем Орестом є багато спільного. І не лише письменницька діяльність, алкоголізм та нездоровий потяг до спіритизму, а й погляди на життя, світобачення та ексцентричність особистості. У мене навіть складалося таке враження, що в цьому романі характер героя списали прямо з мене, майже усе без змін.

Час плинув дуже швидко, а відірватися від читання я вже не зміг. На вулиці вже стояла глибока ніч. Я навіть курити не виходив, а палив у приміщенні, кидаючи недопалки у чашку.

Міст, от що мені потрібно. Міст — це перехід між двома світами. На цьому мості все і закінчиться. Або поразкою або моєю перемогою.

Орест розповідав про міст, на якому він вирішив перехитрити духа і раз і назавжди зупинити його вплив. Він підриває міст і, послизнувшись, падає у річку, розбивши голову об каміння. Таким чином, дух вплинув на його свідомість і він наробив страшну, смертельну помилку в своєму житті. Останню помилку перед фінішем. На цьому роман закінчується таким трагічним чином.

Я страшенно втомлений і хочу спати, але не збираюся цього робити. Прочитавши твір, я починаю розуміти, що деякі речі виглядають зовсім інакше, ніж мені вважалося раніше і дійсність буває набагато складніше, ніж вигадана реальність у фантастичних творах літератури. Я вимушений зізнатися, що починаю потрохи вірити у своє пряме відношення до цього твору. «Переслідування» прямим чином на мене впливає і, ймовірно, від цього залежить моє подальше життя. До речі, про реінкарнацію там теж було написано, що Орест стане у майбутньому жінкою.

Усвідомивши деякі дрібні деталі, я почав відчувати страх та безпорадність, як людина, що одна опинилася посеред Тихого океану без їжі та води. Схоже, що Пшеничний, інші лікарі і навіть Зоряна виявилися праві. Так, вони мали рацію, коли казали, що я геть втратив розум від цих наркотиків і постійно відчуваю галюциногенні відчуття, марення. Доведеться мені повірити, що ніяких Долин не існує.

Не існує села Глибоководне. Не існує потойбічного духа Психотроп-Мага. Не існує такого майбутнього, куди я направлявся на зустріч із Долиною. Отже, це вигадка моєї хворої, затуманеної психотропними речовинами уяви. Але ж усе виглядало настільки реально та природно…

Не будемо робити поспішні висновки. Я ще досі відмовляюся вірити, що я божевільний. Можливо дуже скоро я знайду пояснення усім незрозумілим речам та явищам. Врешті решт, я на це заслужив право.

Правда, я вже не знав, у що мені вірити. З одного боку, я не вважав себе божевільним, а думав, що лише став жертвою наркотичних відчуттів та галюцинацій, які руйнували мою особистість. А, з іншого боку, я страшенно боявся, що втратив здоровий глузд, бо повірив у існування Долини та Психотроп-Мага. І жодного підтвердження не було, що це існує. Ніхто окрім мене не бачив села Глибоководне. Отже, правдивість моїх слів не можливо підтвердити. І я вже не знаю, ким себе можна вважати. Наскільки все реально?

Якщо я збожеволів, то є шанс вилікуватися у закладі, з якого я втік нещодавно. Тоді після лікування, у мене є шанс почати нове, неупереджене життя. Але факт хвороби стовідсотково не доведений.

Отямившись від своїх не дуже втішних думок, я вирішив, що час поспати. Мені треба було відпочити, набратися сил і вирішувати, що робити далі.

Я пішов спати.

Спочатку мені нічого не снилося. Але через деякий час дуже дивний і страшний сон переплутав усі карти і завів мене до чергової пастки.



4

Сновидіння було дуже страшне. Страшне та реальне.

Я вийшов на галявину, біля якої розкинулась річка і подивився вперед. Навкруги панувала повнісінькій темрява, що огортала мене своїми обіймами. Але мені зовсім не було страшно. В обличчя дув сильний вітер. Холодно. Я пройшов кілька дерев і почув якийсь звук. Уповільнивши кроки, я намагався дослухатися до джерела цього шуму.

Марно.


Місяць ховався за темними хмарами, тому я йшов з увімкненим ліхтариком, освітлюючи собі стежку. Ніч — темна, страшна, холодна, як крига, втікала на всі боки від штучного світла з блискавичною швидкістю.

Раптом я зупинився. Попереду побачив темну постать, що майже зливається з оточуючим середовищем. Хто ж це може бути?

Я ще сильніше затремтів від холоду і підійшов ближче. Аж раптом місячне сяйво все навколо осліпило блідо-рожевим маревом. Я побачив цю дівчину у порваному, брудному одязі. За її спиною видно міст, що був перекинутий через річку. У воді відбивалась її постать видовжена та затемнена.

— Допоможи мені, — каже вона.

І ці два слова здаються для мене дуже важливими, квінтесенцією всього існуючого, апофеозом вічності, початком кінця. Я мовчки стояв на місці, не в змозі зробити хоч один крок. Вітер із страшною силою дихав мені в обличчя, розвіював волосся в різні боки і намагався попередити про щось страшне та неминуче…

Небезпека була дуже близько.

(Міст міст міст щось пов’язане із цим мостом)

Цей міст здавався мені символом переходу між двома протилежними світами, між силами темряви та світла. І центр мосту був вирішальною зоною існування. Зоною поєдинку між Добром та Злом.

— Допоможи, поки не пізно! — волає вона скаженим, нажаханим голосом, як у жертви, що потрапила до рук божевільного маніяка.

Від цих слів у мене кров зупиняється в жилах у прямому сенсі цього слова. Я відчуваю поруч темні сили, що за мною спостерігають, але поки що не втручаються у процес. Але що відбувається?

— Господи! Допоможи мені! Ряту-у-у-у-у-й!

5

В наступну мить я вже розумію, що втрачаю контакт із цим жахливим сновидінням. Я прокинувся і здивовано дивився на стелю, намагаючись зорієнтуватися у часово-просторовому континууму. Цей сон не був випадковістю і, ймовірно, дівчині (не пам’ятаю імені) загрожує реальна небезпека. Я повинен знайти і врятувати її. Невже для цього доведеться йти до села Глибоководне? Схоже, що всі відповіді на мене чекають саме там. Тому, так чи інакше, я повинен йти туди прямо зараз і знайти цей міст.



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка