Роман квант покарання роман



Сторінка12/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Розділ 34


1

Через деякий час після пробудження, я роблю кілька висновків.

По-перше, я знову опинився у своєму часі, себто, у дві тисячі дев’ятому році. Принаймні таке відкриття дає полегшення та надію, що усе минуле залишилося позаду.

По-друге, усі недавні події нагадують мені сон або фантазію. Як письменник із безмежною уявою, я дуже добре розумію, до чого може привести створення власного, фантастичного світу утопічних, екзистенційних та навіть божевільних ідей.

По-третє, я більше не бачу Долини і, сподіваюся не зустріну ніколи Психотроп-Мага. Навіть, якщо він існує, то знаходиться у іншому світі. Тим паче, це все може бути моєю хворобою, як каже Пилип.

А я у багатьох речах йому довіряю.

І останнє: що робити далі? Якщо я дізнався дату своєї смерті та багато інших страшних та неприємних речей, то що залишається з цим робити? Зокрема, я бачив усі книжки, які напишу у майбутньому. Виходить, усе життя наперед мені відомо і тоді відпадає сенс у існуванні. Невже це розплата за вживання наркотиками?

Ні, я не вірю у розплати та страждання. Люди самі призначають собі кару і самі можуть її скасувати. Тільки як позбутися страшної таємниці? Я не хотів і не бажав приймати її в своє життя, але ця таємниця вже опинилася в глибинах самої підсвідомості, обминувши контроль свідомості хитрощами. Отже, мені треба повернутися до Зоряни і думати, як бути далі.

Я кохаю Зоряну і повинен із нею зустрітися. Чорт, та без кохання немає повноцінного життя, а лише жалюгідне, нудне існування. А дівчина не лише мене підтримає, а дасть надію жити далі, підніматися в гору. А ще мені потрібна допомога Пилипа Пшеничного.

Від цієї думки мені стало холодно. Адже я чудово пам’ятав, як втік із психлікарні на волю. Тільки я звернуся до Пилипа, то мене відправлять знову у заклад для божевільних. І цього разу я вже не виберуся. А в таких закладах, точно мене позбавлять бодай останніх крихт здорового глузду, раціональності, тверезого та адекватного погляду на життя.

Тому, звертатися за допомогою можна лише до Зоряни. Лише їй одній я довіряю повністю і готовий робити усе, що вона забажає. Алкоголь допоможе мені з часом забути усю страшну історію і не повертатися назад. Ми із Зоряною переїдемо жити в іншу місцевість, кудись в іншу країну та почнемо нове життя. Я буду писати романи, але вже під псевдонімом, щоб нічого не пов’язувало мене із минулим.

Правда, думати про це дуже легко. А от насправді я не знаю, що слід очікувати далі. Я ще не позбувся наркотичної та алкогольної залежності. Кинути наркотики дуже важко і я ще не готовий до такого рішучого, складного і головне єдиного правильного рішення.

Знаєте, що мене лякає в цьому? Невдалі спроби та повернення до психоделіків знову і знову. А якщо я кілька разів зірвуся, то потім взагалі буде дуже складно позбутися наркотиків. Але я повинен принаймні спробувати, а не мріяти.

З такими думками я відправився на зустріч із зеленим змієм.



2

В барі я випив декілька порцій текіли, покурив та пішов на вулицю поміркувати. Правда, нічого хорошого в голову мені не приходило. Треба повернутися до Зоряни, а там вже хай би що буде, мені все одно.

Я вийшов з бару і пішки направився до помешкання Зоряни. Йти треба було десь годину, але така піша прогулянка мене цілком влаштовувала. Проходивши мимо магазину, я побачив своє відображення у вітрині: бородатий чоловік із довгим, неохайним волоссям, який виглядав значно старше свого віку. Але такий вигляд мене влаштовував, адже тепер на вулиці мене буде важко впізнати. А зустрічатися із знайомим людьми та теревенити на світські теми мені зовсім не хотілося.

Із щемом на душі, сумнівами та відчуттям чогось такого невідомого, я підійшов до хвіртки, і дивився на будинок, де жила дівчина Зоряна. Як вона мене зустріне після усіх подій? Якщо мене шукають і хочуть повернути у психлікарню, то вона може відмовитися навіть бачитися зі мною. Правда, гадати мені було ніколи, бо хвіртка несподівано відчинилася і я побачив батька дівчини Івана, що спантеличено на мене дивився.

Я навіть розгубився на деякий час, бо ніяк не очікував його побачити тут серед робочого дня.

3

— Доброго дня, — поздоровався я. — Я можу побачити Зоряну?

— Навіщо ти сюди приїхав? Думаєш, втеча з психлікарні робить тебе благородним в очах моєї доньки?

Я не знав, що треба казати у відповідь і вирішив мовчати.

— Зоряна не хоче зустрічатися із психом. Тому, не турбуй більше нас. Краще йди у заклад на лікування. Твоя деперсоналізація особистості дуже небезпечна для тебе та для суспільства.

— Це маячня. Я цілком здоровий. То можна побачити вашу доньку?

— Не можна, — лаконічно відповів він і вже збирався зачинити хвіртку, але я схватив рукою дверці, щоб їх не закрили. — Мені шкода бачити, як ти страждаєш. Але твоя хвороба прогресує і треба негайне лікування.

— Послухайте, Долина справді існує. Історія дуже неймовірна, але ви повинні мені повірити. Я хотів лише побачитися із Зоряною, щоб з’ясувати наші стосунки.

— Тут немає чого з’ясовувати.

— Дозвольте, це нам із дівчиною вирішувати, — заперечив я. — Все одно я зустрінуся з вашою донькою. Шкода, що ви стаєте на заваді. Вона просто не знає всієї правди. Але я все доведу.

— Марно, — гукнув Іван, коли я вже розвернувся і пішов назад.

Але мене його слова обходили стороною. Були значно важливіші питання, які потребували негайного їх вирішення. знайти, незважаючи на усі перешкоди на своємау є в цьому часово-просторовому континууму, то я повинен її обоваязково дається роз.

Покуривши, я пригадав, що дівчина цілком ймовірно може зараз знаходитися на парах. Отже, мені слід їхати до університету. Я сів на маршрутку і за годину вже знаходився біля учбового закладу.

Але думками я постійно повертався до Долини, з якою бачився у майбутньому. Після сеансу спілкування з духом, ми пройшли крізь синю субстанцію і опинилися у моєму часі. Вона повинна бути десь недалеко, якщо потрапила разом зі мною у теперішній час. А якщо вона залишилася у своєму вимірі?

Я зрозумів, що все насправді набагато складніше, ніж я думав. Якщо я знову почну відчувати себе в її тілі, то остаточно стану психом. Але повертатися назад до закладу божевільних я не збираюся.

4

Опинившись серед натовпу студентів, я знайшов розклад занять, де займалася потрібна мені група. Я чекав двадцять хвилин, поки не пролунав дзвоник і студенти почали виходити на перерву, жваво обговорюючи тусовку сьогодення у гуртожитку. Зоряна вийшла серед останніх, із подружкою. Я повільно пішов за ними, чекаючи нагоди, коли можна буде з нею поговорити на одинці.

— Остапе!

Я обернувся на вигук і побачив перед собою Аліну, що виглядала неймовірно у своїй зеленій коротенькій звабливій спідниці, показуючи більшу частину спокусливих, засмаглих ніг.

— Привіт!

— Привіт! А що ти тут робиш? — спитав я, відчуваючи деяку ніяковість.

— Як — що? Тіпа, учуся… Больше з подругами болтаю, тусуюся… А ти як?

— Нормально. Аліна, — я взяв дівчину за руку і подивився їй у вічі. — Ти можеш зробити для мене одну послугу?

Вона лукаво мені посміхнулася і я зрозумів, що не байдуже їй. Хоча, сам не дуже цікавився нею.

— Непристойну послугу?

— Дуже непристойну. Я хочу зустрітися із Зоряною, але вона мене уникає. Ти зможеш її позвати в цю вільну аудиторію? Хочу із нею поговорити та дещо розібрати. Попроси її сюди зайти для нібито якогось питання. Придумай щось. Наприклад, скажи, що на неї чекає викладач з математики… Гаразд?

— Ну, гаразд. Я щось вигадаю. А з тебе пиво.

— Домовилися. Буду чекати у тій аудиторії.

Через кілька хвилин Зоряна зайшла у аудиторію в слід за Аліною і побачила мене. Подиву на її обличчі майже не було, наче вона наперед знала, що зустріне мене. Хоча, жіноча інтуїція їй могла підказати такий варіант.

— Не буду більше вам заважати, — Аліна вийшла з аудиторії, зачинивши за собою двері.

Спочатку ми мовчки дивилися один на одного.

— Навіщо ти сюди прийшов?

— Твій батько не дозволяє мені бачитися із тобою. Але я не можу жити без тебе… Тому прийшов.

— Як твоя хвороба? — поцікавилася вона трохи співчутливим тоном.

— Немає ніякої хвороби. Я бачив реально Долину. Це вплив наркотиків, але я вже перестав їх приймати. А взагалі я адекватно сприймаю навколишній світ.

Я не мав наміру розповідати їй про свою подорож у майбутнє та спілкування із Психотроп-Магом за допомогою автоматичного письма. Ці деталі я залишив поза увагою, розуміючи, що тоді точно вона ніколи мені не повірить. Хоча, дівчина і так з недовірою до мене відносилася.

— Послухай, ти не знаєш, що я пережив. В тій божевільні мене б зробили психом насправді. Але я втік для того, щоб позбутися психоделічних видінь і повернутися до нормального життя. Ти можеш мені не вірити до кінця, але якщо, ти мене кохаєш, то все повинна зрозуміти. Я кинув наркоту і почав краще сприймати реальність. Але потрібен час, щоб усе змінилося. Розумієш, лише час усе змінює.

— Остапе, я вірю тобі. Не зважай на інших. Але я… я не знаю, як нам бути… Тато не дозволяє мені бачитися із тобою.

— Якщо причина тільки в цьому, то я не бачу проблеми. Ти доросла і приймаєш рішення самостійно.

Зоряна стривожено на мене подивилася.

— Але твоє становище… Остапе, тебе можуть знову замкнути у психлікарні.

— Мені байдуже, що станеться далі. Хай увесь світ перевернеться, але я тебе кохаю і це квінтесенція життя, — я нахилився до дівчини і поцілував її у вуста, які з радістю для мене відкрилися.

— А давай поїдемо до тебе! Я так скучила за тобою, — несподівано запропонувала вона, важко дихаючи від збудження.

Звісно, мене не довелося довго вмовляти і через пів години ми опинилися у моїй квартирі.

5

Після випитого вина, я перейшов до рішучих дій.

Ми продовжили любовні ігри на дивані, які понесли нас у паралельну реальністю плотських насолод, від яких втрачаєш розум. В такі моменти відчуваєш справжній смак життя і розумієш, що буває час дорогоцінний, як ніколи. Наприклад, як зараз.

— Що будеш робити далі? — спитала Зоряна.

Ми лежали голі у ліжку і вигляд її набухлих перс мене знову збуджував. Моя рука зупинилася на її стегні і повільно, легенько погладжувала. Я був повністю розслаблений і задоволений. Не хотів ні чим перейматися.

— Якби ж я знав, що завтра подарує нам новий день. Та зараз має значення лише те, що ми разом.

— То давай поїдемо кудись далеко відпочити. Ти забудеш про свої кошмари. Почнеш нове життя без наркоти.

— Гаразд. Я теж хочу розвіятися від реальності. Завтра вирушимо десь у Карпати на місяць. Якщо ти зможеш кинути універ.

— З тобою, любий, я готова на все.

Мені слова дуже сподобалися. Я розсміявся і поцілував дівчину. Ми знову зайнялися сексом, гоцанням на ліжку, стрибками та криками.

Новий день обіцяв сюрпризи.

Не дуже втішні.



Розділ 35


1

Зоряна нарікала мені про шкідливу звичку палити. Мене це трохи дратувало, але я пообіцяв позбутися цієї звички. Правда, коли це буде не вказав.

Після сніданку, кожен зайнявся своїми справами: Зоряна збиралася сходити в магазин за деякими речами, а я зостався вдома писати роман. Власне, творчий процес в мене йшов чудово. Я пафосно із величезним запасом натхнення набирав літери на клавіатурі і складав їх у цілі речення. Час пролітав непомітно, швидко, як стріла, що випущена із лука.

Через дві години я зробив перерву, щоб випити кави і продумати, що писати далі. А потім я почав впадати в транс. Знову. Я відчув, що втрачаю зв'язок із реальним світом.



2


Ти програв ти програв ти програв ти програв ти програв

Я глянув на монітор і закляк на місці від всепоглинаючого жаху. Ці слова написав Психотроп-Маг, отже, він знову повернувся сюди. Я спробував не зволікати на це і продовжував писати роман.



… вона дивилася на рожеве марево на небі. Волосся розвівалося вітром і налазило на очі. Вона

Пальці несвідомо почали набирати інший текст.



помре. Зоряна мертва мертва Зоряна мертва Я в це не вірю.

Я закляк від жаху, коли помітив, що слово «не» автоматично хтось перекреслив лінією. Але це зробив не я. Чорт, мені терміново потрібно допомога Долини. Одному мені не справитися із надприродними силами зла. Але де її знайти? Після проходження крізь синю речовину ми загубили один одного. Треба зустрітися і раз і назавжди вирішити спільну проблему. Та чи можливо зупинити Психотроп-Мага?



Вбий Зоряну і я залишу тебе назавжди. Хочеш стати знаменитим письменником, дуже багатим? Тоді знищ її і я тобі усе дам.

— Ні, я в це не вірю, — прошепотів я, злякано дивлячись на монітор, все ще знаходячись під дією панічного страху та відчуття повної безпорадності, що засіло в середині самої душі. — Це лише ілюзія.



Ілюзія у тебе в голові. Ти вб’єш Зоряну і я тобі дам усе від життя. Інакше будеш все життя страждати. Вирішуй.

Ні, цього я ніколи не допущу. Цей дух просто знущається наді мною. Потрібно припинити грати в цю гру.

— А іди ти до дупи! — крикнув я і вимкнув ноутбук, щоб не бачити божевілля.

Після цього я полегшено зітхнув, наче отримав катарсис. Але екран знову почав миготіти і сам ввімкнувся. Я взяв себе в руки і вийшов з кімнати, щоб не дивитися на таке безумство. Потрібно припинити бачити ці галюцинації. Адже іншого пояснення цьому не може бути.

Проте, інше пояснення як раз було.

Мене тягнуло невідомою силою повернутися назад до кімнати, та сісти перед ноутбуком. Ймовірно, на мене чекають ще якісь погані послання від Психотроп-Мага. Але я почав думати про дрібниці, щоб відволіктися від страшного.



3

Зоряна повернулася додому через дві години. Повернулася вона разом із Пилипом Пшеничним. Відверто кажучи, я був здивований його несподіваною появою у своєму скромному помешканні. Цей прихід нічого хорошого для мене не означав.

Але Пилип виглядав досить упевнено, поважно, із рішучим поглядом, який на мені зупинився. Коли ми потиснули один одному руку, я відчув якийсь магнетичний вплив.

— Я хочу тобі допомогти, — відповів він, коли ми всі розташувалися у вітальні, а Зоряна пішла варити каву. — Але ти сам повинен цього захотіти.

— Як ти мені допоможеш? Ти ж не хочеш вірити у духів. Але Психотроп-Маг мене переслідує повсюди.

Я говорив повільно та обережно підбирав слова, щоб не мовити дурниці та не показатися в його очах божевільним. Адже мене знову можуть забрати у заклад для психічнохворих та розумово відсталих людей. Проте, цього разу, здавалося, що ніхто нікуди мене поки що не забирає. Все подальше залежить лише від мене. І я це усвідомлював дуже чітко до найменших дрібниць.

— Ти сам себе переслідуєш повсюди. Остапе, в тебе манія переслідування та галюциногенні відчуття, що викликані наркотиками. Розумієш, твої дослідження границь реальності призвели до того, що в тебе відбувається деперсоналізація особистості. Ти втрачаєш відчуття адекватності зовнішнього світу. Але якщо ти сам хочеш цього позбутися, то повинен йти до кінця. Ти готовий зануритися у жорстоку правду і позбутися своїх страхів та перепонів у голові?

Питання було риторичне і я вимушений був зізнатися, що готовий йти на все, щоб назавжди позбутися своїх кошмарів.

— У кожного з нас є підсвідомі страхи, глибинні дитячі страхи, що дають про себе знати у більш дорослому віці. А деякі психотропні речовини можуть допомогти цим страхам реалізовуватися в реальному світі. У дитинстві в тебе були деякі незначні психічні розлади, але з часом вони трохи затихли і не нагадували про себе досить довгий час. Але зараз вони повернулися, — говорив Пилип уважно спостерігаючи за мною.

— Про що ти говориш? — спитав я, смутно відчуваючи якусь тривогу у глибині душі, в найвіддаленіших потаємних закуточках підсвідомості, яка закрита сімома замками від світу.

Його слова мені страшенно не подобалися. Я волів би їх зовсім не чути і зараз взагалі займатися чимось більш кориснішим та цікавішим, але все склалося не так, як я цього хотів. Щось загадкове та неминуче невблаганно наближалося до мене швидкими, вправними кроками.

— Про твої дитячі фобії. Зокрема, соціофобію. Ти постійно боявся чужих людей та залишатися на самоті.

— Ні, не правда! Це було давно і це не має ніякого значення до теперішніх проблем! Досить!

Я прямо кипів гнівом із середини, роздувався від злості, як повітряна кулька і мав ось-ось вибухнути справжньою люттю.

— Заспокойся, друже. Тут немає тобі ворогів. Зоряна тебе любить і звернулася до мене, щоб я допоміг. Але саме головне, щоб ти захотів дізнатися усю правду, якою б неприємною вона не була б.

Я не встиг задуматися над сказаними словами біоенергетика, коли Зоряна увійшла до вітальні із тацею, на якій стояли філіжанки із запашною, ароматичною міцною кавою та тарілка, переповнена шоколадним печивом. Нарешті можна перекусити, бо окрім алкоголю та цигарок мене ще заспокоює їжа.

— Гаразд, — мовив я, зробивши кілька ковтків кави з горнятка. — Я готовий тебе вислухати, але не обіцяю, що далі буду у це вірити.

— Я не вимагаю тебе у щось вірити. Віра — річ дуже примхлива. Іноді, це лише шар оману, за яким прихована дійсність. Лише знання можуть допомогти людині.

Вони повідомили мені одну річ. Розповіли деяке дослідження, яке разом проводили нещодавно. Я переповідаю епізод без жодних виправлень чи доповнень у оригіналі таким, яким він має бути насправді.

Розділ 36


1

Останнім часом Зоряна дуже непокоїлася за Остапа, в якого закохалася до нестями. Він виглядав дивним, постійно скаржився на втому, відчував, що його нібито переслідує потойбічний дух Психотроп-Маг. А ще він казав про дивні відчуття знаходження в чужому тілі якоїсь загадкової Долини. Ніби, вона — це його майбутнє життя. За його словами, він перевтілиться в наступному житті в цю дівчину.

Звісно, для Зоряни із самого початку це видалося божевіллям і вона вирішила допомогти. Пригадала Пилипа Пшеничного і звернулася до нього із проханням. Останній давно розшукував Остапа і хотів його позбавити галюцинацій та підсвідомих страхів. Отже, у них був спільний інтерес у цій справі.

Кілька останніх днів Остап після втечі із психлікарні загадковим чином зник. Дівчина за нього дуже переживала і навіть із-за цього посварилася із своїм батьком, який хотів їй заборонити зустрічатися із цим як він виразився «алкашом-писакою». Але потім трохи заспокоївшись вона кілька разів зустрічалася із Пшеничним. Вони разом радилися, як можна допомогти Дорошенко, щоб він остаточно не втратив рештки здорового глузду, які ще не знищили наркотики.

Рішення, як завжди прийшло несподівано нізвідки. Власне, часто так буває, що відповіді люди знаходять зовсім не там де шукають і не в той час. Пилип трохи знав батька Остапа Ярослава і запропонував поїхати до нього і дізнатися детально про стан психіки, коли Дорошенко був ще дитиною. Після деяких вагань, батьки погодилися розповісти дещо із дитинства Остапа. Як виявилося не дуже втішні новини.

В основному розповідав Ярослав. Це був чоловік середнього зросту, доволі міцний у свої сорок вісім років із жвавим поглядом на життя та своєю незмінною посмішкою, яка майже ніколи не зникала з його обличчя, наче її навмисне приклеїли суперклеєм. Руки в нього були загорілі та міцні, що зазнали в свої часи тяжкої праці на заводі.



2

— Дитинство Остапа не можна назвати легким. У нього проявлялися деякі психічні розлади. Зокрема, він боявся чужих людей, замикався і намагався десь сховатися від них. Ми показували його психологам, але усе було марно. Правда, нав’язливі страхи потроху вщухали і у підлітковому віці вже проявлялися дуже рідко. А після вісімнадцяти я взагалі не пам’ятаю, щоб Остап поводив себе якось дивно.

— Який діагноз поставили вашому сину? — спитав Пилип, який дуже уважно усе слухав.

— Я вже не пам’ятаю. Його медична карточка десь загубилася. Але за лікарським висновком там нічого серйозного не було. Правда, йому категорично заборонили вживати алкоголь та інші речовини, що негативно впливають на психіку. Вони боялися, що із-за цього можуть виникнути шизофренії або якісь фобії. Остап нас не послухав. В інституті він почав вживати алкоголь, палити та приймати деякі препарати. Я, звісно, намагався його відгородити від цього. Але ж ви знаєте, що завжди можна таємно десь за межами дому щось приймати.

— Так, поки людина сама не усвідомить, що їй треба позбутися психоделіків, то ніхто їй не допоможе. А чим були спричинені дитячі страхи, нав’язливі ідеї?

Ярослав відповів не відразу. Він налив собі в склянку води і зробив кілька ковтків, щоб промочити пересохле горло від хвилювання та спогадів.

— Важко сказати. Наша медицина нічого не пояснює. Але мені здається, що це виникло із-за струсу мозку в дитинстві. Взагалі я досі не до кінця розумію сина. Він часом такий дивний, не схожий на себе. У нас в сім’ї заведено так, що ніхто не палить та не п’є. А Остап і курить і п’є до чортиків. Іноді навіть здається, ніби він з іншої планети. Ми виховували його як добропорядного, гідного чоловіка із духовними цінностями. Але він пішов у рознос. Його інтерес до літератури допоміг стати видатним письменником. Це чудова ситуація. Ми дуже раді цьому… Але ж яку ціну довелося заплатити! Господи, страшно подумати. Може кожен із нас повинен платити за успіх. Чим більший успіх, тим вища плата за нього.

— Ні, все починається з вибору, — заперечив Пшеничний. — Що людина вибирає, з тим і йде по життю.

— Думаю, всі божевільні ідеї та манії почалися тоді, коли він переїхав від нас жити окремо, — продовжив батько Остапа, пропустивши крізь вуха сказані слова опонентом. Він перебував зараз у світі спогадів, завше темних, неприємних спогадів, які краще залишати у зачинених шухлядах за надійними замками. — Він хотів самостійного життя. Більше свободи, більше нових вражень. Але його захоплення наркотиками почало усе руйнувати. Навіть писати романи стало важче. Ми хотіли допомогти, але він все далі віддалявся від нас. Думаю, в один момент психоделікі пошкодили кору в головному мозку, що відповідає за сприйняття світу. Його божевільні ідеї втілювалися у книжках, але їх ставало дедалі більше і вони шукали інших виходів. Може це і створило альтернативну реальність.

— Про які божевільні ідеї Остапа ви говорите? — запитав Пилип.

Зоряна сиділа поруч. Вона уважно слухала розмову, але сама в ній участь поки що не брала.

— Остап цікавився усіма засобами, які відкривають людині третє око, дають можливість здійснити трансцендентальну подорож в астрал. Ці його захоплення набували з часом дедалі гірших рис. Думаю, параноїдальні думки викликало надмірне вживання алкоголю та наркотиків, — сумно говорив Ярослав, дивлячись за вікно.

— Вибачте, — нарешті втрутилася Зоряна. — Ярославе Дмитровичу, а скажіть, як можна допомогти Остапу? Ви ж його добре знаєте.

— Навіть не знаю, що сказати… Я не лікар. Так, я ростив його і спостерігав, як він розвивається. Чим він ставав доросліше, тим більше дивних захоплень, шкідливих звичок у нього виникало. Це дуже довго нас с дружиною хвилювало не на жарт. Проте, з часом ми змирилися. Мабуть, не всі люди можуть змінитися. Але я до останнього сподівався, що він стане на правильний шлях. Тепер і надії жодної немає…

Перед тим, як попрощатися, Пилип зауважив, що надія завжди залишається і їм треба вірити у те, що син зміниться у кращу сторону. Тільки для цього потрібно більше часу. Здається, батьки Остапа не дуже у це вірили і боялися, щоб ситуація не стала критичною.

3

Далі нічого суттєвого не відбулося.

Батько Остапа розповів ще кілька незначних фактів з дитинства свого сина, але вони не мали жодного відношення до його теперішніх проблем. Це Пилип визначив відразу. Вони розпрощалися і вийшли з будинку на вулицю. Яскраво-рожеве марево від призахідного сонця розкинулося по всій ширині блакитного неба, кольору воложки. Кілька хмаринок у чудернацькій формі повільно пливли на схід, наче рухалися у відомому їм напрямку до конкретної мети. Вітру майже не було.

Пилип мовчки дивився собі під ноги. Деяка інформація виявилася корисною. Зокрема, про дитинство Остапа та його нав’язливі думки. Ця інформація нічого хорошого в собі не несла.



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка