Реферат з теми: «Лікарська етика та деонтологія»



Скачати 58.01 Kb.
Дата конвертації29.03.2020
Розмір58.01 Kb.
ТипРеферат
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра суспільних наук

РЕФЕРАТ

з теми: «Лікарська етика та деонтологія»


Студента 1-го курсу 11-ї групи

медичного факультету №2

Стугаревої Юлії Олександрівни


Науковий керівник:

Шаніна Ольга Сергіівна



Одеса – 2018

Зміст

Вступ 1

Поняття етики та деонтології 2

Принципи моралі медпрацівників 3

Актуальні моральні проблеми сучасної медичної етики 7

Висновки 8

Список літератури 9




Вступ


Головною особливістю лікарської діяльності є її об'єкт - це людина, її здоров'я і життя. І це накладає відбиток і величезну відповідальність, адже людське життя - це і є найважливіше. Саме це накладає величезну відповідальність на лікаря, бо здоров'я і життя це найдорожче, що є у людини.

Професія лікаря обумовлена надзвичайною складністю і різноманіттям процесів життєдіяльності організму людини, варіабельністю перебігу захворювань при індивідуальному їх прояві у кожної окремої людини, а також все наростаючим потоком наукової медичної інформації, проявом нових діагностичних і лікувальних прийомів і засобів. Це вимагає повсякденного, протягом всієї лікарської діяльності, самонавчання і самовдосконалення. І говорячи про вплив у цій професії медичної етики та деонтології, згадуються слова Святителя Луки: «Довіра чи недовіра до лікаря визначає результат лікування».




Поняття етики та деонтології


Медична деонтологія – це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків.

Моральне обличчя медичного працівника, основні його принципи формувалися і удосконалювалися впродовж багатьох століть залежно від політичного ладу, рівня культури, національних та релігійних традицій, а також соціально-економічних і класових відношень у країні.

Величезну роль у визначенні основних проблем медицини і як науки, і як моральної діяльності належить основоположнику наукової медицини Гіппократу. Його численним учням та послідовникам наступних поколінь, зокрема таким видатним діячам вітчизняної медицини, як І. П. Павлов та М. І. Пирогов.

Медична деонтологія тісно пов’язана з медичною етикою.



Медична етика – це вчення про мораль медпрацівників, їх поведінку, взаємозв’язки з хворими, з колегами, із суспільством.

Мораль медпрацівників є одним з ефективних механізмів передбачення і розв'язання суперечностей і конфліктів, які виникають у цій сфері діяльності. Специфіку її досліджує медична етика, якій належить особливо важлива роль у формуванні принципів, на яких ґрунтується моральний кодекс працівників системи охорони здоров'я.

Складовою частиною медичної етики є деонтологія – вчення про обов’язки медичного працівника. Порушення правил деонтології може призвести до виникнення такої патології як ятрогенія – психогенний розлад внаслідок неправильних, необережних висловлювань або дій медичного працівника.

Тому важливим принципом є дотримування основного деонтологічного принципа – не зашкодити при діагностиці, або лікуванні.




Принципи моралі медпрацівників


Існують різні точки зору на систему та субординацію принципів моралі медпрацівників (їх називають принципами медичної етики, а іноді й принципами біоетики). Безперечно, визначальним принципом моралі медпрацівників є принцип гуманізму.

Гуманізм — принцип етики, що став і принципом моралі, основою якого є переконання в безмежних можливостях, здатності до вдосконалення людини, вимога свободи і захисту її гідності, визнання права людини на щастя, проголошення задоволення її потреб та інтересів кінцевою метою суспільства.

У моралі та етиці медпрацівників цей принцип має особливе значення, оскільки збереження здоров'я, життя людини є основою реалізації принципу гуманізму.

Похідними від принципу гуманізму є принципи «Не зашкодь»; «Роби благо»; принцип поваги автономії пацієнта; справедливості тощо.

Принцип «Не зашкодь» (лат. ргіmum nоn nоcеrе) зобов'язує під час допомоги хворому не завдати йому шкоди. Для цього необхідні відповідні знання, компетентність, професіоналізм, моральні якості медпрацівника.

Пацієнту може бути завдано шкоди бездіяльністю, ненаданням допомоги, недбалістю, злим наміром, неправильними, необдуманими, некваліфікованими діями. Іноді хворому шкодять об'єктивно необхідні в конкретній ситуації дії.

Принцип «Роби благо» вимагає певних позитивних дій, які ще називають благодіянням, доброчинністю, філантропією (грец. philanthropia — людинолюбство), милосердям тощо.

Отже, принцип «Роби благо» акцентує не просто на уникненні шкоди, а на активних діях, які б запобігали їй. При цьому мається на увазі будь-яка шкода, якій лікар здатний запобігти або яку він може нейтралізувати — біль, страждання, недієздатність, смерть пацієнта.

Принцип поваги автономії пацієнта був сформульований наприкінці XX ст., коли безумовну компетентність лікаря у визначенні блага пацієнта було взято під сумнів. Передумовою його було визнання того, що тільки автономна особистість здатна робити вільний вибір. В іншому разі не доцільно вести мову про відповідальність і моральний феномен. Будь-яку дію людини можна вважати автономною лише за дотримання таких умов:

— умисність, інтенціональність (відповідність власному замислу, плану) дії. Отже, реактивну дію, яку людина здійснює не задумуючись, не вважають автономною;

— усвідомлення людиною того, що вона робить; відсутність зовнішнього впливу, який визначає хід і результати дії. Ці вимоги можуть реалізовуватися з різною мірою категоричності й вичерпності.

Етичні принципи медпрацівника конкретизуються і доповнюються правилами, насамперед правилами правдивості, конфіденційності, інформованої згоди.

Бути правдивим означає повідомляти співрозмовнику те, що з точки зору мовця відповідає дійсності. Іноді це правило виражається у формі заборони говорити неправду, тобто те, що на думку того, хто говорить, є неправдою. Але згідно з правилом правдивості людина повинна казати правду лише тому, хто має право її знати.

Правило конфіденційності правило покликане уберегти лікаря і пацієнта від несанкціонованого ними вторгнення ззовні. Згідно з ним інформація про пацієнта, яку лікар одержує з його вуст чи внаслідок обстеження, не може передаватися третім особам без дозволу цього пацієнта. Зафіксоване це правило як лікарська таємниця в багатьох моральних кодексах, починаючи з клятви Гіппократа. Стосується воно не лише лікарів, а й усіх медпрацівників, які мають доступ до медичної інформації.

Як зазначає сучасний англійський ембріолог, фахівець з медичної етики Роберт Едвардс, існує сім основних факторів, які забезпечують суттєве значення конфіденційності в багатьох сферах професійної діяльності, особливо в медицині:

1. Конфіденційність у стосунках між професіоналом і клієнтом (лікарем і пацієнтом) бажана, оскільки вона є підтвердженням такої фундаментальної цінності, як недоторканність приватного життя.

2. Правило конфіденційності є умовою захисту соціального статусу пацієнта.

3. Правило конфіденційності захищає економічні інтереси пацієнта.

4. Конфіденційність необхідна для забезпечення відвертості у спілкуванні лікаря і пацієнта.

5. Від здатності лікарів забезпечувати конфіденційність інформації про своїх пацієнтів залежить їх популярність, престиж.

6. Ефективно реалізуючи вимогу конфіденційності, медпрацівники забезпечують довіру в стосунках з пацієнтами, яка за своєю сутністю є значно важливішою, ніж відвертість.



7. Конфіденційність має суттєве значення і для реалізації права пацієнта на автономію, ефективний контроль за подіями свого життя. Нерідко воно збігається із захистом недоторканності приватного життя, необхідністю гарантій соціального статусу й економічних інтересів пацієнта.

Дотримання правила конфіденційності нерідко викликає труднощі. Крім ситуацій, пов'язаних із загрозою поширення інфекційних захворювань, масових отруєнь, уражень, вони виявляються і тоді, коли медична інформація про пацієнта стосується життєво важливих інтересів третіх осіб (родичів, співробітників); при генетичному тестуванні індивіда; за наявності загрози здоров'ю, життю інших людей від замовчування лікарем інформації про пацієнта; коли в лікувальному закладі з пацієнтом працюють десятки медпрацівників; коли інформують родичів невиліковно хворого про стан його здоров'я, намагаючись приховати цю інформацію від нього.

Серйозні проблеми з дотриманням правила конфіденційності в Україні пов'язані з традиціями, сформованими за радянських часів, коли держава прагнула максимально контролювати всі сфери суспільного життя.

Згідно з правилом інформованої згоди будь-яке медичне втручання має проводитися обов'язково за добровільної згоди пацієнта чи досліджуваного на основі адекватного інформування про мету передбачуваного втручання, його тривалість, очікувані позитивні наслідки для пацієнта чи досліджуваного, можливі неприємні відчуття (нудота, блювота, біль тощо), ризик для життя, фізичного, соціального чи психологічного благополуччя. Необхідно також повідомити пацієнту про наявність альтернативних методів лікування і їх порівняльну ефективність.



Актуальні моральні проблеми сучасної медичної етики


Моральні проблеми чатують на людину від народження (нерідко й до народження), до, а то й після смерті. Часто вони стосуються тих, хто прямо чи опосередковано причетний до її народження і збереження здоров'я. Складними є моральні та правові проблеми зачаття людини. З появою ембріона може виникнути моральна проблема штучного переривання вагітності (аборту). Народжених підстерігають хвороби і моральні випробування у стосунках між ними та медпрацівниками, рідними, близькими.

Моральні проблеми, які виникають до народження чи до зародження людини, пов'язані з використанням нових репродуктивних технологій: штучної інсемінації, екстракорпорального (лат. extra — поза, зовні) запліднення (ЕКЗ) і перенесення ембріона (ПЕ), сурогатного (лат. surrogatus — покликаний замість іншого) материнства.



Висновки


Медична етика вимагає від лікаря постійної роботи над собою не тільки в суто професійному, а й у моральному плані. Лікар повинен вміти володіти собою, стримувати негативні емоції. Слово лікаря зцілює не менше, аніж скальпель. Академік В.М. Бехтерєв стверджував: якщо хворому після розмови з лікарем не стає легше, то це не лікар. Тому в загальній системі медичної освіти особливо важлива етична, моральна підготовка і виховання медиків на принципах професійної честі, гуманізму, людської порядності, відповідальності.

Враховуючи специфіку самої професії медика, медична етика є необхідною і невід'ємною стороною професійної діяльності. Відсутність якостей, які вимагає від лікаря медична етика, є свідченням його професійної непридатності. Аморальним, порочним людям має бути закритий доступ до цієї зовсім особливої сфери людського буття, якій потрібні люди чесні, мудрі, самовіддані. Збереження благородних етичних традицій медицини є одним з головних завдань медичної деонтології.



Список літератури


Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики / М. Г. Тофтул – Житомир: вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – 415 с.

Шевченко Т. А. Деякі аспекти медичної етики та деонтології [Електронний ресурс] / Т. А. Шевченко – 2013. – http://103-law.org.ua/Article.aspx?a=142.

Гусейнов А. А. Етика: Підручник / А. А. Гусейнов, Р. Г. Аспресян. – Москва: Гардарики, 2000. — 472 с.

Зеленкова І. Л. Етика: Навчальний посібник / І. Л. Зеленкова, Є. В. Бєляєва. – К.: вид. В. М. Скакун, 1995. – 135 с.



Росенко М. Н. Основи етичних знань / М. Н. Росенко. – СПб: Лань, 1998. – 43 с.

Углов Б.Г. Про лікарський обов’язок / Б.Г. Углов. – К.: Здоров’я, 1987. – 104 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка