Реферат на тему Робота в бібліотеці. Вимоги до оформлення літератури



Скачати 44.02 Kb.
Сторінка1/8
Дата конвертації13.09.2021
Розмір44.02 Kb.
ТипРеферат
  1   2   3   4   5   6   7   8

Прикарпатський унірерситет ім. В. Стефаника

Реферат на тему

Робота в бібліотеці. Вимоги до оформлення літератури




Дисципліна «Основи наукових досліджень»





Підготувала студентка природничого факультету

1 курсу групи ЛД-31

Соколова Ольга

м. Івано-Франківськ, 2017


Пошук і відбір матеріалів займає важливе місце як при виборі теми дослідження, так і після затвердження плану теми. Що стосується добору літературних джерел та складання бібліографії при виборі теми дослідження, то цей етап науково-дослідної роботи пов´язаний з первісним опрацюванням матеріалу. Після затвердження плану теми робота з літературними джерелами продовжується, тобто дослідник приступає до їх глибокого вивчення й опрацювання. В процесі подальшого вивчення літератури науковець досить часто стикається з посиланням на нові для нього джерела. Тому йому доводиться вдаватися до додаткового пошуку і на наступних етапах науково-дослідної роботи. Однак, пошук матеріалу для розробки теми не може продовжуватися нескінченно. Для того, щоб звузити сферу пошуку, інформацію потрібно проаналізувати (опрацювати) і відібрати з неї найнеобхіднішу. Тому так важливо дотримуватися наступних правил відбору літератури:

1) ретельно вивчати бібліографію;

2) максимально добросовісно відноситись до добору матеріалів;

3) знайомитись з літературою не в прямому, а у зворотному хронологічному порядку;

4) систематично переглядати періодичну літературу, особливо, журнали;

5) значну увагу приділяти вивченню першоджерел;

6) самостійно аналізувати статистичні матеріали;

7)однаково ретельно вивчати як матеріал, що підтверджує концепцію дослідження, так і той, що їй суперечить.

Бібліографічне розшукування – це і цікавий, і надзвичайно важливий, відповідальний етап роботи над темою, повнота й глибина висвітлення якої значною мірою залежить від джерельної бази.

Отже, першим кроком у виконанні будь-якої наукової роботи є бібліографічне розшукування, метою якого є не тільки добір джерел до теми, але й з'ясування того, що вже зроблено іншими в даній галузі, які аспекти проблеми ще не висвітлені.

Кожне нове дослідження, наукова стаття, яка його відображає, виникає на базі попередніх. У науці відомі випадки, коли недостатнє знання публікацій за темою дослідження призводить до повторення вже проведених досліджень.

Перш за все виконавець дослідження звертається до бібліотечних каталогів. Існують каталоги трьох видів: алфавітний, у якому література розташована в алфавітному порядку авторів чи назв творів; систематичний, у якому література розташована згідно з універсальним десятковим класифікатором – системою УДК; алфавітно-предметний каталог, допоміжний до систематичного, в якому за допомогою основних понять, які відносяться до теми дослідження, знаходять потрібні розділи УДК.

Алфавітний каталог використовують при пошуку вже відомої публікації. Для цього необхідно точно знати прізвище та по батькові одного з авторів (якщо авторів не більше трьох) або точну назву книжки. Пошук збірників, словників, довідників, альбомів, інструкцій, звітів необхідно робити по першому слову їх назви. Цим же вимогам повинні відповідати посилання на використані в роботі публікації. Відомості про книги включають: прізвище та по батькові автора, назву книжки, місце видання, видавництво та рік видання, кількісну характеристику (обсягу у сторінках, кількість малюнків).

Відомості про статтю з періодичного видання повинні включати: прізвище та по батькові автора, назву статті, назву журналу, рік видання, номер журналу. Наприклад:

Якщо відома тема пошуку, а не конкретна публікація, то пошук проводять по систематичному каталогу за допомогою системи УДК. Згідно з цією системою всі галузі знань поділяються на 10 класів, кожний клас – на 10 груп, група – на 10 підгруп і т.д. Для зручнішого читання індексу після кожних трьох цифр ставиться крапка.

Основні класи системи УДК (тобто універсального десяткового класифікатора): 0. Загальний розділ.

1. Філософія. 2. Релігія. 3. Суспільні науки. Право. Управління. 4. Вільний клас. 5. Математика. Природничі науки.6. Прикладні знання. Медицина. Техніка. 7. Мистецтво. Прикладне мистецтво. Гра. Спорт. 8. Філологія. Мовознавство. Художня література. 9. Краєзнавство. Географія. Біографія. Історія.

У кожного творчого працівника, якою б сферою діяльності він не займався, завжди існує потреба в різноманітній інформації бібліографічного характеру, по-перше, щоб бути в курсі нових публікацій зі своєї спеціальності, нових досягнень у даній сфері діяльності; по-друге, щоб можна було швидко, без великих затрат часу отримати потрібну в даний час інформацію, відповіді на якесь питання; а головне, коли виконується якась тема, щоб розшукати підібрати, літературу з певної проблематики.

Оволодіння мінімумом бібліографічних знань дає можливість максимально раціоналізувати пошуки потрібних фактів, даних, розв’язань, значно скоротити час та й зменшити зусилля на нетворчу частину роботи. Відсутність у спеціаліста відповідних знань і навичок є його інформаційною неспроможністю.

Пошук літератури – творчий процес. Хто орієнтується в бібліографічних джерелах, легко і швидко добирає потрібні публікації, що відповідають напрямкові дослідження.

Перш за все довідково-інформаційними центрами є бібліотеки.

Найчастіше для тематичного пошуку використовуються бібліотечні систематичні каталоги, у яких відомості про наявну літературу подані за тематичними рубриками. Структура систематичного каталогу визначається прийнятою в даній бібліотеці системою класифікації літератури. В найбільших універсальних бібліотеках країни, в тому числі в бібліотеці Слов’янського державного педагогічного університету, використовується так звана Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК), в інших – Універсально-десяткова класифікація (УДК).

Отже, починати добір літератури можна з бібліотечних каталогів. Тут порівняно неважко знайти відомості про монографії, книжки з обраного дослідником напрямку, в каталогах є відомості про окремі ретроспективні бібліографічні посібники, що може скоротити пошук.

В Україні функціонує досить велика кількість різного типу бібліотек. Найвищий статус мають бібліотеки державного рівня, наприклад: Національна парламентська бібліотека України, Державна історична бібліотека України, Центральна наукова бібліотека ім. В.І.Вернадського Національної Академії наук України.

Крім того, існує в Україні розгалужена мережа універсальних масових бібліотек, галузевих, бібліотек при навчальних закладах та ін.

Бібліографічні посібники та їх використання.

Існує багато видів бібліографічних джерел залежно від їх призначення, змісту, способу подачі матеріалу. За змістом бібліографічні покажчики поділяються на універсальні, галузеві й тематичні. До універсальних належать ті, в яких описується вся видана за певний період друкована продукція, наприклад, «Літопис книг», що видається щомісяця. До галузевих покажчиків можна віднести хоча б «Літопис образотворчих видань», який виходить поквартально.

Бібліографічні видання поділяються на поточні й ретроспективні. Поточні виходять у вигляді журналів чи бюлетенів, призначені для ознайомлення читачів з новою літературою. Сюди належить перш за все серія «Літописів друку» (детальніше про них нижче). Деякі журнали регулярно друкують інформацію про нові публікації з певної галузі.

Державні бібліографічні покажчики.

Книжкова палата України видає серію надзвичайно цінних Державних бібліографічних покажчиків України, зокрема таких, як: Літопис книг; Літопис журнальних статей; Літопис газетних статей; Літопис образотворчих видань; Український реферативний журнал та ін.

Це незамінні для кожного творчого працівника джерела інформації про різні види книжкової, журнальної і газетної продукції. Подамо стислу їх характеристику, спираючись на анотації до деяких з цих видань.

«Літопис книг», державний бібліографічний покажчик, дає поточну інформацію про книжкові видання України всіма мовами, з усіх галузей знання і практичної діяльноcті, задовольняє запити найрізноманітніших категорій читачів.

«Літопис книг» виходить щомісяця й інформує про книги та брошури усіх видів і типів: офіційно-документальні, наукові, науково-популярні, масово-політичні, професійно-виробничі, навчальні, довідкові, інформаційні, релігійні, літературно-художні, видання для дітей та юнацтва і для дозвілля. Йдеться також про видання, віддруковані за кордоном на замовлення України; видання, підготовлені спільно вітчизняними видавцями та видавцями зарубіжних країн; видання міжнародних організацій, членом яких є Україна. Крім того, «Літопис книг» інформує про окремі випуски серійних видань, що мають тематичні назви, а також про всі нумеровані книжкові серії.

Бібліографічні записи вміщують: 1) порядковий номер запису; 2) назву бібліографічного запису; 3) бібліографічний опис; 4) номер державної реєстрації, під яким видання зареєстроване в Книжковій палаті України (зазначається у квадратних дужках після бібліографічного опису).

Бібліографічний опис здійснюється згідно з існуючими вимогами та правилами, виконується мовою видання. Матеріал систематизовано за схемою «Розташування бібліографічних записів у державних бібліографічних покажчиках на основі Універсальної десяткової класифікації» (К., 2001).

Кожний номер «Літопису книг» супроводжують «Переліком мов (крім української), якими надруковані книги», а також допоміжними покажчиками: іменним, предметним, назв і географічним.

«Іменний покажчик» вміщує імена авторів, коментаторів, редакторів, перекладачів, ілюстраторів та інших осіб, які брали участь у створенні видань, відображених у «Літописі книг». Номери, що відносяться до прізвищ осіб, про які йдеться у виданні, подають у круглих дужках.

До 12-го номера «Літопису книг» входить «Покажчик серій», випуски яких зареєстровані протягом року. Нумерація позицій у «Літописі книг» суцільна протягом року, тобто кожен новий випуск «Літопису» продовжує нумерацію попередніх (у межах поточного року).



«Літопис журнальних статей» — державний бібліографічний покажчик, у якому відображаються статті та твори художньої літератури з журналів, а також продовжуваних тематичних збірників, що виходять в Україні. «Літопис журнальних статей» виходить два рази на місяць. Бібліографічний опис здійснюється згідно з існуючими правилами.

Слова та словосполучення скорочуються відповідно до ДСТУ 3582-97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі» і ГОСТ 7.12-93 «Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила». Матеріал систематизовано за «Схемою розташування бібліографічних записів у державних бібліографічних покажчиках на основі УДК».

Літопис має допоміжні покажчики:

Іменний — відображає прізвища авторів статей, а також осіб, яким присвячено статті (персоналії). При прізвищах авторів зазначені номери записів, під якими подані статті.

Географічний — містить назви фізико-географічних та економіко-географічних об’єктів державного й адміністративно- територіального значення. У межах рубрик тематичні підзаголовки розміщуються за алфавітом. Список журналів, статті з яких ураховано в даному номері. Нумерація суцільна протягом року. На титульній сторінці в круглих дужках зазначено порядкові номери записів, що ввійшли до даного номера. Для зручності користування зміст та список журналів, статті з яких ураховано в даному номері, друкують на початку літопису.

«Літопис журнальних статей» — довідково-бібліографічне видання, призначене для працівників наукових установ, бібліотек, фахівців різних галузей, видавців тощо.



«Літопис газетних статей» (ЛГС) —державний бібліографічний покажчик, який видається з метою інформування читачів про статті, документальні матеріали і твори художньої літератури, опубліковані в загальнодержавних і обласних газетах, які виходять в Україні українською й російською мовами. Виходить двічі на місяць.

Структура покажчика: зміст; список газет, матеріали з яких надалі враховуватимуться в ЛГС; основна частина; іменний покажчик; географічний покажчик.

Добір газет і публікацій з них здійснюється за вибірковим принципом згідно з «Інструкцією по добору газет та матеріалів з них для відображення в «Літописі газетних статей» (К., 1996). Виняток становлять офіційні матеріали, опубліковані в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр», а також твори художньої літератури, які добираються з вичерпною повнотою.

Бібліографічний опис матеріалів, опублікованих українською та російською мовами, здійснюється мовою оригіналу. Слова та словосполучення скорочуються відповідно до держстандарту. Матеріал систематизовано за схемою «Розташування бібліогра- фічних записів у державних бібліографічних покажчиках на основі Універсальної десяткової класифікації» (К., 2001). Не можна забувати, що монографії, дисертації, наукові статті та інші наукові видання містять і списки використаних джерел. Деякі праці відзначаються дуже солідним бібліографічним апаратом, наприклад, у книзі Костянтина Тищенка «Метатеорія мовознавства» (К.: Основи, 2000) у заключній частині «Література» подано аж 506 позицій українською, російською, англійською та іншими мовами «Літопис авторефератів дисертацій» – державний бібліографічний покажчик, призначений для поточного інформування про автореферати дисертацій, які захищаються в наукових і вищих навчальних закладах України на здобуття вчених ступенів доктора та кандидата наук.



«Літопис авторефератів дисертацій» виходить щоквартально і публікує дані про автореферати дисертацій незалежно від їх обсягу, тиражу та способу друку.

Бібліографічні записи вміщують: 1) порядковий номер запису; 2) бібліографічний опис; 3) номер державної реєстрації, під яким автореферат дисертації зареєстрований у Книжковій палаті України (зазначається у квадратних дужках після бібліографічного опису). Бібліографічний опис складається згідно з прийнятими на даний час вимогами та правилами. Після назви автореферату зазначається його шифр за номенклатурою спеціальностей наукових працівників.

Групування бібліографічних записів здійснюється за схемою «Розташування бібліографічних записів авторефератів дисертацій в державних бібліографічних покажчиках», складеною на основі «Переліку спеціальностей, за якими проводиться захист дисертації на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» (ВАК України). У кожному розділі записи розташовуються під рубриками: «На ступінь доктора наук» і «На ступінь кандидата наук», а всередині рубрик — за алфавітом. У кожному номері літопису подаються допоміжні покажчики: перелік мов (крім української), якими надруковані автореферати дисертацій; іменний і географічний. Іменний покажчик містить імена авторів, імена ж осіб, котрим присвячені автореферати, подані в кінці покажчика. До географічного покажчика входять назви географічних об’єктів, що розглядаються в даних авторефератах дисертацій. Нумерація в «Літописі авторефератів дисертацій» суцільна впродовж року.

З 1995 року почало виходити дуже цінне бібліографічне видання – «Український реферативний журнал», з яким, вважаємо, необхідно ознайомитись кожному спеціалістові, кожному, хто виконує наукову роботу. Наведемо анотацію до цього видання: Український реферативний журнал (УРЖ) «Джерело» — періодичне інформаційне видання, призначене для оперативного відображення змісту друкованих в Україні наукових видань із природничих, технічних, суспільних і гуманітарних дисциплін. УРЖ виходить у 3-х серіях:

Сер.1 — Природничі науки. Медицина

Сер. 2 — Техніка. Промисловість. Сільське господарство

Сер. З — Суспільні та гуманітарні науки. Мистецтво

Усі три серії УРЖ «Джерело» виходять з періодичністю 1 раз у 2 місяці (6 разів на рік). В УРЖ «Джерело» реферуються монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій, посібники для вузів, серіальні (періодичні та продовжувані) видання, автореферати дисертацій, репринти. Джерелом інформації для підготовки УРЖ є обов’язковий примірник творів друку України, що надходить до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ). Матеріали для реферативного журналу готуються за єдиною методикою з використанням Рубрикатора НБУВ і розміщуються у систематичному порядку, згідно з основними діленнями Рубрикатора. Аналіз змісту і систематизація творів друку (документів) виконується фахівцями відділу систематизації НБУВ. Допоміжний апарат УРЖ складається з авторського покажчика та покажчика періодичних видань.

Кожному запису в УРЖ присвоюється номер, який включає такі елементи: порядковий номер УРЖ у поточному році; буква, що відповідає певній галузі знання, згідно з Рубрикатором НБУВ; порядковий номер реферату у випуску.

Запис у реферативному журналі включає бібліографічний опис документа, реферат (замість рефератів можуть використовуватись авторські резюме та анотації), а також шифр зберігання в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Твори друку (документи) можна одержати безпосердньо в Бібліотеці або замовити по МБА. Скорочення в бібліографічних описах видань зроблено у відповідності до чинних вимог і правил.

УРЖ «Джерело» представлено в мережі Іnternet:

— загальнодержавною реферативною базою даних «Україніка наукова» httр: // w w w. nbuv.gov. ua (Wеb-сервер Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) та http:/w w w. ірrі.kiev.uа (Wеb-сервер Інституту проблем реєстрації інформації НАН України);

– електронною версією журналу http: // buba. ірrі. kiev. uа /site/ elvidannуа. htm (Wеb-сервер Інституту проблем реєстрації інформації НАН України).

База даних містить бібліографічні описи документів, реферати, шифри зберігання в НБУВ, індекси Рубрикатора НБУВ тощо. Пошук документів можна здійснювати за автором, назвою (чи словами з назви) видання, назвою журналу, тематичними розділами, роком видання, а також за будь-яким терміном з тексту (крім службових слів). Результати пошуку можна записати у файл або ж роздрукувати у вигляді тексту.



Біобібліографічні словники, персональні бібліографічні покажчики

Дуже цінними посібниками в справі пошуку джерел для дослідження є біобібліографічні словники (наприклад: Письменники Радянської України. 1917-1987: Біобібліографічний довідник / Упор. В.К. Коваль, В.П. Павловська. – К.: Рад. письм., 1988. – 719 с.) та персональні бібліографічні покажчики.

Серед персональних покажчиків для прикладу назвемо такі: Віталій Макарович Русанівський: Бібліографія до 70-річчя /Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. – К.: Наук. думка, 2001. – 44 с.

Професор Лизанець Петро Миколайович: Бібліографічний покажчик: До 70-річчя від дня народження / Ред. М.П. Фабіан. – Ужгород: ІВА, 2001. – 237 с.

Олена Миколаївна Апанович: (До 80-річчя від дня народження і 55-річчя наукової діяльності): Бібліографічний покажчик [Упор. С. Данилевич; Авт. вступ. ст. Л. Дубровіна, В. Громім]. – К.: В-во ім. Олени Теліги, 1999. – 79 с.

Іван Франко: Бібліографічний покажчик. 1956 –1984 рр. /Упорядн. М.О. Мороз. – К.: Наук. думка, 1987. – 521 с.

Надзвичайно важливим джерелом інформації є енциклопедії та енциклопедичні словники.

Енциклопедією (від франц. encyclopédie – коло знань) називається науково-довідкове видання, в якому подані в алфавітному чи тематичному порядку найістотніші відомості з усіх галузей знань або з якої-небудь одної галузі. Це найбільш часто використовуване джерело, до якого звертаємось, коли необхідно отримати якусь інформацію. За тематичною ознакою енциклопедії поділяються на універсальні й галузеві.

До універсальних належать: Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ), перше видання якої в 17-ти томах випущено протягом 1959 – 1964 років, друге, удосконалене видання в 12-ти томах (13-ти книгах) з’явилось протягом 1977 – 1985 років. Це універсальний довідник з найрізноманітніших галузей сучасної науки, техніки, культури. Друге видання, на відміну від першого, здійснено паралельно українською та російською мовами, причому з великою перевагою у тиражах російської версії, що відповідало політиці русифікації України 70 – 80-их років. У другому виданні УРЕ вміщено понад 50 000 статей (гасел), близько 15 000 ілюстрацій у тексті. Існує й скорочений варіант цього універсального компендіуму – Український Радянський Енциклопедичний Словник (УРЕС) у трьох томах, який також вийшов двома виданнями: перше протягом 1966 – 1968 років, друге, більш удосконалене і дещо розширене (але також у трьох томах), – у 1986 – 1987 роках.

Але обидві ці енциклопедії занадто заполітизовані, тут уся інформація пропущена крізь густу сітку ідеолого-політичної цензури.

Об’єктивністю, хоч і меншим обсягом інформації, характеризуються незалежні зарубіжні українські енциклопедичні видання, наприклад, Українська Загальна Енциклопедія (УЗЕ) в трьох томах, що з’явилась у Львові в 1930 – 1935 роках за ред. І.Раковського.

Близькими до цього типу видань є термінологічні словники.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка