Реферат на тему: Методика обстеження нервової системи Виконав студент 8 десятку Ряднов Максим Олександрович



Скачати 167.8 Kb.
Дата конвертації29.04.2020
Розмір167.8 Kb.
ТипРеферат
Міністерство охорони здоров’я України

Запорізький державний медичний університет

Кафедра загальної хірургії та хірургічної післядипломної освіти

Реферат на тему:



Методика обстеження нервової системи

Виконав студент

8 десятку

Ряднов Максим Олександрович



Методика обстеження нервової системи включає в себе обстеження (визначення, дослідження ) :

I.ВИЩИХ МОЗКОВИХ ФУНКЦІЙ

II.СВІДОМОСТІ

III.КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ

IV. ОБСТЕЖЕННЯ ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ

V. ОЦІНКА РУХОВИХ ФУНКЦІЇ КІНЦІВОК ТА ТУЛУБА

VI. РЕФЛЕКСИ



  1. ДОСЛІДЖЕННЯ ВИЩИХ МОЗКОВИХ ФУНКЦІЙ

При зборі анамнезу оцінюють настрій пацієнта, рівень уваги, швидкість і адекватність відповідей на питання, його поведінку, манеру одягатися. Якщо пацієнт швидко розуміє суть питань, формулює чіткі відповіді, фокусує увагу на обговорюваній темі, не відволікається на другорядні моменти, то психічну діяльність такого пацієнта оцінюють як нормальну і тестування когнітивних функцій не проводять. Якщо хворий сповільнений, насилу підбирає слова, не цілком адекватний в своїх думках і поведінці, неохайний в одязі, апатичний, байдужий або агресивний, негативно відноситься до медичного огляду, необхідне поглиблене дослідження когнітивних функцій.

II . Визначення свідомості

Важливими характеристиками збереженої свідомості прийнято вважати здатність людини адекватно реагувати на зовнішні стимул-реакції, збереження орієнтування в довколишній ситуації, місці, часі і власній особі. Свідомість оцінюють з точки зору рівня його активації і вмісту. Отже, порушення свідомості можуть стосуватися як його рівня, так і вмісту.

Рівень свідомості оцінюють за мірою бадьорості пацієнта і збереження реакцій на зовнішні стимуляції. Розрізняють ясну свідомість (нормальний рівень свідомості), стан пригнічення (виключення) свідомості і стан затьмарення свідомості.

Свідомість вважають ясною, якщо хворий не спить, його очі розплющені, він концентрує увагу, розуміє питання і адекватно відповідає на них, повністю орієнтується у власній особі (правильно називає ім'я, вік, свій родинний і соціальний статус), в довколишній ситуації (знає або може здогадатися, де зараз знаходиться), в місці (правильно називає місто,лікувальну установу) і в часі (називає рік, місяць, число, день тижня, час доби).



Синдроми пригнічення (виключення) свідомості включають глушення,сопор і кому:

Оглушення – найлегше пригнічення свідомості. Пацієнт загальмований, сонливий, але його легко збудити. Він доступний мовному контакту, проте питання доводиться повторювати по кілька разів, виголошувати їх голосніше звичайного.

Сопор характеризується припиненням вербального контакту при збереженні реакції у вигляді відкриття очей на сильні зовнішні подразники і наявності захисної координованої рухової реакції на больові, звукові й інші подразнення.

Кома найбільш глибоке пригнічення свідомості, при якій неможливий вербальний контакт з хворим, очі не розплющуються на аферентну стимуляцію, захисні реакції на больові подразники не координуються.

III. КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ

У клінічній практиці оцінка когнітивних функцій включає дослідження орієнтації, уваги, пам'яті, рахунку, мови, письма, читання, праксиса , гнозиса .



Орієнтація

Дослідження здатності пацієнта орієнтуватися у власній особі, місці, час і ситуації проводять паралельно з оцінкою стану його свідомості.



Орієнтація у власній особі: просять пацієнта назвати своє ім'я, адресу мешкання, професію, сімейний стан. Орієнтація в місці: просять пацієнта сказати, де він зараз знаходиться (місто, назва медичної установи, поверх) і яким чином прибув сюди (транспортом, пішки). Орієнтація в часі: просять хворого назвати поточну дату (число, місяць,рік), день тижня, час. Можна запитати дату найближчого свята.

Подальше дослідження психічних функцій пацієнта проводять в тому випадку, якщо встановлено, що він знаходиться в ясній свідомості і здатний розуміти інструкції і питання, що ставляться йому.



Увага

Під увагою людини розуміють як здатність осягати безліч аспектів в будь-який з моментів часу, так і неспецифічний чинник забезпечення селективності, вибірковості протікання всіх психічних процесів в цілому.



Емоційний фон: підвищене роздратування, апатія, депресія, ейфорія, м’якотілість. Підозрілість, нав'язливі страхи, думки, дії.

Поведінка при дослідженні: міміка, жестикуляція, манера викладення (послідовне, безладне, тенденційне, із театральною афектацією). Емоційні реакції на бесіду із лікарем.

Когнітивна функція: орієнтація, увага, пам’ять ,безпосередня,

короткочасна, довгострокова. Рахування: середні, прості арифметичні операції.

Мова, гнозіс, праксіс. Мова хворого (відзначити дизартрію, скандування, монотонність, брадилалію, недорікуватість). Спонтанна мова і розуміння мови (за наявності афазії проводиться дослідження за спеціальною схемою); при ураженні на рівні лобної частки та в глибинних субкортикальних утвореннях. Цілість цілеспрямованих дій (праксіс), розуміння значення зорових, слухових подразників, орієнтація у просторі та топографії частин свого тіла (гнозіс). За наявності апраксії або агнозії дослідження проводиться за спеціальною схемою.

IV. ОБСТЕЖЕННЯ ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ

I пара – нюховий нерв (п. olfactorius).

Методика дослідження. Дослідження нюху ведеться за допомогою

спеціального набору ароматичних речовин (камфора, гвоздична олія, валеріана, сосновий екстракт, евкаліптова олія та ін.). Кожна половина носу досліджується окремо. Проте не можна користуватися речовинами із різкими запахами (нашатирний спирт, оцтова кислота та ін.).

II пара – зоровий нерв (n.opticus).

Методика дослідження. При дослідженні функцій зору в першу чергу визначають його гостроту за допомогою таблиць Головіна-Сивцова, що мають десять рядків цифр, літер та фігур. Кожний ряд оцінюється в 0,1 одиницю. Якщо хворий на відстані 5 м одним оком (за умови доброго освітлення) розрізняє усі знаки десяти рядів, то гострота його зору рівна 1.

В неврологічній клініці важливе значення має визначення полей зору. Їх перевіряють за допомогою спеціального приладу – периметру. Голову хворого фіксують на спеціальній підставці у такому положенні, щоб око, що досліджується, знаходилось у центрі кривизни дуги периметру проти фіксаційної точки. Друге око закривають пов'язкою. Після цього лікар повільно пересуває білий або кольоровий предмет (діаметром 5мм) по внутрішній поверхні дуги периметру від периферії до центру, відзначаючи на градусній шкалі, коли досліджуваний вперше побачить мітку. Після цього лікар пересуває об'єкт від центру до периферії та реєструє момент його зникнення. Поява та зникнення мітки при доброму зорі та увазі досліджуваного майже збігаються,що і є границею поля зору для даного меридіану.

Для орієнтовного визначення кутів зору можна використати більш простий спосіб. Одне око хворий закриває рукою (або рушником), іншим дивиться на перенісся лікаря, що сидить навпроти. Лікар пересуває молоточок чи пальці, що рухаються, по периметру від зовнішній межі кута зору до внутрішньої, поперемінно у різних напрямках, визначаючи при цьому наявність зменшення кута зору (згори, знизу, ззовні, зсередини).

III, IV, VI пари –окоруховий, блоковий, відвідний нерви.

Методика дослідження. Дослідження усіх трьох пар окорухових нервів ведеться водночас. У хворого запитують, чи немає двоїння. Визначається рівномірність очних щілин, величина зіниць, їхня реакція на світло (пряма та співдружня). Хворого просять на декілька секунд закрити очі, а після цього відкрити їх і дивляться, як реагує зіниця на світло. Реакція ока, що освітлюється - пряма реакція зіниць на світло, реакція неосвітлюваної зіниці називається співдружньою. Нерівномірність зіниць (анізокорія) може бути результатом ураження окорухового нерву (паралітичний мідріаз) або порушення симпатичної іннервації ока (паралітичний міоз). Для дослідження реакції зіниці на конвергенцію пропонують хворому фіксувати погляд на неврологічному молоточку та повільно наближають його до перенісся хворого: обидва очних яблука повертаються всередину і при цьому у нормі зіниці звужуються. Дослідження реакції зіниці на акомодацію роблять таким чином: одне око хворого закривають, а іншим просять подивитися вдалину (зіниця розширюється) і після цього на предмет, розташований поблизу, - при цьому змінюється кривизна хрусталика, збільшується його передньо-задній розмір і зіниця звужується. Ця реакція зіниці називається реакцією на акомодацію.

V пара трійчастий нерв (n. trigeminis). Головний чутливий нерв обличчя та ротової порожнини, але в його складі існують рухові волокна, іннервуючі жувальні м'язи.

Методика дослідження. З'ясовують у хворого, чи не зазнає він болючих або інших відчуттів (оніміння, повзання мурах) у ділянці обличчя. Прощупують місця виходу гілок трійчастого нерва, визначаючи, чи не є вони болісними. Досліджують у симетричних місцях обличчя в зоні іннервації усіх трьох гілок, а також у зонах Зельдера: за допомогою голки - болючу чутливість, за допомогою ватки - тактильну.Для дослідження рухової функції визначають, чи не трапляється зміщення нижньої щелепи при відкриванні рота.

VII пара – лицевий нерв (n. facialis).

Рухова частина лицевого нерва забезпечує іннервацію усіх мімічних м'язів обличчя, м'язів вушної раковини, черепу, заднього черевця двочеревного м'язу, стременного м'яза та підшкірного м'яза шиї. У лицевому каналі від лицевого нерва відходить ряд гілок.

Методика дослідження. В основному визначається стан іннервації мімічних м'язів обличчя. Починають дослідження з огляду області обличчя. При ураженні лицевого нерву відразу звертає на себе увагу асиметрія обличчя. Звичайно мімічні м'язи досліджуються при руховому навантаженні. Пацієнту пропонують підняти брови, нахмурити їх, зажмурити очі. Спрямовують увагу на виразність носогубних складок та стан кутів рота. Просять показати зуби (або ясна), надути щоки, задути свічу, засвистіти. Для виявлення незначно виражених парезів м'язів використовують ряд тестів.

VIII пара - присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis).

Методика дослідження. Завиткова частина (pars cochlearis). Шляхом опитування з'ясовують, чи немає у хворого зниження слуху або, навпаки, підвищення сприймання звуків, дзвону, шуму у вухах, слухових галюцинацій. Після цього визначають гостроту слуху для кожного вуха окремо. Для цього хворий закриває пальцем слуховий прохід, повертається до дослідника другим вухом і повторює за ним слова, які промовляються пошепки. Обстежуючий повинен знаходитися на відстані 6 м. В нормі шепітна мова сприймається на відстані 6 - 12 м. На практиці можна досліджувати слух за допомогою прослухування цокання годинника, що підносять до зовнішнього слухового проходу хворого при закритих очах і закритому одному вусі. Визначають відстань від вушної раковини до годинника, а якій хворий припиняє чути цокання годинника з одного та з іншого боку. Звичайно ця дистанція виявляється однаковою для кожного вуха.



Методика дослідження. Присінкова частина (pars vestibularis). З'ясовують, чи немає у хворого запаморочення: несправжніх відчуттів його зміщення до навколишніх предметів або його тіла, що підсилюється при зміні положення голови, вставанні. Щоб виявити у хворого ністагм (мимовільні швидкі рухи очей з боку в бік), погляд його фіксують на молоточку або пальці і пересувають їх у бік або вгору та вниз. Розрізняють горизонтальний, ротаторний та вертикальний ністагм. Для дослідження вестибулярного апарата застосовують обертову пробу на спеціальному кріслі, калоричну та інші проби.

IX та X пари – язикоглотковий та блукаючий нерви

Методика дослідження. IX та X пари досліджуються водночас. Визначають звучність голосу, який може бути послаблений або зовсім відсутнім (афонія); водночас перевіряється чистота вимови звуків. Хворому пропонують вимовити звук «а», сказати декілька слів, а після цього відкрити рот. Оглядають піднебіння та язичок, визначають, чи немає звисання м'якого піднебіння, чи симетрично розміщений язичок. Для з'ясування характеру скорочення м'якого піднебіння пацієнта просять вимовити звук «е» при широко відкритому роті. У випадку ураження блукаючого нерва м'яке піднебіння відстає на боці параліча. Досліджують піднебінний та глотковий рефлекси за допомогою шпателя. Двобічне зниження глоткового рефлексу і рефлексу з м'якого неба може зустрічатися і в нормі. Зниження або відсутність їх з одного боку є показником ураження IX та X пар. Функція ковтання перевіряється за допомогою ковтка води або чаю. За наявності дисфагії хворий має поперхнутися від одного ковтка води. Досліджують смак на задній третині язика. При ураженні IX пари втрачається смак на гірке та солоне на задній третині язика, а також чутливість слизової оболонки верхньої частини глотки. Для з'ясування стану голосових зв'язок проводять ларингоскопію.

XI пара - додатковий нерв (n. accessorius).

Методика дослідження. Після огляду та пальпації м'язів, що іннервуються XI нервом, хворому пропонують повернути голову спочатку в один, а після цього в інший бік, підняти плечі та руки вище горизонтального рівня, зблизити лопатки. Для виявлення парезів м'язів лікар чинить опір при виконанні хворим цих рухів. З цією метою голову хворого утримують за підборіддя, а на плечі кладуть руки лікаря. Під час піднімання плечей при обстеженні лікар утримує їх із зусиллям.



XII пара - під'язиковий нерв (n. hypoglossus).

Методика дослідження. Хворому пропонують висунути язик і при цьому дивляться, чи не відхиляється він у бік, відзначають, чи немає атрофії, фібрилярних посмикувань, тремора. У ядрі XII пари розташовані клітини, від яких ідуть волокна, що іннервують круговий м'яз рота. Тому при ураженні ядра XII пари виникають стоншення, складчастість губ, неможливий свист.

V. ОЦІНКА РУХОВИХ ФУНКЦІЇ КІНЦІВОК ТА ТУЛУБА

Дослідження рухових функцій починають із загального огляду м'язів кінцівок та тіла. Виявляють наявність (або відсутність) атрофії, гіпертрофії, псевдогіпертрофій м'язів, фібрилярних та фасцикулярних посмикувань із зазначенням їхньої локалізації та вираженості. Ступінь атрофії визначають, вимірюючи сантиметровою стрічкою окружністі кінцівок (плеча, гомілки, стегна та ін.) на симетричних ділянках.



Досліджують ходу. Хворому пропонують зробити декілька кроків із відкритими очима, після цього із закритими, швидко повернутися, спинитися, пройти по прямій лінії. Обов'язково перевіряють фалангову ходу - крокові рухи у бік. Звертають увагу на розташування ніг при ході, стійкість тіла, наявність співдружніх рухів верхніх кінцівок.

При захворюванні нервової системи спостерігають різноманітні типи ходи, що мають діагностичне значення: атактична, спастична, спастико-атактична, табетична, хода при паркінсонізмі, астазія-абазія, паретична, півняча, качина, хода Тодда.

VI. Ре ф л е к с и

1.Глибокі рефлекси

Рефлекси з сухожилля двоголового м'яза плеча (біцепс-рефлекс)

викликають ударом молоточка по сухожиллю цього м'язу. Дуга рефлексу замикається на рівні сегментів СV - СVI спинного мозку.



Рефлекс з сухожилля триголового м'яза плеча

Викликають ударом молоточка по сухожиллю цього м'яза на 1-1,5 см вище заднього відростка ліктьової кістки. Рефлекторна дуга замикається в сегментах CVII – CVII.



П'ястно-променевий рефлекс (карпорадіальний). У відповідь на удар молоточком по шилоподібному відростку променевої кістки відбувається легке згинання та пронація передпліччя та пальців кисті. Рефлекторна дуга замикається в сегментах CV - СVIII.

Рефлекс Майєра. При швидкому пасивному згинанні III (середнього) та IV (безіменного) пальців у п'ястно-фаланговому суглобах в нормі спостерігаються приведення та протиставляння I (великого) пальця. Рефлекторна дуга замикається в сегментах CVII – CVIII – ТI.



Колінний рефлекс. Розгинання гомілки при ударі по сухожиллю чотириголового м'яза стегна нижче колінної чашечки. Рефлекторна дуга замикається у сегментах LIII – LIV.

Ахілів рефлекс. Скорочення литкових м'язів та підошвове згинання стопи у відповідь на удар молоточком по п'ятковому (ахіллову) сухожиллю. Рефлекторна дуга замикається у сегментах SI – SII.

2.Шкірні рефлекси

Підошвовий рефлекс підошвове згинання пальців стопи при штриховому подразненні зовнішнього краю підошви; рефлекторна дуга замикається в сегментах LII - SI.

При оцінці рефлексів зважують їхню вираженість та симетричність, тому необхідно проводити їхнє дослідження й порівняння водночас в симетричних ділянках.



Координація рухів

Для оцінки координації рухів застосовують пробу Ромберга. Позитивна проба Ромберга – хворий не може устояти зі зведеними стопами та закритими очами; негативна - вільно стоїть; ускладнена проба Ромберга – хворий стає стопами на одній лінії так, щоб пальці однієї стопи торкалися п'ятки іншої, руки врізнобіч.



Координаторні проби

Пальценосова проба. Хворий з закритими очима намагається торкнутися

вказівним пальцем (почергово двома руками) кінчика носа. Може бути пряме попадання (норма), нечітке (тремор) чи промахування (патологія).



Пальцевказівна проба. Пацієнту пропонують з відкритими, а потім із закритими очима влучити вказівними пальцями витягнених рук у вказівні пальці витягнених рук лікаря. Промахування свідчить про порушення функції.

П'ятково-колінна проба. Хворий, лежачи на спині з витягненими ногами, підіймає одну та намагається влучити п'яткою в коліно іншої ноги і рівно провести п'яткою по передній поверхні гомілки униз до великого пальця; потім він змінює своє положення.

При оцінці координаторних проб визначають плавність, відповідність, точність рухів обох кінцівок. Крім того, зважують на стан м'язового тонусу, артикуляцію, орфографію.

VII. ЧУТЛИВІСТЬ

Поверхнева чутливість

Больову чутливість досліджують почерговим нанесенням уколів голкою. У хворого в цей час заплющені очі. Уколи гострим кінцем голки чергують із уколами тупим кінцем, після цього з'ясовують, чи скрізь хворий відчуває уколи.

Температурну чутливість визначають почерговим дотиком двох пробірок із теплою (40°С) та холодною (25°С) водою до симетричних ділянок шкіри.

Тактильну чутливість (почуття дотику, торкання) досліджують легким дотиком ватки чи щіточки до шкіри хворого.



Глибока чутливість

М'язово-суглобову чутливість оцінюють таким чином: лікар надає певного напрямку руху у суглобах верхніх та нижніх кінцівок.

Вібраційну чутливість досліджують дотиком ніжкою камертону, який звучить, до кісткових виступів. При цьому визначають відчуття вібрації, її інтенсивність та тривалість. Останню виражають у секундах або порівнянням відчуття пацієнта.

Відчуття тиску досліджують натисканням на шкіру хворого пальцем з різною силою або важелями невеликої маси.

Відчуття маси визначають таким чином: хворому пропонують встановити різницю маси двох однакових по формі та величині предметів (кубиків, важелів та ін.), покладених на долоню.

Відчуття локалізації оцінюють по спроможності хворого із закритими очима зазначати пальцем місце на своєму тілі, якому завдають тактильне подразнення.

Дискримінаційну чутливість визначають циркулем Вебера, торкаючись до шкіри водночас двома його вістрями, на відстані не більше 1 см.

Двомірно-просторове відчуття полягає у спроможності хворого з закритими очима визначати літери та цифри, що лікар пише на шкірі.

Стереогностичне відчуття – це впізнавання предметів на дотик з закритими очима. Втрату цієї здатності називають астереогнозом.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка