Реферат на тему: "Методи дослідження жувальної функції та ковтання" Підготувала студентка



Сторінка1/5
Дата конвертації11.05.2021
Розмір1.14 Mb.
ТипРеферат
  1   2   3   4   5

Вінницький національний медичний університет ім.М.І.Пирогова

Кафедра дитячої стоматології



Реферат на тему:

“Методи дослідження жувальної функції та ковтання”



Підготувала студентка

стоматологічного факультету

3 курсу ,42 групи

Грекова Дар’я Володимирівна

Вінниця 2021

Методи дослідження функції жування
Статичні методи визначення жувальної ефективності
Для вирахування витривалості пародонту та ролі кожного зуба у жуванні запропоновані спеціальні таблиці, які отримали назву статичних систем обліку жувальної ефективності. У цих таблицях ступінь участі кожного зуба в акті жування визначена постійною величиною (константою), вираженою в процентах. При складанні вказаних таблиць роль кожного зуба вимірюється величиною жувальної та ріжучої поверхні, кількістю коренів, розміром їх поверхні, відстанню, на яку вони віддалені від кута щелепи. Запропоновано декілька таблиць, побудованих за одним і тим же принципом (Дюшанж, Вустров, Мамлок та ін.).
У нашій країні отримала розповсюдження ста тична система обліку жувальної ефективності, розроблена Н. І. Агаповим (табл. 4.19). Н. І. Агапов прийняв жувальну ефективність усього зубного апарата за 100 %, а за одиницю жувальної здібності та витривалості пародонту - малий різець, порівню ючи з ним всі інші зуби. Таким чином, кожний зуб в його таблиці має постійний жувальний коефіцієнт.

У таблицю Н. І. Агапов вніс поправку, рекомендуючи при вирахуванні жувальної ефективності залишкового зубного ряду приймати до уваги зуби антагоністи, а при їх відсутності рахувати за 0 %.


В системі Н. І. Агапова цінність кожного зуба стала і не залежить від стану його пародонту. На приклад, роль ікла в жуванні визначається завжди одним і тим же коефіцієнтом, незалежно від того, стійкий він чи має патологічну рухомість. Це серйозний недолік запропонованої системи.
Були зроблені намагання скласти нові ста тичні системи, в яких витривалість пародонту до жувального тиску залежала б від ступеня ураження пародонту. Так, І. М. Оксман у запропоновану ним схему обліку жувальної ефективності зубної системи поклав анатомо-фізіологічний принцип. Оцінка дається кожному зубу, включаючи і третій моляр. При цьому враховується площа жувальної чи ріжучої поверхні, кількість горбиків, коренів, особливості пародонту і наявність остан нього зуба в зубній дузі. Нижні та верхні бокові різці як слабкіші у функціональному відношенні прийняті за одиницю. Верхні центральні різці та ікла прийняті за дві одиниці, премоляри за три, перші моляри за шість, другі – за п'ять; зуби мудрості на верхній щелепі — за три, на нижній за чотири одиниці. У результаті таких розрахунків складена відповідна таблиця (табл. 4.20).


Окрім анатомо-топографічних особливостей кожного зуба, І. М. Оксман рекомендує враховувати його функціональну цінність у зв'язку з ура женням пародонту. Тому при рухомості першого ступеня слід оцінювати зуби як нормальні, при другому ступені із втратою на 50 %, при рухомос ті третього ступеня вважати їх відсутніми. Також слід оцінювати однокореневі зуби з вираженими симптомами верхівкового хронічного чи гострого періодонтиту. Каріозні зуби, які слід пломбувати, відносяться до повноцінних, а із зруйнованою коронкою — до відсутніх.


Вирахування жувальної ефективності зубного апарата за Оксманом доцільніше, ніж за Агаповим, оскільки при цьому враховується функціональна цінність кожного зуба не тільки у відповідності з його анатомо-топографічними даними, але й за функціональними можливостями.
В. Ю. Курляндським запропонована статич на система обліку стану опорного апарату зубів, названа ним пародонтограмою. Пародонтограма отримується шляхом занесення даних про кожен зуб у спеціальну схему.
Як і в інших статичних схемах, у пародонтограмі кожному зубу із здоровим пародонтом присвоєно умовний коефіцієнт (табл. 4.21).
Різниця із таблицями Н. І. Агапова та І. М. Оксмана у тому, що умовні коефіцієнти виведені не з анатомо-топографічних даних, а на основі гнатодинамометричних даних Габера.
Чим більш виражена атрофія альвеолярного відростка, тим більше знижується витривалість пародонту. Тому в пародонтограмі зниження витривалості пародонту прямо пропорційне зменшенню лунки зуба. У відповідності з цим встановлені коефіцієнти витривалості пародонту до жувального тиску при різному ступені атрофії лунки. Ці коефі цієнти надані в табл. 4.22.
Для складання пародонтограми необхідно отримати дані про стан лунок зубів та про ступінь їх атрофії. Ступінь атрофії лунок визначається рентгенологічними та клінічними дослідженнями.



Оскільки атрофія лунки зуба проходить нерівно мірно, ступінь руйнування її визначається по ділянці найбільш вираженої атрофії. У клініці це робиться шляхом зондування патологічної кишені звичайним зондом, кінець якого притуплюють або на нього напаюють тонку металеву кульку. Це робиться для упередження пошкодження слизової оболонки ясенної кишені. На рентгенівських знімках визначається атрофія лунок біля кожного зуба.
Виділяють чотири ступені атрофії. При першому ступені має місце атрофія лунки на 1/4 її довжини, при другому наполовину, при третьому на 3/4, при четвертому ступені повна атрофія лунки (табл. 4.23).
У наведеному прикладі заповненої пародонтограми в середній графі по горизонталі записана зубна формула. У графах, розташованих вище і нижче зубної формули, показано ступінь атрофії лунок відповідних зубів. Буква N означає, що атрофія лунки не виявляється, а цифра 0 - відсутність зуба, або атрофію четвертого ступеня. У наступні графи внесені відповідні коефіцієнти витривалості опорного апарата кожного зуба. Праворуч ці дані просумовані. На верхній щелепі витривалість пародонту зубів, які збереглися, рівна 25,3, на нижній - 17,7 одиниці. Відповідно, верхня щелепа має більш збережений пародонт. І, накінець, зверху і внизу таблиці є ще по три графи, в яких вказана витривалість пародонту однаково функціонуючих груп зубів. Так, витривалість пародонту жувальних зубів верхньої щелепи рівна зліва 9,3 одиниці, а нижніх однойменних - 8,5. Деякі інші відношення складаються у передній групі зубів: на верхній щелепі сумарна витривалість пародонту дорівнює 6,7, а на нижній - 4,5 одиниць. Сталося це за рахунок атрофії альвеолярного відростка та втрати частини зубів.
На думку автора, пародонтограма не тільки віддзеркалює розвернуту картину ураження пародонту, але й дозволяє намітити план протезування та профілактику подальшого руйнування зубощелепного апарату. Однак таке тлумачення ролі пародонтограми зустріло справедливі заперечення багатьох клініцистів нашої країни (А. І. Бетельман, Е. І. Гаврилов, І. С. Рубінов), які в основному зводяться до наступного:
1. Коефіцієнти витривалості пародонту виведені за даними Габера, отриманими понад 50 років тому. Як відомо, цей метод враховує витривалість пародонту лише до вертикального навантаження, що зовсім недостатньо для характеристики амортизуючої здатності пародонту. Дані Габера, окрім того, викликають сумнів, оскільки наділяють опорний апарат зубів дуже великою сумарною витривалістю (1408 кг).
2. Коефіцієнти витривалості пародонту, як будь-які біологічні характеристики мають значну варіабельність. їх не можна характеризувати опосередкованими величинами, отриманими із незначного числа вимірювань. Таким чином, вихідні дані, які послужили основою для виведення коефіцієнтів витривалості пародонту при складанні пародонтограми, невірні. Помилковим є також положення, що зниження витривалості пародонту прямо пропорційне величині атрофії лунки. Однією з характеристик участі зуба в сприйнятті жувального тиску, як відомо, є величина поверхні кореня та ширина періодонтальної щілини. Випробуваннями (В. А. Наумов) було доведено, що найбільшу площу має пришийкова третина кореня, найменшу - приверхівкова. Винятком із цього правила є корінні зуби, у яких більшу поверхню має середня третина, а за нею слідує пришийкова, а потім і верхівкова. Таким чином, здатність пародонту до сприйняття жувального тиску на різних рівнях кореня неоднакова. Слід також пам’ятати, що по мірі атрофії альвеолярного відростка збільшується зовнішня частина зуба, чим знову збільшується навантаження на залишкову частину альвеоли. Всі вказані недоліки пародонтограми не дозволяють вважати її достатньо точним методом, яким можна було б замінити ретельне клінічне обстеження хворого.
Статичні методи виявились малоприйнятними для визначення ступеня порушення жувальної ефективності, і не тільки тому, що вони недостатньо точно визначають роль кожного зуба в жуванні і сприйнятті жувального тиску, але ще й тому, що не враховують вид прикусу, інтенсивність жування, силу жувального тиску, впливу слини та ролі язика в механізмі формування харчової грудки. Тому, щоб врахувати вплив усіх названих факторів, були запропоновані функціональні (жувальні) проби, які дозволяють отримати вірніше уявлення про порушення функції жування.
Перша функціональна проба була розроблена Христіансеном. Він запропонував визначати жувальну ефективність шляхом дослідження ступеня розмелення їжі відповідної консистенції І ВІДПОВІДНОЇ ваги. Досліджуваному давали жувати 5 г лісового або кокосового горіха.
Після 50 жувальних рухів харчова маса випльовувалась, висушувалась і просіювалась через сито для визначення ступеня подрібнення. Жувальна здатність вираховувалась по залишку на ситі.
С. Е. Гельман розробив і спростив методику жувальної проби. Замість лісового горіха він взяв мигдаль вагою 5 г і пропонував хворому жувати протягом 50 секунд. До продукту, який може бути

використаний для жувальної проби, були висунуті певні вимоги. Частки, які утворилися після розжовування, не повинні розчинятися в слині, зменшуватися в об’ємі після висушування на водяній бані і склеюватися. Цим вимогам у значній мірі відповідав мигдаль, який і був запропонований для цієї мети С. Е. Гельманом.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка