Приватна власність громадян


§3. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян



Скачати 265.66 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації04.11.2016
Розмір265.66 Kb.
ТипГлава
1   2   3
§3. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян

Для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно необхідні певні юридичні факти тобто юри­дичні підстави. Такі юридичні підстави необхідні для виник­нення права власності і у інших її суб'єктів, але повного їх співпадіння може не бути. Наприклад, державна власність може виникнути внаслідок конфіскації майна за скоєний осо­бою злочин. Звичайно за такою підставою не набувають пра­ва власності громадяни або юридичні особи. І такі випадки не поодинокі. Тому зберігає свою практичну значимість поділ підстав на універсальні (загальні) і спеціальні.

В період соціалістичного будівництва домінуючу роль в на­бутті права власності відігравали спеціальні підстави, оскіль­ки для суспільної власності (особливо державної) встановлю­валися переваги, обмежувалося коло підстав виникнення права власності у громадян. За новим законодавством набувають більшого значення універсальні підстави виникнення права

245

власності, зокрема у зв'язку з наданням громадянам, нарівні. з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність. Водночас;

з'явилися і деякі нові спеціальні підстави набуття громадянами права приватної власності, наприклад в порядку приватизації державного майна за майновими сертифікатами. Так чи інакше, в умовах переходу до ринкової економіки і впровад­ження приватної власності відбулися істотні зміни в співвідношенні спеціальних і універсальних підстав виникнення права власності різних форм.

Залишається актуальним і в сучасних умовах відомий ще з часів розквіту римського права поділ підстав виникнення пра­ва власності на первісні і похідні. Розмежування первісних і похідних підстав виникнення прав власності, в тому числі і приватної власності громадян, здійснюється за традиційни­ми давно відомими критеріями, висвітленими в попередній главі. Введення приватної власності хоча і не внесло істот­них змін в методику їх розмежування, однак розширило коло первісних і похідних підстав виникнення у громадян права власності.

Віддаючи належне проблемі класифікації підстав виникнення права власності, все таки необхідно визнати пріоритетність питання змісту цих підстав, їх впливу на формування право­вого статусу власника. Законодавство про особисту власність не містило ні вичерпного, ні орієнтовного переліку підстав виникнення у громадян права власності, а лише визначало коло можливих його об'єктів та межі їх використання. По-іншому вирішена дана проблема в Законі України “Про власність” в якому законодавець визнав за доцільне в окремій статті сформулювати орієнтовний перелік таких підстав. Відпо­відно до ст.12 Закону громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальній праці, підприємницькій діяльності, вкладенні коштів у кре­дитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одер­жане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Звичайно, перераховані підстави ви­никнення у громадян права власності не є вичерпними. Гро­мадяни можуть набувати право власності також в порядку приватизації державного майна, у вигляді лотерейних та інших виграшів, внаслідок правомірного заволодіння дарами при­роди тощо.

В проекті нового ЦК України відсутня норма, яка б визна­чала перелік підстав виникнення у громадян права власності.



246

В главі 12 “Виникнення права власності” встановлюються лише загальні засади набуття права власності усіма суб'єктами ци­вільних правовідносин.

Загальною умовою визнання громадянина власником набу­того майна є правомірність його одержання. Одержання гро­мадянином майна без достатньої юридичної підстави або з порушенням відповідних правил його придбання не пород­жує у такого громадянина права приватної власності. Отже, для виникнення у громадянина права власності необхідно, щоб мали місце певні умови, певні дії, певні юридичні факти, які визнаються нормами цивільного законодавства, а в окре­мих випадках також нормами інших галузей законодавства (сімейного, земельного тощо). Тому кожна з перерахованих вище підстав виникнення у громадянина права власності має свої особливості правового і економічного характеру, які по­требують більш детального їх розгляду.

Виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві.1 Юридичною підставою виникнення права власності на такі доходи служить факт одержання праців­ником матеріальних благ (в грошовому вираженні або іншим майном в натурі) у формі заробітної плати чи іншої форми оплати праці за виконану роботу відповідно до умов трудово­го договору (контракту), або у вигляді розподіленої між праців­никами підприємства частини прибутку. Трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України та інши­ми законодавчими актами. Законодавство про працю не по­ширюється на осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю чи підприємницькою діяльністю. Таким чином, за зазначеною підставою право власності виникає у того грома­дянина-працівника, який уклав трудовий договір (контракт) з власником підприємства або уповноваженим ним органом відповідно до вимог ст.21 КЗпП.

Законодавство про працю формально не обмежує макси­мальних розмірів оплати праці, а лише обумовлює встанов­лення мінімального розміру заробітної плати працівника. Винагорода працівників за виконану роботу здійснюється з дотриманням умов існуючої системи оплати праці. Важливо відзначити, що нестримана заробітна плата не є об'єктом права власності (в юридичному розумінні), а належить йому за зо-



___________________________________

1До суспільного виробництва в даному випадку ми відносимо підприє­мства державного і приватного сектору економіки.

247

бов'язальним правовідношенням і стає об'єктом права власності працівника з моменту фактичної передачі останньому.

Саме момент видачі-одержання заробітної плати є юридичною підставою розповсюдження на неї режиму права приват­ної власності. За домовленістю з адміністрацією підприємст­ва заробітна плата може також перераховуватися на депозит­ний рахунок працівника в кредитній установі.

Як вже зазначалося, заробітна плата не єдина форма доходів громадян від участі в суспільному виробництві. Законом України “Про власність” були передбачені й інші форми можливих доходів громадян, формування яких поставлено в залежність від організаційно-правової форми утворення юри­дичної особи. Наприклад, відповідно до ст.24 цього Закону член кооперативу (колгоспу), який може і не бути його праців­ником, має право на частку доходу, одержану на його пай. В особливому порядку може формуватися доход членів трудо­вого колективу державного підприємства, працівників оренд­них та деяких інших підприємств. Все це свідчить про те, що законодавством передбачено багато видів доходів, одержува­них громадянами від їх участі працею в суспільному вироб­ництві, які і в умовах ринкової економіки становитимуть ос­нову добробуту переважної більшості працездатного населен­ня України (особливо працівників установ, що. перебувають на бюджетному утриманні).



Виникнення права власності на доходи громадян від індивіду­альної праці та підприємницької діяльності. Діюче законодав­ство не зобов'язує громадян працювати в суспільному секторі економіки за трудовим договором. Вони вправі на свій розсуд обрати ті чи інші не заборонені законом форми індивідуаль­ної праці чи підприємницької діяльності відповідно до Зако­ну України “Про підприємництво”. Положення цього Закону дають можливість визначити види діяльності, якими можна займатися вільно, і якими можна займатися лише за наяв­ності спеціального дозволу, одержавши статус підприємця. В останньому випадку діяльність громадян набуває ознак підприємництва, а тому підпорядковується дії спеціальних правил. Підприємництво — це самостійна ініціатива, систе­матична, на власний ризик діяльність по виробництву про­дукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгів­лею з метою одержання прибутку (ст.1).

Право власності на доходи громадян від підприємництва виникає лише у осіб, визнаних суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно до ст.2 Закону “Про підприємництво”



248

ними (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздат­ності; юридичні особи всіх форм власності. У встановленому законом порядку проводиться державна реєстрація підприєм­ництва, а для окремих видів діяльності підприємець має одер­жати також спеціальний дозвіл (ліцензію).

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (особисто) або шляхом утворення (одноособове чи спільно з іншими громадянами) юридичної особи. В ос­танньому випадку він формально не набуває статусу підприєм­ця, але водночас стає власником (співвласником) створеного підприємства і може при цьому виконувати необхідні уп­равлінські функції, одержуючи за це відповідну плату. Отже за чинним законодавством громадянин може вважатися підприємцем лише тоді, коли він одноособове займається підприємництвом. Очевидно, тут має місце певна недоско­налість законодавчого визначення статусу підприємця, оскіль­ки за подібного підходу доходи громадянина — власника навіть індивідуального приватного підприємства не повинні вважа­тися підприємницькими, а відтак стає невизначеним режим таких доходів.1

Не повинна визнаватися підприємницькою діяльність гро­мадянина по виробництву продукції, виконанню робіт, на­данню послуг та заняттю торгівлею, яка не є систематичною (регулярною), якщо вона була вчинена з метою одержання прибутку. Наприклад, громадянин, який створив ту чи іншу річ (скульптуру, прилад, інструмент тощо), вправі продати її за будь-яку ціну, а одержана сума поступає у його власність на законній підставі, тобто як доходи, одержані громадяни­ном від “індивідуальної праці”.

Складним є питання про зміст самого поняття “система­тичності” діяльності, оскільки в Законі “Про підприємницт­во” не можна знайти на нього чіткої відповіді. Між тим в Декреті Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. “Про пода­ток на промисел”,2 в якому було зазначено, шо платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадя­ни та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не

1Детальніше про правовий режим доходів від підприємницької діяль­ності див. в кн.: Шевченко Я.М., Венецька В.М., Кучеренко 1-М. та ін. Власник і право власності.—К.,1984.—С. 39-46

2Відомості Верховної Ради України—1993—№ 19.- С.208

249

мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють не систематичний, не більше чотирьох разів протягом календар­ного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. Тобто, можна дійти висновку, що зазначений податок на промисел стягується за умови вчинен­ня громадянином таких дій від двох до чотирьох разів. А відтак, до громадянина, який вчинив подібні дії більше чотирьох разів” повинні застосовуватися відповідні положення законодавств” про підприємництво, в тому числі і про відповідальність за їх порушення.

Різновидом підприємництва є діяльність громадян по ви­робництву сільськогосподарської продукції, її переробці та реалізації з утворенням селянського (фермерського) госпо­дарства відповідно до Закону України “Про селянське (фер­мерське) господарство”.

Водночас в ст.1 зазначеного Закону передбачається, що його дія не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, зай­маються індивідуальним і колективним садівництвом і го­родництвом, а відтак діяльність таких громадян не вважаєть­ся підприємництвом. Законодавством України для грома­дян, які ведуть особисте підсобне господарство, встанов­лені спеціальні податкові пільги. Зокрема, доходи грома­дян від продажу вирощеної в такому господарстві продукції рослинництва і (яжільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і продуктів їх забою в сирому ви­гляді та у вигляді первинної переробки.1 Такі доходи не декларуються і не оподатковуються, незалежно від кількості продаж виготовленої продукції. Це означає, що громадяни набувають праве і власності на зазначені доходи на загаль­них підставах.

У всіх випадках не повинна вважатися підприємницькою діяльність громадянина по створенню майна для задоволення власних потреб або потреб його сім'ї. Правовою підставою виникнення у громадянина права власності на таке майно слугує факт створення його власною працею (якщо така діяльність прямо не заборонена законом).

_____________________________________

1Див.: Ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутко­вий податок з громадян”//Відомості Верховної Ради України.—1993.— №10.-С.77.

250

Значно складнішим є процес виникнення у громадян права приватної власності на доходи, одержувані від підприємниць­кої діяльності створених ними підприємств з правами юридич­ної особи. Справа в тому, що громадянин виступивши заснов­ником (співзасновником) підприємства тієї чи іншої організа­ційно-правової форми, за чинним законодавством не набуває статус підприємця. У такому разі суб'єктом підприємництва стає створена юридична особа, яка приймає на себе відповідні обов'­язки перед своїми засновниками (засновником). Підприємство, зокрема, зобов'язане здійснювати діяльність у повній відповід­ності до установчих документів (установчого договору, стату­ту) юридичної особи, передавати засновнику (іншій уповнова­женій особі) обумовлені в цих документах доходи, одержані від підприємницької діяльності. Законодавчими актами та ус­тановчими документами визначається порядок формування і виплати цих доходів, правовий режим яких поставлений в за­лежність від організаційно-правової форми підприємства.

Наприклад, за Законом України “Про підприємства в Ук­раїні” громадянин вправі створити приватне підприємство, засноване на його власності, з правом найняття робочої сили. Зрозуміло, що такий громадянин є єдиним власником всього цілісного майнового комплексу такого підприємства.1 Йому також належить право одноособове визначати порядок вико­ристання доходу від господарської чи іншої діяльності ство­реної ним юридичної особи (після здійснення усіх обов'язко­вих платежів і розрахунків). Незважаючи на те, що засновник приватного підприємства є його єдиним власником, автома­тичного виникнення у нього права власності на одержані підприємством доходи не відбувається. Лише після передачі громадянину-засновнику вони стають власністю останнього. Навіть тоді, коли громадянин-засновник є керівником влас­ного підприємства, має бути певним чином зафіксована пе­редача одержаних доходів у його власність.

___________________________________

У даному випадку поняття “підприємство” вживається в значенні рівнозначному поняттю “юридична особа”, яке символізує суб 'єкта підприємницької діяльності. В законодавчих актах термін “підпри­ємство” визначається як суб'єкт або як об'єкт правовідносин, що було характерним для соціалістичної правової системи СРСР. Тому в юридичній літературі йому також дається неоднозначне тлума­чення (Див.: Шевченко Я.М. та ін. Власник і право власності. — К., 1994. -С.76).

251


Відповідно до Закону “Про господарські товариства” громадяни, як і юридичні особи, можуть бути засновниками учасниками господарських товариств того чи іншого виду (акціонерного, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного або командитного товариства). Засновники і учасники передають товариству свої майнові вклади, які оцінюються у грошовому виті разі і становлять частку кожного з них у статутному фонді. Розмір цього вкладу безпосередньо впливає на розподіл доходів засновників і учасників товариства, що визначається І установчими документами. В законі України “Про господарські товариства” передбачені конкретні підстави обов'язкового нарахування з чистого прибутку дивідендів та інших можливих майнових розрахунків між товариством та його засновниками і (учасниками), а саме: а) настання терміну розподілу прибутків;

б) вихід або виключення учасника з товариства; в) припинен­ня діяльності товариства. Таким чином, для громадян, які стали засновниками і учасниками господарського товариства, одер­жання доходів у вигляді виплачених дивідендів чи в іншій формі розподіленого прибутку є основною правовою підста­вою виникнення права приватної власності.1

Чинним законодавством передбачені також особливі умови виникнення права власності у членів колективного сільсько­господарського підприємства, споживчого кооперативу чи іншого кооперативного утворення, які мають в ньому відпо­відний майновий вклад (пай, пайовий внесок тощо), у членів селянського (фермерського) господарства.

Одержані громадянином доходи у вигляді дивідендів, нара­хованих відповідно до майнового вкладу, паю чи пайового внеску, в податковому законодавстві виділяються в окрему категорію, що впливає на розмір їх оподаткування. Так, на суми, одержувані громадянами — засновниками і учасниками підприємства у вигляді дивідендів за акціями та внаслідок розподілу прибутку (доходу) цих підприємств та інших кор­поративних прав, податок нараховується до джерел виплати у складі сукупного оподатковуваного річного доходу за став­кою 15 % (ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про при­бутковий податок з громадян”). За чинним законодавством засновники, учасники, акціонери підприємства (акціонерно-



________________________________

1В акціонерних товариствах майновий вклад засновника (учасни­ка) знаходить відображення в цінному папері — акції.

252

го товариства) не визнаються підприємцями у власному ро­зумінні цього поняття. Тому і їх доходи не вважаються підпри­ємницькими.

Підприємницькою діяльністю вправі займатися кожний дієздатний громадянин. Водночас існують і певні обмеження. Так, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріаль­ною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини (ст.2 Закону “Про підприємництво”). Заборонено також займатися підприємницькою діяльністю державним службовцям безпо­середньо чи через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством (ст.16 Закону України “Про держав­ну службу”). В обох випадках встановлені обмеження мають на меті запобігти можливим зловживанням в сфері підприєм­ництва і обумовлені вони відповідно скоєнням особою зло­чину і перебуванням на певній посаді. Однак, якщо в першо­му випадку обмеження стосуються як підприємницької так і іншої діяльності, то в другому випадку вони стосуються лише підприємницької діяльності. Таким чином, можна дійти вис­новку, що державні службовці можуть виступати засновника­ми підприємницьких юридичних осіб. Іншими словами, це означає, що така заборона має стосуватися лише тих держав­них службовців, які вирішили обрати індивідуальну форму підприємництва без утворення юридичної особи. Між тим загальновідомо, що у юридичних осіб можливості одержувати доходи можуть бути незрівняно вищими порівняно з можли­востями індивідуальних підприємців. Тому позицію законо­давця щодо подібного підходу до встановлення заборон в сфері підприємництва не можна назвати виваженою.

Виникнення у громадян права власності за договорами та інши­ми правочинами. За цією похідною правовою підставою фор­мується переважна частина власності громадян. Нове законо­давство надало громадянам нарівні з юридичними особами майже однакові, за незначними винятками, можливості в одер­жанні майна у приватну власність на підставі угод. Головною умовою виникнення у громадян права приватної власності на підставі угод є дотримання ними та їх контрагентами загаль­них і спеціальних правил щодо здійснення правочинів, оскіль­ки за угодами, визнаними недійсними, право власності на одержане за ними майно не виникає.

253

Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок успадкування майна. Умови переходу майна у власність за да­ною юридичною підставою визначаються нормами інституту;

спадкового права. Ними, зокрема передбачається, що спадку­вання здійснюється за заповітом і за законом особами (як фізичними, так і юридичними), визнаними спадкоємцями. Право на успадкування майна виникає лише у випадку смерті громадянина-спадкодавця і за умови прийняття спадщини спад­коємцем.1 Інколи можливе виникнення права власності у зв'яз­ку зі смертю громадянина не за нормами спадкового права. Наприклад, відповідно до п.37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями з ручним керуванням і мотоколясками транс­портні засоби, одержані інвалідом безплатно, після його смерті залишається сім'ї померлого інваліда із зняттям їх з обліку в органах соціального забезпечення.2

Майно юридичних осіб, діяльність яких припинена шляхом реорганізації або ліквідації, переходить до інших осіб або дер­жави за правилами, встановленими їх статутами та чинним законодавством, тобто не в порядку спадкового правонаступництва.

Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок приватизації об'єктів державної власності за приватизаційними майновими сертифікатами. Умови одержання громадянами дер­жавного майна у власність за даною юридичною підставою визначаються Державною програмою приватизації майна дер­жавних підприємств, Законом України “Про приватизацію майна державних підприємств”, Законом України “Про при­ватизацію невеликих державних підприємств (малу привати­зацію)”, Законом України “Про приватизацію державного жит­лового фонду”. Декретом Кабінету Міністрів України “Про приватизацію земельних ділянок” та іншими законодавчими актами.

Приватизаційним законодавством передбачено приватизу­вати певну частину державної власності за відповідними при­ватизаційними паперами, які є особливим видом державних цінних паперів, що засвідчують право власника на безоплат-



_____________________________________

1Спадщина може вважатися прийнятою і поза волею громадянина. Це має місце при спадкуванні онуками і правнуками за так званим “правом представлення”.

2Див.: Соціальне забезпечення в Україні. Зб. законодавчих актів та офіційних документів. Вип. 11.—К., 1992.—С. 102.

254

не одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фон­ду (ст.1 Закону “Про приватизаційні папери”).

Право на одержання у власність таких паперів мають лише громадяни України, які проживають на її території, прожива­ють або тимчасово перебувають за її межами у службових спра­вах в період, що визначається Державною програмою прива­тизації. Отже, набути у власність державне майно за привати­заційними паперами може обмежене коло осіб. Такого права не мають юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Вони можуть приймати участь в приватизації на сплатних засадах в порядку, визначеному приватизацій­ним закодонавством. На таких же засадах вправі брати участь в приватизації громадяни України, які бажають придбати об'­єкти приватизації державного майна.

Одержані громадянином приватизаційні папери стають його власністю, а тому успадковуються як і будь-яке інше майно у разі смерті їх власника. За чинним законодавством у разі смерті громадянина, що не одержав приватизаційні папери за будь-яких причин, право одержання належних до видачі померло­му паперів не успадковується.1

Громадянам України з 1 вересня 1992 року було надано право відкривати приватизаційні депозитні рахунки в установах Ощадного банку на підставі платіжного приватизаційного доручення на кожний вид приватизаційних паперів (майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони) за номінальною вартістю. В державній програмі приватизації номінальна вартість майна, яке безоплатно має передаватися громадянам, встановлювалася в розмірі ЗО тис. крб., який в наступному індексувався з врахуванням інфляційних процесів.

Відповідно до Закону України “Про приватизацію держав­ного житлового фонду” приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Здійснюється вона шляхом безоплатної передачі громадянам



___________________________________

1Такий підхід до вирішення даної проблеми призвів до того, що у зв'язку з уповільненим процесом приватизації сотні тисяч громадян в силу об'єктивних причин так і не змогли реалізувати своє право на одержання приватизаційних паперів, а відтак не змогли передати це право своїм спадкоємцям.

255

квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної, площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв.м на сім'ю і продажу надлишків загальної площи квартир (будинків) громадянам, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Всі громадяни України мають право одержати житлові чеки і використати їх при приватизації державного житлового фонду. Важливо те, що громадяни, які мають житло на праві власності, вправі використати такі чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду.

У зв'язку з впровадженням в Україні права колективної і 1 приватної форми власності на землю Верховна Рада України | прийняла 13 березня 1992 р. постанову “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”, зобов'язала місцеві Ради народних депутатів забезпечити передачу землі грома­дянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57, 67 Земельного кодексу України, починаючи з 15 травня 1992 р.1 Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. “Про приватизацію земельних ділянок”2 було доручено сільським, селищним, міським Радам народних де­путатів забезпечити передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсоб­ного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будів­ництва протягом 1993 р. Така безоплатна передача громадя­нам України у власність земельних ділянок провадиться лише один раз, про що обов'язково робиться відповідними Радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює. На жаль, заходи по приватизації земельних ділянок, зазначені в наве­дених законодавчих актах, довгий час не реалізовувалися.

Новим законодавством про власність були передбачені особ­ливі підстави набуття права власності членами кооперативів і товариств, наймачами жилих приміщень. Так, відповідно до ст.15 Закону “Про власність” член житлового, житлово-буді­вельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або то­вариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за кварти­ру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Уні­кальність даної правової ситуації полягає насамперед в тому,



_______________________________________

1Відомості Верховної Ради України—1992—№25.—С.355.

2Відомості Верховної Ради України—1993—№10—С. 79.

256

що в ній забезпечується виникнення у громадянина права власності незалежно від його волі, тобто підставою для цього слугує сам закон, що є досить рідкісним явищем для будь-якої правової системи.

Важливу роль для перехідного періоду до ринкової еконо­міки відіграла норма тієї ж ст.15, за якою наймачу жилого приміщення в будинку державного чи громадського житло­вого фонду та членам його сім'ї було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх ви­купу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Однак у зв'язку з проведенням в Україні привати­зації державного житлового фонду потреба в існуванні за­значених положень про викуп фактично відпала. Відповідно постановою Кабінету Міністрів від 8 жовтня 1992 р.1 було визнано таким, що втратило чинність, Положення про про­даж громадянам в особисту власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт (від 19 травня 1989 р.). Ті ж громадяни, які тим чи іншим чином реалізували своє приватизаційне житлове пра­во, але проживають наймачами в державному чи приватно­му житловому фонді, можуть набути право власності на зай­мане приміщення на загальних підставах, уклавши з власни­ком житла договір купівлі-продажу.2 Тому не обов'язковим є введення в новий Цивільний кодекс норми про викуп най­мачами квартир.

Серед інших підстав виникнення у громадян права влас­ності необхідно, зокрема, виділити такі:

а) одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів в кре­дитних установах;

б) отримання пенсій, різноманітних державних допомог, стипендій тощо;



_______________________________________
1Див.: Приватизація житла в Україні.—К.,1993.—С.11-13.

2Вперше право громадян на викуп квартир було передбачено ще по­становою Ради Міністрів СРСР від 2 грудня 1988 р. “Про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду”, якою було дозволено виконкомам місцевих Рад народних депутатів, організаціям продавати (з додер­жанням ряду спеціальних обмежувальних правил) громадянам в осо­бисту власність займані ними квартири в будинках громадського і державного житлового фонду, а також незаселені квартири у бу­динках, які вимагали реконструкції або капітального ремонту.

257


в) отримання грошових сум чи іншого майна в пор відшкодування заподіяної шкоди;

г) отримання коштів за аліментними зобов'язаннями;

д) правомірне заволодіння дарами природи;

е) отримання різноманітних премій (наприклад, за досягнення в галузі науки, культури, мистецтва), виграшів (наприклад, лотерейних), призів (наприклад, від участі в конкурсах, спортивних та інших змаганнях).

Звичайно, для виникнення за перерахованими та іншими можливими підставами права приватної власності також не­обхідне дотримання тих чи інших умов.

Певні юридичні факти необхідні і для припинення права приватної власності громадянина. Вони можуть бути спільними для всіх суб'єктів права власності або специфічними (притаманними лише для громадян). Значна частина юридичних фактів може служити юридичною підставою виникнення права власності і одночасно його припинення. Наприклад, укладення договору купівлі-продажу тягне за собою припинення права власності у продавця і одночасне виникнення його у покупця. Однак-так буває не завжди. Так, створення грома­дянином власними зусиллями і з власних матеріалів скульп­тури, картини, іншої речі призводить лише до виникнення права власності. Припиняється право власності у разі спожи­вання фізичною особою продуктів харчування. Більше того, можуть бути випадки переходу права власності в порядку правонаступництва, в яких підставою виникнення права влас­ності є один юридичний факт, а підставою припинення у по­переднього власника — інший. Така ситуація спостерігається при спадкуванні за заповітом, оскільки право власності у спад­кодавця припиняється у зв'язку з його смертю, а право влас­ності у спадкоємця виникає на підставі заповіту. Припинен­ня права приватної власності можливе також всупереч волі громадянина власника (внаслідок реквізиції, конфіскації, на­ціоналізації і т.ін.).




Каталог: Електронна%20бібліотека -> База%20ел%20підруч%20посіб%20та%20навч-метод%20літератури -> Навч-методич%20забезпеч%20соціально-гуманітарних%20дисциплін -> АА%20Підручники%20посібники -> Основи%20%20правознавства -> Цивильне%20право%20Пидопригора
Цивильне%20право%20Пидопригора -> Розділ III позадоговірні зобов'язання
Цивильне%20право%20Пидопригора -> З припинення зобов'язань
Цивильне%20право%20Пидопригора -> Право на селекційні досягнення
Цивильне%20право%20Пидопригора -> Зобов'язання по страхуванню
Цивильне%20право%20Пидопригора -> Кредитно-розрахункові відносини § Поняття кредитної системи України Кредитна система України
Цивильне%20право%20Пидопригора -> Цивільно-правовий захист честі й гідності організацій та громадян
Цивильне%20право%20Пидопригора -> Поставка. Постачання енергією та газом § І. Поняття і значення договору поставки


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка