Глава 4 ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ
§ 1. Суть і призначення фінансового контролю
Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх глибока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів переходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінансової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без винятку юридичних осіб.
Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управління фінансами. Водночас він є необхідною умовою ефективності управління фінансовими відносинами в цілому. Складність розуміння фінансового контрою зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності
79
в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну результативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі свого роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, шо необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.
Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.
Водночас для того щоб з потенційно можливого фінансовий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхідно розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового контролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю самих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють.
Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кругообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь процес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управління суспільними процесами.
Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, що забезпечує достовірність і повноту відображення руху вартісних показників підзвітної юридичної чи фізичної особи. Лише за такої умови результати фінансового контролю дають можливість для аналізу і об'єктивної оцінки динаміки фінансових показників і коректування процесу реалізації фінансової політики держави.
Міра і глибина реалізації суспільством контрольної функції фінансів багато в чому залежить також від стану фінансової дисципліни в народному господарстві. Фінансова дисципліна —
80
це одна із сторін законності. Вона виражає обов'язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, виконання фінансових зобов'язань.
Вимоги фінансової дисципліни визначаються, з одного боку, загальними принципами організації фінансів, з іншого — специфічними умовами функціювання фінансів в структурних підрозділах матеріального виробництва і невиробничої сфери. Фінансова дисципліна несумісна з відомчим чи місницьким підходом до виконання фінансових зобов'язань, не допускає протиставлення індивідуальних, групових та суспільних інтересів. В умовах нинішньої нашої дійсності особливо важко домогтися цього.
Україна в своєму поступальному розвитку прямує до ринкової економіки і вже пройшла цим шляхом певний відрізок відстані. Рух України цим шляхом набув незворотнього характеру. І хоча відносинам в галузі державних фінансів України ще дуже властиві перехідні риси, проте за своєю суттю та основним змістом вони уже набули, особливо із врахуванням тенденцій та динаміки їх розвитку, класичних ринкових рис.
За нинішніх умов основна увага в державному фінансовому контролі приділяється вчасності та повноті мобілізації коштів у державні фінансові ресурси, законності надходжень та видатків у всіх ланках державної фінансової системи, дотриманню правил обліку і звітності. Державний фінансовий контроль охоплює не лише процес формування і виконання Державного бюджету, але й місцевих бюджетів, оскільки державою повинен здійснюватись контроль при: видачі регіональним і місцевим бюджетам дотацій (субсидій) і кредитів з Державному бюджету на фінансування їх поточних та капітальних видатків; санкцію-ванні випуску місцевих позик, гарантованих урядом; реалізації урядових програм.
Повністю виходить за рамки державного фінансового контролю фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяльності монополій і приватного підприємництва самими власниками фінансового капіталу чи його окремих складових. Тут здійснюється найефективніший і найбескомпромісніший фінансовий контроль, оскільки від його повсюдності і принциповості безпосередньо залежить фінансова результативність діяльності самих власників капіталу. Кінцевою метою підприємниць
81
кої діяльності в будь-якій сфері є збагачення, тобто ніщо інше, як зростання первинного капіталу.
На цьому рівні в структурі організації фінансового контролю в ринковій економіці має місце аналогія з внутрівідомчим фінансовим контролем, що діяв в країнах з адміністративно-командною системою управління при державній (загальнонародній) формі власності. Однак якщо в ефективності внутрівідомчого контролю в найбільшій мірі знову ж таки була зацікавлена держава (узагальнений власник), то в ринковій економіці в ефективності внутрішнього, власного фінансового контролю зацікавлені безпосередньо самі власники капіталу.
Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також професійний фінансовий контроль — фінансовий контроль незалежних аудиторських служб. Він здійснюється у випадку і на умовах, передбачених законом, а також на замовлення власника фінансових ресурсів на умовах платності за надання послуг методом вільного вибору аудитора. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансової діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприємства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи. що перевіряється, та підготовку відповідного заключення. Аудитор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, але й юридичну відповідальність за якість наданих ними послуг.
В контрольно-ревізійній роботі за адміністративно-командної системи управління фінансовий контроль за діяльністю підприємств був спрямований, насамперед, на перевірку виконання планів нагромаджень і платежів в бюджет, виявленню прихованих внутрішніх резервів, контроль за збереженням ефективністю використання державних коштів, дотриманню нормативних показників і фінансової дисципліни.
Таким чином, фінансовий контроль — це цілеспрямовані діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і не державних організацій, спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованим грошових фондів держави з метою найефективнішого соціальне економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин
Фінансовий контроль характерний усім фінансово-правовим інститутам. Тому поряд із загальними фінансово-правовими нормами, що регулюють організацію і порядок здійсненні
82
фінансового контролю в цілому, є норми, що враховують його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах.
Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:
— перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;
— перевірки правильності використання державними і муніципальними підприємствами, установами і організаціями грошових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;
— перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприємствами, установами і організаціями на рахунках в кредитних установах; .
— виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливостей підвищення продуктивності праці, рентабельності, економії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;
— попередження і усунення виявлених порушень фінансової дисципліни. У випадку їх виявлення у встановленому державою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування матеріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.
Ця відповідальність може бути виражена в адміністративних, економічних або адміністративних і економічних одночасно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінансові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, що істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню і т.д.
Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого — підвищення їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.
Специфіка будь-якого контролю як елемента управління — його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призна-
83
чення полягає в попередженні або усуненні помилок у цій діяльності, в поліпшенні її самої.
Для ефективного здійснення фінансового контролю необхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодавством і іншими нормативними актами, що регламентують фінансову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про аудиторську діяльність” та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові норми, які регулюють контрольні повноваження компетентних
органів.
Тому іншими словами фінансовий контроль можна визначити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із заданими показниками.
§ 2. Види і методи фінансового контролю
В залежності від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль поділяється на декілька видів. Найчастіше критерієм класифікації фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і на цій підставі виділяють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступний фінансовий контроль. Такі види контролю притаманні усім контролюючим органам.
Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань. Це стосується насамперед процесу визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх основної частини, що акумулюється в Державному бюджеті, а також їх розподілу між окремими суспільними потребами та одержувачами державних фінансових ресурсів.
Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і прийняття законів і інших нормативних актів з фінан-
84
сових питань. З цією метою здійснюється кваліфікована експертна оцінка фінансових результатів впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому попередній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розрахунків фінансових результатів забезпечує об'єктивність оцінки доцільності прийняття чи неприйняття відповідного рішення, має важливе значення для профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових правопорушень.
Попередній фінансовий контроль передує витрачанню фінансових ресурсів та прийняттю будь-яких рішень з фінансових (і не тільки фінансових!) питань. Він сприяє вибору найдоцільніших рішень, що забезпечують поряд з найбільшою ефективністю використання фінансових ресурсів в оптимальну збалансованість вартісних і натурально-речових пропорцій і показників економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою перевіряються документи, що повинні бути після цього затверджені і стати основою для наступної діяльності — проекти бюджетів, фінансових планів і кошторисів, кредитні і касові заявки і т.д. Як правило, попередній фінансовий контроль завжди здійснюється вищими органами законодавчої влади. Хоч об'єктивно він мав би здійснюватись постійно всіма суб'єктами фінансових правовідносин.
Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю, інакше кажучи — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед — неухильного дотримання встановлених показників з обов'язкових платежів до бюджету і державних позабюджетних фондів. Цей вид фінансового контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання фінансових ресурсів у всіх структурах суспільного виробництва. Як правило, він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб'єкти фінансових правовідносин.
Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінансовими результатами діяльності. Він проводиться після здійснення фінансових операцій (виконання фінансових зобов'язань перед державою, одержання і використання грошових коштів від держави на виплату заробітної плати працівникам бюджет
85
ної сфери та ін.) і, як правило, після завершення певних етапі діяльності з метою з'ясування її ефективності. Наступний фінансовий контроль — це база для аналізу й оцінки не лише ефективності використання фінансових ресурсів, але й ефективності організації фінансової роботи, застосування контрольних фінансових норм і нормативів в цілому. Однаково активну участь цьому виді фінансового контролю беруть усі суб'єкти фінансово-правових відносин, з тією лише різницею, що кожен з них здійснює наступний фінансовий контроль на своєму рівні і в межах наданої йому державою компетенції.
Всі названі види фінансового контролю здійснюються безпосередньо фінансовими працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів. Значення і роль усіх виді фінансового контролю при цьому не змінюються, лише обмежується сфера застосування його — підприємством, установок організацією, фірмою і т.д. Особливістю є й те, що головний акцент при цьому робиться не на перевірку дотримання фінансової дисципліни, хоч це не випускається з поля зору зовсім, на оборотність фінансових ресурсів, тобто ефективність їх використання та відображення цього в обліку і звітності.
На підставі інших критеріїв виділяють обов'язковий та ініціативний фінансовий контроль. Обов'язковий здійснюється:
а) в силу вимог нормативних актів (наприклад, контроль Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по підсумках року, що завершився) і б) за рішенням компетентних органів держави (наприклад, податкової адміністрації з метою з'ясування повноти виконання платникам податків їх фінансових обов'язків перед державою), прокуратури (з метою з'ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судової справи) і т.д. Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів.
Застосовуються й інші підстави класифікації видів фінансового контролю, наприклад за суб'єктним складом органі Що здійснюють фінансовий контроль. В цьому випадку фінансовий контроль поділяється на наступні види: 1) фінансова контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування; 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції;
86
4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий контроль фінансово-кредитних органів; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогосподарський фінансовий контроль; 8) громадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.
Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і способи його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб'єкта контролю. Тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює контроль; 2) від об'єкта контролю, 3) від мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю; 4) від підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.
Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю — ревізії, перевірки (документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов'язань і т.д.), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінансову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації і інші. Їх проведення, як правило, планується. Також можуть здійснюватись вони і поза планом, у зв'язку з необхідністю, що об'єктивно виникла.
Всі методи фінансового контролю конкретизуються в методиках — тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Методика вказує конкретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій послідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку. Для всіх найчастіше вживаних методів фінансового контролю існують випробувані на практиці методики. Вони розроблені з врахуванням форм власності, організаційної структури, інших істотних відмінностей об'єктів, що контролюються.
В Україні у наш час основними методами фінансового контролю є ревізії й перевірки. Зміст цих методів визначено законодавцем. Зокрема, в статті 2 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 року встановлено:
“Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, досто-
87
вірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт.
Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою”.
Ревізія — це найглибше і найвсебічніше обстеження фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації з метою з'ясування її доцільності та законності. Ревізії здійснюють практично всі суб'єкти, що контролюють фінансову діяльність. Їх підставою є, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб'єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються й позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у зв'язку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з'ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.
За змістом ревізії поділяються на фактичні і документальні. В ході фактичної ревізії перевіряється вся сукупність сторін фінансової діяльності об'єкта перевірки. Ревізори організовують інвентаризацію матеріальних цінностей, перевіряють стан матеріальних і речових складів, підраховують, зважують і виміряють товарно-матеріальні цінності, що перебувають на складах і в процесі виробництва, перевіряють наявність грошей, цінних паперів, документи тощо. Документальні ревізії включають в себе лише перевірку різних фінансових документів, в тому числі рахунків, платіжних відомостей, ордерів, чеків, звітів, кошторисів і т.д. В ході їх здійснення з'ясовується наявність необхідних фінансових документів, якість їх оформлення, ступінь надійності їх обліку і зберігання. На підставі аналізу фінансових документів визначається законність і доцільність витрачання коштів.
За критерієм періоду діяльності, який обслідується, ревізії поділяються на вибіркові і фронтальні. Вибіркова (часткова) ревізія є перевіркою фінансової діяльності за якийсь певний проміжок часу. При фронтальній (повній) ревізії перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного об'єкта за якісно цільний
88
період часу, наприклад за період з моменту одержання до повного використання бюджетних коштів університетом в якомусь конкретному році чи за декілька років підряд.
Повні ревізії, як правило, охоплюють всі сторони фінансово-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан зберігання грошових коштів і матеріальних цінностей; відповідність їх наявності даним бухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерським документам; своєчасність і правильність проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунків з підприємствами, установами, організаціями; правильність використання грошових коштів і матеріальних цінностей; виконання фінансових і господарських планів і т.д.
За критерієм об'єкту діяльності, що перевіряється, ревізії поділяються на комплексні, за яких перевіряється фінансова діяльність обраного об'єкта в різних сферах і, як правило, в них беруть участь ревізори одночасно декількох перевіряючих органів, а також на тематичні ревізії, які зводяться до обслідування будь-якої однієї сфери фінансової діяльності (наприклад, правильності сплати податків та інших обов'язкових платежів в бюджет та позабюджетні державні централізовані фонди).
Кожна ревізія повинна бути добре підготовлена. Для її здійснення призначається склад ревізійної комісії, виробляється програма проведення ревізії, вивчається необхідне законодавство та інші нормативні акти, члени комісії знайомляться з висновками попередньої ревізії. Про проведення ревізії інформується керівник об'єкта перевірки. Строк ревізії, як правило, не повинен перевищувати ЗО днів.
Ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних установ здійснюються не рідше одного разу у два роки, а в сфері матеріального виробництва— не рідше разу на рік.
Результати ревізії оформляються актом ревізії — документом, що має важливе юридичне значення. Цей акт підписується керівником ревізійної групи, а також керівником і головним бухгалтером об'єкта перевірки. За наявності заперечень чи зауважень по акту ревізії керівник і головний бухгалтер об'єкта перевірки додають до акту ревізії свої зауваження і заперечення. В акті ревізії вказується мета ревізії, основні результати перевірки, виявлені факти порушень фінансової дисципліни, а також причини, що зумовили дані порушення та особи, які їх вчинили, пропонуються заходи по ліквідації виявлених пору-
89
шень та міри відповідальності винуватих посадових осіб. В акті ревізії фіксується лише те, що фактично встановлено, при цьому кожне положення повинно бути достатньо аргументованим.
Акт ревізії передається особі (юридичній чи фізичній), яка призначила ревізію, а також у відповідні — по лінії прямих функціональних зв'язків суб'єкта та об'єкта перевірки — фінансові органи.
При необхідності може бути складений проміжний акт ревізії. Він також передається керівнику, що призначив ревізію, для безвідкладного реагування. Найчастіше це здійснюється при виявленні зловживань чи інших порушень, за які передбачена кримінальна відповідальність винуватців, а також порушень, сліди яких можуть бути ліквідовані, наприклад недостача грошей в касі.
Під час здійснення ревізії ревізор має право: перевіряти всі необхідні документи, а при виявленні підробок в документах або фіктивних документів вилучати їх; проводити контрольні заміри виконуваних робіт; вимагати проведення інвентаризації фондів товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів; опечатувати каси й інші приміщення; вимагати довідки і копії документів у осіб, підприємств, установ, організацій, пов'язаних з фінансово-господарськими операціями об'єктів, що перевіряються; проводити зустрічні перевірки, тобто встановлювати відповідність документів і даних об'єкта перевірки з документами і даними, що належать тим підприємствам, установам, організаціям, від яких одержані чи яким видані грошові кошти і матеріальні цінності; залучати спеціалістів для визначення кількості і якості продукції, послуг, виконаних робіт, перевірки фактичних затрат сировини і матеріалів.
Висновки ревізії підлягають розгляду у двохтижневий строк керівником, що призначив ревізію. На їх підставі визначаються заходи по усуненню виявлених порушень фінансової дисципліни, відшкодуванню завданої матеріальної шкоди; розробляються пропозиції по попередженню в майбутньому порушень фінансової дисципліни; винуватці притягуються до відповідальності. Керівник установи, що призначила ревізію, зобов'язаний забезпечити контроль за виконанням рішень, ухвалених на підставі результатів ревізії.
Посадові особи, з вини яких допущені порушення фінансової дисципліни, про що вказується в акті ревізії, можуть бути притягнуті до матеріальної, дисциплінарної чи кримінальної
90
відповідальності, а також до декількох видів відповідальності одночасно, наприклад, до матеріальної і дисциплінарної або до матеріальної і кримінальної.
Перевірка як метод фінансового контролю здійснюється з окремих питань фінансово-господарської діяльності на підставі звітних, балансових і розхідних документів. В ході її проведення виявляються порушення фінансової дисципліни та намічаються заходи по усуненню їх негативних наслідків.
Поряд з ревізіями і перевірками до методів фінансового контролю належать за фінансовим правом України обстеження, інспекції, спостереження.
Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб'єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва. В ході обстежень часто здійснюються опитування, анкетування. Обстеження може здійснюватись за приписом законодавчих або виконавчих органів і також насамперед переслідує мету виявлення порушень фінансової дисципліни.
Інспекції — це перевірки стану фінансів, підприємств на місцях, що періодично здійснюються суб'єктами — представниками держави в цілому чи її окремих органів. Вони, як правило, проводяться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.
Спостереження — це такий метод фінансового контролю, який зводиться переважно до загального ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Спостереження буває загальним і спеціальним. Як правило, спостереженню передує в часі застосування інших методів фінансового контролю.
Поділіться з Вашими друзьями: |