Правове регулювання професійних прав медичних працівників



Скачати 21.91 Kb.
Дата конвертації22.07.2021
Розмір21.91 Kb.

  • Правове регулювання професійних прав медичних працівників.

Здійснення професійної практики медичними працівниками безпосередньо пов’язане з реалізацією конституційного права людини і громадянина на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Ефективна організація праці медиків є одним з основних факторів, що забезпечують охорону здоров’я населення і, як наслідок, зумовлюють соціальну стабільність у суспільстві.


У Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» міститься чималий перелік професійних прав медичних працівників, які доцільно поділити на загальні, тобто ті, що пов’язані з умовами праці, охороною їхнього здоров’я, соціальним захистом тощо, а також спеціальні, тобто ті, що породжуються у процесі надання медичної допомоги пацієнтам. Слід пам’ятати про те, що рівність, диспозитивність у відносинах «лікар–пацієнт» базується на формулі: право одного суб’єкта медичних правовідносин кореспондує з обов’язком іншого суб’єкта. А відтак, деякі права медичних працівників можна з’ясувати із контенту обов’язків пацієнтів.


  • Юридична регламентація професійних обов’язків медичних працівників.

Право на належні умови професійної діяльності

Право на судовий захист

Право на заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації

Право на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах

Право на обов’язкове страхування медичних працівників за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю при виконанні професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством

Право на надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника

Право на відмову від подальшого ведення пацієнта

Право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників

Обов’язок подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, сприяти охороні та зміцненню здоров’я людей, запобіганню і лікуванню захворювань

Обов’язок безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях

Обов’язок поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, у тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя

Обов’язок дотримуватись вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю

Обов’язок постійно підвищувати рівень професійних знань і майстерності

Обов’язок подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров’я

Обов’язок надавати пацієнтові чи іншим компетентним суб’єктам медичну інформацію




  • Правовий статус законних представників та інших суб’єктів медичних правовідносин.

Аналіз вітчизняного законодавства дає підстави говорити, що в Україні пацієнт має право на:


1. життя (ст. 27 КУ, ст. 281 ЦК);

2. медичну допомогу (ст. 49 КУ, ст. 284 ЦК, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Основ, п. 1 ч. 1 Клятви);

3. свободу вибору (ст. 284 ЦК, п. "д" ст. 6, ст.ст. 34, 38 Основ), тобто на вільний вибір лікаря, методів лікування та лікувального закладу, вимогу про заміну лікаря, лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров'я України;

4. особисту недоторканність (ст. 29 КУ, ст. 289 ЦК, ст.ст. 42, 43 Основ), тобто на інформовану згоду на медичне втручання, відмову від медичного втручання;

5. медичну інформацію (ст.ст. 32, 34 КУ, ст. 285 ЦК, п. "е" ст. 6, 39 Основ), тобто на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування;

6. медичну таємницю (ст.ст. 32,34 КУ, ст. 286 ЦК, ст. 39-1,40, п. "г" ст. 78 Основ, п. З ч. 1 Клятви), тобто на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при медичному обстеженні;

7. чуйне ставлення, на дії і помисли, що ґрунтуються на принципах загальнолюдської моралі, з боку медичних і фармацевтичних працівників (п. "г" ст. 78 Основ, п. 2 ч. 1 Клятви);

8. допуск інших медичних працівників (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. "к" ст. 6 Основ);

9. допуск членів сім'ї, опікуна, піклувальника (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. "к" ст. 6 Основ);

10. допуск нотаріуса та адвоката (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. "к>> ст. 6 Основ);

11. допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду (ч. 2 ст. 287 ЦК, п. "к" ст. 6 Основ);

12. повну інформованість і добровільну згоду на медико- біологічний експеримент (ч. З ст. 28 КУ, п. З ст. 281 ЦК, ст. 45 Основ);

13. донорство крові та її компонентів (ст. 290 ЦК, ст. 46 Основ);

14. трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів як на спеціальний метод лікування (ст. 47 Основ);

15. штучне запліднення та імплантацію ембріона (п. 7 ст. 281 ЦК, ст. 48 Основ);

16. застосування методів стерилізації (п. 5 ст. 281 ЦК, ст. 49 Основ);

17. добровільне штучне переривання вагітності (п. 6 ст. 281 ЦК, ст. 50 Основ);

18. зміну (корекцію) статевої належності (ст. 51 Основ);

19. незалежну медичну експертизу (п. "й" ст. 6, розділ 9 Основ);

20. відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди (п. "і" ст. 6 Основ);

21. правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я (п. "и" ст. 6 Основ);

22. оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я (ст.ст. 40, 55, 56 КУ, п. "ї" ст. 6 Основ).




  • Правовий статус лікуючого лікаря.

Усі права та свободи, що поширюються на медичних працівників, розподіляються на дві групи: загальнолюдські та професійні.

Загальнолюдські права включають в себе право на життя та його захист, повагу до честі та гідності, рівність прав кожної людини (рівноправ’я), право на свободу та особисту недоторканність, свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на свободу віросповідання, на охорону здоров’я, освіту, заняття діяльністю, до якої є вподобання та яка надає гідну оплату праці, на мирні зібрання, у тому числі для відстоювання власних прав, на відпочинок, соціальний захист та достатній життєвий рівень, особистісні права (право власності на житло та інше майно, авторське право, вступ до шлюбу).

Переліку загальнолюдських прав присвячено цілу главу Конституції України, де також зазначено, що держава гарантує дотримання цих прав, а порушені права людини мають бути поновлені в суді.

На жаль, не менше половини зазначених прав існують тільки на папері. Взяти хоча б трудові права, з яких для медичних працівників реально реалізовується тільки право на достроковий вихід на пенсію. Проте знати ці права необхідно. І вимагати їх реалізації від оточення

Низкою законів, постанов, наказів та інших нормативних документів закріплено коло професійних прав, свобод та пільг медичних працівників. Серед законодавчого різномаїття основним документом для медичної галузі є Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII, зі змінами (далі — Основи законодавства про охорону здоров’я).




  • Дефекти надання медичної допомоги: поняття і види. Юридична оцінка дефектів надання медичної допомоги.

Дефект надання медичної допомоги — це неналежне здійснення діагностики, лікування хворого, організації медичної допомоги, яке призвело або могло призвести до несприятливого результату медичного втручання. Причини несприятливих результатів у медицині можуть бути найрізноманітніші - починаючи від невчасного звертання хворого до лікаря з приводу свого захворювання, включаючи атиповий перебіг хвороби і закінчуючи невиліковністю даної патології сьогоднішнім арсеналом засобів медицини. Дійсно, украй важко визначити міру відповідальності лікаря за несприятливий результат, що наступив. Проявом цього стало впровадження в практику розглядів подібних випадків у хірургії принципу: "Post hoc - ergo ter hoc" ("Після цього - означає внаслідок цього").




  • Поняття, види і значення медичних експертиз в Україні. Висновок експерта.

Судово-медична експертиза — це науково-практичне дослідження, яке здійснюється за постановою уповноважених органів або за ухвалою суду судово-медичним експертом і включає

вирішення медичних і деяких біологічних питань, виникаючих у процесі слідства, з метою сприяння у встановленні обставин, що підлягають доказуванню по певній справі. Судово-медична експертиза набула особливого значення в роки Другої світової війни, коли сприяла розкриттю звірств німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території СРСР та інших країн Європи.

Метою проведення такого виду експертиз є дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.

Судово-медична експертиза здійснюється на принципах законності, об'єктивності, повноти дослідження та незалежності державними установами - бюро судово-медичних експертиз.

Проведення такої експертизи здійснюється судово-медичними експертами, які повинні мати вищу медичну (фармацевтичну) освіту, пройти спеціальну підготовку з проведення судовомедичних експертиз та отримати сертифікат судово-медичного експерта.




  • Регулювання контролю якості медичної допомоги.

Провідна функція контролю простежується в законодавчих і нормативно-правових документах, що регулюють управління якістю медичної допомоги в Україні:

- Законі України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» (набрав чинності 01.01.2012 року). Законом надано законодавчого статусу акредитації закладів охорони здоров’я;

- Програмі економічних реформ в Україні на 2010 – 2014 роки «Заможне

суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Програмою передбачено ряд завдань з підвищення якості медичного обслуговування, зокрема, розроблення системи індикаторів якості роботи медичних закладів, створення незалежних центрів оцінювання якості медичних послуг;


  • Умови та порядок здійснення контролю якості медичної допомоги.

Контроль в системі управління якістю медичної допомоги можна розглядати як складову процесу управління, як функцію і як систему. Контроль як складова процесу управління призначений забезпечити досягнення стратегічної мети – надання пацієнтам якісної медичної допомоги – шляхом встановлення рівня відповідності визначених компонентів (характеристик) якості медичної допомоги прийнятим вимогам. Контроль як функція управління передбачає: - збір даних про фактичні характеристики якості медичної допомоги на основі їх моніторингу за визначеними критеріями; - порівняння отриманих даних з вимогами нормативів, стандартів, протоколів, інструкцій; - виявлення відхилень (невідповідностей) та їх оцінку; - аналіз причин відхилень; - використання аналітичної інформації для підтримки прийняття управлінського рішення з поліпшення якості медичної допомоги. Таким чином реалізується зворотний зв’язок в системі управління якістю. Контроль як система розглядається через сукупність взаємопов’язаних елементів: мети, завдань, ідентифікованих суб’єктів і об’єктів контролю, функцій, методів, засобів контролю, джерел інформації про функціонування системи якості, критеріїв і результатів контролю




  • Поняття та види форм захисту прав суб’єктів медичних правовідносин.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист (ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»). Права й законні інтереси пацієнтів можуть бути порушені як у разі невідповідності результату лікування очікуванням пацієнта, так і при дефектах надання медичної допомоги, тому важливо розглянути форми захисту порушених прав фізичних осіб, яким надавалась медична допомога.

А також доцільно, з метою дотримання балансу взаємин «медичний працівник пацієнт», розкрити механізми захисту прав надавачів медичної допомоги, окремі аспекти яких було висвітлено в підрозділі 7.1.3.

Підставою для захисту прав людини у сфері охорони здоров’я є виникнення правового конфлікту в контексті надання медичної допомоги. Під таким конфліктом розуміється зіткнення протилежних інтересів суб’єктів медичних правовідносин, зумовлене особливостями реалізації їхнього правового статусу. Суб’єктами юридичного конфлікту в сфері надання медичної допомоги виступають фізичні (пацієнт, законний представник, медичний працівник, лікар, що займається приватною практикою тощо) і юридичні (наприклад, заклад охорони здоров’я, орган управління охороною здоров’я) особи.




  • Судова форма захисту прав суб’єктів медичних правовідносин.

Судова форма захисту прав суб’єктів медичних правовідносин



  1. У порядку цивільного судочинства.

  2. У порядку кримінального судочинства.

  3. У порядку адміністративного судочинства.

  4. У порядку конституційного судочинства.




  • Позасудова форма захисту прав суб’єктів медичних правовідносин.

Позасудові форми захисту прав суб’єктів медичних правовідносин

а) адміністративна форма захисту прав людини у сфері охорони здоров’я.

б) звернення до органів Національні поліції.

в) Звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

г) звернення до органів прокуратури. (Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (розділ 12 Закон України «Про прокуратуру» Відом. Верхов. Ради . 2015. № 2-3.



ст.12)

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка