Питання Предмети одягу Вагому частку речових джерел, пам'яток матеріальної та духовної культури України складають предмети одягу



Скачати 48.52 Kb.
Сторінка1/8
Дата конвертації25.03.2021
Розмір48.52 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Семінар 5

Питання 5. Предмети одягу

Вагому частку речових джерел, пам'яток матеріальної та духовної культури України складають предмети одягу. Одяг пройшов тривалий шлях розвитку — від найпростіших шматків шкіри, що захищали від негоди первісного мисливця, до витончених, розшитих сріблом та золотом одностроїв представників вищих верств суспільства різних історичних епох. Історія українського одягу знайшла своє відображення в науковому доробку вітчизняних учених. На історію, технологію виготовлення, розмаїття предметів одягу перш за все впливають їх функції, які з часом ставали дедалі складнішими, багатограннішими. Найголовнішою функцією одягу безперечно є захисна. Вона безпосередньо пов'язана з географічними та кліматичними особливостями певного регіону Землі (до речі, в деяких сухих і жарких регіонах нашої планети мешкають племена, які й досі не створили власного одягу, оскільки в ньому немає потреби). Географічні умови значною мірою впливають на розмаїття форм та видів предметів одягу, технологію їх виготовлення, склад матеріалів, які при цьому вживаються, тощо. Це можна простежити на прикладі навіть однієї країни, якщо вона займає досить велику територію й охоплює декілька природних зон. Скажімо, на території України, що знаходиться у помірному кліматичному поясі, є своєрідні природні регіони — Карпатські гори, ліс, лісостеп, степ, які зумовили появу локальної специфіки в одязі. Наприклад, поширений по всій Україні народний безрукавний одяг залежно від місцевості побутування мав деякі відмінності. В гірських районах Західної України — це тепла коротенька безрукавка з хутра — кептар; у північних і північно-західних районах передгір'я — сукняна безрукавка — лейбик, бруслик; на території Середньої Наддніпрянщини — легша, хоча й довша безрукавка — керсетка і т. ін. Подібна локальна специфіка характерна й для інших предметів одягу, в тому числі взуття, головних уборів тощо.

Захисна функція одягу виявлялася не лише в тому, що він захищав тіло людини від природних факторів — холоду, вітру, дощу, спеки. Одяг, на думку наших предків, мав захищати й від злих духів, наврочень і т. ін. Тому одягові надавалися оберегові, магічні властивості. Це підтверджується використанням окремих елементів одягу (наприклад, сорочки) в магічних діях та обрядах. Важливу оберегову роль виконували колір та орнаментика одягу, різноманітні прикраси, пояси, стрічки та інші доповнення. Обрядова та пов'язана з нею оберегова функції одягу наприкінці XIX — на початку XX ст. втратили своє давнє значення.

Іншою важливою функцією одягу з давніх часів була естетична. Вже первісна людина робила перші спроби прикрасити одяг пластинками від ікол кабана, камінцями, мушлями тощо. Прикрашання одягу поступово перетворюється на його необхідний атрибут, відбиває художньо-естетичні смаки певного народу, його окремих етнічних, соціальних груп тощо.

Етнічна функція одягу дає змогу простежити спорідненість певних людських спільнот за етнічними ознаками. Костюм, поряд із мовою, звичаями, віруваннями тощо, стає знаком відмінності населення однієї місцевості від іншої. На формування й розвиток етнічної функції одягу впливають також етнокультурні зв'язки між народами від найдавніших часів до наших днів. Незважаючи на спільність багатьох елементів українського національного костюма, локальні його різновиди зберігають яскраву своєрідність, в одних випадках утримуючи в собі архаїчні ознаки, в інших — риси, що виникли у процесі етнокультурного обміну з сусідніми етнічними групами або народами.

Одяг, так само як і інші групи історичних джерел, відображає соціальний розвиток суспільства, виконує важливу соціальну функцію. Він виступає ознакою належності людини до певного соціального прошарку, професійної групи тощо. Звідси й соціально-економічна диференціація одягу, його кількісних та якісних показників. У феодальному суспільстві багатьох країн Європи регламентація одягу навіть передбачалася законодавством: так, не дворянам забороняли носити шовковий або оксамитовий одяг, вбрання червоного кольору і т. ін. Впровадження в обов'язковому порядку для всіх російських станів, крім духовенства та селянства, спочатку угорського, а потім німецького одягу було однією з характерних ознак "великих" реформ Петра І. Регламентується державними законами службовий, формений одяг певних професійних груп і сьогодні (військова, міліцейська, шкільна форма тощо).

Серед важливих функцій одягу слід згадати й статевовікову, яка пов'язана не тільки з фізіологією людського організму, а й з характером діяльності різних за статтю та віком людей і відповідно — їхнім становищем у суспільстві. Приміром, чоловічі штани — це досить пізнє явище, походження якого, окрім кліматичних причин, пов'язане із освоєнням їзди верхи, а також орного способу обробітку фунту. Статевовікова функція одягу була тісно пов'язана і з народною етикою. Недотримання людиною загальноприйнятих норм убрання відповідно до вікового, статевого, станового, навіть смакового цензу певної історичної доби сприймалося як порушення суспільної моралі (а інколи й закону). Відповідно до функціонального призначення, а також розмаїття людських потреб одяг поділяється на значну кількість груп, видів та різновидів. Основою найбільш загальної класифікації одягу є його поділ залежно від статі людини на чоловічий і жіночий відповідно до вікових груп. Наприклад, жіночий одяг поділяється на дівочий, вбрання для молодиць, літніх жінок (так само як і для чоловіків — юнацький, для зрілих та літніх чоловіків). У новітні часи межі цього поділу поступово стираються.

Кліматичні умови впливають на кількість та розмаїття одягу. В Україні, з її помірним кліматом, основу костюма складав натільний одяг — переважно чоловіча і жіноча сорочка, поєднаний із одягом поясним або стегновим — розпашні або глухі спідниці у жінок, штани у чоловіків. Цей комплекс одягу українці використовували переважно влітку, хоча коливання температури навіть у літній період змушувало використовувати легкий допоміжний одяг, який захищав верхню частину тіла. Він міг бути з рукавами (кофти, куртки) й без рукавів (кептарі, лейбики). В осінньо-зимовий період використовувалися різні види теплого одягу, які захищали від холоду весь стан людини. Предмети, що входять до цієї групи, одягаються поверх основного комплексу, тому вона називається верхнім одягом.

Окрему групу убрання людини складають головні убори, що мають захисну функцію (у тому числі й проти зброї), яка в давнину тісно поєднувалася з обереговою. Цікавими різновидами головних уборів були й ті, що мали прикрашати дівчат (вінки зі стрічками, вінці тощо), використовувались з обрядовою метою. Головні убори поділяються на літні і зимові, жіночі і чоловічі, за соціальними та професійними ознаками.

Важливою групою предметів одягу є взуття. В Україні побутувало взуття, що прикривало стопу ноги (личаки, постоли, черевики), стопу та гомілку (чоботи, валянки). До групи взуття відносять також різні допоміжні види утеплення та захисту ноги. Взуття, так само як і інші предмети одягу, відображає різноманітні аспекти життя та діяльності свого власника.

Одяг класифікують за різноманітними формально-змістовими ознаками, наприклад, за матеріалом (шкіряний, полотняний, шовковий тощо), за технікою виготовлення (плетений, в'язаний, тканий), за призначенням (святковий, буденний, робочий, обрядовий) та ін. Нарешті, важливою ознакою предметів одягу є їх етнічна приналежність.

Всі групи одягу мають своє походження і тривалу історію розвитку, значну кількість місцевих варіантів, які визначалися такими чинниками, як крій, колорит, орнаментика, характер поєднання у комплекс, способи носіння тощо. Найдавнішими матеріалами для одягу на території України були шкури тварин, рослинні волокна та вовна. З винайденням веретена, прядки й особливо ткацького верстата значно розширилося використання матеріалів із волокон рослинного і тваринного походження.

Перші форми одягу були накидними й виготовлялися із шматків тканини або шкури тварини. Накидки кріпилися зав'язками чи шпильками на плечах або шиї людини. Стегна також обгортали шматками тканин, що кріпились на талії. Виробництво одягу поступово удосконалювалося завдяки підвищенню майстерності драпірування тканин навколо стану людини. З опануванням техніки зшивання окремих шматків тканини або шкіри предмети одягу стали більш досконалими і різноманітними за формою і призначенням. Наступний крок у процесі подальшої еволюції одягу був пов'язаний із опануванням техніки крою, завдяки чому стало можливим створювати такі форми одягу, які найточніше повторювали натуральні пропорції фігури людини, давали змогу їй вільно рухатись і діяти. Костюм — явище конкретно-історичне, продукт розвитку певного етносу, нації, етнографічної або локальної групи. Він відбиває цей розвиток специфікою своїх функцій, матеріалу, крою, способів носіння, само бутністю колориту, орнаментики, різних доповнень, неповторністю загального силуету. Ознаки етнічної специфіки та етнокультурної спорідненості в костюмі різних народів є важливим джерелом пізнання етнічної історії від найдавніших часів до наших днів. Традиційний костюм є важливим продуктом культури конкретного народу, вивчення цього явища проливає світло на питання ґенези даного етносу, його історичного розвитку, наочно розкриває етнокультурні взаємозв'язки і взаємовпливи.

Основу будь-якого чоловічого і жіночого українського костюма являє натільна сорочка з домотканого полотна. Чоловіки носили короткі сорочки тунікоподібної форми, з довгим рукавом і глухо закритою горловиною. Жінки шили собі довгі сорочки з більшим, ніж у чоловіків, різноманітністю крою. Сорочка могла бути тунікоподібна, з суцільнокроєними рукавами або з плечовими вставками. Поясним одягом чоловіків були штани різного крою, від шароварів до ногавиці (гачей), які шили з домашнього сукна темного або світлого кольору. Жіночий поясний одяг майже не шився, а виготовлялася з одного або двох-трьох полотен тканини, які по-особливому обмотувалися навколо стегон і закріплювалися поясом. Тканина для цього бралася домоткана однотонна або з візерунками. У різних регіонах жіночий поясний одяг значно відрізнялася формою, матеріалом, забарвленням і орнаментами.

У більш пізній час в Україні з'явилися і поширилися шиті форми поясного одягу. Найбільш поширеними були андарак і летник. Андарак - це спідниця у велику складку, яку шили переважно з червоної однотонної тканини, з тканим широким орнаментом по низу. Літник теж часто був з червоної тканини, але з вертикальними різнокольоровими смугами. На Львівщині носили спідницю шорців з вовняного полотна - на білому тлі розташовувалися часті кольорові вертикальні смуги. Низ спідниці оформляли декоративним кольоровим шнуром. Часто українки носили спідниці з домотканого полотна з набивним малюнком, які називали мальованками, димками, друкованицями.

Спідниці відрізнялися в різних місцевостях кроєм, тканинами, оригінальними візерунками і кольоровою гамою. Неповторні, характерні для кожної певної місцевості орнаменти майстрині ткали, вишивали, набивали, наносили за допомогою аплікації, шнура, декоративного шва та інших способів, властивих даному регіону.

Головні убори були дуже важливим предметом одягу, який не тільки прикрашав жінку, але й вказував на її сімейний стан. Дівчини до заміжжя носили обруч або перев'язку, які залишали відкритими коси. В якості святкового головного убору використовувався плетений з квітів віночок, прикрашений різнокольоровими стрічками. Особливо красивим робили вінок на перший день весілля, а на другий день молода дружина одягала очіпок - головний убір, щільно прилягає до голови і приховує волосся. Його форма залежала від традицій конкретної місцевості.

За міським одягом, також як і по сільським, визначався соціальний статус людей. Прості люди - обслуга, дрібні торговці, ремісники - в основному складалися з колишніх селян, тому й одяг їх мало відрізнялася від сільського.

Заможні городяни одягалися більш багато та вишукано. Жінки носили сорочки НЕ полотняні, а шовкові, з широким вирізом. Зверху надягали приталений ліф з завуженими рукавами. Спідниця, як і ліф, шилася з парчі, атласу, штофні, шовку та інших дорогих тканин.

З головних уборів були дуже популярні овальні шапочки з красивих якісних тканин - оксамиту, парчі, шовку. Верхній одяг заможних городянок був різноманітним. Вони носили жупани, кунтуші, каптани свитки. Взувалися городянки в чоботи або черевички зі шкіри - телячої, кінської, юфти. Найбільш багаті дозволяли собі чобітки з турецького або перського сап'яну, розкішно вишиті золотими нитками. Чобітки були красивих забарвлень - жовті, червоні, зелені, блакитні, білі, блакитні і бежеві.

У ті часи було прийнято носити одяг з яскравої кольорової матерії. Темний або чорний одяг носили тільки на знак жалоби або смирення. Яскраві кольори були символами влади, багатства, вони викликали повагу. Для прояву своєї могутності знатні люди завжди з'являлася перед народом в яскравих, кольорових, багато розшитих шатах. Військові начальники також надягали красиву кольорову форму в урочистих і значних випадках.

Серед безлічі різних кольорів в одязі найбільш популярним був червоний, який мав велику кількість красивих відтінків. Його використовували в одязі не тільки світські, але й духовні особи, які носили червоні ряси на урочистостях. Дуже часто використовувалися такі кольори, як блакитний, вишневий, зелений. Не менш розкішними вважалися яскраво-жовтий, лимонний, цегляний, пісочний, сливовий, димчастий і інші кольори.

Обов'язковою складовою чоловічого костюма були пояси. Найпростішими були опояски, пов'язувані поверх сорочок. Головною ж красою костюма і гордістю господаря був пояс - широкий довгий та м'який, який кілька разів обмотували навколо талії і зав'язувавли або застібали особливим чином. Люди бідні і середнього стану носили пояси з недорогих тканин, прикрашені відповідно до їх достатку. Багаті купували пояси з дорогих, розкішних тканин з численними дорогоцінними прикрасами.  Чоловіки в містах носили як верхній одяг в основному жупан із сукна, поверх якого пов'язували гарний широкий пояс. Пояс був гордістю власника, демонстрував його достаток. У парі з жупаном носили кунтуш, який мав довгі рукави або прорізи. Іноді кунтуш підшивали хутром для краси і тепла.

Одяг запорізьких козаків відрізнявся великою різноманітністю. Дуже простий і зручний повсякденний одяг у свята замінювався вельми ошатними і навіть розкішними шатами, що складалися в основному з добутих у походах трофеїв. Серед інших описів одягу запорізьких козаків можна відзначити часте використання суконних або шовкових каптанів різного забарвлення, або черкесок, що нагадують жупан, різних яскравих кольорів. Широкі шаровари і шовкові пояси присутні у всіх описах. Головні убори доповнюють кабардинки - шапки з видри. Із взуття відзначаються сап'янові чоботи.

Вражав красою святковий і парадний одяг козаків з шовку і сукна. Шовкову тканину з багатими візерунками козаки називали Шалєвій. Сукно було польське, англійське і східне - кармазин та оксамит.



Вважається, що першим сміливцем, хто пішов на таке поєднання, є Іван Франко, який одягнув поверх вишиванки піджак.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка