Після завершення



Скачати 65.87 Kb.
Сторінка5/6
Дата конвертації14.01.2022
Розмір65.87 Kb.
#21646
1   2   3   4   5   6
57 - 63
57 - 63, англ
Радя́нський Сою́з, офіційна назва — Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (СРСР)[7] — федеративна соціалістична держава в Північній Євразії, яка існувала від 1922 до 1991 року. Формально – союз декількох національних радянських республік; на практиці – однопартійна[8] диктатура, з високим ступенем централізації керівництва та плановою економікою[9], якою керувала Комуністична партія. Столицею держави була Москва в її найбільшій республіці — Російській РФСР. Іншими великими міськими центрами були Ленінград, Київ, Мінськ, Ташкент, Алмати та Новосибірськ. Після розпаду Британської колоніальної імперії СРСР став найбільшою за площею країною світу, що простягалась понад 10 000 кілометрів зі сходу на захід, перетинаючи 11 часових поясів і понад 7200 кілометрів з півночі на південь. Її територія включала більшу частину Східної Європи, а також частину Північної Європи та всю Північну та Середню Азію. Країна мала п'ять кліматичних зон, таких як тундра, тайга, степи, пустелі та гори. До народів, що проживали на його території, вживалася спільна назва «радянський народ».

Коріння Радянського Союзу сягає Жовтневого перевороту 1917 року, коли "більшовики" – радикальна фракція Російської соціал-демократичної робітничої партії на чолі з Володимиром Леніним – скинули Тимчасовий уряд Російської республіки, який раніше замінив монархію. Більшовики створили Російську Радянську Республіку,[a] розпочавши громадянську війну між більшовицькою Червоною армією та багатьма антибільшовицькими силами по всій колишній імперії, серед яких найбільшою фракцією була Біла армія. Згубний відвабний ефект війни та політика більшовиків призвели до 5 мільйонів смертей під час голоду 1921-1922 років на Поволжі та Півдні України. Червона армія розширювалась і допомагала місцевим комуністам у захопленні влади, встановлюючи так звані ради, пригнічуючи своїх політичних опонентів та непокірних селян через політику червоного терору та воєнного комунізму. У 1922 році комуністи перемогли, утворивши Радянський Союз з об’єднанням Російської, Закавказької, Української та Білоруської республік. Розпочата Леніним нова економічна політика призвела до часткового повернення вільного ринку та приватної власності, що призвело до періоду економічного підйому.

Після смерті Леніна в 1924 році та короткої боротьби за владу, Йосип Сталін прийшов до влади в середині 1920-х. Сталін пригнічував політичну опозицію під час свого правління всередині Комуністичної партії, почав дотримуватись державної ідеології марксизму – ленінізму, завершив нову економічну політику, започаткувавши централізовану планову економіку. Як результат, країна пережила період бурхливої індустріалізації та примусової колективізації, що призвело до значного економічного зростання, а також до організованого ВКП(б) голоду 1932–1933 років та розширило систему таборів ГУЛАГ, засновану ще 1918 року. Сталін також розпалював політичну параною і організував Великий терор з метою усунення своїх політичних супротивників шляхом масового свавільного арешту великої кількості людей (військових керівників, членів Комуністичної партії, Комінтерну та простих громадян), яких потім відправляли до «виправно-трудових» таборів або засуджували до смертної кари.

23 серпня 1939 року після невдалих зусиль сформувати антинацистський союз із західними державами на умовах керівництва СРСР [10], була підписана угода про ненапад з нацистською Німеччиною. Після початку Другої світової війни формально нейтральний СРСР вторгся та анексував території кількох східноєвропейських держав, включаючи Східну Польщу та балтійські країни. У червні 1941 році німці вторглися до СРСР, відкривши найбільший і найкривавіший театр війни в історії. Зрештою, радянські війська захопили Берлін та СРСР за допомогою союзників виграв Другу світову війну в Європі 9 травня 1945 року. Держави, які захопила Червона армія, стали сателітами СРСР і були приєднані до Східного блоку. "Холодна війна" від 1947 року полягала у протистоянні Східного блоку Західному блокові, який у 1949 році об'єднався в Організацію Північноатлантичного договору.

Після смерті Сталіна в 1953 році під керівництвом Микити Хрущова розпочався період, відомий як десталінізація та хрущовська відлига. Країна швидко розвивалася, оскільки мільйони селян були переселені до індустріальних міст. СРСР виграв космічні перегони з першим в історії штучним супутником і першим космічним польотом за участю людини. 1970-ті характеризувались короткою розрядкою відносин зі Сполученими Штатами, однак напруження відновилося, коли Радянський Союз розпочав війну в Афганістані 1979 року. Війна виснажила економічні ресурси Союзу, серед іншого внаслідок надання Сполученими Штатами військової допомоги бійцям моджахедам.

У середині 1980-х останній радянський лідер Михайло Горбачов прагнув реформ та лібералізації економіки шляхом проведення політики гласності та перебудови (рос. перестройка). Метою було збереження Комуністичної партії при одночасному припиненні економічної стагнації. Холодна війна закінчилася під час його перебування на посаді, і 1989 року радянські сателіти Східної Європи скинули свої комуністичні режими. Це призвело до виникнення сильних націоналістичних і сепаратистських рухів всередині самого СРСР. Центральна влада ініціювала референдум, який бойкотували республіки Балтії, Вірменія, Грузія та Молдова — в результаті чого більшість громадян-учасників голосували за збереження Союзу як оновленої федерації. У серпні 1991 року консервативні кола Комуністичної партії здійснили невдалу спробу державного перевороту. Російський президент Борис Єльцин відіграв важливу роль у боротьбі з путчистами, що призвело до заборони Комуністичної партії. 25 грудня 1991 року Горбачов пішов у відставку, і в результаті розпаду Радянського Союзу виникло 12 незалежних пострадянських держав. Російська Федерація (раніше Російська РФСР) оголосила себе правонаступником СРСР.

Країна мала другу за величиною економіку у світі та найбільшу у світі армію[11][12][13]. СРСР був однією із п’яти держав, які володіли ядерною зброєю. Країна була постійним членом Ради Безпеки ООН, а також членом Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Всесвітньої федерації профспілок та провідним членом Ради економічної взаємодопомоги та Варшавського договору.

62





Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів в Україні в 20–30-х рр. була політика коренізації, проголошена XII з'їздом РКП(б). В Україні ця політика дісталла назву "українізації".Політика коренізації («українізації») була обумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:

1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в якій нібито забезпечений гармонійний і вільний розвиток радянських республік і гарантується вільний розвиток національних меншин.

2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) і національної інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.

3. Спробою більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучаючи до партій і до управління республікою представників неросійських народів [1920 р. в ВКП (б) У Українська становили лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УРСР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли ній лише 2%].4. Спробою радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження околиць, щоб він не вилився в антицентробижни напрями.5. Необхідністю зміцнення новоствореного державного освіти — СРСР, наданням прав «культурно-національної автономії» хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету і т.д.

наслідки:

1. Усунення від влади відвертих шовіністів першого секретаря ЦК КП (б) У Е. Квірінга і другого секретаря Д. Лебедя, який проголосив теорію боротьби двох культур, прогресивної, революційною, міського російської та контрреволюційної, відсталою сільській української культури. У їх боротьбі українська культура повинна відступити і загинути.

2. Розширення сфери вживання української мови в державній життя. [Із серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не здав іспити, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введено обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію перекладені на українську мову.]

3. Зростає кількість український у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25-35%, а в 1927 р. — 52-54%. За кількісним зростанням стояли важливі структурні зміни. Однією з них була поява нової державно-політичної, господарської і культурної еліти, основою якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.

4. Найбільший вплив «українізація» вплинула на розвиток національної освіти. Вона співпала за часом з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. — 97%українських дітей вчилися українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він склав лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.

5. Різко зростала кількість української преси (1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет в республіці).

6. Україномовні стаціонарні театри у 1931 р. становили 3 / 4 всіх театрів в Україні — в 1927/29 років у Києві побудовано найбільший в Європі того часу кіностудії.

7. Місто почав втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.

8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилася серед компактно проживають за межами України Українский (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. Український).

63


Скачати 65.87 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6




База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка