Папіліт – це запалення 1-2 ясенних сосочків, викликане місцевими травмувальними чинниками. Найчастіше зустрічається катаральний папіліт (45-50 %)



Скачати 117.48 Kb.
Дата конвертації09.11.2020
Розмір117.48 Kb.
КЛІНІКА І ДИФЕРЕНЦІЙОВАНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ ТКАНИН ПАРОДОНТА В ДОРОСЛИХ І ДІТЕЙ .

Папіліт – це запалення 1-2 ясенних сосочків, викликане місцевими травмувальними чинниками. Найчастіше зустрічається катаральний папіліт (45-50 %), гіпертрофічний папіліт діагностується у 28-30 % хворих із запаленням ясенних сосочків, рідко – виразковий папіліт. Для діагностики атрофічного папіліту використовують класифікацію М.Ф.Данилевського (1958). Розрізняють 3 стадії атрофії ясенного сосочка. На I стадії розміри сосочка зменшуються на 1/3 висоти, на II стадії сосочок атрофується до середньої третини, міжзубний проміжок різко зіяє, на III стадії атрофії ясенний сосочок відсутній, прилегла тканини ясен воронкоподібно втягнута в напрямку альвеолярного відростка. За клінічно-морфологічними ознаками розрізняють (М.Ф. Данилевський, 1957) катаральний (гострий, хронічний), виразковий (гострий, хронічний), гіпертрофічний (хронічний, загострений) папіліт.

Катаральний папіліт. Часто виникає внаслідок гострої травми – укол, удар, забій, травмування ясен кістками риби, ворсинками зубної щітки, інструментами під час лікування зубів, кусання твердих предметів тощо. Найчастішими причинами із місцевих є незадовільно накладені пломби на контактних поверхнях зубів. Особливо чітко папіліт проявляється при відсутності або неправильному формуванні контактного пункту, або ж коли пломбувальний матеріал виступає за межі зуба і частково заповнює міжзубний проміжок, нависаючи над ясенним сосочком. Катаральний папіліт у разі порушення контактного пункту може супроводжуватися ниючим болем.

Гострий катаральний папіліт. Хворі пред’являють скарги на біль, що виникає під час споживання їжі, особливо твердої. Біль ниючий, постійний або триває певний проміжок часу після подразнення. Об’єктивно виявляють гіперемію, набряк ясенного сосочка, зміни його контурів, рельєфу, згладження верхівки . Нерідко внаслідок вираженого набряку виникає ясенна кишеня, цілісність зубоепітеліального прикріплення не порушена. У разі папіліту травматичного походження виявляються сліди попередньої травми (наприклад, ерозія, садна).

Папіліт хімічного (медикаментозного) походження спочатку виникає як катаральний, але потім може швидко перерости у виразковий. Під час дії кислот уражений сосочок у результаті зневоднення зменшується в об’ємі, набуває білуватого кольору. У подальшому внаслідок крововиливу його колір змінюється від яскраво-червоного до бурого, а іноді – до темно-бурого.

Хронічний катаральний папіліт. Об’єктивно в процесі огляду контури ясенного сосочка згладжені, спостерігається його набряк, пастозність та синюшність. Під час пальпації ясенний сосочок кровоточить, виражений симптом вазопарезу. Запальним процесом можуть бути уражені лише маргінальні ясна або весь сосочок у цілому.

Виразковий папіліт, порівняно з іншими формами, трапляється рідко. Найчастішою причиною цієї форми є тривала дія механічних подразників, серед яких провідна роль належить навислим краям пломб. Рідше такий папіліт є наслідком хімічної травми. Виразковий папіліт має перебіг за типом альтеративного декубітального процесу.

Хворі скаржаться на біль у ділянці ураженого сосочка, інтенсивність якого залежить від характеру перебігу процесу – гострий або хронічний. Відзначається неприємний запах з рота, при гострому перебігу захворювання можливе незначне збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Загальний стан хворих, як правило, не порушений.

Ясенний сосочок гіперемований, набряклий, на верхівці спостерігається ділянка некрозу сіруватого кольору. При обережному зондуванні цієї ділянки некротизовані тканини досить легко знімаються і оголюється виразкова поверхня, яка легко кровоточить під час механічного подразнення. У разі хронічного перебігу папіліту гіперемія виражена менше, верхівка ціанотичного ясенного сосочка неначе «зрізана» виразковим процесом і міжзубний проміжок зяє. Кількість некротизованої тканини та нальоту брудно-сірого кольору менша, ніж при гострому виразковому папіліті, оскільки вона вимивається слиною за час перебігу захворювання.

Гіпертрофічний папіліт має хронічний перебіг, нерідко загострюється. У дітей та підлітків, на відміну від дорослих, відносно часто спостерігається загострений перебіг. Розвиток гіпертрофічного папіліту пов’язаний з наявністю місцевих подразників (переважно травма ясен у процесі локалізації каріозної порожнини на контактних поверхнях, дефектах пломбування). У ранньому віці часто спостерігаються гіпертрофічні розростання ясен у ділянках аномалій положення окремих зубів. У підлітків у період статевого дозрівання можливий розвиток так званого «ювенільного папіліту», розвиток якого може бути не позв’язаний з місцевими подразнювальними факторами.

Хворі досить часто не скаржаться на біль, оскільки він несильно виражений і виникає лише від механічних подразників. Ясенний сосочок розростається і заповнює каріозну порожнину на контактній поверхні зуба або ж розміщується у міжзубному проміжку . Тканина ясен відносно щільна, незначно гіперемована, край верхівки має фестончасті обриси. Під час механічного подразнення сосочка (пальпація, обережне зондування інструментом) спостерігається незначна кровоточивість. Гіпертрофований сосочок, розміщуючись у каріозній порожнині, повторює її обриси, інколи виступає за її межі. У процесі локалізації гіпертрофічного папіліту в ділянці коренів великих кутніх зубів (тимчасових або постійних) ясенний сосочок набуває часточкової будови, нагадуючи за своїм зовнішнім виглядом ягоди малини, цвітну капусту.

Розростання ясен постійно травмується твердою їжею, зубами-антагоністами, внаслідок чого хронічний запальний процес може загострюватися, а на верхівці сосочка утворюється виразка. Це проявляється більш вираженим болем та підвищеною кровоточивістю. Характерне швидке прогресування патологічного процесу, іноді запалені гіпертрофовані сосочки можуть вкривати коронки зубів на всю їх висоту і довжину. Це може призвести до часткового травмування сосочка. Надалі може знову спостерігатися вщухання проявів запалення, перехід у хронічний перебіг та відносна стабілізація патологічного процесу.

Диференціальна діагностика катарального папіліту нескладна, оскільки його необхідно відрізняти лише від гінгівіту, при якому запальним процесом уражені ясенні сосочки в ділянці декількох зубів. У разі виразкового папіліту можливі напади болю, які симулюють гостре запалення пульпи в сусідньому зубі. На відміну від пульпіту, швидке та своєчасне видалення подразника припиняє напад болю. Якщо такий сосочок розміщується в каріозній порожнині, то зондування її дна, на відміну від пульпіту, практично безболісне.

Гіпертрофічний папіліт потрібно диференціювати від епуліду, хронічного гіпертрофічного пульпіту. При епуліді ясна більш щільні, поверхня їх нерівна, зерниста, з ділянками бурої пігментації. Епулід часто розміщується на тонкій ніжці, кровоточивість менш виражена, характерні рентгенологічні зміни кісткової тканини. Провідним у диференціальній діагностиці гіпертрофічного пульпіту з розростанням ясенних сосочків є визначення джерела надлишкового розростання тканини. При пульпіті розростання пульпи виникає з порожнини зуба через її розкрите склепіння, зона росту ясенного сосочка при папіліті знаходиться поза межами зуба. Тому в разі гіпертрофічному пульпіту зонд можна обережно та вільно провести між стінкою каріозної порожнини зуба і розростанням тканини, не виходячи за межі коронки зуба. При папіліті інструмент доходить лише до точки, де ясенний сосочок вростає в каріозну порожнину. Таким чином, у разі гіпертрофічного пульпіту інструмент замикає повне коло, при папіліті в ділянці зони росту гіпертрофованого сосочка ясен воно виявляється незамкненим.



Гінгівіт – це запальне ураження ясен, зумовлене шкідливою дією місцевих і загальних чинників, перебіг якого не супроводжується порушенням цілості зубоясенного сполучення. Це найчастіша хвороба пародонта, зустрічається переважно в дітей, підлітків і осіб не старше 30 років із хронічним перебігом. У загальній структурі гінгівітів катаральний гінгівіт складає 70 %, гіпертрофічний – 25 %, виразковий - 2-5 %, атрофічний гінгівіт зустрічається у 2-3 % випадків, частіше в молодому віці. Характерні клінічні симптоми катарального гінгівіту:

- слабкі больові відчуття;

- набряк і напруження ясен, ясна з ціанотичним відтінком;

- кровоточивість під час їди і чищення зубів;

- неприємний запах із порожнини рота (халітоз);

- зміна рельєфу ясенного краю: в легкій формі - тільки сосочки, в середній - крайові ясна і сосочки, в тяжкій формі - вся поверхня ясен; - ясенний край збільшується, товщає;

- зуби покриті нальотом;

- у дорослих пацієнтів є над- і під’ясенний камінь.



Гострий катаральний гінгівіт характеризується вираженими ознаками гострого ексудативного запалення: гіперемія, набряк тканин ясен, біль, порушення функції зубо-щелепного апарату. Здебільшого хворі скаржаться на біль, кровоточивість, набряк ясен, відчуття печіння в уражених ділянках. Біль посилюється під час їди, розмови, його інтенсивність зростає в міру розвитку запалення. Кровоточивість з’являється від механічних подразників (споживання твердої їжі, чищення зубів тощо).

Об’єктивно виявляють яскраво виражену гіперемію ясен, набряк, більше виражений у ділянці ясенного краю та біля основи ясенних сосочків. Ураження може локалізуватися лише в ділянці маргінальних ясен (крайовий або маргінальний гінгівіт) або на всій довжині із залученням прикріплених ясен (дифузний гінгівіт). Унаслідок запалення змінюється рельєф ясен: сосочки втрачають свою характерну конусоподібну форму, їх верхівки набувають форми купола, збільшуються в розмірах, що спричиняє утворення ясенних кишень. У процесі пальпації ясна болючі, легко кровоточать, проте кровоточивість менше виражена при обмеженому запаленні, а в разі дифузного гінгівіту вона інтенсивна і виникає під час найменшого травмування (нерідко – мимовільно).



Хронічний катаральний гінгівіт характеризується тривалим в’ялим перебігом, скарги хворих слабко виражені. Запальний процес може обмежуватися в міжзубних сосочках та маргінальних яснах або ж поширюватися на всю коміркову частину ясен. Тобто гінгівіт буває обмежений – локалізований або ж генералізований. При об’єктивному обстеженні спостерігають набряк, незначно виражену гіперемію з ціанозом та стовщенням ясен. Можливе утворення вогнищ десквамації, поодинокі ерозії, переважно в ділянці вершин міжзубних сосочків, механічне їх подразнення супроводжується кровоточивістю. Унаслідок набряку маргінальних ясен утворюються ясенні кишені при збереженні цілісності зубоясенного з’єднання

Гіперпластичний гіпертрофічний гінгівіт.

Для нього характерний хронічний проліферативний процес. Він супроводжується розростанням волокнистих сполучень основи ясен та проліферацією базального шару епітелію. Етіологічні фактори: ендокринні розлади, статеве дозрівання, вагітність, клімактеричний період, тиреотоксикоз, хвороби шлунковокишкового тракту, цукровий діабет, місцеві фактори – травма ясен, глибокий прикус та скупченість зубів. Вік - частіше 12-14 років, 25-30.

Клінічно виділяють 2 форми: гранулюючу і фіброзну. При гранулюючій (гіперпластичній) формі: сосочки та ясенний край гіпертрофовані, набряклі, з ціанотичним відтінком.

Форма ясенних сосочків змінена. Виділяють 3 ступеня проліферації ясен:



I ступінь –гіперплазія ясенних сосочків (легкий – levis) які стовщуються у вигляді валика по всій довжині ділянки ураження і збільшуються в межах 1/3 висоти коронки зуба. Їх форма змінена: округла, овальна або неправильної форми. Гіпертрофія значно виражена біля основи сосочків;

II ступінь – гіперплазія ясенного краю (середній – media) Ясенний край піднятий; має вигляд валика, закриває нижню частину коронок зубів. Форма сосочків змінена, розростання досягає 1/2 висоти коронки зуба;

III ступінь – гіперплазія альвеолярної частини ясен (тяжкий – gravis) Збільшені в розмірі ясна вкривають більше 2/3 висоти коронки зуба, нерідко досягають різального краю або поверхні змикання зубів. Сосочки, що розрослися, часто вкриті численними дрібними і великими кровоточивими грануляціями.

Особливо тяжкі прояви гіпертрофічного гінгівіту спостерігаються в дітей,які хворіють на епілепсію і вживають протисудомні препарати. Нерідко гіпертрофічний гінгівіт діагностується при вагітності та інших гормональних розладах.

Основні клінічні прояви: біль, свербіж ясен, кровоточивість, запах із рота(халітоз), гіперплазія ясен у різних ділянках щелеп. При фіброзній формі колір ясен змінюється мало, ясенні сосочки збільшуються, ущільнюються, неболючіта без ознак кровоточивості.

Гіпертрофічний гінгівіт локалізується переважно у фронтальній ділянці верхньої та нижньої щелеп. Частіше уражуються ясна на верхній щелепі з вестибулярного боку.



Гранулююча форма гіпертрофічного гінгівіту трапляється частіше фіброзної форми. Хворі скаржаться на розростання ясен, свербіж, незначну кровоточивість та болісність, що посилюються під час їди; розростання ясен, яке може порушувати акт жування, неприємний запах з рота.

Для цієї форми гінгівіту характерні гіперплазія ясенних сосочків з різко вираженим ціанозом, пастозність, пухкість тканини, болісність при пальпації, посилена кровоточивість. Збільшені сосочки ясен вкриті грануляціями. Ясенний край стовщений, коміркові ясна знаходяться в стані катарального запалення. Форма ясенних сосочків змінена, нерідко внаслідок гіперплазії та посиленого розростання грануляцій ясна набувають спотвореного вигляду. Рельєф ясенного краю порушений. У результаті вираженого набряку тканин та гіперплазії утворюються ясенні кишені різної глибини з серозним або серозно-гнійним ексудатом. Зубоепітеліальне з’єднання не порушено.На зубах спостерігаються рясні відкладення нальоту, іноді зубного каменю. Нерідко зубний камінь міститься на вестибулярній поверхні коронки під запаленими гіпертрофованими яснами у вигляді дрібних зерен або смужок темно-коричневого або жовто-коричневого кольору. У разі тривалого перебігу захворювання на рентгенограмі можна виявити остеопороз, утворення узур у кортикальному шарі кістки міжкоміркових перегородок.



Локалізований пародонтит - запально-дистрофічний процес тканин пародонта, який виникає переважно під дією місцевих ушкоджувальних чинників. Характеризується прогресуючим руйнуванням тканин пародонта обмеженої ділянки (до 3 зубів) та може призвести до випадіння зубів.

Клінічна форма: пародонтит локалізований, хронічний перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні:

- зміна кольору

- рельефа ясен

- порушення цілісності зубоясенного сполучення

- патологічна рухомість зубів

- формування пародонтальної кишені

- місцеві етіологічні чинники.

Рентгенологічні:

- розширення періодонтальної щілини

- деструкція компактної пластинки на верхівках міжзубних перетинок

- остеопороз кістки верхівок міжзубних перетинок

- резорбція кісткової тканини верхівок міжзубних перетинок при І ступені – в межах 1/3 їх висоти, ІІ – до 2/3 і ІІІ більше 2/3 висоти перетинки

- процес локалізований в межах 1-3 зубів.

Електроодонтометрія: електрочутливість зубів до дії електричного струму не змінена або в межах 15-20 мкА.

Клініка:


Легка ступінь захворювання

- катаральний гінгівіт (гіпертрофічний або виразковий) в ділянці 1-2 зубів

- пародонтальні кишені відсутні

- можлива ретракція ясен

- остеопороз на верхівках міжальвеолярних перетинок

- присутній травмуючий фактор

- зубні нашарування

- патологічна рухливість зубів відсутня

Середня ступінь тяжкості

- катаральний, гіпертрофічний або виразковий гінгівіт

- пародонтальні кишені до 3,5- 5 мм

- патологічна рухомість зубів (І-ІІ ступеня)

- зубні нашарування

- резорбція міжальвеолярних перетинок в межах 1/3 – 2/3 довжини кореня зуба

Тяжка ступінь захворювання

- катаральний, гіпертрофічний або виразковий гінгівіт

- пародонтальні кишені більше 5 мм

- патологічна рухомість зубів (ІІ-ІІІ ступеня)

- резорбція міжальвеолярних перетинок в межах більше 2/3 довжини кореня зуба

Лікування:



Усунення місцевих етіологічних чинників: токсичної дії хімічних агентів, травматичних факторів, зубних нашарувань, лікування патологічних форм прикусу.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка