Оволодіння та удосконалення техніки легкоатлетичних стрибків



Скачати 49.93 Kb.
Дата конвертації12.06.2021
Розмір49.93 Kb.

Оволодіння та удосконалення техніки легкоатлетичних стрибків

Легка атлетика об’єднує більшість загальнодоступних вправ, що змалку супроводжують людину в повсякденному житті, й тому є одним із найбільш масових видів спорту. Заняття з легкої атлетики мають оздоровче значення: позитивно впливають на розвиток усіх органів і систем людського організму (наприклад стрибки зміцнюють м’язи опорно-рухового апарату). Таким чином, за допомогою легкоатлетичних вправ, за умови їх регулярності, повністю вирішується завдання гармонійного фізичного розвитку студентів усіх груп.

  Під час занять легкою атлетикою набуваються навички координації рухів, швидкого й економічного пересування та раціонального виконання складних фізичних вправ.

  Основною метою процесу навчання легкої атлетики є оволодіння технікою володіння вправ, зокрема оволодіння навичками виконання основних легкоатлетичних рухів. Тому основними способами вивчення техніки є спеціальні та підвідні вправи.

  Для оптимізації процесу освоєння техніки виконання доцільніше дотримуватися такої послідовності: оволодіння правильним вихідним положенням – визначення основних частин тіла, задіяних у виконанні вправи – уточнення напрямку рухів – виконання вправи з незначною швидкістю – виконання вправ з наростаючою силою.

  Одним із різновидів легкої атлетики є стрибки у довжину та потрійний стрибок.

  Стрибок – це природний спосіб долання перешкод, який характеризується максимальним короткочасним нервово-м’язовим зусиллям. Стрибкові вправи сприяють зміцненню м’язів ніг, розвивають такі здібності організму, як швидкість, сила, гнучкість.

  Стрибки виконуються з місця та розбігу. Стрибки з місця використовуються переважно як спосіб підвищення рівня фізичної підготовки і є важливою складовою для визначення рівня швидкісно-силових здібностей.

  Легкоатлетичні стрибки з розбігу поділяються на два види: через вертикальні (у висоту та із жердиною) і горизонтальні перешкоди (у довжину і потрійні). 

  Техніка виконання стрибка у довжину

  Стрибки у довжину складаються із чотирьох фаз:

  - розбігу (під час якого набувається горизонтальна швидкість);

  - відштовхування (набувається вертикальна швидкість);

  - польоту (утримується вертикальне положення);

  - приземлення (зі збереженням рівноваги).

  Розбіг. У чоловіків довжина розбігу складає до 45 м (20-24 бігові кроки), у жінок до 30-35 м (18-22 кроки).

  Існує два основні варіанти прискорення при розбігу: у першому – розбіг починають швидко й в останній його третині набирають максимальної швидкості. У другому варіанті (він важається найраціональнішим) швидкість набирають поступово від початку до кінця розбігу.

  Для контролю за точністю розбігу й збереженням ритму бігових кроків стрибуни роблять контрольну позначку, найчастіше за шість кроків до бруска.

  Початок розбігу характеризується великим нахилом тулуба, збільшенням довжини й частоти кроків; із наближенням до бруска нахил тулуба зменшується, темп кроків стабілізується, приріст швидкості зростає за рахунок довжини кроків. Останній крок у розбігу найчастіше трохи коротший за передостанній на 25-25 см.

  Відштовхування. На брусок для відштовхування нога ставиться майже випрямленою активним рухом згори- вниз-назад. На місце відштовхування нога ставиться з п’ятки , кут між нею і доріжкою складає 65-70º, нога трохи згинається в коліні й випрямляється в гомілкостопному суглобі. Під час підготовки поштовхної ноги для відштовхування махова нога відведена назад. Стрибун робить енергійний рух маховою ногою вперед – угору. У кінці відштовхування стегно махової ноги займає горизонтальне положення, а гомілка рухається вперед, що сприяє збереженню рівноваги. Різнойменна маховій нозі рука рухається вбік і трохи назад, а інша вперед-угору. Правильне відштовхування характеризується активною постановкою поштовхнової ноги, виведенням таза вперед, швидкими махами ногою і руками та енергійним поштовхом (кут відштовхуння складає 70-80º).

  Політ. У проміжок між відштовхуванням та групуванням перед приземленням під час стрибка виконуються комплекси рухів, які (у сукупності з особливостями групування) визначають спосіб виконання стрибка. Розрізняють три такі способи: «зігнувши ноги», «прогнувшись»,

«ножиці».

  Спосіб «зігнувши ноги» - найпростіший. Після відштовхування третину довжини стрибка стрибун перебуває в положенні «у кроці», потім піднімає поштовхову ногу до рівня махової і піднімає коліна зігнутих ніг до грудей, рухаючи руками уперед-угору.

  При приземленні стрибун випрямляє ноги, якомога далі виносячи стопи.

  Спосіб «ножиці». Після зльоту в положенні у «кроці» спортсмен опускає махову ногу і відводить її назад, а поштовхову, зігнуту в колінному суглобі, виносить уперед. Таким чином відбувається зміна положення ніг, як при бігу. Рука, однойменна поштовховій нозі, опускається, відводиться назад і круговим рухом піднімається угору; інша рука дугою згори виноситься вперед. Протягом польоту стрибун виконує 2,5 або 3,5 кроку. Кругові рухи руками в сполученні з біговими рухами ніг сприяють підтриманню рівноваги тіла в польоті.

  При приземленні спортсмен піднімає махову ногу до рівня поштовхової й випрямляє обидві ноги в колінних суглобах, намагаючись утримати їх у горизонтальному положенні, руки при цьому рухаються вперед назустріч ногам.

  Спосіб «прогнувшись». Після зльоту з положення «у кроці» махова нога, випрямляючись в колінному суглобі, відводиться назад до поштовхової, а таз – уперед. Одночасно з опусканням махової ноги стрибун дугоподібним рухом вперед–униз-назад піднімає руки вгору чи розводить врізнобіч, приймаючи положення «прогнувшись».

  Перед приземленням стрибун активним рухом виводить ноги вперед, посилаючи назустріч руки й тулуб.

  Методика навчання стрибкам в довжину. При розвитку і удосконаленні як фізичних якостей так і рухливих навичок використовується як основний – повторний метод, а також «до отказу», змінний, інтервальний, круговий.

  В швидкісно-силовій підготовці стрибунів широко застосовуються методи динамічних зусиль, котрі викликають максимально швидкий прояв сили, та методи максимальних зусиль при виконанні вправ з навантаженнями.

  При удосконаленні в техніці ефективним може бути варіативний метод (оптимальне поєднання підвищених та полегшених взаємодій).

  При паралельному удосконаленні техніки та фізичних якостей використовується метод «сопряжених дій» (величина обтяжень не змінює техніки виконання основної вправи).



  На заняттях рекомендується частіше звертатися до методу самоконтролю студентів за технікою виконання вправ.

Пройдисвіт Андрій, 8с, 2 курс

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка