Окрема думка



Скачати 117.4 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір117.4 Kb.
ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є. у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 3 та 5 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" (справа щодо статусу депутатів рад)
Погоджуючись з Рішенням Конституційного Суду України в частині тлумачення положень статті 3 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" та щодо неконституційності термінів: "Ради народних депутатів",

"арбітр", "глава місцевої державної адміністрації" тощо, вважаю за необхідне звернути увагу на таке.

Розглядаючи питання щодо тлумачення (конституційності) статті 5 згаданого Закону, Суду належало б дати порівняльний аналіз тексту Закону з положеннями Конституції, і розділу XI зокрема, більш чітко вказати, яким положенням Конституції України суперечить зазначена норма та з'ясувати мету її

прийняття.

1. Провадження у справі щодо офіційного тлумачення (визнання неконституційною) статті 5 згаданого Закону треба було припинити у зв'язку з необхідністю законодавчого врегулювання питань, порушених під час обговорення подання. Основою для цього є правова позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 27.03.1998 р. № 5-рп/98: "Порядок проведення виборів міських голів у містах Києві і Севастополі, їх повноваження і взаємовідносини з місцевими державними адміністраціями міст Києва та Севастополя мають бути врегульовані окремими законами України" (пункт 4).

Відповідно до статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначається Конституцією України та цим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь. В пункті 1 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" прямо встановлено, що положення цього Закону є основою для розробки та прийняття законів про міста Київ і Севастополь. Цих законів на даний час, як, до речі, і Закону "Про Кабінет Міністрів України", немає. Таким чином, в містах Києві і Севастополі залишилися неврегульованими не лише статус місцевого самоврядування, а й статус місцевої державної адміністрації, оскільки відповідний Закон, прийнятий Верховною Радою України 3 червня 1997 року, не був підписаний Президентом України, а отже - і не набрав чинності.

Тим часом пропозиції Президента України стосувалися і положень Закону щодо вимог до посадових осіб місцевих державних адміністрацій в частині несумісності посад відповідно до частини першої статті 120 Конституції України, а також визначення складу

місцевих державних адміністрацій.

Отже, Конституційний Суд України було поставлено перед необхідністю тлумачити (визнавати неконституційним) положення Закону щодо несумісності посад осіб, статус яких має бути додатково врегульовано.

Повноваження місцевих державних адміністрацій, їх статус, організація і порядок діяльності, оскільки вони входять до системи органів виконавчої влади згідно з пунктом 12 частини першої статті 92 та частиною другою статті 120 Конституції

України, мають визначатися виключно Конституцією України та законами України. Вирішення на законодавчому рівні в Києві і Севастополі повноважень місцевої державної адміністрації, яка здійснює виконавчу владу в цих містах, потребує і пункт 10 Розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Головною підставою для застосування вето Президентом України щодо Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", прийнятого Верховною Радою України 4 березня 1998 року, стало бачення в Законі Президентом України статусу міста Києва прирівняним до статусу області, незгода зі створенням виконавчого органу міської ради, обмеження повноважень міської державної адміністрації, відмова від районних державних адміністрацій.1

2. Відповідно до статті 120 Конституції України організація, повноваження та порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України (частина друга). Щодо передбаченого частиною першою цієї статті принципу несумісності посади для членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, то він стосується "іншої роботи", включаючи входження "до

складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку".

За Конституцією України згаданим особам дозволяється викладацька, наукова і творча діяльність у позаробочий час. (Там же). Таким чином, із положень статті 120 безпосередньо не випливає, чи мають право члени Кабінету Міністрів України,

керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади на сумісність чи несумісність своїх посад з депутатським мандатом органів місцевого самоврядування.

Не йдеться у статті 120 ні про представницький мандат (частина друга статті 78), ні про його несумісність з іншими видами діяльності (частина четверта статті 81).

3. Положення статей 78, 81 Конституції України регламентують несумісність мандата народного депутата України. Не випливає конституційність чи неконституційність статті 5 Закону "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" і з положень статті 127 Конституції щодо неможливості професійному судді мати представницький мандат, як і для Президента України, народних депутатів України мати інший представницький мандат, оскільки в даному випадку в конституційній нормі йдеться про необрання судді, Президента України, народного депутата, а не про несумісність.

4. Що ж до органів і посадових осіб місцевого самоврядування, то їх правове становище визначається статтями 7, 19, 38, 42, 55, 56, 71, 118, 119 та Розділом XI "Місцеве самоврядування" Конституції України.

Зокрема, стаття 7 Конституції проголошує не лише визнання, а й гарантування місцевого самоврядування, що означає зобов'язання держави в особі її органів влади та посадових осіб забезпечувати відповідні права громадян на здійснення місцевого

самоврядування, діяльність його самоврядних структур, захист сфери самоврядування правовими засобами.

5. Самостійність і незалежність місцевого самоврядування є конституційним положенням, оскільки відповідно до частини другої статті 5 Конституції народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Разом з тим органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади (частина четверта статті 143). З іншого боку, Конституція України (стаття 118) передбачає, що місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам в частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними

радами. Останні можуть висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, яка може стати підставою для його відставки.

6. Норми пункту 7 Розділу XV "Перехідні положення" Конституції України щодо набуття головами місцевих державних адміністрацій статусу голів місцевих рад з наступним складанням повноважень розраховані на перехідний період становлення системи місцевого самоврядування. Ці норми лише впорядковують процес його формування і не свідчать про допустимість у майбутньому переорієнтування апарату місцевих державних адміністрацій на роботу у відповідних місцевих радах.

_______________________________

1 Див.: А.Заєць, О.Люхтерхандт. Проблеми законодавчого регулювання здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м.Києві. - К., 1998. - С.18.

Відповідно до пункту 6 статті 119 Конституції місцеві державні адміністрації забезпечують взаємодію з органами місцевого самоврядування. Таким чином, можна говорити про розмежування органів державної влади і системи місцевого

самоврядування та встановлення рівноваги у сфері їх повноважень.

7. За Конституцією України організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, а також засади місцевого самоврядування визначаються виключно законами України (стаття 92).

Орган законодавчої влади може встановлювати спеціальні вимоги до осіб, які бажають здійснювати певні функції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Громадянин України, який висловив бажання реалізувати конституційне право - бути обраним до зазначених органів, має сприйняти ті умови

(переваги, обмеження), з якими пов'язано набуття ним такого статусу. Ці умови не можуть розглядатися як неправомірне обмеження конституційного права, оскільки органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Обмеження щодо права бути депутатом є різновидом обов'язків, вони випливають з принципу поділу влади (частина друга статті 6 Конституції). Отже, положення статей 22і 64 Конституції в цьому випадку не порушуються.

В частині другій статті 38 Конституції проголошено право доступу не лише до державної служби, а й до служби в органах місцевого самоврядування. Однак, не випадково Конституція закріплює саме рівне право доступу, тобто право вільно обирати і бути обраним (частина перша) і вступати на службу (частина друга). Інше трактування неможливе, оскільки, якщо громадянина не оберуть або відмовлять йому на передбачених законом чи Конституцією підставах в реєстрації як кандидата чи у прийнятті на службу - він буде стверджувати про порушення статей 38, 64 Конституції.

Відсутність у Конституції норм, які забороняли б депутатові бути державним службовцем, також не є коректним аргументом, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

Порівняння здійснення повноважень народними депутатами на постійній основі не стверджує і не заперечує положення частини третьої статті 141 Конституції щодо визначення законом статусу голів, депутатів і виконавчих органів ради.

8. У частині третій статті 141 Конституції України йдеться про те, що статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.

На сьогодні відповідний закон ще не прийнято, а Закон України від 4 лютого 1994 року є чинним лише в частині, що не суперечить Конституції України. Поняття статусу включає правове становище депутатів, пов'язане з природою мандата: обрання, повноваження, обмеження, умови праці, гарантії тощо.

Аналіз Законів, прийнятих Верховною Радою України після набрання чинності Конституцією України ("Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим") свідчить про вирішення в кожному з них питання несумісності статусу депутата з окремими посадами та видами діяльності як умови забезпечення чіткої роботи народних депутатів, підвищення довіри громадян до них, попередження зловживань.

9. Враховуючи невизначеність організації та структури, повноважень окремих органів виконавчої влади, їх посадових осіб, необхідність врегулювання їх відповідними законами, Конституційний Суд України, прийнявши Рішення про неконституційність статті 5 згаданого Закону, вільно чи невільно виконав роль конституційного правотворця, який намагається йти попереду законодавця.

10. Відповідно до Закону України "Про Прокуратуру" прокурор здійснює нагляд за додержанням законів установами організаціями, посадовими особами тощо. Прокурори не можуть входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, створюваних радами та їх виконавчими органами.

Конституцією ці повноваження за Прокуратурою на певний час збережено. Згідно зі статтею 49 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" депутат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради. Тому варто вилучити прокурора з числа осіб, які можуть бути депутатами.



Суддя Конституційного

Суду України В.Скомороха
Каталог: sites -> default -> files -> ndf -> 6-rp
6-rp -> Рішення конституційного суду україни у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19
ndf -> Окрема думка
ndf -> Рішення конституційного суду україни у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України
ndf -> Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України
ndf -> Рішення конституційного суду україни у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України
ndf -> Окрема думка
6-rp -> Окрема думка судді Конституційного Суду України Шаповала В. М. у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 3 та 5 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів"
6-rp -> Окрема думка судді Конституційного Суду України Козюбри М.І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України
6-rp -> Рішення конституційного суду україни


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка