Охорона та використання пам’яток історії та культури в автономній республіці крим



Сторінка1/2
Дата конвертації06.05.2016
Розмір0.49 Mb.
ТипАвтореферат
  1   2




НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА

УДК 904+725.94+351.853 (477.75)

МАНАЄВ Олександр Юрійович


ОХОРОНА ТА ВИКОРИСТАННЯ ПАМЯТОК ІСТОРІЇ
ТА КУЛЬТУРИ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ
(1991 – 2006 рр.)

26. 00. 05 – музеєзнавство. Пам’яткознавство


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної Академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.


Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Непомнящий Андрій Анатолійович,

Центр пам’яткознавства НАН України і

Українського товариства охорони пам’яток

історії та культури,

старший науковий співробітник


Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Горбик В’ячеслав Олександрович,

Інститут історії України НАН України,

керівник Центру «Звода пам’яток історії


і культури України»
доктор історичних наук, доцент

Ластовський Валерій Васильович,

Київський національний університет

культури і мистецтв,

завідувач кафедри конституційного

та адміністративного права
Захист відбудеться 19 лютого 2009 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 у Центрі пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. І. Мазепи, 21, корп. 19).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. І. Мазепи, 21, корп. 19).


Автореферат розіслано « » січня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук В. О. Константинов



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важлива роль у розбудові незалежної України, відродженні духовності, історичної пам’яті народу належить національній культурній спадщині та її складової – пам’яткам історії та культури. Підвищення інтересу суспільства до джерел духовності, вивчення багатовікових традицій актуалізує дослідження проблем історії культури, стимулює узагальнення та критичний аналіз попереднього спадку в цій важливій сфері. На необхідності активізації роботи зі збереження та популяризації національного культурного надбання, наголошує Указ Президента України «Про додаткові заходи з підготовки і випуску багатотомного енциклопедичного видання «Звід пам’яток історії та культури України» від 28.XI.2007 р.

Пам’яткоохоронні процеси у Криму мають усталені традиції. Пострадянська п’ятнадцятирічка (1991–2006) для Автономної Республіки Крим (далі – АРК), як і для Україні загалом, виявилася досить складною і суперечливою. Політична й економічна криза середини 90-х років XX століття на теренах автономії доповнювалася місцевими особливостями: авантюристичні намагання проголошення незалежності Криму, стрімка криміналізація АРК; стихійна репатріація депортованих у 1941 і 1944 роках кримських німців, болгар, вірменів, кримських греків, кримських татар. Але навіть у таких складних умовах суспільство постійно зверталося до питань збереження культурної спадщини. Рішенням Верховної Ради Криму в 1993 р. було створено Республіканський комітет АРК з охорони культурної спадщини (далі – РКОКС), який став провідною установою у сфері охорони культурної спадщини на території Кримського півострова. Дослідження проблем охорони культурної спадщини АРК пов’язано з іменами сучасних діячів музейної справи та пам’яткознавства: О. І. Айбабіна, Є. Є. Водзинського, Н. В. Галченко, О. Г. Герцена, В. О. Горбика, В. М. Гурко­вича, В. Г. Зарубіна, В. М. Зінька, А. А. Непомнящого, О. М. Фарбея, А. І. Філатова, О. В. Хлівнюка, І. М. Храпунова й інших. Значну роль у справі охорони культурної спадщини відіграють різноманітні державні, приватні, громадські установи, передусім – історико-культурні заповідники.

Аналіз досліджень останніх років засвідчує подальше накопичення фактологічного матеріалу з питань охорони історико-культурної спадщини. Проте, за всієї важливості цієї роботи, виключно практична діяльність не може забезпечити послідовний перехід до виявлення чинників, тенденцій і закономірностей формування та розвитку пам’яткознавства. Необхідна опосередкована ланка у вигляді аналітичних, системних (зокрема, типологічних) досліджень, у межах яких можливо узагальнити результати фактологічних пошуків, а також сформувати підґрунтя для розробки питань історично-теоретичного спрямування. Незважаючи на постійну увагу до проблеми охорони культурної спадщини, досі залишаються невизначеними основні проблеми її збереження. На сьогодні немає наукового дослідження, у якому було б проаналізовано вплив нормативної бази на пам’яткоохоронні процеси, виокремлено її як важливе пам’яткознавче джерело. Всебічне дослідження напрямів розвитку регіонального історичного знання в 1991–2006 роках дозволить відтворити історію розвитку пам’яткознавства не тільки в АРК, але й у масштабах всієї України, а також сприятиме розробці загальнодержавних і регіональних програм із дослідження рідного краю та формуванню національної свідомості й історичної пам’яті.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, яка виконувалася згідно з держбюджетною науково-дослідною темою «Практика застосування теоретико-методичних засад збереження культурної спадщини», затвердженою Бюро-відділенням історії, філософії та права НАН України (№ 121/26 від 14.07.2004 р.).

Об’єктом дослідження є розвиток пам’яткоохоронної справи в АРК впродовж 1991–2006 років: охорона нерухомих об’єктів культурної спадщини.

Предметом дослідження є основні закономірності, напрями, етапи, форми та методи охорони культурної спадщини, пам’яткоохоронна діяльність державних організацій, історико-культурних заповідників та окремих краєзнавців.

Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, проголошенням незалежності України (1991 р.), коли склалися умови для відродження історико-краєзнавчих студій, активізувалася діяльність музеїв, заповідників та пам’яткоохоронних осередків, з’явилися можливості щодо всебічного й об’єктивного вивчення об’єктів культурної спадщини на території Кримського півострова; з іншого – 2006 р. – наявністю доступних для систематизації статистичних матеріалів, а також відсутністю наукових публікацій, які відображають пам’яткоохоронні процеси більш пізнього часу.

Географічні межі дослідження визначаються територією Автономної Республіки Крим.

Метою дослідження є наукова реконструкція розвитку пам’яткознавства в АРК протягом 1991–2006 років у контексті загальнодержавних пам’яткоохоронних процесів.

Завдання дослідження визначено відповідно до поставленої мети:

– охарактеризувати стан наукової розробки проблеми та джерельної бази дослідження;

– виокремити основні напрямки та різноманітні форми пам’яткоохоронної діяльності в АРК державних, приватних і громадських установ;

– визначити головні проблеми у сфері охорони культурної спадщини АРК, які заважають ефективному захисту пам’яток і розробити можливі заходи щодо їх подолання;

– проаналізувати рівень виконання нормативно-правових документів у сфері охорони культурної спадщини стосовно пам’яток АРК;

– з’ясувати роль місцевих історико-культурних заповідників у збереженні пам’яток історії та культури;

– узагальнити сучасний пам’яткоохоронний досвід АРК.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, наукової об’єктивності, системності під час висвітлення історичних фактів і явищ. Виконання поставлених завдань дослідження здійснювалося шляхом поєднання загальнонаукових, спеціально-історичних і міждисциплінарних методів дослідження. Серед загальнонаукових були застосовані методи аналізу, синтезу, типологічний, порівняльний, хронологічний, дедуктивний, індуктивний, структурно-системний, логічний, статистичний. Серед спеціально-наукових – структурно-функціональний, історико-порівняльний, історико-системний, синхронний, ретроспективний методи, а також метод періодизації, класифікації, типологізації. Застосування зазначеного методологичного комплексу дало можливість дослідити процес охорони та використання пам’яток у АРК впродовж 1991-2006 років.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що на основі комплексного вивчення опублікованих і архівних джерел вперше в історіографії відтворено цілісну картину розвитку пам’яткоохоронної справи в АРК протягом пострадянського часу (1991–2006 рр.). Визначені напрями діяльності, форми та методи роботи місцевих державних, приватних і громадських установ; проаналізовано процес становлення системи охорони пам’яток означеного регіону України, в тому числі – виокремлено діяльність РКОКС. Вперше розглянуті позитивні результати пам’яткоохоронної роботи та визначені проблеми на прикладі конкретного регіону. Введено до наукового обігу чисельні документи поточних відомчих архівів, які виникли у процесі діяльності пам’яткознавчих установ, які характеризують їхню діяльність і раніше не використовувалися.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що було проаналізовано стан сучасної нормативно-правової бази України та АРК в галузі пам’яткоохоронної роботи та її вплив на охорону культурної спадщини в АРК; визначені основні напрями і тенденції ремонтно-реставраційних робіт щодо пам’яток історії й архітектури, які проводилися в АРК після 1991 року; з’ясовано особливості запобігання та припинення порушень у галузі охорони кримської культурної спадщини, вивчена пам’яткоохоронна діяльність державних історико-культурних заповідників у АРК, запропоновано конкретні шляхи оптимізації їх діяльності в царині охорони культурної спадщини; виокремлено проблеми в пам’яткоохоронній діяльності таких інституцій; запропоновано можливі шляхи їх подолання.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані під час написання підручників із історичного краєзнавства, пам’яткознавства, історії музейної справи; розробці нормативно-правових актів із питань охорони історико-культурної спадщини. Матеріали дисертації вже використовуються у навчальному процесі під час викладання пам’яткознавчих дисциплін в Кримському університеті культури, мистецтв та туризму; спецкурсах із кримознавства у Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського, а також у практичній діяльності музеїв, громадських пам’яткоохоронних організацій, Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, а також РКОКС.



Апробація результатів дослідження здійснена на більш ніж 10 міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових та науково-практичних конференціях, серед яких: Третя міжнародна наукова конференція «Соборна Україна: історична ретроспектива» (Черкаси, 2005 р.); Міжнародний науково-практичний семінар «Шляхи удосконалення правосуддя у справах, пов’язаних з противоправними діями щодо культурних цінностей, і профілактична робота у цій категорії справ» (Сімферополь, 2006 р.); XV Міжнародна конференція «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні» (Київ, 2006 р.); III та IV Міжнародні наукові конференції «Причорномор’я, Крим, Русь в історії і культурі» (Судак, 2006, 2008 рр.); III Міжнародна конференція «Культурно-етнографічний туризм в Криму: Традиції та перспективи розвитку» (Євпаторія, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Калос Лімен – Ак-Мечеть – Чорноморське – 2400 років (Чорноморське, 2007 р.); Міжнародний колоквіум «Античне місто: Проблеми музеєфікації архітектурно-археологічних комплексів» (Керч, 2007 р.); III Міжнародні Гуржіївські історичні читання (Черкаси, 2007); Міжнародна науково-практична конференція «Спадщина і сучасність» (Москва, 2007 р.); Шостий Всеукраїнський симпозіум із проблем аграрної історії (Черкаси, 2006 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Історико-культурна спадщина Причорномор’я: Вивчення та використання в освіті та туризмі» (Ялта, 2006 р.); Перші Всеукраїнські наукові читання, присвячені 60-річчю від дня народження українського історика та пам’яткознавця С. З. Заремби (Київ, 2007 р.); Ювілейні читання, присвячені 150-річчю з дня народження А. І. Маркевича (Ялта, 2005 р.).

Основні положення дисертації опубліковані в 21 науковій статті, з них 7 – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів (15 підрозділів), висновків (усього 179 стор.), списку використаних джерел та літератури (всього 577 позицій на 57 стор.), додатка (на 10 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми та наукове значення роботи. Окреслюються предмет, об’єкт дослідження, хронологічні та географічні межі дисертації, сформульовані її мета та завдання, визначена новизна та практичне значення одержаних результатів, їх зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Вказано на апробацію зроблених висновків.



Розділ 1«Методологічні основи дослідження, історіографія та джерельна база проблеми» – присвячено аналізові наукових робіт із проблематики дослідження та використаних джерел, розкриттю основних методів, що дозволили вирішити поставлені у дисертації завдання. У підрозділі 1.1. «Методологічні основи дисертації» – наголошується, що дослідження має комплексний міждисциплінарний характер. У роботі використані як загальнонаукові (аналіз, синтез, типологічний, порівняльний, хронологічний, дедуктивний, індуктивний, структурно-системний, логічний, статистичний), так і спеціально-історичні методи (структурно-функціональний, історико-порівняльний, історико-системний, синхронний, ретроспективний, періодизації, класифікації, типологізації).

Використання історичного та логічного методів дозволило поетапно простежити взаємозалежність історичних реалій і конкретних результатів у сфері охорони культурної спадщини АРК. Реконструкція «вигляду» сучасного кримського пам’яткоохоронного руху здійснювалася через багатогранне дослідження історіографічного процесу в конкретному регіоні: вивчення дослідницької проблематики, джерельної бази; дослідження діяльності різноманітних установ у сфері охорони пам’яток; аналіз «політики пам’яткознавства» з боку владних інстанцій щодо об’єктів культурної спадщини, розгляд полеміки у суспільстві щодо спрямованості наукового пошуку, форм збереження пам’яток.

У підрозділі 1.2.«Історіографія питання» – визначено рівень науково-теоретичного опанування проблеми в історичній літературі, проаналізовано історіографічна спадщина з досліджуваної теми, встановлено відсутність належного відображення більшості напрямів охорони культурної спадщини в АРК.

Істотним внеском у становлення українського пам’яткознавства стали монографічні дослідження С. З. Заремби1, в яких проаналізовано основні етапи охорони пам’яток в Україні, їх особливості й проблеми, внесок у вивчення пам’яток наукових і громадських організацій. Наприкінці 90-х років XX століття назріла необхідність узагальнення накопиченого на той час у країні досвіду в сфері вивчення й охорони пам’яток, спробувати визначити основні принципи та напрями діяльності з охорони культурної спадщини, розробити загальні критерії опису різних видів пам’яток. Вирішенню цих проблем були присвячені колективні студії2, в яких, на жаль, питання кримського пам’яткознавства практично не відображені. Кримські приклади у згаданих дослідженнях використані, здебільшого, для ілюстрування певних пам’яткоохоронних процесів і є вкрай фрагментарними.

Процеси становлення і практичного застосування пам’яткоохоронного законодавства, а також шляхи його вдосконалення проаналізовано у монографії В. І. Акуленка3. Особливості нормативно-правової бази України в галузі охорони археологічної спадщини розглянуті Н. І. Мінаєвою4. Автори звернули увагу на непродуманість, а в деяких випадках і суперечність, юридичних норм сучасного пам’яткоохоронного законодавства України.

Предметом дослідження в контексті вивчення пам’яток археології, стає теоретична база з цього питання, зокрема, періодизація та класифікація археологічних об’єктів (О. М. Титова5). Одним із найбільш гострих питань, пов’язаних із охороною пам’яток, є загрозливий стан археологічних об’єктів. Запропоновано конкретні пропозиції з консервації та музеєфікації низки античних пам’яток у Криму (Т. М. Арбузова, Н. В. Галченко, В. М. Зінько). Проблема боротьби з грабіжницькими розкопками пам’яток археології в Криму висвітлена в публікаціях Ю. П. Зайцева, І. М. Храпунова та ін.

Теоретичні та практичні питання охорони містобудівної й архітектурної спадщини України відображені в монографіях В. В. Вечерського6. Питання реставрації пам’яток, організації охорони історичних міст України, зокрема, в АРК; розробки та визначення історичних ареалів населених місць, охоронного зонування розглядалися в наукових розвідках Є. Є. Водзинського7, В. П. Ієвлєвої8, Б. В. Колоска9, Л. В. Прибєги10, Є. В. Тимановича11.

Впродовж останніх років пожвавилася робота над багатотомною працєю – «Зводом пам’яток історії та культури України». Проблеми підготовки цього видання проаналізовані в циклі статей В. О. Горбика12. Окремі аспекти охорони пам’яток у АРК висвітлені у працях А. А. Непомнящого та Н. В. Кармазіної13.

Аналіз праць пов’язаних із проблематикою дисертаційного дослідження виявив фрагментарне вивчення основних напрямків сучасної охорони культурної спадщини АРК. Досі не було виконано комплексного дослідження з цього питання.

У підрозділі 1.3. «Джерельна база дослідження» відображені результати архівної евристики, міститься аналіз опублікованих джерел і документів. У ході дослідження виявлене й введене до наукового обігу широке коло джерел, які розрізняються за походженням, інформаційними можливостями, ступенем об’єктивності, місцем зберігання. Використані джерела підрозділяються на: законодавчі акти, матеріали періодики, документи офіційного діловодства.

Одним із найбільш інформативних видів опублікованих документів є нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері охорони культурної спадщини. Вони відображають діяльність центральних (закони України, постанови ВР України, укази Президента України, постанови КМ України, накази та розпорядження міністерств і держкомітетів), а також місцевих органів державної влади, зокрема, в АРК (постанови ВР АРК, постанови РМ АРК). Ці документи дозволили визначити основні напрями пам’яткоохоронних досліджень.

Для об’єктивного аналізу ситуації в регіоні в дисертаційному дослідженні нормативно-правові документи доповнюються матеріалами про здійснення пам’яткоохоронних заходів безпосередньо на місцях. В дисертаційному дослідженні проаналізовані статті з офіційних, відомчих, суспільно-політичних газетних видань. Зважаючи на специфіку проблеми, пов’язаної зі станом сучасного пам’яткознавства, газетні публікації іноді є єдиним джерелом із указаної проблеми.

Окремим видом використаних у дисертації джерел є архівні матеріали. Першочерговий інтерес викликає поточний архів РКОКС, який містить документи від 2002 року (пожежа в приміщенні РКОКС наприкінці 2001 року знищила практично всю документацію за попередній (із 1993 р.) період). Особливий інтерес становлять звіти РКОКС (річні, квартальні, матеріали колегій), листування з правоохоронними органами, науковими, науково-проектними установами, а також приватними, благодійними та громадськими організаціями АРК, які пов’язані з охороною пам’яток. Поточний архів РКОКС для характеристики діяльності історико-культурних заповідників істотно доповнюють архіви Керченського і Бахчисарайського історико-культурних заповідників, а також поточна документація історико-археологічного заповідника «Калос Лімен» та відділу «Музей «Судацька фортеця»» Національного заповідника «Софія Київська».

У цілому джерельна база дослідження є достатньою для отримання необхідної сукупності історичних фактів як емпіричної основи вивчення основних напрямів діяльності з охорони культурної спадщини в АРК. Вона достатньо ґрунтовна та репрезентативна для виконання завдань, які визначені у дисертаційній роботі.

У розділі 2 «Основні напрями сучасних пам’яткоохоронних досліджень у АР Крим» – розглядається специфіка охорони різних видів об’єктів культурної спадщини й визначаються фактори, які загрожують збереженню пам’яток. У підрозділі 2.1. «Проблеми державного обліку об’єктів культурної спадщини» проаналізована робота зі створення «Державного реєстру нерухомих пам’яток України», розробка якого законодавчо віднесена до компетенції Державної служби з питань національної культурної спадщини. На сьогоднішній день більшість об’єктів культурної спадщини АРК не внесена до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України». Причиною цього є формалізація процесу – необхідність складання щодо кожного об’єкту культурної спадщини облікової документації за новими зразками, яка містить облікову картку, паспорт, історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об’єкта. У зв’язку з цим, підготовка такої документації науково-проектними установами на замовлення державних організацій, фізичних або юридичних осіб, є першочерговим заходом у справі обліку пам’яток. У 2001 році в Україні було розроблено «Державний реєстр пам’яток національного значення», до якого ввійшли 13 пам’яток історії та 21 пам’ятка археології, котрі розташовані на території АРК.

У дисертації проаналізовано вплив на пам’яткоохоронний рух у АРК низки постанов органів влади автономії, пов’язаних із взяттям на державний облік пам’яток історії та культури і затвердженням їх охоронних зон. Завдяки цим документам статус об’єктів культурної спадщини отримала понад тисяча споруд. Серед них: понад 300 пам’яток на території Великої Ялти, близько 500 об’єктів археології в Сімферопольському і Сакському районах, майже 40 об’єктів у Бахчисарайському, 20 – у Кіровському районах, 39 – на території Феодосійської міськради. В окремих випадках об’єкти знімалися з державного обліку. Підставою для цього були сучасні уточнені архівні дослідження; частина об’єктів не становила історико-культурної цінності (наприклад – численні пам’ятники В. І. Леніну), інколи – аварійний стан об’єкта. Загалом статусу пам’ятки в 90-ті роки минулого століття було позбавлено близько 150 споруд.

У 90 х роках XX століття було створено дві книги «Державного реєстру нерухомих пам’яток історії та культури Автономної Республіки Крим» – зведений опис об’єктів, що перебувають на державному обліку. Згідно сучасним вимогам законодавства цей реєстр втратив свою юридичну силу. Проте, він став базовою розробкою для подальшої діяльності щодо обліку об’єктів культурної спадщини на території АРК. В 2004 році на його основі було складено уточнений «Список пам’яток місцевого та національного значення, розташованих на території АРК».

У підрозділі 2.2. «Охорона археологічної спадщини» проаналізовано стан збереження пам’яток археології в АРК, виокремлено основні проблеми пов’язані з цією категорією об’єктів культурної спадщини. В АРК на державному обліку перебувають понад 5 тисяч пам’яток археології (з урахуванням внутрішньокомплексних). Хронологічно представлено епохи від палеоліту до пізнього середньовіччя.

Зазначено, що збереження пам’яток археології стало загальнонаціональною проблемою. Вони знищуються внаслідок дії природних і антропогенних чинників. До перших, наприклад, належать процеси трансгресії й абразії; до других – господарська діяльність людини та грабіжницькі розкопки. Антропогенний чинник відіграє основну роль у руйнуванні археологічних пам’яток. Досі невирішеною проблемою є грабіжницькі розкопки, насамперед – античних і середньовічних некрополів. Найбільш масштабне нищення пам’яток здійснюється на землях Бахчисарайського (поблизу с. Скалисте, середньовічні некрополі у районі Мангупа) та Ленінського (античні некрополі городищ Німфей, Кітей) районів. Зафіксовано руйнування пам’яток археології внаслідок господарської діяльності людини. Практично у кожному районі АРК відомі факти розорювання курганів.

Іншою причиною руйнування частини пам’яток стала дія різних природних явищ. Це стосується, насамперед, об’єктів, розташованих безпосередньо поблизу берегової лінії (Кульчуцьке городище, активні зсувні процеси зафіксовано на території городищ Мірмекій, Німфей, Усть-Альмінське).

У АРК кожного року проводяться охоронні археологічні розкопки на території пам’яток, які руйнуються внаслідок грабіжницьких розкопок, здійснюються планові археологічні дослідження. Фахівцями РКОКС та Кримської філії Інституту археології НАН України (КФІА) постійно здійснюється спостереження за земляними роботами, під час яких можливе виявлення археологічного матеріалу.

У підрозділі 2.3. «Збереження пам’яток історії, архітектури, монументального та садово-паркового мистецтва» висвітлено основні тенденції щодо охорони означених видів об’єктів культурної спадщини. В АРК на державному обліку перебуває 1279 пам’ятки історії, 260 – монументального мистецтва, 519 – архітектури та містобудування. Нараховується більше 30 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва. Усі види об’єктів культурної спадщини перебувають під активним впливом сучасних архітектурно-містобудівних процесів: здійснення неузгоджених робіт, акти відвертого вандалізму. Однією з ключових проблем щодо пам’яток історії є критерій їх відбору. Виходячи зі специфіки типу пам’ятки, її основним критерієм є історична цінність. У такому випадку даний тип культурної спадщини відразу ж потрапляє в залежність від стану історичної науки загалом, її об’єктивності. Так, більшість пам’яток історії в АРК взято на облік ще в роки радянської влади і вони відображають специфіку оцінки історичних подій того часу. Переважна кількість пам’яток історії в АРК пов’язана з періодом Другої світової війни, з соціальною боротьбою, пам’ятки науки і культури, виробничої та державної діяльності. Починаючи з 90-х років XX століття значна увага приділяється збереженню пам’яток, пов’язаних із подіями Кримської та Великої Вітчизняної воєн.

Зазначено, що пильна увага приділяється пам’яткам, які репрезентують архітектурні та містобудівні стилі різних епох. Практично всі вони зараз розташовані в межах сучасних міст і селищ, що в умовах тотального будівельного буму, загрожує руйнуванням як окремих об’єктів культурної спадщини, так і цілих містобудівних комплексів. У зв’язку з цим проблема комплексного, територіального підходу щодо організації охорони культурної спадщини стала вкрай актуальною. Спроби захистити цінну історичну забудову знайшли підтримку на законодавчому рівні. У Законі України «Про охорону культурної спадщини» з’явилися терміни: «історичне населене місце» та «історичний ареал населеного місця», внаслідок чого постановою КМ України було затверджено «Список історичних населених місць України». До нього ввійшли й 26 населених пунктів АРК. У такий спосіб в Україні було створене правове поле й визначено методологічні критерії для розвитку територіальної охорони пам’яток. Дисертантом запропоновані можливі шляхи практичної реалізації цього принципу: визначення меж історичних ареалів і режиму їх використання. Ключовим моментом у визначенні історичного ареалу є складання історико-архітектурного опорного плану. На сьогодні вони визначені й затверджені для Євпаторії, а також для низки населених пунктів Південного берегу Криму (від Фороса до Гурзуфа).

У розділі 3 «Взаємодія державних, приватних, громадських установ, благодійних фондів у сфері охорони культурної спадщини» – розглянуто формування й існування сучасної системи пам’яткоохоронних органів у АРК. В підрозділі 3.1. «Роль наукових і науково-проектних організацій у дослідженні та збереженні пам’яток Криму» – зосереджено увагу на участі науково-дослідницьких установ у сучасних пам’яткоохоронних процесах. Розглянуто діяльність у сфері охорони археологічної спадщини АРК КФІА (директор В. Л. Миц) та Кримське відділення Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України (КВІС) (директор О. І. Айбабін).

Провідною науковою організацією у сфері охорони пам’яток архітектури і містобудування до 2007 року був Державний науково-дослідний інститут теорії і історії архітектури й містобудування (ДНДТІАМ) (м. Київ). В 2007 році він увійшов до складу Державного підприємства «НДПІ містобудування». Головна увага цієї установи щодо АРК приділялася розробці історико-архітектурних опорних планів населених пунктів Південного берегу Криму. Цю роботу було закінчено в 1991 році, а в 2007 р. – на підставі корегування історико-архітектурного опорного плану були розроблені та затверджені історичні ареали населених пунктів Південного берегу Криму.

Розглянуто діяльність у сфері ремонтно-реставраційних робіт у АРК науково-проектних організацій: ЗАТ «Кримреставрація» (до 2004 р. керівник – В. Ф. Крилов, зараз О. П. Пальчіков), ТОВ «НТВО «Крим»» (очолює Г. В. Самонін), РП «ККАРМ «Укрпроектреставрація»» (керівник Ш. У. Халілов), МПП «Калєо» (директор Т. В. Сідлецька).

У 1991 році з метою координації наукового дослідження пам’яток було створено Центр пам’яткознавства Академії наук УРСР і УТОПІК. У 2005 році створено його Кримське відділення (керівник А. А. Непомнящий). Розглянуті основні напрями наукової діяльності цієї інституції: розробка теоретико-методологічних і методичних основ вивчення, збереження, відновлення та використання пам’яток історико-культурної спадщини України.

У підрозділі 3.2. «Спеціально уповноважені організації у сфері охорони культурної спадщини АР Крим» – проаналізована діяльність РКОКС. Основними напрямами його діяльності є: контроль за станом об’єктів культурної спадщини; організація ремонтно-реставраційних робіт; забезпечення охоронно-археологічних досліджень; ведення облікової документації об’єктів культурної спадщини; укладення охоронних договорів на пам’ятки; видання приписів фізичним і юридичним особам та складання адміністративних протоколів за фактами порушення законодавства у сфері охорони пам’яток тощо. Установою кожен рік організовуються ремонтно-реставраційні роботи. Із 90-х років XX століття РКОКС (спільно з КФІА та КВІС) постійно організовує та фінансує охоронно-археологічні експедиції до некрополів, що потерпають від грабіжницьких розкопок. Здійснюється паспортизація об’єктів культурної спадщини, з власниками або користувачами пам’яток укладаються охоронні договори.

Зазначено, що окремим напрямом охорони пам’яток є робота з укладання «Зводу пам’яток історії та культури України» – ґрунтовного енциклопедичного науково-довідкового видання про всі виявлені на території України нерухомі пам’ятки. Робота з підготовки кримського тому «Зводу пам’яток історії та культури України» покладена на Науковий центр історико-краєзнавчих досліджень і Зводу пам’яток України в АРК (керівник О. В. Хлівнюк). Надруковано «Звід пам’яток історії та культури Джанкойського та Красноперекопського районів». Здійснюється інвентаризація пам’яток у регіонах АРК. Проте, через недостатнє фінансування складання «Зводу пам’яток історії та культури» в АРК просувається вкрай повільно.

Висвітлено діяльність у справі збереження культурної спадщини АРК організацій різної форми власності: проведення охоронних археологічних досліджень, розробка науково-проектної документації, музеєфікація об’єктів культурної спадщини, видавнича діяльність. На особливу увагу заслуговує діяльність ДКП «Пілігрим» (директор С. М. Мацкевич), Науково-виробничого комунального підприємства «Історико-культурний парк «Фуна»» (керівник С. І. Фещенко), Міжнародного центру експериментальної археології й інноваційної педагогіки «Кара-Тобе» (керівник В. І. Агарков).

У підрозділі 3.3. «Благодійні фонди та національно-культурні громади» – зосереджено увагу на діяльності громадських установ у галузі охорони культурної спадщини. У сфері охорони археологічної спадщини найбільш яскравими прикладами недержавної організації є діяльність БФ «Деметра» (керівники В. Д. Письмений, В. М. Зінько) та БФ «Спадщина тисячоліть» (голова правління І. М. Храпунов). Значну роботу щодо пошуку військових поховань періоду Другої Світової війни здійснює Республіканський БФ «Південь» (керівник В. В. Рибка). Проаналізовано діяльність Кримської республіканської організації УТОПІК (очолюють Т. О. Красикова, Н. В. Кармазіна).

Охарактеризовано пам’яткоохоронну діяльність національно-культурних товариств.

У розділі 4 «Пам’яткоохоронна діяльність історико-культурних заповідників АР Крим» – визначається їхня провідна роль в галузі охорони культурної спадщини. У підрозділі 4.1. Кримська республіканська установа (КРУ) «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» – зазначається, що у його підпорядкуванні знаходяться Ханський палац, «печерні міста» й практично всі археологічні й архітектурні пам’ятки Бахчисарайського району (директор – Є. В. Петров). З метою охорони об’єктів культурної спадщини співробітниками заповідника регулярно здійснювалися інспекційні виїзди, контролювалася діяльність археологічних експедицій, проводилася інвентаризація пам’яток, організовувалися охоронні археологічні розкопки некрополів біля сіл Червона Зоря, Суворово й ін., виявляються нові об’єкти культурної спадщини, серед них – гідротехнічна споруда Тік-Кую (біля Чуфут-Кале). Здійснюються ремонтно-реставраційні роботи, в першу чергу, на спорудах комплексу Ханського палацу, а також дюрбе Хаджі-Гірея, Зінджирли-медресе. Зазначено, що залишається відкритою проблема розробки сучасного охоронного зонування пам’яток у Бахчисарайському районі, закріплення їх територій державними актами на право користування земельними ділянками, підписання охоронних договорів на пам’ятки.

У підрозділі 4.2.КРУ «Керченський історико-культурний заповідник» висвітлена роль цієї установи у збереженні пам’яток Східного Криму (директори: в 1987–1993 роках – Е. В. Яковенко; у 1993–2005 роках – П. І. Іваненко; з 2005 року – Н. В. Галченко). Зараз на балансі установи знаходяться всі античні пам’ятки, розташовані в межах сучасного міста (Пантікапей, Тірітака, склеп Деметри), а також чисельні музейні об’єкти. Крім того, в 2003 році до складу заповідника був переданий комплексний об’єкт «Фортеця Керч». Упродовж останніх років оформляються документи щодо прийняття на державний облік нових пам’яток, укладені охоронні договори на об’єкти заповідника, проводяться охоронно-археологічні роботи (некрополь Німфею), зафіксована нова система склепів, яка налічує кілька десятків поховальних споруд. За підтримки БФ «Деметра» здійснена реставрація будівлі історико-археологічного музею, проведена низка заходів щодо консервації «Склепу Деметри», реалізується проект «Боспорське місто Тірітака», однією зі складових якого є музеєфікація об’єктів однойменного городища.

У підрозділі 4.3. – проаналізовано діяльність Відділу «Музей «Судацька фортеця»» Національного заповідника «Софія Київська» (директор заповідника – Н. М. Куковальська; відділ у АРК очолює О. М. Фарбей). Співробітниками заповідника ведеться постійний контроль за технічним станом об’єктів фортеці, земляними та будівельними роботами в межах її охоронної зони, щодо низки споруд музею виконані реставраційні роботи (Храм Дванадцяти Апостолів, Храм Св. Параскеви). Здійснюються охоронні дослідження в портовій частині фортеці, проводяться підводні дослідження акваторії Чорного моря. Перспективним об’єктом для включення до складу заповідника, з подальшою музеєфікацією, є Кутлацька антична фортеця. Завдяки підтримки керівництва заповідника Судацьку фортецю внесено до попереднього переліку «Списку Всесвітньої культурної і природної спадщини» ЮНЕСКО.

У підрозділі 4.4. зосереджено увагу на узагальнені пам’яткоохоронних заходів КРУ «Історико-археологічний заповідник «Калос Лімен»» (директор заповідника (1997–2001 рр.) – В. О. Кутайсов, зараз – З. І. Писач). Пріоритетними завданнями заповідника є контроль за дотриманням режиму охоронної зони городища Калос Лімен. Спільно з Інститутом археології НАН України проводяться систематичні розкопки території городища та некрополя. Дисертантом доведено доцільність включення до складу заповідника античних городищ Бєляус, Кульчук, Караджа й ін., розташованих на території Чорноморського району.

У підрозділі 4.5. розглянуто діяльність КРУ «Алупкінський палацево-парковий музей-заповідник» (директор – К. К. Касперович), до складу якого входять Воронцовський палац і Алупкінський парк, а також на правах відділу Масандровський палац Олександра III. В 90-ті роки XX ст. були затверджені охоронні зони Алупкінського палацево-паркового комплексу. Вони покладені в основу історичних ареалів Алупки. Визначено межі Алупкінського парку-пам’ятки, дирекцією заповідника отримана необхідна документація щодо закріплення його території безпосередньо на місцевості, готуються до підписання охоронні договори на пам’ятки. Заповідник змушений постійно стримувати спроби незаконного використання своїх територій, проведення на його площі несанкціонованих земляних і будівельних робіт.

У підрозділі 4.6. – проаналізовано діяльність КРУ «Еколого-історико-культурний заповідник «Кіммерія М. О. Волошина»» (очолює Б. П. Полєтавкін). До складу заповідника входять Будинок-музей М. О. Волошина в Коктебелі, історико-літературний музей і Будинок-музей О. С. Гріна у Старому Криму. В 2004 – 2007 рр. проведено масштабні реставраційні роботи Будинку-музею М. О. Волошина, визначені основні напрями діяльності щодо розвитку заповідника, зокрема, залучення спонсорських коштів для подальших реставраційних робот, завершення роботи з виготовлення й узгодження проектів охоронних зон об’єктів заповідника.



Каталог: wp-content -> uploads -> 2012
2012 -> Затверджую директор коледжу м.І. Недошитко “ 10 ” вересня 2015 року перспективний план
2012 -> Право на справедливий суд Мустафа Хаїров: «Не можу бути спокійний, поки не відновлена справедливість»
2012 -> Політика і права людини Мій план перемоги
2012 -> Інформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: Найменування: Долинська міськрада Івано-Франківської області Ідентифікаційний код за єдрпоу
2012 -> Річна інформація емітента цінних паперів
2012 -> Одеська національна юридична академія аніщук ніна Володимирівна
2012 -> Закон УкраЇни Про ринок земель
2012 -> Закон УкраЇни Про стандартизацію
2012 -> Становлення І розвиток


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка