Охарактеризувати будову та функціональні особливості антиген-презентуючих клітин



Скачати 28.58 Kb.
Дата конвертації09.07.2020
Розмір28.58 Kb.
Охарактеризувати будову та функціональні особливості антиген-презентуючих клітин.

Клітини, що здатні розпізнавати антиген, процесувати та представляти його, належать до антиrенпрезентуючих. Презентувати антигени можуть різні АПК, залежно від того, де та як відбувається взаємодія антигену з імунною системою.

АПК наявні переважно у шкірі, лімфатичних вузлах, селезінці та тимусі. До головних АПК належать дендритні клітини, макрофаги, фолікулярні зірчасті клітини лімфатичних вузлів і селезінки, клітини Лангерганса, M-клітини в лімфатичних фолікулах травного тракту, епітеліальні клітини загруднинної залози і B-лімфоцити (табл. 17). АПК здатні захоплювати, переробляти та представляти антигени (епітопи) на своїй поверхні іншим імунокомпетентним клітинам, а також виробляти IL-1 та інші цитокіни, секретувати простагландин Е2, що пригнічує імунну відповідь.

Найефективніше початкову активацію “наївних” CD4+ T-лімфоцитів забезпечують дендритні клітини. Для цих клітин характерний високий рівень експресії молекул MHC II класу, що взаємодіють з антигенрозпізнавальним рецептором CD4+ T-лімфоцитів (TCR – T-клітинний рецептор) та молекулою CD4+ на поверхні T-клітин.

Табл. 17: Властивості АПК (J. Villadangos, 2008)

Властивості

Дендритні клітини

Макрофаги

B-лімфоцити

Взаємодія з антигеном

Фагоцитоз, піноцитоз, ендоцитоз, опосередкований рецептором

Фагоцитоз, ендоцитоз, опосередкований рецептором

Ендоцитоз, опосередкований рецептором

Експресія молекул MHC

Постійна експресія, високий рівень при активації

Низький рівень, індукція при активації

Постійна експресія, високий рівень при активації

Роль презентації антигену

Ініціація імунної відповіді (активація наївних T-лімфоцитів)

Залучення T-хелперів у процес запалення

Активація T-хелперів для продукції антитіл

Локалізація

Лімфоїдні органи
Сролучна тканина
Епітелій

Лімфоїдні органи
Сполучна тканина

Лімфоїдні органи

Дендритні клітини походять із кісткового мозку й утворюють популяцію клітин, які тривало живуть, запускають і модулюють імунну відповідь. У кістковому мозку їхніми попередниками є субпопуляція клітин CD34+, які здатні диференціювати в клітини Лангерганса для епітелію і дендритні клітини для внутрішнього середовища. Незрілі дендритні клітини та їхні попередники, що не здатні до поділу, заселяють багато тканин та органів. Дендритні клітини мають форму зірки, у стані спокою несуть на поверхні відносно невелику кількість молекул MHC II класу. На відміну від клітин Лангерганса, інтерстиціальні дендритні клітини здатні стимулювати синтез імуноглобулінів B-лімфоцитами. Усі дендритні клітини можуть спочатку надходити в тимусзалежну зону периферичних лімфоїдних органів, де дозрівають у так звані інтердигітуючі клітини.

Макрофаги подібно до дендритних клітин здатні поглинати антиген та процесувати його, виставляти його фрагменти на своїй поверхні з молекулою MHC II класу. Комплекс антиген – молекула MHC II класу презентується T-хелперам (СD4+T-лімфоцитам).

До цитокінів, спроможних сильно посилювати фагоцитарну і цитолітичну активність макрофагів, відносять ІФН-γ.

B-лімфоцити можуть поглинати антиген через рецепторопосередкований ендоцитоз. Як рецептор B-лімфоцит використовує молекули IgM або IgD, зв’язані з мембраною лімфоцита. Ця особливість дає змогу B-лімфоцитам виступати в ролі головних АПК при вторинній імунній відповіді, оскільки B-лімфоцити пам’яті здатні вже розпізнавати антиген у дуже низькій концентрації. Інші типи АПК просто не можуть захопити достатню кількість антигенного матеріалу.

Таким чином, B-лімфоцити можуть стати головним типом АПК при вторинній імунній відповіді, у якій бере участь велика кількість антигенспецифічних B-лімфоцитів.

Захоплення антигену АПК відбувається трьома шляхами:

фагоцитоз – АПК випускає псевдо події, що охоплюють антиген (бактерію), поглинає й утворює фагосому;

піноцитоз – АПК поглинає антиген завдяки увігненню цитоплазматичної мембрани, утворює везикулу;

рецепторопосередкований ендоцитоз – приєднання антигену до білка оболонки (рецептора) АПК, ендоцитоз та утворення везикули.

Презентації антигену передує його процесинг. Прониклі в організм антигени зазнають внутрішньоклітинного розщеплення, унаслідок чого пептиди, що утворилися, зв’язуються з молекулами MHC І або II класу. Ці фрагменти визначають антигенспецифічну активність Т -клітин: рецептори T-клітин розпізнають амінокислотні послідовності цих фрагментів (на відміну від цього, антитіла розпізнають конформаційні детермінанти).



Основні показники імунограми в нормі.

Референсні значення:

Лейкоцити — 4,0-9,0 * 10 ^ 9 / л

Лімфоцити (абс. Число) — 1,5-2,4 * 10 ^ 9 / л

Лімфоцити (%) — 19 — 37%

Т-лімфоцити CD 3 (абс. Число) — 0,6-1,4 * 10 ^ 9 / л

Т-лімфоцити CD 3 (%) — 40 — 60%

Т-лімфоцити активні (абс. число) — 0,33-0,9 * 10 ^ 9 / л

Т-лімфоцити активні (%) — 22-39%

Т-хелпери CD 4 (абс. число) — 0,45-1,1 * 10 ^ 9 / л

Т-хелпери CD 4 (%) — 30-40%

Т-супресори CD 8 (абс. число) — 0,15-0,5 * 10 ^ 9 / л

Т-супресори CD 8 (%) — 10-20%

CD 4 / CD 8 — 2,0-3,0

В-лімфоцити CD 21 (абс. число) — 0,15-0,5 * 10 ^ 9 / л

В-лімфоцити CD 21 (%) — 10-20%

NK — клітини CD 16 (абс. число) — 0,2-0,7 * 10 ^ 9 / л

NK — клітини CD 16 (%) — 15-30%

0 — клітини (абс. число) — 0,4-0,8

0 — клітини (%) — 24-36%

Імуноглобулін — IgA (г / л) — 0,8-4,0 г / л

Імуноглобулін — IgМ (г / л) — 0,5-2,2 г / л

Імуноглобулін — IgG (г / л) — 5,3-16,5 г / л

Фагоцитарний індекс (%)

Фагоцитарне число 40-70%

НСТ спонт. (%) — 8-12%

НСТ стим. (%) — 40-80%

Циркулюючі імунні комплекси (ЦВК) — 3,5%: до 0,06 од. оптич. щільності

Циркулюючі імунні комплекси (ЦВК) — 7%: до 0,06 од. оптич. щільності

Комплімент — 40-80 СН˅50

Аутоантитіла — до 15%

Гетерофільні гемолізіни — 0,2 — 0,6 од. оптич. щільності



Посттрансплантаційні iнфекцiйні ускладнення, критерії діагностики.

Проблеми після трансплантації можуть включати: Післяоперативні ускладнення, кровотечі, інфекції, судинний тромбоз і сечові ускладнення.

Відторгнення трансплантата (надгостре, гостре чи хронічне)

Інфекції та сепсис через імунодепресанти, які необхідні, щоб зменшити ризик відторгнення

Післяоперативний лімфопроліферативних розлад (форма лімфоми, викликана імунносуппресантами)

Дисбаланс електролітів, в тому числі кальцію і фосфату, які можуть призвести серед інших до проблем з кістками

Інші побічні ефекти ліків, включаючи шлунково-кишкові запалення і виразки шлунка та стравоходу, гірсутизм (надлишковий ріст волосся за чоловічим типом), випадіння волосся, ожиріння, вугрі, цукровий діабет 2 типу, гіперхолестеринемію і остеопороз.

Вік і стан здоров'я стан пацієнта перед трансплантацією дуже впливають на ризик розвитку ускладнень. Деякі центри трансплантації мають кращі успіхи в справі здолання ускладнень, і частота ускладнень коливається від клініки до клініки. Середній термін служби донорської нирки — від десяти до п'ятнадцяти років. Коли трансплантат зазнає деградації, пацієнт може замовити другу трансплантацію, і, можливо, йому доведеться повернутися до діалізу протягом перехідного періоду. Інфекції, викликані імунодепресантами, що застосовуються для пацієнтів з пересадженими нирками найчастіше трапляються в слизових областях (41 %), сечовивідних шляхах (17 %) і дихальних шляхах (14 %). Найбільш поширеними є наступні інфекційні агенти: бактеріальні (46 %), вірусні (41 %), грибкові (13 %) і найпростіші (1 %). Найбільш поширеними серед вірусних захворювань є ті, що викликані цитомегаловірусом людини (31,5 %), вірусом простого герпесу (23,4 %), і оперизуючий лишай (23,4 %). Інфекція є причиною смерті приблизно в однієї третини людей з трансплантацією нирки, і на пневмонії припадає 50 % смертей пацієнтів від інфекції.

Ускладнення раннього післяопераційного періоду. В даний час відсоток ускладнень раннього післяопераційного періоду після трансплантації нирки вкрай низький. Серед можливих технічних ускладнень розрізняють артеріальний і венозний тромбоз, стеноз артерії трансплантата, некроз сечоводу із сечовим запливом чи сечовою норицею, макрогематурія, стеноз сечового анастомозу, лімфоцеле. Технічні ускладнення підлягають обов'язковій хірургічній корекції.

Імунологічними ускладненнями є надгостре гуморальне відторгнення (у випадку несумісності по АВО чи високому титрі передіснуючих антитіл) чи гостре клітинне відторгнення (розвивається в перші 3-4 тижні). У випадку зверхгострого відторгнення трансплантату потрібне негайне видалення Гостре відторгнення не обов'язково означає втрату ниркового трансплантата, оскільки цей стан ефективно піддається антикризовій терапії (пульс-терапія великими дозами кортикостероїдів чи поліклональними антитілами).

Клінічні ознаки гострого відторгнення – олігурія, гіперазотемія, гіперкаліємія, артеріальна гіпертензія, збільшення маси тіла, болючість в ділянці трансплантата і його набряк, гіпертермія, протеінурія, поява в сечі лімфоцитів і клітин канальцевого епітелію. Якщо діагноз гострого відторгнення до кінця не ясний, виконують аспіраційну біопсію трансплантату.

У багатьох реципієнтів розвивається незворотне хронічне відторгнення трансплантата з прогресуючою гіпертензією і поступовим погіршенням функції нирки. У цих випадках виконують трансплантатнефректомію, хворого знову починають лікувати хронічним гемодіалізом з перспективою повторної трансплантації нирки.



Інші пізні ускладнення – токсичний вплив імуносупресивних препаратів (циклоспоринова нефропатія), ускладнення терапії преднізолоном, рекуренція основного захворювання в трансплантаті, інфекції (бактеріальні, грибкові, вірусні), розвиток злоякісних захворювань (не-Ходжинські лімфоми).

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка