Одеська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №69 з поглибленим вивченням англійської мови поговоримо про майстерність вчителя вчитель англійської мови, вчитель-методист, вища категорія Мусєвич Олена Юріївна



Скачати 350.42 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір350.42 Kb.
ОДЕСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

І-ІІІ СТУПЕНІВ № 69

З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

ПОГОВОРИМО ПРО МАЙСТЕРНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ

Вчитель англійської мови,

вчитель-методист,

вища категорія

Мусєвич Олена Юріївна

…Якщо я була б вчителем, я неодмінно стала би такою, як Ольга Іванівна: строгою, але справедливою гранд - дамою у великих окулярах, яка знає відповіді на всі запитання. Або, можливо, такою, як Галина Петрівна: молодою, гарною, іронічною, сучасно одягненою, яка має свій особистий підхід до будь - якої дитини. Фактично, кожен учень мріє зустріти у школі СВОГО вчителя, того, якого згадуватимеш все життя и про якого потім у захваті розповідатимеш своїм дітям.

Коло спілкування людини поступово, але швидко розширюється – телебачення, Інтернет, телефон, преса. Сьогодні світ, як вважають спеціалісти з інформатики, - це глобальне село, в якому всі про всіх знають.

У зв’язку з цим кардинально змінюється і роль учителя у процесі навчання. За нових умов можна констатувати, що сьогодні вчителеві потрібно не навчати аналітично, а скоріше працювати над формуванням різних компетенцій.

Учитель стає не просто носієм інформації, а скоріше промоутером навчання, тобто персоною, яка спонукає учнів оволодівати знаннями, крокуючи поряд з ними, співпрацюючи у складній справі – поринути у світ знань та почуватися там комфортно.

Досвідчений учитель, який бажає, щоб його учні навчалися із задоволенням, повинен перш за все виховувати у дітей бажання слухати, експериментувати, запитувати учителя, обмірковувати своє висловлювання чи отриману від учителя інформацію. Коли учні мають ці бажання, а вчитель готовий задовольнити їх, на уроці створюється творча атмосфера, яка сприяє експериментуванню у мовному процесі.

…Якщо б я була вчителем, я би склала для себе своєрідний кодекс правил, які б складалися як з професійних, так і з етичних норм:


    • Якщо вчитель не бажає, щоб на його уроках учні засинали, він повинен робити уроки цікавими.

    • Вчитель повинен любити свою роботу. Коли він сам отримує задоволення на уроці, учням теж буде цікаво. Це означає, що вчителі, які відчувають нудьгу чи розпач під час уроку, негативно впливають на розвиток учнів. Навіть якщо ви почуваєтесь засмученим або незадоволеним, перед тим, як заходити до класу, треба одягти своєрідне «обличчя вчителя», на яке діти, як правило, реагують позитивно.

    • Учням завжди подобається вчитель, який має свою власну особистість, не ховає її від учнів, тобто, він не тільки учитель, але й людина – і це видно з його уроків.

    • Учні завжди цікавляться новим вчителем – принаймні, коли бачать його у перший раз. Але тільки вчитель, відкритий для учнів, спроможний постійно підтримувати це зацікавлення та досягати кращих результатів у навчанні.

    • Останнім часом забувається така риса справжнього учителя, як енциклопедична освіта. Звичайно, вчитель зараз не має можливості отримувати величезну кількість газет, журналів та методичної літератури, але ніхто не може заважати особистості вдосконалювати себе, звичайно, коли сама особистість має таке бажання.

  • Справжній учитель допомагає, а не кричить, тобто управління класом, уміння керувати та контролювати клас, спонукаючи дітей до креативної позитивної праці на уроці, є одним з основних вмінь учителя.

  • Вчитель повинен виправляти помилки учнів, не ображаючи їх

Справжній вчитель повинен ставитися до учнів з повагою, якщо він бажає отримати повагу з їхнього боку. Тактовність – це не метод, а риса характеру учителя.

    • Враховуючи все це, можна зробити такий висновок: Сучасне суспільство вимагає від учителя не тільки високих професійних знань і навичок, але й найкращих загальнолюдських якостей, володіння знанням у багатьох галузях життя, особливо психологією міжлюдських відносин, креативного мислення, навіть гарного смаку.

Перший крок учителя до учня починається зі звичайної розмови.

Існує певна група людей, які вважають абсолютно природнім адаптувати свою мову до дитячої у розмові з ними. Це – батьки. Дані, отримані психологами, які займались вивченням особливостей мовних стосунків дітей та батьків, свідчать про тем, що дорослі намагаються розмовляти на підвищених тонах (у позитивному розумінні, тобто, не мається на увазі крик), з використанням нескладних граматичних та лексичних структур. Також важливим для батьків є намагання фізичного контакту (прохання дивитися у вічі, тримати дитину за руку, плече та таке інше).

Певна річ, навіть найкращій вчитель не замінює батьків, але досвідчені вчителі інтуїтивно дотримуються тих самих мовних особливостей у спілкуванні з дітьми. Підвищений тон голосу не повинен бути ознакою роздратованості вчителя, а тільки його намаганням викликати увагу у класі та утримати її на протязі всього уроку.

Важливим у спілкуванні з учнями для вчителя є також фізичний рух: жести, вираз обличчя, міміка. Демонструвати учням своє задоволення чи розчарування саме цими засобами є своєрідним акторським мистецтвом, але справжні вчителі володіють цим вмінням майстерно, особливо у спілкуванні з учнями початкових класів.

Деякі вчителі вважають, що давати інструкції учням стосовно виконання завдань або іншої діяльності на протязі уроку є невід’ємною його функцією. Але учні вважають, що найкращій вид діяльності на уроці – це нічого не робити, посилаючись на те, що вони не зрозуміли інструкції вчителя.

Вчитель повинен мати на увазі два основних принципу інструкції:



Перед тим, як дати учням інструкції, вчитель повинен запитати себе:

  • Чого саме я намагаюсь досягнути цим завданням ?

  • Що повинні зробити учні, щоб виконати успішно завдання ?

  • Яка інформація потрібна учням у першу чергу ?

  • Що я буду робити з учнями, після того, як вони виконають це завдання ?

Після того, як учні отримали інструкції, вчитель обов’язково повинен перевірити, чи правильно вони їх зрозуміли. Це можливо зробити, звернувшись до учнів з проханням пояснити отримане завдання, або попросити когось показати класу, як саме виконувати завдання.

Одним з найголовніших ворогів успішного навчання є учнівська нудьга. Це часто обумовлюється передбаченістю уроків. Учні заздалегідь знають або здогадуються, що відбуватиметься у класі та як саме воно відбуватиметься.

Англійський науковець Джон Фейнслоу у своїй книзі “ Порушуючи правила “ пропонує вчителям іноді порушувати у рішучій формі традиції, до яких вони звикли на уроці. Так, якщо вчителька завжди з’являється на урок у сукні, одного дня вона може змінити свій вигляд достатньо нетрадиційним одягом. Якщо ви звикли проводити урок, ходячи по класу, одного дня просто сядьте за свій стіл. Якщо ви завжди енергійні та жваві на уроці – зробіть спробу провести спокійний, тихий,

«романтичний» урок. Така поведінка вчителя викликає зацікавленість і є чудовим стартом для залучення та спонукання учнів до навчального мовного процесу.

Дуже зручно, коли урок відбувається згідно заздалегідь наміченому плану, але чи завжди це саме так ? Вчитель повинен бути досить гнучким та вміти пристосувати план уроку тим вимогам, які можливі бути з боку учнів.

Хід уроку може бути зламаний навіть об’єктивними причинами: не спрацьовує магнітофон, немає потрібної наочності, учні вже читали текст, який вчитель запланував на даний урок. Але досвідчений учитель у такій ситуації завжди знайде вихід саме тому, що у першу чергу буде дбати про інтереси учнів. План уроку – це допомога вчителю, а не догма.

Плануючи урок, вчитель повинен дати собі відповідь на такі запитання:


  • Які саме учні будуть брати участь у уроці ?

  • Навіщо треба робити ту чи іншу вправу ?

  • Чого саме ви цим досягаєте ?

  • Як довго буде відбуватися ця діяльність ?

  • Що,можливо, піде не так ?

  • Що потрібно для виконання цієї діяльності ?

  • Як вона спрацює ?

  • Як вона відповідає видам діяльності, які заплановані далі ?

Якщо учитель має відповіді на всі ці запитання, він не впаде у розпач в разі несподіванок, які так часто виникають на уроках.

Пригадую сумний досвід зі свого життя. Одного разу мені довелося взяти участь у психологічному тренінгу. За умовами тренінгу нас розподілили на дві команди, які отримали завдання за обмежений період часу знайти рішення для досить складної життєвої ситуації. Коли почалося обговорення, всі намагалися говорити одночасно, перериваючи один одного. Я теж бігала між своїми колегами, намагаючись висловити свою точку зору, але мене ніхто не слухав. Час спливав, рішення було прийнято, але я не була з ним згодна. І промовчала. Коли з’ясувалося, що наша команда помилилася и програла, я сказала тренеру, що мала свою особисту точку зору, але не змогла її відстояти. І саме тоді я отримала найгірший вирок. Мене назвали невдахою! Але чому? Я знала правильну відповідь! І тоді тренер пояснив мені, що знати правильну відповідь і бути спроможною довести її до інших – зовсім різна річ. Він сказав мені: «За будь - яку ціну ти повинна була довести свою позицію, відстоювати її, а ти промовчала… Це із - за тебе твоя команда програла». Отак і вчитель – він може бути незвичайно ерудованою людиною, але якщо він не спроможний донести свої знання до учнів, достукатися до їх умів, сердець, душі – то до чого всі його знання ?

Якщо б я була б вчителем… Але ж я і є вчитель! Можливо, не такий добрий, якою мене бажають бачити мої учні, і не такою професійною, якою мрію бути, але я вже вибрала цю професію і працюю в школі. Ця моя спроба уявити себе ідеальної вчителькою з позиції моїх учнів є водночас спробою відокремити позитивні риси моїх колег та сконцентрувати їх у власному досвіді. Можливо, це і є єдиний справжній критерій самооцінки вчителя – подивитися на себе очима дітей, колег, батьків, - тих, заради кого працюєш.

Американська письменниця Маріон Вест переказала таку байку.

Одного разу мандрівник, який прибув до незнайомого міста, побачив стару жінку,яка сиділа на краю дороги.

«Скажіть мені, які люди живуть у цьому місті ?», запитав він.

«А які люди жили у місті, звідки Ви приїхали ?»

«Гірше не буває: підлі, брехливі, доброго слова не варті».

«То ж такі самі люди живуть і у цьому місті», відповіла стара жінка.

Невдовзі ще один мандрівник завітав до старенької та запитав у неї те ж саме.

І знов вона сказала:

«А які люди жили у місті, звідки Ви приїхали ?»

«Та всі гарні люди – доброзичливі, надійні, щедрі.»

«То ж таких самих людей Ви зустрінете і у цьому місті», відповіла розумна жінка.



Якщо учитель бажає бути справді добрим, він повинен бачити Людину у кожній дитині, співчувати її болю та радіти її радощам. Тоді люди, яких він зустріне у місті Дитинство, завжди будуть такими, якими ми всі бажаємо їх бачити.


Каталог: attachments
attachments -> Здоров'я одна з найбільших цінностей людини вчитель початкових класів Комісаренко Л. М. Мета
attachments -> План Пояснювальна записка. Тема Науково-теоретична підготовка вчителя фізичної культури. Тема Питання педагогіки та психології в фізичному вихованні
attachments -> Урок психологічне дослідження Мета: навчальна
attachments -> Стереотипи поведінки. Поради з культурної адаптації
attachments -> Тема. Вправи на закріплення та узагальнення знань про слова, які означають назви предметів
attachments -> Українська мова природознавство
attachments -> Урок екскурсія Обладнання
attachments -> Вступ. Ознайомлення з «Букварем». Державний гімн України. Опрацювання вірша Г. Чубач «Рідна мова»
attachments -> «Топографічна карта» Мета
attachments -> Іван Петрович Котляревський Енеїда [Энеида]


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка