Обстеження опорно-рухового апарату



Скачати 265.5 Kb.
Сторінка1/9
Дата конвертації30.12.2020
Розмір265.5 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Лабораторне заняття №1

Тема: ОБСТЕЖЕННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
Ретельне обстеження хворого і встановлення його реабілітаційного діагнозу є тією основою, на якій будується подальша програма реабілітації.

Реабілітаційне обстеження включає аналіз скарг і анамнезу пацієнта, проведення клінічних та інструментальних досліджень. Його особливістю є аналіз не тільки фізичних дефектів, але і впливу цих дефектів на життєдіяльність хворого. Згідно рекомендацій ВООЗ, необхідно визначати як ступінь пошкодження органів або систем, так і рівень соціальних обмежень унаслідок хвороби або травми.

Обстеження хворих із патологією опорно-рухового апарату ґрунтується на загальновизнаних методах, включаючи:

- з'ясування скарг хворого;

- ретельний збір анамнезу (історії) захворювання;

- об'єктивну оцінку життєво важливих систем організму;

- об'єктивне обстеження опорно-рухового апарату;

- використання додаткових методів дослідження (рентгенографія кісток і суглобів, лабораторні, інструментальні методи дослідження, тощо).


2.1. Розпитування хворого

Особливої уваги слід надавати розпитуванню хворого. Це пов'язано з тим, що в даний час саме суб'єктивна оцінка свого стану і можливостей, тобто оцінка обумовленої здоров'ям якості життя, розглядається як найважливіша відправна точка для подальших реабілітаційних дій.

Збір скарг і анамнезу необхідно побудувати так, щоб не пропустити найістотніших штрихів розвитку захворювання і суб'єктивного сприйняття пацієнтом його наслідків. Рекомендується цілеспрямовано розпитати хворого і отримати його відповіді за такими пунктами:

основні скарги (болі, скутість, порушення ходи, підвищена втомлюваність, порушення координації, тощо);

історія розвитку захворювання і проблем, які виникли у зв'язку з ним; рекомендується не тільки з'ясувати питання, які стосуються отриманого пацієнтом лікування і його ефективності, наявності супутніх захворювань і алергії, але й попросити хворого охарактеризувати стиль його життя до і після розвитку хвороби або отримання травми, щоб оцінити нанесений ними збиток;

ступінь обмеження рухової активності (здатність повертатися в ліжку, сідати з положення лежачи, вставати, пересуватися усередині квартири і поза нею, користуватися транспортом, тощо);

можливість виконання побутових операцій (особиста гігієна, одягання, прийом їжі);

здійснення побутових робіт (приготування їжі, прибирання, прання, закупи, тощо);

громадська активність;

обмеження у спілкуванні з оточуючими;

потреба в допоміжних засобах (милицях, інвалідному візку, протезах, тощо);

проблеми психологічного і сексуального плану;

ситуація в сім'ї, ступінь допомоги з боку родичів або знайомих, фінансова забезпеченість.

Особливої уваги надається з'ясуванню обмежень, які виникають у зв'язку із захворюванням у сфері звичної життєдіяльності. Для впорядкування процедури розпитування пацієнтів і осіб, які доглядають за ними, а також для отримання кількісних показників рівня життєдіяльності пацієнта широко застосовуються спеціальні опитувальники. У основі методик виявлення порушень життєдіяльності найчастіше лежить оцінка незалежності особи від сторонньої допомоги у повсякденному житті. При цьому аналізуються не всі її види, а тільки найбільш загальні і значущі з рутинних дій людини.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка