Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв I-IV рівнів акредитації Київ 2008 (477)(075. 8)



Сторінка19/47
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.9 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   47

–231 –


Ой, куме, куме, добра горілка.

3. Поженем, куме, ми всю череду,

Вип’ємо, куме, ще й у середу.

4. Помиєм, куме, миски і ложки,

Вип’ємо, куме, ше й в четвер трошки.і

5. Вийдемо, куме, ми на гуліцю,

Вип’ємо, куме, ще й у п’ятницю.

6. Поробим, куме, ми всю роботу,

Вип’ємо, куме, ще й у суботу.

7. Наложим, куме, чисту пост/елю,

Вип’ємо, куме, ще й у недгелю.

Записала 23.07.1999р. Г. Похилевич від Ніни Оверчук, д. Івана, 68p., родом з с. Полічна, ґм. Кліщелі, пов. Гайнівка ИТрадиційні пісні українців Північного Підляшшя. – С. 105.

13. Ой прийшла та година

J=102


твФФ

Вар. 1)


НІ

Г – Р Г


на!

гой – най – на, гой – най – на, най

2.Пий – мо

1. Ой прийшла та година,

Шо зійшлася родина, Гой-най-на, гой-най-на, най-на! Ой коби той здоров був,

Шо гурілки роздобув, Гой-най-на, гой-най-на, най-на!6

2. Пиймо, кумцю, пиймо тут,

6 У виконанні вільно чергуються варіанти: або як 1-й – по чотири рядки у строфі, або по два рядки. В останньому випадку текст повторюється. Приспів “Гой-на...” (варіанти “Ой-лай-ла”, “Тай-лай-ла”, “Гой-лай-ла”, “Тай-найна”) – після кожних двох рядків.

232-


Бо на небі не дадут.

3. Напилася на меду Та й додому не зайду

4. Ой маю я три нивістки,

Зварять вони мені їсти.

5. (Г)ой нивістки, нивістки,

Зваріть мамці пиріжки.

6. їдна кажи: “Ни варила”,

Друга кажи: “Ни палила”.

7. Трета кажи: “Я забула”, – Пішла баба там, де була.

8. Пішла баба горочками,

Заплакала сльозочками.

9. Ой піду я до дочки,

Дочка варить пиріжки.

10. їжте, мамо, пиріжки Та лягайте в подушки.

11. Нема таких, як дочка, – Дочка мамці молочка.

12. Оттепер я добре знаю,

Шо рідну я дочку маю!

Записав 1.06.1985 p. А. І. Іваницький в с. Оселівка Сокирянського p-ну Чернівецької обл. від сестер Євгени Ковтун, 59p., та Маріі Продай, 64р.

Співається на хрестинах, хоч типологічно вона не хрестинна. У Бессарабії, як і на більшій території України, власне хрестинні пісні не побутують, а співаються принагідні за тематикою: про кума й куму, діда й бабу, життєву долю (як саме у цьому тексті). В мелодії наявні угорські синкоповані ритми, тож у Бессарабію пісня потрапила, очевидно, через Закарпаття.

ІМЕНИНИ ТА ПЕТРУВАННЯ

Обряди Іменин та Петрування розширюють уявлення про живучість та схильність до розвитку родинно-обрядових фольклорних традицій. Петрування – це заміна стародавніх молодіжних Петрівчаних обрядів святом іменин Петрів та Павлів.

Оскільки відомостей про традиції святкування молоддю іменин досі не засвідчено в науковій літературі, публікуємо ці описи повністю (з незначними купюрами) та збереженням стилістики авторського запису, зробленого Оксаною Стебельською:

“У день Святої Анни, після служби в церкві, молодь гуртується на сходках і сплановує обхід всіх іменинниць. Перед тим, як йти до Анни, щоб вітати її, дівчата роблять букет з гілки смереки, грушпану, мірти, прикрашають його квітками (влітку

–233 –


живими, а зимою паперовими). Внизу букета в’яжеться велика яскрава лента у вигляді кокарди з двома довгими кінцями. Несуть такий букет дуже парадово.

А хлопці тим часом плетуть перевесло (шнур із сіна) і кажуть: “Йдем Анну в’язати!” Прийшовши під хату іменинниці, хлопці й дівчата підходять під вікно і починають співати:

14. Ой вставай, Ганю, не потягайся

Modcrato


bjj.fr.-J> J>J>J |J>J>JiJ>J I J Jj_frJ>.. J^jLJi

.Ой вста-BafiJ'a-ню, не по-тя гай-ся, ти і-дигос-тям тай по-кла-няйся. Приспів

:Е=£ЕЕ5

Ми тя при – йшли по – він – чу – ва – ти, і – м‘я тво – є

J'

Щрр


по – ве-ли-чати. Мно-га – я лі – та!

Мно-га – я лі – та!

1. Ой вставай, Ганю, не потягайся,

Ти іди гостям тай покланяйся.

Приспів: Ми тя прийшли повінчувати, Ім’я твоє повеличати. Многая літа!

Многая літа!

2. Ти, Ганю, вставай, гостоньки приймай, Файно припрошай, смачно пригощай.

Приспів.


З піснею заходять до хати. Дівчата вручають букет з вінчуванням.

Тільки-но іменинниця поставила букет на найвидніше місце, до неї швидко підбігають хлопці і обв’язують з ніг до голови перевеслом, а руки зв’язують кільцем домашньої копченої ковбаси. Цю ковбасу потім обов’язково ріжуть на стіл для закуски.

Господиня хати запрошує всіх за стіл і пригощає горілкою та різними стравами. На таких забавах багато співають, танцюють, жартують, а ввечері йдуть на вулицю і співи продовжуються.

З різних кутків села долинають різноманітні пісні, яких співають компанії молодих людей.

Як правило, так іменини святкують молоді неодружені юнаки й дівчата. У старших свято обмежується забавами й співами в хаті.

Вже пізно проводять іменинницю додому і вона щиро дякує всім за вітання.

–234-

На прощання ще раз співають їй “Многая літа”:



15. Наша Ганя най жиє

Moderato


■yf ц4 Ь -Ь fs 

si–'і–і–

h

S–

** ^^ і 

(ф Д * Ф Ф У

На – ша Га – ня на

 -.±=±=ф=


й жи – є,

/"3


 * ф

мно – га лі



 #-

та ^– 4



най ма – є.

т 1


Мно – га – я лі – та про - жи - ти сві - та!

Якщо відмічають Петра, то обов’язково не в хаті іменинника, а десь на природі – на току, в шопі (у приміщенні, де зберігається збіжжя), під навісом. Але найкращими петруваннями вважаються святкування біля річки. Йдуть туди на цілу ніч. Напередодні свята хлопці будують у зручному місці буду з гілок. Готують дрова для вогню, зносять усі необхідні речі. Неможливі Петра без масівки. Масівка – це компот з румбамбару (ревеню). Він є обов’язковим напоєм.

Отже, 12 липня – свято Петра і Павла. А 11 липня, десь під вечір молодь компаніями гуртується на сходках і кожен гурт іде у приготовлене місце. Там розпалюють вогонь, біля якого всю ніч співають. На вогнищі також готують їжу. В Петрову ніч хлопці перший раз стрибають у воду і купаються.

Усі Петри і Павли на свої іменини дуже популярні серед дівчат, бо кожна хоче якнайкраще повінчувати і обов’язково поцілувати. Адже дівчина може поцілувати хлопця (крім свого нареченого) лише в день його іменин. Імениннику дівчата присвячують безліч співанок.

16. Ой на Петра вода тепла, треба сі напити

J = 108


ш

І.Ой на Пет – ра во – да теп – ла, на Йва – на сту – де – на.

П

ж

Те-пер ме-не хлоп-ці люб-лять, бо я за – ру – че – на. –че – на.



1. Ой на Петра вода тепла, треба сі напити.

Ой Петрусьо гарний хлопець, треба ’го любити.

–235-

2. Ой Петрусю, ой Петрусю, як тобі не встидно:



Цілував, як було темно, то цілуй, як видно!

3. Файний Петрусь, файний Петрусь, нема що казати:

До півночі за дівками – до обіду спати.

4. За нашов стодолов сіяна мішанка.

То тобі співає твоя коліжанка.

5. Ой що ж же то за Петрусь так ся парубоче?

На городі купка гною, він не перескоче.

6. Ой що ж же то за Петрусь так ся парубоче?

Одну ногу закидає, другою волоче.

7. Парубочок, як дубочок, парубоцька міна,

А я к возьме дівку в танець, – дівці по коліна.

8. Ой Петрусю, ой Петрусю, як тобі не встидно?

Налив ми горілки – навіть дна не видно.

9. Ой хвалився Петьо, що має маєток.

А він має кітку й семеро котєток.

10. Чи то хлоп, чи то баба, чи якась Марися?

На ти сорок копійок, піди, підстрижися.

11. А я йду до стоку та собі думаю,

Чим я тебе, Петре, привітати маю?

12. Нашому Петрові я даю горівки,

Щоб ходив і плакав, що не має дівки.

Таким співанками переспівувались цілу ніч, а на ранок обов’язково всім до церкви на службу Божу. По службі гуляли далі.

Коли йшли петрувати, то казали:

- Йдем Петра закопувати!

А повертались зі словами:

- Закопали Петра. Нехай чекає нас до другого року!”

Записано й нотовано у квітні 1997 р. Оксаною Стебельською (на той час студентка II курсу муз-пед. ф-ту Київського педагогічного університету ім. М. Драгоманова) в с. Черниця Миколаївського p-ну Львівської обл. від Надії Генадіївни Бінас, 50 р.

236-


Поховальна обрядовість

ГОЛОСІННЯ

Голосіння – плач-туга за померлим. Наспіви не мають сталої форми, кожного разу текст і мелодичний контур імпровізуються у вигляді речитативу в діапазоні здебільшого кварти-квінти. При цьому використовуються усталені поспівки та образизвертання. Голосять жінки і дівчата, переважно родичі померлого. Існують також жартівливі голосіння. Раніше їх виконували на вечорницях. Жартуючи, опановували технікою складання та виконання голосінь.

1. Мамко моя, голубко моя

J ~ 78

ш

К



луб

ж

мо – я!



>(=9)

Мам – ко


мо – я,

O'

ко



X 12 *– 
















<















ІФ-Н–a * *

Ш) ^


0

' 0


Ь 

0


\t=J

–J

 т

 J







-в-

М

А чо-гож ти ще &

так ра – нень – ко вмер – ла,

V h If .


Ј

-0–m–*–г?– чо-го ж ти боль-ші ще не по-жи-ла?

~W

Як

би ти по – жі –ла,



£

• • ч

до б я щас-ліва була

до б я у те – бе.

з

а ти у ме-не,



>ГУь h h-^ h '> -ftк h Ь.Ю. iHih

-”–”–w m– –m–m–a>–*

да то-ді я так бі не го-рє-ва-ла,

W 0 * * v 9 W 9

а ко-ло те-бе ябжи-ла

10

$



*

£

~9 9 9 99



мі – ні бу – ло б да й щас – лі – во!

12 да й ве – се – ло б

т

Ф-

&



і

£

£



J1

~9–9–Г


да ме – не за те – бе на – казав,

14

А то ж те-бе Бог при-йняв



–237-

:£7 ц

h–

T'_N' j

V-

у-







W–







 

1–"h–і



















 Ф







-н–

ф


^–

>– т

,

-■■sj.. т

о





що я бу – ду плакать, по - ка я жі - ва бу - ду!

1. Мамко моя,

Голубко моя!

А чого ж ти ще так раненько вмерла,

Чого ж ти больші не пожила?

2. Якби ти пожіла,

До б я щасліва була,

До б я у тебе, а ти у мене,

Да тоді я так бі не горювала,

А коло тебе я б жила да й весело міні було б,

Да й щасліво!

3. А то ж тебе Бог прийняв Да мене за тебе наказав,

Що я буду плакать,

Пока я жіва буду!

Записав 4.07.1982 р. А. І. Іваницький в с. Луб’янка, Поліського p-ну Київської обл. від Андрія Павловича Ющенка, 76р. Виконавець рецитував швидше, між 102– 132, але це тому, що він просто “показував” голосіння у мікрофон на моє прохання. Повільніший темп (78) поставлено з його пояснень.

Церкви в селі не було, А. Ющенко виконував місію псаломщика, читаючи псалтир та інші богослужебні книги над покійниками. Голосіння – жанр жіночий. Протягом багатьох років А. Ющенко постійно чув голосіння і добре засвоїв місцеву манеру. У його передачі досконало відтворено лексику, образність, композицію. Зокрема, у тексті голосіння чітко розмежовуються три тематичні блоки: звертання до покійника; ретроспекції колишнього щасливого життя; фінальний вияв невтішного горя. Виконавець бездоганно передав специфіку цього складного імпровізаційного жанру. Наспів рецитується у вільному темпі, в діапазоні квінти із значними вкрапленнями мовних інтонацій, що типово для голосінь. Значною інтонаційною варіабельністю відзначаються ладові щаблі соль –ля. Дієз біля соль означає не стільки точний музичний тон, як є проявом мовного інтонування у цій зоні.

2. Мамко мої, мамко, де вы мене лишили і1 = сса 176 У вільному ритмі

р Р р р Ьр'ЇЇ'У Р р jljl Q Ір Р Р р І%ЕЕ1

Мам-ко мо-ї, мам-ко, де вы ме-не ли-ши-ли? Што я бу-ду те-пер

–238 –


са-маро-бити? Бо-же мйй,Бо-же міій! Мам-комо-я,мам-ко,

ppp-f J'pJy ip-pp-HJ-



т ф

де ва-шікііст-ки бу-дуть у гро-бі ле-жати?

Бо – же міій, Бо-же міій! З

wm

J' я К я



^-Ы:рр-[Гр

Штоя бу-ду ро-би-ти? Щевамє ко-либу – ло в тем – ніш гріб і – ти.

Мамко мої, мамко, де вы мене лишили?

Што я буду тепер сама робити?

Боже міій, Боже міій! Мамко моя, мамко,

Де ваші кіістки будуть у гробі лежати?

Боже міій, Боже мий! Што я буду робити?

Ще вам є коли було в темний гріб іти.

Записав у середині XX ст. В. JI. Гошовський в с. Страбичово Мукачівського p-ну Закарпатської обл. від Олени Андріївни Бігарі, 61 p., освіта 4 кл. НГошовский

В. Украинские песни Закарпатья. – М., 1968. – № 204.

3. Та моя матінко, моя й ріднесенька [Andante] ^ I

Та мо – я ма – тін – ко,

мо – я йрід-не-сень-ка!

Та мо – я матін – ко,

мо – я йми-ле-сень-ка!

he

Та на ко-го ж ти нас

зо – став – ля – єш?

Та на ко-го ж ти ос-тав-ля – єш, на ко-го жпо-ки-даєш?

–239-


7ГІП ІЕ 



^ 1

*1 

s–




"" , , :v







J

0

> ^




fc. Jr. j=l J– ~ ^ 1

Та жзвід-кі – ля те-бе

4-

ви – гля – да



ти?

Тазвід-кі-ля те-бе ви-гля-да

від-кі-ля те-беспо-ді – ва – тись?

ш

–4-



Та чи зго-ри, чи з до-ли-ни.

чи з чу



п – 9

жо – і кра – і – ни?

Г23"

ьУ--Л–J– –К



що я й сам не зна – ю?

Чи з то – го кра – ю,

Та моя матінко, моя й ріднесенька!

Та моя матінко, моя й милесенька!

Та на кого ж ти нас зоставляєш?

Та на кого ж ти оставляєш, на кого ж покидаєш?

Та ж звідкіля тебе виглядати?

Та звідкіля ж тебе виглядати, відкіля тебе сподіватись?

Та чи з гори, чи з долини, чи з чужої країни?

Чи з того краю, що я й сам не знаю?

Записала 1991 p. JI. І. Новикова в с. Черпеччипа Краспокутського р-пу Харківської обл. від П. Г. Жадана, 76 р. // Новикова JI. І. Пісні Слобідської України. – Харків, 2006. –С. 106.

Над останнім тактом позначено час співу голосіння в секундах.

4. Долечко моя, голубчику мій (плач удови за мужем)

Rubato (recitando)

Eg

До – леч-комо я,



Ш j.

го – луб – чи-ку мій! Ку – датисиви-би-ра-єш?

-і і–3–і > _

На ко – го ти ме-не ли-шьи-єш? На що ти ме-не по-ки-да

єш?

10

Ш



г\

£

Хто



12

їх бу – де вби – ра – ти?

Шуи р рHg

Чо – му ти та-кий смут-ненький? г 3 2 ^



-jr-n

V $=

V "h




5=

х=




ч І =1




М А

Р а

Д ш

U Я

л




 ^ 1

Чо

му ти до ме – не не

го – во

риш!


7

Долечко моя, голубчику мій!

Куда ти си вибираєш?

На кого ти мене лишьиєш?

Нащо ти мене покидаєш?

З ким я буду ґаздувати?

На кого ти лишьиєш сирітки?

Хто ними буде си впікувати?

Хто їх буде годувати?

Хто їх буде вбирати?

Чому ти такий смутненький?

Чому ти до мене не заговориш?

Записав Ф. М. Колесса у с. Шешори, пов. Косів [зараз Івано-Франківська обл.]

ПКолесса Філярет. Українська усна словесність. – Едмонтон, 1983. – С. 270.

5. Расступісь, зємелькя (Наймитське голосіння)

J?i>, . – ^ . ь і і . –

^ 1 ■'*4




'g'fVv 9 Ы9 ' EM

Рас-сту-пісь, зє-мель-кя, ой –?№і– р– : j j-



Ш при–1–\

мі мє-ня,не

s к–Р


нь –

кя

Iі * – (.

і) ж(а), 27"










V Ф










аштобя по цих на-(ї)-мах-(и), на-(ї)-ма-х(и)не хо – ди – (ги) – ла.

Расступісь, зємєлькя,

Ой да примі мєня, нєнькя(а) ж(а),

А штоб я по цих на(ї)мах(и),

На(ї)мах(и) не ходи(ги)ла.

Записала 1983 р. Л. І. Новикова в с. Черпеччипа Краспокутського р-пу Харківської обл. від А. Д. Шикарьової, 63 р. // Новикова Л. І. Пісні Слобідської України.

- С. 107. Окремі деталі нотографії відредаговано автором “Хрестоматії”.

Коментаря до цього рідкісного голосіння у записувачки немає. Але, враховуючи вік співачки, вона мала засвоїти його від батьків або односельців, які наймитували у 1910–1920-ті роки. Цей запис доводить, що в Україні існували не тільки поховальні (поминальні), жартівливі голосіння, але й соціально-побутові. Наприклад, наймитські, рекрутські.1

6. Ох! Коровка моя

(жартівливе голосіння)

J а 108 Rubato

Lg JU) д v IJ-J1

-tt“* ■ ■:

X?

я-кажтибула, –



Ox! Ко-ров-ка мо-я,

ні стара, ні мо-ло – да,

£ jy._b t)–7 -[ft


Каталог: Umf www -> books -> hresto


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   47


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка