| 3.2 Вірусний гепатит D (ВГD).
ВГD входить до групи парентеральних вірусних гепатитів і спричинюється вірусом, який обов’язково поєднується з ВГВ.
Етіологія. ВГD складається з геному у вигляді одноланцюгової РНК і білка НDАg. Вірус не має власної зовнішньої і внутрішньої оболонки. Як оболонку НDV використовує поверхневий антиген ВГВ (НВsАg), який має альбумін-чутливі рецептори, що допомагають вірусу фіксуватися на поверхні гепатоцита і проникати всередину клітини. В печінковій клітині вірус D знаходиться переважно в ядрі і надає пряму цитопатогенну дію з розвитком некрозу гепатоцитів. ВГD розмножується тільки в присутності НВV.
Вірус має 3 генотипи: 1, 2, 3. Широко поширений генотип 1 у вигляді субтипів 1а, 1в. Усі генотипи відносять до одного серотипу, тому антитіла, які утворюються, є універсальними.
Уважають, що ВГD має більш високу інфекційність порівняно з ВГВ і приєднання його завжди змінює перебіг інфекційного процесу при НВV-інфекції в бік обтяження.
Епідеміологія. Основне джерело інфекції — хронічні носії HВsАg, які одночасно інфіковані ВГD. Такі особи фактично є хворими на хронічний гепатит В і D. Приблизно 5 % носіїв НВsАg у світі інфіковані НDV, що може становити понад 17 млн. осіб. Географічне поширення ВГD аналогічне поширенню ВГВ.
Шляхи зараження ВГD аналогічні таким при НВV-інфекції. Це гемотрансфузійний шлях зараження, пересадження органів і тканин, лікарсько-діагностичні маніпуляції з використанням інструментів багаторазового використання, шприцевий шлях у хворих на наркоманію. Виняток становить перинатальна передача ВГD, яка відбувається значно рідше, ніж при НВV-інфекції. Цим пояснюється рідкісне інфікування дітей на 1-му році життя НDV-інфекцією, хоча існує можливість так званої горизонтальної внутрішньородинної передачі інфекції.
Поділіться з Вашими друзьями: |
